Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/9013/15-к : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.12.2017. Забезпечено надання загального доступу: 06.12.2017.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		іменем україни
		28 листопада 2017 року  м. Київ 
		 
		Колегія суддів судової палати у кримінальних справах 
		Вищого спеціалізованого суду України
		з розгляду цивільних ікримінальних справ у складі:
		 
		головуючого ОСОБА_1 , 
		суддів                  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		при секретарі  ОСОБА_4 ,
		за участю прокурора  ОСОБА_5 ,
		захисника ОСОБА_6 ,
		виправданого  ОСОБА_7 ,
		 
		розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене доЄдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014210000000223, закасаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 30 листопада 2016 року заобвинуваченням 
		ОСОБА_7 ,
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , 
		уродженця м. Тернополя, жителя  
		АДРЕСА_1 ,
		громадянина України, не судимого, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України (в редакції Закону № 3207-VI (3207-17) від 07 квітня 2011 року),
		 
		 в с т а н о в и л а:
		 
		За вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 серпня 2016 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України (вредакції Закону № 3207-VI (3207-17) від 07 квітня 2011 року) та виправдано узвязку з недоведенням в його діях складу кримінального правопорушення.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 30 листопада 2016 року вирок щодо ОСОБА_7 залишено без змін.
		 
		У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_7 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Посилається на порушення вимог кримінального процесуального закону, однобічність і неповноту судового слідства, неналежну оцінку доказів судом, внаслідок чого судом не встановлено дійсних фактичних обставин кримінального провадження. Вказує на відсутність в матеріалах кримінального провадження технічного носія із записом судового засідання, а також насуперечливість ухвали апеляційного суду, в якій зазначено, що відсутність носія є формальною підставою для скасування вироку, проте, вирок залишено без зміни. Зазначає, що судом порушено принцип змагальності сторін, оскільки безпідставно відхилено клопотання прокурора про долучення в судовому засіданні фотокопії висновку експертного дослідження №1-15 від 25 квітня 2015року, яка, на переконання прокурора, свідчить про неналежність цього доказу. Посилається, що судом апеляційної інстанції за наявності суперечливих доказів безпідставно повторно не досліджено окремі докази. 
		 
		Досудовим слідством ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що він, працюючи у 2012 році начальником управління Держкозему у м. Тернополі, зловживаючи службовим становищем в інтересах ТОВ Бодмін-Україна, будучи обізнаним з тим, що рішення Тернопільської міської ради № 6/14/55 від 30вересня 2011 року «Про продаж земельної ділянки площею 4,2376 га несільськогосподарського призначення для обслуговування будівлі майнового комплексу за адресою вул. Чумацька, 5а ТОВ Бодмін-Україна»суперечить вимогам ст. ст. 50, 51, 52, 83 Земельного кодексу України, ст. 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», погодив технічне завдання на розробку технічної документації із землеустрою щодо вказаної земельної ділянки із завідомо неправдивою інформацією щодо її загальної площі, видав Державний акт на право власності на земельну ділянку товариству Бодмін-Україна, внаслідок чого державним інтересам, а саме ДП Тернопільський лісгосп Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства, що було постійним землекористувачем, в тому числі і вказаної земельної ділянки, яка мала лісогосподарське призначення, завдав матеріальну шкоду в сумі 8 107 388, 47 грн.
		Сторона обвинувачення дійшла до висновку, що ОСОБА_7 своїми умисними діями вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 364 КК України (в редакції Закону № 3207-VI (3207-17) від 07 квітня 2011 року), оскільки внаслідок його злочинних дій, які виразилися у зловживанні службовим становищем, ТзОВ ІНФОРМАЦІЯ_2 незаконно набуло право приватної власності на земельну ділянку, що належить до земель лісового фонду ДП Тернопільське ЛГ та входить до складу регіонального ландшафтного парку Загребелля, і цим заподіяно матеріальної шкоди в сумі 8 107 388, 47 грн., що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам, а саме ДП Тернопільське лісове господарство Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства.
		Вироком суду ОСОБА_7 визнаний невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, тавиправданий у звязку з недоведеністю його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України (вредакції Закону № 3207-VI (3207-17) від 07 квітня 2011 року), а кримінальне провадження щодо нього закрито.
		 
		Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, думку захисниката виправдного, якізаперечували проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження йобговоривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
		Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що небули встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
		Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу йоцінки доказів усправі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих усудовому засіданні.
		Згідно з приписами ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що: 1) було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинив обвинувачений; 3) у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених п. п. 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
		Відповідно до роз`яснень, що містяться в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції при здійснені правосуддя», визнання особи винною у вчиненні злочину можливо лише за умови доведеності її вини.
		Згідно зі ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку івстановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися надоказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.
		Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини іосновоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. 
		Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої таапеляційної інстанцій.
		За встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження, а також виходячи з досліджених в судовому засіданні доказів, суд дійшов правильного висновку про те, що поза розумним сумнівом допустимими та достатніми доказами не доведено, що в діях ОСОБА_7 наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України.
		Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого нею в даному кримінальному провадженні зроблено не було. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону.
		Посилання в касаційній скарзі прокурора на те, що суд необгрунтовано відмовив прокурору удослідженні наданого в судовому засіданні доказу, а саме фотографії висновку експертного дослідження № 1-15 від 25 квітня 2015 року, єбезпідставними, оскільки оригінал даного висновку наявний у матеріалах кримінального провадження, був досліджений судом та йому надана належна оцінка. Дослідивши вказаний висновок, суд обгрунтовано визнав його допустимим доказом, так як він складений відповідним спеціалістом іздотриманням вимог кримінального процесуального законодавства.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив усі докази, зокрема, дав оцінку показанням ОСОБА_7 , свідків та доказам, як наданим стороною обвинувачення, так і стороною захисту, оцінив усі докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність  з точки зору достатності та взаємозв`язку. Висновок суду про те, що доказами у кримінальному провадженні не доведено наявність в діях ОСОБА_7  кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, мотивований належним чином. Отже, рішення про необхідність ухвалення щодо ОСОБА_7 виправдувального вироку єобґрунтованим.
		Доводи в касаційній скарзі прокурора щодо необгрунтованостівисновків суду першої інстанції про неможливість урахування як доказу винуватості ОСОБА_7 постанови Львівського апеляційного господарського суду від 30 травня 2016року, якою скасовано рішення господарського суду Тернопільської області від 23вересня 2015 року, рішення Тернопільської міської ради №6/14/55 від30вересня 2011 року про продаж орендованої ТзОВ Бодмін-Україна земельної ділянки площею 4,2376 га несільськогосподарського призначення для обслуговування будівлі майнового комплексу за адресою АДРЕСА_2 , договір купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_2 , укладений 03листопада 2011 року між Тернопільською міською радою та ТзОВ Бодмін-Україна, є аналогічними доводам апеляційної скарги, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, та правильновизнані безпідставними. Так,зматеріалів кримінального провадження убачається, що на час вчинення інкримінованих ОСОБА_7 дій зазначена постанова була скасована і чинною була постанова господарського суду Тернопільської області від 06 травня 2008року, якою суд зобов`язав ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" в особі його Тернопільської регіональної філії провести державну реєстрацію даної земельної ділянки згідно із вказаними в укладеному Тернопільською міською радою зТзОВ "Бодмін-Україна" договорі оренди від 10 серпня 2007 року розмірами тацільовим призначенням.
		Суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про неможливість неможливість визнання доказами відомостей, що містяться в показаннях свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , листі директора ДПТернопільського лісгоспу від 24 жовтня 2011 року, адресований заступнику голови комісії з проведення реорганізації, заступнику начальника управління Держкомзему у м. Тернополі; листах інспектора Державної інспекції сільського господарства у Тернопільській області від 29 січня 2015 року та від 23 квітня 2015 року про виконання постанови слідчого про проведення перевірки; листі в.о. начальника Львівської державної лісовпорядної експедиції від 02 березня 2015 року, протоколі за результатами проведення негласної слідчої (оперативної) дії звукозапису телефонних розмов обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки вони не містять доказової інформації на підтвердження порушення ОСОБА_7 земельного законодавства та законодавства про охорону навколишнього середовища, згідно із пред`явленим йому обвинуваченням.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в судовому засіданні  ОСОБА_7 не визнав свою вину. Докази винуватості ОСОБА_7 , на які посилалась сторона обвинувачення, були перевірені судом ізгідно зі ст. 94 КПК України належним чином оцінені з точки зору їх допустимості, належності, достовірності й достатності для прийняття відповідного процесуального рішення. На підставі досліджених доказів, суд дійшов висновку, що вони непідтверджують вчинення виправданим злочину, у якому він обвинувачувався. З огляду на викладене, доводи прокурора про неправильну оцінку доказів обвинувачення колегія суддів вважає безпідставними та такими, щонеґрунтуються на матеріалах провадження та вимогах закону.
		Таким чином, суд першої інстанції зробив ґрунтовний аналіз доказів, що були надані стороною обвинувачення, визнаючи недопустимими докази, мотивував належним чином свої висновки щодо кожного окремого доказу і колегія суддів визнає такі висновки обґрунтованими.
		З огляду на викладене, колегія суддів визнає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що доказами у даному кримінальному провадженні, як кожним окремо, так і в сукупності, не доведено, що  ОСОБА_7 за обставин, які були зазначені в обвинувальному акті, своїми умисними діями вчинив зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки у виді матеріальної шкоди, заподіяної охоронюваним законом державним інтересам, та визнає обґрунтованим рішення про необхідність виправдати ОСОБА_7 за предявленим обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364КК України, та ухвалити щодо нього виправдувальний вирок з підстави, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку знедоведенням, що в його діях є склад інкримінованого кримінального правопорушення.
		Посилання прокурора на відсутність технічного носія іззаписом судового засідання суду першої інстанції є безпідставним, оскільки вматеріалах кримінального провадження наявний компакт-диск із аудіозаписом судового засідання, який здатний до відтворення. Той факт, що частина аудіозапису єпоганої якості, не є підставою для скасування судових рішень щодо ОСОБА_7 з урахуванням положень п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України, про що йдеться у касаційній скарзі прокурора. 
		При розгляді справи апеляційний суд, згрупувавши наведені в апеляції прокурора доводи, які є аналогічними доводам, викладеним у касаційній скарзі, навів у своєму рішенні суть наведених прокурором доводів, ретельно їх перевірив, проаналізував і дав переконливу відповідь на кожен із них. Крім того, виклав аналіз доказів і навів детальні мотиви прийнятого рішення, спростувавши твердження сторони обвинувачення щодо безпідставності виправдання  ОСОБА_7 та відсутності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону. 
		Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чинеправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовною підставою для скасування судових рішень щодо ОСОБА_7 колегією суддів не встановлено, а тому підстав для задоволення касаційної скарги прокурора немає.
		Керуючись ст.ст. 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів
		 
		 у х в а л и л а:
		 
		Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від09серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від30листопада 2016 року щодо ОСОБА_7  залишити без змін, акасаційну скаргу прокурора  без задоволення. 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
		  С у д д і:
		 
		 
		  ОСОБА_1    ОСОБА_3   ОСОБА_2

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...