Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 686/5942/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано судом: 04.05.2017. Зареєстровано: 04.05.2017. Забезпечено надання загального доступу: 10.05.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 686/5942/17 
		 
		  
		 РІШЕННЯ
		 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 27 квітня 2017 р. м. Хмельницький
		Хмельницький міськрайонний суду в складі головуючого судді  Продана Б. Г., при секретарі  Боднар А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хмельницькому цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 ; заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація
		про встановлення факту, що має юридичне значення,
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення юридичного факту, а саме факту загибелі ОСОБА_3 при виконанні обов`язку військової служби 09.02.2015 року на території Донецької області в м. Дебальцево внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, в обгрунтування якої вказала, що є дружиною ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який з 31.07.2014 року був призваний Хмельницьким обласним військовим комісаріатом на військову службу в Збройні сили України та зарахований до складу військової частини польова пошта НОМЕР_1 . Відповідно до наказу начальника штабу АТО №1267ОГ ДСК від 30.01.15 року та наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 №45 старшого солдата ОСОБА_3 , старшого водія 1-го автомобільного взводу разом з двома військовими було командировано для виконання військового завдання в район н.п. Дебальцево. 09.02.2015 року близько 18.30 години під час виконання військового завдання солдат ОСОБА_3 разом з двома пораненими бійцями та фельдшером виїхав з блокпосту «Хрест» в н.п. Дебальцево у напрямку н.п. Артемівськ. Після чого його місце перебування стало невідомим. 23.02.2015 року за наслідками дій пошуково-рятувальної експедиції було знайдено та впізнано в морзі м. Дніпропетровськ військовослужбовця ОСОБА_3 . Згідно лікарського свідоцтва про смерть №229/л від 23.02.2015 року причиною смерті ОСОБА_3  стало отримання наскрізного вогнепального кульового поранення голови: поранення і причина смерті пов`язані з виконанням обов`язків військової служби. Заявник вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено невід`ємне право на життя її чоловіка, і як наслідок заявнику заподіяно шкоду, через що ОСОБА_1 має намір отримати її відшкодування від держави-агресора - Російської Федерації.
		В судове засідання заявник не з`явилась, від її представника надійшла заява про слухання справи у її відсутності, заяву підтримує в повному обсязі, просить задоволити.
		Представники заінтересованих осіб в судове засідання не з`явились, про день та час слухання справи повідомлені в установленному законом порядку.
		Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини.
		ОСОБА_3 є чоловіком ОСОБА_1 та батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2  
		   З 31.07.2014 року ОСОБА_3 був призваний Хмельницьким обласним військовим комісаріатом на військову службу в Збройні сили України та зарахований до складу військової частини польова пошта НОМЕР_1 . 
		Відповідно до наказу начальника штабу АТО №1267ОГ ДСК від 30.01.15 року та наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 №45 старшого солдата ОСОБА_3 , старшого водія 1-го автомобільного взводу разом з двома військовими було командировано для виконання військового завдання в район н.п. Дебальцево.
		09.02.2015 року близько 18.30 години під час виконання військового завдання солдат ОСОБА_3 разом з двома пораненими бійцями та фельдшером виїхав з блокпосту «Хрест» в н.п. Дебальцево у напрямку н.п. Артемівськ. Після чого його місце перебування стало невідомим. 
		23.02.2015 року за наслідками дій пошуково-рятувальної експедиції було знайдено та впізнано в морзі м. Дніпропетровськ військовослужбовця ОСОБА_3 . 
		Згідно лікарського свідоцтва про смерть №229/л від 23.02.2015 року причиною смерті ОСОБА_3  стало отримання наскрізного вогнепального кульового поранення голови: поранення і причина смерті пов`язані з виконанням обов`язків військової служби.
		Згідно Указу Президента України від 15.05.2015 року № 270/2015 ОСОБА_3 нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
		Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків". З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
		З даної заяви Верховної Ради України слідує, що 27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. В подальшому лідер партії "Русское единство" Сергій Аксьонов проголосив себе головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав президента Російської Федерації "забезпечити мир і спокій в Криму". У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації звернувся до Ради Федерацій Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 1 березня 2014 року, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року "Територіальна цілісність України".
		17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України від 15.03.2014 №891-VII, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації Володимиром Путіним "Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів".
		21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон "О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя".
		Згідно зі ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації" від 15 вересня 2015 року №685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).
		Згідно з постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", від 21.04.2015 №337-VIII зазначені події на сході України відбувалися за наступним сценарієм.
		Протягом травня 2014 року самозвані лідери "ДНР" та "ЛНР", серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон "Восток", а також були задіяні такі озброєні групи найманців як "Русский сектор" та "Оплот". За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.
		11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської областей відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих "Луганської Народної Республіки" та "Донецької Народної Республіки". Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме "Луганська Народна Республіка" та "Донецька Народна Республіка" не були визнані ані національним законодавством, ані міжнародною спільнотою, про що свідчать наступні, досліджені в суді докази.
		Так, Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі (http://ua.korrespondent.net/world/3361365-mzs-brytanii-nazvav-prykrym-faktom-referendum-na-donbasi). Тим часом прес-секретар Держдепартаменту США Джен Псакі заявила, що США не визнають результати референдуму про незалежність "Донецької народної республіки" (http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/3361226-derzhdepartament-ssha-znovu-zaiavyv-pro-nevyznannia-referendumiv-na-donbasi).
		"Так звані референдуми у Донецькій і Луганській областях нелегітимні, і ми не визнаємо їх результатів. Ті, хто організував ці референдуми, не володіють демократичною легітимністю", - заявила ОСОБА_14, яка є прес-секретарем верховного представника Європейського Союзу із закордонних справ Кетрін Ештон (http://www.ukrinform.ua/rubric-politycs/1660771-es ne viznae referendum na shodi ukraiini_1937380.html).
		Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		На підтвердження цього заявницею були наведені наступні докази по справі.
		Так, в ніч з 10 на 11 березня 2014 року співробітники Служби безпеки України у взаємодії із міліцією попередили у Донецькій області диверсію проти українських громадян та затримали 37-річного громадянина Російської Федерації, який займався створенням озброєної диверсійно-підривної групи для дестабілізації ситуації в Україні. Затриманий організовував діяльність низки екстремістських груп, у тому числі забезпечував їх озброєнням та вибухівкою. Відомо, що він мав досвід служби в гарячих точках Російської Федерації (Дагестані, Осетії тощо) (http://www.sbu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=122565&cat_id=122526).
		Згідно з офіційним повідомленням Служби безпеки України від 28 квітня 2014 року до дестабілізації ситуації в Україні та тероризування українських громадян причетні спецслужби Російської Федерації. Зокрема, встановлено, що громадянин Російської Федерації, полковник Головного розвідувального управління Збройних сил Російської Федерації Гіркін І.В. керує операцією бойовиків у м. Слов`янськ. Також встановлено, що на початку квітня останній отримав прямий наказ із Москви розпочати масштабну диверсійну операцію в Донецькій і Луганській областях. На виконання даного наказу члени розвідувально-диверсійної групи у складі понад 30 осіб під командуванням ОСОБА_4 13 квітня 2014 року вчинили озброєний напад на співробітників Служби Безпеки України, під час якого загинув один співробітник Служби Безпеки України і троє були поранені. ОСОБА_4 також керував діями озброєних осіб, які незаконно утримували військовослужбовців 25-ої окремої повітряно-десантної бригади Високомобільних десантних військ Збройних сил України у м. Слов`янськ 16 квітня 2014 року (http://www.ssu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=124650&cat_id=123450).
		21 травня 2014 року працівниками Державної прикордонної служби України було затримано громадянина Російської Федерації, який був снайпером і брав участь у військових діях на території Чеченської Республіки. Затриманий розповів, що за завданням російської спецслужби прямував до східних областей України для участі в незаконних озброєних формуваннях і перед від`їздом до України пройшов детальний інструктаж у Ростові-на-Доні. За свою "роботу" він мав отримати винагороду: за вбивство рядового українського військовослужбовця - 100 доларів США, за офіцера - 1000 доларів, а після повернення ще 2000 євро (http://www.ssu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=125895&cat_id=124859).
		Згідно з офіційним повідомленням Служби безпеки України від 24 липня 2014 року, військовослужбовець строкової служби Збройних сил Російської Федерації ОСОБА_5 засвідчив, що російська сторона направляє на територію Донецької та Луганської областей кадрових військових фахівців, озброєння та броньовану військову техніку. Колишній рядовий російської армії розповів, що його військова частина була перекинута у Ростовську область поблизу кордону з Україною у травні 2014 року. Частина постійно доукомплектовувалася фаховими військовими з числа спецпризначенців Головного розвідувального управління Російської Федерації та вихідцями з Північного Кавказу, які нелегально переправлялися на Схід України. На українську територію для підтримки терористів перекидалась броньована військова техніка з підготовленими російськими бойовими екіпажами (http://www.ssu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=129448&cat_ id=128580).
		23 серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітрянодесантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Задіяння регулярних Збройних Сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: "За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)".
		Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		В абзаці 2 постанови Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян" від 04 лютого 2015 року №145-VІІІ зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.
		Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.
		Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: "Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх "співвітчизників, що проживають за кордоном"; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі".
		Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи "Зниклі особи під час конфлікту в Україні" від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації.
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької областей.
		При вирішенні даної справи суд констатує, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно із нормами Цивільного-процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
		Згідно з частиною другою статті 61 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		В результаті збройної російської агресії на території Донецької та Луганської областей та на території Автономної Республіки Крим понад 921 000 осіб були переміщені в межах України станом на 23 січня 2015 року, що підтверджується резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи "Гуманітарна ситуація українських біженців і переміщених осіб" №2028 від 27 січня 2015 року (http://assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-XML2HTML-en.asp?fileid=21480&lang=en).
		Більше 2 000 000 осіб залишаються в районах, контрольованих сепаратистськими силами, схильних до нестабільності, серйозних порушень прав людини і створення неадекватних умов життя. За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (UNHCR Ukraine) станом на 14 серпня 2015 року 1 438 000 осіб були змушені покинути свої домівки внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України. (http://unhcr.org.ua/en/2011-08-26-06-58-56/news-archive/1244-internal-displacement-map).
		В статті під назвою "Українська армія знищила колону російської бронетехніки в секторі "Б" - танки прибули з Чечні" від 27 жовтня 2014 року, що опублікована на інтернет-сторінці видання "Цензор.НЕТ" вказується про те, що в секторі "Б" українською армією була знищена колона російської бронетехніки. В одному з підбитих танків були знайдені документи, що підтверджують факт прибуття техніки з Чечні, зокрема документи на ім`я ОСОБА_6 , механіка-водія, в/ч НОМЕР_3 , 8-я ОМСБР м. Борзой, Шатойского району, Чечня, "танк російський - Т-72 (Б3), номер 632, в/ч НОМЕР_4 , третя танкова рота".
		Згідно зі ст. 1261 ЦК України ОСОБА_1 , як дружина загиблого є спадкоємцем першої черги за законом ОСОБА_3 , та має необхідний та достатній обсяг цивільної правоздатності для звернення до суду з такими вимогами.
		За таких обставин, суд прийшов до висновку, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено невід`ємне право на життя ОСОБА_3 , передбачене ст. 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
		Підсумовуючи викладене, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами, як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров`я людини злочини.
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому суд вважає її державою-агресором, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		В судовому засіданні встановлено, що на підтвердження загибелі ОСОБА_3 суду надано акт службового розслідування від 25.03.2015 року про створення пошуково-рятувальної експедиції для пошуку зниклого 09.02.2015 року в районі н.п. Дебальцево військовослужбовця ОСОБА_3 та свідоцтво про смерть №229/л від 23.02.2015 року, видане комунальним закладом охорони здоров`я Дніпропетровським обласним бюро судово-медичних експертиз.
		Згідно з ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Як роз`яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.
		На підставі ст. 8 Конституції України, ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, керуючись ст. 212, 213, 214, 234, 256-259 ЦПК України, суд -
		 вирішив:
		Заяву задоволити.
		Встановити факт загибелі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 при виконанні обов`язку військової служби 09 лютого 2015 року на території Донецької області в м. Дебальцево, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Рішення підлягає негайному виконанню.
		Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10-ти днів після його проголошення до Апеляційного суду Хмельницької області через Хмельницький міськрайонний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
		Рішення набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. 
		Суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...