Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/19440/15-ц : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 24.10.2017. Оприлюднено: 24.10.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Ухвала іменем україни   27 вересня 2017рокум. Київ     Колегія суддів судової палати у цивільних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
		 
		 
		головуючогоЧервинської М.Є.,   суддів:  Завгородньої І.М.,   Мазур Л.М.,Писаної Т.О.,   Попович О.В.,   
		розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до торговельно-економічного коледжу Київського національного торговельно-економічного університету про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, за касаційною скаргою Торговельно-економічного коледжу Київського національного торговельно-економічного університету на рішення Апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2016 року,
		в с т а н о в и л а: 
		         У грудні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що наказом від 29 серпня 2003 року № 75-к її прийнято на посаду викладача англійської мови до торговельно-економічного коледжу Київського національного торговельно-економічного університету.
		         01 вересня 2014 року з нею було укладено контракт, згідно з умовами якого вона прийнята на посаду викладача іноземної мови строком до 31 серпня 2015 року.
		         Перебуваючи у стані вагітності, вона рекомендованим листом направила на адресу відповідача заяву про надання відпустки по вагітності та пологах від 13 серпня 2015 року та консультаційну довідку від 31 липня 2015 року, проте відповідач не видав наказ про надання їй відпустки по вагітності та пологах, не здійснив виплат на підставі листка непрацездатності, а 31 серпня 2015 року звільнив її із займаної посади на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з закінченням дії контракту.
		         Посилаючись на те, що наказ про звільнення є незаконним, порушує її право на працю та відпустку по вагітності та пологах, просила суд скасувати наказ торговельно-економічного коледжу Київського національного торговельно-економічного університету від 31 серпня 2015 року № 115-к/тр про звільнення її з посади викладача англійської мови, поновити її на займаній посаді з 31 серпня 2015 pоку та стягнути з відповідача на відшкодування витрат на правову допомогу 2 000 грн.
		Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 квітня          2016 року в позові відмовлено.
		Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 5 липня 2016 року рішення районного суду скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
		Визнано незаконним наказ торговельно-економічного коледжу Київського національного торговельно-економічного університету № 115-к/тр від 31 серпня 2015 року про звільнення ОСОБА_6 з посади викладача іноземної мови.
		Поновлено ОСОБА_6 на посаді викладача іноземної мови торговельно-економічного коледжу Київського національного торговельно-економічного університету з 31 серпня 2015 року.
		Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		У касаційній скарзі торговельно-економічний коледж Київського національного торговельно-економічного університету просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
		         Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
		         У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
		         Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
		Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
		Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
		Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
		         Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що права позивача не порушено, оскільки вона не виявила бажання та не повідомила відповідача про намір продовжити дію контракту, умови якого є пріоритетними.
		         Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що позивача було звільнено з порушенням ч. 3 ст. 184 КЗпП України, згідно з якою не допускається звільнення вагітних жінок, крім випадків, передбачених законом.
		         Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.  
		         Судом встановлено, що 01 вересня 2014 року між торговельно-економічним коледжем та ОСОБА_6 укладено контракт з педагогічним працівником, відповідно до якого ОСОБА_6 прийнята на посаду викладача іноземної мови строком з 01 вересня 2014 року по 31 серпня 2015 року.
		         Згідно з п. 5.4 контракту за два місяці до закінчення строку дії контракту він може бути продовжений чи укладений на новий строк.
		         26 березня 2015 року ОСОБА_6 стала на облік в жіночу консультацію філії № 5 КНП «Консультативно-діагностичний центр» Святошинського району м. Києва.
		         01 квітня 2015 року ОСОБА_6 поступила на стаціонарне лікування до Київського пологового будинку № 3, з якого 10 квітня 2015 року була виписана з діагнозом ранній гестоз вагітності, крайове передлежання плаценти.
		         11 квітня 2015 року позивач виїхала до Іспанії, де перебувала під наглядом іспанських лікарів до народження дитини - 28 вересня 2015 року.
		         31 липня 2015 року лікарем філії № 5 КНП «Консультативно-діагностичний центр» Святошинського району м. Києва було видано листок непрацездатності серії АГЧ № 422147 про те, що ОСОБА_6 звільняється від роботи з 31 липня 2015 року по 04 грудня 2015 року у зв'язку з вагітністю, який представником ОСОБА_6 був переданий до коледжу.
		         07 серпня 2015 року торговельно-економічний коледж звернувся з листом до завідуючого філії № 5 КНП «Консультативно-діагностичний центр» Святошинського району м. Києва, в якому просив підтвердити факт перебування на обліку в зв'язку з вагітністю та пологами, і обґрунтованість видачі застрахованій особі ОСОБА_6 листка непрацездатності на термін звільнення від роботи з 31 липня 2015 року по 03 грудня 2015 року у зв'язку з фактичним перебуванням даної особи за кордоном та можливістю знаходження на обліку в даний період у закладі.
		         10 серпня 2015 року завідувач філії № 5 КНП «Консультативно-діагностичний центр» Святошинського району м. Києва повідомив, що ОСОБА_6 взята на облік у зв'язку з вагітністю 23 березня 2015 року. В наявності медична документація - індивідуальна карта вагітної. За останні два місяці ОСОБА_6 на огляди до жіночої консультації не з'являлася. Лікар акушер-гінеколог ОСОБА_7 допустив порушення при видачі листка непрацездатності. З огляду на наведене просив відкликати лист непрацездатності № 422147, серія АГЧ, виданий філією.
		         Згідно з наказом від 31 серпня 2015 року № 115-к/тр ОСОБА_6 звільнено з посади викладача іноземної мови на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку із закінченням терміну дії контракту.
		         Згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку його дії (п. п. 2 і 3 ст. 23 цього Кодексу), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
		         Відповідно до вимог ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - ч. 6                     ст. 179 КЗпП України), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
		         Як роз'яснено у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України               від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП України судам слід враховувати, що звільнення з цих підстав вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (або понад три роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо дитина за медичним висновком в цей період потребує домашнього догляду), одиноких матерів (жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама) при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда провадиться з обов'язковим працевлаштуванням (ч. 3 ст. 184 КЗпП України). Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров'я).
		         За таких обставин, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, встановивши обставини у справі, дійшов обґрунтованого висновку про те, що права позивача не порушено, оскільки її було звільнено з посади на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, що не протирічить вимогам ч. 3 ст. 184 КЗпП України, яка передбачає можливість звільнення жінок, які мають дитину віком до трьох років, після закінчення строкового трудового договору, при цьому вимогою закону є обов'язкове працевлаштування таких жінок із збереженням середньої заробітної плати. 
		         У порушення вимог ст. ст. 214, 315 ЦПК України апеляційний суд на вказані вимоги закону та обставини справи уваги не звернув, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову. 
		         Крім того, пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України             від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз'яснено, що резолютивна частина рішення суду повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у ст. ст. 215-217 ЦПК України. Зокрема в рішенні має бути зазначено конкретні дії, які відповідач повинен вчинити та на чию користь, або інший передбачений законом спосіб захисту порушеного права.
		         Проте апеляційний суд поновив позивача на посаду, по якій строк дії трудового контракту закінчився. 
		         За таких обставин, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини у справі, надавши їм належну правову оцінку, визначився з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
		         З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 212 ЦПК України та ухвалене згідно із законом.
		         Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.  
		         Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
		у х в а л и л а:
		Касаційну скаргу Торговельно-економічного коледжу Київського національного торговельно-економічного університету задовольнити.
		Рішення Апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2016 року скасувати.
		Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 квітня           2016 року залишити в силі.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийМ.Є. Червинська  Судді:        І.М. Завгородня   Л.М. Мазур   Т.О. Писана   О.В. Попович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...