Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/18052/13 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 10.10.2017. Зареєстровано: 11.10.2017. Забезпечено надання загального доступу: 11.10.2017.
Дата набрання законної сили: 04.10.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04 жовтня 2017 року Справа № 910/18052/13       
		       Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:
		 Головуючого судді  суддів:Корсака В.А., Данилової М.В., Сибіги О.М. розглянувши матеріали  касаційної скарги Заступника прокурора міста Києва на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 у справі№ 910/18052/13 Господарського суду міста Києва за позовомЗаступника прокурора міста Києва до1.Київської міської ради; 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Галерна затока" провизнання незаконними та скасування рішень
		в судовому засіданні взяли участь  представники :- позивачаГришина Т.А.- відповідача - 1не з'явились- відповідача - 2не з'явились
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У вересні 2013 року заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Галерна затока", в якій просив суд визнати незаконними та скасувати рішення Київської міської ради від 01.10.2007  №434/3268 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Галерна затока" земельної ділянки для реконструкції об'єктів і споруд під об'єкти відпочинку та спорту з подальшими їх експлуатацією та обслуговуванням, для благоустрою території з озеленення на вул. Галерній, 2 у Голосіївському районі міста Києва" та рішення Київської міської ради від 27.11.2008 № 751/751 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 01.10.2007 № 434/3268 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Галерна затока" земельної ділянки для реконструкції об'єктів і споруд під об'єкти відпочинку та спорту з подальшими їх експлуатацією та обслуговуванням, для благоустрою території з озеленення на вул. Галерній, 2 у Голосіївському районі міста Києва". 
		 
		Позов обґрунтований тим, що прийняті Київською міською радою рішення не відповідають вимогам чинного законодавства України.
		 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2014 на підставі пункту 11 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) припинено провадження у справі в частині вимог про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 27.11.2008 №751/751.
		 
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2014, залишеним в силі  постановою Вищого господарського суду України від 12.02.2015 у справі №910/18052/13 відмовлено у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 01.10.2007 № 434/3268.
		 
		          В серпні 2015 року в.о. прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали та рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2014 на підставі пункту 4 частини першої статті 112 ГПК України, з посиланням на те, що судове рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення та ухвали, скасовано.
		 
		           Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2015 вказану заяву прокурора задоволено частково. В частині перегляду за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2014 відмовлено, судове рішення залишено без змін. В частині перегляду за нововиявленими обставинами ухвали Господарського суду міста Києва від 01.10.2014 заяву прийнято до розгляду. Скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.10.2014 про припинення провадження у справі в частині вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 27.11.2008 № 751/751.
		 
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.11.2015 (суддя Ващенко Т.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2016 (головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.) у даній справі відмовлено в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 27.11.2008  № 751/751.
		 
		Постановою Вищого господарського суду України від 25.05.2016 (головуючий суддя Корсак В.А., судді: Данилова М.В., Данилова Т.Б.) рішення від 19.11.2015 та постанову  від 09.02.2016 у даній справі скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2016 (головуючий суддя Головатюк Л.Д., судді: Балац С.В., Курдельчук І.Д.) позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 27.11.2008 №751/751 заявлені до Київської міської ради задоволено; визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 27.11.2008 № 751/751; в задоволенні позовних вимог щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Галерна затока" відмовлено. 
		 
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 (головуючий суддя Коротун О.М., судді: Майданевич А.Г., Сулім В.В.) рішення від 29.11.2016 в частині визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 27.11.2008 № 751/751 скасовано, прийнято у цій частині нове рішення, яким у позові відмовлено; рішення суду в частині відмови у позові до Товариства з обмеженою відповідальністю "Галерна затока" залишено без змін.
		 
		Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції від 07.06.2017, заступник прокурора міста Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції від 29.11.2016 залишити в силі.
		 
		У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Галерна затока" заперечує проти доводів скаржника і просить суд залишити його скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
		 
		Київська міська рада не надіслала відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 ГПК України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується. 
		 
		Київська міська рада та Товариство з обмеженою відповідальністю "Галерна затока" також не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції 04.10.2017, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Київської міської ради від 27.11.2008 № 751/751 про внесення змін до рішення Київської міської ради від 01.10.2007 № 434/3268 вирішено:
		- затвердити зміни до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "Галерна затока" для реконструкції об'єктів і споруд під об'єкти відпочинку та спорту з подальшими їх експлуатацією та обслуговуванням, для благоустрою території з озелененням на вул. Галерній, 2 у Голосіївському районі м. Києва; 
		- внести зміни до рішення Київської міської ради від 01.10.2007 № 434/3268 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Галерна затока" земельної ділянки для реконструкції об'єктів і споруд під об'єкти відпочинку та спорту з подальшими їх експлуатацією та обслуговуванням, для благоустрою території з озелененням на вул. Галерній, 2 у Голосіївському районі м. Києва", а саме: 
		- слова "земельна ділянка" замінити словами "земельні ділянки" у відповідних відмінках; 
		- слова "для реконструкції об'єктів і споруд під об'єкти відпочинку та спорту з подальшими їх експлуатацією та обслуговуванням, для благоустрою території з озелененням" замінити словами "для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-адміністративного комплексу з приміщеннями громадського і торговельного призначення та паркінгами, з розташуванням об'єктів малоповерхової житлової забудови, з об'єктами рекреаційного призначення та багатофункціональним культурно-розважальним комплексом"; 
		- преамбулу рішення викласти в такій редакції: "Відповідно до статей 93, 123, 124 Земельного кодексу України, пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та розглянувши проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки і технічну документацію із землеустрою щодо внесення змін до рішення Київської міської ради від 01.10.2007 N 434/3268, Київська міська рада"; 
		- пункт 6 рішення Київської міської ради від 01.10.2007 № 434/3268 викласти в такій редакції: "Передати товариству з обмеженою відповідальністю "Галерна затока", за умови виконання пункту 7 цього рішення, земельні ділянки загальною площею 43,1141 га, в тому числі в межах червоних ліній площею 0,7550 га, для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-адміністративного комплексу з приміщеннями громадського і торговельного призначення та паркінгами, з розташуванням об'єктів малоповерхової житлової забудови, з об'єктами рекреаційного призначення та багатофункціональним культурно-розважальним комплексом на вул. Галерній, 2 у Голосіївському районі м. Києва у зв'язку з переходом права власності на майно за рахунок земель, відведених відповідно до рішення Київської міської ради від 01.10.2007 № 434/3268 1Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Галерна затока" земельної ділянки для реконструкції об'єктів і споруд під об'єкти відпочинку та спорту з подальшими їх експлуатацією та обслуговуванням, для благоустрою території з озелененням на вул. Галерній, 2 у Голосіївському районі м. Києва", в тому числі: 
		- ділянку № 1 площею 41,9175 га - у довгострокову оренду на 25 років, зокрема в межах прибережних захисних смуг - 22,5510 га, водної акваторії - 3,5500 га: 
		- ділянку № 2 площею 0,3373 га - у довгострокову оренду на 25 років, зокрема в межах прибережних захисних смуг - 0,2115 га: 
		- ділянку № 3 площею 0,1043 га - у довгострокову оренду на 25 років, зокрема в межах прибережних захисних смуг - 0,1041 га:
		- ділянку № 4 площею 0,7550 га, в межах червоних ліній, - у короткострокову оренду на 5 років, зокрема в межах прибережних захисних смуг - 0,3537 га".
		- підпункт 7.4. пункту 7 рішення Київської міської ради від 01.10.2007 №434/3268 викласти в такій редакції: "Виконати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 21.01.2008 N 19-2022, Київської міської санепідстанції від 09.07.2008 № 1142, Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві від 29.12.2007 N 05-08/10573 та Головного управління охорони культурної спадщини від 18.01.2008 N 22-56/35";
		- доповнити пункт 7 рішення Київської міської ради від 01.10.2007 № 434/3268 підпунктом 7.8., підпунктом 7.9., підпунктом 7.10., підпунктом 7.11. та підпунктом 7.12. такого змісту: "7.8. Проектом будівництва житлових будинків передбачити місця постійного зберігання автотранспорту (крім відкритих автостоянок) у кількості, не меншій за одне машиномісце на кожні дві квартири в цих будинках"; 
		"7.9. Передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 7 % загальної площі квартир (крім службового житла) в цих будинках на підставі пункту 38 рішення Київської міської ради від 17.01.2008 № 3/4475 "Про бюджет міста Києва на 2008 рік"; 
		"7.10. Сплатити до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва на розвиток будівництва до моменту здачі в експлуатацію кошти в розмірі 5 % витрат з будівництва, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла, установленої Міністерством регіонального розвитку і будівництва України для міста Києва станом на день оплати, на підставі пункту 39 рішення Київської міської ради від 17.01.2008 № 3/4475 "Про бюджет міста Києва на 2008 рік"; 
		"7.11. Земельну ділянку в межах червоних ліній використовувати з обмеженнями відповідно до вимог містобудівного законодавства".
		 
		В своєму позові про визнання незаконним та скасування вказаного рішення прокурор послався на те, що під час проведеної перевірки йому стало відомо про порушення вимог діючого земельного законодавства. Прокурор вважає, що вказане рішення ради не відповідає вимогам законодавства в частині процедури зміни цільового призначення та меж земельних ділянок, прийнято без погоджень та позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації, без затвердженої містобудівної документації, без врахування інтересів громади щодо намірів відведення земельних ділянок під забудову. У зв'язку з цим, на думку прокурора, зазначене рішення підлягає визнанню незаконним та скасуванню.
		 
		Ухвалюючи рішення у справі місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що оскільки відведені відповідачу-2 земельні ділянки розташовані на острові Галерний в межах прибережної захисної смуги, положення оскаржуваного рішення Київської міської ради від 27.11.2008 № 751/751 суперечать, зокрема приписам статті 61 Земельного кодексу України (далі по тексту - ЗК України) та статті 89 Водного кодексу України (далі по тексту - ВК України) щодо обмежень господарської діяльності в прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах.
		 
		Разом з тим, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 27.11.2008 № 751/751 та приймаючи нове рішення в цій частині, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо пропуску позовної давності на оскарження прокурором спірного рішення.
		 
		Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
		 
		У відповідності до частини 1 статті 116 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (тут і далі в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
		 
		Відповідно до частин 1, 3 статті 124 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтею 123 Земельного кодексу України.
		 
		Згідно з приписами частини 6 статті 123 ЗК України розроблений проект відведення земельної ділянки погоджується з територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, а також з відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду).
		 
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, відведені спірним рішенням Київської міської ради земельні ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-адміністративного комплексу з приміщеннями громадського і торговельного призначення та паркінгами, з розташуванням об'єктів малоповерхової житлової забудови, з об'єктами рекреаційного призначення та багатофункціональним культурно-розважальним комплексом на вул. Галерній, 2 у Голосіївському районі м. Києва, розташовані на острові Галерний, і відносяться до земель водного фонду (прибережна захисна смуга та акваторія), що підтверджується матеріалами справи, зокрема графічними матеріалами.
		 
		Водночас рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 №806/3381 "Про затвердження Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста" зазначено, що на острові Галерний розташований спортивний парк (парк відпочинку), який віднесений до озелененої території загального користування міста Києва.
		 
		Відповідно до статті 4 ВК України та частини 1 статті 58 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду, серед іншого, належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм.
		 
		Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою (частина 2 статті 58 ЗК України).
		 
		Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони (статті 1, 88, 90 ВК України, статті 60, 62 ЗК України).
		 
		З метою збереження та дотримання особливого режиму використання земель водного фонду статтею 61 ЗК України заборонено будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах.
		 
		Таким чином, наведені приписи зазначених норм закону свідчать про те, що прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності, а в її межах забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних).
		 
		Ширина прибережних захисних смуг визначена частиною 2 статті 88 ВК України та має становити для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів, а для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
		 
		Розміри і межі природоохоронних зон встановлюються за окремими проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.
		 
		Згідно зі статтями 1, 20 Закону України "Про землеустрій" проект землеустрою - це сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель.
		 
		Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486, передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з відповідними органами, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади.
		 
		Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 №434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 №486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням конкретної ситуації.
		 
		Аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.
		 
		Водночас відсутність такого проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 09.09.2014 у справі №915/1224/13, від 09.09.2014 у справі № 915/1226/13, від 09.09.2014 у справі №915/1228/13, від 02.09.2014 у справі № 915/1223/13, від  09.09.2014 у справі №915/1220/13, від 02.09.2014 у справі № 905/6025/13).
		 
		Судами встановлено, що спірним рішенням Київради від 27.11.2008 № 751/751 відбулось фактичне виділення нових земельних ділянок, межі яких раніше не були встановлені в натурі, а саме змінено площу земельної ділянки з 43,60 га на земельні ділянки площею 43,11 га, тому числі в межах прибережних захисних смуг 22,92 га та водної акваторії - 3,55 га (4 земельні ділянки площами: 41,9175 га, 0,3373 га, 0,1043 га та 0,7550 га).
		 
		Установлено судами і те, що документи, що посвідчують право відповідача-2 на користування земельною ділянкою, в тому числі на умовах оренди, передбачені статтею 126 ЗК України зареєстровані не були. 
		 
		За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про невідповідність оспорюваного рішення приписам статті 61 ЗК України та статті 89 ВК України, які визначають обмеження господарської діяльності в прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах, у зв'язку з чим позовні вимоги прокурора в частині визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 27.11.2008 № 751/751 є законними та обґрунтованими.
		 
		Разом з цим, згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		 
		Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
		 
		Згідно з частинами 1, 2 статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
		 
		Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
		 
		Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		 
		Отже, позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
		 
		При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
		 
		За приписами частин 1, 2, 4 статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
		 
		Аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що норма частини 1 статті 261 ЦК України про початок перебігу позовної давності, встановленої для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі №3-23гс14, від 23.12.2014 у справі №916/2414/13, від 29.10.2014 у справі №6-152цс14, від 01.07.2015 у справі №6-178цс15).
		 
		При цьому відповідно до пункту 2.2. Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 01.07.2008 №8/8 (який був діючий на час прийняття оскаржуваного рішення) гласність у роботі Київради забезпечується шляхом відкритості пленарних засідань сесії Київради, засідань Президії, постійних комісій, робочих груп та тимчасових контрольних комісій з урахуванням обмежень, встановлених законом, а також шляхом розповсюдження інформації про діяльність Київради, її органів та посадових осіб, інформації про прийняті ними нормативні та інші акти через засоби масової інформації, електронні інтернет-видання. Відкритість пленарних засідань Київради забезпечується шляхом трансляції її засідань по телебаченню і радіо, розміщення стенографічного звіту пленарних засідань Київради та її рішень на офіційному WEB-порталі Київради та публікації її рішень в газеті Київради "Хрещатик". 
		 
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення Київської міської ради було опубліковано в журналі "Хрещатик" за 2009 рік № 94. Вказана обставина є окремим підтвердженням того, що прокурор мав бути обізнаний про наявність оскаржуваного рішення з моменту його прийняття.
		 
		Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
		 
		Відповідно до статті 19 Закону України "Про прокуратуру" предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є, зокрема, відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.
		 
		Окрім цього, судом апеляційної інстанції також обґрунтовано враховано, що прокуратурою неодноразово подавались позови до судів України (зокрема, як вбачається з судової господарської справи № 17/354), що стосуються спірних правовідносин сторін, які свідчать про обізнаність прокуратури про наявність порушень чинного законодавства при передачі земельних ділянок відповідачу-2. 
		 
		При цьому з ухвали Вищого господарського суду України від 22.03.2010 у справі № 17/354 про прийняття касаційного подання заступника прокурора м. Києва. вбачається, що з касаційним поданням прокурор звернувся 18.02.2010, тобто з пропуском процесуального строку; прокурор заявив клопотання про відновлення цього строку, посилаючись на обставини обізнаності про порушення інтересів держави в особі Київської міської ради лише з доручення Генеральної прокуратури України та матеріалів даної господарської справи, з якою представник прокуратури ознайомився 19.01.2010.
		 
		Отже, встановлений судом апеляційної інстанції факт обізнаності прокурора з прийнятим 27.11.2008 Київською міською радою рішенням, разом з відповідними, визначеними законодавчими приписами, повноваження органів прокуратури, свідчить про об'єктивну можливість для здійснення перевірки законності цього рішення і звернення до суду в межах позовної давності, натомість нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування, що є обов'язком органів прокуратури відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру", призводить до наслідків, визначених частиною 4 статті 267 ЦК України, оскільки держава здійснює свої права через органи державної влади.
		 
		При цьому колегія суддів враховує, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
		 
		Європейський суд з прав людини наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
		 
		Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини стосовно початку перебігу строку позовної давності з 27.11.2008 (дата прийняття оспорюваного рішення), органи прокуратури, як єдина централізована система, у відповідності до статті 121 Конституції України та 6 Закону України "Про прокуратуру" могли дізнатись про невідповідність спірного рішення вимогам законодавства.
		 
		Втім, як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги заявлені заступником прокурора міста Києва лише 18.09.2013, тобто, після спливу трирічного строку позовної давності.
		 
		При цьому посилання прокурора на Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури" від 18.09.2012 та велику завантаженість, колегія суддів непереконливими, оскільки вказаний Закон не встановлює і не змінює строку позовної давності, підстав його зупинення або переривання для звернення прокурора до суду з відповідним позовом.
		 
		Слід також зазначити, що оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11.05.2016 у справі №910/3723/14).
		 
		Відтак, висновки суду апеляційної інстанції про відмову в позові з підстав спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами, колегія суддів вважає законними та обґрунтованими.
		 
		Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		 
		Враховуючи викладене, судова колегія вважає прийняту у справі постанову такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається.
		 
		Доводи заявника викладені ним у касаційній скарзі, колегія вважає непереконливими та такими, що не відповідають приписам чинного законодавства, спростовуються матеріалами та встановленими обставинами справи.
		 
		За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		 
		Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу залишити без задоволення. 
		 
		Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 у справі № 910/18052/13 залишити без змін.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                             В. А. Корсак
		 
		 
		 
		 
		 
		С у д д і                                                                                М. В. Данилова
		 
		 
		 
		 
		                                                                                     
		                                                                                О. М. Сибіга

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...