Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/2430/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 05.09.2017. Зареєстровано: 06.09.2017. Забезпечено надання загального доступу: 07.09.2017.
Дата набрання законної сили: 29.08.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1           (044) 230-06-58 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"29" серпня 2017 р.           Справа№ 910/2430/17
		Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:          Дикунської  С.Я.
		суддів:            Мальченко  А.О. 
		          Жук Г.А. 
		секретар               Драчук Р.А.
		за участю представників:
		від позивача         ОСОБА_2 - договір про надання правової допомоги  
		                              № 2017/01 від 14.03.2017 
		від відповідача     Бойко Н.В. - дов. б/н від 30.08.2016
		 
		розглядаючи у відкритому судовому засіданні
		апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю «Інсолар-Холод»
		на рішення              Господарського суду міста Києва
		від                           15.05.2017  (суддя Сташків Р.Б.)
		у справі                   № 910/2430/17 
		за позовом              Товариства з обмеженою відповідальністю «Інсолар-Холод»  
		                               (далі - ТОВ «Інсолар-Холод»)
		до                            Приватного підприємства «Данік»                               
		                               (далі - ПП «Данік»)
		про                          стягнення 67 613,78 грн.
		      
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2017 у справі № 910/2430/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.
		Не погоджуючись із згаданим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, висновки суду не відповідають обставинам справи. За твердженнями апелянта,  надане суду електронне листування є належним та допустимим доказом на підтвердження звернення до відповідача із вимогою про поставку товару та про повернення грошових коштів. Проте суд першої інстанції  не надав оцінки згаданим доказам, натомість зазначив про їх відсутність, не застосував  положень Законів України «Про  електронну комерцію» та «Про електронні  документи  та електронний документообіг», що призвело до прийняття незаконного рішення. 
		Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями, справу № 910/2430/17  передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Дикунської С.Я., суддів: Жук Г.А., Мальченко А.О.
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 апеляційну скаргу ТОВ «Інсолар-Холод» прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 08.08.2017.
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 розгляд справи відкладено на 29.08.2017, розгляд справи продовжено на 15 днів на підставі ст. ст. 77, 69 ГПК України.
		В судове засідання апеляційної інстанції з'явились представники сторін, представник позивача підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову повністю.
		Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, відтак оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.
		Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню.
		Так, ТОВ «Інсолар-Холод» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ПП «Данік» про стягнення 67 613,78 грн. (з урахуванням заяви про зміну предмету позову, яка прийнята судом до розгляду). В обґрунтування своїх вимог  зазначило, що позивачем на підставі  рахунку № 1715 від 23.09.2016 перераховано на користь відповідача грошові кошти в розмірі 44 000, 00 грн. за поставку товарів, однак відповідач зазначеного в рахунку товару не поставив й сплачених позивачем грошових коштів в повному обсязі не повернув, відтак останній  просив стягнути неповернуту частину коштів в розмірі 40 000, 00 грн. на підставі 693 ЦК України. Крім цього,  позивач заявив про стягнення 329, 42 грн. 3% річних та 1 284, 36 грн. інфляційних втрат за користування чужими грошовими коштами, а також 26 000, 00 грн. збитків.
		Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що в зв'язку з несвоєчасною оплатою рахунку договір між сторонами не укладено й обов'язку поставити товар у відповідача не виникло, жодних збитків позивачу він також не спричинив. 
		Як встановлено матеріалами справи, спір між сторонами у даній справі виник в зв'язку з тим, що відповідач не виконав свого зобов'язання щодо поставки товару та не повернув позивачу  сплачені ним грошові кошти.
		Відмовляючи в задоволенні позову в частині повернення сплачених позивачем грошових коштів, господарський суд виходив з того, що строки поставки товару сторонами не визначені, позивач у відповідача поставки товару не вимагав, договір поставки не є припиненим в зв'язку із визнанням недійсним, розірванням або закінченням строку його дії, тому у відповідача обґрунтовано не було підстав виконувати вимоги позивача про повернення коштів, адже за приписами ст. 693 ЦК України вимогу про повернення коштів позивач має пред'являти у разі невиконання вимоги поставити товар, проте такої вимоги позивач відповідачу не пред'являв. 
		Апеляційний господарський суд не погоджується з такими висновками місцевого суду.
		Так, зобов'язанням згідно ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
		Цивільні права та обов'язки (ч. 1, 2 ст. 11 ЦК) виникають із дій осіб, які передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
		Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
		Правочин згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України має вчинятися у формі, встановленій законом.
		Правочин (ч.ч. 1, 2 ст. 205 названого Кодексу) може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
		Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін (ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України).
		За приписами п.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
		Договір на підставі ст. 638 ЦК України  є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
		Зміст господарського договору на підставі ст.180 ГК України становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на  встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджених сторонами, так і тими, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
		Господарський договір (ст.181 ГК України) за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
		Оскільки придбання товару в даному випадку здійснювалось в мережі Інтернет за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, що розташовані на веб-сайті відповідача http://klondayk.com.ua,  укладення спірного договору, крім положень Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, регулюються Законом України «Про електронну комерцію».
		Так, положеннями ст. 11 згаданого Закону України визначено вимоги до договорів у сфері  електронної комерції та порядку їх укладення, зокрема  встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (ч. 3). 
		Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4).
		Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; чинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ч. 6.).
		Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов'язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього (ч. 7).
		У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції (ч. 8).
		Момент виконання продавцем обов'язку передати покупцеві товар визначається згідно з положеннями Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі якщо предметом електронного договору є надання послуг у сфері електронної комерції, обов'язок постачальника перед споживачем вважається виконаним у момент, коли надана постачальником послуга відповідає властивостям, визначеним договором або законодавством. У разі якщо предметом електронного договору є виконання робіт у сфері електронної комерції, обов'язок виконавця перед замовником вважається виконаним у момент, коли результат виконаної роботи відповідає вимогам, встановленим договором або законодавством. Електронним договором може бути визначено інший момент виконання зобов'язань між сторонами (ч. 10).
		Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч. 12).
		Як встановлено матеріалами справи, відповідачем було запропоновано позивачу укладення договору поставки товару в спрощений спосіб шляхом оплати виставленого відповідачем рахунку № 1715 від 23.09.2016 на замовлений позивачем товар.   
		Даний запропонований договір містить усі істотні умови (п. 3 ст. 180 ГПК України): предмет - поставка товару адсорбційний осушувач повітря DT Group MDC250, ціну - 44 000, 00 грн. та строк дії договору - безстроково (оскільки іншого строку не передбачено). Крім цього, в рахунку зазначено, що він дійсний для сплати протягом 1-го робочого дня, а у випадку несплати рахунок вважається скасованим. 
		Доводи відповідача  про те, що рахунок діяв протягом дня його видачі - тобто 23.09.2016, а з 24.09.2016 є скасованим у зв'язку з його несплатою 23.09.2016, не заслуговують на увагу, оскільки за приписами ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, а оскільки рахунок було видано 23.09.2016 і він дійсний для сплати протягом 1-го робочого дня, а наступним робочим днем є 26.09.2016, то відповідно до ст. 253 ЦК України одноденний строк його сплати розпочався 26.09.2016 та тривав протягом цього дня. 
		За матеріалами справи, зокрема, платіжним дорученням № 2547 від 26.09.2016 та випискою банку про рух коштів між сторонами, рахунок № 1715 від 23.09.2016 позивачем оплачено в межах встановленого ним строку, з урахуванням вимог закону (ст. 253 ЦК України) 26.09.2016, тобто договір поставки товару - адсорбційного осушувачу повітря DT Group MDC250 за ціною 44 000, 00 грн. між сторонами було укладено.
		Згідно домовленості сторін за текстом рахунку № 1715 від 23.09.2016, товар відпускається за фактом надходження коштів на розрахунковий рахунок відповідача самовивозом за наявності довіреності та паспорта.
		Як встановлено матеріалами справи, 26.09.2016 о 05:40:05 електронним листом від начальника технічного відділу ТОВ «Інсолар-Холод» ОСОБА_4 (e-mail: Техотдел ІНФОРМАЦІЯ_1) на адресу ОСОБА_5 (особу, що виписала рахунок на оплату), менеджера Інтернет-магазину Клондайк (e-mail  ІНФОРМАЦІЯ_2)  було надіслано  видану на ім'я  завідуючого  господарством ТОВ «Інсолар-Холод» ОСОБА_6 довіреність на отримання товару та копію платіжного доручення  про оплату товару № 2547 від 26.09.2016.
		Додатково, 26.09.2016 о 14:12:43 на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 продубльовано довіреність на ім'я ОСОБА_6
		Наведене підтверджує, що позивачем належним чином виконано умови укладеного між сторонами договору згідно виставленого відповідачем рахунку № 1715 від 23.03.2016, зокрема,  сплачено грошові кошти  протягом строку дії договору (1-го робочого дня), надіслано  відповідачу  підтвердження про оплату  та довіреність на отримання товару.
		Однак, як встановлено матеріалами справи та не заперечується сторонами, відповідачем  поставки оплаченого позивачем товару не здійснено.
		В подальшому, між сторонами  в електронній формі здійснювалось погодження  повернення коштів, зокрема, електронним листом  від 27.09.2016, відправленим о 08:55:12, ОСОБА_5 (особа, що виписала рахунок на оплату, e-mail  ІНФОРМАЦІЯ_2) з темою листа «ООО «Инсолар-Холод» возрат средств» повідомив, що від нього бухгалтерія  вимагає  офіційного листа, а вже о 10:04:05 підтвердив отримання листа  про повернення та передачу його до бухгалтерії.
		За приписами ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відповідно до ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути  заперечена  виключно через те, що він має електронну форму.  Допустимість електронного   документа   як   доказу  не  може  заперечуватися виключно на підставі того,  що він  має  електронну форму. 
		Таким чином, надане позивачем електронне листування  щодо направлення довіреностей на отримання товару та повернення коштів є належними та допустимими доказами на підтвердження факту звернення позивача до відповідача із вимогою на поставку товару та повернення коштів.
		Положеннями ч. 1 ст. 693 ЦК України унормовано, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст.530 цього Кодексу.
		Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар в установлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст.693 ЦК України).
		Оскільки матеріалами справи підтверджується й сторонами не заперечується факт невиконання відповідачем взятого на себе згідно рахунку № 1715 від 23.09.2016 обов'язку з поставки товару,  сплачені позивачем кошти в розмірі 44 000, 00 грн. повинні бути йому повернуті відповідачем на підставі ст. 693 ЦК України.
		Листом № 427/11 від 30.09.2016  позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення сплачених ним грошових коштів в розмірі 44 000, 00 грн.
		28.02.2017 відповідач перерахував позивачу 4 000,00 грн. з призначенням платежу «Часткове повернення  коштів  за товар згідно  листа № 427/11 від 30.09.2016, замовлення № 01715 від 23.09.2016, перерахованих  згідно ПД № 2547 від 26.09.2016», що  свідчить про визнання відповідачем свого обов'язку щодо повернення сплачених позивачем коштів в зв'язку з не поставкою товару.
		З огляду на наведене, апеляційний суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача частини неповернутих коштів в розмірі 40 000, 00 грн. на підставі ст. 693 ЦК України (з урахуванням заяви про зміну предмету позову, яка прийнята судом до розгляду), які доведені позивачем належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, відтак підлягають задоволенню в повному обсязі.
		Крім цього, позивачем заявлено до стягнення 329,42 грн. 3% річних та 1 284, 36 грн. інфляційних втрат (з урахуванням заяви про зміну предмету позову, яка прийнята судом до розгляду).
		Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Зазначена стаття розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» кн. 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. Таким чином, при застосуванні ст. 625 ЦК України слід враховувати: чи існує зобов'язання між сторонами; чи є це зобов'язання грошовим; чи доведена наявність прострочення у виконання зобов'язання; чи є спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування ст. 625 ЦК України.
		Так, згідно рахунку № 1715 від 23.09.2016 між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини: відповідач був зобов'язаний продати позивачу товар, зазначений в цьому рахунку, а саме адсорбційний осушувач повітря DT Group MDC250 вартістю 44 000, 00 грн., а позивач був зобов'язаний оплатити цей товар. Тобто, у відповідача за договором виникло не грошове зобов'язання, оскільки таке зобов'язання виникло у позивача як покупця за договором.
		За приписами ч. 2 ст. 693 ЦК України право вимоги повернення суми попередньої оплати є правовим наслідком невиконання продавцем обов'язку з поставки, і не може вважатись грошовим зобов'язанням.
		Як визначено п. 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, серед іншого, і у випадку повернення сум авансу, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
		Разом з цим, положеннями ч. 3 ст. 693 ЦК України закріплено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти згідно ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
		Дана норма є прямою вказівкою законодавця про можливість нарахування на суму попередньої оплати процентів, передбачених ст. 536 ЦК України, тобто ч. 3 ст. 693 ЦК України є спеціально нормою, яка регулює відносини сторін у випадку порушення обов'язку з поставки товару, який вже оплачений покупцем, що виключає можливість нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму попередньої оплати на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
		Таким чином, обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплату, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст. 625 ЦК України, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням). На аванс можуть нараховуватись лише проценти, передбачені ст. 536 ЦК України. Такий висновок узгоджується із висновками Верховного Суду України, які викладені у постановах від 15.10.2013 у справі №5011-42/13539-2012 та від 16.09.2014 у справі №921/266/13-г/7.
		За таких обставин, апеляційний суд вважає необґрунтованими заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 329,42 грн. 3% річних та 1 284, 36 грн. інфляційних втрат (з урахуванням заяви про зміну предмету позову, яка прийнята судом до розгляду), відтак в задоволенні позову в цій частині правомірно відмовлено.
		Крім цього, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 26 000, 00 грн. збитків (з урахуванням заяви про зміну предмету позову, яка прийнята судом до розгляду). 
		Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів згідно ст. 16 ЦК України є відшкодування збитків.
		Збитками є втрати, яких особа зазнала в зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ст. 22 ЦК України).
		Під збитками в розумінні ч. 2 ст. 224 ГК України передбачаються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
		До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст. 225 ГК України).
		Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
		При цьому саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
		Обґрунтовуючи  наявність та розмір збитків позивач вказував, що в зв'язку іяз бездіяльністю відповідача по  продажу  оплаченого товару, позивач змушений був терміново придбати аналогічний товар у іншого постачальника за вищою ціною - в розмірі 70 000, 00 грн., тобто позивачем було понесено додаткові витрати, які він просить стягнути з відповідача як збитки в розмірі 26 000, 00 грн. (70 000, 00 грн. - 44 000, 00 грн.).
		Проте рішення придбати товар, аналогічний замовленому у відповідача, в іншого продавця, було власним господарським рішенням позивача, і вина відповідача у такому рішенні відсутня, як й відсутній зв'язок між діями відповідача і прийняттям позивачем рішення придбати товар у іншого продавця. 
		Оскільки позивачем не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками й вини відповідача, апеляційний суд розцінює вимоги позивача про стягнення з відповідача 26 000, 00 грн. збитків (з урахуванням заяви про зміну предмету позову, яка прийнята судом до розгляду), як недоведені позивачем належними та допустимими доказами, відтак такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
		Крім цього, позивач просив стягнути з відповідача 2 000, 00 грн. витрат на правову допомогу. 
		За приписами ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
		В силу положень ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
		Відповідно до п. 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розподілу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України.
		Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
		За змістом ч.3 ст. 48 та ч.5 ст. 49 ГПК в їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.
		Як встановлено матеріалами справи, правовідносини між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 на момент розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій  підтверджуються договором про надання правової допомоги № 2017/01 від 14.03.2017, за умовами п. 1.1 якого адвокат приймає на себе  зобов'язання надати  юридичну допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених  договором  та Додатком № 1 «Завдання», який є невід'ємною частиною договору, а клієнт  зобов'язується оплатити  надану адвокатом юридичну допомогу.
		В матеріалах справи  наявна належним чином засвідчена копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю  серія КС № 5794/10 від 30.08.2016, згідно якого ОСОБА_2 має право на заняття адвокатською діяльністю.
		На виконання умов вищезгаданого договору   позивачем сплачено гонорар адвокату за правову допомогу в даній справі, що підтверджується платіжним дорученням №252 від 14.03.2017.
		З огляду на те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, якому було сплачено кошти, наявні докази надання адвокатом юридичних послуг у даній справі (ОСОБА_2 був присутній на судових засіданнях суду першої інстанції, надавав документи по справі та письмові пояснення по суті спору) та фактичного перерахування коштів за договором, апеляційний суд  погодився із висновками місцевого суду щодо кваліфікації зазначених  позивачем  2 000, 00 грн. судових витрат в якості витрат на оплату послуг адвоката, які підлягають стягненню з відповідача  на підставі ст. 44 ГПК України пропорційно розміру задоволених вимог, а саме в розмірі 1 183, 20 грн. 
		За аналогічних підстав пропорційно розміру задоволених апеляційних вимог позивача з відповідача підлягає стягненню 1 183, 20 грн.  витрат на оплату послуг адвоката в суді апеляційної інстанції, оскільки долученими позивачем до справи доказами: завданням № 2 від 30.05.2017, рахунком № А2017/01 від 30.05.2017 та платіжним дорученням  № 551 від 30.05.2017 на суму 2 000, 00 грн. підтверджується факт надання адвокатом юридичних послуг у даній справі та перерахування коштів на підставі укладеного між позивачем та адвокатом договору про надання правової допомоги № 2017/01 від 14.03.2017.
		За наведених обставин, рішення Господарського суду міста Києва  від 15.05.2017 у справі № 910/2430/17 підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення  про часткове задоволення позову, відтак доводи  апелянта по суті апеляційної скарги заслуговують на увагу частково, а його скарга відповідно підлягає   частковому задоволенню.
		В зв'язку із частковим задоволенням  позову та апеляційної скарги позивача, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню на підставі ст. 49 ГПК України 946,56 грн. судового збору за подання позову та 1 041, 22 грн. судового збору за подання апеляційної скарги
		Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
		      
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інсолар-Холод» задовольнити частково, рішення Господарського суду міста Києва 15.05.2017 у справі № 910/2430/17 скасувати частково та прийняти нове рішення: 
		«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інсолар-Холод» до                            Приватного підприємства «Данік»  про стягнення 67 613, 78 грн.          задовольнити частково.
		Стягнути з Приватного підприємства «Данік» (04050, м. Київ, вул. Білоруська, 10/18, ідентифікаційний код 35625538) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інсолар-Холод» (61022, м. Харків, вул. Іванівська, буд. 1, ідентифікаційний код 36122387) 40 000, 00 грн. заборгованості, 946, 56 грн. судового збору за подання позову та 1 183, 20 грн. витрат на послуги адвоката в суді першої інстанції.
		В іншій частині позову відмовити.»
		Стягнути з Приватного підприємства «Данік» (04050, м. Київ, вул. Білоруська, 10/18, ідентифікаційний код 35625538) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інсолар-Холод» (61022, м. Харків, вул. Іванівська, буд. 1, ідентифікаційний код 36122387) 1 041, 22 грн. судового збору за подання апеляційної скарги та 1 183, 20 грн. витрат на послуги адвоката в суді апеляційної інстанції.
		Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.
		Матеріали справи № 910/2430/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
		Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. 
		      
		Головуючий суддя                                                             С.Я. Дикунська 
		 
		Судді                                                                                А.О. Мальченко
		 
		                                                                                Г.А. Жук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...