Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 336/5338/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 21.11.2017. Зареєстровано: 21.11.2017. Забезпечено надання загального доступу: 23.11.2017.
Дата набрання законної сили: 25.11.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		336/5338/17-ц
		2-о/366/179/2017
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		14 листопада 2017 року             м. Запоріжжя
		Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Галущенко Ю.А., за участю секретаря Брагіної І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву в порядку окремого провадження
		ОСОБА_1 , заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, -
		ВСТАНОВИВ:
		У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою поданою в порядку окремого провадження про встановлення факту, що має юридичне значення. В заяві зазначила, що її син ОСОБА_2 відповідно до Указу президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» з 12.04.2014 року був призваний на військову службу до Збройних Сил України та направлений для проходження військової служби до військової частини 169 НЦ СВ.
		21.08.2014 року ОСОБА_2 був направлений у службове відрядження в зону бойових дій на сходу України в період з 16.05.2014 року по 29.08.2014 року де безпосередньо брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької області с. Котівка,м. Іловайську складі ВЧ НОМЕР_1 .
		При виконанні своїх бойових завдань знаходився у 1-му механічному батальйоні, в зенітному ракетному взводі.
		29.08.2014 р. між населеними пунктами Іловайськ-Старобешеве Донецької області, колона автомобілів та військової техніки, у складі якої перебував ОСОБА_2 . Виходячи з оточення м. Іловайськ, Донецької області під час руху колона потрапила у вогневу засідку військ Російської Федерації та прийняла бій. Почався обстріл колони з боку російських військових,які вели вогонь з гранатометів, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.
		ОСОБА_2 був застрелений снайпером у кузові ЗІЛ-131. Від пострілу ОСОБА_2 отримав поранення несумісні з життям. Далі російськими військами було підбито ЗІЛ -131 і ті, хто їхали на ній, пересіли на іншу. Тіло ОСОБА_2 та іншого військовослужбовця залишилися в кузові ЗІЛ -131. 31.08.2014 році їх тіла були підірвані проросійськими бойовичками разом із ЗІЛ -131.
		Рештки ОСОБА_2 були зібрані пошуковцями місії «Евакуація-200» 11.09.2014 року та перевезені до м. Запоріжжя.
		Калінін був пізнаний за тестами ДНК у вересні 2015 року.
		Визнання факту загибелі сина заявниці необхідне задля визначення статусу ОСОБА_2 , як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює само по собі виникнення прав та обов*яз кув передбачених Конвенцією та іншими нормами міжнародного права.
		Посилаючись на вказані обставини просить суд встановити факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов*язку військової служби 29.08.2014 року між населеними пунктами Іловайськ-Старобешеве Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		В судовому засіданні представник заявника за довіреністю Севериненко В.А. заяву підтримав з підстав викладених в неї, просив задовольнити.
		В судове засідання заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація своїх представників не направили, про розгляд справи судом повідомлені завчасно.
		Суд відповідно до ст. 169 ЦПК України розглянув справу без участі представників заінтересованих осіб.
		Всебічно вивчивши обставини справи, заслухавши представника заявника, дослідивши надані письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що заява є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин. 
		Як визначено ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		В свою чергу здійснюючи правосуддя, суд стоїть на стражі захисту прав, свободи та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, державних та суспільних інтересів, та захищає їх у спосіб, визначений законами України.
		В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 народився у м. Запоріжжя, батьками є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 
		ОСОБА_2 відповідно до Указу президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» з 12.04.2014 року був призваний на військову службу до Збройних Сил України та направлений для проходження військової служби до військової частини 169 НЦ СВ, про що свідчать довідка № 1/762 від 26.11.2014 року та повідомлення від 23.09.2015 року за № 1/863 (а.с.33,34).
		Як встановлено з витягу з наказу керівника сектору Б 21.08.2014 року 21.08.2014 року солдат ОСОБА_2 відбув у службове відрядження до складу сил та засобів сектора «Д», які залучаються та беруть участь в анти терористичній операції на території Донецької та Луганської областей, з метою виконання службових (бойових) завдань. 
		Довідкою № 8423 від 30.09.2015 року підтверджено, що ОСОБА_2 в період з 16.05.2014 року по 21.08.2014 року безпосередньо брав участь в анти терористичній операції, забезпеченні її проведення ї захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення анти терористичної операції на території Донецької області с. Котівка, м. Іловайськ.
		При виконанні своїх бойових завдань ОСОБА_2 знаходився у 1-му механічному батальйоні, в зенітному ракетному взводі.
		Так, Постановою Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків. З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
		З даної заяви Верховної Ради України слідує, що 27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. В подальшому лідер партії Русское единство Сергій Аксьонов проголосив себе головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав президента Російської Федерації забезпечити мир і спокій в Криму. У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації звернувся до Ради Федерацій Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 1 березня 2014 року, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року Територіальна цілісність України.
		17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України від 15.03.2014 №891-VII, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації Володимиром Путіним Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів.
		21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя.
		Згідно зі ст. 1 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації від 15 вересня 2015 року №685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення Донецької народної республіки (07 квітня 2014 року) та Луганської народної республіки (27 квітня 2014 року).
		Згідно з постановою Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків, від 21.04.2015 №337-VIII зазначені події на сході України відбувалися за наступним сценарієм.
		Протягом травня 2014 року самозвані лідери ДНР та ЛНР, серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон Восток, а також були задіяні такі озброєні групи найманців як Русский сектор та Оплот. За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.
		11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської областей відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих Луганської Народної Республіки та Донецької Народної Республіки. Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме Луганська Народна Республіка та Донецька Народна Республіка не були визнані ані національним законодавством, ані міжнародною спільнотою, про що свідчать наступні, досліджені в суді докази.
		Так, Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі (http://ua.korrespondent.net/world/3361365-mzs-brytanii-nazvav-prykrym-faktom-referendum-na-donbasi). Тим часом прес-секретар Держдепартаменту США Джен Псакі заявила, що США не визнають результати референдуму про незалежність Донецької народної республіки(http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/3361226-derzhdepartament-ssha-znovu-zaiavyv-pro-nevyznannia referendumiv-na-donbasi).
		Так звані референдуми у Донецькій і Луганській областях нелегітимні, і ми не визнаємо їх результатів. Ті, хто організував ці референдуми, не володіють демократичною легітимністю, - заявила ОСОБА_5 , яка є прес-секретарем верховного представника Європейського Союзу із закордонних справ Кетрін Ештон (http://www.ukrinform.ua/rubric-politycs/1660771-es ne viznae referendum na shodi ukraiini_1937380.html).
		Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		Так, в ніч з 10 на 11 березня 2014 року співробітники Служби безпеки України у взаємодії із міліцією попередили у Донецькій області диверсію проти українських громадян та затримали 37-річного громадянина Російської Федерації, який займався створенням озброєної диверсійно-підривної групи для дестабілізації ситуації в Україні. Затриманий організовував діяльність низки екстремістських груп, у тому числі забезпечував їх озброєнням та вибухівкою. Відомо, що він мав досвід служби в гарячих точках Російської Федерації (Дагестані, Осетії тощо) (http://www.sbu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=122565&cat_id=122526).
		Згідно з офіційним повідомленням Служби безпеки України від 28 квітня 2014 року до дестабілізації ситуації в Україні та тероризування українських громадян причетні спецслужби Російської Федерації. Зокрема, встановлено, що громадянин Російської Федерації, полковник Головного розвідувального управління Збройних сил Російської Федерації Гіркін І.В. керує операцією бойовиків у м. Слов`янськ. Також встановлено, що на початку квітня останній отримав прямий наказ із Москви розпочати масштабну диверсійну операцію в Донецькій і Луганській областях. На виконання даного наказу члени розвідувально-диверсійної групи у складі понад 30 осіб під командуванням ОСОБА_6 13 квітня 2014 року вчинили озброєний напад на співробітників Служби Безпеки України, під час якого загинув один співробітник Служби Безпеки України і троє були поранені. ОСОБА_6 також керував діями озброєних осіб, які незаконно утримували військовослужбовців 25-ої окремої повітряно-десантної бригади Високомобільних десантних військ Збройних сил України у м. Слов`янськ 16 квітня 2014 року (http://www.ssu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=124650&cat_id=123450).
		21 травня 2014 року працівниками Державної прикордонної служби України було затримано громадянина Російської Федерації, який був снайпером і брав участь у військових діях на території Чеченської Республіки. Затриманий розповів, що за завданням російської спецслужби прямував до східних областей України для участі в незаконних озброєних формуваннях і перед від`їздом до України пройшов детальний інструктаж у Ростові-на-Доні. За свою роботу він мав отримати винагороду: за вбивство рядового українського військовослужбовця  100 доларів США, за офіцера  1000 доларів, а після повернення ще 2000 євро (http://www.ssu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=125895&cat_id=124859).
		Згідно з офіційним повідомленням Служби безпеки України від 24 липня 2014 року, військовослужбовець строкової служби Збройних сил Російської Федерації ОСОБА_7 засвідчив, що російська сторона направляє на територію Донецької та Луганської областей кадрових військових фахівців, озброєння та броньовану військову техніку. Колишній рядовий російської армії розповів, що його військова частина була перекинута у Ростовську область поблизу кордону з Україною у травні 2014 року. Частина постійно доукомплектовувалася фаховими військовими з числа спецпризначенців Головного розвідувального управління Російської Федерації та вихідцями з Північного Кавказу, які нелегально переправлялися на Схід України. На українську територію для підтримки терористів перекидалась броньована військова техніка з підготовленими російськими бойовими екіпажами (http://www.ssu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=129448&cat_ id=128580).
		23 серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітрянодесантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Задіяння регулярних Збройних Сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад).
		Згідно зі статтею 1 Закону України Про оборону України від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями, якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		В абзаці 2 постанови Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій ДНР та ЛНР, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян від 04 лютого 2015 року №145-VІІІ зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.
		Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. 
		Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх співвітчизників, що проживають за кордоном; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі.
		Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи Зниклі особи під час конфлікту в Україні від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації. 
		Як свідчать засоби масової інформації, зокрема стаття "Російські військові обстріляли обіцяний коридор для виходу оточенців з Іловайська -"Світязь" прийняв бій" опублікована 30.08.2014 року в Інтернет-виданні "visnyk.lutsk.ua" 29.08.2014
		року цілий день продовжувалася трагедія поблизу міста Іловайськ, Донецької області. За домовленістю з російськими військовими, оточені в м. Іловайськ українські бійці мали вийти до основному складу Збройних сил України через гуманітарний коридор. Проте,
		коли чимала колона була сформована, російські військові почали по ній стріляти з " ОСОБА_8 " та мінометів. Під обстріл потрапили підрозділи 40-ї, 39-ї, 28-ї, 51-ї бригади і добровольчі батальйони територіальної оборони, міліції та Нацгвардії. Як розповів один з бійців батальйону "Донбас", про вихід українських сил з оточення була домовленість обох
		сторін. Зокрема, українці мали передати росіянам вісьмох їхніх військових, захоплених у полон. Це десантники та танкісти Російської Федерації, яких захопили в Іловайську.
		Натомість супротивник мав пропустити колону з 40 пораненими. Зрештою їх передали під чесне слово російським офіцерам. Наступним кроком мав бути вихід колони українських
		силовиків. Але, натомість, її почали обстрілювати з артилерії. Частина колони відірвалася і пішла вперед. З нею проривалися і бійці спецпідрозділів міліції. Велика група силовиків
		потрапила у полон. Бій прийняли бійці спеціальної роти міліції
		"Світязь"(http://visnyk.lutsk.ua/news/ukraine/rosiiski-viiskovi-obstrilyaly-obitsyanvi-korYdor-dlva-vvkhodu-otochentsiv-z-ilovaiska-svitvaz-pryinyav-bii/) 
		Згідно інформації в статті "Артилерія РФ під Іловайськом розстріляла"гуманітарний коридор": близько 100 загиблих, - ЗМГ`Айдар" від 29.08.2014 року, що опублікована в Інтернет-джерелі "ipress.ua", гуманітарний коридор, відкритий проросійськими бойовиками на вимогу ОСОБА_9 для відходу українських бійців з під Іловайська, обстріляла російська артилерія. В результаті обстрілу загинули близько 100
		українських військових з 40-го, 39-го, 28-го батальйонів Збройних сил України та залишків    51-ої Волинської бригади (http://ipress.ua/news/artyleriva rf pid ilovayskom rozstrilyala gumanitarnvvkorydor82560.html).
		На сторінках Інтернет-порталу "tsn.ua" розміщена стаття "Іловайська трагедія.Ключові тези розсекреченої доповіді генштабу" від 13.08.2015 року в якій вказано, що
		Міністерство оборони України оприлюднило доповідь про ведення бойових дій на сході України та наслідки російського вторгнення у серпні-вересні 2014 року. Протягом всього періоду проведення бойових дій на території Донецької та Луганської області Російська Федерація постійно підтримувала дії проросійських бойовиків. Спочатку  через постачання озброєння та живої сили (навчених, екіпірованих та тренованих найманців) та засилання розвідувально-диверсійних груп Головного розвідувального управління, пізніше - шляхом проведення артилерійських обстрілів підрозділів Збройних сил України зі своєї території. В ніч на 25 серпня 2014 року Росія вела на територію України вісім
		батальйонних тактичних груп Збройних сил Російської Федерації загальною чисельністю понад 4 тисячі осіб, які через Амросіївку та Кутейникове просунулися в напрямку Іловайська. В обороні Іловайська брали участь шість українських добровольчих
		підрозділів (загонів) загальною чисельністю 397 осіб ("Донбас" - 192 осіб, "Дніпро-1" - 78 осіб, "Світязь" - 23 осіб, "Миротворець" - 52 особи, "Херсон" - 27 особи, "Івано-
		Франківськ" - 25 особи). Не припиняючи обстрілювати українські війська в районі Іловайська, російська сторона запропонувала їм припинити опір, скласти зброю, здативійськову техніку. Пізніше між українською стороною та представниками Збройних скг.
		Російської Федерації була досягнута домовленість про вихід українських військових технікою та зброєю. Проте, у день операції (29 серпня 2014 року), умови раптово
		змінилися. Війська Російської Федерації дозволили вихід українських підрозділів за одним маршрутом та з зачохленим озброєнням. Команду для виходу українських військ
		навмисне відтягували кілька разів на кілька годин. За цей час підрозділи збройних сил Російської Федерації зайняли вигідні позиції та під час виходу, впритул розстріляли колони українських військ, які виходили з Іловайська. Генеральний штаб Збройних сил України наголошує, що це не був прорив із оточення. Це був вихід під гарантії російської сторони. Таким чином, ці дії військових Російської Федерації повинні кваліфікуватися як
		військовий злочин (http://tsn.ua/ato/ilovavska-tragediva klyuchovi-tezi-rozsekrechenovi-dopovidi-genshtabu-4745 83 .html) 
		Дані статті, як і ціла низка іншої інформації, що міститься на сторінках Інтернет-видань, підтверджують участь у бойових діях регулярних військ Російської Федерації між
		населеними пунктами Іловайськ - Старобешеве Донецької області, і саме цим військам протистояли військові Збройних Сил України, що відносились до складу в/ч НОМЕР_1 .
		З наданої копії довідки військовою частиною НОМЕР_2 від 08.07.2015 р. та витягу з наказу № 998 від 01..2014 р., видно, що з 29.08.2014 року солдат ОСОБА_2 перебував у списках військовослужбовців місцезнаходження яких не встановлено.
		13.10.2015 року заявниці було повідомлено, що ОСОБА_2 загинув при виконанні обов*язку військової служби, був пізнаний за тестами ДНК у вересні 2015 р. (а.с. 89-98).
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької областей.
		При вирішенні даної справи суд констатує, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно із нормами Цивільного-процесуального кодексу України (далі  ЦПК України).
		Згідно з частиною другою статті 61 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		В результаті збройної російської агресії на території Донецької та Луганської областей та на території Автономної Республіки Крим понад 921 000 осіб були переміщені в межах України станом на 23 січня 2015 року, що підтверджується резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи Гуманітарна ситуація українських біженців і переміщених осіб №2028 від 27 січня 2015 року (http://assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-XML2HTML-en.asp?fileid=21480&lang=en).
		Більше 2 000 000 осіб залишаються в районах, контрольованих сепаратистськими силами, схильних до нестабільності, серйозних порушень прав людини і створення неадекватних умов життя. За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (UNHCR Ukraine) станом на 14 серпня 2015 року 1 438 000 осіб були змушені покинути свої домівки внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України. (http://unhcr.org.ua/en/2011-08-26-06-58-56/news-archive/1244-internal-displacement-map).
		Згідно зі ст. 1261 ЦК України ОСОБА_1 як мати загиблого сина є спадкоємцем першої черги за законом, та має необхідний та достатній обсяг цивільної правоздатності для звернення до суду з такими вимогами.
		За таких обставин, суд дійшов до висновку, що в інший спосіб заявниця позбавлена можливості встановити вищезазначений факт.
		З наведених доказів суд встановив, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на території Донецької та Луганської області було порушено невід`ємне право на життя ОСОБА_2 , передбачене ст. 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
		Підсумовуючи викладене, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами, як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров`я людини злочини. 
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому суд вважає її державою-агресором, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Згідно свідоцтвом про смерть від 21.09.2015 року серії НОМЕР_3 , виданим відділом державної реєстрації смерті реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, довідкою про причину смерті (до форми №106/о № 723/л) від 21.09.2015 року, Витягом з Наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 від 30.09.2015 року № 230, Повідомленням від 13.10.2015 року № 2041 отримана під час
		виконання службових обов`язків поранення ОСОБА_2 послужила причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Указом Президента України № 9/2016 від 16 січня 2016 року "За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", ОСОБА_2 посмертно нагороджено орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).
		Згідно з ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Як роз`яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.
		Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_2 проходячи військову службу у складі Збройних Сил України, загинув в результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт ОСОБА_1 необхідно для виникнення права на справедливу компенсацію з держави - агресора Російської Федерації, суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.
		На підставі ст. 8 Конституції України, ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, керуючись 3, 10, 11,169, 212, 213-215, 218, 234, 256-259 ЦПК України, суд-
		 ВИРІШИВ:
		Заяву задовольнити.
		Встановити факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов*язку військової служби 29.08.2014 року між населеними пунктами Іловайськ-Старобешеве Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя апеляційної скарги протягом десяти днів після проголошення рішення, а особами, які беруть участь у справі, але не були присутні в залі судового засідання під час проголошення рішення, - в той же строк з дня отримання копії рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		 
		Суддя                    Ю.А.Галущенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...