Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/9423/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 19.10.2017. Зареєстровано: 20.10.2017. Забезпечено надання загального доступу: 23.10.2017.
Дата набрання законної сили: 17.10.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 06.10.2017 Справа № 756/9423/16-ц
		        УКРАЇНА
		 
		ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА
		_______________________________________________________________________
		Ун. №756/9423/16-ц
		2-о/756/354/17
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		06 жовтня 2017 року Оболонський районний суд м. Києва, в складі:
		 
		головуючого         судді Диби О.В.
		 
		за участю секретаря     Шпак І.О.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,-
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із вказаною заявою, якою просили встановити юридичний факт, що їх вимушене переселення у червні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України. 
		Заявники мотивують свої вимоги тим, що до свого вимушеного переселення були зареєстровані та проживали за адресою: АДРЕСА_1 . Кожен із подружжя володіє на праві спільної сумісної власності частками помешкання у розмірі 1/2 від площі квартири. Зазначають, що до початку збройної агресії Російської Федерації та подальшої окупації частини території Донецької області мали роботу та були повноправними громадянами своєї держави та вели повноцінний спосіб життя. Разом із тим вказують, що із вказаного вище місця реєстрації та фактичного проживання змушені були виїхати внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області. При цьому в обґрунтування обставин, викладених у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, зазначають, що перша фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов`язанням Російської Федерації порядку перетину Державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань; друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України, на думку заявників, розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєнні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки». 
		Зазначають, що навесні 2014 року проросійські бойовики з`явились в містах Донецької області, зокрема і в Горлівці. Вони захопили владу в регіоні та фактично заборонили діяльність проукраїнськи налаштованих активістів шляхом їх побиття та залякування. В квітні та травні сім`я неодноразово бачила військову техніку озброєних проросійських бойовиків з георгіївськими стрічками на військовому одязі. Найманці спорудили в одному з районів міста блокпост, на якому вони здійснювали перевірки транспорту місцевих мешканців. Крім цього, на території Горлівки діяла жорстка російська пропаганда, яка полягала в негативному закріпленні у громадян ставлення до України. Так, замість українських телеканалів ефір був наповнений каналами "ДНР" та Російської Федерації. Після захоплення влади в місті російським диверсантом ОСОБА_3 , Горлівкою пройшла хвиля захоплень автомобілів місцевих мешканців та розгромів протестантських церков. Права та свободи місцевого населення систематично порушувались, і все це давало підстави заявникам реально сприймати загрозу бути вбитими від рук проросійських бойовиків, у зв`язку з чим вони відчували себе у небезпеці, а тому 18 червня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 змушені були переселитися до міста Києва. В результаті збройної агресії Російської Федерації і, як наслідок, вимушеного переселення, заявники втратили житло та звичний ритм життя. Заявники вважають, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено цілу низку їх прав і свобод, передбачених Конвенцією «Про захист прав людини та основоположних свобод» від 04.11.1950 року. Отримані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 26.10.2016 року за №№ 3005/497, 3005/498, які видані Управлінням праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, посвідчують лише факт їх вимушеного переселення з Донецької області до м. Києва, і не містять в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень. Звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту того, що вимушене переселення з окупованої території Донецької області, Україна, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області, України, було обумовлено тим, що заявники мали на меті визначити свій статус як осіб, які перебували під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року.
		Тому, заявники просили суд встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у червні 2014 року з окупованої території Донецької області, Україна, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України, та вимушене переселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у червні 2014 року з окупованої території Донецької області України, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України. 
		В судовому засіданні представники заявників подану заяву підтримали та просили її задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в ній.
		Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, звернувся до суду із заявою про розгляд справи за його відсутності із зазначенням того, що підтримує подану заяву.
		Заінтересована особа - представник Російської Федерації, в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на заяву не подав.
		Вислухавши пояснення представників заявників, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
		У судовому засіданні встановлено, що заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м. Кадіївка, Луганської області, зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 . 
		Заявниця ОСОБА_2 ., ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка міста Горлівка, Донецької області, зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .
		11.12.1982 року між заявниками було укладено шлюб, що підтверджується відомостями їх паспортів.
		Згідно свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_3 від 25.09.1996 року та технічним паспортом на квартиру від 29.08.1996 року., заявникам на праві спільної сумісної власності у рівних долях належить ? частка квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
		Крім того, судом встановлено, що відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 20.10.2014 року №3005/498, заявник ОСОБА_1 був вимушений переміститися з АДРЕСА_1 до АДРЕСА_2 .
		Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 20.10.2014 року №3005/497, заявниця ОСОБА_2 , була вимушена переміститися з АДРЕСА_1 до АДРЕСА_2 до АДРЕСА_2 .
		Вказаними довідками про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 20.10.2014 року №3005/498 та №3005/497 посвідчено факт вимушеного переселення, однак відомості щодо причин переселення відсутні. 
		Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.
		Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». 
		З аналізу даної заяви убачається, що 20.02.2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України.
		Судом встановлено, що озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
		11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки». Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме «Луганська Народна Республіка» та «Донецька Народна Республіка» не були визнані міжнародною спільнотою. 
		Підтвердженням окупації Російською Федерацією, частини території Луганської і Донецької області, є факти здійснення нею активних дій щодо організації постачання на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		На підтвердження цього заявниками були наведені наступні докази по справі.
		За даними Служби Безпеки України, 13.11.2014 року контррозвідка спільно з Державною прикордонною службою України та керівництвом полку "Азов" затримала громадянина Російської Федерації ОСОБА_5 , 1987 р.н., уродженця Курської області, мешканця Мурманської області, члена неонацистської організації "Реструкт", який був завербований Федеральною Службою Безпеки Російської Федерації з метою проникнення до добровольчого полку МВС України "Азов". У затриманого росіянина було виявлено посвідчення вибухотехніка та комплектуючі, за допомогою яких можна виготовити засоби дистанційного керування вибуховими речовинами. 
		Згідно повідомлення прес-центру Служби Безпеки України від 13.12.2014 року, поблизу м. Волноваха, Донецької області, оперативна група контррозвідки СБУ затримала іноземного найманця, 1972 р.н.  члена диверсійно-розвідувальної групи незаконного збройного формування "Оплот" на прізвисько " ОСОБА_6 ". Оперативниками було встановлено, що у жовтні 2014 року росіянин прибув до Донецька з Ростову, Російська Федерація, незаконно перетнувши державний кордон України та добровільно вступив до бандформування бойовика "Шамана". Після спеціальної підготовки "Лєзгіна" відібрали до диверсійно-розвідувальної групи на чолі з громадянином Російської Федерації на прізвисько " ОСОБА_7 ". 
		12 липня 2014 року співробітники СБУ затримали громадянина Російської Федерації ОСОБА_8 . Зі слів затриманого стало відомо, що наприкінці червня 2014 року він прибув до м. Донецьк з м. Ростов-на-Дону, Російської Федерації, щоб "заробити" гроші. Так, йому обіцяли 1000 доларів США щомісяця за участь у бойових діях на боці бойовиків проти українських військових. Від керівництва так званого "ДНР" він отримав вогнепальну та холодну зброю, а також вибухові пристрої для збройних нападів на блокпости українських військових. При затриманні у росіянина було вилучено гранату з запалом, штик-ніж, карти з місцевістю Донецької та Луганської областей, паспорт громадянина Російської Федерації з московською пропискою. 
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято Постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		В абзаці 2 Постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04.02.2015 року зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків - терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».
		Також Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року було затверджено звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх «співвітчизників, що проживають за кордоном»; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі».
		Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 25 червня 2015 року визнає, що конфлікт на території України є агресією зі сторони Російської Федерації.
		Оцінюючи наведені обставини та докази, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території Донецької області України.
		При вирішенні даної справи суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території Донецької області, Україна є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч. 2 ст. 61 ЦПК України.
		Згідно з ч. 2 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Крім визнання окупації Російською Федерацією частини території Донецької області, Україна, міжнародною спільнотою та національним законодавством, суд вважає, що на таку вказують також джерела міжнародно-правового регулювання режиму окупації, а саме Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р., IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 р. і деякі положення Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів 1977 р.
		Існуючі правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положенні ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р.: «Територія вважається зайнятою, якщо вона дійсно знаходиться під владою ворожої армії». Згідно з цією ж ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р., територія, до якої застосовано право окупації, повинна «дійсно перебувати під владою ворожої армії», причому «зайняття поширюється лише на ті області, де ця влада встановлена і в змозі проявляти свою діяльність».
		Тобто поняття окупації може бути застосоване до територій, зайнятих країною агресором, якщо наявний її фактичний ефективний контроль окупованих територій. Стан окупації послідовно визначається на основі фактів.
		З аналізу норм вказаних конвенцій можна підсумувати наступні ознаки ефективного контролю, а саме: достатня присутність військ держави окупанта; держава окупант здійснює свою владу над окупованою владою, яка втратила здатність до громадських функцій; ворожі сили здалися, були переможені чи відступили; над територією була встановлена тимчасова адміністрація; держава окупант видає укази громадянському населенню та контролює їх виконання.
		Здійснення Російською Федерацією ефективного контролю частини території України, а саме частини Донецької і Луганської області, з усіма його ознаками підтверджується в сукупності наступними доказами.
		Згідно інформації в статті "На въезде в Горловку установили военную технику с флагами России (Фотофакт)", яку опублікувало інформаційно-аналітичне видання "Ура-Інформ" 20.05.2014 року, в`їзд в Горлівку зі сторони Донецька на блокпосту біля автомобільного ринку "Динамо" по вул. Інтернаціональній охороняється двома бойовими розвідувально-дозорними машинами під прапорами Російської Федерації та самопроголошеної "ДНР". 
		За даними Інтернет-ресурсу "Інформаційний супротив" від 09.10.2014 року вбачається, що 08.10.2014 року та 09.10.2014 року на територію України увійшло не менше 40 автобусів із проросійськими бойовиками, які пройшли спецпідготовку в Російській Федерації. Так, в Горлівці було зафіксовано прибуття російських найманців у кількості 40 чоловік. Усі члени групи є активними учасниками бойових дій із Російської Федерації. 
		Медіавидання "tyzhden.ua" 09.10.2014 року опублікувало статтю "У Горлівці терористи захопили міське управління юстиції" в якій зазначено, що в Горлівці група бойовиків з автоматичною зброєю в камуфляжній формі захопила адміністративну будівлю міського управління юстиції, яка знаходиться за адресою - вул. Інтернаціональна, 4а. 
		На сторінках Інтернет-порталу "ipress.ua" розміщена стаття "Українські військові покинули місто Ясинувата, - РНБО" від 05.08.2014 року в якій вказано, що в Ясинуватій, Донецької області, склалася дуже складна ситуація і виникла загроза для місцевих жителів, а тому командуванням українських військових було прийнято рішення про їх відведення із населеного пункту. 
		На сесії Верховної ради "ДНР", що відбулася 15.07.2014 року, були прийняті положення про створення профільних комітетів. Зокрема, було створено Комітет із законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією та організованою злочинністю, який відповідатиме за підготовку і розгляд законопроектів, пов`язаних з діяльністю Міністерства внутрішніх справ, Республіканської служби безпеки, Республіканської митної служби та інших силових відомств, про що повідомив офіційний сайт "ДНР". 
		У статті "Бойовики ДНР заборонили вивозити зерно в інші області України" від 21.09.2014 року, яку опублікувало Інтернет-джерело "gazeta.ua", зазначено, що уряд "ДНР" категорично заборонив вивозити зерно в інші області України. Сільгосппідприємства можуть перевозити зерно на елеватори та хліборобні заводи тільки по території "ДНР". Крім того, перевезення можливе лише при наявності спеціального дозволу на кожну машину, видачею яких займається спеціально створена служба у військових комендатурах та місцевих радах "ДНР". 
		Аналізуючи наведені докази в їх сукупності, суд вважає вірним твердження заявників, що Російська Федерація здійснює ефективний контроль частини Луганської та Донецької області, Україна, що, в свою чергу, дає підстави вважати частину Луганської та Донецької області окупованою Російською Федерацією.
		Щодо обставин, які зумовили вимушене переселення заявників з частини окупованої Російською Федерацією території Донецької області, Україна, то суд виходить з наступного.
		Відповідно до Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, то її положення застосовуються до всього цивільного населення держав, що беруть участь у конфлікті, тобто не лише до іноземних громадян, що перебувають на території однієї з воюючих держав, а й до громадян цих держав, а також до цивільного населення окупованих територій. 
		У ст. 2 IV Женевської конвенції 1949 року зазначено, що Конвенція буде застосовуватися у всіх випадках окупації всієї або частини території Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не зустріне жодного збройного опору.
		Згідно зі ст. 43 IV Гаазької конвенції 1907 року, супротивник, що зайняв територію, зобов`язаний вжити всіх залежних від нього заходів для того, щоб наскільки це можливо відновити і забезпечити громадський порядок та суспільне життя, і при цьому він повинен поважати існуючий в країні закон. Положення вищезазначеної Конвенції передбачають розв`язання конкретних питань, таких, як: створення безпечних зон, захист поранених і хворих, а також лікарень і медичного персоналу, доставка медикаментів, спеціальні заходи по захисту дітей та налагодження зв`язків між членами розлучених сімей.
		За правилом ст. З IV Женевської конвенції 1949 р. з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat (той, що вийшов з ладу (фр.)) унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.
		Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: а) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; с) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.
		Згідно ст. 27 згаданої Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім`ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
		Однак всупереч норм вказаної Конвенції, Російська Федерація неодноразово порушувала права громадян України, тобто цивільного населення, передбачені та гарантовані Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 pоку, як право на життя, право на свободу повагу до честі і гідності, право не бути підданим катуванням, право не перебувати в рабстві або підневільному стані, право на свободу і особисту недоторканість, право на справедливий суд, право не бути покараним без закону, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Така позиція закріплена і в Постанові Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків».
		Зокрема, аналіз інформації, що міститься в Інтернет-виданнях, яку наводять заявники, вказує на наявність конкретних фактів порушення вищезазначених гарантованих прав цивільного населення з боку Російської Федерації.
		У статті "Бойовики напали на управління хімзаводу в Горлівці" від 20.05.2014 року, яку опублікував Інтернет-ресурс "ukr.lb.ua" вказано, що 20.05.2014 року група озброєних бойовиків напала на виробниче управління ДП "Трансаміак", в результаті чого було викрадено кілька одиниць автомобільної та комп`ютерної техніки, а також завдано шкоди будівлі.
		Інтернет-джерело "galiciyanews.com.ua" у статті "На Донбасі відключили українські канали і запустили російські" від 28.04.2014 року зазначило, що 28.04.2014 року озброєні проросійські бойовики захопили приміщення Концерну РРТ в Донецьку мовлення якого поширюється на Донецьк, Макіївку, Горлівку, Харцизськ, Димитров та ряд інших населених пунктів. Співробітники телецентру зазначили, що бойовики провели перекомутацію на трансляцію російських каналів за прикладом Криму. За даними працівників Концерну, проросійські бойовики мали у своєму складі іноземних фахівців з телекомунікацій. 
		Як повідомляє Інтернет-портал "Цензор.Нет" в статті "В Горловке террористы забрали у женщины автомобиль и похитили ее мужа" від 22.05.2014 року, 15.05.2014 року жителька Донецька заявила про те, що в м. Горлівка на блокпосту біля авторинку бойовики в масках незаконно заволоділи її автомобілем "Лада Пріора" і перегнали машину в адміністративну будівлю Горлівського міського управління міліції. Після цього чоловік постраждалої попрямував до бойовиків для того, щоб спробувати повернути свій автомобіль, однак вони викрали його. 
		Відповідно до інформації, що міститься в статті "Бойовики у Горлівці захопили бензовоз", яку розмістило на свої сторінках Інтернет-джерело "Факти" 08.05.2014 року, 07.05.2014 року озброєні бойовики в масках захопили бензовоз на Пантелеймонівському блокпосту в Горлівці, який перевозив паливо для закладів освіти та охорони здоров`я міста, а також трамвайно-тролейбусного управління. 
		На шпальтах Інтернет-порталу "Обозреватель" розміщена стаття "Над будівлею управління МВС в Горлівці підняли прапор Росії" від 14.04.2014 року, згідно якої після захоплення будівлі озброєними бойовиками, під крики "Донбас, Росія, Референдум" над нею було піднято прапор Російської Федерації. 
		Інтернет-ресурс "Інститут релігійної свободи" 29.05.2014 року розмістив статтю "Терористи ДНР викрадають, катують та погрожують віруючим на Донбасі" в якій вказав, що 25.05.2014 року бойовики "ДНР" вирішили "націоналізувати" протестантський молитовний будинок у м. Горлівка. У будівлі, де раніше розташовувалася релігійна громада "Церква Христова" і Біблійний інститут "Беар Веллі", загарбники влаштували свій штаб, а віруючих виставили на вулицю. До того ж, 15.05.2014 року в спеціальній заяві Українська Православна Церква Київського Патріархату повідомила про наявність численних фактів погроз життю та здоров`ю духовенству і вірних УПЦ КП, створення перешкод діяльності Церкви в східних областях України з боку контрольованих і заохочуваних з Росії бойовиків. У заяві вказано, що озброєні особи вдиралися до храмів Київського Патріархату з вимогою до священнослужителів негайно переходити в підпорядкування Московського Патріархату, бойовики "оголошували смертні вироки" священикам Київського Патріархату. 
		Масовість таких порушень призвела до того, що в результаті збройної російської агресії на території Донецької та Луганської областей та на території Автономної Республіки Крим понад 921 000 осіб були переміщені в межах України станом на 23 січня 2015 року, що підтверджується резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи «Гуманітарна ситуація українських біженців і переміщених осіб» №2028 від 27 січня 2015 року.
		Щодо порушень прав самих ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , які гарантовані вищезгаданими Конвенціями, то такі підтверджуються як власними поясненнями заявників та поданими ними доказами, так і узгоджуються з загальним станом подій, що відбувався на окупованій території Донецької області та свідчать про масовість порушень прав цивільного населення.
		Так, до початку збройної агресії російської Федерації в Донецькій області навесні 2014 року, заявники були повноцінними громадянами своєї держави, де могли вільно жити, працювати, отримувати освіту та розпоряджатися своїм майном. Сім`я заявників мала своє житло, роботу і були матеріально забезпечені.
		Гуманітарна та соціально-політична ситуація в Донецькій області погіршилась з кінця березня 2014 року, коли в Донецьку проросійськими бойовиками був розігнаний проукраїнський мітинг, в якому заявники брали участь. 
		З травня 2014 року в місті були чутні вибухи снарядів, з`явилися блокпости, споруджені проросійськими бойовиками, на яких вони зупиняли автомобілі та перевіряли документи. Після захоплення влади в місті російським диверсантом І.Безлером, Горлівкою пройшла хвиля захоплень автомобілів місцевих мешканців та розгромів протестантських церков. Права та свободи місцевого населення систематично порушувались, і все це давало підстави заявникам реально сприймати загрозу бути вбитими від рук проросійських бойовиків, у зв`язку з чим вони відчували себе у небезпеці. Зрештою, 18 червня 2014 року сім`я заявників переїхала до м. Києва, аби мати елементарну змогу жити не турбуючись про свою безпеку. Після переїзду їм довелось прилаштовуватись до нових життєвих умов та шукати роботу щоб забезпечити себе засобами для існування. 
		За таких обставин, суд приходить до висновку, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації на частині території Донецької області було порушено низку конституційних прав заявників, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділом II Конституції України.
		Підсумовуючи викладене, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров`я людини злочини. 
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому, на думку суду є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Відповідно до ч. 1 та ч. 2 статті 256 ЦПК України, Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Зі змісту вказаних статей, а також роз`яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вбачається, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
		Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 переселилися з території Донецької області з метою збереження життя, здоров`я, свободи, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном, прав на працю та захист в результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт заявникам необхідно для визначення свого статусу як осіб, які перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р. (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), суд вважає, що подана заява підлягає задоволенню.
		Виходячи з наведеного, керуючись статтею 8 Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., ст. ст. 212, 213, 214, 234, 256-259 ЦПК України, суд -
		ВИРІШИВ:
		Заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення  задовольнити;
		Встановити факт вимушеного переселення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у червні 2014 року з окупованої території Донецької області, Україна, що відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України;
		Встановити факт вимушеного переселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у червні 2014 року з окупованої території Донецької області, Україна, що відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області;
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення через Оболонський районний суд м. Києва. У разі якщо особи, які беруть участь у справі не були присутні під час ухвалення рішення, апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом десяти днів з моменту його отримання;
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.
		Суддя: О.В. Диба

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...