Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 679/1317/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 21.11.2017. Зареєстровано: 22.11.2017. Забезпечено надання загального доступу: 24.11.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Провадження № 2-о/679/36/2017
		Справа № 679/1317/17 
		 
		 
		 Р І Ш Е Н Н Я
		 І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		07 листопада 2017 року Нетішинський міський суд Хмельницької області в складі: головуючого судді Стасюка Р.М.,
		 при секретарі Федорчук Л.О., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Нетішин цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, де заінтересованою особою виступає Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація,-
		 ВСТАНОВИВ: 
		 
		ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просить встановити факт його поранення, захворювання та перебування в полоні з 31 липня 2014 року по 12 серпня 2014 року у контрольованих Російською Федерацією іррегулярних збройних формуваннях на окупованій території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. 
		В обґрунтування заяви ОСОБА_1 посилається на те, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Нетішин Хмельницької області. Зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 . 
		27 лютого 2014 року, на підставі контракту, він був прийнятий та зарахований на військову службу в Збройні Сили України. 11 березня 2014 року склав військову присягу у 25-тій окремій повітряно-десантній бригаді (в/ч НОМЕР_1 ; з 27.07.2015 року в/ч-пп НОМЕР_2 ). 
		Починаючи з кінця лютого 2014 року війська Російської Федерації, у військовій формі без розпізнавальних знаків, почали окупацію Кримського півострова, а в подальшому 21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов  Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Після анексії Кримського півострова, в квітні 2014 року Російська Федерація почала другу фазу збройної агресії проти України, під час якої контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування 07 квітня 2014 року проголосили створення «Донецької народної республіки», а 27 квітня 2014 року «Луганської народної республіки».
		11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся незаконний референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки», однак сам референдум так і не був визнаний, як Україною, так і міжнародною спільнотою.
		Як підсумок, Україною, за наслідками військової агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей.
		Під час збройної агресії проти України регулярним військам Російської Федерації, що знаходилась в районі міста Шахтарська та Донецька, Донецької області, протистояв, серед інших, особовий склад 25-ї окремої повітряно-десантної бригади, в якій заявник проходив військову службу.
		31 липня 2014 року ОСОБА_1 у складі своєї військової частини виконував бойове завдання в районі н.п. Амвросіївки і Шахтарська Донецької області, коли зі сторони проросійських бойовиків почався танковий обстріл. Один зі снарядів потрапив у бронемашину з військовослужбовцем, в результаті чого він зазнав тяжких тілесних ушкоджень. Через 14 годин його схопили в полон проросійські бойовики і відвезли до міста Донецька де катували і насильно утримували. 11 серпня 2014 року його було переведено до 61 військового мобільного госпіталю, який розташовувався неподалік від м.Сніжне Донецької області, а на наступний день звільнено з полону. Внаслідок поранення та перебування в полоні, у нього з`явився ряд захворювань, що потребують тривалого лікування. 
		ОСОБА_1 вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено його право на життя і здоров`я, передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 6, 14 Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях від 12.08.1949 року та низку прав, передбачених Конвенцією про поводження з військовополоненими, зокрема право на гуманне поводження з військовополоненими, на повагу до честі й гідності, на сприятливе розміщення в полоні, на достатнє харчування тощо.
		Своє звернення до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичного факту поранення, захворювання та перебування в полоні з 31 липня 2014 року по 12 серпня 2014 року у контрольованих Російською Федерацією іррегулярних збройних формуваннях на окупованій території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України заявник мотивує тим, що має на меті визначити свій статус як особи, яка перебувала під захистом Конвенції «Про поводження з військовополоненими», яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права. 
		У відповідності до статті 2 Конвенції «Про поводження з військовополоненими», ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової або повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конвенції може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов`язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов`язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.
		У відповідності до статті 4 Конвенції: ця конвенція застосовується до військовополонених, тобто осіб, які потрапили в полон до супротивника й належать до однієї з таких категорій, зокрема особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил.
		В судовому засіданні заявник та його представник заяву підтримали та просили її задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в ній.
		Заінтересована особа - представник Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з`явився, хоча був повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином. До суду надійшло клопотання Міністерства соціальної політики України про розгляд заяви без участі їх представника.
		Заінтересована особа - представник Російської Федерації, в судове засідання на вказану дату та час не з`явився, хоча своєчасно і належним чином повідомлявся про день, час та місце розгляду справи.
		Заслухавши пояснення заявника та його представника, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що заява підлягає до задоволення з наступних підстав. 
		В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Нетішин Хмельницької області України. Зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 .
		27 лютого 2014 року, на підставі контракту, ОСОБА_1 був прийнятий та зарахований на військову службу в Збройні Сили України. 11 березня 2014 року він склав військову присягу у 25-тій окремій повітряно-десантній бригаді (в/ч НОМЕР_1 ; з 27.07.2015 року в/ч-пп НОМЕР_2 ).
		Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
		З даної заяви Верховної Ради України слідує, що 27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. В подальшому лідер партії «Русское единство» Сергій Аксьонов проголосив себе головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав Президента Російської Федерації «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації, звернувся до Ради Федерацій Російської Федерації, яка своєю постановою від 01 березня 2014 року, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року «Територіальна цілісність України».
		17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації Володимиром Путіним «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів».
		21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектовРеспублики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Згідно зі ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15 вересня 2015 року № 685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
		Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької області, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		23 серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітряно-десантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Задіяння регулярних Збройних Сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: «За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)».
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		В абзаці 2 постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04 лютого 2015 року зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».
		Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх «співвітчизників, що проживають за кордоном»; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі».
		Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації. 
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької області.
		При вирішенні даної справи суд констатує, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч.2 ст.61 ЦПК України.
		Крім визнання окупації Російською Федерацією частини території Луганської області, України, міжнародною спільнотою та національним законодавством, суд вважає, що на таку вказують також джерела міжнародно-правового регулювання режиму окупації, а саме Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р., IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 р. і деякі положення Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів 1977 р.
		Існуючі правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положенні ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р.: «Територія вважається зайнятою, якщо вона дійсно знаходиться під владою ворожої армії». Згідно з цією ж ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р., територія, до якої застосовано право окупації, повинна «дійсно перебувати під владою ворожої армії», причому «зайняття поширюється лише на ті області, де ця влада встановлена і в змозі проявляти свою діяльність».
		Тобто поняття окупації може бути застосоване до територій, зайнятих країною агресором, якщо наявний її фактичний ефективний контроль окупованих територій. Стан окупації послідовно визначається на основі фактів.
		З аналізу норм вказаних конвенцій можна підсумувати наступні ознаки ефективного контролю, а саме: достатня присутність військ держави окупанта; держава окупант здійснює свою владу над окупованою владою, яка втратила здатність до громадських функцій; ворожі сили здалися, були переможені чи відступили; над територією була встановлена тимчасова адміністрація; держава окупант видає укази громадянському населенню та контролює їх виконання.
		Здійснення Російською Федерацією ефективного контролю частини території України, а саме частини Донецької і Луганської області, з усіма його ознаками підтверджується в сукупності наступними доказами.
		За повідомленням Інтернет-сайту «Незалежне бюро новин» від 01 вересня 2014 року, у Донецьку знаходяться російські війська. Такі дані оголосив Міністр оборони України Валерій Гелетей. За його словами, російські війська знаходяться в Україні, і цей факт дійсно підтверджений як розвідкою, так і іншими відповідними службами.
		З метою забезпечення зв`язком органів влади та збройні сили «ДНР», указом голови «ДНР» №223 від 11.07.2016 року було постановлено створити Службу урядового зв`язку Ради Міністрів при голові «ДНР».
		25 травня 2014 року Радою Міністрів «ДНР» було прийнято постанову «Про введення на території Донецької Народної Республіки воєнного стану» №6-5, відповідно до якої з 26 травня 2014 року на всій території «ДНР» вводився воєнний стан, а всі функції органів державної влади в галузі оборони, забезпечення громадського порядку і державної безпеки на місцях перейшли представникам Ради Безпеки «ДНР».
		Аналізуючи наведені докази в їх сукупності, суд вважає вірним твердження заявника, що Російська Федерація здійснює ефективний контроль частини Луганської та Донецької області, Україна, що, в свою чергу, дає підстави вважати частину Луганської та Донецької області окупованою Російською Федерацією.
		В результаті збройної російської агресії на території Донецької та Луганської областей та на території Автономної Республіки Крим понад 921 000 осіб були переміщені в межах України станом на 23 січня 2015 року, що підтверджується резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи «Гуманітарна ситуація українських біженців і переміщених осіб» № 2028 від 27 січня 2015 року.
		Більше 2 000 000 осіб залишаються в районах, контрольованими сепаратистськими силами, схильними до нестабільності, серйозних порушень прав людини і створення неадекватних умов життя. За даними УВКБ ООН (UNHCR Ukraine) станом на 14 серпня 2015 року 1 438 000 осіб були змушені покинути свої домівки внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України, згідно з даними Управління Верховного комісара ООН з питань біженців.
		Що стосується обставин при яких мало місце порушення гарантованих вищезгаданими нормативно-правовими актами прав заявника, то суд виходить з наступного.
		В кінці лютого 2014 року ОСОБА_1 був прийнятий до лав Збройних Сил України. При цьому, в період з 31.05.2014 року по 30.06.2014 року та з 24.07.2014 року по 13.08.2014 року він брав участь в боях за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України в Донецькій і Луганській областях. 31 липня 2014 року заявник, у складі своєї військової частини, виконував бойове завдання в районі н.п. Амвросіївки і Шахтарська Донецької області, коли зі сторони проросійських бойовиків почався танковий обстріл. Один зі снарядів потрапив у бронемашину на якій перебував військовослужбовець, в результаті чого він зазнав тяжких тілесних ушкоджень. Наступні 14 годин заявник лежав на полі бою та стікав кров`ю, періодично втрачаючи свідомість, після чого був схоплений проросійськими бойовиками та автомобілем повезений у невідомому напрямку. Через деякий час ОСОБА_1 опинився у незнайомому приміщенні, де група проросійських бойовиків впродовж тривалого часу здійснювала його допит, після чого відправила на лікування до Донецької лікарні. Дізнавшись про перебування в полоні ОСОБА_1 , його мати вирішила за будь-яку ціну визволити сина з полону і вирушила в Донецьк. 
		Умови утримання заявника в полоні не відповідали положенням Конвенції Організації Об`єднаних Націй «Про поводження з військовополоненими» від 12 серпня 1949 року. Так, у заявника час від часу виникали труднощі з отриманням медичної допомоги. Зв`язку із зовнішнім світом не було, оскільки проросійські бойовики виходити за межі лікарні забороняли. За свідченнями лікарів, що лікували заявника, кілька разів проросійські бойовики намагались його викрасти. На етнічному ґрунті проросійські бойовики усіляким чином принижували заявника, оскільки він був одним з небагатьох українських військовослужбовців, які проходили лікування в вищевказаному медичному закладі. З огляду на вкрай тяжкий стан здоров`я, фізичному тиску заявник піддавався не часто, оскільки проросійські бойовики розуміли, що від нових тілесних ушкоджень він міг померти. Головною ціллю утримання заявника в полоні проросійські найманці вважали те, що його можна обміняти на своїх військових побратимів, які перебували на підконтрольній Україні території. 
		Зрештою, 11 серпня 2014 року ОСОБА_1 був переведений до 61 військового мобільного госпіталю, який розташовувався неподалік від м. Сніжне Донецької області. Наступного дня разом з іншими українськими військовослужбовцями його звільнили і направили на лікування. Станом на момент звернення заявника до суду, курс лікування триває. 
		На підтвердження свого поранення, захворювання та перебування в полоні з 31 липня 2014 року по 12 серпня 2014 у контрольованих Російською Федерацією іррегулярних збройних формувань на окупованій території Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, заявником надано довідку №5474 від 19.11.2014 року; виписний епікриз з історії хвороби №12451; довідку про обставини травми №2348 від 03.10.2014 року; свідоцтво про хворобу №2337 від 20.10.2015 року; виписку із медичної карти стаціонарного хворого; заключення за результатами психологічного тестування ОСОБА_2 від 10.11.2015 року; витяг з наказу командира 25 окремої повітрянодесантної бригади (по особовому складу) №97-РС від 20.11.2015 року; довідку №118/3 від 11.04.2017 року; довідку про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії АГ №0017287 від 08.07.2016 року; довідку до акта огляду МСЕК серії АВ №0684860 від 08.02.2016 року; посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 від 17.03.2016 року; посвідчення інваліда війни ІІ групи серії НОМЕР_4 від 09.02.2016 року. Дані документи посвідчують лише факт поранення, захворювання та перебування в полоні ОСОБА_1 , і не встановлюють причинного зв`язку між втратою здоров`я, перебуванням в полоні та проходженням військової служби на території України, що межує з територією, тимчасово окупованою в результаті збройної агресії Російської Федерації.
		Згідно з ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.
		Згідно роз`яснень викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.
		Враховуючи викладене, а також те, що поранення, захворювання та перебування ОСОБА_1 в полоні з 31 липня 2014 року по 12 серпня 2014 року у контрольованих Російською Федерацією іррегулярних збройних формуваннях на окупованій території Донецької області України в результаті збройної агресії Російської Федерації необхідне йому для визначення статусу як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення. 
		Керуючись статтею 8 розділу II Конституції України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Конвенцією Організації Об`єднаних Націй про поводження з військовополоненими, ст. ст. 212, 213, 214, 234, 256-259 ЦПК України,-
		 
		 В И Р І Ш И В:
		 
		Заяву ОСОБА_1 - задовольнити.
		Встановити юридичний факт поранення, захворювання та перебування в полоні ОСОБА_1 з 31 липня 2014 року по 12 серпня 2014 року у контрольованих Російською Федерацією іррегулярних збройних формуваннях на окупованій території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. 
		Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Хмельницької області через Нетішинський міський суд Хмельницької області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. 
		 
		 
		 
		Головуючий Р.М. Стасюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...