Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/4626/14 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку.
Надіслано для оприлюднення: 20.11.2017. Зареєстровано: 21.11.2017. Забезпечено надання загального доступу: 21.11.2017.
Дата набрання законної сили: 15.11.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		15 листопада 2017 року Справа № 910/4626/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
		головуючого :                               Кравчука Г.А., 
		суддів:                                            Данилової М.В., Алєєвої І.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу  товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний форум"на постанову                             Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2017у справі  Господарського суду№ 910/4626/14 м. Києваза позовомзаступника Генерального прокурора Українидо        треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів:1) Київської міської ради, 2) обслуговуючого кооперативу житлового кооперативу "Освітянин", 3) товариства з обмеженою відповідальністю "Пейзажне", 4) товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний форум", 5) товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельне товариство",   1) Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 2) Головне управління Державного агентства земельних ресурсів України у м. Києві (Головне управління Держгеокадастру у м. Києві), 3) Національний музей архітектури та побуту України, 4) сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрокомбінат "Хотівський",    провизнання недійсним рішення та державних актів на право власності, визнання відсутності прав власності на земельні ділянки
		в судовому засіданні взяли участь представники:
		 
		прокурор відділу ГПУ Чорна О.М., посв. від 27.05.2013 № 017084;відповідача-1: не з'явились; відповідача-2: не з'явились; відповідача-3: не з'явились; відповідача-4: Іщенко Г.М., дов. від 14.11.2017; відповідача-5: не з'явились; третьої особи-1: не з'явились; третьої особи-2: не з'явились; третьої особи-3: не з'явились; третьої особи-4: не з'явились;
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У березні 2014 року заступник Генерального прокурора України (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою, у якій просив визнати:
		- недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 01.10.2007 № 353/3187 "Про передачу земельних ділянок обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу "Освітянин" для житлової забудови вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва";
		- недійсними видані обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу "Освітянин" (далі - Кооператив "Освітянин") державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 006290 та № 006291, зареєстровані 08.01.2008 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00178 та № 07-8-00177;
		- недійсними видані товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельне товариство" (далі - Товариство "Будівельне товариство") державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 030410, зареєстрований 30.10.2008 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00244 та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 986764, зареєстрований 09.07.2009 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00300;
		- недійсним виданий товариству з обмеженою відповідальністю "Пейзажне" (далі - Товариство "Пейзажне") державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 011930, зареєстрований 08.09.2010 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00398;
		- недійсним виданий товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельний форум" (далі - Товариство "Будівельний форум") державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 0119443, зареєстрований 08.09.2010 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00393;
		- відсутність у Кооперативу "Освітянин", Товариства "Будівельне товариство", Товариства "Будівельний форум" та Товариства "Пейзажне" права власності на земельні ділянки, що розташовані за адресою:
		вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва, площею 86,4814 га, кадастровий номер: 8000000000:79:562:0001, вартістю за нормативною грошовою оцінкою - 224 810 621,30 грн.;
		вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва, площею 16,0345 га, кадастровий номер: 8000000000:79:107:0002 вартістю за нормативною грошовою оцінкою - 40 828 647,35 грн.
		Просив суд вжити заходи до забезпечення цього позову, шляхом:
		- накладення арешту на земельні ділянки, що розташовані за адресою: вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва, площею 86,4814 га, кадастровий номер 8000000000:79:107:0001; вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва, площею 16,0345 га, кадастровий номер 8000000000:79:107:0002;
		- заборони Кооперативу "Освітянин", Товариству "Будівельне товариство", Товариству "Будівельний форум", Товариству "Пейзажне" та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії з вищезазначеними земельними ділянками, у тому числі укладати договори, вчиняти інші правочини щодо цих земельних ділянок, здійснювати будівельні та інші роботи;
		- заборони Головному управлінню Державного агентства земельних ресурсів України у м. Києві, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), державним реєстраторам Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м Києві та будь-яким іншим уповноваженим органам і особам здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо вищезазначених земельних ділянок.
		Також просив суд відновити строк позовної давності за заявленими вимогами з посиланням на положення ст. 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
		Позовні вимоги прокурор, посилаючись на норми ЦК України, Господарського кодексу України (далі - ГК України), Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК УРСР), Закону України "Про кооперацію", Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та окремі роз'яснення пленумів Верховного та Вищого господарського судів України обґрунтовував тим, що Кооператив "Освітянин" незаконно набув спірні земельні ділянки за оскаржуваним рішенням на підставі ст. 41 ЗК України, оскільки він не є житлово-будівельним кооперативом у розумінні ЖК УРСР та ст. 41 ЗК України, він не відповідає вимогам законодавства за кількісним складом його учасників, а сама мета отримання земельних ділянок не пов'язана з будівництвом та експлуатацією житла для членів кооперативу. Дії Кооперативу "Освітянин" щодо передачі спірних земельних ділянок до статутного капіталу Товариства "Будівельне товариство", яке, у свою чергу, внесло їх до статутного капіталу Товариства "Будівельний форум" та Товариства "Пейзажне", прокурор вважає такими, що спрямовані на відчуження об'єктів права власності Українського народу, а тому порушують публічний порядок і є нікчемними відповідно до приписів ст. 228 ЦК України.
		В обґрунтування необхідності вжиття заходів до забезпечення позову вказав на імовірність подальшого протиправного відчуження спірних земель, оскільки перші примірники раніше виданих відповідачам державних актів на право власності не повертались до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), записи про їх анулювання (скасування) до книги записів реєстрації державних актів на право власності не вносились. Окрім того, за твердженнями прокурора на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:79:107:0002 проводяться будівельні роботи, що підтверджується актом обстеження (контролю) та документального вивчення об'єктів культурної спадщини в межах визначеного Південного історичного ареалу м. Києва.
		23.12.2016 Товариством "Будівельний форум" було подано суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до позовних вимог прокурора.
		Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.
		Останнім рішенням Господарського суду м. Києва від 25.01.2017 (суддя Чинчин О.В.) позов задоволено частково. Визнано недійсним виданий Кооперативу "Освітянин" державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 006291, зареєстрований 08.01.2008 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00177; визнано недійсними видані Товариству "Будівельне товариство" державний акт на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 030410, зареєстрований 30.10.2008 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00244 та державний акт серії ЯЕ № 986764, зареєстрований 09.07.2009 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00300; визнано недійсним виданий Товариству "Будівельний форум" державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 011944, зареєстрований 08.09.2010 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00393; визнано відсутність у Кооперативу "Освітянин", Товариства "Будівельне товариство", Товариства "Будівельний форум" та Товариства "Пейзажне" права власності на земельні ділянки, що розташовані за адресою:
		- вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва, площею 86,4814 га, кадастровий номер: 8000000000:79:562:0001, вартістю за нормативною грошовою оцінкою - 224 810 621,30 грн.;
		- вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва, площею 16,0345 га, кадастровий номер: 8000000000:79:107:0002 вартістю за нормативною грошовою оцінкою - 40 828 647,35 грн.
		В іншій частині позовних вимог прокурора провадження у справі припинено.
		При цьому, ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.01.2017 прокурору було відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 (колегія суддів: Іоннікова І.А., Тищенко О.В., Тарасенко К.В.) рішення Господарського суду м. Києва від 25.01.2017 залишено без змін. Ухвалу Господарського суду м. Києва від 25.01.2017 скасовано і задоволено заяву прокурора про забезпечення позову. Вжито заходи до забезпечення позову, заявлені прокурором у повному обсязі.
		В частині задоволення позовних вимог вказані рішення та постанова прийняті з мотивів, викладених прокурором у позовній заяві. Часткове припинення провадження у справі обґрунтоване наявністю рішення господарського суду, яким в цій частині вже вирішено спір між тими ж сторонами про той же предмет та з тих же підстав. Разом з тим, суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків щодо законності заявлених прокурором заходів до забезпечення позову, а також дійсної необхідності їх вжиття.
		Товариство "Будівельний форум" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та додатковими поясненнями до неї, у яких просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 і рішення Господарського суду м. Києва від 25.01.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові. Просить також відмовити у задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову у справі. Викладені у касаційній скарзі вимоги Товариство "Будівельний форум" обґрунтовує посиланням на обставини справи, положення ст. 267  ЦК України, ст. ст. 9, 20 ЗК України, ст. ст. 47, 33, 43, 67 ГПК України та ст. 1 Закону України "Про планування і забудову територій", наголошуючи на тому, що прокурором при зверненні до суду з даним позовом пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови в позові. Вважає визнання судами попередніх інстанцій поважними причин пропущення прокурором позовної давності у справі неправомірним та належним чином не обґрунтованим. Вказує на законність окремих пунктів рішення Київської міської ради від 01.10.2007 № 353/3187 "Про передачу земельних ділянок обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу "Освітянин" для житлової забудови вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва" та відсутність підстав для визнання його недійсним в цілому. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову.
		Прокурор і Головне управління Держгеокадастру у м. Києві скористалися правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та надіслали до Вищого господарського суду України свої пояснення по суті спору.
		Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзиви на касаційну скаргу Товариства "Будівельний форум" до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.
		Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства "Будівельний форум" не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
		Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що рішенням Київської міської ради (далі - Київрада) від 01.10.2007 № 353/3187 "Про передачу земельної ділянки обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу "Освітянин" для житлової забудови на вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва" було вирішено:
		- затвердити містобудівне обґрунтування щодо внесення змін до Генерального плану розвитку м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затверджених рішенням Київради від 28.03.2002 № 370/1804, зміни цільового призначення сільськогосподарських земель під малоповерхову житлову забудову Кооперативу "Освітянин" на вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва; 
		- внести зміни до Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затверджених рішенням Київради від 28.03.2002 № 370/1804, а саме: територію в межах, визначених містобудівним обґрунтуванням, перевести за функціональним призначенням до зони малоповерхової житлової забудови; 
		- внести зміни до Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2020 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київради від 19.07.2005 № 806/3381, в частині переведення території, визначеної містобудівним обґрунтуванням, до території зелених насаджень обмеженого користування та спеціального призначення; 
		- віднести земельну ділянку загальною площею 92,42 га до земель запасу житлової та громадської забудови з виключенням їх з категорії земель сільськогосподарського призначення; 
		- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок Кооперативу "Освітянин" для житлової забудови на вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва; 
		- передати Кооперативу "Освітянин", за умови виконання пункту 6 цього рішення, земельну ділянку загальною площею 108,52 га по вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва за рахунок земель, наданих товариству з обмеженою відповідальністю агрокомбінату "Хотівський" відповідно до пункту 5 рішення Київради від 23.10.2003 № 117/990 "Про оформлення права користування земельними ділянками" та право користування якими посвідчено договором оренди земельних ділянок від 29.10.2004 № 79-6-00249 (загальною площею 94,42 га), та міських земель, не наданих у власність чи користування (площею 14,10 га).
		На підставі матеріалів справи місцевим та апеляційним господарськими судами також було з'ясовано, що:
		- на виконання вказаного рішення Київради від 01.10.2007 № 353/3187 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Кооперативу "Освітянин" було видано державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 006290 (16,0345 га), ЯЖ № 006291 (92,4814 га);
		- в подальшому 03.03.2008 Кооператив "Освітянин" вніс спірні земельні ділянки до статутного фонду Товариства "Будівельне товариство" в якості частки засновника, яким 30.10.2008 було отримано державні акти на право власності на спірні земельні ділянки серії ЯЖ № 030409 (16,0345 га) та № 030410 (92,4814 га);
		- 09.07.2009 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) було видано Товариству "Будівельне товариство" державний акт (серії ЯЕ № 986764)  на право власності на земельну ділянку площею 86,4814 га;
		- 29.07.2010 Товариство "Будівельне товариство" внесло земельну ділянку площею 16,0345 га до статутного капіталу Товариства "Пейзажне", що підтверджується протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Пейзажне" № 2 від 29.07.2010. На підставі вказаного протоколу 08.09.2010 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) було видано Товариству "Пейзажне" державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 011930, відповідно до якого воно є власником спірної земельної ділянки площею 16,0345 га;
		- 30.07.2010 Товариством "Будівельне товариство" було передано спірну земельну ділянку площею 86,4814 га до статутного фонду Товариства "Будівельний форум", що підтверджується протоколом загальних зборів учасників Товариства "Будівельний форум" № 2 від 30.07.2010. На підставі вказаного протоколу 08.09.2010 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) було видано Товариству "Будівельний форум" державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 011944, відповідно до якого воно є власником спірної земельної ділянки площею 86,4814 га.
		При зверненні до суду з даними позовом прокурор зазначав, що рішення Київради від 01.10.2007 № 353/3187 прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України та підлягає визнанню недійсним, оскільки всупереч вимогам  ЗК України земельні ділянки для будівництва житла надано юридичній особі, яка не є житлово-будівельним кооперативом у розумінні  ст. 41 ЗК України, що має своїм наслідком незаконність їх подальшої передачі відповідачам-3, 4 та 5. 
		Судами попередніх інстанцій було з'ясовано, що рішенням Господарського суду м. Києва від 22.05.2014 у справі № 910/24772/13, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2014 та Вищого господарського суду України від 14.10.2014, позовні вимоги заступника прокурора м. Києва задоволено повністю. Визнано недійсним з моменту прийняття рішення Київради від 01.10.2007 № 353/3187 "Про передачу земельної ділянки обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу "Освітянин" для житлової забудови на вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва". Визнано недійсним виданий Кооперативу "Освітянин" державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 006290, зареєстрований 08.01.2008 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00178. Визнано недійсним виданий Товариству "Пейзажне" державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 011930, зареєстрований 08.09.2010 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00398. Визнано відсутнім у Кооперативу "Освітянин", Товариства "Будівельне товариство", Товариства "Пейзажне" право власності на земельну ділянку площею 16,0345 га, кадастровий номер: 8000000000:79:107:0002, що розташована на вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва, вартістю за нормативною грошовою оцінкою у розмірі 40 828 647,35 грн.
		Стаття 80 ГПК України визначає підстави припинення провадження у справі, відповідно до якої, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо: спір не підлягає вирішенню в господарських судах України (п. 1); відсутній предмет спору (п. 1-1); є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав (п. 2); позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом (п. 4); сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду (п. 5); настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (п. 6); сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом (п. 7).
		Враховуючи результати розгляду позову заступника прокурора м. Києва у справі № 910/24772/13 Господарського суду м. Києва, суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо необхідності припинення провадження у даній справі на підставі п. 1-1 частини першої ст. 80 ГПК України в частині:
		- визнання недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 01.10.2007 № 353/3187 "Про передачу земельної ділянки обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу "Освітянин" для житлової забудови на вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва";
		- визнання недійсним виданого Кооперативу "Освітянин" державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 006290, зареєстрованого 08.01.2008 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00178;
		- визнання недійсним виданого Товариству "Пейзажне" державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 011930, зареєстрованого 08.09.2010 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00398;
		- визнання відсутнім у Кооперативу "Освітянин", Товариства "Будівельне товариство", Товариства "Пейзажне" права власності на земельну ділянку площею 16,0345 га, кадастровий номер: 8000000000:79:107:0002, що розташована на вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва, вартістю за нормативною грошовою оцінкою у розмірі 40 828 647,35 грн.
		За результатами перегляду справи в касаційному порядку колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірним та обґрунтованим припинення судами провадження у даній справі в цій частині позовних вимог. 
		Однак, при припиненні провадження суди помилково послались на п. 1-1 частини першої ст. 80 ГПК України який визначає підставою припинення провадження відсутність предмету спору, оскільки в даному випадку припинення провадження у справі обумовлено наявністю рішення господарського суду (рішення Господарського суду м. Києва від 22.05.2014 у справі № 910/24772/13, що набрало законної сили), яким в межах своєї компетенції було вирішено господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Відтак, провадження у справі в наведеній вище частині підлягало припиненню на підставі п. 2 частини першої ст. 80 ГПК України.
		Разом з тим, вказані помилки судів попередніх інстанцій не призвели до прийняття неправильного по суті рішення, а тому, оскаржувані судові рішення в цій частині підлягають залишенню без змін з підстав, визначених у даній постанові.
		У своїх поясненнях до касаційної скарги Товариство "Будівельний форум" посилається на законність окремих пунктів рішення Київради від 01.10.2007 № 353/3187 "Про передачу земельних ділянок обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу "Освітянин" для житлової забудови вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва" та відсутність підстав для визнання його недійсним в цілому.
		Колегія суддів Вищого господарського суду України не приймає до уваги ці твердження скаржника, оскільки рішенням Господарського суду м. Києва від 22.05.2014 у справі № 910/24772/13, яке набрало законної сили, вказане рішення Київради від 01.10.2007 № 353/3187 визнано недійсним в цілому, з моменту прийняття. Натомість скаржник даними посиланнями фактично ставить під сумнів чинне судове рішення.
		Між тим, за приписами статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
		Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ст. 9 ЗК України до повноважень Київради віднесено розпорядження землями територіальної громади м. Києва та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.
		Як встановлено положеннями ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
		Як передбачено ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
		Вищенаведене дозволяє дійти висновку про те, що реалізуючи надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі земельних відносин Київрада зобов'язана діяти виключно в інтересах її територіальної громади, не порушуючи при цьому баланс інтересів держави, територіальної громади та окремих громадян.
		З встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи вбачається, що спірні земельні ділянки до прийняття рішення Київради від 01.10.2007 № 353/3187 перебували у власності територіальної громади м. Києва та були безоплатно передані у власність Кооперативу "Освітянин"  на підставі положень ст. 41 ЗК України.
		Відповідно до ст. 41 ЗК України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.
		Наведеною нормою передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена як житлово-будівельний кооператив, а тому при вирішенні питання щодо безоплатного надання земельної ділянки в порядку, визначеному наведеною нормою, слід в обов'язковому порядку враховувати мету створення відповідного кооперативу, яка має відповідати встановленим вимогам до порядку створення такого кооперативу. (Аналогічна правова позиція щодо необхідності вивчення міською радою мети створення, порядку організації та діяльності кооперативу викладена у постанові Верховного Суду України   № 21-195а14 від 17.06.2014).
		Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор обґрунтовував свої позовні вимоги про визнання недійсним рішення Київради від 01.10.2007 № 353/3187 зокрема тим, що:
		- Кооператив "Освітянин" не є житлово-будівельним кооперативом у розумінні ЖК УРСР та ст. 41 ЗК України;
		- його засновники не перебували на квартирному обліку, що свідчить про відсутність підстав для покращення їх житлових умов шляхом надання земельної ділянки для будівництва будинку для членів житлового кооперативу;
		- оскільки учасниками Кооперативу "Освітянин" були тільки 4 особи, то передача цьому кооперативу земельної ділянки площею 108,52 га під будівництво малоповерхових будинків котеджного типу, не узгоджується із заявленою метою - будівництвом та експлуатацією житла для членів кооперативу.
		Відповідно до ст. 94 ГК України кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).
		Статтею 6 Закону України "Про кооперацію" встановлено, що кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо. Кооператив є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням.
		Згідно зі статтями 133, 137 ЖК УРСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. Однією з умов вступу до житлово-будівельного кооперативу є перебування на квартирному обліку в даному населеному пункті. Житлово-будівельні кооперативи організовуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, Житловим кодексом УРСР, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства України. Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленого порядку. Кількість членів кооперативу повинна бути відповідною кількості квартир у будинку. Квартири, які надаються членам кооперативу, повинні відповідати граничному розміру жилої площі, сумі пайового внеску та кількості членів сім'ї.
		Пунктом 1 розділу 1 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186, встановлено, що житлово-будівельний кооператив організовується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, - одно - і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).
		Частиною першою статті 134 ЖК УРСР встановлено, що на облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов.
		За змістом п. 3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186, число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. При будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік.
		За результатами встановлення обставин справи судами з'ясовано те, що Кооператив "Освітянин" було створено з порушенням вимог законодавства і у нього були відсутні правові підстави для набуття у власність спірних земельних ділянок в порядку ст. 41 ЗК України, оскільки:
		- відповідно до п. 2.1.1 Статуту Кооперативу "Освітянин", затвердженого установчими зборами засновників Кооперативу "Освітянин" (протокол № 1 від 12.06.2007), зареєстрованого державним реєстратором 15.06.2007, метою створення кооперативу є забезпечення житлом членів кооперативу та членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), будівництва одноквартирних і двоквартирних жилих будинків садибного типу, або багатоквартирних блокованих жилих будинків з надвірними будівлями, або котеджів за власні кошти кооперативу або з допомогою банківського кредиту; наступної експлуатації та управління будинками кооперативу;
		- пунктом 3.2 Статуту Кооперативу "Освітянин" підтверджувалося, що на момент прийняття рішення Київради від 01.10.2007 № 353/3187 його членами (засновниками) були чотири громадянина, а саме: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, щодо яких відсутні докази перебування на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов;
		- відведення згідно скасованого рішення Київради від 01.10.2007 № 353/3187 такої великої земельної ділянки (площею 108,52 га) для поліпшення житлових умов лише чотирьох осіб (засновників кооперативу) та членів їх сімей за рахунок будівництва малоповерхових будинків котеджного типу свідчить про недотримання принципів рівності у земельних правовідносинах.
		В силу статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується Державним актом.
		Пунктом 2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" роз'яснено, що державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування. Разом з тим господарським судам слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому, з огляду на приписи частини першої статті 16 ЦК України та статті 152 ЗК України, захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.
		За таких обставин, враховуючи доведеність фактів відсутності у Кооперативу "Освітянин" на момент прийняття рішення Київради від 01.10.2007 № 353/3187 права на отримання спірних земельних ділянок у власність на підставі статті 41 ЗК України, порушення у зв'язку із такою передачею прав та охоронюваних законом інтересів територіальної громади м. Києва, а також приймаючи до уваги подальше скасування з наведених підстав відповідного рішення органу місцевого самоврядування про таку передачу, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірним і обґрунтованим визнання недійсним виданого Кооперативу "Освітянин" державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 006291, зареєстрованого 08.01.2008 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської державної адміністрації) за № 07-8-00177.
		Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що незаконність отримання у власність земельної ділянки по вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва площею 92,4814 га, в силу положень частини першої статті 316 та частини четвертої статті 373 ЦК України, унеможливлює здійснення Кооперативом "Освітянин" дій щодо розпорядження ними, у тому числі шляхом внесення до статутного фонду Товариства "Будівельне товариство" як частки засновника. У зв'язку з чим набуття Товариством "Будівельне товариство" права власності на відповідну земельну ділянку пов'язане з неправомірним позбавленням територіальної громади м. Києва права власності на них та зроблено поза її волею, що суперечить вимогам статті 321 ЦК України.
		З тих самих підстав колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій і щодо неможливості набуття Товариством "Будівельний форум" права власності на земельну ділянку площею 86,4814 га, як внеску Товариства "Будівельне товариство" до його статутного фонду як частки засновника. А тому, судами попередніх інстанцій правомірно задоволено позовні вимоги прокурора щодо визнання недійсними виданих Товариству "Будівельне товариство" державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 030410 і серії ЯЕ № 986764, та виданого Товариству "Будівельний форум" державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №011944.
		При цьому, як вірно наголошено місцевим та апеляційним господарськими судами, до спірних правовідносин не може бути застосований інститут добросовісного набувача права на майно, оскільки спірні вимоги не стосуються витребування майна, а пов'язані з наданням правової оцінки актам як правопідтверджуючим документам. Крім того, внесення майна до статутного капіталу товариства не є платним набуттям майна, так як не пов'язано з зустрічною майновою компенсацією у вигляді коштів, товарів, послуг тощо, а тому дійсний власник майна може ставити вимогу про витребування останнього у товариства.
		Визнання в судовому порядку недійсними рішення Київради від 01.10.2007 № 353/3187 та державних актів на право власності на спірні земельні ділянки свідчить про відсутність правових підстав володіння відповідачами 2-5 спірними земельними ділянками, у зв'язку із чим позовні вимоги прокурора про визнання відсутнім у вказаних відповідачів права власності на відповідні земельні ділянки є обґрунтованими та були правомірно задоволені господарськими судами.
		При цьому, виходячи з положень частини другої статті 16 ЦК України, частини другої статті 20 ГК України та ст. 152 ЗК України, обраний прокурором спосіб захисту відповідає положенням чинного законодавства.
		Доводи касаційної скарги Товариства "Будівельний форум" наведеного вище не спростовують та не впливають на них.
		Щодо посилань Товариства "Будівельний форум" на пропущення прокурором строку позовної давності та заявлення про її застосування, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає наступне.
		Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
		Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
		У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
		Відповідно до положень ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Частиною першою ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Позов у даній справі подано заступником Генерального прокурора України як позивачем.
		З вищевказаних правових приписів вбачається, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права. 
		При цьому, норма частини першої ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
		Згідно зі ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
		Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені                ч. 1 ст. 261 ЦК України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
		Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 01.07.2015 № 6-178цс15, яка була прийнята на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах.
		В абзаці 2 п. 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у рішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10 зазначено, що у разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (ч. 2 ст. 29 ГПК України), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.
		Судами попередніх інстанцій було з'ясовано, що на засіданні Київради 01.10.2007, на якому було прийнято оспорюване рішення № 353/3187 "Про передачу земельної ділянки обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу "Освітянин" для житлової забудови на вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва" був присутній представник прокуратури м. Києва, що підтверджується стенограмою пленарного засідання 01.10.2007, наявною в матеріалах справи.
		Прокуратура м. Києва, як і Генеральна прокуратура України входять в єдину централізовану систему органів прокуратури України, а тому в даному випадку заступнику Генерального прокурора України про оспорюване рішення Київради стало відомо у жовтні 2007 року, в той час як прокурор звернувся до суду з даним позовом лише у березні 2014 року.
		Разом з тим, при зверненні до суду з даним позовом прокурор просив суд відновити строк позовної давності за заявленими вимогами з посиланням на положення ст. 267 ЦК України та ст. 53 ГПК України.
		За приписами частин другої-п'ятої статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		За заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду (ч. ч. 1 та 2 ст. 53 ГПК України).
		Як вірно наголошено судами попередніх інстанцій, чинним законодавством не передбачено переліку підстав, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Дане питання віднесено до виключної компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.
		Місцевий господарський суд, із висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, визнав поважними причини пропуску строку позовної давності прокурором у даній справі, з огляду на наступне.
		Частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.
		Стаття 6 Конвенції детально описує процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
		Приписами статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
		Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно.
		Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України та статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства.
		При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини.
		Так, відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року в справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21 лютого 1986 року в справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.
		У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
		Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
		Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
		За таких обставин, у даній справі "суспільним", "публічним" інтересом звернення заступника Генерального прокурора України до суду з позовом про визнання недійсним рішення та державних актів на право власності, визнання відсутності прав власності на земельну ділянку є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі земельних ділянок, що розташовані на вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва, з власності територіальної громади м. Києва у приватну власність Кооперативу "Освітянин", Товариству "Пейзажне", Товариству "Будівельний форум" та Товариству "Будівельне товариство", а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в комунальну власність землі, що незаконно вибуло з такої власності.
		Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
		В питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").
		ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах "Раймондо проти Італії" від 22 лютого 1994 року, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 5 липня 2001 року, "Аркурі та інші проти Італії" від 5 липня 2001 року, "Ріела та інші проти Італії" від 4 вересня 2001 року, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 6 листопада 2008 року).
		Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
		Виходячи зі змісту статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені  Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
		Земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
		Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє їм вільно володіти, користуватись та розпоряджатись такими землями відповідно до державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
		Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
		За результатами розгляду даного спору судами достовірно встановлено, що земельна ділянка площею 92,4814 га, що розташована на вул. Академіка Заболотного у Голосіївському районі м. Києва, була отримана Кооперативом "Освітянин" безоплатно у власність на підставі незаконного рішення Київради від 01.10.2007 № 353/3187 з порушенням норм чинного законодавства України, а відповідачі-3, 4, 5 не є добросовісними набувачами спірної земельної ділянки. Також, приймаючи до уваги, що спірні земельні ділянки є власністю Українського народу, правовідносини, пов'язані із вибуттям земель із державної чи комунальної власності становлять "суспільний", "публічний" інтерес, який полягає у відновленні становища, яке існувало до порушення права.
		Крім того, в даному випадку відповідно до статті 1 Першого протоколу не відбувається порушення принципу "пропорційності", оскільки зміст "суспільного", "публічного" інтересу у вимогах заступника Генерального прокурора України, не дають підстав для висновку про порушення принципу "пропорційності".
		З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій задовольнили заяву заступника Генерального прокурора України про відновлення строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом.
		Скаржник у касаційній скарзі не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, вважає визнання судами попередніх інстанцій поважними причин пропущення прокурором позовної давності у справі неправомірним, належним чином не обґрунтованим та таким, що здійснено з порушенням норм матеріального і процесуального права.
		Між тим, колегія суддів відхиляє дані твердження скаржника як необґрунтовані, з огляду на наступне.
		Позовна заява заступника Генерального прокурора України містить клопотання про відновлення пропущеного ним строку позовної давності у даній справі з посиланням на відповідні положення чинного законодавства.
		Як вже частково зазначалось вище, законодавством України не передбачено чіткого переліку підстав, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Дане питання віднесено до виключної компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір та є його правом.
		З оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами належним чином, всебічно та повно обґрунтовано підстави визнання поважними причин пропуску прокурором строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом.
		За результатами перегляду справи в касаційному порядку колегією суддів касаційної інстанції не виявлено будь-яких порушень норм матеріального чи процесуального права судами при оцінці та визнанні поважними причин пропуску прокурором строку позовної давності у даній справі.
		За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вказані дії місцевого та апеляційного суду законними.
		Враховуючи усе вищевикладене колегія суддів Вищого господарського суду України вважає прийняті у справі судові рішення в частині задоволення позовних вимог прокурора правомірними та обґрунтованими.
		У касаційній скарзі Товариство "Будівельний форум" не погоджується також із висновком суду апеляційної інстанції щодо задоволення заяви прокурора про забезпечення позову та вжиття ним відповідних заходів.
		Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. 
		За приписами ст. 67 ГПК України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Про забезпечення позову виноситься ухвала. Види забезпечення позову повинні бути співвідносними із заявленими позивачем вимогами. Види забезпечення позову можуть використовуватися господарським судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших акціонерів (учасників) господарського товариства. Зокрема, заборона вчиняти дії має стосуватися лише пакета акцій, безпосередньо пов'язаного з предметом спору. Не допускається забезпечення позову заходами, не передбаченими цим Кодексом.
		Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. Про забезпечення позову виноситься ухвала.
		У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
		Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
		Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
		Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
		Як вже частково зазначалось вище, суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків щодо законності заявлених прокурором заходів до забезпечення позову, а також дійсної необхідності їх вжиття.
		Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.01.2017 прокурору було відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.
		Відмовляючи у забезпечені позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявником жодним чином не обґрунтовано, в чому саме полягає утруднення чи неможливість виконання рішення у разі задоволення позовних вимог; заявником жодних посилань на потенційну можливість порушення його прав, свобод та інтересів, без вжиття відповідних заходів не наведено. За висновком місцевого суду нормами чинного законодавства не передбачено право судовим рішенням накладати заборони органам державної влади, в тому числі Головному управлінню Державного агентства земельних ресурсів України у м. Києві, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), державним реєстраторам Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м Києві, здійснювати покладені на них згідно із законодавством повноваження. Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що вимоги, викладені у заяві про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії з вищезазначеними земельними ділянками, у тому числі укладати договори, вчиняти інші правочини щодо цих земельних ділянок, здійснювати будівельні та інші роботи, носять альтеративний характер та не направлені на заборону конкретній особі вчиняти такі дії. 
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 (колегія суддів: Іоннікова І.А., Тищенко О.В., Тарасенко К.В.) ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.01.2017 скасовано, задоволено заяву прокурора та вжито заходи до забезпечення позову, заявлені прокурором у повному обсязі.
		Суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими доводи заявника щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову, зважаючи на неодноразову реалізацію землі за обставин незаконного набуття права власності на неї, що дає підстави припускати, що спірні ділянки можуть і надалі відчужуватися відповідачами у справі. За висновком суду апеляційної інстанції визначені заявником види забезпечення позову пов'язані з предметом позовних вимог, є обґрунтованими, а тому з метою уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів територіальної громади м. Києва, для реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні рішення суду, заяву прокурора про вжиття заходів щодо забезпечення позову було задоволено. При цьому, судом апеляційної інстанції було враховано, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 8000000:79:562:0001 під час здійснення апеляційного провадження відповідачем-4 була передана в іпотеку за договорами іпотеки від 06.04.2017 № 1026 та № 1023.
		За результатами перегляду справи в касаційному порядку колегія суддів Вищого господарського суду України повністю погоджується із правовою позицією суду апеляційної інстанції та вважає задоволення заяви прокурора про забезпечення позову правомірним, обґрунтованим та таким, що здійснено у відповідності до норм процесуального права.
		Доводи Товариства "Будівельний форум" не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, не впливають на них та фактично зводяться до довільного тлумачення положень законодавства України.
		Посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження при перегляді справи у касаційному порядку, відтак відхиляються колегією суддів як безпідставні.
		На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору та підлягає залишенню без змін.
		Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний форум" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 у справі № 910/4626/14 Господарського суду м. Києва - без змін.
		 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                                Г.А. Кравчук
		 
		 
		Суддя                                                                                                    М.В. Данилова
		 
		 
		Суддя                                                                                                    І.В. Алєєва

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...