Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/127/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; купівлі - продажу; поставки товарів, робіт, послуг.
Надіслано для оприлюднення: 28.04.2017. Зареєстровано: 30.04.2017. Забезпечено надання загального доступу: 04.05.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26.04.2017Справа №910/127/17
		За позовом Національного антикорупційного бюро України 
		до    1) Державного підприємства «Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України»; 
		       2) Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»;
		       3) Приватного акціонерного товариства «Коростенський завод залізобетонних шпал»
		про визнання договору № ЦУПП-04/0049/15 від 10.11.2015 недійсним.           
		                                                                                                                       Суддя Сташків Р.Б.
		Представники:
		від позивача - Майстренко О.М., Семенчук М.А. (представники за довіреностями);
		від відповідача-1 - Дєєва Ю.В., Рагуліна О.В. (представники за довіреностями); 
		від відповідача-2 - Глушпенко В.О., Лях К.М. (представники за довіреностями);
		від відповідача-3 - Гарбовська І.О. (представник за довіреністю). 
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває указана справа про визнання недійсним договору поставки від 10.11.2015 № ЦУПП-04/0049/15, укладеного між Приватним акціонерним товариством «Коростенський завод залізобетонних шпал» та Державним підприємством «Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України».
		Вимоги позову мотивовані, зокрема, недотриманням процедури закупівлі згідно з Законом України «Про здійснення державних закупівель», перевищенням повноважень при укладенні Додаткової угоди № 1 від 01.12.2015 до оспорюваного договору та укладенням договору з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та порушує публічний порядок (ст. 207 ГК України, ст. 228 ЦК України).
		Відповідач-1 проти позову заперечує, зокрема, з посиланням, що у Позивача відсутнє право на подачу даного позову; при укладенні оспорюваного договору дотриманням процедури закупівлі згідно з Законом України «Про здійснення державних закупівель» не було обов'язкове; мало місце схвалення Додаткової угоди № 1 від 01.12.2015 до оспорюваного договору, а укладення самого договору з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та порушує публічний порядок, на думку Відповідача-1 не доведено.
		Відповідач - 2 заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві, та зокрема, наполягав на відсутності у Позивача права на подачу даного позову та на відсутності підстав для визнання оспорюваного договору недійним.
		Відповідач - 3 підтримує надані іншими Відповідачами заперечення проти позову, зокрема, що у Позивача відсутнє право на подачу даного позову, що при укладенні оспорюваного договору не було порушено норм закону, а дотриманням процедури закупівлі згідно з Законом України «Про здійснення державних закупівель» не було обов'язкове, та що є недоведеною наявність підстав для визнання недійсним Додаткової угоди № 1 від 01.12.2015 до оспорюваного договору
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд 
		ВСТАНОВИВ:
		10.11.2015 між Приватним акціонерним товариством «Коростенський завод залізобетонних шпал», як постачальником, та Державним підприємством «Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України», як замовником, було укладено договір поставки № ЦУПП-04/0049/15 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію (відповідно до п. 1.1 Договору - накладки, підкладки, клема, втулки, болти та шайба), точне найменування, марка і кількість якої вказується в специфікаціях до Договору.
		Відповідно до п. 4.2 Договору, загальна сума Договору складається з сум підписаних Специфікацій, які є невід'ємною частиною Договору, та визначається як сумарна вартість партій Товару, переданих у власність замовника згідно товарно-супровідних документів протягом терміну дії Договору.
		Відповідно до Специфікації № 1 до Договору загалом вартість продукції складає 151725174,43 грн.
		Додатковою угодою № 1 від 01.12.2015 до Договору були внесені зміни. Так, сторони зазначили, що приймаючи до уваги, що в установленому порядку згідно Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанов Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та від 02.09.2015 №735 «Питання публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», проведено державну реєстрацію ПАТ «Укрзалізниця», яке с правонаступником Укрзалізниці та підприємств і установ, у тому числі Державного підприємства. «Управлінця промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України», реорганізованих шляхом злиття, вони вирішили внести зміни:
		- до преамбули Договору та викласти її в редакції таким чином, що покупцем по Договору буде Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі в.о. начальника Філії «Центр управління промисловістю»;
		- до ціни Договору, доповнивши Договір Специфікацією № 2 на суму 10679093,12 грн.;
		- до розділу Договору «Юридичні адреси та банківські реквізити сторін» в частині зміни реквізитів покупця, виклавши їх таким чином, що покупцем по Договору буде Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Філії «Центр управління промисловістю».
		Вимоги позову про визнання недійсним Договору мотивовані зокрема, тим, що у рамках здійснення Позивачем досудового розслідування у кримінальному провадженні за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, Позивачем було встановлено, що Договір укладений без застосування процедури закупівлі, передбаченої Законом України «Про здійснення державних закупівель», що була чинною станом на дату укладення договору - 10.11.2015.
		Однак до таким доводів суд ставиться критично з огляду на наступне. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Відповідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про здійснення державних закупівель» (у редакції, яка діяла з 30.09.2015 та станом на дату укладення Договору - 10.11.2015), цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт та послуг за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1 мільйон 500 тисяч гривень.
		Як було встановлено вище судом, відповідно до Специфікації № 1 до Договору загалом вартість продукції складає 151725174,43 грн., тобто сума підпадає під розмір сум, передбачених ч. 1 ст. 2 вказаного Закону, що є однією з двох умов, необхідних для застосування до Договору передбаченої указаним Законом процедури закупівлі.
		Другою з умов є віднесення сторони Договору до «замовників» у розумінні вказаного Закону.
		Так, під «замовниками» вказаному Законі, відповідно до його ст. 1 «Визначення основних термінів», розуміються - органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи соціального страхування, створені відповідно до закону, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об'єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі за наявності однієї з таких ознак:
		- юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів;
		- органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи;
		- у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.
		До замовників також належать замовники, визначені в пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності».
		З наданої Відповідачем-1, Державним підприємством «Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України», копії Статуту у чинній на час укладення Договору редакції вбачається, що майно підприємства є державною власністю, відтак підприємство підпадає під одну з ознак, визначених у ст. 1 вказаного Закону для віднесення підприємства до «замовників» у розумінні цього закону.
		Разом з цим, ця ж стаття 1 вказує, що під замовниками, зокрема, розуміються юридичні особи, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі. 
		Але під таке визначення Відповідач-1 у даному випадку не підпадає, оскільки відповідно до п. 2.1 Статуту хоча метою діяльності Відповідача-1 є діяльність з задоволення потреби залізниць та підприємств залізничного транспорту у видобуванні, виготовленні та постачанні щебеню, піску, гравію, шпал, брусів стрілочних переводів, опор контактної мережі, інших залізобетонних виробах та матеріально-технічних ресурсах, але згідно зі Статутом для підприємства Відповідача-1 це є господарською комерційною діяльністю підприємства для отримання на цій підставі прибутку.
		Судом відхиляються твердження Позивача, що метою діяльності Відповідача-1 за Статутом є два окремих напрямки:
		- задоволення потреби залізниць та підприємств залізничного транспорту;
		- здійснення господарської комерційної діяльності і отримання на цій підставі прибутку.
		Суд зазначає, що абзац Статуту, у якому йдеться про мету діяльності підприємства викладений нерозривно - частини речення про задоволення потреби залізниць та підприємств залізничного транспорту та здійснення господарської комерційної діяльності і отримання на цій підставі прибутку не відділені ані комами, ані крапка-комами та іншими знаками у реченні, які розділяють його частини з метою виокремлення змістового навантаження частин речення, тобто мета діяльності підприємства викладена неподільно - все, що викладено після «задоволення потреби залізниць та підприємств залізничного транспорту» (деталізація задоволення яких потреб та у чому) у кінці підсумовується як «здійснення господарської комерційної діяльності і отримання на цій підставі прибутку».
		При цьому, судом враховано, що Відповідач-1 на час укладення Договору у розумінні статті 73 ГК України (тут і надані норми ГК України на момент реєстрації установчих документів Відповідача-1 - статуту 2008 року) був державним унітарним підприємством (утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності; майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління; найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова "державне підприємство" та ін).
		Відповідно до ч. 8 ст. 73 ГК України, державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.
		Стаття 76 ГК України «Казенне підприємство», визначає, що казенні підприємства створюються у галузях економіки, в яких: 
		- законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам; 
		- основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава; 
		- за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів; 
		- переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним; 
		- приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом. 
		Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління. Найменування казенного підприємства повинно містити слова "казенне підприємство".  
		Відповідач-1 не підпадає під сукупність вищенаведених, а також інших передбачених ст. 76 ГК України, ознак «казенного підприємства», тому не є казенним підприємством у розумінні закону.
		Натомість, Відповідач-1 є           державним комерційним підприємством у розумінні ст. 74 ГК України: є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном п. 3.5 Статуту); майно закріплене за ним на праві господарського відання (п. 5.2 Статут); статутний капітал утворений уповноваженим органом, до сфери управління якого Відповідач-1 належить (3.2, 4.2, 5.3 Статуту), та ін.
		Відповідно до ст. 42 ГК України господарська комерційна діяльність (підприємництво) - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
		Отже, підсумовуючи все вищенаведене, Відповідач-1 згідно зі своїм Статутом у редакції на час укладення Договору був державним комерційним підприємством, метою діяльності якого є діяльність з задоволення потреб залізниць та підприємств залізничного транспорту, яка є господарською комерційною діяльністю підприємства Відповідача-1 для отримання на цій підставі прибутку, тому, як було вказано вище судом, він не є «замовником» у розумінні ст. 1 «Визначення основних термінів» Закону.
		Щодо того, що до «замовників» також належать замовники, визначені в пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» (у редакції на час укладення Договору), то Відповідач-1 до таких замовників також не належить.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» у цьому Законі під терміном «замовники» розуміються  юридичні особи та/або суб'єкти господарювання, які провадять діяльність у будь-якій із сфер, визначених статтею 2 цього Закону, та відповідають хоча б одній із встановлених даною статтею ознак.
		Тобто, для віднесення особи до «замовника» у розумінні вказаного закону потрібно одночасно як провадити діяльність у будь-якій із сфер, визначених статтею 2 вказаного Закону, так і відповідати хоча б одній із встановлених даною статтею ознак.
		Проте Відповідач-1 не провадить діяльність у будь-якій із сфер, визначених статтею 2 вказаного Закону, і матеріали справи не містять доказів протилежного, а тому вже не підпадає під визнання «замовника» у розумінні вказаного Закону, а отже таким «замовником» у розумінні закону не є. 
		Дійшовши наведеного висновку суд також врахував, що Відповідач-1 не проводить діяльність, зокрема, з надання послуг з користування інфраструктурою залізничного транспорту загального користування (яка міститься у переліку послуг у ст. 2 вказаного Закону).
		Згідно з визначенням «інфраструктури залізничного транспорту», наведеному у Правилах перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (Наказ Міністерства транспорту та зв'язку України від 27 грудня 2006 року N 1196), інфраструктура залізничного транспорту - технологічний комплекс, до складу якого входять: залізничні шляхи сполучення, залізничні станції, пристрої енергопостачання, зв'язку, сигналізації, централізації, блокування, інформаційні комплекси і система керування рухом та ін., що забезпечують функціонування єдиного комплексу перевезень залізничним транспортом загального користування.
		У Технічному регламенті безпеки інфраструктури залізничного транспорту, затвердженому постановою КМУ від 11 липня 2013 р. N 494 вказано, що інфраструктура залізничного транспорту - технологічний комплекс, що включає залізничні колії загального користування (в тому числі під'їзні колії), інженерні споруди (мости, тунелі, віадуки тощо), електричні мережі, тягові підстанції та інші пристрої технологічного електропостачання, контактну мережу, системи сигналізації, централізації, блокування, зв'язку і телекомунікацій, інформаційні комплекси та системи управління рухом поїздів, шляхи доступу пасажирів та вантажів до елементів інфраструктури, захисні лісонасадження, локомотивні і вагонні депо, пункти технічного обслуговування вагонів, вокзали, а також інші будівлі, споруди, пристрої та обладнання, що забезпечують функціонування такого комплексу та використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів залізничним транспортом. До складу інфраструктури залізничного транспорту не входить залізнична інфраструктура, якою володіє суб'єкт господарювання і використовує її виключно для власних потреб та на якій працює рухомий склад залізничного транспорту, що не має права виходу на інфраструктуру залізничного транспорту.
		Відповідно до ст. 21 Закону України «Про транспорт» єдина транспортна система повинна відповідати вимогам суспільного виробництва та національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг.
		Згідно із ст. 22 цього ж Закону до складу залізничного транспорту входять підприємства залізничного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти, рухомий склад залізничного транспорту, залізничні шляхи сполучення, а також промислові, будівельні, торговельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, технічні школи, дитячі дошкільні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, підприємства промислового залізничного транспорту та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують його діяльність і розвиток.
		З системного аналізу указаних норм суд дійшов висновку, що під «особою, яка проводить діяльність, зокрема, з надання послуг з користування інфраструктурою залізничного транспорту загального користування» розуміється особа, яка надає транспортні послуги, тобто провадить господарську діяльність з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом за плату, і для здійснення такої діяльності така особа відповідно використовує інфраструктуру залізничного транспорту загального користування, що знаходиться у її володінні (користуванні).
		Проте, відповідно до Статуту Відповідача-1 у переліку предмету його
		діяльності відсутній такий вид діяльності, як надання послуг з користування
		інфраструктурою залізничного транспорту загального користування або послуг з
		перевезення пасажирів і вантажів залізничним транспортом загального користування. 
		Доказів, що станом на момент укладення Договору на балансі Відповідача-1 перебували об'єкти інфраструктури залізничного транспорту загального користування матеріали справи не містять.
		Враховуючи наведене, оскільки Відповідач-1 не є «замовником» у розумінні Закону України «Про здійснення державних закупівель» у редакції, яка діяла станом на дату укладення Договору, то застосування передбаченої даним Законом процедури закупівлі до закупівлі за Договором не вимагалося, відтак підстави для визнання Договору недійсним з підстав недотримання при його укладанні вимог Закону України «Про здійснення державних закупівель», у суду відсутні.
		Враховуючи, що судом встановлено відсутність законодавчої необхідності для сторін Договору при здійсненні обумовленої Договором закупівлі дотримуватися процедури закупівлі, визначеної Законом України «Про здійснення державних закупівель», то усі наступні посилання Позивача в обґрунтування позову щодо порушення внаслідок укладенні Договору без процедури закупівлі вимог Закону України «Про здійснення державних закупівель», судом відхиляються.
		Посилання Позивача, що мало місце дотримання сторонами Договору процедури закупівлі згідно з Законом України «Про здійснення державних закупівель» при укладенні деяких інших договорів судом також відхиляються та до уваги при вирішення даного спору не приймаються, оскільки на результат вирішення даного спору не впливають - предметом даного спору є дослідження правовірності укладення саме спірного Договору та необхідність дотримання при його укладенні процедури закупівлі, визначеної вказаним Законом, а не встановлення правомірності будь-яких інших договорів та необхідності у межах закупівлі за ними дотримання встановленої Законом процедури.
		Також судом відхиляються посилання Позивача, що порушення закону при укладенні Договору доведені шляхом їх зафіксування у акті ревізії ДАС України від 01.11.2016 № 08-30/66, оскільки результати ревізії, на які посилається Позивач, не встановлюють в розумінні ст. 35 ГПК України обставин, які не потребують доведення, і результати ревізії також не є встановленою законом підставою для визнання Договору недійсним.
		Щодо обґрунтувань позову, що при укладенні Додаткової угоди від 01.12.2015 до Договору з доповненням Договору Специфікацією № 2 на 10679093,12 грн. особа, яка його уклала з боку Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» - Харлан В.І., виконуючий обов'язки начальника філії «Центр управління промисловістю», який діяв на підставі Довіреності від 01.12.2015, вийшов за межі наданих йому довіреністю повноважень, то суд зазначає, що дійсно, усупереч встановлених п. 16 Довіреності та п.п. 5.5, 5.6 Положення про філію (затв. наказом ПАТ «Укрзалізниця» № 015 від 18.11.2015) вимог та обмежень відсутні (суду не надані) докази попереднього отримання керівником Філії письмового дозволу правління ПАТ «Укрзалізниця» на укладення Додаткової угоди від 01.12.2015 до Договору з доповненням Договору Специфікацією № 2.
		Проте суду надані докази схвалення даного правочину, у розумінні ст. 241 ЦК України, з боку ПАТ «Укрзалізниця», у вигляді вчинення ПАТ «Укрзалізниця» дій, що свідчать про прийняття до виконання зобов'язань за Договором у редакції Додаткової угоди від 01.12.2015 до Договору з доповненням Договору Специфікацією № 2:
		- затвердження правлінням ПАТ «Укрзалізниця» Договору поставки з врахуванням змін, внесених Додатковою угодою № 1, в.о. голови правління В.Завгороднім та членом правління ОСОБА_1, Оперативного плану надходження коштів та їх використання по філії «Центр управління промисловістю» на грудень 2015 року та скоригованого відповідного Оперативного плану на грудень 2015 року. Зазначений оперативний план передбачав кошти по статті матеріально-технічні ресурси (МТР) та паливо без централізованого постачання (до статті віднесено матеріали скріплення залізобетонних шпал, що підлягали поставці за Договором) у сумі 159 935 тис. грн., і пізніше у грудні 2015 року правлінням ПАТ «Укрзалізниця» було затверджено скоригований Оперативний план на грудень 2015 року, згідно якого кошти на матеріально-технічні ресурси (МТР) та паливо без централізованого постачання вже було передбачено у сумі 177562 тис. грн., тобто суму коштів було збільшено на 17  627 тис. грн., у тому числі на 10 679 093,12 грн. вартості матеріалів скріплення залізобетонних шпал відповідно до Специфікації № 2 до Договору з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою № 1;
		- перерахування ПАТ «Укрзалізниця» коштів як оплату за кріплення згідно Договору поставки, у тому числі з урахуванням внесених Додатковою угодою № 1 змін та доповнень, що підтверджується банківською випискою по рахунку філії «ЦУП» ПАТ «Укрзалізниця» № 26002300149985 за грудень 2015 року. 
		Враховуючи наведене, оскільки укладена з перевищенням повноважень Додаткова угода №1 до Договору отримала подальше схвалення у розумінні ст. 241 ЦК України, то підстави для її визнання недійсною (як складової частини оскаржуваного Договору) у суду відсутні.
		Щодо обґрунтувань позову (ст. 207 ГК України, ст. 228 ЦК України), у частині того, що Договір було укладено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та порушує публічний порядок, то суд зазначає наступне. 
		Так, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що вчинено, зокрема, з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. 
		Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
		Обґрунтування позову, що Договір укладено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, судом відхиляються, оскільки такі обґрунтування позову, наведені Позивачем, ґрунтуються та є подальшим продовженням його тверджень про недотримання при укладанні Договору вимог Закону України «Про здійснення державних закупівель» щодо застосування передбаченої даним Законом процедури закупівлі, тоді як судом було встановлено, що застосування передбаченої даним Законом процедури закупівлі до закупівлі за Договором не вимагалося. 
		Щодо посилань Позивача на практику інших судів, на думку яких факт виявлення Позивачем ознак корупційного діяння у відповідних правовідносинах буде свідчити про порушення інтересів держави, то суд зазначає, що наведена Позивачем практика не є преюдиційною  для даного спору у розумінні ст. 35 ГПК України. Натомість у даному спорі має місце встановлення судом наявності обставини внесення до ЄДР досудових розслідувань відомостей про наявність кримінального провадження, у якому Позивач доводить порушення інтересів держави через здійснення корупційного діяння, проте кримінальне провадження не завершено, а отже даний факт не є доведеними належними доказами - вироком суду.
		Виходячи з положень ст. 228 ЦК України, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
		Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. 
		При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.
		З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. 
		Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.
		Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
		Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.
		При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
		Вищенаведений правовий висновок по застосуванню ст. 228 ЦК України міститься у постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15. 
		Відповідно до ст. 111-28 ГПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.  
		Судом розглянуто надані Позивачем доводи та докази, крім вироку суду, постановленого у кримінальній справі (на даний час вирок ще не винесений), щодо того, що на думку Позивача Договір порушує публічний порядок, та відхиляючи ці докази суд зазначає, що хоча дослідження питання чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу особи, може доводитися іншими, окрім вироку суду, наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності, на що надаючи докази і посилається Позивач, проте він не надав доказу (доказів), який би замість вироку суду, постановлений у кримінальній справі, доводив вину фізичної особи, у вигляді наміру порушити публічний порядок - публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.. 
		Відповідно до ст. 36 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Враховуючи наведене суд не вбачає підстав відступати від правової позиції, викладеної у вищеописаній постанові Верховного Суду України, що належним доказом вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, оскільки іншого обґрунтування з посиланням на норми закону (окрім відхилених вище по рішенню обгрунтувань позову), що надані Позивачем докази окремо або в сукупності на підставі певної норми закону (з наведенням такої норми) є належним доказом вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, Позивач суду не надав та не навів.
		Отже, підстави для кваліфікації Договору за статтею 228 ЦК України та визнання його у зв'язку з цим недійсним у суду відсутні. 
		Підсумовуючи все вищенаведене, суд зазначає, що Позивачем не доведено перед судом належними засобами доказування наявність законних підстав для визнання Договору недійсним з наведених у позові мотивувань, і при цьому, судом враховано доведення Відповідачами перед судом подальше схвалення Додаткової угоди № 1 до Договору. Відтак, вимоги позову не підлягають задоволенню. 
		Разом із цим, хоча Позивач і не довів обгрунтованість вимог, проте судом відхиляються заперечення проти права Позивача звертатися до суду з даним позовом.
		Суд натомість, зазначає, що Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва в силу права, наданого п. 13 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» та просив визнати недійсним Договір у спорі, який виник з приводу правомірності його укладення і виконання, при цьому спірний договір за змістом є господарським, а не публічно-правовим, та зміст правовідносин сторін свідчить про їх приватноправовий характер.
		За визначенням корупції, наданим в статті 1 Закону України «Про запобігання корупції», корупція - це використання особою, згаданою у частині 1 статті 3 цього Закону (тобто особи, уповноваженої на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування), наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки такої вигоди для себе чи інших осіб або, відповідно, обіцянка чи надання неправомірної вигоди особі, вказаній у частині 1 статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей. 
		Статтею 16 Закону України «Про національне антикорупційне бюро», визначені обов'язки Національного антикорупційного бюро, зокрема, щодо:
		- здійснення оперативно - розшукових заходів з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також в оперативно - розшукових справах, витребуваних від інших правоохоронних  органів;
		- здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також проведення досудового розслідування інших кримінальних правопорушень у випадках, визначених законом.
		За Конвенцією ООН проти корупції (ратифікована Законом України від 18.10.2006 №251-V), зокрема, в частині забезпечення проведення ефективної скоординованої політики протидії корупції (ч.1 ст.5), надання такому органу (створеному з метою протидії корупції) можливості виконувати свої функції ефективно (ч.2 ст.6), запобігання зловживанню процедурами, які регулюють діяльність приватних юридичних осіб (п.d ч.2 ст.12), то попередження, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень в публічній і приватній сферах суспільних відносин є пріоритетним завданням держави України, а відтак наявність ознак такого правопорушення у відповідному правочині є порушенням інтересів держави.
		Таким чином, з аналізу наведених положень Закону України «Про національне антикорупційне бюро України» та Конвенції, завдань та мети діяльності даного органу вбачається, що Національне антикорупційне бюро України за наявності встановлених ним ознак корупційного діяння зобов'язане вжити ефективних заходів для припинення корупційного правопорушення, в тому числі, але не виключно, шляхом подання відповідних позовів про визнання угод недійсними за наявності підстав, передбачених законом, у порядку, встановленому законодавством України.
		Судовий збір відповідно до статті 49 ГПК України покладається на Позивача.
		Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
		ВИРІШИВ:
		 
		У задоволенні позову відмовити повністю. 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
		Повне рішення складено 28.04.2017
		Суддя                                                                                               Сташків Р.Б.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...