Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 3-2395к09/5/19 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.11.2009. Забезпечено надання загального доступу: 01.12.2009.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		<img width="83" height="113" src="1.wmf" />
		 
		ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ України
		 
		7 липня 2009 року                          м. Київ
		 
		Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:
		 
		Головуючого: Колесника П.І.                    
		Суддів:     Берднік І.С., Вовка І.В., Гуля В.С. Карпечкіна П.Ф.,
		                        Шицького І.Б., Щотки С.О. 
		                                                          
		 
		розглянувши за участю представників: товариства з обмеженою відповідальністю “Аветра” - Мартіросяна А.Г., Мохнюка М.В., приватної виробничо-комерційної фірми “Алькор”  Зенченко  Л.І.
		 
		касаційну скаргу приватної виробничо-комерційної фірми “Алькор” на постанову Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2009 року у справі № 01/65-88 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Аветра” до приватної виробничо-комерційної фірми “Алькор” про зобовязання укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки,
		 
		в с т а н о в и л а :
		 
		У грудні 2007 року ТОВ “Аветра” звернулося до господарського суду Волинської області з позовною заявою до приватної виробничо-комерційної фірми “Алькор” про зобовязання укласти  між ними договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 3838 га, що призначена для будівництва автозаправного комплексу у звязку з укладенням договору про наміри майбутньої купівлі-продажу земельної ділянки від 12 липня 2007 року та попереднього договору від 31 серпня 2007 року і додаткового договору до попереднього договору від 12 листопада 2007 року, посвідчених нотаріусом, зобовязання за якими з попередніх оплат у сумі 126000 грн. і 133464 грн. покупцем було виконано, а продавець прийнявши оплату після одержання державного акту на право власності на земельну ділянку, відмовившись від одержання проекту основного договору, ухилився від укладення основного договору купівлі-продажу земельної ділянки.
		Позов обґрунтовано посиланням на ч. 2 ст. 220 ЦК України, ст.  
			ст. 635, 657 ЦК України та ст. 182 ГК України.
		
		Рішенням господарського суду Волинської області від 6 березня 2008 року позов задоволено, та зазначено вважати укладеним договір купівлі-продажу земельної ділянки між сторонами в редакції запропонованій позивачем.
		В апеляційному порядку зазначене судове рішення не переглядалося у звязку з прийняттям ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21 серпня 2008 року відмови відповідача від апеляційної скарги.
		Постановою Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2008 року рішення господарського суду Волинської області від 6 березня 2008 року залишено без змін.
		У касаційній скарзі відповідача приватної виробничо-комерційної фірми “Алькор” ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України з мотивів неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.
		Ухвалою Верховного Суду України від 4 червня 2009 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2008 року
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. 
		Предметом даного судового розгляду є вимоги позивача про зобовязання відповідача укласти основний договір купівлі-продажу земельної ділянки призначеної для будівництва автозаправного комплексу у звязку з ухиленням від нотаріального посвідчення основного договору на підставі зобовязання передбаченого попереднім договором.
		Як вбачається з матеріалів справи, що між сторонами було укладено попередній договір від 31 серпня 2007 року, посвідчений нотаріально, за умовами якого вони зобовязалися укласти  основний договір купівлі-продажу земельної ділянки у майбутньому, але не пізніше 1 жовтня 2007 року, згідно якого відповідач зобовязався продати земельну ділянку, площею 0,3828 га, яка розташована в с. Рованці, вул. Боженка, Луцького району, Волинської області, а позивач зобовязався купити цю земельну ділянку за цільовим призначенням під будівництво автозаправного комплексу.
		За п. 2 зазначеного попереднього договору після отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку, відповідач зобовязався протягом 5 календарних днів укласти договір купівлі-продажу з позивачем.
		Додатковим договором від 12 листопада 2007 року сторони вирішили конкретизувати та розширити зобовязання прийняті за попереднім договором і внесли зміни та доповнення до нього передбачивши укладення основного договору купівлі-продажу земельної ділянки у майбутньому протягом 5 днів з дня одержання державного акта на  право  власності  на  земельну ділянку, та умову про право сторони щодо якої буде встановлено факт ухилення від нотаріального посвідчення угоди звернутися до суду із позовом про визнання договору купівлі-продажу дійсним на умовах викладених в попередньому договорі.
		За листом позивача від 15 листопада 2007 року на адресу відповідача було надіслано два примірники договору купівлі-продажу від 15 листопада 2007 року та вказано на необхідність зявлення до нотаріуса для нотаріального посвідчення договору. За написом курєрської служби адресат зазначену доставку не прийняв.
		Державний акт на право власності на земельну ділянку було видано відповідачу 20 листопада 2007 року з цільовим призначенням для будівництва автостоянки та станції технічного обслуговування автомобілів.
		Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив з того, що відповідач безпідставно ухиляється від виконання зобовязання за попереднім договором з укладення основного договору купівлі-продажу земельної ділянки, а тому дійшов висновку про спонукання до його укладення. 
		Проте з такими висновками судів погодитись не можна з  наступних підстав.
		Відповідно до абзаців 1,2 ч.1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. 
		Частиною 1 статті 182 ГК України передбачено, що за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.
		За умовами п. 1 попереднього договору від 31 серпня 2007 року сторони зобовязалися укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки не пізніше ніж 1 жовтня 2007 року, а в п.2 цього договору передбачено зобовязання відповідача укласти основний договір протягом 5 календарних днів після отримання правовстановлюючих документів.
		Водночас визначаючи строки виконання зобовязання з укладення основного договору купівлі - продажу земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з умов не попереднього договору, а додаткового договору від  
			12 листопада 2007року укладеного сторонами поза межами строку виконання  зобовязання з укладення основного договору встановленого попереднім договором від 31 серпня 2007 року.
		
		У той же час, дійшовши такого висновку суд першої інстанції не зясував правової природи додаткового договору укладеного після закінчення строку виконання зобовязання з укладення основного договору встановленого попереднім договором, та можливості внесення змін до попереднього договору щодо строку виконання зазначеного зобовязання після його закінчення відповідно до положень законодавства, яке регулює відносини укладення попередніх договорів.
		За правилами ч. 3 ст. 635 ЦК України зобовязання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо  жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
		Частиною 4 ст. 182 ГК України встановлено, що зобовязання укласти  основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до  закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.
		Вирішуючи спір, суд першої інстанції на зазначені вимоги закону уваги  не звернув.
		Заперечуючи проти укладення основного договору купівлі-продажу  земельної ділянки, відповідач зазначав проте, що за умовами попереднього договору та основного договору предметом продажу була земельна ділянка з  цільовим призначенням для будівництва автозаправного комплексу, а в  державному акті на право власності на цю земельну ділянку її цільове  призначення, визначено під будівництво автостоянки та станції технічного  обслуговування автомобілів.
		Не перевіривши зазначених обставин, і прийнявши рішення про  укладення основного договору купівлі-продажу земельної ділянки, з цільовим  призначенням під будівництво автозаправного комплексу, суд не врахував, що  відповідно до абз. 3 ч.1 ст. 635 ЦК України істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються в порядку встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не  встановлений актами цивільного законодавства.
		Згідно ст. 132 Земельного Кодексу України угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються. Угоди повинні містити:
		а) назву сторін (прізвище, імя та по батькові громадянина, назва юридичної особи);
		б) вид угоди; 
		в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо);
		г) документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку;
		ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки;
		д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо);
		є) договірну ціну;
		є) зобовязання сторін.
		Угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення.
		Суд першої інстанції не врахував вимог зазначеної норми матеріального права та зобовязав сторони укласти основний договір купівлі-продажу земельної ділянки в якому не міститься таких умов передбачених законом, зокрема, як склад угідь і правовий режим, та визначив у спірному договорі цільове призначення земельної ділянки під будівництво автозаправного комплексу всупереч Державному акту про право власності на цю земельну ділянку, за яким її цільове призначення будівництво автостоянки та станції технічного обслуговування автомобілів, чим допустив порушення ч. 2 ст. 20 Земельного Кодексу України, згідно якої зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
		Разом з тим, Вищий господарський суд України дійшовши висновку про  те, що рішення суду першої інстанції не стосується прав та обовязків особи не  залученої до участі у справі, яка подала касаційну скаргу в порядку ст. 107 ГПК України, замість припинення касаційного провадження, здійснив перегляд оскарженого судового рішення в касаційному порядку, залишивши його без змін.
		За таких обставин, ухвалені у даній справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, у звязку з чим вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати наведене та вирішити спір з дотриманням вимог законодавства.
		Керуючись ст.ст. 11117  11120 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України,
		 
		постановила:
		 
		Касаційну скаргу приватної виробничо-комерційної фірми “Алькор” задовольнити. 
		Постанову Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2008 року та рішення господарського суду Волинської області від 6 березня 2008 року  у справі № 01/ 65-88 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		Головуючий       П.І. Колесник
		 
		Судді                                                                              І.С. Берднік 
		                                                                                        
		                                                                                        І.В.Вовк
		 
		                                                                                        В.С. Гуль
		                                                                                       
		                                                                                        П.Ф. Карпечкін
		 
		                                                                                        І.Б. Шицький
		 
		                                                                                                   С.О. Щотка

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...