Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 14/312 : Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту права власності; визнання права власності; державної, комунальної.
Надіслано для оприлюднення: 05.09.2017. Зареєстровано: 06.09.2017. Забезпечено надання загального доступу: 08.09.2017.
Дата набрання законної сили: 14.12.2017
Результат оскарження 14.12.2017 Рівненський апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		33013, м. Рівне,  вул. Набережна, 26А
		 
		РІШЕННЯ  
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ      
		 
		"30" серпня 2017 р.                                                                               Справа  № 14/312 
		   
		Господарський суд Рівненської області в складі головуючого судді Політики Н.А., при секретарі судового засідання Фаєвській Л.Ю.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс",
		за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (Міністерства палива та енергетики України),
		за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
		1. Федерального агентства по управлінню державним майном Російської Федерації,
		2. Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт"
		про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння,
		 
		за участі представників сторін: 
		від позивача -  ОСОБА_1, довіреність від 31 жовтня 2016 року № 318;
		від відповідача - ОСОБА_2, довіреність від 21 серпня 2017 року № 08/1945;
		від третьої особи на стороні позивача - ОСОБА_3, довіреність від 12 січня 2017 року № 05/2017;
		від Федерального агентства по управлінню державним майном Російської Федерації - не зявився;
		від Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" - не зявився;
		від прокуратури -ОСОБА_4, посвідчення від 1 липня 2014 року № 027062.
		 
		Відповідно до частини 7 статті 811 Господарського процесуального кодексу України (далі  ГПК України) при розгляді судової справи здійснюється фіксування судового процесу за допомогою звукозаписуючого технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".
		Для архівного зберігання оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер d8125-60981. 
		У судовому засіданні 30 серпня 2017 року, відповідно до статті 85 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		 
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 
		 
		30 серпня 2005 року Заступник генерального прокурора України (далі  Прокурор) звернувся до Господарського суду Рівненської області в інтересах держави в особі Фонду Державного майна України з позовом до Дочірнього підприємства "Прикарпатзахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" (далі  ДП "Прикарпатзахідтранс"), в якому просив визнати право власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, та витребувати частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, з володіння ДП "Прикарпатзахідтранс" і передати їх Фонду державного майна України.
		Свої вимоги Прокурор обґрунтовував тим, що відповідно до статті 21 Закону України "Про власність" від 6 березня 1990 року магістральний трубопровідний транспорт, яким є спірний нафтопродуктопровід, перебував у загальносоюзній власності, отже, до моменту проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) зазначене майно перебувало у всесоюзній власності. Водночас з 24 серпня 1991 року магістральний трубопровідний транспорт, що перебував на території України, став власністю України на підставі правонаступництва.
		Ухвалою суду від 6 вересня 2005 року (суддя Марач В.В.) позовну заяву Прокурора від 26 серпня 2005 року № 05/2-7471-05 прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 14/312 та призначено її до розгляду.
		В процесі розгляду справи через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив ДП "Прикарпатзахідтранс" на позовну заяву від 14 вересня 2005 року № 16/1937 (т. 1, а.с. 120-123), в якому останнє заперечило проти задоволення вимог Прокурора з огляду на те, що станом на 1 грудня 1990 року Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів перебувало у віданні Держкомнафтопродукту РРФСР. Крім того, Статутом ДП "ПрикарпатЗахідтранс", зокрема, пунктом 3.2, передбачено, що власником майна підприємства є ВАТ "Південно-Західтранснафтопродукт". Майно підприємства, яке складається з основних фондів, оборотних коштів, а також інших цінностей, які передані підприємству на правах господарського відання (п.4.1 Статуту). Відтак, ДП "ПрикарпатЗахідтранс", на його думку, не є належним відповідачем у даній справі. Також відповідач зазначив, зокрема, про те, що вказана у позовній заяві частина нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова не перебуває і ніколи не перебувала у віданні ДП "ПрикарпатЗахідтранс", що свідчить про необґрунтованість вимог Прокурора.
		Ухвалою суду від 20 жовтня 2005 року провадження у справі було зупинено до вирішення Фондом Державного майна України та компетентними органами Російської Федерації питання щодо належності спірного майна. 
		Ухвалою суду від 14 лютого 2011 року, не зважаючи на відсутність врегулювання між вищенаведеними органами питання щодо приналежності спірного нерухомого майна, проте враховуючи необхідність захисту майнових інтересів держави та дотримання принципів розумності строків розгляду господарського спору, провадження у справі № 14/312 було поновлено. 
		Ухвалою суду від 1 березня 2011 року, крім іншого, до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, було залучено Міністерство палива та енергетики України.
		Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22 березня 2011 року у даній справі позов Прокурора задоволено. Визнано право власності на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, за державою в особі Фонду державного майна України. Витребувано частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км з володіння ДП "ПрикарпатЗахідтранс" та передано їх Фонду державного майна України.
		Рішення мотивоване тим, що до 1987 року нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок, побудований як стратегічний об'єкт у 1957-1968 роках, входив до системи Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами. Наказом Президії Верховної ОСОБА_5 СРСР від 29 грудня 1987 року "Про скасування союзно-республіканського Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами" ОСОБА_5 ОСОБА_5 СРСР постановою від 12 лютого 1988 року № 193 "Про передачу об'єднань, підприємств і організацій скасованого Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами до відання відповідного Державного комітету РРФСР" передано станом на 1 січня 1988 року на баланс останнього, зокрема, нафтопроводи Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова. Наказом начальника головного управління з транспорту і постачання нафтою та нафтопродуктами при ОСОБА_5 РРФСР від 3 квітня 1970 року № 48а створено Прикарпатське районне управління магістральних продуктопроводів з місцезнаходженням у місті Луцьку на базі дільниць Південно-Західного управління магістральних продуктопроводів Головнафтопостачу РРФСР. Наказом від 5 серпня 1970 року № 94 місцезнаходження вказаного управління перенесено до міста Рівного. Після розпаду СРСР Прикарпатському управлінню повернуто всі об'єкти Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктів у межах України. На базі Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктів - структурної одиниці Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктів концерну "Роснафтопродукт" створено Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт", зареєстроване розпорядженням голови Рівненської міської адміністрації від 22 лютого 1993 року № 169. Правонаступником Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт" є ДП "ПрикарпатЗахідтранс", зареєстроване розпорядженням міського голови міста Рівного від 23 листопада 2001 року № 2790-р та розташоване у місті Рівному. Основним видом діяльності ДП "ПрикарпатЗахідтранс" є трубопровідний транспорт загального користування. По трубопроводу транспортуються російські світлі нафтопродукти (дизпаливо) в Україну та за її межі. Структурні підрозділи ДП "ПрикарпатЗахідтранс" без права юридичної особи і відокремленого майна розташовані у Житомирській, Львівській, Закарпатській та Рівненській областях. Об'єкти ДП "ПрикарпатЗахідтранс" знаходяться на території Житомирської, Хмельницької, Рівненської, Волинської, Тернопільської, Львівської та Закарпатської областей, загальна довжина трубопроводу на території України складає 1433 км. Між Урядом України і Урядом Російської Федерації 26 липня 1995 року укладено Угоду про взаємодію під час експлуатації магістральних нафтопродуктопроводів, магістральні нафтопродуктопроводи Самара-Західний напрямок і Грозний-Армавір-Трудова, які проходять по території України, а також виробничо-технологічний зв'язок на них експлуатуються підприємствами акціонерної компанії трубопровідного транспорту нафтопроводів "Транснафтопродукт". Зазначену Угоду ратифіковано Верховною ОСОБА_5 України (Закон України від 2 липня 1999 року № 820-ХІV). За дорученням Уряду України від 2 серпня 1995 року № 14837/96 Фонд державного майна України зобов'язався визначити правовий статус зазначених нафтопродуктопроводів згідно з Угодою між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав і регулювання відносин власності від 15 січня 1993 року. За інформацією Фонду державного майна України від 28 липня 2005 року № 10-27-11427, з 1995 року Фондом проводилась робота з російською стороною зі збору документів, необхідних для врегулювання права власності. На даний час право власності на зазначене підприємство за Російською Федерацією не визнано. Фондом державного майна України передача вказаного підприємства російській стороні не здійснювалась. Відповідно до статті 21 Закону України "Про власність СРСР" від 6 березня 1990 року, магістральний трубопровідний транспорт, яким є нафтопродуктопровід, перебував у загальносоюзній власності. Таким чином, до моменту проголошення незалежності України зазначене майно перебувало у всесоюзній власності. З 24 серпня 1991 року магістральний трубопровідний транспорт, що перебуває на території України, остання набула у власність на підставі правонаступництва. Верховною ОСОБА_5 Української РСР прийнято постанову "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 року № 506, якою введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна. Відповідно до статті 1 Указу Президії Верховної ОСОБА_5 України "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" від 30 серпня 1991 року № 1452-ХІІ, підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України. Статтею 8 даного Указу доручено Кабінету ОСОБА_5 України провести переговори і укласти угоди з урядами інших республік щодо їх власності на майнові комплекси і фінансові ресурси, що перебувають на території України, а також майнові комплекси і фінансові ресурси України, що перебувають на території інших республік. Належність підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, до власності держави Україна також закріплено у статтях 1, 13 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України" від 10 вересня 1991 року. Також цими нормами Закону визнано недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, встановленого постановою Верховної ОСОБА_5 Української РСР від 29 листопада 1990 року. У розумінні зазначених норм законодавства частина нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, належала до загальносоюзної власності, тобто право власності на неї підлягало визнанню за державою Україна. На підставі статей 386, 387 Цивільного кодексу України (далі  ЦК України) власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт", магістральний трубопровідний транспорт є державною власністю України. ОСОБА_2 всупереч статті 33 ГПК України відповідач не надав належних доказів про те, що право власності на нафтопродуктопроводи, зареєстроване в Державному реєстрі прав за ДП "ПрикарпатЗахідтранс" чи за будь-якою іншою юридичною особою або іноземною державою. Враховуючи, що ДП "ПрикарпатЗахідтранс" користується вказаними нафтопродуктопроводами незаконно, право власності на дане майно було визнано за державою в особі Фонду державного майна України та витребувано його з володіння ДП "ПрикарпатЗахідтранс" і повернуто позивачу.
		Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25 квітня 2014 року вищенаведене рішення місцевого господарського суду скасовано, а провадження у справі № 14/312  припинено на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 ГПК України.
		В обґрунтування цього рішення суд апеляційної інстанції зазначив наступне.
		Статтею 1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації мають право звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених прав або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Скасовуючи рішення про задоволення позову, та припиняючи провадження у справі, апеляційний господарський суд виходив з того, що судом першої інстанції помилково застосовано Указ Президії Верховної ОСОБА_5 України від 30 серпня 1991 року № 1452 "Про передачу підприємств, установ і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави", оскільки Прикарпатське районне управління магістральних нафтопроводів на час прийняття Указу перебувало у підпорядкуванні Російського Держконцерну із забезпечення нафтопродуктами "Роснафтопродукт". Правовий статус зазначеного майна не регулюється нормами Закону України "Про підприємств, установи, організації союзного підпорядкування, розташовані на території України". Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції безпідставно послався на статтю 21 Закону України "Про власність СРСР" від 6 березня 1990 року, оскільки такого закону на той час не існувало. Відповідно до статті 16 Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності, ратифікованої постановою Верховної ОСОБА_5 від 22 червня 1993 року № 3313-ХІІ, суперечки щодо тлумачення та застосування норм цієї угоди вирішуються шляхом взаємних консультацій та переговорів сторін угоди, і не вирішуються в судовому порядку. 
		Водночас постановою Вищого господарського суду України від 7 серпня 2014 року у цій справі постанову Рівненського апеляційного господарського від 25 квітня 2014 року у справі № 14/312 скасовано з передачею справи до цього ж суду апеляційної інстанції для апеляційного перегляду рішення Господарського суду Рівненської області від 22 березня 2011 року по суті.
		Постанову мотивовано тим, що суду апеляційної інстанції з урахуванням статті 2 Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності, ратифікованої постановою Верховної ОСОБА_5 від 22 червня 1993 року № 3313-ХІІ, необхідно було взяти до уваги, що відповідно до наказів начальника головного управління з транспорту і постачання нафтою та нафтопродуктами при ОСОБА_5 РРФСР від 3 квітня 1970 року № 48а створено Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів з місцезнаходженням у місті Луцьку на базі дільниць Південно-Західного управління магістральних продуктопроводів Головнафтпостачу РРФСР та наказу від 5 серпня 1970 року № 94 місцезнаходження вказаного управління перенесено до міста Рівного. Суду апеляційної інстанції необхідно було з'ясувати: 1) чи підписувався протокол між Фондом державного майна України, як органом, уповноваженим розпоряджатися державним майном та Федеральним агентством з управління державним майном Російської Федерації про правовий статус спірного майна; 2) чи підтверджує Фонд державного майна Російської Федерації, відповідно до Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 22 червня 1993 року № 3313-ХІІ, прийняття спірного майна до свого підпорядкування.
		Так, касаційна інстанція не погодилася з висновками апеляційного суду, виходячи з наступного. 
		Відповідно до статті 16 Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності, ратифікованої Постановою Верховної ОСОБА_5 від 22 червня 1993 року № 3313-ХІІ, суперечки щодо тлумачення та застосування норм цієї Угоди вирішуються шляхом взаємних консультацій та переговорів на різних рівнях. Вищий господарський суд України констатував, що сторонами Угоди є держави Україна та Російська Федерація, а не господарюючі суб'єкти цих країн. Водночас Угодою не заборонено господарюючим суб'єктам України та Російської Федерації вирішувати даний спір у господарських судах України. Посилання апеляційного суду щодо "невирішення спорів у судовому порядку" не випливає зі статті 11 зазначеної Угоди. 
		Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають під час укладання, змін, розірвання і виконання господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав. У вирішенні питання: чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України (далі  ГК України). Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб'єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства; по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують всі спори у господарських правовідносинах, у яких хоча б одним з учасників є суб'єкт господарської діяльності. 
		Відповідно до частини 3 статті 16 ГПК України, справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна. 
		Відповідно до пункту 8 частини 3 статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Безпідставно припинивши провадження у даній справі, апеляційний господарський суд всупереч вимогам пункту 8 частини 3 статті 129 Конституції України, не перевірив законність та обґрунтованість  рішення по суті в повному обсязі, як це передбачено частиною 2 статті 101 ГПК України. Касаційна інстанція звернула увагу на те, що суд апеляційної інстанції припинив провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 ГПК України. При цьому, суд апеляційної інстанції, припинивши провадження у справі, помилково встановив певні обставини справи після здійснення перегляду.
		З огляду на викладене, при повторному апеляційному перегляді, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2014 року у справі № 14/312 рішення Господарського суду Рівненської області від 22 березня 2011 року у наведеній справі було залишено без змін.
		Не погоджуючись з постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2014 року у справі № 14/312, ДП "ПрикарпатЗахідтранс", Федеральне агентство з управління державним майном Російської Федерації та Південно-Західне акціонерне товариство трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської Федерації звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просили рішення Господарського суду Рівненської області від 22 березня 2011 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2014 року у справі № 14/312 скасувати і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
		Ухвалою Вищого господарського суду України від 17 березня 2015 року провадження за касаційною скаргою Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2014 року у справі № 14/312 було припинено у звязку з тим, що з урахуванням вимог статті 107 ГПК України Відкрите акціонерне товариство Акціонерна компанія трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт" не є належним суб'єктом касаційного оскарження, оскільки в даному випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, скаржник не довів, що його охоронювані законом інтереси є порушеними. 
		Постановою Вищого господарського суду України від 17 березня 2015 року касаційні скарги ДП "ПрикарпатЗахідтранс", Федерального агентства з управління державним майном Російської Федерації та Південно-Західного акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської Федерації на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2014 року у справі № 14/312 було залишено без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2014 року у справі № 14/312  без змін.
		30 березня 2015 року ДП "ПрикарпатЗахідтранс" звернулося до Господарського суду Рівненської області із заявою про перегляд рішення Господарського суду Рівненської області від 22 березня 2011 року у справі № 14/312 за нововиявленими обставинами. 
		У поданій заяві ДП "ПрикарпатЗахідтранс" як на нововиявлену обставину посилалося на те, що ділянка трубопроводу Грозний-Армавір-Трудова ніколи не належала даній юридичній особі, а з моменту створення вказаного нафтопродуктопроводу (1928-1930 роки) була власністю ВАТ "Північно-Кавказький транснафтопродукт" і у 2002 році частина трубопроводу Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України, була списана з балансу ВАТ "Північно-Кавказький транснафтопродукт" з наступним демонтажем.
		Враховуючи наведене, ДП "ПрикарпатЗахідтранс" зазначило, що рішення місцевого господарського суду неможливо виконати, оскільки вказану частину нафтопродуктопроводу демонтовано, а тому вказало, що нововиявлені обставини у справі стосовно списання нафтопродуктопроводу, про які відповідачу стало відомо 10 березня 2015 року, мають істотне значення для справи та не були і не могли бути відомі під час її розгляду. Водночас встановлені нові факти спростовують висновки суду, покладені в основу прийнятого рішення від 22 березня 2011 року у справі № 14/312. 
		Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 7 квітня 2015 року (суддя Гудзенко Я.О.) заяву ДП "ПрикарпатЗахідтранс" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Рівненської області у справі від 22 березня 2011 № 14/312 року було призначено до розгляду у судовому засіданні на 21 квітня 2015 року.
		Рішенням Господарського суду Рівненської області від 21 квітня 2015 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24 червня 2015 року, заяву ДП "ПрикарпатЗахідтранс" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Рівненської області від 22 березня 2011 року у справі № 14/312 задоволено, зазначене рішення місцевого господарського суду скасовано та призначено розгляд справи № 14/312 в судовому засіданні.
		Вказане рішення мотивоване тим, що з поданого відповідачем акту № 1 від травня 2002 року ВАТ "Південно-Кавказький транснафтопродукт", підписаного працівниками ВАТ "Південно-Кавказький транснафтопродукт", вбачається, що магістральний нафтопродуктопровід "Грозний-Трудова" від ПК737,012 до ПК824 км виведений з експлуатації з 1992 року через припинення подання нафтопродуктів, про що відповідач не знав та не міг знати. Крім того, відповідачем також подано відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб РФ з інформацією про ВАТ "Південно-Кавказький транснафтопродукт" станом на 2 березня 2015 року, з якого вбачається, що засновником останнього є АК трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт". Водночас згідно статті 1 Закону України "Про трубопровідний транспорт" магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів. Згідно Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про взаємодію під час експлуатації магістральних нафтопродуктопроводів, підписаної 26 липня 1995 року і ратифікованої Законом України від 2 липня 1999 року № 820-XIV магістральні нафтопродуктопроводи Самара-Західний напрямок і Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, а також виробничо-технологічний зв'язок на них, експлуатуються підприємствами акціонерної компанії трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт"; перекачування нафтопродуктів трубопроводами споживачам України здійснюється на підставі договорів (контрактів) на їх транспортування, укладених з АК "Транснафтопродукт" (стаття 4 Угоди); транзит нафтопродуктів по трубопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, здійснюється на підставі договору (контрактів) на їх транспортування, укладених між покупцями  або продавцями і АК "Транснафтопродукт" (стаття 5 Угоди); оплата за послуги із забезпечення перекачування нафтопродуктів на території України здійснюється підприємствами АК "Транснафтопродукт" (стаття 6 Угоди); АК "Транснафтопродукт" здійснює експлуатацію об'єктів нафтопродуктопроводів з дотриманням усіх необхідних організаційних, технічних і екологічних заходів, що забезпечують безпеку їх функціонування (стаття 7 Угоди); у випадку нанесення навколишньому природному середовищу збитків в результаті порушення технології експлуатації або аварій на об'єктах нафтопродуктів, що стались з вини обслуговуючого персоналу або відмови обладнання, підприємства АК "Транснафтопродукт" відшкодовують шкоду Українській стороні та/або її господарюючим суб'єктам і фізичним особам відповідно до чинного законодавства України ( стаття 10 Угоди).
		Крім того, при скасуванні рішення Господарського суду Рівненської області від 22 березня 2011 року у справі № 14/312 судом було враховано, що у позовній заяві позивачем заявлялись вимоги про визнання за державою Україна в особі Фонду державного майна України права власності на частини нафтопродуктопроводів загальною довжиною 1 433 км та витребування цієї частини у відповідача, які були задоволені судом у повному обсязі. ОСОБА_2 станом на 22 березня 2011 року суду про вказану вище обставину не було відомо, в мотивувальній частині цього рішення відсутні посилання на неї, описова частина рішення не містить посилання суду на зміну вимог позивачем та на встановлення вказаної обставини.
		Відтак, враховуючи нововиявлену обставину про те, що магістральний нафтопродуктопровід "Грозний-Трудова" від ПК737,012 до ПК824 км виведений з експлуатації з 1992 року (на території України), судом підлягає з'ясуванню довжина нафтопродуктопроводу для визнання за державою Україна в особі Фонду державного майна України права власності на майно встановленої довжини, для витребування спірної ділянки у відповідача та для належного здійснення реєстрації права власності на нерухоме майно, обставини щодо функціонування, володіння вказаною ділянкою нафтопродуктопроводу відповідачем у справі, її розмір, а також використання ділянки у встановленому розмірі останнім.
		Ухвалою суду від 21 квітня 2015 року розгляд справи № 14/312 було призначено на 6 травня 2015 року.
		До початку судового засідання, призначеного на 6 травня 2015 року, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання позивача від 6 травня 2015 року про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (т. 10, а.с. 128), яке судом на підставі приписів статті 81-1 ГПК України було задоволено.
		Ухвалою суду від 6 травня 2015 року у даній справі призначено судову експертизу, проведення якої було доручено Волинському відділенню Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз. На вирішення експерта поставлено наступні запитання: Яка протяжність та склад кожної з частин нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова? Яка з частин нафтопродуктопроводу функціонує і в якому обсязі? Які технологічні об'єкти, з якими технологічними характеристиками та у якому стані входили до складу частини нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова та Самара-Західний напрямок, що проходили по території України, станом на 1990-1991 роки? Коли вони були створені, яку конфігурацію вони мали та де були розташовані? Які технологічні об'єкти, з якими технологічними характеристиками та у якому стані входять до складу частин нафтопродуктопроводу обох напрямків, що проходять по території України, станом на теперішній час? Коли вони були створені, яку конфігурацію вони мають та де розташовані? Які технологічні показники та індивідуальні ознаки має трубопровід (склад, довжина)? Які гілки нафтопродуктопроводу і в які періоди функціонували? Чи функціонують на теперішній час? Чи існував нафтопродуктопровід і в якому вигляді на момент прийняття судом рішення у справі від 22 березня 2011 року? Чи є нафтопродуктопровід новоствореним чи є частиною побудованого за часів існування СРСР? Дата будівництва та введення в експлуатацію нафтопродуктопроводу обох напрямків? Яке майно входить до кожної з частин нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова? Чи є нафтопродуктопровід магістральним? Чи виведена, коли, якою протяжністю (чи в повному обсязі) з експлуатації частина нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова? Яке призначення обох ліній нафтопродуктопроводу? Який діаметр, довжина кожної з частин (ліній) нафтопродуктопроводу які проходять по території України? Яка з частин нафтопродуктопроводу (напрямок) знаходиться у віданні відповідача  ДП "Прикарпатзахідтранс", і яка з ліній та якою протяжністю ним використовується? На які траси та ділянки розподілена кожна з частин (ліній) нафтопродуктопроводу, з присвоєнням яких номерів?
		У звязку з призначенням у даній справі судової експертизи, ухвалою суду від 6 травня 2015 року провадження у цій справі було зупинено до отримання відповідного експертного висновку, а матеріали справи (після їх повернення з Рівненського апеляційного господарського суду після апеляційного перегляду, зокрема, рішення місцевого господарського суду від 21 квітня 2015 року) направлені до Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз супровідним листом Господарського суду Рівненської області від 8 липня 2015 року № 14/312/1001/15.
		Після повернення матеріалів справи з експертної установи до Господарського суду Рівненської області, ухвалою суду від 15 січня 2016 року провадження у справі № 14/312 було поновлено, а справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 3 лютого 2016 року.
		Розпорядженням в.о. керівника апарату Господарського суду Рівненської області від 1 лютого 2016 року № 01-04/45/2016 у зв'язку з перебуванням судді Гудзенко Я.О. у відпустці з 21 січня 2016 року по 19 лютого 2016 року та відповідно до пунктів 2.3.50-2.3.52 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи № 14/312, за результатами якого цю справу передано для розгляду судді Політиці Н.А.
		Ухвалою суду від 2 лютого 2016 року справу № 14/312 було прийнято до провадження судді Політики Н.А.
		До початку призначеного судового засідання через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання ДП "Прикарпатзахідтранс" від 2 лютого 2016 року № ПЗТ-08/141 (т. 12, а.с. 133-135), в якому останнє просило повторно призначити у справі № 14/312 судову експертизу, поставивши на її вирішення питання, зазначені в ухвалі суду від 6 травня 2015 року, та доручити проведення цієї експертизи ПАТ "Інститут транспорту нафти".
		Також до початку цього судового засідання через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли додаткові пояснення Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 2 лютого 2016 року № 17.3-ВИХ/14-16 (т. 12, а.с. 139-145), в яких останнє зазначило про обґрунтованість предявлених Прокурором вимог та просило про задоволення позову.
		Ухвалою суду від 3 лютого 2016 року розгляд справи відкладено на 18 лютого 2016 року. Крім того, розгляд клопотання ДП "Прикарпатзахідтранс" від 2 лютого 2016 року № ПЗТ-08/141 про повторне призначення у справі № 14/312 судової експертизи було відкладено до наступного судового засідання.
		Ухвалою суду від 18 лютого 2016 року до участі в розгляді справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, було залучено Федеральне агентство з управління державним майном Російської Федерації та Південно-Західне відкрите акціонерне товариство трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт".
		Ухвалою суду від тієї ж дати клопотання ДП "Прикарпатзахідтранс" від 2 лютого 2016 року № ПЗТ-08/141 про повторне призначення у справі № 14/312 судової експертизи було задоволено та призначено судову експертизу у справі № 14/312, проведення якої доручено Державному підприємству "Український державний науково-дослідний і проектний інститут азотної  промисловості і продуктів органічного синтезу". Вказаною ухвалою перед експертом поставлено наступні запитання: Яка протяжність та склад кожної з частин нафтопродуктопроводів "Самара-Західний напрямок" та "Грозний-Армавір-Трудова"? Яка з частин нафтопродуктопроводу функціонує і в якому обсязі? Які технологічні об'єкти, з якими технологічними характеристиками та у якому стані входили до складу частин нафтопродуктопроводу "Грозний-Армавір-Трудова" та "Самара-Західний напрямок", що проходили по території України, станом на 1990-1991 роки? Коли вони були створені, яку конфігурацію вони мали та де були розташовані? Які технологічні об'єкти, з якими технологічними характеристиками та у якому стані входять до складу частин нафтопродуктопроводу обох напрямків, що проходять по території України, станом на теперішній час? Коли вони були створені, яку конфігурацію вони мають та де були розташовані? Які технологічні показники та індивідуальні ознаки має трубопровід (склад, довжина)? Які гілки нафтопродуктопроводу і в які періоди функціонували? Чи функціонують на теперішній час? Чи функціонував трубопровід і в якому вигляді на момент прийняття судом рішення у справі на 22 березня 2011 року? Чи є нафтопродуктопровід новоствореним чи є частиною побудованого за часів існування СРСР? Дата будівництва та введення в експлуатацію нафтопродуктопроводу обох напрямків? Яке майно входить до кожної з частин нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова? Чи є нафтопродуктопровід магістральним? Чи виведена, коли, якою протяжністю (чи в повному обсязі) з експлуатації частина нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова? Яке призначення обох ліній нафтопродуктопроводу? Який діаметр, довжина кожної з частин (ліній) нафтопродуктопроводу, які проходять по території України? Яка з частин нафтопродуктопроводу (напрямок) знаходиться у віданні ДП "ПрикарпатЗахідтранс" і яка з ліній і якою протяжністю ним використовується? На які траси та ділянки розподілена кожна з частин (ліній) нафтопродуктопроводу, з присвоєнням яких номерів?
		У звязку з вищенаведеними обставинами ухвалою суду від 18 лютого 2016 року провадження у справі № 14/312 було зупинено до отримання висновків вищенаведеної експертизи, а матеріали справи супровідним листом Господарського суду Рівненської області від 25 лютого 2016 року № 14/312/256/16 направлені до Державного підприємства "Український державний науково-дослідний і проектний інститут азотної промисловості і продуктів органічного синтезу" для проведення експертизи.
		15 травня 2017 року супровідним листом від 28 квітня 2017 року № 2804-1 матеріали справи № 14/312 разом із висновком судової експертизи повернулися до Господарського суду Рівненської області.
		У звязку з наведеним, ухвалою суду від 19 травня 2017 року провадження у справі № 14/312 було поновлено та призначено її до розгляду в судовому засіданні (з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 5 липня 2017 року) на 9 серпня 2017 року. В той же час провадження у справі № 14/312 було зупинено до 9 серпня 2017 року для звернення Господарського суду Рівненської області із судовими дорученнями про надання правової допомоги до Арбітражного суду міста Москви та Арбітражного суду Самарської області шляхом вручення третім особам, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, процесуального документа - ухвали суду у справі від 19 травня 2017 року № 14/312.
		До початку призначеного судового засідання 9 серпня 2017 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання ДП "Прикарпатзахідтранс" (т. 13, а.с. 69-72), в якому останнє просило суд припинити провадження у даній справі в частині позовних вимог щодо нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача,  Федеральне агентство з управління державним майном Російської Федерації та Південно-Західне відкрите акціонерне товариство трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт". В обґрунтування вказаного клопотання ДП "Прикарпатзахідтранс" посилалося на те, що між сторонами у даній справі відсутній спір щодо нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України, оскільки останній ніколи не знаходився у власності чи володінні відповідача. Разом з тим, у матеріалах справи, на думку ДП "Прикарпатзахідтранс", наявні належні докази того, що нафтопродуктопровід Грозний-Армавір-Трудова на час розгляду цього спору не існує як обєкт матеріального світу у звязку з його демонтажем. Крім того, в обґрунтування свого клопотання щодо припинення провадження у справі в частині, ДП "Прикарпатзахідтранс" посилалося на те, що рішення у даній справі не вплине на права або обовязки Федерального агентства з управління державним майном Російської Федерації та Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт". 
		ОСОБА_2 при дослідженні матеріалів справи суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаного клопотання з огляду на наступне. 
		Згідно пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, відсутній предмет спору.
		Зі змісту наведеної норми вбачається, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
		Аналогічна правова позиція викладена у пункті 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
		У той же час, незважаючи на наявні у матеріалах справи документи, що свідчать про прийняття уповноваженими особами рішення про консервацію частини нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, у матеріалах справи відсутні належні докази, які підтверджують місце розташування списаного технологічного обєкта та факт його демонтажу. Аналогічні обставини були висвітлені і у висновку інженерно-технічної судової експертизи від 20 березня 2017 року (а.с. 17 Висновку).
		Водночас посилання ДП "Прикарпатзахідтранс" на відсутність між сторонами у даній справі спору як на підставу для припинення провадження у справі в частині, не беруться судом до уваги, оскільки наведені обставини можуть впливати лише на встановлення факту порушення прав позивача конкретним відповідачем та будуть мати значення лише при вирішенні господарського спору по суті.
		Разом з тим, клопотання відповідача щодо припинення провадження у справі в частині, обґрунтоване тим, що рішення у даній справі не вплине на права або обовязки Федерального агентства з управління державним майном Російської Федерації та Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт", також не може бути задоволено судом з огляду на наступне.
		Мотивуючи дане клопотання, ДП "Прикарпатзахідтранс" вказало, що 20 квітня 2017 року між Південно-Західним відкритим акціонерним товариством трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" та компанією Інтернешнл Трейдінг Партнерс АГ, яка зареєстрована та здійснює свою діяльність у Швейцарії, був укладений договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ДП "Прикарпатзахідтранс" у розмірі 100 %. 
		ОСОБА_2, не дивлячись на те, що на час вирішення даного спору відповідач не є дочірнім підприємством юридичних осіб Російської Федерації та не підпорядковується будь-яким органам цієї країни, а також на те, що державні органи чи субєкти господарювання Російської Федерації не є кінцевими бенефіціарами згідно статутних документів відповідача, суд позбавлений можливості задовольнити клопотання ДП "Прикарпатзахідтранс" у вищевказаній частині, оскільки чинним господарським процесуальним законодавством України не передбачено можливості припинення провадження у справі з наведених відповідачем підстав, так само як і механізму вилучення певних субєктів зі складу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, за умови їх залучення до розгляду справи у встановленому законом порядку.
		Слід також зазначити, що до початку призначеного судового засідання 9 серпня 2017 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли пояснення ДП "Прикарпатзахідтранс" (т. 13, а.с. 104-113), в яких останнє заперечило проти задоволення вимог Прокурора з огляду на безпідставність його позову в частині визнання за державою в особі позивача права власності на нафтопродуктопровід Грозний-Армавір-Трудова та Самара-Західний напрямок загальною протяжністю 1433 км, що проходять по території України, оскільки нафтопродуктопровід Грозний-Армавір-Трудова та нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок є різними обєктами, які мають різні кількісні, якісні та технічні характеристики, та по відношенню до яких в учасників цивільного обороту можуть виникати різні права і обовязки. Відтак, вимоги про визнання права власності на нафтопродуктопровід Грозний-Армавір-Трудова та Самара-Західний напрямок загальною протяжністю 1433 км, що проходять по території України, як на єдиний обєкт та витребування даного майна, на думку ДП "Прикарпатзахідтранс", задоволенню не підлягають. Крім того, відповідач вказав, що частина нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України, ніколи не перебувала у власності чи володінні ДП "Прикарпатзахідтранс", що виключає можливість задоволення позову Прокурора та витребування такого майна у відповідача. У той же час спірна частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок є новою річчю, створеною в результаті переробки, яка належить відповідачу на праві власності.
		Ухвалою суду від 9 серпня 2017 року провадження у справі № 14/312 було поновлено та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 30 серпня 2017 року. Крім того, цією ухвалою відповідача  Дочірнє підприємство "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" було замінено на Дочірнє підприємство "ПрикарпатЗахідтранс". Водночас цією ухвалою провадження у справі № 14/312 було зупинено до 30 серпня 2017 року для звернення Господарського суду Рівненської області із судовими дорученнями про надання правової допомоги до Арбітражного суду міста Москви та Арбітражного суду Самарської області шляхом вручення третім особам, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, процесуального документа  ухвали суду у справі від 9 серпня 2017 року № 14/312.
		22 серпня 2017 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли заперечення Фонду державного майна України на висновок інженерно-технічної судової експертизи від 20 березня 2017 року у справі № 14/312 (т. 13, а.с. 184-190), в яких позивач зазначив, що вищенаведений експертний висновок є неповним та нечітким. Крім того, посилання експерта у даному висновку на те, що за рахунок грамотної експлуатації, своєчасних усунень дефектів на базі регулярних технічних обстежень, заміни обладнання і трубопроводів, що вичерпали свій ресурс, технічного переоснащення і реконструкції існуючих обєктів, а також будівництва нових, нафтопродуктопровід, що експлуатується та утримується ДП "Прикарпатзахідтранс" фактично є новим обєктом, переробленим за кошти цієї юридичної особи, на думку позивача, суперечать нормам матеріального права та умовам міжнародних договорів, зокрема, "Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємодію під час експлуатації магістральних нафтопродуктопроводів", підписаної у місті Москва 26 липня 1995 року.
		Слід також зазначити, що 22 серпня 2017 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання Фонду державного майна України від 19 серпня 2017 року № 10-43-16260 (т. 13, а.с. 193-198), в якому останній просив суд призначити у даній справі повторну інженерно-технічну судову експертизу. В обґрунтування цього клопотання позивач посилався на те, що вищенаведений наявний у матеріалах справи експертний висновок від 20 березня 2017 року є неповним, нечітким та незрозумілим, а відповідно такий висновок є недостатнім для правильного вирішення спору у справі № 14/312.
		ОСОБА_2 при дослідженні матеріалів справи суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення наведеного клопотання позивача з огляду на таке.
		Згідно висновку інженерно-технічної судової експертизи від 20 березня 2017 року у справі № 14/312 для прийняття правильних і обґрунтованих висновків щодо нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова необхідно вивчити всі наявні матеріали і документи, які підтверджують виведення з експлуатації в 1992 році і ліквідацію в 2002 році його частини, що проходить по території України. Зі змісту даного висновку також вбачається, що Державне підприємство "Український державний науково-дослідний і проектний інститут азотної промисловості і продуктів органічного синтезу" письмово запросило у субєктів господарювання, що мали відношення до нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, зокрема, акти на демонтаж ділянки нафтопродуктопроводу, що проходила територією України, із зазначенням, ким був демонтований, дати демонтажу, протяжності і діаметру демонтованої ділянки, а також інші документи та матеріали, що підтверджують факти списання, консервації, ліквідації та демонтажу технологічного обєкта, що проходив територією України. ОСОБА_2 запитувані матеріали експертній установі незалежно від її волі надані не були. У зв'язку з наведеним, а також з огляду на те, що на даний час територія Донецької області є недоступною для огляду у звязку з проведенням АТО, підтвердити або спростувати факт відсутності частини нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова неможливо. У звязку з відсутністю проектної та експлуатаційної документації на нафтопродуктопровід Грозний-Армавір-Трудова, що проходить територією України, неможливо надати відповіді і на інші запитання судової експертизи щодо цієї ділянки: місцезнаходження, технічні характеристики, склад станом на 1990-1991 роки, стан на теперішній час тощо. 
		З огляду на наведене суд дійшов висновку про те, що експертом Державного підприємства "Український державний науково-дослідний і проектний інститут азотної промисловості і продуктів органічного синтезу" не було надано відповіді на ряд запитань призначеної у даній справі ухвалою суду від 18 лютого 2016 року судової експертизи з обєктивних причин, зокрема, у звязку з проведенням АТО на території Донецької області, яка на даний час є недоступною для огляду.
		Водночас позивачем в його клопотанні не було наведено обставин, а також не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що призначення у даній справі повторної інженерно-технічної судової експертизи та доручення її проведення ПАТ "Інститут транспорту нафти" або Науково-дослідному проектному інституту ПАТ "Укрнафта" безумовно буде мати наслідком вирішення вищенаведених питань в умовах, зокрема, продовження проведення АТО на території Донецької області. 
		Слід також зазначити, що у висновку інженерно-технічної судової експертизи від 20 березня 2017 року у справі № 14/312 також було зазначено, що приймаючи до уваги рік будівництва нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, а також те, що з 1993 року даний нафтопродуктопровід не використовувався за призначенням, можна констатувати, що технічний ресурс його давно вичерпаний, а стан не дозволить експлуатувати його за прямим призначенням.
		За таких обставин суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання Фонду державного майна України від 19 серпня 2017 року № 10-43-16260 про призначення у даній справі повторної інженерно-технічної судової експертизи.
		29 серпня 2017 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання відповідача (т. 14, а.с. 1-2), в якому останній просив суд замінити відповідача  Дочірнє підприємство "ПрикарпатЗахідтранс" на його правонаступника  Товариство з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс" у звязку із реорганізацією цієї юридичної особи.
		Також 29 серпня 2017 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли додаткові пояснення відповідача (т .14, а.с. 49-58), в яких останній зазначив, що право власності на технологічні обєкти нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс" у встановленому законом порядку. У той же час лінійна частина цього нафтопродуктопроводу, як частина технологічного комплексу, також належить відповідачу та згідно приписів частини 4 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не потребує окремої реєстрації, оскільки є приналежною річчю технологічних обєктів нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок.
		Ухвалою суду від 30 серпня 2017 року провадження у справі № 14/312 поновлено. Крім того, цією ухвалою вищезазначене клопотання відповідача задоволено та замінено відповідача  Дочірнє підприємство "ПрикарпатЗахідтранс" на його правонаступника  Товариство з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс" у звязку із реорганізацією цієї юридичної особи.
		Слід зазначити, що представники прокуратури, позивача та Міністерства енергетики та вугільної промисловості України у судовому засіданні 30 серпня 2017 року підтримали вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягали на їх задоволенні.
		Представник відповідача у цьому судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву та додаткових письмових поясненнях.
		Федеральне агентство по управлінню державним майном Російської Федерації та Південно-Західне відкрите акціонерне товариство трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, проте явку своїх повноважних представників у призначене судове засідання не забезпечили.
		Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій документів поданим учасниками процесу оригіналам цих документів, заслухавши пояснення представників сторін, прокуратури та Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд- 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		До 1987 року нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок, побудований як стратегічний об'єкт у 1957-1968 роках, входив до системи Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами.
		Відповідно до наказу Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів від 14 вересня 1988 № 294 "Про перейменування районних підприємств магістральних нафтопродуктопроводів і їх підрозділів" вбачається, згідно з наказом Президії Верховної ОСОБА_5 СРСР від 29 грудня 1987 року "Про скасування союзно-республіканського Державного комітету СРСР по забезпеченню нафтопродуктами" ОСОБА_5 ОСОБА_5 СРСР постановою від 12 лютого 1988 року № 193 "Про передачу об'єднань, підприємств і організацій скасованого Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами до відання відповідного Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами" передала за станом на 1 січня 1988 року до відання Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами - Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів з всіма підлеглими організаціями, зокрема, Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів, місто Рівне (Українська РСР).
		Відповідно до наказу начальника головного управління з транспорту і постачання нафтою та нафтопродуктами при ОСОБА_5 РРФСР від 3 квітня 1970 року № 48а створено Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів з місцезнаходженням у місті Луцьку на базі дільниць Південно-Західного управління магістральних продуктопроводів Головнафтопостачу РРФСР.
		Наказом начальника головного управління по транспорту і постачанню нафтою та нафтопродуктами при ОСОБА_5 РРФСР від 5 серпня 1970 року № 94 місцезнаходження Прикарпатського районного управління магістральних продуктопроводів перенесено до міста Рівного. 
		Після розпаду СРСР Прикарпатському управлінню повернуто всі об'єкти Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктів в межах України. 
		На базі Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктів - структурної одиниці Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктів концерну "Роснафтопродукт" створено Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт", що зареєстроване розпорядженням голови Рівненської міської адміністрації від 22 лютого 1993 року № 169.
		Правонаступником Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт" стало Дочірнє Підприємство "ПрикарпатЗахідтранс" (у подальшому реорганізоване у Товариство з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс"), зареєстроване розпорядженням міського голови міста Рівне від 23 листопада 2001 року № 2790-р та розташоване у місті Рівному.
		По трубопроводу транспортуються російські світлі нафтопродукти (дизпаливо) в Україну та за її межі. Структурні підрозділи відповідача без права юридичної особи і відокремленого майна розташовані у Житомирській, Львівській, Закарпатській та Рівненській областях. Об'єкти відповідача знаходяться на території Житомирської, Хмельницької, Рівненської, Волинської, Тернопільської, Львівської та Закарпатської областях.
		Відповідно до наказу Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" від 27 листопада 1992 року № 293 структурному підрозділу магістральних нафтопродуктопроводів - Прикарпатському районному управлінню магістральних нафтопродуктопроводів з місцем розташування, місто Рівне - надано статус Дочірнього підприємства Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" та перейменовано його в Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" без зміни функцій останнього та його структурних підрозділів.
		Між Урядом України і Урядом Російської Федерації 26 липня 1995 року укладено Угоду про взаємодію під час експлуатації магістральних нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок і Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, а також виробничо-технологічний зв'язок на них, що експлуатуються підприємствами акціонерної компанії трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт". Зазначену Угоду ратифіковано Верховною ОСОБА_5 України (Закон України від 2 липня 1999 року № 820-XIV).
		За дорученням Кабінету ОСОБА_5 України від 2 серпня 1995 року № 14837/96 Фонд державного майна зобов'язувався визначити правовий статус зазначених нафтопродуктопроводів згідно з Угодою між Україною і Російською Федерацією про взаємне визнання прав і регулювання відносин власності від 15 січня 1993 року.
		Декларацією про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року проголошено державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежності і рівності у зовнішніх зносинах. Зазначеною Декларацією також проголошено, що земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться на території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний та науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю народу, матеріальною базою суверенітету Республіки, і використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.
		Статтею 87 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року) передбачено, що соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій. Держава охороняє соціалістичну власність і створює умови для її примноження. Ніхто не має права використовувати соціалістичну власність з метою особистої наживи та в інших корисливих цілях.
		Статтею 89 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року) визначено, що держава є власником всього державного майна.
		Відповідно частини 1 статті 19 Закону СРСР від 6 березня 1990 року № 1305-I "Про власність в СРСР", до державної власності належать загальносоюзна власність, власність союзних республік, власність автономних республік, автономних областей, автономних округів, власність адміністративно-територіальних утворень (комунальна власність). Розпорядження й управління державним майном здійснюють від імені народу (населення адміністративно-територіального утворення) відповідні ОСОБА_5 народних депутатів та уповноважені ними державні органи. 
		Відповідно до пункту 13 статті 97 Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки (1978 року), до виключного відання Верховної ОСОБА_5 України належить, зокрема, здійснення законодавчого регулювання відносин власності, підприємницької діяльності, соціального і культурного розвитку, державної митної, науково-технічної політики, бюджетної і кредитно-фінансової систем, оподаткування, державної політики оплати праці і ціноутворення, охорони навколишнього середовища, використання і відтворення природних ресурсів України, інших відносин, які потребують законодавчого врегулювання.
		Згідно з пунктами 1, 2 постанови Верховної ради Української РСР від 6 червня 1991 року № 1165-ХII "Про перехід до юрисдикції Української РСР державних підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території республіки", державні підприємства і організації союзного підпорядкування, розташовані на території республіки, переходять до юрисдикції Української РСР. Кабінету ОСОБА_5 Української РСР доручено затвердити Положення про порядок переходу в юрисдикцію Української РСР підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території республіки; не мають юридичної сили, і не підлягають виконанню законодавчі акти та рішення союзних органів щодо власності об'єктів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, які прийняті без узгодження з найвищими органами державної влади і управління Української РСР.
		Статтею 4 Закону Української РСР "Про економічну самостійність Української РСР" від 3 серпня 1990 року № 142-XII передбачено, що основу економічної самостійності Української РСР утворює власність її народу на національне багатство. Власністю народу України є земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний, науковий і технічний потенціал, розташований на території республіки; до власності народу України належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, банки, кредитні установи, майно торгових, комунальних та інших підприємств, а також житловий фонд та інше майно на території України; порядок створення і функціонування на території України нових об'єктів власності радянських республік, інших держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб і громадян визначається законодавством Української РСР; власність в Українській РСР виступає в таких формах: 
		- державна; 
		- колективна; 
		- індивідуальна (особиста і приватна трудова власність) та інші, передбачені Законом форми власності; відносини власності встановлюються і регулюються на підставі законодавства Української РСР. Українська РСР гарантує рівноправність всіх форм власності. Право власності охороняється законом.
		Постановою Верховної ОСОБА_5 Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 року № 506-XII введено мораторій на території Республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна. Постанова втратила чинність з дня затвердження Постановою Верховної ради України Державної програми приватизації.
		Постановою Верховної ОСОБА_5 Української РСР "Про проголошення незалежності України" 24 серпня 1991 року Україну проголошено незалежною демократичною державою. З моменту проголошення незалежності чинним на території є тільки Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства Республіки.
		Згідно з Указом Президії Верховної ОСОБА_5 України від 30 серпня 1991 року № 1452-XII "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України у власність держави" підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розміщенні на території України з прийняттям цього Указу перейшли у державну власність України.
		Статтею 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10 вересня 1991 року № 1540-XII встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю.
		Відповідно до статті 2 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10 вересня 1991 року № 1540-XII, доручено Кабінету ОСОБА_5 України в основному до 1 жовтня 1991 року забезпечити перехід зазначених підприємств, установ та організацій до відання органів державного управління. Повністю закінчити вказану роботу до 1 грудня 1991 року. Майно цих підприємств передати Фонду державного майна. Дію статті 2 зупинено Декретом Кабінету ОСОБА_5 України від 15 грудня 1992 року № 8-92 щодо повноважень Фонду державного майна України, крім його повноважень як орендодавця. 
		Відповідно до статті 3 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10 вересня 1991 року № 1540-XII, визнано недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, встановленого постановою Верховної ОСОБА_5 Української РСР від 29 листопада 1990 року. Рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди (прийняті чи вчинені на підставі законодавства СРСР) щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття постанови Верховної ОСОБА_5 України від 24 серпня 1991 року "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом ОСОБА_5 України, вважаються недійсними (стаття 4 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10 вересня 1991 року № 1540-XII).
		Постановою Кабінету ОСОБА_5 України від 24 вересня 1991 року № 227 "Про заходи щодо виконання Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" визначено, що організацію роботи з переходу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, що розташовані на території України, до відання органів державного управління України покладається на Урядову комісію, створену розпорядженням Кабінету ОСОБА_5 України від 11 вересня 1991 року № 237, Фонд державного майна України та органи державного управління України, до відання яких переходять зазначені підприємства.
		Пунктом 4 постанови Кабінету ОСОБА_5 України від 24 вересня 1991 року № 227 "Про заходи щодо виконання Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" передбачено, що після узгодження організаційних питань органи державного управління України видають акти про перехід до їх відання підприємств, установ та організацій, які надсилають до Фонду державного майна, Міністерства економіки, Міністерства фінансів та Міністерства статистики України. В додатку до зазначеної постанови визначено перелік міністерств і відомств України, до відання яких переходять підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України. Також зазначено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, які розташовані на території України і не охоплені цим додатком, звертаються до Урядової комісії.
		Отже, зазначеними нормативно-правовими актами передбачено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.
		Судом встановлено, що відповідно до наказу Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктопроводів Держкомнафтопродукту РРСФР від 10 березня 1992 року № 47а "Про перейменування районних управлінь магістральних нафтопродуктопроводів у складі Південно-Західного об'єднання магістральних нафтопродуктопроводів і реорганізацію їх структурних підрозділів" Прикарпатське районне управління перейменовано в Прикарпатську філію Південно-Західного об'єднання магістральних нафтопродуктопроводів.
		Згідно з наказом Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів Концерну "Роснафтопродукт" від 27 листопада 1992 року № 293, структурному підрозділу Південно-Західного-підприємства магістральних, нафтопродуктопроводів - Прикарпатському районному управлінню магістральних нафтопродуктопроводів з місцезнаходженням, місто Рівне, Україні, присвоєно статус Дочірнього підприємства, яке перейменовано в Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" без зміни функцій  та його структурних підрозділів.
		При цьому, майно Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів Державного комітету РРСФР до загальнодержавної власності не передавалось. Майно передано до відання Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів Державного комітету РРСФР із забезпечення нафтопродуктами - Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів з всіма підлеглими йому організаціями.
		Слід також зазначити, що право загальносоюзної власності СРСР на частину нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, не передавалось, у встановленому законом порядку, будь-яким органам або організаціям незалежно від форм власності у їх власність.
		Під час створення Прикарпатського районного управління магістральних продуктопроводів спірне майно не переходило у його власність, а залишалось у загальносоюзній власності держави СРСР.
		Вказане майно станом на 24 серпня 1991 року не перебувало у власності Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів відповідного Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами, а тому будь-яких нормативних актів, які б передбачали вибуття частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, із загальносоюзної власності держави СРСР, і в подальшому з державної власності України, немає.
		Водночас наказ Президії Верховної ОСОБА_5 СРСР від 29 грудня 1987 року "Про скасування союзно-республіканського Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами", постанова ОСОБА_5 ОСОБА_5 СРСР від 12 лютого 1988 року № 193 "Про передачу об'єднань, підприємств і організацій скасованого Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами до відання відповідного Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами", якою станом на 1 січня 1988 року передано до відання Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами - Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів з всіма підлеглими йому організаціями, зокрема, Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів, місто Рівне, Українська РСР, в тому числі, нафтопродуктопроводи Самара-Західний напрямок та Грозний - Армавір - Трудова, не є правовстановлюючими документами, і не містять відомостей про передачу права власності на майно.
		У відзиві на позовну заяву відповідач вказував на те, що ДП "ПрикарпатЗахідтранс" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс") створено як підприємство з майном, фінансовими та іншими правами, що на 100% належить Південно-Західному підприємству магістральних нафтопродуктопроводів Концерну "Роснафтопродукт" (правонаступником якого є ВАТ "Південно-Західтранснафтопродукт"), і до цього часу перебуває в його віданні та управлінні. При цьому, іноземну інвестицію внесено станом на 2 листопада 1992 року на весь період діяльності підприємства. Формою здійснення інвестиції, як вказано в інформаційному повідомленні про іноземну інвестицію в Україні, виданого обласним управлінням зовнішніх економічних зв'язків Рівненської області, реєстраційний № 1358-2/55, було створення дочірнього підприємства, що повністю належить іноземному інвестору. Згідно з інформаційним повідомленням обласного управління зовнішніх економічних зв'язків Рівненської області № 1358-2/55, станом на 1 листопада 1993 року, Південно-Західним підприємством магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" здійснено інвестицію у формі створення дочірнього підприємства, що повністю належить іноземному інвестору, а саме: Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт" у вигляді обладнання для нафтопроводів, а не всього майна, включаючи магістральний трубопровідний транспорт - частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України, загальною довжиною 1433 км.
		Крім цього, відповідачем зазначено, що внесення інвестиції ВАТ "Південно-Західтранснафтопродукт" на території України підпадає під дію Угоди між Урядом Російської Федерації та Кабінетом ОСОБА_5 України про сприяння та взаємний захист інвестицій від 27 листопада 1998 року. 
		Проте суд дійшов висновку про безпідставність вказаних тверджень, виходячи з наступного.
		Для реєстрації іноземних інвестицій прийнято низку законодавчих та нормативно-правових актів, проте станом на 24 січня 1995 року, на час реєстрації іноземної інвестиції, в Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" - Дочірнє підприємство Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів Концерну "Роснафтопродукт", діяли Декрет Кабінету ОСОБА_5 України (далі - Декрет) "Про режим Іноземного інвестування" від 20 травня 1993 року № 55-93 та наказ Міністерства фінансів України від 9 липня 1993 року № 47 "Про затвердження форми інформаційного повідомлення про іноземну інвестицію в Україні та форми інвестиційного свідоцтва і розміру плати за державну реєстрацію іноземної інвестиції та видачу інвестиційного свідоцтва".
		Згідно з пунктом 2 статті 4 Декрету, іноземні інвестори мають право здійснювати всі види інвестицій, перелічені у статті 3 цього Декрету, зокрема, шляхом створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю.
		Відповідно до статті 20 Декрету, підприємство з іноземними інвестиціями: може бути створено або шляхом його заснування, або в результаті придбання іноземним інвестором частки участі (паю, акцій) у раніше заснованому підприємстві без іноземних інвестицій, або шляхом придбання такого підприємства повністю.
		Судом встановлено, що наказом Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" від 27 листопада 1992 року № 293 "Про присвоєння юридичного статусу і перейменування Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів" структурному підрозділу Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів - Прикарпатському районному управлінню магістральних нафтопродуктопроводів з місцем знаходження, місто Рівне, Україна, присвоєно статус дочірнього підприємства Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт", і перейменовано його в Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" без зміни функцій останнього та його структурних підрозділів.
		У розділі 1.1 статуту Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт" - дочірнього підприємства Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт", зареєстрованого розпорядженням голови Рівненської міської адміністрації (управи) від 22 березня 1993 року № 169р зазначено, що Прикарпатське управління "Прикариаттранснафтопродукт" створено на базі Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів.
		Згідно з пунктом 1.4 статуту Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт", зареєстрованого розпорядженням голови Рівненської міської адміністрації від 22 лютого 1993 року № 169, до його складу входять наступні структурні підрозділи без права юридичної особи:
		- майданчик "ЗР" з лінійною дільницею 42 від 560 км до 684 км,
		- майданчик "4Ч" з лінійною дільницею 42 від 684 км до 808 км,
		- наливна станція "Новоград-Волинський",
		- ЛВДС-5С з лінійною дільницею 42 від 808 км до 868 км,
		Лінійною дільницею 43 від 0 до 118 км,
		Лінійною дільницею 23 від 0 до 220 км;
		- майданчик "ІК" з лінійною дільницею 43 від 118 км до 295 км,
		- майданчик І/І з лінійною дільницею 43,
		- трасою І від 295 до 384 км,
		- трасою 13 від 0 до 24 км,
		- трасою 18 від 0 до 7 км,
		- трасою 16 від 0 до 73 км,
		- трасою "В" від 0 до 9 км,
		- майданчик 2/І з трасою ІА від 384 до 420 км,
		- трасою 19 від 0 до 66 км,
		- трасою 13 від 24 до 57 км,
		-ремонтно-будівельне управління в місті Ужгороді.
		Дочірнє підприємство є правонаступником майнових, фінансових та інших прав та зобов'язань Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів; місцезнаходження підприємства: Україна, місто Рівне, вулиця Котляревського,18 (пункти 1.5, 1.6 статуту). 
		Тобто Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" - Дочірнє підприємство Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" створено не шляхом заснування, а шляхом реорганізації діючого підприємства у формі структурного підрозділу - Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів у Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" - Дочірнє підприємство Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт", що не передбачено положеннями вказаного Декрету.
		Крім того, відповідно до статей 14, 27 Декрету, іноземний інвестор повинен надати документи щодо загального обсягу інвестиції; форми, періоду її здійснення, об'єкта інвестицій, юридичного імені (фірмової назви), юридичного статусу та державної належності іноземного інвестора та його представників на території України. Крім цього, необхідно надати документи, які підтверджували б переміщення об'єкта інвестиції через митну територію України, що в подальшому є підставою для звільнення іноземного інвестора від сплати митних платежів та інших податків. Тобто таких документів Прикарпатським управлінням "Прикарпаттранснафтопродукт" для реєстрації іноземної інвестиції не надано, і в матеріалах справи такі документи не містяться та вказане майно знаходилось на території України (в роки існування СРСР). При цьому, існувала Українська РСР, тому нафтопродуктопровід не міг бути зареєстрований як іноземна інвестиція.
		Відтак, зазначену іноземну інвестицію зареєстровано обласним управлінням зовнішніх економічних зв'язків Рівненської області без надання іноземним інвестором документів, підтверджуючих наявність іноземної інвестиції.
		Відповідно до пункту 4 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної ОСОБА_5 України від 7 липня 1992 року (яка втратила чинність після прийняттям Закону України "Про Фонд державного майна України" від 9 грудня 2011 року № 4107-VI), основним завданням Фонду є, зокрема, захист майнових прав України на її території та за кордоном.
		Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про Фонд державного майна України" від 9 січня 2011 року № 4107-VI передбачено, що одним з основних завдань Фонду є захист майнових прав держави на території України та за її межами.
		Отже, Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт", не будучи власником майна, не мало права без згоди Фонду державного майна України передавати Прикарпатському управлінню "Прикарпаттранснафтопродукт" спірне майно як внесок до статутного капіталу, чим порушило права держави Україна в особі Фонду державного майна України. Таким чином, Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів могло розпоряджатися лише майном, яке знаходилося у його власності, а не державним майном, що перебувало у загальносоюзній власності, та яке перебуває у власності Держави Україна за законом. 
		Дочірнє підприємство Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт", ідентифікаційний код: 13990932 (правонаступником якого є відповідач  Товариство з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс"), створено на підставі наказу від 27 листопада 1992 року № 293 Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів (місто ОСОБА_6, РФ), тобто, в той час коли питання власності на майно між Україною та Росією не врегульовано. Вказану Угоду між Україною і Росією підписано лише 15 січня 1993 року.
		Згідно зі статтею 19 Угоди від 15 січня 1993 року, Угода набуває чинності з дати обміну ратифікаційними грамотами. Україною зазначену Угоду ратифіковано 15 січня 1993 року постановою Верховної ОСОБА_5 України від 22 червня 1993 року № 3313-XII. 
		Домовленість щодо тимчасового застосування Угоди від 15 січня 1993 року досягнуто шляхом обміну нотами Міністерством закордонних справ Російської Федерації від 24 грудня 1993 року N331 н/усс та Міністерством закордонних справ України від 11 січня 1994 року.
		Відповідно до положень Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, початком тимчасового застосування Угоди від 15 січня 1993 року слід вважати дату ноти Міністерства закордонних справ України.
		Відповідно до статті 1 Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності, ратифікованої постановою Верховної ОСОБА_5 від 22 червня 1993 року № 3313-ХІІ, сторони взаємно визнають таким, що існує відповідно до їх національного законодавства, перехід у їх власність майна, у тому числі фінансових ресурсів підприємств, установ, організацій, структурних одиниць та підрозділів підприємств, установ та організацій колишнього союзного підпорядкування, розташованих на територіях сторін, за винятком активів колишнього Союзу РСР, зазначених у договорі "Про правонаступництво у відношенні зовнішнього державного боргу і активів СРСР від 4 грудня 1991 року.
		За статтею 2 Угоди кожна зі сторін визнає права власності іншої сторони, її громадян та юридичних осіб щодо розташованих на її території підприємств, установ, організацій та інших об'єктів (філії, долі, паї, акції та інше майно), які на 1 грудня 1990 року перебували у віданні органів державного управління іншої сторони, а також були власністю інших юридичних та фізичних осіб, за винятком об'єктів, що збудовані з метою ліквідації наслідків форс-мажорних обставин.
		Згідно зі статтею 11 Угоди сторони домовились, що правовий статус раніше створених підприємств, визнаних на підставі цієї Угоди власністю однієї сторони та розташованих на території іншої сторони, визначається відповідно до законодавства сторони, на території якої знаходяться підприємства, та оформлюються протоколами між органами сторін, уповноваженими розпоряджатися державним майном.
		Із системного аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що Російська Федерація визнає право власності України щодо розташованих на території України підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, що перебували станом на 1 грудня 1990 року у віданні органів державного управління колишнього союзного підпорядкування. Правовий статус вказаних об'єктів, виходячи зі статті 11 Угоди, визначається на підставі протоколів, укладених між органами, уповноваженими розпоряджатися державним майном обох країн. ОСОБА_2 тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна колишнього союзного підпорядкування, розташованого на території України, таке майно є загальнодержавною власністю.
		Згідно з пунктом 1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної ОСОБА_5 України від 7 липня 1992 року, скасованого Законом України "Про Фонд державного майна України" від 09.12.2011 року № 4107-VI, Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.
		Відповідно до пункту 4 Тимчасового положення, основним завданням Фонду є, зокрема, захист майнових прав України на її території та за кордоном.
		Відповідно до статті 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" від 9 грудня 2011 року № 4107-VI, Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
		Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про Фонд державного майна України" від 9 січня 2011 року № 4107-VI передбачено, що одним з основних завдань Фонду є захист майнових прав державних підприємств, установ та організацій, а також корпоративних прав держави на території України та за її межами.
		Згідно з постановою Верховної ОСОБА_5 України від 20 жовтня 1994 року № 217/94-ВР "Про повноваження Фонду державного майна України щодо забезпечення виконання Угоди між Україною та Російською Федерацією, Україною та Республікою Білорусь про взаємне виконання прав та регулювання відносин власності" на Фонд державного майна України покладено функції, які відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності здійснюються органами, уповноваженими розпоряджатися державним майном. 
		Судом встановлено, що протоколом спільного засідання підкомісії з питань власності Комітету з питань економічної співпраці Російсько-Української міждержавної комісії від 5 жовтня 2006 (далі - протокол) сторони обмінялися інформацією про хід проведення робіт з актуалізації переліку об'єктів, розміщених на територіях України і Російської Федерації, на які можуть претендувати обидві сторони відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 15 січня 1993 року. Сторони домовилися після закінчення вказаної роботи направити одне одному уточнені переліки об'єктів. Протоколом від 28 травня 2007 року (пункт 5) сторонами прийнято до уваги, що питання про правовий статус ділянок нафтопродуктів підприємства ДП "ПрикарпатЗахідтранс", які проходять по території України, входить в компетенцію засідання підкомісії з питань власності Комітету з питань економічної співпраці Російсько-Української міждержавної комісії. Протоколами від 28 липня 2008 року та від 14 жовтня 2010 року Українською стороною проінформовано Російську сторону про те, що питання про врегулювання права власності на ДП "ПрикарпатЗахідтранс" знаходиться на контролі Кабінету ОСОБА_5 України. Дане питання відпрацьовується зацікавленими міністерствами і відомствами України з метою прийняття остаточного рішення (місто Київ).
		Протоколом восьмого засідання Комітету з питань економічної співпраці Російсько-Української міждержавної комісії від 7 липня 2011 року (пункт 2.47) визначено, що питання про правовий статус об'єктів, на які претендує Російська Федерація і Україна, повинні вирішуватися в межах Угоди.
		Питання врегулювання прав власності на майно відповідача згідно з Угодою від 15 січня 1993 року і підготовкою відповідного протоколу було предметом обговорення на сьомому засіданні підкомісії з питань власності Комітету з питань економічної співпраці Російсько-Української міждержавної комісії (протокол від 24 листопада 2011 року).
		Згідно з протоколом спільних консультацій з розгляду питання комплектів документів, наданих для підтвердження права власності  відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 15 січня 1993 року від 13-15 березня 2012 року додаток № 2, було запропоновано Російською стороною визначити експертно-правову організацію з метою проведення експертизи застосування статті 21 Закону СРСР "Про власність в СРСР" до ДП "ПрикарпатЗахідтранс", погодити з Українською стороною форму звернення і направити її до вказаної організації. Українською стороною прийнято до уваги вказану пропозицію. 
		Протоколом від 22 червня 2012 року встановлено, що в першій половині 2012 року проведено три спільні консультації (13-15 березня, 27-29 березня, 23-24 травня) за участі представників підприємств-балансоутримувачів для розгляду наданих комплектів документів, необхідних для врегулювання прав власності на об'єкти, розташованих на території України, зокрема, ДП "ПрикарпатЗахідтранс". За їх результатами підписано 3 протоколи.
		Протоколом восьмого спільного засідання підкомісії з питань власності Комітету з питань економічної співпраці Українсько-Російської міждержавної комісії від 15 березня 2013 року визначено, що Фондом державного майна України розглянуто пропозицію Російської сторони про визначення експертно-правової організації з метою проведення експертизи застосування статті 21 Закону СРСР "Про власність СРСР" до ДП "ПрикарпатЗахідтранс", і вирішено продовжити роботу з пошуку шляхів вирішення питання про врегулювання прав власності на майно відповідача.
		Протоколом десятого засідання Комітету з питань економічної співпраці Російсько-Української міждержавної комісії від 15 жовтня 2013 року (пункт 2.39) у сфері власності доручено сторонам закінчити роботу з узгодження і підготувати до одинадцятого засідання Комітету з питань економічної співпраці Українсько-Російської міждержавної комісії (згідно з пунктом 4 протоколу одинадцяте засідання має відбутися в першому півріччі 2014 року) для підписання Кабінетом ОСОБА_5 України і Урядом Російської Федерації проекту протоколу про правовий статус (право власності) окремих об'єктів, розміщених на території України та на території Російської Федерації, який узгоджений на шостому засіданні підкомісії з питань власності 14 жовтня 2010 року.
		Щодо вирішення питання власності на одинадцятому засіданні Комітету з питань економічної співпраці Українсько-Російської міждержавної комісії (згідно з пунктом 4 протоколу одинадцяте засідання має відбутися в першому півріччі 2014 року) для підписання проекту протоколу між Кабінетом ОСОБА_5 України і Урядом Російської Федерації про правовий статус (право власності) окремих об'єктів, розміщених на території України і на території Російської Федерації, який узгоджений на шостому засіданні підкомісії по питанням власності 14 жовтня 2010 року, суд дійшов висновку, що відповідно до приписів ГПК України відповідачем не надано належних доказів вирішення питання щодо правового статусу спірного об'єкта. 
		Щодо об'єктів, які є предметом спору, і розташовані на території України, на які заявлено майнові претензії Російської Федерації в рамках Угоди від 15 січня 1993 року (ратифікована 22 червня 1993 року), то як свідчать зібрані у справі докази, документів про врегулювання права власності на спірні об'єкти у рамках Угоди Російською стороною не надано.
		Водночас, визначення права власності на майно, що є предметом даного розгляду в межах справи № 14/312, узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, яка висвітлена в постанові від 7 серпня 2014 року щодо вирішення господарськими судами на загальних підставах усіх спорів у господарських правовідносинах, у яких хоча б одним з учасників є суб'єкт господарської діяльності.
		При цьому, сторонами не надано, і в матеріалах справи відсутній відповідний протокол, підписаний між Фондом державного майна України, як органом, уповноваженим розпоряджатися державним майном, та Федеральним агентством з управління державним майном Російської Федерації про визначення правового статусу спірного майна в рамках Угоди від 15 січня 1993 року (ратифікована 22 червня 1993 року). Компетентними органами офіційно рішення щодо правового статусу спірного майна (у формі протоколу) не приймалось.
		Також у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження прийняття спірного майна до свого підпорядкування відповідним органом з управління державним майном Російської Федерації в рамках Угоди між Україною та Російською Федерацією від 15 січня 1993 року (ратифікована 22 червня 1993 року).
		Тому до врегулювання даного питання в межах Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 22 червня 1993 року №3313-ХІІ щодо належності майна, визначене вищенаведеними документами майно є державною власністю України.
		Посилання на інформаційний лист Вищого господарського суду України від 10 жовтня 2005 року №01-8/1757 "Про інформаційний лист Верховного Суду України від 29 вересня 2005 року № 3.2.-2005", де зазначено, що відповідно до статті 16 Угоди від 15 січня 1993 року суперечки щодо тлумачення та застосування норм зазначеної Угоди вирішуються винятково шляхом взаємних консультацій і переговорів на різних рівнях, і не вирішуються в судовому порядку, в тому числі і господарськими судами України, а тому відповідно до статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі в разі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, до уваги не береться, з огляду на наступне.
		Статтею 1 Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 15 січня 1993 року зазначено, що сторони визнають таким, що існує відповідно до їх національного законодавства, перехід у їх власність майна, за винятком активів колишнього Союзу РСР, зазначених у Договорі "Про правонаступництво щодо зовнішнього державного боргу і активів Союзу РСР" від 4 грудня 1991 року.
		У статті 4 Угоди зазначено, що сторони взаємно визнають, що об'єкти соціальної сфери, які знаходяться на їх території (або відповідні долі участі в цих об'єктах) - санаторії, санаторії-профілакторії, будинки та бази відпочинку, пансіонати, готелі і кемпінги, туристичні бази, дитячі оздоровчі заклади, будівництво яких здійснювалось за рахунок коштів республіканського бюджету іншої Сторони, а також коштів підприємств та організацій республіканського та колишнього союзного підпорядкування, розташованих на території іншої Сторони, є власністю цієї Сторони. Інші об'єкти соціальної сфери можуть бути предметом цієї Угоди за взаємною домовленістю Сторін.
		Тобто, у зазначеній Угоді конкретизовано, що шляхом переговорів повинні вирішуватися спірні питання виключно щодо майна, яке належить до соціальної сфери.
		Також відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 10 жовтня 2005 року № 01-8/1757 "Про інформаційний лист Верховного Суду України від 29 вересня 2005 року № 3.2.-2005", органом, уповноваженим врегульовувати питання власності з боку України на об'єкти соціальної сфери підприємств союзного підпорядкування, розташованих на її території відповідно до Постанови Верховної ОСОБА_5 України від 20 жовтня 1994 року № 217/94-ВР, є Фонд державного майна України, який має співпрацювати з відповідним органом Російської Федерації.
		Вказаним інформаційним листом повністю підтверджується той факт, що у зазначеній Угоді йде мова саме про об'єкти соціальної сфери підприємств союзного підпорядкування, а не про все майно, що знаходиться на території України, а тому положення статті 16 Угоди про те, що суперечки щодо тлумачення та застосування норм зазначеної Угоди вирішуються винятково шляхом взаємних консультацій і переговорів на різних рівнях, і не вирішуються в судовому порядку, в тому числі і господарськими судами України, стосуються тільки об'єктів соціальної сфери підприємств союзного підпорядкування.
		Відтак, суд дійшов висновку, що частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, не відносяться до об'єктів соціальної сфери підприємств союзного підпорядкування, а тому питання щодо визначення права власності на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, повинно вирішуватися компетентними органами обох країн у господарському суді України, згідно з нормами законодавства України, за місцем розташування спірного майна.
		Відповідно до приписів Прикінцевих положень ГК України та Прикінцевих положень ЦК України дані правовідносини підлягають вирішенню на підставі законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин та з урахуванням діючого законодавства. 
		У той же час при дослідженні матеріалів справи суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову Прокурора з огляду на наступне.
		Як було зазначено вище, рішенням Господарського суду Рівненської області від 21 квітня 2015 року у справі № 14/312 (яке на час розгляду по суті даної справи набрало законної сили) заяву ДП "ПрикарпатЗахідтранс", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс", про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Рівненської області від 22 березня 2011 року у справі № 14/312 задоволено, а вказане рішення місцевого господарського суду  скасовано.
		Вказане рішення мотивоване тим, що з поданого відповідачем акту № 1 від травня 2002 року ВАТ "Південно-Кавказький транснафтопродукт", підписаного працівниками ВАТ "Південно-Кавказький транснафтопродукт", вбачається, що магістральний нафтопродуктопровід "Грозний-Трудова" від ПК737,012 до ПК824 км виведений з експлуатації з 1992 року через припинення подання нафтопродуктів, про що відповідач не знав та не міг знати. Крім того, відповідачем також подано відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб РФ з інформацією про ВАТ "Південно-Кавказький транснафтопродукт" станом на 2 березня 2015 року, з якого вбачається, що засновником останнього є АК трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт". Водночас згідно статті 1 Закону України "Про трубопровідний транспорт" магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів. Згідно Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про взаємодію під час експлуатації магістральних нафтопродуктопроводів, підписаної 26 липня 1995 року і ратифікованої Законом України від 2 липня 1999 року № 820-XIV магістральні нафтопродуктопроводи Самара-Західний напрямок і Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, а також виробничо-технологічний зв'язок на них, експлуатуються підприємствами акціонерної компанії трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт"; перекачування нафтопродуктів трубопроводами споживачам України здійснюється на підставі договорів (контрактів) на їх транспортування, укладених з АК "Транснафтопродукт" (стаття 4 Угоди); транзит нафтопродуктів по трубопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, здійснюється на підставі договору (контрактів) на їх транспортування, укладених між покупцями  або продавцями і АК "Транснафтопродукт" (стаття 5 Угоди); оплата за послуги із забезпечення перекачування нафтопродуктів на території України здійснюється підприємствами АК "Транснафтопродукт" (стаття 6 Угоди); АК "Транснафтопродукт" здійснює експлуатацію об'єктів нафтопродуктопроводів з дотриманням усіх необхідних організаційних, технічних і екологічних заходів, що забезпечують безпеку їх функціонування (стаття 7 Угоди); у випадку нанесення навколишньому природному середовищу збитків в результаті порушення технології експлуатації або аварій на об'єктах нафтопродуктів, що стались з вини обслуговуючого персоналу або відмови обладнання, підприємства АК "Транснафтопродукт" відшкодовують шкоду Українській стороні та/або її господарюючим суб'єктам і фізичним особам відповідно до чинного законодавства України ( стаття 10 Угоди).
		Крім того, при скасуванні рішення Господарського суду Рівненської області від 22 березня 2011 року у справі № 14/312 судом було враховано, що у позовній заяві позивачем заявлялись вимоги про визнання за державою Україна в особі Фонду державного майна України права власності на частини нафтопродуктопроводів загальною довжиною 1 433 км та витребування цієї частини у відповідача, які були задоволені судом у повному обсязі. ОСОБА_2 станом на 22 березня 2011 року суду про вказану вище обставину не було відомо, в мотивувальній частині цього рішення відсутні посилання на неї, описова частина рішення не містить посилання суду на зміну вимог позивачем та на встановлення цієї обставини.
		Відтак, враховуючи нововиявлену обставину про те, що нафтопродуктопровід "Грозний-Трудова" від ПК737,012 до ПК824 км виведений з експлуатації з 1992 року (на території України), судом підлягає з'ясуванню довжина нафтопродуктопроводу для визнання за державою Україна в особі Фонду державного майна України права власності на майно встановленої довжини, для витребування спірної ділянки у відповідача та для належного здійснення реєстрації права власності на нерухоме майно, обставини щодо функціонування, володіння вказаною ділянкою нафтопродуктопроводу відповідачем у справі, її розмір, а також використання ділянки у встановленому розмірі останнім.
		В обґрунтування своїх позовних вимог Прокурор посилався на статтю 392 ЦК України, яка визначає право власника речі звернутися із позовом до осіб, які не визнають його право на це майно, а також на статтю 387 ЦК України, згідно з якою власник має право витребувати своє майно від особи, яка без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що частина нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України,  ніколи не знаходилася у володінні ДП "ПрикарпатЗахідтранс" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс"). Так, після розпаду СРСР цей нафтопродуктопровід знаходився у віданні ВАТ "Північно-Кавказький Транснафтопродукт", яке з 1 вересня 2010 року припинило свою діяльність у зв'язку з реорганізацією у АТ "Чорномортрнаснафта".
		Зазначені факти також були відображені і у висновку інженерно-технічної судової експертизи від 20 березня 2017 року (абзац 1 аркушу 15, абзац 6 аркушу 117 Висновку експертизи).
		Та обставина, що станом на дату розгляду даної справи частина нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України, не знаходиться у володінні відповідача підтверджується наявними у матеріалах справи реєстром основних засобів ДП "Прикарпатзахідтранс", а також довідкою-розшифровкою основних засобів станом на 31 липня 2017 року.
		Крім того, слід зазначити наступне.
		Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. 
		Згідно із статтею 16 ЦК України та частиною 2 статті 20 ГК України кожна особа має право на захист своїх прав та законних інтересів, зокрема, шляхом визнання права.
		Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право.
		Слід також зазначити, що вказана норма також була чинною на момент звернення Прокурора до Господарського суду Рівненської області з даним позовом у 2005 році.
		З аналізу вищезазначеної норми вбачається, що даний позов може бути заявлений власником індивідуально визначеної речі, права якого оспорюються, заперечуються чи не визнаються третьою особою, яка не знаходиться з власником у зобовязальних чи інших відносних відносинах із приводу спірної речі, а також у разі втрати таким власником правовстановлюючих документів на майно. При цьому, відповідачем у такому позові є третя особа, яка або заявляє про свої права на річ, або не предявляє таких прав, але не визнає за позивачем речового права на майно.
		У той же час з матеріалів справи вбачається, що відповідач фактично визнає, не оспорює право державної власності в особі Фонду державного майна України на частину нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України, та не претендує на зазначене майно, обґрунтовуючи свою позицію тим, що ця частина нафтопродуктопроводу не знаходиться і не знаходилася у володінні ДП "ПрикарпатЗахідтранс" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс"  відповідач у справі).
		Відтак, Прокурором на час розгляду даного спору по суті не було доведено належними та допустимими доказами факту вчинення відповідачем дій, які б могли свідчити про оспорювання чи невизнання останнім права власності держави в особі позивача на спірну частину нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, яка проходить по території України, що виключає правомірність вищезазначених позовних вимог до вказаного відповідача.
		Аналогічна правова позиція щодо відсутності правових підстав для визнання права власності на нерухоме майно на підставі статті 392 ЦК України за відсутності доказів оспорювання чи невизнання відповідачем такого права, викладена у постанові Верховного Суду України від 30 січня 2012 року у справі № 3-145гс11.
		Також суд, враховуючи наявні у матеріалах справи документи, зокрема, акт від травня 2002 року № 1 (на списання МНПП "Грозний-Трудова", що проходить по території України) та акт від 17 серпня 2002 року № 1, отримані від ВАТ "Південно-Кавказький Транснафтопродукт", лист заступника Міністерства палива та енергетики Російської Федерації від 6 лютого 1998 року № М-871 про консервацію нафтопродуктопроводів "Грозний-Армавір" і "Грозний-Трудова" та лист ВАТ "Південно-Кавказький Транснафтопродукт" від 10 лютого 1998 року № 60/17 про консервацію нафтопродуктопроводу "Грозний-Армавір" та "Грозний-Трудова", лист Представництва Міністерства оборони від 17 жовтня 1997 року № 47, а також беручи до уваги наявний у матеріалах справи висновок інженерно-технічної судової експертизи від 20 березня 2017 року у справі № 14/312, зазначає, що Прокурором та позивачем не було надано суду належних і допустимих доказів фактичного існування спірної частини нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова на час вирішення цього спору по суті, а також не зазначено жодних кількісних, якісних та технічних характеристик спірного майна, які б дали змогу суду визнати право власності на це майно за державою в особі Фонду державного майна України, та дозволили б позивачу зареєструвати це право у передбаченому законом порядку.
		Щодо позовних вимог стосовно частини нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", що проходить по території України, суд зазначає наступне.
		Нафтопродуктопровід "Самара-Західний напрямок" будувався у період з 1965 року по 1987 рік. Перелік об'єктів вказаного нафтопродуктопроводу, побудованих у зазначений період, визначений у Таблиці 2.1 Висновку експертизи (арк. 24-43 висновку експертизи).
		Станом на дату державної реєстрації ДП "ПрикарпатЗахідтранс" у 1992 році до складу нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок входили технологічні об'єкти та лінійна частина цього нафтопродуктопроводу згідно з переліком, наведеним у Таблицях 2.2 та 2.3 висновку експертизи (арк. 46-49 Висновку експертизи). Вказане підтверджується, зокрема, проектною документацією та кадастровими планами (Додаток К до Висновку експертизи); актами державних комісій про приймання об'єктів закінченого будівництва (Додаток Ж до Висновку експертизи); передаточним балансом (Додаток И до Висновку експертизи); переліком основних засобі ДП "ПрикарпатЗахідтранс" станом на 1 листопада 1992 року (Додаток Л до Висновку експертизи).
		В подальшому частина об'єктів нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок була виведена з експлуатації та переведена на утримання у безпечному стані (УБС), списана, а також передана місцевим громадам (Таблиці 2.4, 2.5, 2.6 арк. 49-58 Висновку експертизи).
		Наведені обставини підтверджуються, зокрема, наказом Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт" від 17 січня 1997 року (Додаток Н до Висновку експертизи); наказом ДП "ПрикарпатЗахідтранс" від 17 вересня 2007 року (Додаток П до Висновку експертизи); актами на списання (Додаток М до Висновку експертизи).
		Таким чином, після 1992 року частина об'єктів нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок перестала існувати в рамках цього нафтопродуктопроводу, а технічні характеристики зазначеного нафтопродуктопроводу змінилися (абз. 1, арк. 58 Висновку експертизи).
		Починаючи з 1992 року ДП "ПрикарпатЗахідтранс" виконало ряд будівельних робіт з нового будівництва, капітального та поточного ремонтів, модернізації та реконструкції існуючих будівель і споруд, трас та лінійних ділянок нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок. Перелік новозбудованих та реконструйованих об'єктів наведений у Таблиці 2.7 (арк. 60-85 Висновку експертизи). Наведені обставини підтверджуються копіями документів про прийняття об'єктів в експлуатацію (Додаток С до Висновку експертизи).
		З огляду на наведене вбачається, що також підтверджується і висновком інженерно-технічної судової експертизи від 20 березня 2017 року у справі № 14/312, що після 1992 року ДП "ПрикарпатЗахідтранс" змінило, списало, переробило, реконструювало та демонтувало значну частину технологічних об'єктів та лінійної частини нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок (абз. 1, арк. 126 Висновку експертизи); частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить територією України, функціонує у нормальному технологічному режимі завдяки реконструкції/технічного переоснащення/поліпшенням, зробленим ДП "ПрикарпатЗахідтранс" за його кошти (абз. З, арк. 141 Висновку експертизи).
		Відповідно до передаточного балансу (Додаток И до Висновку експертизи) станом на 1 листопада 1992 року вартість отриманих ДП "ПрикарпатЗахідтранс" основних засобів становила 3 255 208 тис. руб, що еквівалентно 8 178 914 дол. США, в тому числі: будівель і споруд на 362 412,1 тис. руб, що еквівалентно 910 583 дол. США; об'єктів трубопроводу на 582 936,6 тис. руб, що еквівалентно 1 464 662 дол. США; інші основні засоби на 2 309 860,3 тис. руб., що еквівалентно 5 803 669 дол. США.
		Вказане підтверджується розшифровкою основних засобів ДП "ПрикарпатЗахідтранс" (Додаток Л до Висновку експертизи).
		Згідно з річними звітами (Додаток Р до Висновку експертизи) у період з 1992 року по 2013 рік ДП "ПрикарпатЗахідтранс" здійснювало інвестування в об'єкти нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок та профінансувало нове будівництво, капітальний та поточний ремонти, модернізацію та реконструкцію існуючих будівель, споруд, трас та лінійних ділянок трубопроводу на загальну суму 43 816 180 доларів США. Обсяг щорічного фінансування вказаний у таблиці 2.8 (арк. 86 Висновку експертизи).
		Таким чином, інвестована ДП "ПрикарпатЗахідтранс" сума у нове будівництво, капітальний та поточний ремонти, модернізацію та реконструкцію існуючих будівель, споруд, трас та лінійних ділянок трубопроводу істотно перевищує первісну вартість основних засобів, які у 1992 році ДП "ПрикарпатЗахідтранс" отримало на баланс, а саме більше ніж у 18 разів (абз. 1, арк. 141 Висновку експертизи).
		За таких обставин суд дійшов висновку про те, що частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, яка проходить територією України, була побудована (в основному) під час існування СРСР, але за рахунок грамотної експлуатації, своєчасних усунень дефектів на базі регулярних технічних обстежень, заміни обладнання і трубопроводів, що вичерпали свій ресурс, технічного переоснащення і реконструкції існуючих об'єктів, а також будівництва нових, нафтопродуктопровід, що експлуатується та утримується відповідачем, фактично є новим об'єктом, переробленим за його кошти. Аналогічний за змістом висновок викладений у висновку інженерно-технічної судової експертизи від 20 березня 2017 року у справі № 14/312 (абз. 3, арк. 141 Висновку експертизи).
		Відповідно до частини 4 статті 332 ЦК України якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку.
		З приводу застосування вказаної норми ЦК України Верховний Суд України зазначає, що у законі немає визначення поняття "істотне перевищення вартості", тому зазначену обставину повинен встановлювати суд, виходячи із співвідношення вартості переробки, вартості матеріалів та вартості нової речі і з урахуванням принципів справедливості, розумності і добросовісності (Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ Верховним Судом України від 1 липня 2013 року).
		Таким чином, при вирішенні спору, що виник у даній справі, суд враховує встановлений висновком інженерно-технічної судової експертизи від 20 березня 2017 року у справі № 14/312 факт істотного покращення, переоснащення, заміни та демонтажу нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок за рахунок коштів ДП "ПрикарпатЗахідтранс".
		В ухвалі від 28 жовтня 2009 року у справі № 6-11500св09 Верховний Суд України зазначив, що "статтею 332 ЦК регулюється питання набуття права власності на перероблену річ. Об'єкт, на який набувається право власності в результаті переробки, визнається новою річчю. Виникнення права власності на нову річ (новостворене нерухоме майно) урегульовано частиною 2 статті 331 ЦК України, в якій зазначено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будівлі, споруди) виникає у момент завершення будівництва даного об'єкта. У разі якщо законом або договором передбачено, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його до експлуатації або державної реєстрації, то право власності на дане майно виникає з моменту прийняття до експлуатації або державної реєстрації". 
		Оскільки переробка нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок була здійснена на замовлення та за рахунок коштів ДП "ПрикарпатЗахідтранс", а введення в експлуатацію перероблених, реконструйованих, модернізованих та новостворених об'єктів підтверджується матеріалами справи (арк. 60-85, Таблиця 2.7, Додаток С до Висновку експертизи), суд дійшов висновку, що власником частини нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, є відповідач, а не держава в особі позивача.
		Посилання Фонду державного майна України у своїх запереченнях на частини 1-2 статті 332 ЦК України як на підставу своїх вимог не беруться судом до уваги з огляду на наступне.
		Згідно частини 1 цієї статті переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ.
		Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість (частина 2 даної статті).
		У той же час норма частини 4 статті 332 ЦК України є спеціальною по відношенню до частин 1-2 наведеної статті, оскільки регулює суспільні відносини, повязані з набуттям особою права власності на перероблену річ не за будь-яких умов, а лише у випадку, якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, як це відбулося після істотного покращення, переоснащення, заміни та демонтажу спірної частини нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок за рахунок коштів відповідача. 
		Відтак, об'єкт, створений в результаті такої переробки, а саме наведена частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, в розумінні вищенаведених імперативних законодавчих приписів, є новою річчю, створеною відповідачем, яка належить останньому на праві власності.
		Згідно з висновком інженерно-технічної судової експертизи від 20 березня 2017 року у справі № 14/312 (арк. 87-91, 128-131, Таблиці 2.9, 2.10, 3.4, 3.5 Висновку експертизи), станом на час розгляду цієї справи нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок, що належить відповідачу, складається з таких технологічних об'єктів:
		Лінійна виробничо-диспетчерська станція Новоград-Волинський, що знаходиться у Новоград-Волинському районі Житомирської області та має такі характеристики: земельна ділянка 17,53 га; кількість насосних агрегатів - 3 (наливні); загальна протяжність: технологічних трубопроводів - 3 023,14 м; допоміжних трубопроводів - 459,92 м; резервуарний парк для товарних операцій - 8хРВС 10 000 м3; зливо-наливні споруди: залізничні, 4000 т/сутки; автоналив на 2 точки.
		Лінійна виробничо-диспетчерська станція 5-С, що знаходиться у с. Смига, Дубенського району Рівненської області та має такі характеристики: земельна ділянка 16 га; кількість насосних агрегатів: 5 магістральних, 3 підпорних; загальна протяжність: технологічних трубопроводів - 2 439,744 м, допоміжних трубопроводів - 353,024 м; резервуарний парк для товарних операцій - 4хРВС 10 000 м3, 2хРВС 2 000 м3; зливо-наливні споруди - автоналив на 4 точки.
		Лінійна виробничо-диспетчерська станція 1-К, що знаходиться у с. Страшевичі Старосамборського району Львівської області та має такі характеристики: земельна ділянка 16 га; кількість насосних агрегатів 4 магістральних; загальна протяжність: технологічних трубопроводів 755,6 м; допоміжних трубопроводів 284,23 м; резервуарний парк для товарних операцій - відсутній; зливо-наливні споруди - відсутні. 
		Крім того, нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок складається з таких лінійних ділянок:
		«Дільниця № 42» / Відвід на Новоград-Волинський - 2 нитки
		Ділянки, які експлуатуються: 559км-ЗР протяжністю 21.357 км., діаметр 530 мм; ЗР-4Ч протяжністю 142.484 км., діаметр 530 мм; 4Ч-5С протяжність 147.660 км., 530 мм; Відвід на Новоград-Волинський, нитка-1 протяжністю 9.759 км., діаметр 273 мм; Відвід на Новоград-Волинський, нитка-2 протяжністю 9.518 км., діаметр 273 мм, Разом: 330.778 км
		(2) «Дільниця № 43»
		Ділянки, які експлуатуються: Траса №1 (5С-1-К) протяжністю 231 км., діаметр 530 мм; Траса №1 протяжністю 120 км., діаметр 530 мм; Траси № 16, 13 протяжністю 90 км., діаметр 530 мм; Траса «В» протяжністю 9 км; Траса № 18 протяжністю 6.35 км., діаметр 530 мм, Разом: 456.35 км.
		Ділянки, які виведені в УБС (утримання в безпечному стані): ІК-Калуш протяжністю 34 км., діаметр 325 мм; Траса № 3 «А» протяжністю 68.9 км., діаметр 530 мм; Траса № 19 протяжністю 66.1 км., діаметр 530 мм; Траса № 13 протяжністю 32.1 км., діаметр 530 мм; Траса № 16 протяжністю 6.35 км., діаметр 530 мм; резервна нитка через р. Уж тр. № 18 протяжністю 1.06 км., діаметр 530мм; «Лупінг» траса № 1 протяжністю 24.8 км., діаметр 530 мм, Разом: 226.96 км.
		(3) «Дільниця № 23».
		Ділянки, які виведені в УБС з подальшим демонтажем: Траса № 18 протяжністю 221 км., діаметр 530 мм; Відвід № 13 протяжністю 10.4 км., діаметр 325 мм; Разом: 231.4 км.
		Всього протяжність ділянок нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, які (а) експлуатуються - 787,128 км., (б) виведені в УБС - 458,36 км. (арк. 128-131 Висновку експертизи).
		З матеріалів справи також вбачається, що право власності на технологічні обєкти нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що знаходиться на території України, зареєстроване завідповідачем.
		Відповідно до пункту2.1 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс", копія якого наявна у матеріалах справи, до складу останнього входять такі структурні підрозділи без права юридичної особи та відокремленого майна, зокрема 4 лінійні виробничо-диспетчерські станції ("ЛВДС" або "Станція"), а саме: ЛВДС "Новоград-Волинський"; ЛВДС "5С"; ЛВДС"1К"; ЛВДС "Дубриничі", а також 1 ремонтно-будівельне управління ("РБУ").
		Згідно з пунктом 2.3 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс" вказані структурні підрозділи у своїй діяльності керуються відповідними Положеннями.
		З матеріалів справи вбачається, що в місцях розташування вищевказаних ЛВДС знаходяться комплекси споруд, обладнання та пристроїв, що забезпечують прийом і закачування нафтопродуктів в трубопровід, і здійснюють їх частковий відпуск споживачам або перевалку на інші види транспорту.
		Водночас право власності на зазначені комплекси споруд зареєстроване за відповідачем.
		Так, відповідно до пункту 1.4 Положення про ЛВДС "Новоград-Волинський", копія якого наявна у матеріалах справи, до складу Станції входять: наливна станція і резервуарний парк з допоміжними спорудами; перекачувальна станція ПС-ЗР; перекачувальна станція ПС-4Ч; продуктопровід: дільниці 42 від 559 до 808 км з відводом на Наливний пункт "Новоград-Волинський"; аварійно-відновлювальний пункт.
		Копії наказів та відповідних актів вводу в експлуатацію вказаних складових ЛВДС "Новоград-Волинський" також наявні у матеріалах даної справи.
		Згідно з пунктом 1.8 вказаного Положення про ЛВДС "Новоград-Волинський" "Місцезнаходження Станції: с. Майстрова Воля, вулиця Наливна станція, 1А Новоград-Волинського району Житомирської області".
		За вказаною адресою розташовані об'єкти нерухомого майна, право власності на які зареєстроване за відповідачем, та в яких, у тому числі, розташовані обладнання і пристрої, призначені для прийому і закачування нафтопродуктів з лінійної частини нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, зокрема: будівля контрольно-пропускного пункту № 2 (Інформаційна довідка № 66779194); виробниче приміщення (Інформаційна довідка № 66788696); будівля зварювального посту (Інформаційна довідка № 66686618); будівля нафтоуловлювача (Інформаційна довідка № 66713845); будівля виносного пункту ( Інформаційна довідка № 66683758); будівля підсобного корпусу (Інформаційна довідка № 66440453); будівля очисних споруд (Інформаційна довідка № 66435352); будівля трансформаторної підстанції (Інформаційна довідка № 66357640); будівля водопровідної насосної (Інформаційна довідка № 66356533); будівля складу ГСМ (Інформаційна довідка № 66970615); будівля будинку КДМ (Інформаційна довідка № 66973096); будівля службового корпусу (Інформаційна довідка № 66138847); будівля наливної бензонасосної (Інформаційна довідка № 64264328); автоналивний пункт (Інформаційна довідка № 64250094); будівля щита силового управління (Інформаційна довідка № 63941725); будівля приміщення наливу (Інформаційна довідка № 64254932); будівля щита силового управління № 4 (Інформаційна довідка № 63922044); будівля щита силового управління № 5 (Інформаційна довідка № 63950711); будівля санпропускника і котельні (Інформаційна довідка № 66148049); будівля допоміжного корпусу (Інформаційна довідка № 66981689); будівля складу (Інформаційна довідка № 66967568).
		Відповідно до пункту 1.4 Положення про ЛВДС "5С", копія якого наявна у матеріалах справи, до складу Станції входять: насосна станція з резервуарним парком і допоміжними спорудами; частина магістрального продуктопроводу; аварійно-відновлювальний пункт.
		Копія акту прийому в експлуатацію ЛВДС "5С" державною комісією також наявна у матеріалах справи.
		Згідно з пунктом 1.8 вказаного Положення про ЛВДС "5С" Місцезнаходженням останнього є: Рівненська область, Дубенський район, Смизька селищна рада, урочище Дружба, 1.
		За вказаною адресою розташовані об'єкти нерухомого майна, право власності на які зареєстроване за відповідачем, та в яких, у тому числі, розташовані обладнання і пристрої, призначені для прийому і закачування нафтопродуктів з/в лінійну частину нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, зокрема: будівля адміністративного корпусу (Інформаційна довідка № 69108996); будівля блоку приміщень виробничого обслуговування (Інформаційна довідка № 68781964); будівля виносного контрольного пункту (Інформаційна довідка № 69105878); будівля водонасосної площадки (Інформаційна довідка № 66907809); збірна металева будівля (Інформаційна довідка № 68963498); будівля каналізаційної насосної (Інформаційна довідка № 67346594); будівля лабораторії, моторного та аварійного пунктів (Інформаційна довідка № 70117696); будівля майданчика для вогневих і зварювальних робіт (Інформаційна довідка № 67544207); будівля мийки для машин з естакадою (Інформаційна довідка № 66834726); будівля насосної (Інформаційна довідка №671901604); будівля насосної піногасіння (Інформаційна довідка № 68401889); будівля обмивочного пункту (Інформаційна довідка № 66997050); будівля оперативної авто наливу (Інформаційна довідка № 66385602); будівля паливно-заправочного пункту (Інформаційна довідка № 66399459); будівля підземного вузла зв'язку (Інформаційна довідка № 67957124); будівля з/б навісу підпірної станції (Інформаційна довідка № 67623332); будівля підсобного господарства (Інформаційна довідка № 66912441); будівля промблоку бетонного вузла (Інформаційна довідка № 68967326); будівля наливної бензонасосної (Інформаційна довідка № 67617758); будівля пункту технічного обслуговування (Інформаційна довідка № 69940804); будівля регуляторів тиску (Інформаційна довідка № 66490753); будівля складу газових балонів (Інформаційна довідка № 68965533); будівля складу для зберігання ПНУ (Інформаційна довідка № 68780171); будівля складських приміщень та складів ЛКМ (Інформаційна довідка № 68838822); будівля службово-експлуатаційного блоку (Інформаційна довідка № 67021422); будівля хлораторної (Інформаційна довідка № 66584259); будівля їдальні (Інформаційна довідка № 93539053); будівля щитової апаратної (Інформаційна довідка № 67982614).
		Відповідно до пункту 1.4 Положення про ЛВДС "1К", копія якого наявна у матеріалах справи, до складу цієї Станції входять: насосна станція з допоміжними спорудами; частина магістрального продуктопроводу траса № 1, дільниці 43 з 123 км до 295 км, траса № 15; аварійно-відновлювальний пункт; містечко для персоналу станції.
		Копія акту прийому в експлуатацію ЛВДС "1К" державною комісією також наявна у матеріалах справи.
		Згідно з пунктом 1.8 вказаного Положення про ЛВДС "1К" місцезнаходженням Станції є с. Страшевичі Старосамбірського району Львівської області".
		За вказаною адресою розташовані об'єкти нерухомого майна, право власності на які зареєстроване за відповідачем, та в яких, у тому числі, розташовані обладнання і пристрої, призначені для прийому і закачування нафтопродуктів з/в лінійну частину нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, зокрема: нежитлові будівлі (Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 3 лютого 2009 року); нежитлові будівлі (Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 5 лютого 2009 року); їдальня, магазин (Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 2 лютого 2009 року); котельня (Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 2 лютого 2009 року); будинок для приїжджих (Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 2 лютого 2009 року); підстанція (Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 5 лютого 2009 року).
		Відповідно до пункту 1.4 Положення про ЛВДС "Дубриничі", копія якого наявна у матеріалах справи, до складу цієї Станції входять: насосна станція і резервуарний парк з допоміжними спорудами; частини магістрального продуктопроводу, дільниці 43: Траса № 1 з 295 до 351 км; Траса № 1А з 351 км до 420 км; Траса № 19 з 0 до 66 км; Траса № 18 з 0 до 7 км; Траса № 16 з 0 до 7 км і 351 км по 417 км; Траса № 13 з 417 до 441 км і з 24 до 56 км; Траса "В" з 0 до 9 км; аварійно-відновлювальний пункт.
		Копії актів вводу в експлуатацію вказаних складових ЛВДС "Дубриничі" також наявні у матеріалах справи.
		Згідно з пунктом. 1.8 вказаного Положення про ЛВДС "Дубриничі", місцезнаходженням Станції є Перечинський район Закарпатської області, с. Дубриничі, вул. Центральна, 176.
		За вказаною адресою розташовані об'єкти нерухомого майна, право власності на які також зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс", та в яких, у тому числі, розташовані обладнання і пристрої, призначені для транспортування нафтопродуктів лінійною частиною нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, зокрема, цілісний майновий комплекс (Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 2 грудня 2008 року).
		Відповідно до пункту 1.4 Положення про ремонтно-будівельне управління, копія якого наявна у матеріалах справи, до складу управління входять: дільниця будівництва лінійної частини трубопроводів; дільниця наземного будівництва; дільниця підготовки будівництва та ремонту техніки.
		Згідно з пунктом 1.7 вказаного Положення місцезнаходженням Управління є Перечинський район Закарпатської області, с. Дубриниці, вул. Центральна, 176 А.
		За вказаною адресою розташовані об'єкти нерухомого майна, право власності на які зареєстроване за відповідачем, зокрема, цілісний майновий комплекс ремонтно-будівельного управління, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 8 грудня 2008 року.
		З огляду на все вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що право власності на технологічні об'єкти частини нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, у межах чотирьох ЛВДС на час вирішення даного спору належить Товариству з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс".
		Крім того, відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про трубопровідний транспорт" магістральним трубопроводом є технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів.
		Водночас згідно висновку інженерно-технічної судової експертизи від 20 березня 2017 року у справі № 14/312 до складу магістральних трубопроводів входять головні насосні станції, які розташовані, як правило, на майданчиках постачальників нафтопродуктів, проміжні насосні станції і кінцеві насосні станції. ОСОБА_2 на трасі нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить територією України, відсутні головна і кінцева насосні станції, а є тільки проміжні, а об'єкти, що знаходяться у віданні ДП "ПрикарпатЗахідтранс", є нафтопродуктопроводом, який не є магістральним, оскільки не функціонує як єдина система та не може бути використана за призначенням у розриві з іншими частинами нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", які перебувають поза межами України" (абз. 1, арк. 143 Висновку експертизи).
		Крім того, згідно вищенаведеного висновку розташована на території України ділянка вказаного нафтопродуктопроводу по суті є лише об'єктом магістрального трубопровідного транспорту, який функціонує у нормальному технологічному режимі завдяки реконструкції/технічного переоснащення/поліпшенням, зробленим ДП "ПрикарпатЗахідтранс" за його кошти (абз. 2, арк. 143Висновку експертизи).
		Відповідно до частини 3 статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" об'єкти магістрального трубопровідного транспорту, побудовані за кошти комунальних підприємств або приватних суб'єктів господарювання, належать таким комунальним підприємствам або приватним суб'єктам господарювання на праві власності".
		Водночас суд також звертає увагу на наступне.
		Як вже було зазначено, у місцях знаходження вищевказаних ЛВДС розташовані комплекси споруд, обладнання та пристроїв, що забезпечують прийом і закачування нафтопродуктів у трубопровід, і здійснюють частковий відпуск споживачам або перевалку на інші види транспорту.
		Саме завдяки вказаним технологічним об'єктам, які належать на праві власності відповідачу, і функціонує лінійна частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок. За відсутності зазначених технологічних об'єктів лінійна частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок не може використовуватися за призначенням.
		Більше того, наказом ДП "ПрикарпатЗахідтранс" від 18 січня 2017 року № 08, копія якого також наявна у матеріалах справи, затверджені границі відповідальності ЛВДС за функціонування лінійної частини нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, зокрема такі.
		До ЛВДС "Новоград-Волинський" належить лінійна дільниця 42 - від 559 км ПК5589+17 (Державний кордон Білорусь - Україна, трубна секція № 350), до 808 км ПК8076+39 (правий берег р. Горинь, трубна секція № 80971 включно); відвід № 12 на наливний пункт "Новоград-Волинський" ПК115+38, 9,5 км. 
		До ЛВДС "5С" належить: лінійна дільниця 42 - від 808 км ПК8076+39 (правий берег р. Горинь, трубна секція № 80981 включно) до 868 км (ЛВДС - 5С); лінійна дільниця 23 - траса № 18 від 0 км (ЛВДС - 5С) до 221 км ПК1947+00 (державний кордон Україна - Білорусь) за виключенням демонтованих ділянок трубопроводу; лінійна дільниця 43 - траса № 1 від 0 км (ЛВДС - 5С) до 123 км ПК 1227+49 (до автодороги між селами Під'ярків - Миколаїв, трубна секція №49120 включно).
		До ЛВДС " 1К" належить: лінійна дільниця 43 - траса № 1 від 123 км ПК 1227+49 (автодорога між селами Під'ярків - Миколаїв, трубна секція № 49130 включно) до 269 км ПК 377+50 (початок резервної нитки); лупінг від 269 км ПК 377+50 до 293 км ПК 625+25; лінійна дільниця 43 - траса № 1 від 293 км. ПК 625+25 до 293 ПК 629+00 (трубна секція № 62500 включно); відвідна траса № 15 від 0 км (ЛВДС - 1 К) до 34 км ПК 344+40 (НПЗ Дрогобич).
		До ЛВДС "Дубриничі" належить: лінійна дільниця 43 - траса № 1 від 294 км ПК 628+40 (границя Львівської та Закарпатської областей, трубна секція № 62510 включно) до 351 км ПК 0+0; траса № 1А від 351 км ПК 5+765 до 420 км (пл. 2/1); траси №№ 13, 16, 18, 19, резервна нитка через р. Уж; лінійна дільниця 43 - Траса "В" від 0 км ПК 0+00 (траса № 13) до 9 км ПК 89+87 (державний кордон Україна - Угорщина).
		Частина 1 статті 186 ЦК України передбачає, що річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.
		Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 2 цієї статті).
		З огляду на вищенаведені імперативні законодавчі приписи, зокрема, положення статті 186 ЦК України, суд дійшов висновку про те, що лінійна частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, яка проходить по території України та є предметом спору у даній справі, є приналежністю технологічних об'єктів, розташованих в межах ЛДВС, які є структурними підрозділами Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс".
		Відтак, оскільки право власності на технологічні об'єкти в рамках ЛДВС у встановленому законом порядку зареєстроване за відповідачем, то і лінійна частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, як приналежність до вказаних технологічних об'єктів, також належить на праві власності вказаному товариству.
		Згідно з частиною 4 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження, зокрема, окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи.
		З огляду на вказане положення Закону, державна реєстрація права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс" на лінійну частину нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, не є обов'язковою, оскільки ця частина є приналежністю головної речі  технологічних об'єктів, розташованих в межах чотирьох ЛВДС, за допомогою яких і здійснюється перекачування нафтопродуктів по лінійній частині нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок.
		Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України у подібній справі. Зокрема, у постанові від 2 липня 2013 року у справі № 10/5005/6474/2012 суд касаційної інстанції вказав про те, що газопровід є приналежною річчю, і державна реєстрація права безпосередньо на таку річ може не проводитися.
		З огляду на викладене, спірна лінійна частина нафтопродуктопроводу ОСОБА_6 напрямок, що проходить по території України, як частина технологічного комплексу, не потребує окремої реєстрації, оскільки є приналежною річчю та належить Товариству з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс" на праві власності.
		У той же час у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про оскарження Прокурором чи Фондом державного майна України проведеної державної реєстрації права власності відповідача на технологічні об'єкти, розташовані в межах чотирьох ЛВДС, за допомогою яких здійснюється перекачування нафтопродуктів по лінійній частині нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, або документи, що підтверджують звернення даних осіб до суду з позовом про визнання за державою права власності на зазначені технологічні обєкти, які в розумінні приписів ЦК України є головною річчю по відношенню до спірних частин зазначеного нафтопродуктопроводу.
		Крім того, Прокурором та позивачем не було у встановленому законом порядку доведено наявність фактичної можливості (у разі задоволення даного позову) реєстрації права державної власності в особі Фонду державного майна України на приналежну річ  спірну лінійну частину нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок за умов наявності не скасованих записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за відповідачем прав власності на вищенаведені технологічні об'єкти.
		За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову Прокурора в частині визнання за державою в особі Фонду державного майна права власності на частину нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходять по території України.
		Суд також вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
		У своєму позові Прокурор просив суд, зокрема, визнати право власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км.
		У той же час зі змісту позовної заяви вбачається, що Прокурор ідентифікував названі частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова спільно, із зазначенням загальної протяжності обох нафтопродуктопроводів в сумі 1433 км.
		Разом з тим, з матеріалів справи вбачається та додатково підтверджується висновком інженерно-технічної судової експертизи від 20 березня 2017 року у справі № 14/312, що нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок і нафтопродуктопровід Грозний Армавір-Трудова є незалежними об'єктами, не пов'язаними технологічно, і знаходяться на географічно віддалених один від одного територіях. З технічної точки зору ці об'єкти не можуть бути ідентифіковані спільно як частина нафтопродуктопроводу, що проходить через територію України загальною довжиною 1433 км. Кожен із вказаних нафтопродуктопроводів має свою довжину та технічні й інші характеристики.
		Відтак, зазначення загальної протяжності цих нафтопродуктопроводів є безпідставним.
		Відповідно до статті 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
		За приписами статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.
		Отже, кожний із спірних нафтопродуктопроводів має свої індивідуальні ознаки, які вирізняють їх з-поміж інших речей, а відтак в розумінні вищевказаних статей ЦК України нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок та нафтопродуктопровід Грозний Армавір-Трудова є різними речами, по відношенню до яких у учасників цивільного обороту можуть виникати різні права і обов'язки.
		У той же час суд підкреслює, що у резолютивній частині рішення за позовами про витребування майна чи про визнання права власності обовязково зазначається найменування майна, місце його знаходження, а також строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення.
		Аналогічна правова позиція викладена у пункті 9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 "Про судове рішення".
		З огляду на вказане, беручи до уваги те, що такого об'єкту матеріального світу як частини нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок та нафтопродуктопроводу Грозний Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною протяжністю 1 433 км не існує, та враховуючи, що Прокурором не було наведено в його позовній заяві будь-яких ідентифікуючих ознак, а також кількісних і якісних характеристик спірних частин цих нафтопродуктопроводів, їх склад, місцезнаходження та протяжність (окремо по кожному обєкту), суд позбавлений можливості задовольнити вимоги Прокурора про визнання за державою в особі позивача права власності на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, викладені у прохальній частині його позовної заяви.
		Також у своєму позові Прокурор просив суд витребувати частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, з володіння відповідача і передати їх Фонду державного майна України.
		Згідно зі статтею 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
		Відповідно до вимог статті 387 ЦК України, власник має права витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Разом з тим, враховуючи встановлену судом відсутність правових підстав для визнання за державою Україна в особі Фонду державного майна України права власності на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, а також зважаючи, зокрема, на те, що частина нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України, не знаходиться у володінні відповідача, а спірна частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок в розумінні нормативних законодавчих приписів є новою річчю, право власності на яку належить відповідачу, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Прокурора в цій частині.
		Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
		Згідно статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (стаття 43 ГПК України). 
		Враховуючи все вищевикладене в сукупності, у задоволенні даного позову слід відмовити.
		Керуючись статтями 1, 12, 32-34, 43, 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд - 
		 
		ВИРІШИВ: 
		 
		У задоволенні позову відмовити.
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
		 
		Повний текст рішення складено та підписано 4 вересня 2017 року
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                                                           Політика Н.А.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...