Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/4401/15 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; усунення порушення прав власника.
Надіслано для оприлюднення: 11.07.2017. Зареєстровано: 12.07.2017. Забезпечено надання загального доступу: 14.07.2017.
Дата набрання законної сили: 03.07.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"03" липня 2017 р.                                                                          Справа №922/4401/15  
		Колегія суддів у складі:
		головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Ільїн О.В.,
		 
		 
		при секретарі судового засідання Деппа-Крівіч А.О.,
		 
		за участю представників:
		прокурора  Ногіної О.М., службове посвідчення №032167 від 11.02.2015р.,
		третьої особи  не з'явився, 
		1-го відповідача  ОСОБА_1, за довіреністю №08-11/8/2-17 від 03.01.2017р., 
		2-го відповідача  ОСОБА_2, за довіреністю б/н від 10.08.2015р., 
		3-го відповідача  не з'явився, 
		третьої особи  не з'явився, 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області, м. Харків (вх.№1491Х/1-41 від 28.02.2017р.) на рішення господарського суду Харківської  області від 10.09.2015р. по справі № 922/4401/15,
		за позовом Заступник прокурора Харківської області,  м. Харків,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача  Державна інспекція сільського господарства в Харківській області,                  м. Харків,
		до 1. Харківської міської ради, м. Харків,
		     2. Приватного підприємства "Гайленд", м. Харків,
		     3. Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, м. Харків,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів  Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Парус плюс", м. Харків,
		про зобовязання вчинити певні дії, - 
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		У липні 2015 року заступник прокурора Харківської області звернувся до суду із позовом в інтересах держави, в якому просить суд:
		 визнати незаконним і скасувати п. 18 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 24.06.2009р. №136/09 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування";
		 визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 31.12.2009р. серії ЯИ №817279, площею 1,0527 га, розташовану за адресою: м. Харків, Білгородське шосе (кадастровий номер 6310136600:04:004:0044), виданий ОК "ЖБК "Парус-плюс"; 
		 визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 05.02.2014р. № 17388382, видане ПП "Гайленд" РС Харківського МУЮ;
		 скасувати рішення РС Харківського МУЮ про державну реєстрацію права власності ПП "Гайленд" на нерухоме майно від 19.12.2013р. № 9274821; 
		 визнати відсутнім у ПП "Гайленд" права власності на земельну ділянку, розташовану по Білгородському шосе у м. Харкові, площею 1,0527 га, кадастровий номер 6310136600:04:004:0044, загальною вартістю за нормативною грошовою оцінкою 4445236 грн; 
		 витребувати із незаконного володіння ПП "Гайленд" зазначену земельну ділянку.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення Харківської міської ради, яким ОК "ЖБК "Парус плюс" надано у власність земельну ділянку для будівництва та експлуатації житлової забудови, є незаконним, прийнятим із порушенням вимог ст. 41 Земельного кодексу України, ст.ст.133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР і Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_1 Міністрів УРСР від 30.04.1985р. №186, оскільки цей кооператив не мав права на безоплатне отримання земельної ділянки з огляду на його правовий статус, мету та підстави створення. Здійснення ОК "ЖБК "Парус плюс" подальшого відчуження третій особі за договором купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки і зміна її цільового призначення свідчать про відсутність наміру реалізації основної мети житлово-будівельного кооперативу  житлового будівництва для поліпшення житлових умов його членів. ОК "ЖБК "Парус плюс" незаконно безоплатно набуло цю земельну ділянку, що виключає можливість подальшої передачі на законних підставах права власності третім особам.
		Харківська міська рада і ПП "Гайленд" проти позову заперечували, посилаючись на те, що земельну ділянку надано ОК "ЖБК "Парус плюс" із дотриманням вимог чинного законодавства. Харківська міська рада заявила про застосування позовної давності з огляду на те, що прокурору м. Харкова було відомо про оскаржуване рішення Харківської міської ради з 2009 року, що підтверджується відповідним протоколом сесії та листом про направлення рішення.
		Рішенням господарського суду Харківської області від 10.09.2015р. по справі №922/4401/15 (суддя Денисюк Т.С.) в задоволенні позову відмовлено. 
		Позивач - Заступник прокурора Харківської області, м. Харків з рішенням господарського суду Харківської області від  10.09.2015р. по справі №922/4401/15 не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позов Заступника прокурора Харківської області задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства.
		Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.05.2016р. апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області, м. Харків  залишено без задоволення. Рішення господарського суду Харківської  області від 10.09.2015р. у справі №922/4401/15 залишено без змін.
		Постановою Вищого господарського суду України від 17.08.2016р. касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишено без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 10.09.2015р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.05.2016р. у справі №922/4401/15  залишено без змін.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що:
		 оскарження порядку створення та діяльності ОК "ЖБК "Парус плюс" не є предметом цього позову;
		 ОК "ЖБК "Парус плюс" діє на підставі Статуту, прийнятого відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Житлового кодексу УРСР, на підставі Закону України "Про кооперацію", державну реєстрацію юридичної особи проведено в установленому законом порядку;
		 оспорюване рішення органу місцевого самоврядування  ненормативний акт, що застосовується одноразово, з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Скасування такого рішення не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах;
		ОК "ЖБК "Парус плюс"  третя особа, хоча спірне рішення стосується безпосередньо цього кооперативу;
		 у застосуванні позовної давності слід відмовити, у звязку з недоведеністю позовних вимог прокурора та відсутністю порушеного права.
		Постановою Верховного Суду України від 19.04.2017р. заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України рішення господарського суду Харківської області від 10.09.2015р., постанови Харківського апеляційного господарського суду від 31.05.2016р. та постанови Вищого господарського суду України від 17.08.2016р. у справі №922/4401/15 задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.05.2016р. та постанову Вищого господарського суду України від 17.08.2016р. у справі №922/4401/15 скасовано. Справу №922/4401/15 передано на розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.
		Зокрема, Верховний Суд України наголосив на наступному:
		- аналіз норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що безоплатне надання у власність ЖБК земельних ділянок зумовлено необхідністю забезпечити громадян, які потребують поліпшення житлових умов, жилими приміщеннями у будинках створеного ними ЖБК;
		- при вирішенні відповідною радою питання про надання житлово-будівельним (житловим) кооперативам безоплатно земельної ділянки має враховуватися мета створення такого кооперативу, зокрема потреба засновників та членів кооперативу у поліпшенні житлових умов та їх перебування на квартирному обліку, порядок організації кооперативу відповідно до ЖК УРСР та Примірного статуту;
		-  ЖБК є спеціальним субєктом права відповідно до положень статті 41 Земельного кодексу України;
		- висновок суду касаційної інстанції у справі, яка розглядається, щодо обраного прокурором способу захисту не відповідає висновку Верховного Суду України у справі № 3-553гс15, згідно з яким самостійний позов про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок не виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обовязки сторін таких правовідносин (у звязку з тим, що дія цих ненормативних актів вичерпується фактом їх виконання), що однак не виключає можливості оскарження зазначених актів у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих оскаржуваних актів;
		- рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта, вичерпує свою дію після його реалізації, а вимоги про визнання такого рішення незаконним повинні розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло речове право. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним розглядається як спосіб захисту порушеного цивільного права за п. 10 ч. 2 статті 16 Цивільного кодексу України і повинна предявлятися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства;
		- відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід оцінювати три критерії на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону  нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу. Принцип "пропорційності" передбачає дотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), повязаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання (постанова Верховного Суду України у справі № 6-2510цс15).
		Отже, Верховний Суд України дійшов висновку, що суд касаційної інстанції допустив неоднакове й неправильне застосування норм матеріального права, а тому судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи до Харківського апеляційного господарського суду.
		Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 13.05.2017р. розгляд апеляційної скарги призначено на 31.05.2017р.; ухвалено учасникам судового процесу у справі не пізніше ніж за три дні до дати судового засідання надати суду письмові пояснення у справі, з урахуванням висновків, викладених Верховним Судом України в постанові від 19.04.2017р.
		Прокуратура Харківської області надала письмові пояснення у справі (вх.№5697 від 31.05.2017р.), в яких, з урахуванням позиції Верховного Суду України, просить суд апеляційну скаргу прокурора задовольнити, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 10.09.2015р. у справі №922/4401/15 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги прокурора; судові витрати розподілити відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
		Зокрема, прокуратура Харківської області вважає, що ОК "ЖБК "Парус Плюс" було створено всупереч приписам статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР (в редакції чинній на момент прийняття спірних рішень) та Примірного статуту ЖБК, що в свою чергу унеможливлює передачу земельної ділянки безоплатно у власність, виходячи з приписів статті 41 Земельного кодексу України. Також, прокурор вказує на те, що оскільки рішення міської ради є незаконним, яке було підставою для подальшого оформлення державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, право власності на зазначену земельну ділянку виникло через порушення норм чинного законодавства, отже відповідний державний акт на право власності не відповідає законодавству та порушує право власника.
		Харківська міська рада надала письмові пояснення, з урахуванням висновків, викладених Верховним Судом України у постанові від 19.04.2017р. (вх.№5704 від 31.05.2017р.), в яких просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
		Зокрема, Харківська міська рада вважає, що передача земельної ділянки ОК "ЖБК "Парус Плюс" відбувалась із дотриманням вимог діючого станом на 24.06.2009р. законодавства, а саме Закону України "Про кооперацію", Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців". Також, 1-ий відповідач вказує на те, що прокурор не наводить жодного доказу, що внаслідок прийнятті спірного рішення Харківською міською радою було порушено цивільні права або інтереси. Крім того, відповідач зауважує, що прокурор звернувся із відповідним позовом до суду після спливу встановленого трирічного строку позовної давності.
		Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 31.05.2017р. розгляд справи відкладено на 21.06.2017р.
		Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.06.2017р., у звязку із відрядженням судді Тихого П.В. та відпусткою судді Слободіна М.М. для розгляду справи №922/4401/15 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Гетьмана Р.А., судді Ільїна О.В., судді Россолова В.В.
		У звязку зі зміною складу колегії суддів у даній справі відповідно до  Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення", перебіг передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України строків вирішення спору розпочинається знову.
		Приватне підприємство "Гайленд" надало суду заяву про приєднання до матеріалів справи письмового доказу (вх.№6677 від 21.06.2017р.), а саме ухвали Вищого адміністративного суду України від 20.04.2017р. по справі №820/6267/16, в якій було встановлено про обізнаність органів прокуратури України про те, що у 2009 році Харківською міською радою на підставі п. 18 додатку до рішення 34 сесії Харківської міської ради 5 скликання було передано у власність спірну земельну ділянку ОК "ЖБК "Парус плюс". 2-ий відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову заступника прокурора Харківської області, у зв'язку із пропуском строку позовної давності. Вказані документи приєднані до матеріалів справи.
		Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2017р., зважаючи на необхідність надання сторонам часу для ознайомлення з долученим до справі письмовим доказом та наданням відповідних пояснень або заперечень, зважаючи на відсутність інших учасників процесу у справі, з метою забезпечення повного, всебічного та обєктивного розгляду апеляційної скарги та дотримання принципів змагальності сторін розгляд справи відкладено на 03.07.2017р.
		Прокуратура Харківської області надала додаткові письмові пояснення у справі (вх.№6913 від 03.07.2017р.), в яких, зокрема, зазначила, що оскільки прокуратура була позбавлена можливості перевірити законність створення ОК "ЖБК "Парус плюс" в момент ухвалення спірного рішення та ознайомлення з його змістом, початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваного рішення, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт створення ОК "ЖБК "Парус плюс" з порушенням положень діючого законодавства. Таким чином, прокурором дотримано строки позовної давності при зверненні з даним позовом, а тому правові підстави для застосування наслідків, встановлених ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України  відсутні.
		Інші учасники судового процесу у справі письмових пояснень не надали.
		В судове засідання 03.07.2017р. не з'явились представники третіх осіб та 3-го відповідача.
		Колегія суддів зазначає, що стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
		При цьому, колегія суддів зазначає, що судом у відповідності до приписів частини 3 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, створено учасникам процесу необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Всі ухвали в даному апеляційному провадженні направлялись сторонам вчасно. 
		Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
		За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
		Отже, повернення ухвал у даному апеляційному провадженні на адресу суду із позначкою "вибули" вважається належним повідомленням сторони про слухання справи, зважаючи на вищенаведене.
		Враховуючи, що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обовязковою, а сторони попереджені про те, що у разі неявки представників справа може бути розглянута за наявними в ній документами, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.
		В судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 03.07.2017р. прокурор підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив задовольнити її в повному обсязі. Представник Харківської міської ради проти вимог скарги заперечував, просив оскаржуване рішення суду залишити без змін. Представник ПП "Гайленд" проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити рішення суду без змін з правової підстави, обґрунтованої в судовому засіданні. 
		Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзивах на неї доводи учасників судового процесу у справі, заслухавши у судовому засіданні пояснення прокурора та уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, зважаючи на передбачену ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України обов'язковість судових рішень Верховного Суду України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 18 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 24.06.2009р. №136/09 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" ОК "ЖБК "Парус-Плюс" надано у власність земельну ділянку за рахунок земель житлової та громадської забудови площею 1,0527 га, у межах договору оренди землі від 26.10.2007р. №340767100151, для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови, яка розташована за адресою: м. Харків, Білгородське шосе (кадастровий номер 6310136600:04:004:0044). 
		ОК "ЖБК "Парус плюс" також передано функції замовника на будівництво житлової забудови на зазначеній земельній ділянці.
		Відповідно до інформації управління Держземагенства у м. Харкові Харківської області №2680/0/2-15 нормативно-грошова оцінка цієї земельної ділянки становить 4445236 грн. 
		У Єдиному реєстрі повідомлень про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність обєкта до експлуатації та виданих сертифікатів, повернених декларацій та відмов у видачі таких дозволів і сертифікатів інформації про замовника ОК "ЖБК "Парус плюс" немає. 
		ОК "ЖБК "Парус плюс" отримав державний акт на право власності на спірну земельну ділянку від 31.12.2009р. серії ЯИ №817279. 
		Державну реєстрацію права власності ОК "ЖБК "Парус плюс" здійснено 13.11.2013р.
		На підставі договору купівлі-продажу від 13.11.2013р. №3937 ОК "ЖБК "Парус-Плюс" відчужено земельну ділянку ОСОБА_3
		ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 13.11.2013р. №393 передала зазначену земельну ділянку у власність ПП "Гайленд".
		ПП "Гайленд" 05.02.2014р. видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно (земельну ділянку) №17388382.
		05.02.2014р. до реєстру прав власності на нерухоме майно внесено зміни щодо спірної земельної ділянки, а саме: цільове призначення "для будівництва та експлуатації житлової забудови" змінено на "землі промисловості, транспорту, звязку, енергетики, оборони та іншого призначення; для будівництва та подальшої експлуатації автозаправного комплексу".
		Судом, також, встановлено, що державну реєстрацію ОК "ЖБК "Парус плюс" здійснено 12.06.2009р. 
		Станом на 11.06.2009р. членами ОК "ЖБК "Парус плюс" були ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які є його засновниками.
		Згідно з протоколом загальних зборів ОК "ЖБК "Парус плюс" від 15.07.2011р. ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 виведено зі складу засновників кооперативу, введено до складу засновників ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, викладено статут у новій редакції та зареєстровано відповідні зміни. 
		Згідно з протоколом загальних зборів ОК "ЖБК "Парус плюс" від 04.11.2013р. змінено склад членів (засновників) кооперативу  виведено зі складу засновників ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, введено до складу його засновників ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та затверджено список членів кооперативу у складі цих трьох осіб; викладено статут у новій редакції та зареєстровано відповідні зміни.
		Згідно з п. 1, пп. 3.1 п. 3 статуту у всіх редакціях ОК "ЖБК "Парус плюс" є обслуговуючим кооперативом, організованим із метою забезпечення житлом (будівництва житла) членів кооперативу та членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), або одно- чи багатоквартирних жилих будинків садибного типу, або багатоквартирного житлового будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу, або із залученням банківських кредитів, чи/або позик, а також для наступної експлуатації та управлінням цим будинком (будинками). 
		Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
		Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою.
		Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
		Положеннями частини 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
		Відповідно до статті 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
		Статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. 
		Отже, реалізуючі надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі земельних відносин органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти виключно в інтересах своїх територіальних громад, не порушуючи при цьому баланс інтересів держави, територіальної громади та окремих громадян. 
		Відповідно до статті 94 Господарського кодексу України кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Створення та діяльність житлово-будівельних кооперативів регулюються Цивільним та Господарським кодексами України, Законом України "Про кооперацію", а також чинними на даний час Житловим кодексом Української РСР та прийнятим на його основі Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу, що затверджений постановою ОСОБА_1 Міністрів Української РСР від 30.04.1985р. зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України.
		Закон України "Про кооперацію" містить загальні вимоги до створення та діяльності різних видів та типів кооперативів. Разом з тим створення та діяльність житлово-будівельних кооперативів, як одного з видів обслуговуючих кооперативів регулюється нормами глави 5 Житлового кодексу УРСР та прийнятого на виконання статті 137 цього Кодексу Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу.
		Згідно зі статтями 133, 137 Житлового кодексу Української РСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. Однією з умов вступу до житлово-будівельного кооперативу є перебування громадян на квартирному обліку в даному населеному пункті. Житлово-будівельні кооперативи організовуються при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_1 народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, Житловим кодексом УРСР, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства України. Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленого порядку. Кількість членів кооперативу повинна бути відповідною кількості квартир у будинку. 
		Пунктом 1 розділу 1 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_1 Міністрів УРСР від 30.04.1985р. №186, визначено, що житлово-будівельний кооператив організовується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, - одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).
		Частиною 1 статті 134 Житлового кодексу Української РСР встановлено, що на облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов. 
		За змістом пункту 3 Примірного статуту число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. При будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ОСОБА_1 народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік. 
		Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що передаючи земельну ділянку у власність ОК "ЖБК "Парус плюс", Харківська міська рада мала врахувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту.
		З'ясування саме цих обставин при наданні земельної ділянки ОК "ЖБК "Парус плюс" як спеціальному суб'єкту, передбаченому статтею 41 Земельного Кодексу України, зобов'язує раду з'ясовувати правовий статус, мету та підстави його створення.
		Аналогічні висновки були викладені Верховним Судом України під час перегляду судових рішень у даній справі.
		Так, вивчаючи матеріали справи, колегія суддів зазначає, що по-перше, всупереч положенням статей 133, 134 Житлового кодексу Української РСР на момент прийняття оскаржуваного рішення Харківською міською радою відомості про членів кооперативу, які перебували та на даний час перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов - в матеріалах справи відсутні. 
		По-друге, у статуті ОК "ЖБК "Парус плюс" не передбачено кількості квартир у житловому будинку, що заплановано до будівництва кооперативу, що суперечить меті його створення.
		Отже, ОК "ЖБК "Парус плюс" створено всупереч приписам ст. 133, 135, 137 Житлового Кодексу УРСР та Примірного статуту ЖБК, які по відношенню до Законів України "Про кооперацію" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" є спеціальними нормативно-правовими актами та підлягають застосуванню у даній справі.
		Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку про те, що спірний п. 18 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 24.06.2009р. №136/09 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" щодо надання у власність ОК "ЖБК "Парус плюс" спірної земельної ділянки за рахунок земель житлової та громадської забудови  є передчасним.
		При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що Харківська міська рада, вирішуючи питання про наявність правових та фактичних підстав для ухвалення спірного рішення, мала можливість, і, в силу покладених на неї публічних функцій діяти в інтересах усієї територіальної громади, мала й обов'язок з'ясувати правовий статус, мету та підстави створення ОК "ЖБК "Парус плюс", мала переконатись у додержанні останнім порядку його створення та у відповідності його вимогам чинного законодавства, що регулює порядок передачі землі житлово-будівельним кооперативам. Натомість, вищевказаного зроблено не було.
		Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про недотримання Харківською міською радою при прийнятті оскаржуваного рішення вимог статті 41 Земельного кодексу України, Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту та не встановлення підстав набуття земельної ділянки, мети та порядку створення ОК ЖБК "Парус плюс". 
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 17.06.2014р. у справі №21-195а14. Також, відповідне підтверджено Верховним Судом України в постанові від 19.04.2017р. за результатами розгляду судових рішень у даній справі.
		Таким чином, висновки місцевого господарського суду стосовно підстав відмови в позові прокурора колегія вважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи, не відповідають вимогам спеціального законодавства, суперечать наведеній правовій позиції Верховного Суду України.
		Відповідно до частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
		Отже, враховуючи невідповідність п. 18 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 24.06.2009р. №136/09 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" вимогам статті 41 Земельного кодексу України, статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР, Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу колегія суддів встановила наявність підстав для задоволення позовних вимог прокурора. 
		Крім того, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що в звязку з прийняттям субєктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обовязків фізичних і юридичних осіб приватного права.  
		За таких обставин рішення субєкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним  розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та предявлятися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою предявлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення субєкта владних повноважень.  
		Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі  Перший протокол, Конвенція)  кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. 
		Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави. 
		Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від             17.07.1997р. й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України застосовується судами України як частина національного законодавства. 
		При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі  ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006р. № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.
		Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982р. в справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986р. в справі "ОСОБА_9 та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге  стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє  визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.
		У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "ОСОБА_9 та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
		Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону  нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. 
		Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності обєктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
		Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), повязаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
		У справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ПП "Гайленд" критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. 
		Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є обєктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.  
		За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
		Стаття 80 Земельного кодексу України закріплює субєктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є субєктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є субєктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є субєктом права власності на землі державної власності.  
		З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 Земельного кодексу України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 Земельного кодексу України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної ОСОБА_1 Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності. 
		Крім того, з урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада  жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
		Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності. 
		Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. 
		В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України). 
		Отже правовідносини, повязані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. 
		Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 16.12.2015р. у справі №6-2510цс15.
		Враховуючи те, що колегія суддів встановила незаконність прийняття рішення Харківською міською радою щодо надання у власність ОК "ЖБК "Парус плюс" земельної ділянки, інші вимоги прокурора не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу та є обґрунтованими.
		Разом із тим, як вбачається з матеріалів справи, Харківською міською радою було заявлено про пропуск прокурором строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом.
		Прокурор, заперечуючи проти даної заяви відповідача вказує, що про порушення законодавства йому стало відомо у 2015 році під час проведення відповідної перевірки та вивчення додержання вимог законодавства щодо законності передачі у власність земельної ділянки.
		Розглянувши вищевказану заяву 1-го відповідача та заперечення прокурора, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. 
		Відповідно до частини 1 статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Згідно з частиною 1 статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		За приписами статей 256, 261 Цивільного кодексу України, позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). 
		При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
		Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
		Вимоги позовної заяви прокурора, зокрема, полягають у визнанні незаконним і скасуванні п. 18 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 24.06.2009р. №136/09 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування"; визнанні недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку від 31.12.2009р. серії ЯИ №817279, площею 1,0527 га, розташовану за адресою: м. Харків, Білгородське шосе (кадастровий номер 6310136600:04:004:0044), виданого ОК "ЖБК "Парус-плюс".
		Як вбачається із матеріалів справи, прокурор звернувся з позовом у даній справі у липні 2015 року, тобто з пропуском позовної давності.
		За приписами частини 1,2,4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
		Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
		Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 27.05.2014р. у справі №3-23гс14 та від 23.12.2014р. у справі №916/2414/13 згідно якої початок перебігу строку позовної давності починається не з дати здійснення прокурором перевірки оскаржуваного рішення, а з дати коли прокурору було відомо про існування оскаржуваного рішення (стаття 253 Цивільного кодексу України).
		У постанові від 29.10.2014р. №6-152цс14 Верховний Суд України вказав на те, що норма частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
		Колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено, що згідно з витягом з протоколу 34 сесії Харківської міської ради 5 скликання 24.06.2009р. на пленарному засіданні міської ради 24.06.2009р., за результатами якого Харківською міською радою прийнято оспорюване рішення, був присутній прокурора міста Харкова ОСОБА_13
		Крім цього, оспорюване рішення було направлено на адресу прокурора міста Харкова листом №08-11/1538/2-09 від 24.07.2009р. (та отримано останнім згідно штампу прокуратури), що свідчить про об'єктивні можливості для здійснення перевірки законності цього рішення і звернення до суду.
		Крім того, обізнаність прокуратури про прийняття спірного рішення встановлена ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.04.2017р. у справі №820/6267/16 за позовом заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОК "ЖБК "Парус плюс". 
		Отже, у зв'язку із обізнаністю ще з 2009р. заступника прокурора міста Харкова про прийняття оспорюваного рішення Харківської міської ради, згідно із позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014р. №6-152цс14, також є обізнаними всі інші органи прокуратури, оскільки вони становлять єдину централізовану систему відповідно до Закону України "Про прокуратуру".
		Прокурор не навів доводів, що саме перешкоджало ознайомитися з оспорюваним рішенням на офіційному сайті Харківської міської ради та установчими документами Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Парус плюс" в межах строку позовної давності. Вищевказане свідчить про те, що прокурор міг довідатися про відповідні порушення з моменту прийняття та оприлюднення оспорюваного рішення.
		При цьому, колегія суддів враховує, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97  ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№2,4,7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997р., передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
		Європейський суд з прав людини наголошує, що "позовна давність  це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав  учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" пункт 570 рішення від 20.09.2011р. за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996р. за заявами №№22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства".
		Відтак, починаючи з 24.06.2009р. органи прокуратури, як єдина централізована система, у відповідності до статті 121 Конституції України та статті 6 Закону України "Про прокуратуру" могли дізнатись про невідповідність спірного рішення вимогам законодавства.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що прокурором пропущено строк позовної давності, що за наявності заяви першого відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, та відсутності поважності причин пропуску строку позовної давності, є підставою для відмови в позові.
		Такої правової позиції з аналогічних правовідносин дотримується також Вищий господарський суд України у постанові від №922/2694/15 від 06.04.2016р., №922/3396/15 від 19.04.2016р., №922/4715/15 від 19.04.2016р., №922/3120/15 від 11.05.2016р., №922/5010/15 від 26.10.2016р. та у інших справах, які були розглянуті раніше.
		Відповідно до пункту 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.
		Враховуючи приписи Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №7, встановлення судом апеляційної інстанції обґрунтованості і правомірності позовних вимог прокурора, проте, з урахуванням звернення прокурора до суду з позовом з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі, та відсутності поважних причин його пропуску, позовні вимоги прокурора задоволенню не підлягають враховуючи сплив позовної давності. За таких обставин, рішення господарського суду Харківської області від 10.09.2015р. у справі №922/4401/15 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з підстав, викладених судом апеляційної інстанції в мотивувальній частині даної постанови.
		Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, керуючись ст.ст.49, 99 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.
		Керуючись ст.ст.91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105, Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.
		Рішення господарського суду Харківської  області від 10.09.2015р. по справі №922/4401/15 залишити без змін.
		 
		Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
		 
		Повний текст постанови складено 10 липня 2017 року.
		 
		Головуючий суддя                                                                    Р.А. Гетьман
		 
		Суддя                                                                                           В.В. Россолов  
		 
		Суддя                                                                                           О.В. Ільїн

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...