Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 712/4364/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 13.06.2017. Зареєстровано: 14.06.2017. Забезпечено надання загального доступу: 16.06.2017.
Дата набрання законної сили: 20.06.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Провадження № 2о/712/73/17
		Справа № 712/4364/17 
		 
		 
		  Р І Ш Е Н Н Я
		 
		    І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		07 червня 2017 року  Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:
		                                    головуючого судді  ПИРОЖЕНКО С.А.
		                                    при секретарі  ТІТОВА О.І.
		                                 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за заявою   ОСОБА_1, зацікавлені особи: Міністерство соціальної політики України, ОСОБА_2 Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, 
		В С Т А Н О В И В:
		Заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, посилаючись на те, що він народився 14 серпня 1979 року в м. Донецьк, Донецької області. Був зареєстрований і проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідно до довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території та населених пунктів, розташованих ні лінії зіткнення від 27 листопада 2014 року він був вимушений переїхати з м. Донецька до АДРЕСА_1, де на даний час постійно проживає.
		До вимушеного переселення з окупованої частини території Донецької області працював у ТОВ «Дессаж Девелопмент холдинг», на посаді начальника планово-економічного відділення. У кінці лютого  на початку березня 2014 року перекинуті з Росії війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія ОСОБА_2 Федерації проти України. Після незаконної анексії Кримського півострова, в квітні 2014 року ОСОБА_2 Федерація почала другу фазу збройної агресії проти України, під час якої контрольовані, керовані і фінансовані спецслужби ОСОБА_2 Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року). 11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся незаконний референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної ОСОБА_3» та «Донецької Народної ОСОБА_3», однак сам референдум так і не був визнаний, як Україною, так і міжнародною спільнотою.
		Як підсумок, за наслідками військової агресії ОСОБА_2 Федерації, прийнято Постанову Верховної ОСОБА_4 України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей.
		Заявник зазначив, що проживаючи на території м. Донецьк, він мав налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. На початку березня 2014 року в Донецьку почалися сумні події, які потім вилилися в протистояння. В той час місто було затоплено агресивними приїжджими з ОСОБА_2 Федерації, а також місцевими «протестуючими», які всюди ходили з георгіївськими стрічками та російськими прапорами. Після появи важкої військової техніки з липня 2014 року частина м. Донецьк та його околиці перебували під обстрілами з реактивних систем залпового вогню «Град», артилерійської зброї та мінометів. Фактичне проживання в умовах війни давало підстави реально сприймати загрозу бути вбитим від злочинних дій проросійських бойовиків. Проросійські окупанти, проводячи активні бойові дії, змушували жителів міста жити без світла, водо-, газопостачання по декілька днів. На території м. Донецьк не виплачувалися заробітні плати, пенсії та інші соціальні виплати через неспроможність фінансових установ виконувати свою роботу. Таким чином, громадяни не могли забезпечити себе засобами для існування. Люди були позбавлені можливості придбати харчі, медикаменти, а також оплатити комунальні послуги, що призвело до зростання боргів.
		Скористатися громадським транспортом також було проблематично, тому що обстріли бойовиків блокували транспортну систему і жителі міста змушені були пересуватися пішки на досить великі відстані. Дані обставини призвели до неможливості подальшого проживання в м. Донецьк, а тому заявник вирішив в листопаді 2014 року виїхати з окупованої російською Федерацією частини території Донецької області до іншої частини України, аби мати елементарну змогу жити, не турбуючись про свою безпеку, та переїхав до м. Черкаси. 
		Вважає, що внаслідок саме військової агресії ОСОБА_2 Федерації на території Донецької області було порушено цілу низку прав і свобод, передбачених Конвенцією «Про захист прав людини та основоположних свобод» від 04 листопада 1950 року, Протоколом (перший протокол) до цієї Конвенції від 20 березня 1952 року та Протоколом № 4 до цієї Конвенції від 16 вересня 1963 року, зокрема: право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканність, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії.
		27 листопада 2014 року заявник отримав довідку Управління праці та соціального захисту населення Черкаської міської ради про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення. Проте вказана довідка посвідчує лише факт вимушеного переселення з м. Донецьк до м. Черкаси, і не містить в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень. Тому заявник вважає звернення до суду щодо встановлення такого юридичного факту єдиним можливим способом підтвердження наявності юридичних фактів, що мають значення для охорони його прав та інтересів.
		В судовому засіданні заявник та його представники заяву підтримали та просили її задовольнити.
		Представник зацікавлених осіб до судового засідання не зявилися, причини неявки суду не повідомили, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином.
		Суд, заслухавши пояснення заявника та представників, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини, які регулюються нормами цивільно-процесуального законодавства.
		В судовому засіданні встановлено, що заявник ОСОБА_1 є громадянином України, народився 14 серпня 1979 року в м. Донецьк, та зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується відомостями паспорту громадянина України Серії ВА 018428.
		Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.
		Відповідно до постанови Верховної ОСОБА_4 України «Про Заяву Верховної ОСОБА_4 України «Про відсіч збройній агресії ОСОБА_2 Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної ОСОБА_4 України «Про відсіч збройній агресії ОСОБА_2 Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами ОСОБА_2 Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил ОСОБА_2 Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і ОСОБА_2 Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту ОСОБА_2 Федерації від 28.05.1997 року, для блокування українських військових частин.
		З даної заяви Верховної ОСОБА_4 України слідує, що 27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил ОСОБА_2 федерації захопили будівлі ОСОБА_4 Міністрів та Верховної Ради Автономної ОСОБА_3 Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння регулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил ОСОБА_2 федерації, а Чорноморський флот ОСОБА_2 Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. Та в подальшому призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невідємної частини України - Автономної ОСОБА_3 Крим та міста Севастополя.
		Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної ОСОБА_3 Крим 16 березня 2014 року провела незаконний референдум про входження Автономної ОСОБА_3 Крим до складу ОСОБА_2 Федерації, однак результати цього референдуму не були визнані жодною країною світу, крім ОСОБА_2 Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної ОСОБА_4 ООН 68/262 від 27 березня 2014 року «Територіальна цілісність України».
		21 березня 2014 року владою ОСОБА_2 Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Згідност. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15.04.2014 рокуіз змінами і доповненнями, внесеними відповідноЗаконом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15.09.2015 року №685-VІІІОСОБА_3 Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		Незаконно анексувавши ОСОБА_3 Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами ОСОБА_2 Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
		Згідно з постановою Верховної ОСОБА_4 України Про Заяву Верховної ОСОБА_4 України «Про відсіч збройній агресії ОСОБА_2 Федерації та подолання її наслідків», прийнятою 21 квітня 2015 року, зазначені події на сході України відбувалися за наступним сценарієм:
		Протягом травня 2014 року самозвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян ОСОБА_2 Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил ОСОБА_2 Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами ОСОБА_2 Федерації батальйон «Восток», а також були задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаки Повітряних сил Збройних Сил України.
		11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської областей відбувся незаконний референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної ОСОБА_3» та «Донецької Народної ОСОБА_3». Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме «Луганська Народна ОСОБА_3» та «Донецька Народна ОСОБА_3» не були визнані міжнародною спільнотою.
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії ОСОБА_2 Федерації, прийнято Постанову Верховної ОСОБА_4 України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно доЗакону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей"запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		В абзаці 2 постанови Верховної ОСОБА_4 України про Заяву Верховної ОСОБА_4 України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами ОСОБА_2 Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04.02.2015 року зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія ОСОБА_2 Федерації та підтримуваних нею бойовиків - терористів, під час якої було анексовано ОСОБА_3 Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».
		Також постановою Верховної ОСОБА_4 України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Обєднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської ОСОБА_4 Європи, Парламентської ОСОБА_4 НАТО, Парламентської ОСОБА_4 ОБСЕ, Парламентської ОСОБА_4 ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання ОСОБА_2 Федерації державою-агресором.
		Крім того, військові дії ОСОБА_2 Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх "співвітчизників, що проживають за кордоном"; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі».
		Резолюція Парламентської ОСОБА_4 Європи від 25 червня 2015 року визнає, що конфлікт на території України є агресією зі сторони ОСОБА_2 Федерації.
		При вирішенні даної справи суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії ОСОБА_2 Федерації відносно України, окупації частини території Донецької області України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч. 2ст. 61 ЦПК України.
		Згідно з ч. 2ст. 61 ЦПК Україниобставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Аналізуючи наведені докази в їх сукупності, суд вважає вірним твердження заявника, що ОСОБА_2 Федерація здійснює ефективний контроль частини Луганської та Донецької областей України, що, в свою чергу, дає підстави вважати частину Луганської та Донецької областей окупованою ОСОБА_2 Федерацією.
		Що стосується обставин, які зумовили вимушене переселення заявника з частини окупованої ОСОБА_2 Федерацією території Донецької області, Україна, то суд виходить з наступного.
		Відповідно до Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту (чинна для Росії з 10.05.1954 року в порядку правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР), то її положення застосовуються до всього цивільного населення держав, що беруть участь у конфлікті, тобто не лише до іноземних громадян, що перебувають на території однієї з воюючих держав, а й до громадян цих держав, а також до цивільного населення окупованих територій.
		У ст. 2 IV Женевської конвенції 1949 року зазначено, що Конвенція буде застосовуватися у всіх випадках окупації всієї або частини території Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не зустріне жодного збройного опору.
		Згідно зі ст. 43 IV Гаазької конвенції 1907 року, супротивник, що зайняв територію, зобовязаний вжити всіх залежних від нього заходів для того, щоб наскільки це можливо відновити і забезпечити громадський порядок та суспільне життя, і при цьому він повинен поважати існуючий в країні закон. Положення вищезазначеної Конвенції передбачають розв'язання конкретних питань, таких, як: створення безпечних зон, захист поранених і хворих, а також лікарень і медичного персоналу, доставка медикаментів, спеціальні заходи по захисту дітей та налагодження звязків між членами розлучених сімей.
		За правилом ст. 3 IV Женевської конвенції 1949 р. з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat (той, що вийшов з ладу (фр.) унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.
		Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: а) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; с) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.
		Згідно ст. 27 згаданої Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім'ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
		Однак всупереч норм вказаної Конвенції, ОСОБА_2 Федерація неодноразово порушувала права громадян України, тобто цивільного населення, передбачені та гарантовані Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту таКонвенцією про захист прав людини і основоположних свободвід 04.11.1950 pоку, як право на життя, право на свободу повагу до честі і гідності, право не бути підданим катуванням, право не перебувати в рабстві або підневільному стані, право на свободу і особисту недоторканість, право на справедливий суд, право не бути покараним без закону, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Така позиція закріплена і в Постанові Верховної ОСОБА_4 України Про Заяву Верховної ОСОБА_4 України «Про відсіч збройній агресії ОСОБА_2 Федерації та подолання її наслідків».
		Зокрема, аналіз інформації, що міститься в Інтернет-виданнях, про які вказував заявник вказує на наявність конкретних фактів порушення вищезазначених гарантованих прав цивільного населення з боку ОСОБА_2 Федерації.
		Щодо порушень прав заявника, які гарантовані вищезгаданими Конвенціями, то такі підтверджуються як власними поясненнями заявника та поданими ним доказами, так і узгоджуються з загальним станом подій, що відбуваються на окупованій території Донецької області та свідчать про масовість порушень прав цивільного населення.
		До початку окупації міста Донецьк в 2014 року, ОСОБА_1 будучи повноправним громадянином своєї країни, мав налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. До вимушеного залишення ним окупованої частини території Донецької області, міг забезпечувати себе засобами для існування за рахунок роботи у ТОВ «Дессаж Девелопмент холдинг».
		Проживаючи на території міста Донецьк, він неодноразово спостерігав на вулицях за рухом танків та автомобілів з проросійськими бойовиками, які перевозили різноманітну артилерійську зброю.
		Після захоплення бойовиками адміністративних будівель, на них було вивішено прапори «ДНР» та ОСОБА_2 Федерації Натомість якщо когось було помічено з прапором України, такій особі загрожувала фізична розправа або арешт. Використання української символіки та спілкування українською мовою було заборонено в навчальних закладах і просто в побуті. Проросійські бойовики поводили себе зухвало та агресивно по відношенню до мирних жителів. 
		Згодом, з метою поповнення лав своїх формувань, проросійські бойовики вдались до проведення примусової мобілізації серед місцевого населення. Так, люди почали масово зникати безвісти. Бойовики часто зупиняли громадський транспорт, забирали молодших за віком чоловіків та примушували їх воювати на боці «ДНР» проти української армії. Тих, хто відмовлявся виконувати наказ, утримували силоміць, змушуючи копати окопи, носити мішки або готувати їжу для бойовиків.
		З приходом бойовиків в м. Донецьк, загострилась суспільна та соціально-економічна ситуація. Через порушення роботи банківської системи, відсутності готівки в банкоматах, населення залишилося без зарплат, стипендій, пенсійного забезпечення та інших соціальних виплат. Зявились проблеми з телефонним звязком, припинилися трансляції українських каналів та радіопередач. Натомість зявилось багато російських каналів. Також, почастішали випадки мародерства та грабежу з боку бойовиків. Особливо піддавалися грабежам покинуті місцевими мешканцями будинки. Знаходитися на вулицях міста кожного дня ставало все небезпечніше. Фактичне проживання в умовах війни давало підстави реально сприймати загрозу бути вбитими від рук проросійських бойовиків.
		Так, описані вище обставини призвели до неможливості подальшого проживання в м. Донецьк, а тому в листопаді 2014 року, внаслідок воєнних дій ОСОБА_2 Федерації проти України, він був змушений переїхати до м. Черкаси.
		27 листопада 2014 року заявник отримав довідку Управління праці та соціального захисту населення Черкаської міської ради про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення.
		Після переїзду йому довелося пристосовуватися до нових умов життя. Він оселився за адресою: АДРЕСА_1, де і проживає на даний час.
		Після незаконної окупації частини території Донецької області, заявник втратив житло, надію на повернення додому, вільне спілкування з друзями та родичами, налагоджений побут, а отже і можливість планувати своє життя.
		Таким чином, результатом збройної агресії ОСОБА_2 Федерації особисто для заявника стала втрата належного йому майна і житла, роботи, підтримки та надії на повернення додому.
		За таких обставин суд прийшов до висновку, що внаслідок саме збройної агресії ОСОБА_2 федерації на окупованій частині території Донецької області було порушено права заявника на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту,розділом II Конституції України.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод тастаттею 8 Конституції Українигарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		В судовому засіданні встановлено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 27 листопада 2014 року № НОМЕР_1, видана Управлінням Управління праці та соціального захисту населення Черкаської міської ради, на імя ОСОБА_1, посвідчують лише факт його вимушеного переселення з Донецька до м. Черкаси, і не встановлюють причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень.
		Згідно з ч. 2ст. 256 ЦПК Україниу судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.
		Як розяснено впостанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.
		Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_1 переселився з території Донецької області задля уникнення загрози життю, здоровю, свободи, насильницької втрати громадянства, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном, прав на працю та захист в результаті збройної агресії ОСОБА_2 Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт заявнику необхідно для визначення його статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р. (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обовязків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.
		Керуючись, статтею8, РозділомII Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., ст. ст.212,213,214,234,256-259 ЦПК України, суд -
		В И Р І Ш И В:
		    Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, у листопаді 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії ОСОБА_2 Федерації проти України та окупації ОСОБА_2 Федерацією частини території Донецької області України. 
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		     
		ГОЛОВУЮЧИЙ:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...