Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/22780/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; банківської діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 11.10.2017. Зареєстровано: 12.10.2017. Забезпечено надання загального доступу: 12.10.2017.
Дата набрання законної сили: 10.10.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 жовтня 2017 року Справа № 910/22780/16 
		Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
		Головуючого суддіШевчук С.Р. (доповідач) суддівВладимиренко С.В., Демидової А.М. розглянувши касаційну  скаргуПублічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" та постановуКиївського апеляційного господарського суду              від 16.05.2017 у справі№910/22780/16 Господарського суду міста Києва за позовомПриватного акціонерного товариства "Сільпо Рітейл"доПублічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаТовариство з обмеженою відповідальністю "Лін Беккер" провизнання договорів недійсними в судовому засіданні взяли участь представники:
		- позивача: не з'явилися 
		- відповідача: не з'явилися
		- третьої особи: не з'явилися
		- ТОВ "Фактор Плюс": Мишакова Ю.А., договір від 01.09.2017
		 
		В С Т А Н О В И В:
		У грудні 2016 року Приватне акціонерне товариство "Сільпо Рітейл" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лін Беккер", про визнання недійсними договорів про внесення змін до договору поруки.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 у справі № 910/22780/16 (суддя Ващенко Т.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 (у складі головуючого судді Дідиченко М.А., суддів Руденко М.А., Пономаренка Є.Ю.), позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним Договір № 3 від 13.11.2013 про внесення змін до Договору поруки № 10-0604/299к-07/П-02 від 10.09.2013, укладений між Публічним акціонерним товариством "ВТБ БАНК" та Публічним акціонерним товариством "Сільпо Рітейл". Визнано недійсним Договір № 4 від 13.03.2014 про внесення змін до Договору поруки № 10-0604/299к-07/П-02 від 10.09.2013, укладений між Публічним акціонерним товариством "ВТБ БАНК" та Публічним акціонерним товариством "Сільпо Рітейл". Визнано недійсним Договір № 5 від 30.04.2014 про внесення змін до Договору поруки № 10-0604/299к-07/П-02 від 10.09.2013, укладений між Публічним акціонерним товариством "ВТБ БАНК" та Публічним акціонерним товариством "Сільпо Рітейл". Визнано недійсним Договір № 6 від 31.07.2014 про внесення змін до Договору поруки № 10-0604/299к-07/П-02 від 10.09.2013, укладений між Публічним акціонерним товариством "ВТБ БАНК" та Публічним акціонерним товариством "Сільпо Рітейл". Визнано недійсним Договір № 7 від 12.09.2014 про внесення змін до Договору поруки № 10-0604/299к-07/П-02 від 10.09.2013, укладений між Публічним акціонерним товариством "ВТБ БАНК" та Публічним акціонерним товариством "Сільпо Рітейл". Визнано недійсним Договір № 8 від 06.10.2014 про внесення змін до Договору поруки № 10-0604/299к-07/П-02 від 10.09.2013, укладений між Публічним акціонерним товариством "ВТБ БАНК" та Публічним акціонерним товариством "Сільпо Рітейл". Визнано недійсним Договір № 9 від 25.11.2014 про внесення змін до Договору поруки № 10-0604/299к-07/П-02 від 10.09.2013, укладений між Публічним акціонерним товариством "ВТБ БАНК" та Публічним акціонерним товариством "Сільпо Рітейл".
		Не погоджуючись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями, ПАТ "ВТБ Банк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 у справі № 910/22780/16, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
		В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
		Позивач та третя особа не скористалися правом, наданим ст. 1112 ГПК України, не надали відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень ст. 1112 ГПК України не перешкоджає перегляду судових актів, що оскаржуються.
		29.09.2017 до Вищого господарського суду України надійшла заява Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" про заміну його правонаступником - ТОВ "Фінансова компанія "Фактор плюс" у зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні. 
		06.10.2017 до Вищого господарського суду України надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор плюс" про заміну відповідача - ПАТ "ВТБ Банк" на його правонаступника - ТОВ "Фінансова компанія "Фактор плюс". Також від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор плюс" надійшла відмова від касаційної скарги в даній справі.
		Підставою для заміни сторони у справі у вказаному клопотанні та заяві визначено обставини укладення між ПАТ "ВТБ Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Фактор плюс" договору №22В від 22.05.2017 про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за кредитними договорами та прав вимоги за договорами забезпечення, за умовами якого, за доводами заявників, були відступлені права вимоги до позичальника ТОВ "Лін Беккер" та поручителя ПрАТ "Сільпо Рітейл" за договором поруки №10-0604/299к/П-02 від 10.09.2010.
		Однак з наданої заявниками копії акту приймання-передачі прав вимоги, складення якого передбачено п. 3.1.3 договору №22В від 22.05.2017, не вбачається передання ПАТ "ВТБ Банк" на користь ТОВ "Фінансова компанія "Фактор плюс" прав вимоги до ПрАТ "Сільпо Рітейл" за договором поруки №10-0604/299к/П-02 від 10.09.2010 з урахуванням, зокрема, обставин і висновків щодо припинення поруки, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва у даній справі, яке набрало законної сили на момент укладення договору №22В від 22.05.2017.
		Отже, надані заявниками докази належним чином не підтверджують викладені ними обставини правонаступництва у спірних правовідносинах, а відтак у Вищого господарського суду України відсутні правові підстави для здійснення заміни сторони у справі у порядку ст. 25 ГПК України.
		Водночас оскільки ст. 1116 ГПК України надає право відмовитися від касаційної скарги саме особі, що подала касаційну скаргу, то за відсутності процесуального правонаступництва ТОВ "Фінансова компанія "Фактор плюс" щодо відповідача у справі, подана вказаною особою заява про відмову від касаційної скарги ПАТ "ВТБ Банк", не підлягає розгляду.
		Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак сторони у справі не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.
		Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 13.07.2007 між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лін Беккер" (позичальник) було укладено договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/299к-07, відповідно до п. 1.1 якого кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит в межах максимального ліміту заборгованості у сумі 7 400 000,00 доларів США 00 центів, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит не пізніше 13.05.2014, а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені цим договором (п. 1.1 Договору № 21 про внесення змін до Кредитного договору від 13.11.2013).
		22.02.2013 банком було направлено на адресу ТОВ "Лін Беккер" (позичальника) лист-вимогу № 1377/1-2 щодо дострокового повернення останнім отриманого кредиту в повному обсязі, в якому банк вимагав сплатити кредит, штрафні і договірні санкції не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги. Вказана вимога була отримана позичальником 05.03.2013. Однак у період з 18.04.2013 по 17.10.2013 ПАТ "ВТБ Банк" з позовом до поручителя не звернувся.
		З метою забезпечення виконання зобов'язання позичальником за кредитним договором, між банком (кредитор) та ПрАТ "Сільпо Рітейл" (поручитель) був укладений договір поруки №10-0604/299к/П-02 від 10.09.2010 (далі - договір поруки), відповідно до п. 1.1. якого поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов'язань, що виникли на підставі кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.
		Відповідно до п. 2.1 договору поруки у випадку порушення позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, поручитель і позичальник несуть солідарну відповідальність перед банком у повному обсязі зобов'язань позичальника за кредитним договором, включаючи повернення кредиту, сплату нарахованих процентів за користування кредитом, комісій, неустойки (пені, штрафів) та відшкодування збитків, пов'язаних з порушенням виконання зобов'язань позичальником.
		Пунктом 5.1. договору поруки сторонами було визначено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками банку та поручителя (у випадку наявності у поручителя печатки) і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.
		У подальшому сторонами неодноразово вносились зміни до договору поруки. Так, між банком та ПрАТ "Сільпо Рітейл" (поручитель) були укладені договори № 3 від 13.11.2013; № 4 від 13.03.2014; № 5 від 30.04.2014; № 6 від 31.07.2014; № 7 від 12.09.2014; № 8 від 06.10.2014; № 9 від 25.11.2014 про внесення змін до договору поруки.
		Так, договорами № 3 від 13.11.2013, № 4 від 13.03.2014, № 7 від 12.09.2014 збільшено строк позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій за користування кредитом, відповідно, до 18 місяців, 24 місяців та до 30 місяців. 
		Також договором №3 від 13.11.2013 сторонами внесено зміни до п. 1.2 Договору поруки та викладено його в наступній редакції: "Згідно кредитного договору банк надає позичальнику кредит в сумі 24 890 000,00 доларів США 00 центів у вигляді невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на строк до 13.05.2014 включно зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі: 1.2.1. на транші, видані в доларах США: 12% процентів річних на період до 31.12.2011 (включно); 9,6 % процентів річних на період з 01.01.2012 (включно) до 31.12.2012 (включно); 12 % процентів річних на період з 01.01.2013 (включно) до повного виконання Боргових зобов'язань за Кредитним договором; 1.2.2. на транші, видані в гривні - 18 % річних, або в іншому розмірі,передбаченому Кредитним договором".
		Предметом розгляду даного спору є вимоги позивача про визнання недійсними договорів № 3 від 13.11.2013; № 4 від 13.03.2014; № 5 від 30.04.2014; № 6 від 31.07.2014; № 7 від 12.09.2014; № 8 від 06.10.2014; № 9 від 25.11.2014 (далі по тексту - договори про внесення змін) про внесення змін до договору поруки № 10-06047/299к/П-02 від 10.09.2010, так як сторонами вносились зміни у неіснуюче зобов'язання, оскільки правовідносини поруки були припиненими у зв'язку із збільшенням строку позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій, що, на думку позивача, призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя. А також, позивач вказує, що Договір поруки припинився у зв'язку з тим, що кредитор не звернувся до поручителя з вимогою протягом 6 місяців з дня настання обов'язку боржника із виконання основного зобов'язання.
		Суди першої та апеляційної інстанції вказані доводи щодо збільшення обсягу відповідальності поручителя відхилили, однак позовні вимоги задовольнили в повному обсязі, дійшовши висновку про припинення поруки на момент укладення договорів № 3 від 13.11.2013; № 4 від 13.03.2014; № 5 від 30.04.2014; № 6 від 31.07.2014; № 7 від 12.09.2014; № 8 від 06.10.2014; № 9 від 25.11.2014 на підставі ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		Колегія суддів касаційної інстанції вважає наведений висновок судів передчасним з огляду на наступне.
		З огляду на положення ст. 553 ЦК України під порукою розуміється договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. При цьому порука одночасно є способом забезпечення зобов'язань, а також має зобов'язальний, договірний характер, тому на правовідносини поруки поширюють свою дію загальні положення про зобов'язання та про договори, зокрема, щодо зміни договору за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 651 ЦК України).
		Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, на підставі договорів чи інших правочинів.
		Правочином згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, згідно з ч. 5 цієї норми правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) наведеної вимоги у силу ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою недійсності правочину. При цьому згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Разом з тим згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
		Припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності. 
		Відтак внесення змін до договору, зобов'язання за яким вже припинилися, вочевидь не може бути спрямоване на реальне настання правових наслідків, адже припинення зобов'язання має остаточний характер, і чинне цивільне законодавство не передбачає можливості відновлення вже припиненого зобов'язання.
		Водночас згідно з положеннями ст.ст. 6, 627, 651 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, визначенні його умов та їх зміні з урахуванням вимог законодавства, тобто за загальним правилом сторони не позбавлені права вносити зміни до умов договору, зобов'язання за яким ще не припинилися.
		Спеціальні підстави припинення зобов'язань передбачені, зокрема, ст. 559 ЦК України.
		Так, згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
		Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється за дії двох умов: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання; ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Зокрема, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо (постанова Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі №6-701цс15).
		Водночас порука не припиняється, якщо поручитель надав свою згоду на зміну умов основного зобов'язання. Згода поручителя надається в порядку та у спосіб, який передбачений договором поруки.
		Зважаючи на те, що позовна давність згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, саме лише збільшення цього строку не має наслідком збільшення обсягу відповідальності поручителя, адже не змінює розмір відповідного зобов'язання чи договірної санкції або період нарахування такої санкції.
		Окрім того згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
		Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. 
		Втім, умова договору поруки про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України. Тобто за наявності у спірному договорі відповідної умови договору щодо його дії до виконання у повному обсязі зобов'язань за договором кредиту і цим договором до нього слід застосовувати положення ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
		Водночас у разі якщо кредитор змінив строк виконання основного зобов'язання, направивши боржнику вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та інших платежів, при цьому договором поруки не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, шестимісячний строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, для пред'явлення вимоги до поручителя обчислюється від дня дострокового повного погашення заборгованості, зазначеного кінцевим строком у вимозі кредитора до боржника. Одночасне направлення боржнику та поручителю вимоги про дострокове повернення кредиту у зв'язку з наявністю заборгованості не є вимогою кредитора до поручителя в сенсі ч. 4 ст. 559 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 10.09.2014 у справі №6-28цс14).
		Згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 17.09.2014 у справі №6-53цс14, словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.
		Також слід зауважити, що відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. (абз. 7 п. 11 постанови Пленуму ВГСУ від 24.10.2011 за №11).
		Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.п. 1, 2 постанови Пленуму ВГСУ від 23.03.2012 за №6).
		Однак під час розгляду даної справи суди першої та апеляційної інстанцій не у повній мірі дотримались викладених вище вимог з огляду на наступне.
		Так, дійшовши по суті правильного висновку про те, що збільшення строку позовної давності за договірними штрафними санкціями не свідчить про збільшення обсягу відповідальності поручителя, суди як першої, так і апеляційної інстанції в мотивувальних частинах судових рішень не зазначили, в чому саме полягають зміни до Кредитного договору, які на думку позивача мають наслідком збільшення обсягу його відповідальності. Тобто обставини, визначені позивачем в якості підстави позову, не були належним чином досліджені судами під час розгляду справи, що унеможливлює висновок про правильне застосування ними норм матеріального і процесуального права з урахуванням того, що дослідження обставин справи не входить до меж перегляду справи касаційною інстанцією. 
		Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що на момент укладення договорів № 3 від 13.11.2013; № 4 від 13.03.2014; № 5 від 30.04.2014; № 6 від 31.07.2014; № 7 від 12.09.2014; № 8 від 06.10.2014; № 9 від 25.11.2014 порука за Договором поруки припинилась на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України.
		Дійсно, з встановлених судами обставин вбачається, що у Договорі поруки з урахуванням положень ст.ст. 251, 252 ЦК України не встановлений строк припинення поруки, а направивши відповідно до п. 5.3 Кредитного договору та ч. 2 ст. 1050 ЦК України лист-вимогу №1377/1-2 від 22.02.2013 щодо дострокового повернення кредиту (отримана позичальником 05.03.2013), ПАТ "ВТБ Банк" змінило строк виконання основного зобов'язання, у зв'язку з чим від 18.04.2013 (строк дострокового погашення заборгованості, визначений кредитором) розпочався шестимісячний строк для пред'явлення ним вимоги до поручителя відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України.
		Оскільки протягом вказаного строку ПАТ "ВТБ Банк" не звернулось з позовом до ПрАТ "Сільпо Рітейл", суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що починаючи з 18.10.2013 правовідносини поруки припинилися.
		Однак при цьому суди залишили поза увагою, що початок перебігу передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України строку не припиняє щодо сторін договору поруки та кредитного договору дію положень 6, 627, 651 ЦК України щодо свободи договору, у тому числі зміни його умов за згодою сторін, адже лише закінчення, а не початок вказаного преклюзивного строку припиняє суб'єктивне право кредитора та позбавляє правового результату дії сторін щодо зміни умов відповідного договору. Направлення ж банком вимоги боржнику про дострокове повернення кредиту також не позбавляє сторін договору права врегулювати у подальшому ці правовідносини іншим шляхом, змінити строк повернення кредиту тощо.
		При цьому у випадку зміни сторонами у передбаченому законом порядку строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором як у бік зменшення (дострокове погашення), так і у бік збільшення, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк має обчислюватися від дня настання відповідного строку виконання з урахуванням внесених змін.
		Відхиляючи посилання ПАТ "ВТБ Банк" на договір №3 від 13.11.2013, яким, зокрема, викладено в новій редакції п. 1.2 Договору поруки щодо строку надання кредиту до 13.05.2014, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що п. 1.2 Договору поруки мітить лише опис зобов'язання, за яке поручився поручитель, а відтак викладення його у наведеній редакції не є зміною строку повернення кредиту чи зміною (встановленням) строку дії Договору поруки. Також суди зазначили, що укладення договору № 3 від 13.11.2013 не спростовує зміни банком строку виконання основного зобов'язання за Кредитним договором шляхом направлення вимоги боржнику про дострокове повернення кредиту.
		Однак висновок судів про відсутність зміни строку повернення кредиту не заснований на дослідженні ними умов Кредитного договору з урахуванням змін, які вносились до нього після направлення ПАТ "ВТБ Банк" листа-вимоги №1377/1-2 від 22.02.2013. Тобто суди першої та апеляційної інстанції належним чином не з'ясували правовідносини, які склались між банком, позичальником і поручителем на момент укладення спірних у справі договорів та стали передумовою для внесення ними відповідних змін до Договору поруки, зокрема, визначення договором №3 від 13.11.2013 іншого строку погашення кредиту, ніж був передбачений Кредитним договором у редакції з урахуванням змін, внесених договором №16 від 30.11.2011.
		Зокрема, не отримали жодної правової оцінки доводи відповідача про внесення змін до Кредитного договору договором №21 від 13.11.2013 щодо перенесення повернення кредитної заборгованості на іншу дату, у зв'язку з чим підстави для подання та задоволення позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості з поручителя у ПАТ "ВТБ Банк" відпала, адже сторони досягли мирного врегулювання спору. Відповідність наведених доводів фактичним обставинам суди першої та апеляційної інстанції не з'ясували, а судом касаційної інстанції такі обставини не можуть бути встановлені. 
		Зважаючи на відсутність належного з'ясування викладених обставин, висновки судів першої та апеляційної інстанцій по суті даного спору не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких є необхідним відповідно до норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
		Отже, колегія суддів дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України, тобто рішення і постанова не відповідають нормам матеріального і процесуального права, тому підлягають скасуванню.
		Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
		З огляду на вищезазначене, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі судові рішення з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
		Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти основане на законі рішення.
		Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор плюс" та заяву Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" про заміну сторони правонаступником залишити без задоволення.
		Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" задовольнити частково.
		Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 у справі № 910/22780/16 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду.
		 
		 
		Головуючий  суддя                                                                 С.Р. Шевчук
		 
		С у д д я                                                                                              С.В. Владимиренко
		 
		С у д д я                                                                                     А.М. Демидова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...