Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 308/2205/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів купівлі-продажу.
Надіслано судом: 02.06.2017. Зареєстровано: 03.06.2017. Забезпечено надання загального доступу: 07.06.2017.
Дата набрання законної сили: 11.09.2017
Результат оскарження 11.02.2019 Касаційний цивільний суд Верховного Суду: залишено рішення апеляційної інстанції без змін, рішення першої інстанції набрало законну силу
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 308/2205/16-ц
		 
		Р І Ш Е Н Н Я 
		     І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		22 травня 2017 року                                             місто Ужгород
		Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі: 
		головуючої судді - Лемак О.В.
		при секретарі - Ревачко І.С.
		за участю представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2
		представника відповідача ОСОБА_3  ОСОБА_4,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним та застосування правових наслідків його недійсності,-                                                 
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 звернулась до Ужгородського міськрайонного суду із позовною заявою до ОСОБА_3 та ОСОБА_5, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним та застосування правових наслідків його недійсності. 
		Позов мотивує тим, що з 28 березня 1987 року і по цей час вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 Увесь цей період вони спільно проживають, ведуть господарство, мають взаємні права та обовязки. Нещодавно позивач дізналась, що 23.10.2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 в мікрорайоні Боздош в м. Ужгород. Даний правочин посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6 Згідно вищевказаного договору ОСОБА_3 передав у власність, а ОСОБА_5 прийняла квартиру АДРЕСА_1 в мікрорайоні Боздош в м.Ужгород., заплативши за це майно 123150 грн. Вказує, що дозволу на вчинення цього правочину, позивач відповідачеві ОСОБА_3 не надавала, хоча дане майно у відповідності до ст. 60 СК України є обєктом їх права нашої спільної сумісної власності.  
		Позивач вважає, що дана довіреність не може вважатися згодою на укладення вищезазначеного договору купівлі-продажу з наступних підстав.
		Зазначає, що у довіреності позивач уповноважує ОСОБА_3 бути представником від її імені саме для укладення будь-яких правочинів стосовно розпорядження майном (рухомим чи нерухомим), що перебуває у їх спільній власності подружжя, а також на набуття ним у спільну власність подружжя будь-якого майна (рухомого чи нерухомого). Таким чином, на підставі вищевказаної Довіреності у відповідача - ОСОБА_3 виникло право від імені позивача розпоряджатися майном, яке належало позивачеві та відповідачеві  ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності станом на дату укладення цієї довіреності - 06.11.2009 року. На розпорядження тим майном, яке придбане після вказаної дати, позивач відповідачеві ОСОБА_3  своєї згоди не давала, в довіреності така згода також не відображається. 
		Також зазначає, що на момент підписання вищевказаного договору їй навіть не було відомо, що відповідач ОСОБА_3, використовуючи їх спільні кошти придбав цю квартиру. Він вступив у житловий кооператив і без її відома та згоди купив, а пізніше продав дану квартиру своїй близькій знайомій - відповідачеві ОСОБА_5 Вказує, що їй з достовірних джерел відомо, що вона його коханка. Про їх близькі стосунки свідчить і сума коштів, а саме: 123150 грн., яку відповідач ОСОБА_3 за умовами договору сплатила відповідачу ОСОБА_5 оскільки, справжня ринкова вартість даної квартири  на той момент ( в жовтні 2013 року) становила близько 260000 грн. Вона випадково дізналась про той факт, що відповідач ОСОБА_3 уклав оскаржуваний правочин, оскільки останній приховав всі ці відомості, так як знав що на укладення цього договору вона згоди б не дала. 
		Вважає, що відповідач ОСОБА_3Ю, продавши вищезазначену квартиру без її відома та згоди, порушив тим самим її права як співвласника. За таких умов, даний правочин не може вважатися дійсним. Після того як вона дізналася про існування даного правочину жодним чином не схвалила укладений договір між ОСОБА_3 та ОСОБА_5
		На підставі наведеного просить суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 в мікрорайоні Боздош в м. Ужгород укладеного 23.10.2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з моменту вчинення; сторони повернути в попереднє становище, зобов'язавши ОСОБА_5 повернути ОСОБА_3 - квартиру № 83 в буд. № 1 яка розташована по вул. О. Хіри в мікрорайоні Боздош в м. Ужгород, а ОСОБА_3, - повернути ОСОБА_5,  123150 грн., які сплачені за умовами договору купівлі-продажу.
		В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
		Відповідачі в судове засідання не зявилися, будучи належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
		Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, посилаючись на те, що ОСОБА_1 надала своєму чоловіук ОСОБА_3 письмову згоду на укладення ним будь-яких правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя відповідно до нотаріального посвідченого доручення. Чинним законодавством не передбачено недісність правочину при відчуженні спільного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя. Відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого подружжя, недійсним. Вказує, що ОСОБА_3 мав письмову згоду на розпорядження спільним майном подружжя та при відчуженні майна діяв добросовісно, оскільки не утаював факт перебування у шлюбі, факт відчуження спільного майна подружжя за наявності згоди іншого з подружжя. Отримані кошти від продажу вказаної квартири використав в інтересах сімї.
		Третя особа - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6 в судове зсідання не зявився, однак надав суду письмові пояснення, згідно яких просив суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. 
		Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.
		Як вбачається з матеріалів справи, 28 березня 1987 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб, зареєстрований виконавчим комітетом Ужгородської міської ради Закарпатської області, про що внесено актовий запис під № 203.
		Згідно договору купівлі-продажу квартири від 23.10.2013 року ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_5 квартиру   АДРЕСА_2. Ціна квартир становила 123150 грн.
		З підстав, передбачених ч. 3 ст. 368 ЦК України - квартира АДРЕСА_3 на час укладення оспорюваного правочину являлась спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 
		Статтею 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.      Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
		Розпорядження майном, зокрема договори купівлі-продажу майна, що являється спільною сумісною власністю подружжя укладаються з дотриманням вимог вищевказаних норм - ст. 65 СК України та ст. 369 ЦК України.
		Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.
		У відповідності до. ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною /сторонами/ вимог, які встановлені частинами 1, 2, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Суд прийшов до висновку про те, що Позивач не давала згоди на укладення даного договору, в результаті чого порушені норми статті 65 СК України та ст. 369 ЦК України. 
		Згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості повернення  відшкодувати вартість того, що одержано. 
		Статтею 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
		Абзацом 5 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (далі  Постанова) передбачено, що відповідно до ст. ст. 215, 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюванного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, може бути заявлено як однією із сторін правочину так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. п. 7 зазначеної Постанови, у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним  як  оспорюваного  та  застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав,  передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. Наведене свідчить, що Позивач вправі для захисту своїх порушених прав заявляти такі вимоги.
		В судовому засіданні сторонами не оспорювалось, що даний правочин виходить за межі дрібного побутового. Предметом доказування в даній справі є той факт чи вважатиметься довіреність від 06.11.2009 року підписана ОСОБА_1, дозволом на відчуження майна за оспорюваним правочином від 23.10.2013 року та чи укладено договір купівлі-продажу з дотриманням норм чинного законодавства.
		Суд зазначає, що в пункті 16 оспорюваного правочину вказано, що згода позивача на укладення договору викладена у довіреності від 06.11.2009 року, посвідченій приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6 зареєстрованій за № 3558. 
		З вищевказаної довіреності вбачається, що позивач уповноважує відповідача ОСОБА_3 бути представником від її імені для укладення будь-яких правочинів стосовно розпорядження майном (рухомим чи нерухомим), що перебуває у їх спільній власності подружжя, а також на набуття ним у спільну власність подружжя будь-якого майна (рухомого чи нерухомого). На підставі вищевказаної довіреності відповідач ОСОБА_3 уповноважений від імені позивача розпоряджатися майном, яке належало ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності станом на дату укладення довіреності - 06.11.2009 року. На розпорядження тим майном, яке набуте після вказаної дати (в майбутньому), позивач своєї згоди не давала, в довіреності така згода не відображається. Зокрема це чітко вбачається з передостаннього абзацу довіреності (арк. 2), де конкретизовано згоду на розпорядження майном, яке перебуває саме в спільній сумісній власності подружжя. Така згода надана виключно для укладення будь-яких правочинів стосовно майна, яке вже перебуває у спільній сумісній власності подружжя, а також на набуття майна. Посилань на розпорядження майном, яке буде набуте в подальшому  немає. 
		Відповідно до п.п.4.1 та 4.2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 в редакції на час укладення оспорюваного договору - правочини щодо розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю, підписуються всіма співвласниками цього майна або уповноваженими ними особами. При посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо документ, що посвідчує право власності, оформлений на імя одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя. Справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчена. Форма цієї заяви та Посвідчувального напису передбачена в додатку № 25 до Правил ведення нотаріального діловодства затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5, (Форма № 44). На підставі наведеного, очевидно, що довіреність в даному випадку не є передбаченою законом формою згоди на вчинення оскаржуваного правочину. 
		В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 про наявність квартири у спільній сумісній власності подружжя - позивача не повідомив і в дійсності згоди дружини на відчуження цього майна не отримав. Даний факт відповідачами не спростовано, що вказує на те, що всупереч ст. 12 ЦК України позивач не мав обєктивної можливості здійснювати вільно свої цивільні права стосовно розпорядження квартирою, так як не володів інформацією про наявність такого майна. Подальшого схвалення даного правочину з боку ОСОБА_1 не відбулось, а будь-яких доказів про те, що вилучені від продажу квартири кошти ОСОБА_3 використано в інтересах сімї суду не надано. 
		Згідно дослідженого в судовому засіданні висновку експертного будівельно-технічного дослідження № 1  03/16 від 04.03.2016 року, проведеного судовим експертом ОСОБА_7, ринкова вартість квартири за адресою АДРЕСА_4 станом на жовтень 2013 року складала 250500 грн. Вказане свідчить про те, що майно відчужено ОСОБА_3 за вкрай низькою ціною, що завдало майнової шкоди інтересам позивача, як співвласника.
		Наведене свідчить, що оспорюваний договір купівлі-продажу є таким, що вчинений без згоди позивача, з порушенням вищевказаного порядку вчинення нотаріальних дій, всупереч ст. 12 ЦК України, а також укладення даного правочину завдало майнової шкоди інтересам позивача.
		Судом враховано правову позицію ВСУ у справі за № 6-1622цс15, згідно якої укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
		Судом також встановлено, що на час укладення оспорюваного правочину між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_5 існували неприязні стосунки, на грунті ревнощів, так як позивач вважала ОСОБА_5 коханкою свого чоловіка, Наявність неприязних стосунків стверджується висновком від 17.09.15 року по заяві ОСОБА_1, рапортом від 23.11.2012 року, рапортом від 26.11.2012 року, рапортом від 26.11.2012 року, протоколом від 23 листопада 2012 року про прийняття заяви про кримінальне правопорушення, висновком по зверненню ОСОБА_5, протоколом прийняття заяви ОСОБА_5 від 04.03.2013 року про вчинене кримінальне правопорушення, поясненнями ОСОБА_5 від 07.03.2013 року, поясненнями ОСОБА_8 від 07.03.2013 року, постановою про закриття кримінального провадження від 11 березня 2013 року. Наявність таких неприязних відносин в судовому відповідачами не оспорювалась. 
		З тексту довіреності від 06.11.2009 року підписаної позивачем вбачається, що згода надана виключно для укладення будь-яких правочинів стосовно майна, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя, а також на набуття майна. На розпорядження тим майном, яке набуто після дати підписання довіреності (в майбутньому), позивач Відповідачеві ОСОБА_3 своєї згоди не надавала, в довіреності така згода не відображається. Суд, вважає, що при наявності зазначених неприязних відносин та за відсутності належно оформленої згоди, відповідач ОСОБА_5 не могла не знати, що позивач не надасть згоди на продаж квартири, в тому числі за ціною нижчою ніж ринкова.
		У правовій позиції ВСУ в справі № 6-327 ск 15, на яку посилається третя особа, зазначено, що зокрема стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову. 
		У справі № 6-327 ск 15 позовні вимоги заявлено до добросовісних набувачів, проте в даній справі така правова позиція не підлягає до застосування, так як Позивач посилається на недобросовісну поведінку покупця, яка знала про відсутність згоди Позивача на укладення такого правочину. Підставами ж застосування ст.ст. 387-388 ЦК України є обставини, при яких майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).
		Правовою позицією ВСУ в справі № 6-88цс12, на яку посилаються відповідачі визначено наступне на підставі ч. 4 ст. 65 СК України укладений одним із подружжя договір створює обов'язки для другого з подружжя лише в тому разі, якщо договір укладено в інтересах сім'ї, а майно, одержане за цим договором, використане для задоволення потреб сім'ї. В даному випадку будь-яких доказів того, що ОСОБА_3 використав кошти, отримані за продаж квартири в інтересах подружжя  суду не надано, а позивач це заперечує. Крім того, правочин щодо відчуження майна за суму, що в два рази нижче ринкової не може вважатись таким що укладений в інтересах сімї і даний факт підтверджує недобросовісність такої угоди. 
		Таким чином, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 в мікрорайоні Боздош в м. Ужгород від 23.10.2013 року укладено з порушенням вимог ч. 1, ч. 3 ст. 65 СК України, а також ч.1, ч. 2 ст. 369 ЦК України. 
		Враховуючи наведене, суд вважає, що слід визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 в мікрорайоні Боздош в м. Ужгород укладений 23.10.2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з моменту його вчинення. Привести сторони по договору купівлі-продажу квартири від 23 жовтня 2013 року в первісне становище, зобов'язавши ОСОБА_5 повернути ОСОБА_3, квартиру за адресою: м. Ужгород, (мікрорайон Боздош) АДРЕСА_5. Зобов'язати ОСОБА_3, повернути ОСОБА_5, одержані за договором купівлі-продажу квартири від 23 жовтня 2013 року грошові кошти в сумі 123150 грн.
		Щодо вимоги про стягнення з відповідачів витрат на правову допомогу суд приходить до наступного.
		Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Порядок надання безоплатної правової допомоги у цивільних справах передбачений урозділі III Закону України від 02 червня 2011 року N 3460-VI "Про безоплатну правову допомогу", положення якого забезпечуватимуться поетапно, починаючи з 01 січня 2015 року.
		При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті12,42,56 ЦПК).
		Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановленийЗаконом України від 20 грудня 2011 року N 4191-VI "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах". стосується витрат на правову допомогу суд зазначає, що в цій частині у задоволенні заяви відповідача слід відмовити,
		Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів фактичного понесення позивачем витрат на правову допомогу, вимога про стягнення з відповідачів таких витрат є безпідставною, необґрунтованою і задоволенню не підлягає.
		Керуючись, ст.ст. 16, 203, 215, 216, 236, 241, 368, 369 ЦК України, ст. 55 Конституції України, ст. 65 Сімейного кодексу України, ст.ст. 3, 4, 15, 27, 31, 44, 80, 88, 118-120, 208, 209 ЦПК України -
		Р І Ш И В :
		Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним та застосування правових наслідків його недійсності  задовольнити частково. 
		Визнати недійсним, договір купівлі-продажу квартири за адресою: м. Ужгород, (мікрорайон Боздош) АДРЕСА_5, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 від 23 жовтня 2013 року, з моменту його укладення.
		Привести сторони по договору купівлі-продажу квартири від 23 жовтня 2013 року в первісне становище.
		Зобов'язати ОСОБА_5 повернути ОСОБА_3, квартиру за адресою: м. Ужгород, (мікрорайон Боздош) АДРЕСА_5.
		Зобов'язати ОСОБА_3, повернути ОСОБА_5, одержані за договором купівлі-продажу квартири від 23 жовтня 2013 року грошові кошти в сумі 123150 грн.
		 
		Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 1437,80 грн., з кожного. 
		У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		Суддя Ужгородського
		міськрайонного суду                 ОСОБА_9

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...