Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/2403/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту права власності; витребування майна із чужого незаконного володіння.
Надіслано для оприлюднення: 29.11.2017. Зареєстровано: 30.11.2017. Забезпечено надання загального доступу: 04.12.2017.
Дата набрання законної сили: 23.11.2017
Результат оскарження 15.05.2018 Верховний Суд: залишено рішення першої та апеляційної інстанції без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		              
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		_____________________________________________________________________________________________
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		"23" листопада 2017 р.Справа № 916/2403/16Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:  
		головуючого судді:  Бєляновського В.В.,                      
		                     суддів:  Лавриненко Л.В., Жекова В.І.
		 
		при секретарі   - Колбасовій О.Ф.
		 
		за участю представників:
		від прокуратури: Шивцова С.А.
		від позивача: Асташенкова О.І.
		від відповідача: Кешкентій Д.В.
		від третіх осіб: ОСОБА_4
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕЛБІЛД"
		на рішення господарського суду Одеської області 
		від 03 липня 2017 року
		у справі № 916/2403/16
		за позовом: прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради
		до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕЛБІЛД"
		за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 
		1.          Товариства з додатковою відповідальністю "Чорноморгідробуд",
		2.          Департаменту освіти та науки Одеської міської ради,
		3.          Фонду державного майна України
		за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 
		1.          ОСОБА_5,
		2.          Приватного підприємства "Юридичне бюро "КДВ",
		3.          Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелхаус",
		4.          Навчально-виховного комплексу "Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступеню - дошкільний навчальний заклад "ІНТЕЛЕКТ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю
		про витребування майна
		 
		 
		                                                   ВСТАНОВИЛА:
		 
		          У вересні 2016 року прокурор Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕЛБІЛД" та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 31.10.2016р. просив суд витребувати з володіння відповідача на користь Одеської міської ради будівлі та споруди школи (літ.А), складу (літ.Б), складу (літ.В), складу (літ.Г), загальною площею 2927,3 м2, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. 
		          В обґрунтування пред'явлених вимог прокурор посилався на те, що відповідач безпідставно володіє спірним нерухомим майном, оскільки це майно вибуло із комунальної власності без відповідного волевиявлення  власника майна - Одеської міської ради і було набуто у власність Навчально-виховного комплексу "Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступеню - дошкільний навчальний заклад "ІНТЕЛЕКТ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю на підставі рішення господарського суду Одеської області від 03.06.2016р. у справі № 3/17-4969-2011, яке у наступному було скасовано постановою Вищого господарського суду від 17.06.2014р. Але, незважаючи на скасування судового рішення, яке стало підставою для набуття права власності Навчально-виховного комплексу "Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступеню - дошкільний навчальний заклад "ІНТЕЛЕКТ" у вигляді ТОВ на спірне майно, у наступному це майно неодноразово відчужувалося на користь третіх осіб шляхом його внесення як вкладу до статутного капіталу господарських товариств і  останнім власником спірного майна є відповідач. А тому, на підставі ст.ст. 319, 321, 388 ЦК України прокурор просив задовольнити позов.
		ТОВ "ІНТЕЛБІЛД" заперечувало проти позову посилаючись, зокрема, на те, що право прокурора на представництво інтересів органу місцевого самоврядування в суді жодним законом України не передбачено, відповідач є добросовісним набувачем спірного майна, яке в якості вкладу було внесено до його статутного капіталу, Одеська міська рада не є власником спірного майна, не піклувалась за нього та не несла витрати із його утримання та збереження. Крім того, відповідач подав до суду заяву про застосування позовної давності до позовних вимог прокурора Одеської області.
		Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.09.2016 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено ОСОБА_5, ПП "Юридичне бюро "КДВ", ТОВ "Інтелхаус" та Навчально-виховний комплекс "Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступеню - дошкільний навчальний заклад "ІНТЕЛЕКТ" у вигляді ТОВ.
		Ухвалами господарського суду Одеської області від 23.09.2016р., від 11.11.2016р. та від 14.12.2016р. до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Департамент освіти та науки Одеської міської ради, ТДВ „Чорноморгідробуд" та Фонд державного майна України. 
		Рішенням господарського суду Одеської області від 19 червня 2017 року (головуючий суддя - Цісельський О.В., судді: Малярчук І.А., Щавинська Ю.М.) позов  задоволено повністю з мотивів обґрунтованості та доведеності позовних вимог. Витребувано з володіння ТОВ "ІНТЕЛБІЛД" будівлі та споруди у вигляді: школи (літ. А), складу (літ. Б), складу (літ. В), вбиральні (літ. Г), складу (літ, Д) загальною площею 2927,3 м2, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на користь Одеської міської ради. Стягнуто з ТОВ "ІНТЕЛБІЛД" на користь прокуратури Одеської області витрати по оплаті судового збору в сумі 10 888 грн. 50 коп.
		Не погоджуючись з вказаним рішенням, ТОВ "ІНТЕЛБІЛД" звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю. Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скарго скаржник посилається на неповне з'ясування усіх обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий суд визнав встановленими, порушення та неправильне застосування  норм матеріального і процесуального права, а саме: ст. ст. 10, 256, 257, 261, 268, 321, 330, 334, 386-388 ЦК України, ст. 35 Закону України «Про власність», ст. ст. 32, 33, 36, 43, 81 ГПК України.
		Відзиви на апеляційну скаргу не надходили.
		Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги усі учасники судового процесу в порядку передбаченому ст.ст. 64, 98 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте треті особи не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду.
		Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення прокурора та представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. 
		          Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом під час розгляду справи по суті, за адресою, де знаходяться спірні будівлі в АДРЕСА_1, розташований дитячий садок № 240, який перебував на балансі тресту "Чорноморгідробуд" колишнього союзного підпорядкування Міністерства транспортного будівництва СРСР. 
		          Наказом Фонду Державного майна України від 13.11.1991р. № 85 трест "Чорноморгідробуд" було перетворено в державне підприємство України - трест "Чорноморгідробуд".  
		           27.11.1991 року трест "Чорноморгідробуд" звернувся до виконкому Одеської міської Ради народних депутатів з листом за № 06/349, в якому посилаючись на неможливість виділення асигнувань для утримання дошкільних установ № 240, 291 на 280 місць кожне, виклав прохання у сприянні у передачі на баланс місцевих рад дитячих садків-яслів № 240 та № 291 по АДРЕСА_1, зберігши їх для потреб Київського району або зменшити відрахування від прибутку до бюджету місцевих рад на суму, необхідну для утримання цих дитячих закладів.
		           25.12.1991 року між трестом "Чорноморгідробуд" та виконкомом Київської районної ради народних депутатів м. Одеси було укладено договір передачі у безстрокове користування дитячих садків № 240 та № 291, за умовами п.1.1. якого Трест передав з балансу, а виконком Київської районної ради прийняв на баланс дитячий садок № 240, розташований за адресою: АДРЕСА_1, з усіма господарськими спорудами і майном, відповідно до акту приймання - передачі (додаток № 1, який є невід'ємною частиною даного договору). 
		          Рішенням виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів від 10.01.1992 року № 11 "Про прийняття відомчих дошкільних закладів на баланс райвно" прийнято на баланс райвно з 01.01.1993 року дошкільний заклад № 240 з остаточною балансовою вартістю та матеріальними цінностями загальною сумою 432 000 крб., що раніше належав тресту "Чорноморгідробуд", та доручено райфінвідділу виділити кошти на утримання цього дошкільного закладу. 
		          Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів від 06.04.1992р. № 104 "Про прийняття у комунальну власність міста державного майна житлово - комунального господарства, охорони здоров'я, народної освіти і культури", за результатами розгляду матеріалів, наданих комісією по передачі об'єктів державного майна у комунальну власність міста та відповідно до рішення міськвиконкому  від 11.01.1992р. № 2 "Про порядок оформлення і передачі державного майна у комунальну власність міста", затверджено акти приймання-передачі та перелік державного майна за галузями житлово-комунального господарства (додаток № 1), охорони здоров'я (додаток № 2), народної освіти (додаток № 3), культури (додаток № 4); включено у комунальну власність міста додаткові об'єкти народної освіти (додаток № 5); до вирішення питання щодо організації постійної структури управління комунальною власністю керівникам міських відділів охорони здоров'я, народної освіти, культури, управління житлово-комунального господарства доручено прийняти на баланс передане майно та грошові кошти, здійснювати оперативне керування фінансово-господарською діяльністю відповідних підприємств, організацій та установ. 
		          Згідно з переліком об'єктів, додатково включених у комунальну власність міста, який є додатком № 5 до зазначеного рішення, до комунальної власності міста увійшов дитячий садок № 240 за адресою АДРЕСА_1 балансовою вартістю 687,0 із приміткою, що 10.03.1992р. він переданий Київському райвно трестом "Чорноморгідробуд".
		          Рішенням виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів від 02.10.1992р. № 614 затверджено на 1992/93 учбові роки шкільну мережу та реорганізовано  дитячий дошкільний заклад №  240 в комплекс "Інтелект" (школа-сад) із штатним розкладом згідно додатку № 5.  
		          Згідно з наказами Управління освіти Одеської обласної державної адміністрації 22.09.1992р. № 121 та відділу освіти Київського райвиконкому від 13.10.1992р. № 113 на базі колишнього дошкільного закладу № 240 по АДРЕСА_1 з 01.10.1992 було відкрито приватний комплекс сад-школа "Інтелект".
		           03.10.1992 року між райвно Київського району м. Одеси та спільним малим підприємством "Центр "Інтелект" (яке ліквідовано 13.03.2001р. згідно з рішенням арбітражного суду Одеської області) було укладено договір оренди будівлі дитячого садка №240 по АДРЕСА_1, за яким райвно Київського району як орендодавець передало, а спільне мале підприємство "Центр "Інтелект" як орендар прийняло у користування цей садок з прилеглою до нього територією. Умовами договору визначено строк користування майном протягом 15 років та передбачено право орендаря викупу приміщення у власність у орендодавця.
		          Наказом Київського районного відділу народної освіти Київської районної ради народних депутатів від 14.12.1992р. № 154 було переведено школу-комплекс "Інтелект" на нові умови господарювання з 01.01.1993р. та дозволено відкрити самостійний розрахунковий рахунок у відділенні банку.
		           14.12.1992 року між виконавчим комітетом Київської районної ради народних депутатів м. Одеси (орендодавець) та "Центром "Інтелект" у формі малого підприємства (орендар) було укладено договір оренди цілісного майнового комплексу по АДРЕСА_1, згідно з п. 1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду строком на 20 років цілісний майновий комплекс - будівлю загальною площею 1800 м2, залишковою вартістю 432000 карбованців та прилеглу до неї територію площею 1700 м2 за адресою: АДРЕСА_1 під розміщення експериментальної школи-комплексу "Інтелект".
		          Розпорядженням виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів м. Одеси від 26.09.1994р. за  №201-р запропоновано завідуючій районного відділу освіти виділити з централізованої бухгалтерії районного відділу освіти для ведення самостійного обліку школу-комплекс "Інтелект" по АДРЕСА_1, а головному бухгалтеру здійснити передачу школі-комплексу "Інтелект" частини основних фондів на суму 2  159  118 000 крб., малоцінного інвентарю на суму 82  159      000 крб. та матеріалів на суму 40  979  000 крб. 
		           05.10.1994 року за актом приймання-передачі відділом освіти Київського району м. Одеси було передано, а приватною школою-комплексом "Інтелект" прийнято основні фонди по АДРЕСА_1.
		           02.12.1994 року на загальних зборах засновників спільного малого підприємства "Центр-Інтелект" були прийняті рішення, оформлені протоколом № 11, про надання приватній школі-комплексу "Інтелект" статусу юридичної особи, затвердження її статуту та проведення державної реєстрації.
		           17.02.1995 року виконавчим комітетом Київської районної ради народних депутатів м. Одеси було видано свідоцтво № 22462356 про державну реєстрацію недержавної загальноосвітньої середньої школи-комплексу "Інтелект" та 27.02.1995 року зареєстровано її статут за реєстраційним № 22462356, згідно з яким засновником цієї школи виступило спільне мале підприємство "Інтелект", якому було передано в оренду будівлю дитячого садка № 240 по АДРЕСА_1 за договором оренди від 03.10.1992р., укладеним з райвно Київського району.
		          Рішенням Одеської міської ради народних депутатів від 19.09.1996р. № 95-ХХІІ «Про внесення змін в схему організації міського самоврядування на території районів міста і в структуру виконавчого комітету міськради» встановлено, що виконавчими органами місцевого (міського) самоврядування на території районів міста Одеси є районні адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради, які створюються виконавчим комітетом Одеської міської ради та вирішено внести відповідні зміни в схему організації міського самоврядування на території районів міста та в структуру виконавчого комітету міськради.
		          На виконання вказаного рішення, рішенням Київської районної ради народних депутатів м. Одеси від 05.11.1996р. № 50-ХХІІ «Про реорганізацію системи управління в районні» було вирішено ліквідувати виконком районної ради народних депутатів з листопада 1996р., провести ліквідацію у відповідності з діючим законодавством, тощо.
		           21.08.2003 року було зареєстровано навчально-виховний комплекс "Загальноосвітній навчальний заклад І-ІП ступеню-дошкільний навчальний заклад "Інтелект" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю.
		          У наступному, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23.03.2004р. у справі № 2-946/04, за заявою керівника та співзасновника ТОВ НВК «Інтеллект» ОСОБА_6. про встановлення факту було встановлено факт знаходження нерухомого майна, загальною площею 2927,3 м2: будівлі під літ. А - школа - 2818,8м2, будівлі під літ. Б - сарай - 29,7м2, будівлі під літ. В - сарай - 46,6м2, будівлі під літ. Г - вбиральня - 2,7м2, будівлі під літ. Д - сарай - 29,5м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, у власності товариства з обмеженою відповідальністю "НВК "Інтелект"; визнано за товариством з обмеженою відповідальністю "НВК "Інтелект" право власності на нерухоме майно: будівлю під літ. А - школа - 2818,8м2, будівлю під літ. Б - сарай - 29,7м2, будівлю під літ. В - сарай - 46,6м2, будівлю під літ. Г - вбиральня - 2,7м2, будівлю під літ. Д - сарай - 29,5м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та визнано за товариством з обмеженою відповідальністю "НВК "Інтелект" право користування земельною ділянкою, що забезпечує діяльність ТОВ "НВК "Інтелект", загальною площею 9393 м2, межами згідно технічного паспорту.
		Як вбачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 4688631 від 09.09.2004р., КП "ОМБТІтаРОН" на підставі вказаного рішення Приморського районного суду м. Одеси зареєструвало за "НВК "ІНТЕЛЕКТ" ТОВ право власності на нежитлову будівлю, літ. А - школа, Б,В,Д - сарай, г - вбиральня розташовану за адресою Одеська обл.., м. Одеса, АДРЕСА_1. 
		Постановою Київського районного суду м. Одеси від 12.12.2008р. в адміністративній справі № 2-А-558/2008 визнано недійсним та скасовано розпорядження голови виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів № 201-р від 26.09.1994р. "Про передачу районним відділом освіти основних фондів і малоцінного інвентарю школі-комплексу "Інтелект".
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22.05.2009р. у справі №8-4/09 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.03.2004р. у справі № 2-946/04 за заявою ОСОБА_6 про встановлення факту, що має юридичне значення було скасовано за ново виявленими обставинами. Ухвала набрала законної сили 25.05.2009 року.
		          Листом від 12.01.2012 року за № 143-04/10 КП "ОМБТІРОН" повідомило прокуратуру Київського району м. Одеси, що на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси по справі №8-4/09 від 22.05.2009р. зроблено запис у книзі 35неж на сторінці 147, реєстр. № 3477 про скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.03.2004р., яким було визнано право власності на будівлі, літ. А - школу, Б,В,Д - сараї, Г - вбиральню, загальною площею 2927,3м2 по АДРЕСА_1 за ТОВ "НВК "Інтелект". Запис про реєстрацію за ТОВ "НВК "Інтелект" права власності (реєстраційний номер майна №7380309) у Реєстрі закрита.
		          Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22.10.2010р. у справі № 2-0-248/10 заяву громадянки ОСОБА_6 про встановлення факту перебування майна, що міститься по АДРЕСА_1, у власності ТОВ "НВК "Інтелект" залишено без розгляду.
		          Рішенням господарського суду Одеської області від 03.06.2013р. у справі № 3/17-4969-2011, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.07.2013р., було визнано за Навчально-виховним комплексом "Загальноосвітній навчальний заклад I-III ступеню-дошкільний навчальний заклад "Інтелект" у формі товариства з обмеженою відповідальністю право власності на будівлі і споруди загальною площею 2927,3 м2, розміщені за адресою: АДРЕСА_1, які складаються з: будівлі школи, позначеної на плані, виготовленому КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" 30.08.2006 р. літерою "А" загальною площею 2818,8 м2, складу літерою "Б" площею 29,5 м2, складу під літерою "В" площею 46,6 м2, складу під літерою "Д" площею 29,5 м2, вбиральні під літерою "Г" площею 2,7 м2, мостіння під літерою "І", басейн під літерою "П" розміром 8,23 х 5,87 метрів, огорожі під №1-4.
		На підставі рішення господарського суду Одеської області від 03.06.2013р. у справі № 3/17-4969-2011 державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України 23.10.2013 року було прийнято рішення № 7093179 про державну реєстрацію права приватної власності на будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за Навчально-виховним комплексом "Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступеню - дошкільний навчальний заклад "Інтелект" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю.
		          Рішенням загальних зборів засновників Навчально-виховного комплексу "Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступеню - дошкільний навчальний заклад "Інтелект" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю від 03.02.2014р., оформленим протоколом № 5, було затверджено розподільчий баланс та перелік майна, що передається з балансу Навчально-виховного комплексу "Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступеню - дошкільний навчальний заклад "Інтелект" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю на баланс ТОВ "ІНТЕЛХАУС", в зв'язку із реорганізацією шляхом виділу та уповноваження директора на підписання акту прийому-передачі майна. Того ж дня НВК "ІНТЕЛЕКТ" у вигляді ТОВ та ТОВ "ІНТЕЛХАУС" було складено акт приймання-передачі майна, за яким НВК "ІНТЕЛЕКТ" у вигляді ТОВ передало, а ТОВ "ІНТЕЛХАУС" прийняло будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 2927,3 м2.
		Постановою Вищого господарського суду України від 17.06.2014р. рішення господарського суду Одеської області від 03.06.2013р. та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 25.07.2013р. у справі № 3/17-4969-2011 були скасовані, у позові Навчально-виховного комплексу "Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступеню - дошкільний навчальний заклад "Інтелект" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю про визнання права власності відмовлено.
		З огляду на зазначені обставини, а також не надання Навчально-виховним комплексом "Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступеню - дошкільний навчальний заклад "Інтелект" у вигляді ТОВ суду інших правових підстав володіння спірним майном, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що НВК "Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступеню - дошкільний навчальний заклад "Інтелект" у вигляді ТОВ не набуло права власності на спірне майно, заволоділо ним незаконно, без відповідної правової підстави.
		Судом також встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що незважаючи на скасування судового рішення, яке стало підставою для набуття права власності НВК "Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступеню - дошкільний навчальний заклад "Інтелект" у вигляді ТОВ на спірне майно, ТОВ "ІНТЕЛХАУС" 24.11.2015 року оформило в Овідіопольському районному управлінні юстиції Одеської області свідоцтво про право власності на нерухоме майно - будівлі та споруди,  розташовані за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 2927,3 кв.м. 
		У наступному,  рішенням засновника ПП "Юридичне бюро "КДВ" від 10.11.2015р., оформленим протоколом № 16, було вирішено включити до складу ПП "Юридичне бюро "КДВ" ОСОБА_5 із внеском до статутного капіталу підприємства грошових коштів у розмірі 725900 грн. та ТОВ "ІНТЕЛХАУС" із внеском до статутного капіталу підприємства майна на загальну суму 725900 грн., а саме окремого майна приватної власності: будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 2927,3 кв.м., що оцінене засновниками у сумі 725 900 грн.
		17.11.2015 року Одеським міським управлінням юстиції ПП "Юридичне бюро "КДВ" було видане Свідоцтво про право власності на нерухоме майно - будівлі та споруди,  розташовані за адресою: Одеська обл., АДРЕСА_1 загальною площею 2927,3 кв.м.
		04.12.2015 року ОСОБА_5 подав до загальних зборів засновників (учасників) ПП "Юридична фірма "КДВ" заяву про вихід зі складу засновників (учасників) ПП "Юридичне бюро "КДВ".
		Рішенням загальних зборів засновників ПП "Юридичне бюро "КДВ" від 11.02.2016р., оформленим протоколом № 17, було вирішено виключити зі складу ПП "Юридичне бюро "КДВ" ТОВ "ІНТЕЛХАУС" із виплатою грошових коштів у розмірі 7259000 грн. та ОСОБА_5 з поверненням йому його вкладу до статутного капіталу підприємства майном, а саме: будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 2927,3 кв.м., що оцінене засновниками у сумі 725 900 грн.
		За актом приймання - передачі від 15.02.2016р. ПП "Юридичне бюро "КДВ" передало, а гр. ОСОБА_5 прийняв майно приватної власності: будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 2927,3 кв.м.
		Рішенням загальних зборів засновників від 14.06.2016р., оформлених протоколом № 1, було засновано ТОВ "ІНТЕРБІЛД", затверджено статут товариства із статутним капіталом 1  451 800 грн. та визначено розмір внесків засновників до статутного капіталу товариства. 
		До складу засновників ТОВ "ІНТЕРБІЛД" увійшов гр. ОСОБА_5, внеском якого до статутного капіталу товариства стало майно вартістю 725 900 грн., яке було передано ОСОБА_5 до ТОВ "ІНТЕРБІЛД" за актом приймання-передачі від 15.06.2016р., а саме: будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 2927,3 кв.м.
		17.06.2016 року на підставі рішення засновників ТОВ "ІНТЕРБІЛД" від 14.06.2016р. та акту приймання-передачі майна від 15.06.2016р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є.С. було прийнято рішення № 30115676 про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ "ІНТЕРБІЛД", що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.08.2016р. № 66786968. 
		Статтею 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.  
		Згідно з приписами ст. 319 ЦК України лише власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. 
		Статтею 321 ЦК України унормовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.          
		Статтею 387 ЦК України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.           
		Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.
		Як встановлено судом, ТОВ "ІНТЕРБІЛД" є особою, яка не знала і не могла знати про те, що особа, яка внесла спірне майно до його статутного капіталу, не має права його відчужувати, тобто є добросовісним набувачем в силу ч. 1 ст. 388 ЦК України.
		При цьому, колегія суддів враховує, що відповідно до роз'яснень, що містяться в  п. 24 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014  № 5, під час розгляду позову власника про витребування майна, переданого як вклад до статутного (складеного) капіталу господарського товариства, суд має враховувати, що отримання майна як вкладу до статутного (складеного) капіталу є відплатним придбанням, оскільки в результаті передання вкладу особа набуває права учасника господарського товариства.
		Отже, висновок місцевого господарського суду про те, що майно перейшло до відповідача не на підставі відплатного договору, а на підставі внесення його засновником до статутного капіталу відповідача, а тому при вирішенні даного спору слід застосовувати приписи ч. 3 ст. 388 ЦК України, є помилковим. 
		Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
		Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 
		1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 
		2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
		3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.   
		Таким чином, статтею 388 ЦК України передбачена можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.
		Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
		Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
		Таким є правовий висновок Верховного Суду України, викладений  у постанові від 21.12.2016 № 6-2233цс16. Відповідний висновок згідно з частиною третьою статті 82 та частиною першою статті 11128 ГПК України враховується судами при застосуванні норм права.
		У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 ст. 388 ЦК України.      
		І у такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором, або вчинення іншої дії спрямованої на відчуження цього майна, якою у даній справі є рішенням загальних зборів засновників ТОВ "ІНТЕРБІЛД" від 14.06.2016р., оформлених протоколом № 1, та акт приймання-передачі нерухомого майна від 15.06.2016р., права відчужувати це майно.        
		Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах (постанова Верховного Суду України від 11.10.2011р. у справі           № 5002-8/5447-2010).
		Статтями 143 Конституції України та 327 ЦК України закріплено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
		Згідно з ч. 1 ст. 60 Закону України  "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
		За змістом ч. 5 ст. 60 вказаного Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції.
		Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу (ч. 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"), яким у спірних правовідносинах є Одеська міська рада. 
		Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		При цьому, згідно з п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна.
		Таким чином, лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, прийнятим виключно на пленарному засіданні Одеської міської ради, можливе розпорядження спірним нерухомим майном. 
		Як встановлено судом, відповідне рішення щодо продажу спірного нерухомого майна не приймалось.       
		З огляду на вищенаведене, місцевий господарський суд врахувавши, що власником спірного нерухомого майна є Одеська міська рада і це майно вибуло з комунальної власності з порушенням вимог чинного законодавства, поза волею територіальної громади м. Одеси, за прийнятим судом першої інстанції неправомірним рішенням, у наступному скасованим судом вищої інстанції, а також встановивши, що НВК "Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступеню - дошкільний навчальний заклад "Інтелект" у вигляді ТОВ не було належним власником спірного нерухомого майна і не мало права його відчужувати, дійшов обґрунтованих висновків про задоволення заявлених позовних вимог.
		Судом першої інстанції цілком правомірно відхилено доводи відповідача в обґрунтування своїх заперечень, що відповідно до закону прокурор не наділений правом звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, якому не надано повноважень виконавчої влади.
		Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. 
		Територіальна громада міста Одеси, як власник спірного об'єкта нерухомості, делегує Одеській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Таким чином, воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади. З такою правовою позицією погодився Верховний Суд України у Постанові №16/092 від 05.10.2016 року.
		Згідно ст. 29 ГПК України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави; прокурор повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва.
		Даний позов пред'явлено заступником прокурора у межах його повноважень, визначених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
		Відповідно до ст. 121 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. № 3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, передбачених законом, покладена на систему органів прокуратури України.  
		   Представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, визначених законом. При цьому підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних або інших державних інтересів внаслідок протиправних дій чи бездіяльності фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
		Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999р. № 3-рп/99 визначено, що оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає, в  чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.  
		Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах", означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованих на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до ст.ст. 6, 7, 13, 143 Конституції України може бути орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
		   Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява згідно зі ст. 2 ГПК України є підставою для порушення справи в господарському суді.  
		Відтак, прокурор вправі звернутися з позовом про витребування комунального майна з чужого незаконного володіння в інтересах місцевої ради (територіальної громади міста), обґрунтувавши підстави такого звернення необхідністю здійснення належного захисту інтересів місцевої ради (її територіальної громади), як власника спірного комунального майна, що вибуло до третіх осіб за прийнятим судом першої інстанції неправомірним рішенням, у наступному скасованим судом вищої інстанції. Прокурор на власний розсуд, діючи як позивач, обирає спосіб захисту майнових прав та інтересів територіальної громади (місцевої ради), як власника комунального майна, та не може бути обмежений в обранні способів захисту майнових прав територіальної громади міста, оскільки інститут права власності територіальної громади на комунальне майно має своє спеціальне законодавче регулювання, закріплене у Конституції України та Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні". 
		Таким чином, відсутні законні підстави для заперечень відповідача щодо неправомочності заявлених прокурором вимог в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, якому нібито не надані повноваження органу виконавчої влади.
		Представництво прокуратурою інтересів держави в особі органів місцевого самоврядування сприяє захисту інтересів територіальних громад та забезпечує надходження коштів до місцевих бюджетів.
		   Проте, матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів на підтвердження неправильного визначення прокурором органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах витребування майна з чужого незаконного володіння. 
		З цих же підстав колегія суддів не бере до уваги викладені в апеляційній скарзі  доводи скаржника в цій частині.
		Також не заслуговує на увагу твердження скаржника, що судом першої інстанції не встановлено та не наведено доказів належності позивачу спірного майна та порушення у зв'язку з цим його прав, які б підлягали захисту. 
		Так судом установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що позивач   набув право власності на спірне майно на підставі рішення виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів м. Одеси від 10.01.1992р. №11 "Про прийняття відомчих дошкільних закладів на баланс райвно" та рішення виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів від 06.04.1992р. № 104 "Про прийняття у комунальну власність міста державного майна житлово-комунального господарства, охорони здоров'я, народної освіти і культури", яким були затверджені  акти приймання-передачі та перелік майна прийнятого у комунальну власність міста, за галузями житлово-комунального господарства, охорони здоров'я, народної освіти, культури; а також включено у комунальну власність міста додаткові об'єкти народної освіти.
		Згідно з переліком об'єктів, додатково включених у комунальну власність міста, який є додатком № 5 до зазначеного рішення, до комунальної власності міста увійшов дитячий садок № 240 за адресою АДРЕСА_1 балансовою вартістю 687,0 із приміткою, що 10.03.1992р. він переданий Київському райвно трестом "Чорноморгідробуд".
		           Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		           Належних доказів, які б свідчили про те, що вказане рішення виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів у наступному було скасовано чи визнано судом недійсним в установленому законом порядку, відповідачем до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.
		           Отже, територіальна громада м. Одеси набула право власності на спірні об'єкти нерухомого майна з часу затвердження актів приймання-передачі, а саме з 06.04.1992 року.
		           Стосовно посилань скаржника на те, що суд першої інстанції помилково відхилив його заяву про застосування позовної давності до пред'явлених вимог, колегія суддів зазначає наступне.
		            Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. 
		           Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		           Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		          ТОВ «ІНТЕЛБІЛД» подало заяву про застосування позовної давності. Водночас, із змісту цієї заяви вбачається, що заявником не зазначено коли саме, на його думку, почався перебіг позовної давності та коли він скінчився.
		          Відхиляючи заяву відповідача про застосування позовної давності у даному спорі місцевий господарський суд послався на те, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника. Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення Цивільного Кодексу України про набувальну давність (ст. 344 ЦК України). А тому, положення про позовну давність до заявлених вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовуються.            
		          Разом з тим, статтею 268 ЦК України передбачено вимоги, на які позовна давність не поширюється, а саме: 1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом; 2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу; 3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію; 5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування); 6) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв"; 7) на вимогу про визнання недійсним правочину, предметом якого є відчуження гуртожитку як об'єкта нерухомого майна та/або його частини, на який поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", про визнання недійсним свідоцтва про право власності на такий гуртожиток як об'єкт нерухомого майна та/або його частини, про визнання недійсним акта передачі такого гуртожитку як об'єкта нерухомого майна та/або його частини до статутного капіталу (фонду) товариства (організації), створеного у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств. Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.  
		          Отже, висновок місцевого суду з цього питання не відповідає вказаній нормі матеріального права.
		          Посилання місцевого суду при цьому на постанову ВГСУ від 26.04.2016р. у справі № 916/2129/15 не може бути прийнято до уваги, оскільки в ній викладено окрему позицію касаційної інстанції у згаданій справі, яка не є висновком Верховного Суду України щодо застосування норми права, який відповідно до ст. 111-28 ГПК України є обов'язковим у правозастосовній практиці для всіх судів України.           
		          Натомість, судова практика сформована Верховним Судом України за останні роки полягає у тому, що до позовних вимог про витребування майна на підставі ст.ст.387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки та суди повинні правильно встановити момент часу, з якого починається її перебіг (постанови Верховного Суду України від 06.12.2010р. у справі №3-13гс10, від 08.06.2016р. у справі №6-3089цс15, від 22.06.2017р. у справі № 6-1047цс17).
		          За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 
		Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
		При цьому і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади шляхом витребування майна із чужого незаконного володіння.
		Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
		Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
		У справі, яка є предметом перегляду апеляційного суду, прокурор в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся з позовними вимогами про витребування майна з незаконного володіння ТОВ "ІНТЕЛБІЛД", особи, якій на підставі правовстановлюючих документів належить спірне нерухоме майно: будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 2927,3 кв.м.
		Зазначений позов виник у зв'язку з тим, що ТОВ "ІНТЕЛБІЛД" набуло у власність спірне нерухоме майно на підставі рішення засновників ТОВ "ІНТЕРБІЛД" від 14.06.2016р. та акту приймання-передачі майна від 15.06.2016р., за яким гр. ОСОБА_5 передав це майно як внесок до статутного капіталу цього товариства. 
		При цьому ТОВ "ІНТЕЛБІЛД" набуло у власність нерухоме майно, яке свого часу було передано НВК "Загальноосвітній навчальний заклад І-ІП ступеню-дошкільний навчальний заклад "Інтелект" у вигляді ТОВ, ТОВ «ІНТЕЛХАУС», ПП «Юридичне бюро «КДВ» та ОСОБА_5
		Положеннями частини другої статті 328 ЦК України встановлено презумпцію правомірності набуття права власності, за якою право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не передбачена законом.
		Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність.
		Судом установлено, що постановою Вищого господарського суду України від 17.06.2014р. було скасовано рішення господарського суду Одеської області від 03.06.2013р. у справі № 3/17-4969-2011, на підставі якого НВК "Загальноосвітній навчальний заклад І-ІП ступеню-дошкільний навчальний заклад "Інтелект" у вигляді ТОВ набуло право власності на спірне нерухоме майно, та у позові НВК "Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступеню - дошкільний навчальний заклад "Інтелект" у вигляді ТОВ про визнання права власності відмовлено.
		Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
		          Виходячи з презумпції правомірності набуття права власності на конкретне майно, відповідно до ст. 328 ЦК України, первісний власник може довідатися про порушення своїх прав за наслідком оспорювання набуття права власності іншою особою в судовому порядку. Таким чином, позивач у цій справі, як власник комунального майна, дізнався про порушення своїх прав за наслідком скасування касаційною інстанцією неправомірного рішення суду першої інстанції, на підставі якого НВК "Загальноосвітній навчальний заклад І-ІП ступеню-дошкільний навчальний заклад "Інтелект" у вигляді ТОВ набуло право власності на нерухоме майно (постанова Вищого господарського суду України від 17.06.2014р. у справі № 3/17-4969-2011), що відповідає висновкам Верховного Суду України про застосування положень про позовну давність, викладених в постанові  від 05.10.2016р. у справі № 916/2129/15. 
		З огляду на наведене та ураховуючи, що рішення господарського суду Одеської області від 03.06.2013р. у справі № 3/17-4969-2011 про визнання за НВК "Загальноосвітній навчальний заклад І-ІП ступеню-дошкільний навчальний заклад "Інтелект" у вигляді ТОВ права власності на нерухоме майно, на підставі якого воно вибуло із власності територіальної громади м. Одеси, було скасовано постановою Вищого господарського суду України від 17.06.2014р., відповідач ТОВ  "ІНТЕЛБІЛД" набув право власності на це майно 17.06.2016 року, а прокурор звернувся до господарського суду з даним позовом 02.09.2016 року, що вбачається з відмітки канцелярії суду, то колегія суддів приходить до висновку, що прокурор звернувся до господарського суду з даним позовом в межах загального строку позовної давності.
		Колегія суддів також вважає можливим застосування до спірних правовідносин статті 1 Першого протоколу та практики ЄСПЛ щодо застосування цієї статті згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV   «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». 
		Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям. 
		Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. 
		Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
		Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
		При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.  
		У справі, що переглядається апеляційним судом, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, втручання держави в право ТОВ «ІНТЕЛБІЛД» на мирне володіння майном не суперечить критеріям правомірного втручання в це право, сформульованим в усталеній практиці ЄСПЛ.
		Так, витребування майна з володіння відповідача відповідає критерію законності: витребування здійснюється на підставі норм статей 387, 388 ЦК України у зв'язку з безпідставним і неправомірним заволодінням майном територіальної громади м. Одеси. Норми ЦК України відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційний текст цього Кодексу є загальнодоступним. Сумніви заявника в правильності тлумачення та застосування цих норм не можуть свідчити про незаконність втручання в право на мирне володіння майном.
		Крім того, з огляду на положення статей 1, 16 Закону України від 21 травня 1997 року  № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй. Нерухоме майно, що є у комунальній власності територіальних громад, - це одна зі складових матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування. 
		Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям нерухомого майна з комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) вибуття майна з власності територіальної громади цьому суспільному інтересу не відповідає. 
		Крім того, ЄСПЛ визнає за державою право користуватися «значною свободою (полем) розсуду» при визначенні суспільного інтересу в контексті втручання в право мирного володіння майном. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку існування проблеми, що становить суспільний інтерес, яка б вимагала заходів втручання. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (рішення від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).
		Отже, встановлені судом під час розгляду справи обставини й факти, з огляду на зміст поняття «суспільного», «публічного» інтересу у вимогах прокурора, не дають підстав для висновку про порушення принципу «пропорційності». Колегія суддів зважає й на те, що ТОВ «ІНТЕЛБІЛД» безоплатно набуло право власності на нерухоме майно; упродовж часу розгляду справи в судах він не посилався на порушення принципу «пропорційності» у зв'язку з витребуванням від нього майна.
		Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті.
		З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги. 
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що допущені господарським судом Одеської області помилки у застосуванні норм матеріального права при вирішенні даного спору, не призвели до неправильного вирішення спору по суті заявлених вимог, у зв'язку з чим не є підставами для скасування прийнятого у даній справі судового рішення, а обумовлюють лише задоволення позову з підстав, викладених у даній постанові.
		З огляду на приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
		 
		Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Рішення господарського суду Одеської області від 03 липня 2017 року у справі № 916/2403/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕЛБІЛД" - без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України. 
		 
		                   
		Головуючий  суддя:                                                           Бєляновський В.В.
		  
		 
		                                                    
		 Судді:                                                                                  Лавриненко Л.В.
		 
		 
		 
		                                                                                              Жеков В.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...