Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/20084/14 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення юстиції, зокрема спори у сфері:.
Надіслано для оприлюднення: 10.11.2017. Зареєстровано: 11.11.2017. Забезпечено надання загального доступу: 13.11.2017.
Дата набрання законної сили: 01.11.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		01 листопада 2017 року                                                   м. Київ                              К/800/6492/17 
		 
		Колегія суддів Вищого адміністративного суду України
		в складі: головуючий - Стародуб О.П.,
		              судді - Пасічник С.С., Швець В.В.,
		секретар судового засідання - Іванова Н.П.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Кабінету Міністрів України та публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017р. у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, треті особи - Нотаріальна палата України, ОСОБА_3, публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк», публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Альфа-Банк» про визнання незаконними, нечинними та скасування пунктів постанови, -
		в с т а н о в и л а:
		У грудні 2014 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовами (з урахуванням уточнених позовних вимог) про визнання незаконними, нечинними та часткове скасування пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014р. №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».
		Ухвалою окружного адміністративного суду м. Києва від 04.03.2015р. вказані позовні заяви об'єднано в одне провадження.
		Справа розглядалась судами неодноразово.
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.11.2015р. скасовано постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 20.03.2015р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2015р., якими позовні вимоги задоволено частково, та направлено справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
		Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 07.11.2016р. в задоволенні позову відмовлено.
		Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017р. рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково.
		Визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині: 
		Пункт 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: « 11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу». 
		Пункт 2 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
		В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		З таким рішенням суду апеляційної інстанції не погодились відповідач - Кабінет Міністрів України та третя особа - ПАТ «КБ «Приватбанк», подали касаційні скарги, в яких посилаються на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просять скасувати ухвалене судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційні скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
		Так, відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. 
		Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Частиною першою статті 88 цього Закону передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
		В ході розгляду справи судами встановлено, що на виконання вимог статті 87 Закону України «Про нотаріат» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 29.06.1999р. №1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (далі - Перелік).
		Відповідно до пункту 1 цієї постанови (в редакції до 26.11.2014р.) такими документами є нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно.
		При цьому для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
		Оскаржуваною постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 26.11.2014р. №662 до зазначеного Переліку внесено зміни, відповідно до яких, серед іншого, в абзаці першому пункту першого після слів «заставлене майно» доповнено словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього Переліку)».
		Крім того, розділ «стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами» доповнено пунктом 11 такого змісту:
		«Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання.
		Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу».
		Також порядок доповнено розділом «стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» та пунктом 2 такого змісту: 
		«кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.
		Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
		Судами встановлено, що позивачі є сторонами кредитних та іпотечних договорів, укладених за участю банківських установ, за якими позивачі мають прострочену заборгованість.
		Листом від 12.12.2014р. ПАТ «Промінвестбанк» повідомило позивача ОСОБА_1, що в разі невиконання ним умов кредитного договору банк може звернутись до суду або відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014р. до нотаріуса для вчинення виконавчого напису на кредитному договорі.
		Вважаючи оскаржувану постанову незаконною позивачі звернулись з даним позовом до суду.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова прийнята на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Постанова розроблена з метою забезпечення належної реалізації положень закону, вона доповнює та конкретизує перелік документів, які подаються нотаріусу для вчинення виконавчого напису на таких договорах, цією постановою вдосконалено механізм стягнення заборгованості за кредитами та нотаріально посвідченими договорами іпотеки, встановлено більш ефективний механізм стягнення заборгованості з позичальників, що ухиляються від виконання своїх зобов'язань.
		Також суд першої інстанції виходив з того, що Кабінет Міністрів України при прийнятті постанови від 26.11.2014р. №662 реалізував законодавчо визначені повноваження щодо встановлення переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів.
		Крім того, суд виходив з того, що позивачами не надано жодних доказів яким чином постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 26.11.2014 №662 порушує їх права та законні інтереси.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, апеляційний суд виходив з того, що нотаріус, перш ніж вчинити виконавчий напис, повинен перевірити чи підпадає заявлена вимога під той вид заборгованості, про який йдеться в Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999р. №1172, чи подані всі передбачені цим Переліком документи, чи оформлені такі документи належним чином, чи підтверджують подані документи безспірність заборгованості боржника перед кредитором та прострочення виконання зобов'язання, чи не виник спір між зацікавленими особами, чи не минув встановлений законодавством строк для вчинення виконавчого напису.
		В той же час в оскаржуваній постанові Кабінет Міністрів України, якому законом надано повноваження щодо встановлення переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, встановив перелік документів, які необхідно надати нотаріусу для одержання виконавчого напису, що фактично нівелює вимогу законодавства щодо необхідності підтвердження наявності та безспірності заборгованості, набуття чинності кредитним договором та повноважень іпотекодержателя.
		Також апеляційний суд виходив з того, що зміни до Переліку, затверджені оскаржуваною постановою, не передбачають обов'язку подання нотаріусу разом із оригіналом кредитного договору доказу на підтвердження факту укладення такого договору (шляхом передачі грошей або інших речей).
		Крім того, суд апеляційної інстанції виходив з того, що зміни до Переліку не враховують положень частини 10 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якого, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.
		Крім того, суд апеляційної інстанції виходив з того, що доповнений оскаржуваною постановою розділ Переліку «стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» дозволяє кредиторам без повідомлення боржника здійснювати «односторонній» розрахунок заборгованості та звільняє кредитора від обов'язку доведення безспірності боргу, його суми та факту прострочення.
		Крім того, суд апеляційної інстанції виходив з того, що пункт 1 змін до Переліку надає можливість іпотекодержателю задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на житло, яке є предметом іпотеки, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса всупереч вимог статті 47 Конституції України, якою передбачено заборону примусового позбавлення житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		Також апеляційний суд виходив з того, що пунктами 1 та 2 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» визначено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке житлове майно відповідає певним вимогам, а також інше майно (майнові права) при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації предмета застави (іпотеки).
		Крім того, апеляційний суд виходив з того, що в матеріалах справи наявні копії кредитних та іпотечних договорів, укладених позивачами з банківськими установами, розрахунки банку та повідомлення про існування у них простроченої заборгованості, що свідчить про можливість застосування оскаржуваного нормативно-правового акту до позивачів в майбутньому та, як наслідок, можливість його оскарження останніми.
		З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи. 
		Мотиви та доводи, наведені у касаційних скаргах, висновки апеляційного суду не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи апеляційним судом встановлено невідповідність оскаржуваної постанови окремим законодавчим нормам, в тому числі Закону України «Про нотаріат», а тому суд обґрунтовано прийняв рішення про часткове задоволення позовних вимог.
		Доводи касаційних скарг з приводу того, що приймаючи оскаржувану постанову відповідач діяв у межах визначеної Законом України «Про нотаріат» компетенції, а внесені зміни покликані удосконалити механізм стягнення заборгованості та конкретизувати перелік необхідних для цього документів також є безпідставними і висновки апеляційного суду не спростовують з огляду на наступне.
		Так, умови вчинення виконавчих написів закріплено у статті 88 Закону України «Про нотаріат», відповідно до якої такими умовами, крім строків їх вчинення, є підтвердження поданими документами безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
		При цьому, відповідно до статті 46 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.
		Відповідно до пункту 2.2 Порядку вчинення нотаріальних дій, затв. наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. №296/5, у разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.
		Таким чином, за змістом наведених законодавчих норм саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути підтверджений відповідними документами відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених у статті 88 Закону України «Про нотаріат».
		В той же час встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбачені статтею 88 Закону України «Про нотаріат» умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положенням статті 87 цього Закону, якою Кабінет Міністрів України уповноважено встановити лише перелік документів, які встановлюють заборгованість, за якими її стягнення провадиться у безспірному порядку.
		Доводи касаційних скарг в частині відсутності у позивачів права оскарження спірної постанови також є безпідставними з наступних мотивів.
		Так, главою 6 КАС України передбачено особливості провадження в окремих категоріях адміністративних справ.
		Зокрема, однією з особливостей розгляду справ щодо законності постанов Кабінету Міністрів України, відповідно до статті 171 КАС України, є можливість превентивного судового захисту, відповідно до якого право оскаржити нормативно-правовий акт мають не лише особи, щодо яких його вже застосовано, а також і особи, які лише є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
		Таким чином, позивачі як сторони іпотечних та кредитних договорів, по яких існує заборгованість, є учасниками правовідносин, у яких може бути застосована оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України, а тому апеляційний суд обґрунтовано прийшов до висновку, що позивачі наділені правом звернення до суду з даним позовом.
		Подібна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 25.05.2010р. №21-282во10, яка полягає у тому, що відповідно до положень частини 2 статті 171 КАС України право на оскарження нормативно-правового акту мають як особи, щодо яких його застосовано, так і особи, які є суб'єктами правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тому суб'єктами оскарження можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, при цьому не обов'язково, щоб на момент оскарження щодо них вже було застосовано відповідний нормативно-правовий акт, достатньо, щоб такий акт теоретично міг бути застосований до них, як до суб'єктів відповідних правовідносин.
		Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційні скарги слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
		Керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -
		у х в а л и л а:
		 Касаційні скарги Кабінету Міністрів України та публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017р. у даній справі - без змін.
		 Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку передбаченому главою 3 розділу IV КАС України.
		 
		 
		          Головуючий:                                                         О.П. Стародуб
		 
		 
		          Судді:                                                                    С.С. Пасічник
		 
		 
		                                                                                         В.В. Швець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...