Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 243/11658/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди; Спори про відшкодування шкоди завданої майну фізичних або юридичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: 12.10.2017. Зареєстровано: 13.10.2017. Забезпечено надання загального доступу: 18.10.2017.
Дата набрання законної сили: 11.10.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                                   Єдиний унікальний номер 243/11658/15-ц     Номер провадження 22-ц/775/1142/2017 
		                                                       
		Головуючий в 1 інстанції: Мінаєв І.М.            
		Доповідач: Тимченко О.О.                                  
		Категорія 34
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		11 жовтня 2017 року               Апеляційний суд Донецької області в складі:
		головуючого судді      Тимченко О.О.
		суддів:       Гапонова А.В., Мірути О.А.
		за участю секретаря      Яворського О.Г.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 24 травня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, до Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послалась на те, що є власником квартири АДРЕСА_1, площею 45,8 кв.м. З 12 квітня 2014 року по 05 липня 2014 року на території м. Слов'янська проводились диверсійні дії, неодноразові обстріли житлових районів міста, в зв'язку з чим на час проведення антитерористичної операції вона змушена була покинути свою квартиру. 07 червня 2014 року під час масового обстрілу, в будинок в якому розташована її квартира, потрапили снаряди, виникла пожежа, внаслідок чого її квартира була знищена і відновленню не підлягає. За фактом пожежі до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 липня 2014 року внесено відомості про досудове розслідування кримінального провадження за ознаками ч. 2 ст. 194 КК України. До теперішнього часу інше житло їй не надано, завдана їй шкода не відшкодована, просила стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України на відшкодування матеріальної шкоди, завданої її житлу внаслідок проведення антитерористичної операції, 387 000 грн., виходячи з площі зруйнованої квартири 45,8 кв.м та опосередкованої вартості спорудження житла по Донецькій області 7 810 грн. за 1 кв.м. (а.с. 1-5).
		Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 січня 2016 року в задоволені позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріального збитку відмовлено. 
		З зазначеним рішенням не погодилась позивачка, подала апеляційну скаргу в якій ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, невірну оцінку доказів. 
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд невірно встановив обставини справи та послався на неправдиві відомості, які важливі для вирішення справи, а саме: не прийняв до уваги надані позивачем відомості про внесення 23 липня 2014 року до ЄРДР за № 12014050510002247 відомостей про кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 194 КК України стосовно руйнування житлового будинку за адресою : АДРЕСА_1. Судом не враховано, що підставою позову, як обставиною, якою обґрунтовуються позовні вимоги, є факт руйнування її житла. Крім того, відповідачами не надано суду доказів на підтвердження того, що позивач відмовилася добровільно передати пошкоджену квартиру органу місцевого самоврядування, що унеможливило б застосування положень ст. 86 КЦЗ України до спірних правовідносин. Вважає, що стала жертвою саме терористичного акту. Аргумент щодо необхідності встановлення осіб, які вчинили злочин, не ґрунтується на вимогах діючого законодавства, оскільки встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі ч. 1 ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом». 
		             В судовому засіданні представники позивача доводи апеляційної скарги підтримали у повному обсязі. 
		             Представник відповідача - Держави України, в особі Кабінету Міністрів України, в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити
		Представник відповідача Державної казначейської служби України в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити.
		            Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить телефонограма № 4660 від 06.10.2017 року ( а.с.119 т.2) .
		            Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. 
		            Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Відповідно до ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
		Згідно з частиною 1 статті 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. 
		Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 року передбачено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). 
		Частиною 1 статті 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
		Відповідно до частини 2 вищевказаної статті, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
		Згідно з частиною 3 вищевказаної статті, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Проте, зазначеним вимогам, рішення суду першої інстанції не відповідає.
		           Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені у справі обставини та надані сторонами докази не дають підстави зробити висновок, що шкода завдана позивачу внаслідок зруйнування будинку, завдана саме внаслідок кримінального правопорушення, передбаченого ст. 258 КК України   (терористичний акт), оскільки за даним фактом відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносились та відповідне кримінальне провадження відсутнє. Суд прийшов до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача майнової шкоди на підставі положень ст. 1177 ЦК України, оскільки обов'язковою умовою застосування цієї норми є наявність вироку суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили. Крім того, відсутня добровільна згода позивача на передачу всього об'єкта нерухомості органу місцевого самоврядування. 
		             Проте погодитись з таким висновком суду першої інстанції у повній мірі не можливо з наступних підстав. 
		             Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, щоОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 45,8 кв. м, що підтверджено свідоцтвом про право власності на житло від 24 листопада 1995 року (т. 1 а.с. 13).
		             Згідно акту № 368 від 12 вересня 2014 року обстеження об'єкта, пошкодженого під час проведення антитерористичної операції, який затверджено протоколом засідання робочої комісії № 6 від 17 вересня 2014 року та рішенням Слов'янської міської ради від 18 лютого 2015 року  № 99, з метою визначення обґрунтованих заходів щодо забезпечення надійності та безпеки при подальшій експлуатації об'єкта (визначення придатності/непридатності об'єкта для подальшої експлуатації), а також обсягу та видів ремонтно-відновлювальних робіт відповідно до ВСН 57-88 «Положення про технічне обстеження житлових будівель» проведено обстеження квартири АДРЕСА_1 та встановлено, що частково пошкоджено внутрішні та зовнішні несучі стіни, повністю зруйновано перегородки, перекриття над другим поверхом, віконні блоки та блоки вхідних і міжкімнатних дверей, інженерні комунікації, а також повністю пошкоджено інженерні комунікації на об'єкті. Комісія дійшла висновку, що об'єкт для подальшої експлуатації непридатний, він належить до третьої категорії технічного стану (т. 1 а.с. 38).
		             Відповідно до акту про пожежу від 29 жовтня 2014 року через пожежу, яка виникла 06 червня 2014 року (час орієнтовний) в квартирі АДРЕСА_1, власник квартири - ОСОБА_1, повністю знищені житловий будинок та розташована у ньому квартира з усім майном. Причина пожежі (встановлена) - внесення джерела запалення ззовні, внаслідок артилерійського обстрілу під час проведення антитерористичної операції. Винні особи чи особа на час складання акту про пожежу не встановлені. Пожежні підрозділи участь у ліквідації пожежі не приймали у зв'язку з обстрілом з вогнепальної зброї та відсутністю телефонного зв'язку лінії 101 під час проведення активної фази антитерористичної операції (т. 1 а.с. 11).
		            Органом досудового розслідування Слов'янського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області 23 липня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинене кримінальне правопорушення за ознаками частини 2 ст. 194 КК України за фактом пошкодження в ході проведення антитерористичної операції будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з кримінального провадження  № 12014050510002247 (т. 1 а.с. 6).
		Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. 
		Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. 
		Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. 
		У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Відповідно до ст. 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).
		Проте, в порушення статті 41 Конституції України право приватної власності позивача порушено, належна їй на праві власності квартира не з її волі стала непридатна для подальшої експлуатації, що підтверджується актом № 368 від 12 вересня 2014 року обстеження квартири АДРЕСА_1 (а.с. 38).
		Згідно з вимогами ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
		Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
		Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
		Проте, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.
		Звертаючись до суду з позовом про відшкодування шкоди, позивачка свої вимоги обґрунтовувала тим, що шкода завдана їй внаслідок подій, які відбувалися на території м. Слов'янська в період з 12 квітня 2014 року по 05 липня 2014 року, а саме, внаслідок обстрілу житлових районів міста в період проведення антитерористичної операції.
		Відповідно до частини 2 ст. 119 ЦПК України позовна заява щодо суті позовних вимог повинна містити зміст позовних вимог та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. 
		І зміст позовних вимог, і обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, в позовній заяві зазначені. Позивач просить відшкодувати їй шкоду, завдану її майну терористичним актом в період проведення антитерористичної операції. 
		Процесуальний закон не зобов'язує позивача зазначати в позовній заяві правову норму, яка регулює спірні правовідносини та підлягає застосуванню до цих правовідносин.
		Питання які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин вирішує суд під час ухвалення рішення (стаття 214 ЦПК України). 
		Згідно п.9 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
		Матеріалами справи підтверджено, що квартира АДРЕСА_1, належить позивачки на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24 листопада 1995 року (т. 1 а.с. 13).
		Факт пошкодження квартири позивачки саме під час проведення антитерористичної в наслідок терористичного акту (під час обстрілу) підтверджується актом обстеження АДРЕСА_1 пошкодженого під час проведення антитерористичної операції від 02.09.2014 року ( а.с.10 т.1); актом пожежі від 29.10.2014 року ( а.с.11 т.1 ); витягом з кримінального провадження № 12014050510002247 (а.с.6 т.1)
		          Є загально відомим фактом, що селище Семенівка м. Слов'янська, де була розташована квартира позивача, в період з початку проведення антитерористичної операції до 05 липня 2014 року більш, ніж інші райони м. Слов'янська піддавалося обстрілам, перебування в цьому районі було дуже небезпечним, що і унеможливило встановлення точного часу виникнення пожежі. Як зазначено в акті про пожежу від 29 жовтня 2014 року, через обстріли з вогнепальної зброї в період проведення активної фази антитерористичної операції пожежні підрозділи участі в гасінні пожежі не приймали (а.с. 11).
		Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.
		Термін «антитерористична операція» визначено в статті 1 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» (в редакції Закону № 1313-VII від 05.06.2014 року), згідно якої антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності. 
		Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція. 
		           Згідно п.24 ч.1 ст.2 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України) надзвичайна ситуація обстановка на окремій території чи суб'єктності господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності.
		          Згідно п.4 ст.5 КЦЗ України до надзвичайних ситуацій залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, належать, зокрема, соціальні та воєнні.
		          Згідно ст. 4, ч.4 ст.5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 року № 638-1V (далі Закон № 638-1V) центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту, які належать до суб`єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, підпорядковані їм органи управління у справах цивільної оборони та спеціалізовані формування, війська цивільної оборони здійснюють заходи щодо захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, пов`язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності; беруть участь у заходах з мінімізації та ліквідації наслідків таких ситуацій під час проведення антитерористичних операцій.
		          Згідно положень ст.1 Закону № 638-1V: - тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров`я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей; - терористичний акт злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена ст. 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258-260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.
		          Відповідно до ст.4 КЦЗ цивільний захист це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.
		          Одним з суб'єктів забезпечення цивільного захисту є центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, який відповідно до ч.2 ст.17 КЦЗ України, зокрема, забезпечує виконання заходів з мінімізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності під час проведення антитерористичних операцій.
		          Саме такі функції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, як суб'єкта, який безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом, визначені і в ч.4 ст.5 Закону № 638-1V.
		          Тобто, КЦЗУкраїни також регулюються правовідносини щодо боротьби з тероризмом, але спеціальним щодо цих правовідносин є Закон № 638-1V.
		         Звертаючись до суду з позовом  ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовувала саме тем, що їй заподіяна шкода внаслідок терористичного акту, було пошкоджено належне їй нерухоме майно в період і на території де проводилась антитерористична операція.
		          Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - ст. 19 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», згідно якої відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особи, переходить право вимоги до винної особи.
		          Доводи позивача щодо відсутності обвинувального висновку суду, який набрав чинності, як доказу заподіяння шкоди позивачу внаслідок терористичного акту та підстави для виникнення права у позивача для пред'явлення вимог про відшкодування шкоди, є необґрунтованим. Положення ст.19 Закону № 638-IV, якими передбачено право на відшкодування шкоди, заподіяної громадян терористичним актом, не пов'язані з наявністю обвинувального вироку суду.
		           Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
		           Проте, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.
		Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що шкода позивачки завдана терористичним актом (артобстрілу житлових районів міста Слов'янськ в період проведення антитерористичної операції).
		         Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
		         Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
		          Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 7 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька область, в тому числі і м. Слов'янськ - з 07 квітня 2014 року. На теперішній час рішення про завершення проведення антитерористичної операції на території Донецької області не прийнято.
		         На виконання абз. 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» розпорядженнями Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року «Про затвердження переліку населених пунктів, на яких здійснювалась антитерористична операція», № 1275-р від 02 грудня 2015 року «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України», затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, до яких у тому числі, включено місто Слов'янськ, на території якого знаходилось пошкоджене нерухоме майно позивача.
		          Згідно ст. 4 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.
		         Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.
		          Суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Національна поліція; Міністерство оборони України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; Управління державної охорони України.
		           Відповідно до п.6 ч.1 ст.21 КЦЗ України громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.   
		            Місто Слов'янськ Донецької області не включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення».
		           З 06 липня 2014 року органи державної влади та території міста Слов'янськ Донецької області свої повноваження здійснюють в повному обсязі, проте позивач до теперішнього часу вже більш ніж на протязі півтора року житлом не забезпечена. До теперішнього часу спеціальний нормативно-правовий акт щодо порядку відшкодування шкоди заподіяної під час терористичного акту не прийнятий.
		          Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 250 затверджений Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію інфраструктури у Донецькій та Луганській областях, яким передбачено надання субвенцій обласним бюджетам Донецької та Луганської областей на відновлення їх інфраструктури. Відповідно до цього Порядку субвенція спрямовується на реалізацію таких проектів і заходів у населених пунктах Донецької та Луганської областей, що постраждали внаслідок проведення антитерористичної операції і на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, зокрема, що стосується житлового фонду лише на реконструкцію, капітальний ремонт, проектні та вишукувальні роботи на об'єктах житлового фонду комунальної власності, що зазнали пошкодження внаслідок проведення антитерористичної операції.
		         Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
		         Проте, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
		        Так, у рішенні від 8 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (див., mutatismutandis, рішення у справі «Бурдов проти Росії, № 59498/00, пар.35 ECHR 2002-Ш).
		 
		         Відповідно до ч. 10 ст. 86 КЦЗ України розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.
		         Будь-який інший порядок визначення розміру відшкодування за пошкоджене приміщення, внаслідок такої надзвичайної ситуації, як терористичний акт, на теперішній час відсутній.
		          Враховуючи, що спеціальні нормативно-правові акти щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, відсутні, з системного аналізу КЦЗ України та Закону № 638-IV випливає, що вони регулюють подібні за змістом відносини, відповідно до ч. 8 ст.8 ЦПК України до спірних правовідносин щодо відшкодування позивачу шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження приміщення терористичним актом, а саме, щодо механізму визначення розміру відшкодування, слід застосовувати норма ст.86 КЦЗ України, яка узгоджується із ст. 19 Закону № 638-IV.
		          Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
		           Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
		           Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ст. 8 Конституції).
		           Відповідно до ст. 7 КЦЗ України одним з основних принципів здійснення цивільного захисту є гарантування та забезпечення державою конституційних прав громадян на захист життя, здоров'я та власності.
		           Згідно із ст.3 Закону № 638-IV боротьба з тероризмом ґрунтується, зокрема, на принципах: законності та неухильного додержання прав і свобод людини і громадянина; пріоритетності захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку внаслідок терористичної діяльності.
		            Відповідно до ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
		           Згідно ч.9 ст.8 ЦПК України забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. У подібних правовідносинах, у рішенні від 8 січня 2004 у справі Айдер та інші проти Туреччини (AyderandOthers v. Turkey) Європейський суд з прав людини вказав, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об'єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику (socialrisk). Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (п. 70). При цьому, на думку ЄСПЛ, відсутність об'єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди є самостійною підставою відповідальності держави за дії своїх органів та їх посадових осіб.
		           У рішенні від 19 жовтня 2012 року у справі «Катан та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ зазначив, що хоча Молдова не має ефективного контролю над діями «ПМР» в Придністров'ї, той факт, що цей регіон визнається за міжнародним правом як частина території Молдови, тягне за собою обов'язок за статтею 1 Конвенції використати всі доступні їй юридичні та дипломатичні засоби з тим, щоб продовжувати гарантувати здійснення прав і свобод, визначених Конвенцією, усіма особами, які там проживають (п. 110).
		            Таким чином, правова позиція Європейського суду з прав людини ґрунтується на ствердженні про абсолютну відповідальність держави, зобов'язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок і витікаючи з неї особисту і майнову безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського миру і порядку, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду. Причому причиною настання шкоди можуть бути будь-які обставини: не тільки теракти, але і, наприклад, масові заворушення. Таким чином, для виникнення обов'язку держави з відшкодування шкоди не має значення, виходила насильницька дія від посадових осіб держави, або терористів, або невстановлених осіб.
		           Слід зазначити, що на теперішній час Україна від зобов'язань, визначених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.
		          21 травня 2015 року постановою Верховної Ради України № 462-VIII схвалена Заява Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.
		            Відповідно до статей 2, 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VШ «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.
		Відповідно до ст. 30 ЦПК України держава може виступати стороною у цивільному процесі. Проте держава є особливим суб'єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо.
		            Відповідно до частини 4 ст. 38 ЦПК України державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника, тобто свою цивільну процесуальну правосуб'єктність держава реалізує через відповідні органи державної влади за допомогою особливого інституту процесуального представництва держави.
		             Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов'язків є держава, а виразником державного (публічного) інтересу - правомочні та зобов'язані особи. Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов'язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб'єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов'язки, що закріплюються у відповідних нормативно - правових документах.
		           Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 в якості відповідача зазначила саме Державу Україна та відповідно до частини 4 ст. 38 ЦПК України як представника держави -Кабінет Міністрів України (а.с. 1-5).
		          Відповідно до ст. 1 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
		          Згідно ст. 4 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» саме Кабінет Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами.
		          Решта суб'єктів боротьби з тероризмом, які зазначені в ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», зокрема і Служба безпеки України, є лише суб'єктами, які безпосередньо у межах своєї компетенції здійснюють боротьбу з тероризмом.
		           Відповідно до частини 2 ст. 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» контроль за діяльністю суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному Кабінетом і законами України.
		           Враховуючи повноваження Кабінету Міністрів України в системі суб'єктів боротьби з тероризмом (організація боротьби з тероризмом, забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами), апеляційний суд вважає, що Кабінет Міністрів України як представник держави позивачем визначений правильно, заперечення відповідача в цій частині є необґрунтованими. 
		Доводи представника Кабінету Міністрів України - Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про те, що Кабінет Міністрів України є неналежним відповідачем у цій справі, не відповідають заявленим позовним вимогам. Позов безпосередньо до Кабінету Міністрів України ОСОБА_1 не заявлявся і відповідні кошти на відшкодування шкоди позивач просила стягнути з держави (з Державного бюджету України в цілому), а не з окремого органу державної влади - Кабінету Міністрів України (з частини коштів Державного бюджету України, які виділено на фінансування Кабінету Міністрів України).
		Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України безпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України і саме тому відповідачем у суді від імені держави у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави повинні виступати і представники Державної казначейської служби України.
		Саме така правова позиція викладена в п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», що роз'яснює подібні за змістом відносини.
		Суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув та дійшов невірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухвалення нового про часткове задоволення позову. 
		Звертаючись до суду з позовом, позивач посилалась на опосередковану вартість спорудження житла за регіонами України, затверджену наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 14.08.2015 року № 194 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України». Проте цей наказ наказом Мінрегіону від 27 жовтня 2015 року № 273 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України» визнано таким, що втратив чинність, та затверджено та рекомендовано до застосування показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розраховані станом на 1 жовтня 2015 року), зокрема, по Донецькій області вартість 1 м2 загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ), затверджена 7 943грн.
		Враховуючи, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 24 листопада 1995 року та технічного паспорта на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, загальна площа квартири позивача складає 45,8 кв.м (а.с. 7-8, а.с. 13), що діюча опосередкована вартість спорудження житла по Донецькій області за 1 м2 загальної площі квартири (з урахуванням ПДВ) складає 7 943грн., що відповідачами суду не надано доказів про те, що пошкоджена квартира була застрахована, позивач відповідно до частини 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України має право на грошову компенсацію за пошкоджену квартиру в розмірі 363 789,40 грн. (45,8 кв.м х 7 943 грн.).
		Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -
		В И Р І Ш И В:
		Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити.
		Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 24 травня 2017 року скасувати та ухвалити нове.
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, до Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди задовольнити.
		Відшкодувати ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка села Пліски Бахмацького району Чернігівської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за рахунок коштів Державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом за пошкоджену квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, в сумі 363 789 (триста шістдесят три тисячі сімсот вісімдесят дев'ять) гривень 40 копійок. 
		Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.
		Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.
		 
		 
		 
		Головуючий:                                                                       О.О.Тимченко
		 
		Судді:                                                                                   А.В.Гапонов
		 
		                                                                                              О.А.Мірута

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...