Єдиний державний реєстр судових рішень

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/8122/17 : не визначено.
Надіслано судом: 23.11.2017. Зареєстровано: 24.11.2017. Оприлюднено: 28.11.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=Windows-1251" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21.09.2017Справа №910/8122/17
		За позовом                    Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» 
		До відповідача           товариства з обмеженою відповідальністю «Аквадельф»
		Про                               заборону діяльності дельфінарію
		 
		                      Суддя  Ковтун С.А. 
		            
		Представники сторін:
		від позивача                 Василюк О.В. (за дов.)
		від відповідача             Шуляк О.В. (за дов.)
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		До господарського суду міста Києва звернулася з позовом Міжнародна благодійна організація «Екологія-Право-Людина» (далі - ЕПЛ) до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Аквадельф» про заборону діяльності дельфінарію «Оскар-Трускавець» товариства з обмеженою відповідальністю  «Аквадельф», що знаходиться за адресою: вул. Городище 18 м. Трускавець, Львівська обл., з моменту винесення рішення суду.
		Позовні вимоги мотивовані порушеннями закону при здійсненні діяльності дельфінарію «Оскар-Трускавець», власником якого є ТзОВ «Аквадельф», у м. Трускавці, які полягають у такому:
		- всупереч вимогам <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_06_22/pravo1/T063447.html?pravo=1" title="Про захист тварин від жорстокого поводження; нормативно-правовий акт № 3447-IV від 21.02.2006" target="_blank">Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження»</a> (ст. 25), відповідно до якого  забороняється діяльність дельфінаріїв, що не мають природної морської води, для утримання дельфінів афалін (6 осіб) та трьох морських котиків відповідач використовує воду, що штучно виготовлена з прісної води, солоністю близько 20 г/л. На підтвердження даної обставини позивач посилається на лист Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області від 29.12.2016 № 1097;
		- дельфінарій здійснює діяльність без дозволу на утримання диких тварин у неволі, дозволу на право займатись розведенням у напіввільних умовах чи в неволі  видів тварин, які занесені до Червоної книги України, дозволу на проведення заходів із залученням тварин;
		-  для очищення води басейнів дельфінарію  відповідач використовує хлор, що несе великий ризик для стану здоров'я тварин та є жорстоким поводженням з ними. 
		          Обґрунтовуючи своє право на звернення за даним позовом до суду, позивач послався на таке. Міжнародна благодійна організація «Екологія-Право-Людина» є організацією, метою створення і діяльності якої є надання допомоги фізичним і юридичним особам у захисті їхніх екологічних прав, захисті довкілля в інтересах суспільства, сприянні розвитку природоохоронної справи та розвитку еколого-правової освіти, науки та культури (п. 2.1. статуту) Пункт 2.4.5 статуту передбачає, що позивач має право представляти свої інтереси та інтереси інших осіб в судах України, у справах, пов'язаних із порушенням екологічних чи інших прав людини і громадянина або пов'язаних із порушенням екологічного законодавства.
		Згідно з рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1760/ed_2017_08_03/pravo1/T041618.html?pravo=1#1760" title="Цивільний процесуальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 4 Цивільного процесуального кодексу України</a> (справа про охоронюваний законом інтерес) (справа № 1-10/2004 від 1.12.2004), поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першій <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1760/ed_2017_08_03/pravo1/T041618.html?pravo=1#1760" title="Цивільний процесуальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 4 Цивільного процесуального кодексу</a> та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституції</a> і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
		До інтересів позивача, які потребують захисту судом, належать інтереси збереження довкілля, а також охорона об'єктів, занесених до Червоної книги України та охорона диких тварин. Дані інтереси випливають із актів законодавства, статуту позивача, та не суперечать загальним засадам цивільного законодавства, тому і підлягають захисту судом (<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843046/ed_2017_07_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843046" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 15 Цивільного кодексу України</a>). Прагнення позивача до збереження довкілля, як його інтерес, випливає зі встановлених законодавством засад та принципів охорони довкілля. Окрім того, інтереси щодо збереження довкілля випливають із <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_05_23/pravo1/T126400.html?pravo=1" title="Про охорону навколишнього природного середовища; нормативно-правовий акт № 1264-XII від 25.06.1991" target="_blank">Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»</a> та інших нормативно-правових актів про охорону навколишнього природного середовища, основними завданнями яких є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє  природне середовище, збереження природних ресурсів.
		Відповідно до статті 1 Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, ратифікованої Верховною Радою України 18.11.1999  (далі - Орхуська конвенція), кожна зі Сторін гарантує права на доступ до інформації, на участь громадськості в процесі прийняття рішень на доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, відповідно до положень цієї Конвенції.
		Відповідно до ч. 3 статті 9 Орхуської конвенції, Сторони конвенції забезпечують представникам громадськості, за умови що вони відповідають передбаченим законодавством критеріям, якщо такі є, доступ до адміністративних або судових процедур для оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і державних органів, які порушують положення національного законодавства, що стосується навколишнього середовища.
		Утримання диких та червонокнижних тварин в неволі з порушенням природоохоронних норм порушує інтерес позивача та інтереси суспільства щодо збереження рідкісних видів тварин та дотримання принципу захисту тварин від жорсткого поводження шляхом забезпечення встановлених законом умов утримання диких тварин в неволі. 
		Нормативно обґрунтовуючи свій позов позивач посилається на приписи <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843336/ed_2017_07_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843336" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 293 Цивільного кодексу України</a>, відповідно до якої діяльність фізичної та юридичної особи, яка завдає шкоди довкіллю, може бути припинена за рішенням суду.  
		Суд своєю ухвалою від 24.05.2017 порушив провадження у справі № 910/8122/17.
		Відповідач позовні вимоги відхилив повністю, зазначивши, що позивач не є суб'єктом, який може звертатися до суду з позовом про припинення діяльності підприємств, установ і організацій.
		З січня 2017 року в Україні повністю втратили чинність санітарні, санітарно-гігієнічні, санітарно-протиепідемічні, санітарно-епідеміологічні, протиепідемічні, гігієнічні правила і норми, державні санітарно-епідеміологічні нормативи та санітарні регламенти, які були прийняті радянською владою до 24.08.1991.
		Безпідставним, на думку відповідача,  є твердження позивача, що відповідач здійснює діяльність без дозвільних документів.
		Так, Державна екологічна інспекція у Львівській області 11.12.2015 винесла припис № 425/04/156-04, яким зобов'язала відповідача до 30.04.2016 отримати документи: дозвіл на утримання диких тварин у неволі відповідно до вимог <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_06_22/pravo1/T063447.html?pravo=1" title="Про захист тварин від жорстокого поводження; нормативно-правовий акт № 3447-IV від 21.02.2006" target="_blank">Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження»</a>; дозвіл на право займатися розведенням у напіввільних умовах чи в неволі видів тварин, які занесені до Червоної книги України відповідно до вимог <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_05_23/pravo1/T012894.html?pravo=1" title="Про тваринний світ; нормативно-правовий акт № 2894-III від 13.12.2001" target="_blank">Закону України «Про тваринний світ»</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_05_23/pravo1/T023055.html?pravo=1" title="Про Червону книгу України; нормативно-правовий акт № 3055-III від 07.02.2002" target="_blank">Закону України «Про Червону книгу України»</a>; дозвіл на проведення заходів із залученням тварин відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_05_23/pravo1/T012894.html?pravo=1" title="Про тваринний світ; нормативно-правовий акт № 2894-III від 13.12.2001" target="_blank">Закону України «Про тваринний світ»</a>.
		На виконання припису Державної екологічної інспекції у Львівській області .№ 425/04/156-04 від  11.12.2015  відповідач  звернувся до компетентних державних органів із заявами та листами про надання дозвільних документів, роз'яснень Закону України «Про охорону колишнього природного середовища», <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_06_22/pravo1/T063447.html?pravo=1" title="Про захист тварин від жорстокого поводження; нормативно-правовий акт № 3447-IV від 21.02.2006" target="_blank">Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження»</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_05_23/pravo1/T012894.html?pravo=1" title="Про тваринний світ; нормативно-правовий акт № 2894-III від 13.12.2001" target="_blank">Закону України «Про тваринний світ»</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_05_23/pravo1/T023055.html?pravo=1" title="Про Червону книгу України; нормативно-правовий акт № 3055-III від 07.02.2002" target="_blank">Закону України «Про Червону книгу  України»</a> тощо.
		Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінприроди) своїм листами № 8-04-1010-15 від 25.12.2015 та № 8-04-1000-15 від 22.12.2015 повідомило, що відсутність затвердженого порядку оформлення вищевказаного документа дозвільного характеру та його форми унеможливлює видачу дозволів на утримання диких тварин в неволі.
		ТОВ «Аквадельф» звернулося до Головного управління ветеринарної медицини у Львівській області щодо видачі дозволу на проведення заходів із залученням тварин. Головне управління ветеринарної медицини у Львівській області своїм листом № 7-2-14/26 від 15.01.2016 повідомило, що 26.04.2014 набрав чинності прийнятий <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_03_02/pravo1/T141193.html?pravo=1" title="Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру; нормативно-правовий акт № 1193-VII від 09.04.2014" target="_blank">Верховною Радою України Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру» № 1193 -VII</a> . Законом скасовано видачу дозволу на проведення заходів із залученням тварин (<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_911221/ed_2017_05_18/pravo1/T249800.html?pravo=1#911221" title="Про ветеринарну медицину; нормативно-правовий акт № 2498-XII від 25.06.1992" target="_blank">стаття 38 Закону України «Про ветеринарну медицину»</a>).
		Також ТОВ «Аквадельф» звернулося до Міністерства екології та природних ресурсів України  за роз'ясненнями щодо отримання дозволу на право займатися розведенням у напіввільних умовах чи в неволі видів тварин, які занесені до Червоної книги України. У відповідь Міністерство екології та природних ресурсів України своїм листом від 01.02.2016 № 8-04-55-16 повідомило, що відсутність затвердженого порядку оформлення вищевказаного документа дозвільного характеру та його форми унеможливлює видачу дозволів на утримання диких тварин в неволі.
		Отже відповідач вжив всіх можливих заходів для отримання дозвільних документів. Проте, в державі відсутні затверджені в установленому порядку правила та процедури, що унеможливлює отримання відповідачем необхідних дозвільних документів (дозволів).
		Остаточну редакцію позовних вимог позивач сформував 07.09.2017, подавши відповідну заяву, таким чином - припинити господарську діяльність дельфінарію «Оскар-Трускавець» товариства з обмеженою відповідальністю «Аквадельф», що знаходиться за адресою: вул. Городище, 18, м. Трускавець, Львівська область, в частині експлуатації дельфінів афалін та морських котиків до моменту забезпечення умов утримання, що вимагаються чинним законодавством, зокрема:
		- забезпечення басейнів та вольєрів дельфінарію природною морською водою;
		- отримання дозволів на право займатися розведенням у напіввільних умовах чи в неволі видів тварин, які занесені до Червоної книги, на проведення заходів із залученням тварин, на утримання диких тварин в неволі;
		- проведення культурно-масових заходів (шоу-виставок) із залученням кожної окремої тварини не більше 90 хвилин на добу;
		- збільшення площі басейну до 350 м. кв..  
		 
		Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив: 
		          
		          Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля законодавець відносить до особистого немайнового права, що забезпечує природне існування фізичної особи, суть якого наведена у <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843336/ed_2017_07_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843336" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 293 Цивільного кодексу України</a>, та складається з таких особистих немайнових прав:
		          - право на безпечне для життя і здоров'я  навколишнє середовище;
		          - право на достовірну інформацію про стан довкілля та якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на збирання і поширення такої інформації;
		          - право на безпечні для неї продукти споживання (харчові продукти та предмети побуту);
		          - право на належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання тощо. 
		          Частина 2 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843336/ed_2017_07_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843336" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 293 Цивільного кодексу</a> (далі - <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_07_19/pravo1/T030435.html?pravo=1" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ЦК</a>) України визначає, що діяльність фізичної та юридичної особи, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною, надаючи право кожному вимагати припинення такої діяльності. Правовим наслідком такої вимоги може бути припинення діяльності фізичної та юридичної особи, яка завдає шкоди довкіллю, за рішенням суду. 
		          Оскільки вимоги позивача ґрунтуються та пов'язані із застосування механізму припинення діяльності, передбаченого ч. 2 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843336/ed_2017_07_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843336" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 293 ЦК України</a>, судовій оцінці та дослідженню підлягає суть права на безпечне для життя і здоров'я довкілля в контексті норм Книги <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_07_19/pravo1/T030435.html?pravo=1" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">другої Цивільного кодексу України</a>, які регулюють особисті немайнові права фізичної особи. 
		          У зв'язку з цим суд вважає за необхідне зазначити, що особисті немайнові відносини, як і майнові відносини, які є предметом регулювання <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_07_19/pravo1/T030435.html?pravo=1" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">Цивільного кодексу України</a>, виникають і розвиваються на засадах рівності всіх учасників цивільних відносин (<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843032/ed_2017_07_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843032" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 1 ЦК України</a>). А тому особисті немайнові відносини, які є предметом регулювання Книги <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_07_19/pravo1/T030435.html?pravo=1" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">другої Цивільного кодексу України</a>, також засновані на засадах рівності, диспозитивності, неприпустимості втручання у сферу особистого життя фізичної особи, судового захисту будь-якого порушення цивільного права, справедливості, добросовісності, розумності тощо. 
		          Особисті немайнові права є абсолютними та невідчужуваними, які є виявом свободи та недоторканості особи, загальне регулювання яких, поряд з конкретними нормами, здійснюється нормами <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843310/ed_2017_07_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843310" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">глави 20 Цивільного кодексу України</a>, що застосовуються до всіх без винятку особистих немайнових прав, врегульованих <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_07_19/pravo1/T030435.html?pravo=1" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">Цивільним кодексом України</a>.    
		          До загальних положень законодавець відносить: поняття особистого немайнового права; види особистих немайнових прав; здійснення та забезпечення здійснення особистих не майнових прав, обмеження їх та захист; поновлення порушеного особистого немайнового права; заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права; правові наслідок невиконання рішення суду про захист особистого немайнового права; право фізичної особи, особисте немайнове право якої порушено, на відшкодування шкоди.   
		          В даному випадку при вирішенні спору вагомим є розуміння таких загальних положень, які визначають зміст особистого права, його здійснення та поновлення порушеного особистого немайнового права.
		          Можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд, тобто без втручання інших осіб, визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя становить зміст особистого немайнового права (<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843313/ed_2017_07_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843313" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 271 ЦК України</a>). Отже, юридичний зміст особистого немайнового правовідношення є визначення суб'єктивного особистого немайнового права уповноваженої фізичної особи та кореспондуючого йому суб'єктивного обов'язку всіх інших осіб. Таким чином, в особистому немайновому правовідношенні беруть участь уповноважений і зобов'язуючий суб'єкт. Уповноваженою особою виступає фізична особа - як дієздатна, так і неповнолітня чи обмежено дієздатна фізична особа. 
		          Фізична особа як уповноважена особа виступає носієм свободи як щодо своїх власних дій, так і щодо свободи від стороннього втручання, а суб'єктивне особисте цивільне немайнове право становить право на свободу визначення своєї поведінки в індивідуальній життєдіяльності на власний розсуд, яке виключає можливість будь-якого втручання з боку інших осіб, крім випадків, прямо передбачених законом.
		          Виходячи з розуміння змісту особистого цивільного немайнового права уповноваженої фізичної особи законодавцем передбачено їх здійснення виключно самостійно фізичною особою (ч. 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843314/ed_2017_07_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843314" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 272 ЦК України</a>). Випадки здійснення особистих немайнових прав за допомогою інституту представництва визначені цією ж нормою (ч. 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843314/ed_2017_07_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843314" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 272 ЦК України</a>) і стосуються малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх фізичних осіб, які за віком або станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права. 
		          В контексті визначеного законом порядку здійснення особистих немайнових прав, який носить самостійний характер, приписи ч. 2 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843336/ed_2017_07_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843336" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 293 ЦК України</a> про те, що кожен має право вимагати припинення діяльності, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, слід узгоджувати з загальними правилами захисту особистих немайнових прав, зміст яких наведено як у <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843317/ed_2017_07_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843317" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 275 ЦК України</a>, так і у ст.ст. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843046/ed_2017_07_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843046" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">15</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843047/ed_2017_07_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843047" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">16</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843050/ed_2017_07_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843050" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">19 ЦК України</a>.  В розумінні даних норм правий захист є результатом реалізації права на захист і способи такого самозахисту повинні відповідати змісту права, яке порушено, та характеру дій, яким ці права порушенні. 
		          Принцип самозахисту також закріплено <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843317/ed_2017_07_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843317" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 275 ЦК України</a>, у якій зазначено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб.  
		          Отже, в розумінні <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_07_19/pravo1/T030435.html?pravo=1" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">Цивільного кодексу України</a>, положення ч. 2 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843336/ed_2017_07_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843336" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 293 ЦК України</a> про те, що кожен має право вимагати припинення діяльності, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, слід розуміти як самостійний (тобто поза відносинами представництва) захист уповноваженою фізичною особою особистого суб'єктивного цивільного немайнового права на безпечне довкілля. 
		          Аналіз Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (дата набрання чинності для України - 30.10.2001) також не дає підстав стверджувати виникнення у позивача, який у розумінні  цивільного законодавства України не є носієм особистого суб'єктивного цивільного немайнового права, відносин представництва таких осіб при доступі до правосуддя, зокрема, щодо застосування процедур, визначених ч. 2 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843336/ed_2017_07_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843336" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 293 ЦК України</a>.
		          Зміст ст. 3 Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (далі - Конвенція) щодо сприяння громадськості у доступі до правосуддя розкритий у ст. 9 Конвенції, яка врегульовує порядок такого доступу, підстави та його механізми.  Відповідно до пункту 2 статті 9 Конвенції юридичний обов'язок, який виникає для України, як сторони Конвенції, в частині доступу до правосуддя, полягає у створенні у рамках національного законодавства для відповідних представників зацікавленої громадськості, які: 
		          а) проявляють достатню зацікавленість, або як альтернатива,
		          б) які вважають, що мало місце порушення того чи іншого права, коди це обумовлено адміністративно-процесуальними нормами відповідної Сторони
		          доступу до процедури перегляду рішень в суді та (або) іншому незалежному та неупередженому органі, заснованому згідно зі законом, з метою оскарження законності будь-якого рішення, дії або бездіяльності з правового та процесуального погляду за умови дотримання положень Статті 6, а також інших відповідних положень цієї Конвенції там, де це передбачено національним законодавством і без шкоди для пункту 3, наведеному нижче. 
		          Пунктом 3 статті 9 Конвенції хоч і передбачено, що кожна зі Сторін забезпечує представникам громадськості доступ до судових процедур для оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і громадських органів, які порушують положення національного законодавства, що стосується навколишнього середовища, однак визначено застереження щодо порядку такого доступу - даний доступ не повинен порушувати процедуру перегляду, передбачену пунктом 2 статті 9 Конвенції.
		          Отже, оскільки правосуддя є способом відновлення порушеного права, в розумінні Конвенції доступ до правосуддя стосується відновлення тих прав, з метою гарантії яких укладалась Конвенції - права на доступ до інформації та права на участь громадськості в процесі прийняття рішень (ст. 1 Конвенції).    
		          Водночас, судові процедури, які врегульовані ч. 2 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843336/ed_2017_07_19/pravo1/T030435.html?pravo=1#843336" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ст. 293 ЦК України</a>, не стосуються права на доступ до інформації та не пов'язані з прийняттям будь-якого рішення, а тому позивач помилково вважає, що інститут представництва громадськості при доступі до правосуддя, який визначений Конвенцією, може бути застосований при обґрунтуванні права на звернення до суду щодо захисту особистого суб'єктивного цивільного немайнового права фізичної особи на безпечне довкілля. 
		          Таким чином, звернення позивача з позовом до суду не узгоджується з тими правовими підставами звернення до суду, які передбачені ст. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9/ed_2017_08_03/pravo1/T179800.html?pravo=1#9" title="Господарський процесуальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">1</a> та ст. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_22/ed_2017_08_03/pravo1/T179800.html?pravo=1#22" title="Господарський процесуальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">2 ГПК України</a>. 
		          Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що припинення діяльності дельфінарію не матиме  наслідком усунення тих порушень, про які  іде мова у позові, та, відповідно, не призведе до відновлення права на безпечне довкілля.
		Зокрема, спосіб захисту об'єктивних цивільних прав слід розуміти як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Особисті немайнові права, за рахунок застосування ефективних способів захисту, носять характер реальних, а не декларативних. В свою чергу, припинення діяльності дельфінарію, тобто призупинення його функціонування, не матиме наслідків створення природних умов існування тварин, а отже не є ефективним способом захисту. 
		          Наведені обставини в цілому є підставою для відмови у позові. 
		          Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_490/ed_2017_08_03/pravo1/T179800.html?pravo=1#490" title="Господарський процесуальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">ст. 49 ГПК України</a> судовий збір покладається на  позивача.
		          На підставі викладеного, керуючись ст.ст. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_490/ed_2017_08_03/pravo1/T179800.html?pravo=1#490" title="Господарський процесуальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">49</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_779/ed_2017_08_03/pravo1/T179800.html?pravo=1#779" title="Господарський процесуальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 1798-XII від 06.11.1991" target="_blank">82-85 ГПК України</a>, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		У позові відмовити повністю.
		 
		                                                            Повний текст рішення складено  23.11.2017.
		 
		Суддя                                                                                                      С. А. Ковтун

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...