Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/1163/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 10.10.2017. Зареєстровано: 11.10.2017. Забезпечено надання загального доступу: 13.10.2017.
Дата набрання законної сили: 09.10.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
		_________________________________________________________________________________________________________
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"09" жовтня 2017 р.Справа №   914/1163/17
		 
		Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
		Головуючий суддя: Бонк Т.Б.,
		суддів:Бойко С.М.,
		ОСОБА_1,
		при секретарі судового засідання Борщ І.О.,
		за участі представників сторін:
		від прокуратури  ОСОБА_2 (посвідчення №011137 від 24.10.2012),  ОСОБА_3 ( посвідчення № 033520 від 18.05.2015) 
		від позивача  не зявився
		від відповідача -1  ОСОБА_4 (пред-к за довіреністю)
		від відповідача -2  ОСОБА_5 (пред-к за довіреністю)
		 
		розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області №05/2-963вих-17 від 14.07.2017,
		на рішення господарського суду Львівської області від 03.07.2017
		у справі № 914/1163/17, суддя  Крупник Р.В.,
		за позовом заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, м. Львів
		до відповідача-1 Пустомитівської районної державної адміністрації, Львівська обл., м. Пустомити
		до відповідача-2 товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислове підприємство Львівське, Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Зубра,
		про визнання недійсним розпорядження голови Пустомитівської РДА №812 від 12.12.2006, договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.12.2006, державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №554377 від 04.02.2009, зобовязання повернути земельну ділянку
		 
		ВСТАНОВИВ:
		рішенням господарського суду Львівської області від 03.07.2017 відмовлено в задоволенні позову заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області до Пустомитівської районної державної адміністрації та до товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислове підприємство «Львівське» про визнання недійсним розпорядження голови Пустомитівської РДА №812 від 12.12.2006, договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.12.2006, державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №554377 від 04.02.2009, зобовязання повернути земельну ділянку.
		Вказане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що цільове призначення земельної ділянки, яка відчужена відповідачу-2 для обслуговування нежитлових будівель, оспорюваним розпорядженням та договором не змінювалось та не відносилась до земель несільськогосподарського призначення. Зазначення відповідачем-1 у оскаржуваному розпорядженні та договорі купівлі-продажу, що дана земельна ділянка є землею несільськогосподарського призначення не свідчить про зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки.
		Посилається суд першої інстанції й на те, що земельна ділянка була оцінена та продана відповідачу-2, як земля сільськогосподарського призначення.
		Враховуючи те, що відповідач-2 є власником нежитлової будівлі (господарського двору) загальною площею 12 359,8 кв. м. за адресою: Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Зубра, вул. Хмельницького, 144, а тому в силу ст.120 ЗК України має право мати у власності земельну ділянку необхідну для обслуговування цих будівель, беручи до уваги те, що спірну земельну ділянку відповідач-2 набув у власність на законних підставах та сплатив за неї 5 301 277,00 грн., задоволення позову з формальних підстав, що в розпорядженні та договорі купівлі-продажу вказано, що це земельна ділянка несільськогосподарського призначення, матиме наслідком втручання у право відповідача-2 на майно і вказане втручання зумовить порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на останнього, а відтак буде непропорційним і становитиме порушення статті 1 Першого протоколу.
		В апеляційній скарзі та додаткових поясненнях прокурор просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 03.07.2017 та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги.
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що у встановленому законом порядку зміни до розпорядження Пустомитівської РДА та укладеного на його підставі договору в частині цільового призначення земельної ділянки з земель несільськогосподарського призначення, як зазначено у цих документах на землі сільськогосподарського призначення, якою в розумінні статті 22 ЗК України по своїй суті є вказана земельна ділянка, призначена для обслуговування нежитлових будівель господарського двору не вносились.
		Апелянт вказує на те, що зміст оскаржуваного розпорядження так і договору купівлі-продажу містить суперечливі, недостовірні та взаємовиключні відомості про цільове призначення згаданої земельної ділянки, оскільки в них зазначено, що вказана земельна ділянка є землею несільськогосподарського призначення, що суперечить пункту «б» частини 2 статті 22 ЗК України, якою визначено, що землі для обслуговування нежитлових господарських дворів належать до земель сільськогосподарського призначення.
		Скаржник зазначає, що місцевим господарським судом не взято до уваги, що з даних Публічної кадастрової карти вбачається, що станом на 27.01.2017 вказана земельна ділянка обліковувалась як землі житлової та громадської забудови, які перебувають у приватній власності, призначені для будівництва обєктів торгівлі, тобто як землі несільськогосподарського призначення. Скаржник також зазначає, що за допомогою оспорюваних розпорядження, договору та державного акту фактично набуло права використовувати земельну ділянку за іншим призначенням крім сільськогосподарського виробництва, а саме для обєктів нерухомості.
		У відзиві на апеляційну скаргу Пустомитівська районна державна адміністрація (відповідач-1) просить залишити рішення господарського суду Львівської області від 03.07.2017 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
		В обґрунтування відзиву зазначає, що відповідно до технічної документації з нормативної грошової оцінки, а також витягу зі звіту про експертну  грошову оцінку земельної ділянки, вказану земельну ділянку було оцінено та продано як землю сільськогосподарського призначення. Зазначає, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні правильно зазначено, що хоч райдержадміністрацією в оскаржуваному розпорядженні та договорі  про продаж земельної ділянки викладено, що земельна ділянка є несільськогосподарського призначення, проте це жодних наслідків щодо  зміни цільового призначення спірної земельної ділянки не має і така залишається землею сільськогосподарського призначення та була продана за ціною земель сільськогосподарського призначення і суд прийшов до правильного висновку про те, що  вказана обставина є лише формальністю, яка не порушує  прав та інтересів позивача. 
		В судове засідання не зявився представник позивача, хоча належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи. Апеляційний господарський суд, враховуючи те, що явка представників сторін не визнавалася обовязковою, що участь представників сторін в судовому засіданні є правом, а не обовязком сторін, встановлені процесуальні строки розгляду апеляційної скарги та відсутність інших процесуальних перешкод, вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні на підставі наявних у справі доказів. 
		Розглянувши наявні в справі матеріали, давши оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін в судових засіданнях апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення рішення господарського суду Львівської області від 03.07.2017 у справі №914/1163/17 без змін, апеляційної скарги прокурора без задоволення, з огляду на наступне.
		Судами встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Агропромислове підприємство «Львівське» (відповідач-2) створено в процесі реорганізації колективного сільськогосподарського заготхудобовідгодівельного підприємства «Львівське», на підставі рішення та установчого договору між фізичними особами, громадянами України, шляхом обєднання їх майнових прав у КС ЗХВП «Львівське» з метою здійснення господарської діяльності. Товариство є правонаступником прав та обовязків реорганізованого колективного сільськогосподарського заготхудобовідгодівельного підприємства «Львівське».
		Згідно із п. 2.2 Статуту ТОВ «АПП «Львівське», затвердженого протоколом загальних зборів учасників ТОВ «АПП «Львівське» № 27 від 22.09.2005, у тому числі визначено, що предметом діяльності Товариства є виробництво і реалізація сільськогосподарської продукції і сировини; переробка сільськогосподарської продукції як власного виробництва, так і придбаної; використання та експлуатація земель сільськогосподарського призначення.
		Як встановлено судами, відповідач-2 є власником нежитлової будівлі (господарського двору) загальною площею 12 359,8 кв. м. за адресою: Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Зубра, вул. Хмельницького, 144, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно ОСОБА_3 САА № 143079 від 18.05.2004 (а.с.103-104,т.1), виданим Зубрянською сільською радою на підставі рішення виконкому № 42 від 29.04.2004.
		27.10.2005 рішенням Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 296 ТОВ «АПП «Львівське» надано дозвіл на проведення інвентаризації земельної ділянки господарського двору, а також дозволено виготовити технічну документацію на земельну ділянку господарського двору ТОВ «АПП «Львівське».
		У 2006 році державне підприємство «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» за замовленням ТОВ «АПП «Львівське» розробило Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ТОВ «АПП «Львівське» на території Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (кадастровий номер 4623683300:02:000:0071).
		Крім цього, у 2006 році ПП «Рік» розробило Технічну документацію з нормативної грошової оцінки забудованої земельної ділянки господарського двору сільськогосподарського підприємства, що передається в оренду ТОВ «АПП «Львівське», для функціонального використання  для обслуговування господарського двору, що розташована за адресою: Львівська обл., Пустомитівський р-н., територія Зубрянської сільської ради.
		Розпорядженням Пустомитівської районної державної адміністрації № 698 від 25.10.2006 вирішено:
		1) затвердити Технічну документацію з нормативної грошової оцінки забудованої земельної ділянки господарського двору сільськогосподарського підприємства, що передається в оренду ТОВ «АПП «Львівське», для функціонального використання  для обслуговування господарського двору, що розташована за адресою: Львівська обл., Пустомитівський р-н., територія Зубрянської сільської ради за межами населеного пункту, розроблену ПП «РІК», що становить 833 795,24 грн.; 
		2) затвердити Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ТОВ «АПП «Львівське» площею 26,8952 га на території Зубрянської сільської ради за межами населеного пункту; 
		3) передати ТОВ «АПП «Львівське» земельну ділянку площею 26,8952 га для обслуговування нежитлових будівель господарського двору на території Зубрянської сільської ради в короткострокову оренду  терміном на 1 рік; 
		4) встановити орендну плату за дану земельну ділянку в розмірі 24  890 грн. в рік без ПДВ; ТОВ «АПП «Львівське» укласти договір оренди земельної ділянки з районною державною адміністрацією.
		На виконання вищезазначеного розпорядження між відповідачем-1 та відповідачм-2 укладено договір оренди землі від 26.10.2006 (а.с.141-145,т.1), який зареєстровано у Пустомитівському районному відділі Центру державного земельного кадастру Львівської регіональної філії, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 27.10.2006 за №04:06:458:00186.
		Рішенням Зубрянської сільської ради від 21.11.2006 (а.с.43,т.1) погоджено продаж у власність ТОВ «АПП «Львівське» земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 26,8952 га для обслуговування нежитлових будівель господарського двору на території Зубрянської сільської ради за межами населеного пункту; погоджено вартість продажу названої земельної ділянки, виходячи із звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, розробленого ТОВ «Експертна група «Богдан» у сумі 5 301 277 (пять мільйонів триста одна тисяча двісті сімдесят сім) гривень 00 коп. без ПДВ.; вирішено укласти ТОВ «АПП «Львівське» договір купівлі-продажу земельної ділянки з Пустомитівською державною адміністрацією.
		Розпорядженням Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області № 812 від 12.12.2006 (а.с.23,т.1) вирішено продати у власність ТОВ «АПП «Львівське» земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 26,8952 га для обслуговування нежитлових будівель господарського двору на території Зубрянської сільської ради за межами населеного пункту, а також погоджено вартість продажу названої земельної ділянки, виходячи із звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, розробленого ТОВ «Експертна група «Богдан» у сумі 5 301 277 (пять мільйонів триста одна тисяча двісті сімдесят сім) гривень 00 коп. без ПДВ.
		На виконання вищезазначеного розпорядження між Пустомитівською районною державною адміністрацією Львівської області (продавець) та ТОВ «АПП «Львівське» (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 19.12.2006 (а.с.24-25,т.1), посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі за № 5719 (надалі  договір купівлі-продажу).
		Пунктом 1.1 договору купівлі-продажу встановлено, що продавець на підставі розпорядження голови Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області № 812 від 12.12.2006 продає за плату, а покупець приймає у власність земельну ділянку та території Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (за межами населеного пункту), загальною площею 26,8952 га, кадастровий номер 4623683300:02:000:0071, згідно плану земельної ділянки, що додається.
		Згідно із п. 1.2 договору купівлі-продажу встановлено, що покупець зобовязується оплатити вартість земельної ділянки, що є обєктом продажу за цим договором, в термін та на умовах, що передбачені цим договором. 
		Пунктом 1.3 договору купівлі-продажу передбачено, що земельна ділянка несільськогосподарського призначення, зазначена в п. 1.1 договору, продається для обслуговування нежитлових будівель господарського двору та знаходиться на території Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.
		Згідно із п.п. 2.1, 2.2 договору купівлі-продажу, оціночна вартість земельної ділянки за цим договором становить 5 301 277 (пять мільйонів триста одна тисяча двісті сімдесят сім) гривень 00 коп. без ПДВ. Ціна продажу земельної ділянки в сумі 5 301 277 (пять мільйонів триста одна тисяча двісті сімдесят сім) гривень 00 коп. без ПДВ.
		Пунктом 2.3 договору купівлі-продажу визначено порядок розрахунків за земельну ділянку.
		Матеріалами справи, зокрема платіжними дорученнями № 81 від 26.01.2007 (а.с.218,т.1), № 635 від 18.05.2007 (а.с.219,т.1), № 821 від 24.07.2007 (а.с.220,т.1), № 3179 від 07.05.2008 (а.с.221,т.1), № 3472 від 20.08.2008 (а.с.222,т.1), № 3481 від 26.08.2008 (а.с.223,т.1), а також довідкою Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 182 від 15.10.2008 (а.с.224,т.1) підтверджується факт здійснення повного розрахунку ТОВ «АПП «Львівське» у відповідності до умов договору купівлі-продажу.
		04.02.2009 відповідачу-2 видано Державний акт серія ЯЕ №554377 (а.с.26-27,т.1) на право власності на вказану земельну ділянку.
		Предметом позову є вимога про визнання недійсним розпорядження голови Пустомитівської РДА №812 від 12.12.2006р., договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.12.2006р., державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №554377 від 04.02.2009р. та просить зобовязати відповідача-2 повернути земельну ділянку з тих підстав, що відповідно до оспорюваного розпорядження та договору протиправно було змінено цільове призначення земельної ділянки та віднесено її до земель несільськогосподарського призначення, а також відчужено відповідачу-2 для обслуговування нежитлових будівель, оскільки рішення про зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки не приймалось.
		 
		Положеннями ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Верховний Суд України у Постанові від 21.05.2012 (справа № 6-20цс11) зауважив, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням стст.55, 124 Конституції та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Основного Закону та конвенції мають найвищу юридичну силу (стст.8, 9 Конституції), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і в спосіб, який не передбачений законом, зокрема ст.16 ЦК, але є ефективним.
		Також, у Постанові від 5 липня 2017 року (у справі № у справі №911/3285/14) Верховний суд України зазначив, що Колегія суддів Судових палат в адміністративних, господарських і цивільних справах Верховного Суду України за результатами розгляду справи № 21-405а14 за позовом заступника прокурора м. Києва до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення прийняла постанову від 11 листопада 2014 року, в якій викладено такий правовий висновок: у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.
		Зазначений правовий висновок зроблено за результатами розгляду адміністративної справи, в якій заступник прокурора м. Києва оспорював виключно рішення міської ради про передачу кооперативу земельних ділянок і не порушував питання про захист права власності на землю. У цій справі Верховний Суд України не робив висновку про абсолютну відсутність підстав для скасування подібних рішень органів місцевого самоврядування за результатами розгляду спорів, які виникли в сфері приватноправових відносин, і розглядаються в порядку цивільного чи господарського судочинства.
		Натомість із урахуванням правового висновку, викладеного в постанові від 11 листопада 2014 року в справі № 21-405а14, та в розвиток цього висновку Верховний Суд України в постанові від 16 грудня 2015 року, прийнятій за результатами розгляду справи № 6-2510цс15 на спільному засіданні Судових палат у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України, сформулював такий правовий висновок:
		Із урахуванням висновків Конституційного Суду України в Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) та з огляду на положення статті 11 ЦК України, статей 78, 116, 122 ЗК України, у зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт є підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.
		Рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК Українита пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
		 
		 
		В силу положень статей 13, 19 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
		Відповідно до пункту 12 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
		Згідно з пунктом 2 статті 21 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
		Пунктом "а" частини першої статті 17 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин також віднесено розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
		У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 18 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі,  зайняті водними об'єктами,  які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
		Згідно із ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого  природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку,  енергетики, оборони та іншого призначення.
		Частина 1 статті 22 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі,  надані для  виробництва сільськогосподарської  продукції, здійснення  сільськогосподарської  науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури  або призначені для цих цілей. 
		Відповідно до ч.2 ст. 22 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські  угіддя  (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими   будівлями   і   дворами,  землі  тимчасової консервації тощо).
		Отже, з наведеного вбачається, що така категорія земель, як землі сільськогосподарського призначення поділяються на сільськогосподарські угіддя та несільськогосподарські угіддя, до останніх зокрема входять землі під господарськими   будівлями і дворами, тощо. Окрім цього, законодавство України не передбачає такої категорії земель, як землі несільськогосподарського призначення.
		За змістом статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
		Згідно із статтею 21 ЗК України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, а також визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.
		У відповідності до статті 1 Закону України «Про землеустрій» (у редакції станом на момент виникнення спірних відносин), цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
		Як вбачається із Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ТОВ «АПП «Львівське», а також Технічної документації із землеустрою по продажу земельної ділянки ТОВ «АПП «Львівське» спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення, за функціональним використанням є землею комерційного та іншого використання, цільовим використанням останньої є обслуговування нежитлових будівель. Також, у характеристиці земельної ділянки вказаної технічної документації вказано, що земельна ділянка за категорією є землею сільськогосподарського призначення, за функціональним використанням є землею комерційного та іншого використання.
		Судом першої інстанції правильно встановлено, що Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та Технічна документація із землеустрою по продажу земельної ділянки отримали позитивні висновки державної експертизи, що підтверджується висновком №16-5/27 від 16.05.2006 та висновком №14-11/4 від 14.11.2006 відповідно.
		Відповідно до частини 4 статті 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами  виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією.
		Висновки державної експертизи після їх затвердження спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері державної експертизи є обов'язковими  для прийняття до розгляду замовником і врахування при прийнятті відповідного рішення щодо об'єктів державної експертизи. (частина 8 статті 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації»).
		Віднесення спірної земельної ділянки до сільськогосподарських земель підтверджується і наданою позивачем довідкою про правовий статус земельної ділянки по формі №6-зем вбачається, що станом на 01.01.2006 спірна земельна ділянка відносилася до сільськогосподарських земель, зайнятих господарськими будівлями і дворами.
		Як зазначалось вище, згідно положень ч.1 та ч.2 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури  або призначені для цих цілей. 
		До земель сільськогосподарського призначення належать: 
		а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); 
		б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих,  що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).
		Відтак місцевим господарським судом правильно встановлено, що спірна земельна ділянка площею 26,8952 га являється земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, а саме несільськогосподарськими угіддями, що знаходяться під господарськими будівлями і дворами.
		Відповідно до ч.3 ст.22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування сільськогосподарським підприємствам  для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
		Разом з тим, згідно ч.3 ст.23 ЗК України для будівництва промислових підприємств, обєктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та звязку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не повязаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.
		Відтак, чинним на момент виникнення спірних відносин земельним законодавством України передбачалася можливість надання сільськогосподарським підприємствам несільськогосподарських угідь для потреб не повязаних із веденням сільськогосподарського виробництва.
		А тому, враховуючи наведене положення ст.23 ЗК України, а також те, що спірна земельна ділянка належить до несільськогосподарських угідь і згідно технічної документації за функціональним використанням є землею комерційного та іншого використання, а її цільовим використанням є обслуговування нежитлових будівель, то відповідач-1 прийнявши оскаржуване розпорядження про її продаж для обслуговування нежитлових будівель господарського двору, жодним чином не змінив її цільове призначення.
		Доводи прокурора та позивача стосовно того, що зміна цільового призначення земельної ділянки відбулася у звязку з зазначенням відповідачем-1 в оскаржуваному розпорядженні та договорі купівлі-продажу того, що дана земельна ділянка є землею несільськогосподарського призначення, судом першої інстанції обґрунтовано відхилено так, як вказана обставина не може слугувати підставою для визнання недійсним як розпорядження, так і договору, оскільки вона не має наслідком зміни цільового призначення земельної ділянки.
		Судами також встановлено, що вказану земельну ділянку було оцінено та продано відповідачу-2, як землю сільськогосподарського призначення.
		З наданої позивачем довідки №1620 від 03.07.2017 про правовий статус земельної ділянки по формі №6-зем вбачається, що станом на 01.01.2009 (тобто після її продажу відповідачу-2) спірна земельна ділянка відноситься до сільськогосподарських земель, зайнятих господарськими будівлями і дворами.
		У витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-4605239872017 від 20.06.2017 міститься інформація, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення, цільове призначення земельної ділянки  01.13 для іншого сільськогосподарського призначення, видом використання останньої є обслуговування нежитлових будівель господарського двору. 
		Крім цього, як вбачається із Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 1700 від 20.06.2017, виданого Відділом у Пустомитівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, спірна земельна ділянка за категорією земель є землею сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням для обслуговування нежитлових будівель господарського двору.
		За змістом ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ст.21 ЦК України).
		Окрім цього, як свідчить зміст постанови Верховного Суду України №6-78цс13 від 25.12.2013, для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору недостатньо встановити лише факт порушення положень законодавства України укладенням даного договору. Для задоволення вимог також потрібно встановити і факт порушення прав позивача, оскільки в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право.
		Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що права та інтереси позивача не порушені, що не може слугувати підставою для визнання недійсним спірних розпорядження та договору, оскільки зазначення відповідачем-1 в оскаржуваному розпорядженні та договорі про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення, не має жодних наслідків щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки і така залишається надалі землею сільськогосподарського призначення та була продана відповідачу-2 за ціною земель сільськогосподарського призначення.
		Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, п. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Відповідно до частин 1 3 статті 78 ЗК право власності на землю  це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. 
		Згідно зі статтею 80 ЗК субєктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи  на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування,  на землі комунальної власності;в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади,  на землі державної власності.
		Згідно з частиною 1 статті 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
		Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як  в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
		Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а відтак і «майном».
		Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. 
		Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону  нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм. 
		Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу  втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності обєктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).
		Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), повязаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.  
		Апеляційний господарський суд зазначає, що при розгляді даної справи може бути враховано також рішення ЄСПЛ від 24 червня  2003 року в справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном. 
		Разом із тим, у пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обовязок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові. 
		З огляду на викладене принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід зясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується субєктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути зясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.
		У справі, яка розглядається, суд першої інстанції правильно оцінив додержання принципів «належного урядування» та «пропорційності» та правильно врахував, що відповідач-2 є власником нежитлової будівлі (господарського двору) загальною площею 12359,8 кв. м. за адресою: Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Зубра, вул. Хмельницького, 144, а тому в силу ст.120 ЗК України має право мати у власності земельну ділянку необхідну для обслуговування цих будівель. 
		Також, місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив, що спірну земельну ділянку відповідач-2 набув у власність на законних підставах та сплатив за неї 5301277,00 грн., тобто як за земельну ділянку сільськогосподарського призначення, а тому, задоволення позову з формальних підстав, що в розпорядженні та договорі купівлі-продажу вказано, що це земельна ділянка несільськогосподарського призначення, матиме наслідком втручання у право відповідача-2 на майно і вказане втручання зумовить порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на останнього, а відтак буде непропорційним і становитиме порушення статті 1 Першого протоколу.
		Оскільки під час судового розгляду справи прокурором не було доведено належними та допустимими доказами порушення прав держави, відтак відсутні правові підстави для захисту цього права в судовому порядку та задоволення позову.
		З приводу заяви відповідача-2 про застосування строків позовної давності, то за змістом частини першої  статті 261 ЦК України  позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.  У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.  І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. Постанови Пленуму ВГС України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).
		Враховуючи те, що в процесі судового розгляду заступником прокурора Львівської області належними та допустимими доказами не було доведено обґрунтованості позовних вимог та відмовлено в їх задоволенні у звязку із необґрунтованістю, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заява відповідача-2 про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин задоволенню не підлягає.
		Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а відтак така апеляційна скарга не підлягає до задоволення, а рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін.
		Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
		Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.  Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
		Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Таким чином,  у звязку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції  без змін, судовий збір залишається на скаржнику. 
		Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Рішення господарського суду Львівської області від 03.07.2017 у справі №914/1163/17 залишити без змін. 
		Апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області №05/2-963вих-17 від 14.07.2017 - залишити без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
		Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
		 
		 
		Повний текст постанови виготовлено 10.10.2017.
		 
		Головуючий суддя:Т.Б. Бонк
		 
		Судді:С.М. Бойко
		 
		ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...