Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/13579/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 26.10.2017. Зареєстровано: 26.10.2017. Забезпечено надання загального доступу: 30.10.2017.
Дата набрання законної сили: 30.11.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 УХВАЛА
		про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
		26 жовтня 2017 року                                        м. Київ                              № 826/13579/17
		 
		Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Власенкова О.О., розглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали
		                        Громадської організації "Центр протидії корупції"
		до                     військового прокурора сил антитерористичної операції,
		                        державного підприємства "Інформаційні судові системи",
		                        Державної судової адміністрації України,
		                        державного експерта з питань таємниць Генеральної прокуратури України - 
		                        Генерального прокурора України Луценка Юрія Віталійовича
		про                 визнання протиправними і скасування рішень, визнання протиправними дій
		                       та бездіяльності,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		          Громадська організація «Центр протидії корупції» звернулась до суду з позовом до військового прокурора сил антитерористичної операції, державного підприємства «Інформаційні судові системи», Державної судової адміністрації України та державного експерта з питань таємниць Генеральної прокуратури України - Генерального прокурора України Луценка Юрія Віталійовича, в якому просить:
		1) визнати протиправною та скасувати постанову прокурора Військової прокуратури сил антитерористичної операції від 21.03.2017 про застосування заходів безпеки до осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні № 42017051110000036 від 15.03.2017; 
		2) визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо невжиття заходів забезпечення оприлюднення вироку Краматорського міського суду від 28.03.2017 у справі № 234/4135/17 та зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити відновлення відкритого доступу до вироку Краматорського міського суду Донецької області від 28.03.2017 по судовій справі № 234/4135/17;
		3) визнати протиправними дії державного підприємства «Інформаційні судові системи» щодо неоприлюднення вироку Краматорського міського суду від 28.03.2017 по справі № 234/4135/17 та зобов'язати вказане державне підприємство оприлюднити вирок Краматорського міського суду Донецької області від 28.03.2017 по справі № 234/4135/17; 
		4) визнати протиправним і скасувати рішення державного експерта з питань таємниць Генеральної прокуратури України - Генерального прокурора України Луценка Ю.В. про віднесення до державної таємниці описової частини вироку Краматорського міського суду Донецької області від 28.03.2017 по справі № 234/4135/17 про визнання особи винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 255, частиною четвертою статті 28, частиною третьою статті 209 Кримінального кодексу України у кримінальному провадженні № 42017051110000036 від 15.03.2017.
		Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд зазначає наступне.
		Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією     чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		Відповідно до пункту 1 частини 1  статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України     справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.     
		Згідно з частиною 1, частиною 2  статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
		Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.
		За змістом частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України     юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
		Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (дана позиція узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 8).
		З урахуванням вищевикладеного необхідно зазначити, що до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд тільки тих справ, де предметом спору є порушення прав, свобод чи інтересів конкретної особи з боку суб'єкта владних повноважень саме у сфері публічно-правових відносин. При цьому владні повноваження повинні здійснюватись відповідним суб'єктом саме в сфері публічно-правових відносин і стосуватися безпосередньо конкретної особи. Спори з приводу владних управлінських рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені у межах приватних правовідносин до адміністративної юрисдикції не відносяться.
		В рішенні від 23.05.2001 № 6-рп/2001 у справі № 1-17/2001 (справа щодо конституційності статті 248-3  ЦПК України) Конституційний Суд України зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України  порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості і не належить до сфери управлінської.
		Частиною першою статті 24 Кримінального процесуального кодексу України     закріплено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
		Відповідно до частини першої  статті 110 Кримінального процесуального кодексу України  процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду.
		Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне (частина третя  статті 110 Кримінального процесуального кодексу України).
		Так, виходячи зі змісту приписів частини другої статті 3 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» слідчий, прокурор, суд, у провадженні яких знаходяться кримінальні провадження щодо кримінальних правопорушень, у розслідуванні чи судовому розгляді яких брали або беруть участь особи, зазначені у статті 2 цього Закону, а також орган (підрозділ), що здійснює оперативно-розшукову діяльність уповноважений приймають рішення про застосування заходів безпеки щодо осіб, які брали участь або сприяли виявленню, попередженню, припиненню злочинів.
		Рішення про застосування заходів безпеки може бути прийнято слідчим суддею у випадках, передбачених статтею 206 Кримінального процесуального кодексу України.
		Порядок прийняття рішення про застосування і скасування заходів безпеки визначено статтею 22 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні".
		З наведеного можна дійти висновку, що прийняття прокурором або іншою  уповноваженою особою чи органом рішення про застосування заходів безпеки приймається у кримінальному провадженні відповідно до Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні» та Кримінального процесуального кодексу України.
		З огляду на викладене доводи позивача про те, що оскаржувана постанова прокурора військової прокуратури сил антитерористичної операції від 21.03.2017 про застосування заходів безпеки до осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні № 42017051110000036 від 15.03.2017, не є процесуальним рішенням прокурора, прийнятим в межах кримінального провадження є необґрунтованими та не заслуговують на увагу суду.
		Відтак, спір в частині визнання протиправною та скасування постанови прокурора Військової прокуратури сил антитерористичної операції від 21.03.2017 про застосування заходів безпеки до осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні  № 42017051110000036 від 15.03.2017, виник не у зв'язку з виконання останнім владних  управлінських функції як суб'єкта владних повноважень, а з правовідносин, які  склались при організації виконання правоохоронної функції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України  в рамках кримінального провадження.
		Статтями 303-307 Кримінального процесуального кодексу України встановлено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування.
		З огляду на викладене питання щодо визнання протиправною і скасування постанови прокурора Військової прокуратури сил антитерористичної операції від 21.03.2017 про застосування заходів безпеки до осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні № 42017051110000036 від 15.03.2017, повинне вирішуватися відповідним судом в порядку, передбаченому  Кримінальним процесуальним кодексом України.
		Відповідно до  статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод     1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
		Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг на процесуальні рішення, дії чи бездіяльність суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в рамках кримінального провадження є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.
		Відтак, вимогу позивача про визнання протиправною та скасування постанови прокурора Військової прокуратури сил антитерористичної операції від 21.03.2017 про застосування заходів безпеки до осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні № 42017051110000036 від 15.03.2017, належить розглядати не адміністративному суду в порядку адміністративного судочинства, а загальному суду в порядку кримінального судочинства.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 109 КАС України суд відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
		Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за цим позовом в частині позовної вимоги  про  визнання протиправною та скасування постанови прокурора Військової прокуратури сил антитерористичної операції від 21.03.2017 про застосування заходів безпеки до осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні № 42017051110000036 від 15.03.2017.
		Керуючись статтями  17,  109 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		У Х В А Л И В :
		Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі в частині позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови прокурора Військової прокуратури сил антитерористичної операції від 21.03.2017 про застосування заходів безпеки до осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні № 42017051110000036 від 15.03.2017.
		 
		Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, встановлені частиною першою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Суддя                                                                                О.О.Власенкова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...