Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/11612/15-ц : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 06.09.2017. Оприлюднено: 07.09.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		30 серпня 2017 року                           м. Київ 
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах                                             Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і       кримінальних справ у складі:
		 
		Головуючого Ткачука О.С.,суддів:  Висоцької В.С., Кафідової О.В.,  Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до кредитної спілки «Центр фінансових послуг», треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_10 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 3 березня 2016 року,
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		    У червні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати поруку за договором поруки від 2 листопада                2007 року, укладеним між сторонами, припиненою з 11 березня 2011 року.
		    Позов мотивовано тим, що 2 листопада 2007 року між кредитною спілкою «Центр фінансових послуг» (далі КС «Центр фінансових послуг», кредитна спілка) та позичальником ОСОБА_7, було укладено кредитний договір, за умовами якого кредитна спілка надала боржнику кредитні кошти в сумі 50 000 грн, які боржник зобов'язався повернути згідно графіку до 25 листопада 2012 року зі сплатою відсотків. З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, між сторонами було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед кредитною спілкою за повне та своєчасне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором. Кредитною спілкою не пред'явлено до позивача як до поручителя в шестимісячний строк після встановлення для нього строку виконання зобов'язання у листі-вимозі вимоги, тому на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припинилася.
		    Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 грудня                 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва               від 3 березня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено. 
		    Представник позивача, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позову. 
		    Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
		    У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
		    Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного. 
		    Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач пред'явив вимогу до позивача у квітні 2011 року, звернувшись до третейського суду, тобто в межах встановленого                     ч.4 ст. 559 ЦК України строку.
		    Апеляційний суд погодився з такими висновками місцевого суду та, залишаючи ухвалене ним рішення без змін, крім наведеного, виходив з того, що у кредитному договорі, укладеному між відповідачем та боржником, строк виконання зобов'язання чітко визначено - строк повного погашення кредиту до 25 листопада 2012 року. Кредитна спілка до закінчення шестимісячного строку, встановленого ч.4 ст.559 ЦК України, звернулась до третейського суду з вимогою про солідарне стягнення з позичальника та його поручителів, в тому числі і з позивача, заборгованості по кредитному договору, а тому позовні вимоги є безпідставними.
		    З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, з огляду на наступне.
		    Згідно зі ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
		    Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		    Вказаним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
		    Судами попередніх інстанцій встановлено, що 2 листопада 2007 року між кредитною спілкою «Центр фінансових послуг» та позичальником ОСОБА_7, а також поручителями ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_8 укладено кредитний договір, за умовами якого кредитна спілка надала ОСОБА_7 кредитні кошти в сумі 50 000 грн, які боржник зобов'язався повернути згідно графіку до 25 листопада 2012 року зі сплатою відсотків згідно умов договору. 
		    В забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_7 за кредитним договором 2 листопада 2007 року між кредитною спілкою «Центр фінансових послуг» та позивачем, як поручителем, було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед кредитною спілкою за повне та своєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором (а.с.56, 57).
		    КС «Центр фінансових послуг» звернулося до ОСОБА_6 з вимогою від 1 вересня 2010 року про погашення простроченої заборгованості позичальника в термін до 11 вересня 2010 року та попередженням про те, що вразі не погашення саме простроченої заборгованості вони звернуться до суду із вимогою про розірвання кредитного договору та дострокове повернення кредиту та супутніх платежів.
		    Зі змісту тексту листа-вимоги вбачається, що КС «Центр фінансових послуг» звернулося до ОСОБА_6 з вимогою про погашення простроченої заборгованості позичальника в термін до 11 вересня                2010 року та попередженням про те, що вразі не погашення простроченої заборгованості вони звернуться до суду із вимогою про розірвання кредитного договору та дострокове повернення кредиту та супутніх платежів.
		    Рішенням від 13 травня 2011 року Постійно діючого третейського суду пр Всеукраїнській громадській організації «Право та обов'язок» стягнуто солідарно з боржник ОСОБА_7 та поручителів ОСОБА_9, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 94 463,49 грі заборгованості за кредитним договором (а.с.22-23).
		    Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
		 
		    Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
		    У договорі поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється (а.с.57).
		    У кредитному договорі визначено строк виконання зобов'язання - строк повного погашення кредиту до 25 листопада 2012 року (а.с.56).
		    За таких обставин у кредитної спілки право пред'явити вимогу до поручителя про виконання порушеного боржником зобов'язання щодо повернення кредиту виникло, починаючи з 26 листопада 2009 року, протягом наступних шести місяців.
		    Наявність рішення третейського суду не позбавляє поручителя можливості звернутися до суду за захистом свого права з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.
		    Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).
		    Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
		    Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.
		    З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
		    Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті        559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).
		    Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
		    Право пред'явити вимогу до поручителя про виконання порушеного боржником зобов'язання щодо повернення кредиту виникло, починаючи з 26 листопада 2009 року, протягом наступних шести місяців.
		    Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 16 жовтня 2013 року у справі №6-107цс13, від 17 вересня           2014 року у справі №6-53цс14, які, відповідно до ст.360-7 ЦПК України мають враховуватись судами при застосуванні таких норм.
		    Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. 
		    Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, який встановили сторони в договорі). Тому навіть якщо в межах строку дії поруки була пред'явлена претензія і поручитель не виконав вказані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право.
		    Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року в справі № 6-6цс14, яка, відповідно до ст.360-7 ЦПК України має враховуватись судами при застосуванні таких норм.
		    Залишаючи без змін рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції вищевказаного не врахував, доводи апеляційної скарги позивача щодо припинення поруки належним чином не перевірив, обставин дотримання кредитною спілкою шестимісячного строку пред'явлення вимоги до поручителя і звернення до суду у шестимісячний строк, визначений ст.559 ЦК України не встановив. 
		    Крім того, апеляційним судом не враховано, що порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від установлення строку її дії на підставі договору чи закону, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора вимагати від боржника виконання зобов'язання.
		    Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
		    З настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, що визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
		    З часу прострочення несплаченої заборгованості відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов'язань за кредитом.
		    Тобто банк мав протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання (виникнення простроченої заборгованості за овердрафтом) пред'явити вимоги до поручителя.
		    Правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України               від 19 жовтня 2016 року у справі №6-1265цс16, яка, відповідно до ст. 360-7 ЦПК України має враховуватись судами при застосуванні аналогічних норм.
		    Перевіряючи рішення суду першої інстанції на предмет законності і обґрунтованості, апеляційний суд не врахував, що погашення кредиту, згідно умов договору відбувалась згідно графіку щомісячними платежами, при цьому, несплата боржником відповідних платежів почалась з 2008 року, тому і вимога до поручителя щодо окремих зобов'язань за кредитом мала бути пред'явлена протягом шести місяців з відповідної дати. 
		    В ході розгляду даної справи апеляційним судом не дотримано вимог             ч. 4 ст.10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не надано належної оцінки зібраним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності.
		    Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд належним чином не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
		    Зазначене вище свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхового вирішення спору.
		    За таких обставин, ухвалене судом апеляційної інстанції рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим, відповідно до
		ст.338 ЦПК         України його слід скасувати з передачею справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
		    Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів        судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
		 
		у х в а л и л а:
		 
		    Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. 
		    Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 3 березня 2016 року скасувати.
		    Справу передати до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
		    Ухвала оскарженню не підлягає. 
		 
		    ГоловуючийО.С. Ткачук    Судді:    В.С. Висоцька О.В. Кафідова О.В. Умнова І.М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...