Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/18269/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: 18.12.2017. Зареєстровано: 18.12.2017. Забезпечено надання загального доступу: 20.12.2017.
Дата набрання законної сили: 26.12.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 161/18269/17 
		Провадження № 2/161/4832/17 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		                      І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		12 грудня 2017 року                     місто Луцьк
		Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :
		головуючого  судді Черняка В.В.
		при секретарі Заболотьку Д.М.
		за участю: позивача  ОСОБА_1
		представника позивача  ОСОБА_2
		відповідача  ОСОБА_3
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики,
		В С Т А Н О В И В :
		ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу в розмірі 1597162, 68 грн. 
		Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 03 лютого 2017 року позичив ОСОБА_3 50 000 доларів США, які відповідач зобовязався повернути через три місяці  03 травня 2017 року. Про вказане зобовязання відповідач власноручно написав розписку. У вказані терміни відповідач свої зобовязання не виконав, позичені кошти не повернув.
		Посилаючись на приписи ч.ч.1, 2 ст.533 ЦК України та вимог закону щодо належного виконання взятих на себе зобовязань, просить стягнути з відповідача еквівалент заборгованості відповідно до офіційного курсу гривні до долара США станом на 27.11.2017 р. в сумі 1 345 682, 3 грн., три проценти річних від простроченої суми боргу в сумі 23 005, 64 грн. та 85 316, 26 грн. інфляційних втрат на підставі ст..625 ЦК України за період прострочки з 04.05.2017 р. по 27.11.2017 р., а також 143 158, 48 грн. процентів від позики, визначених на рівні облікової ставки НБУ за період з 03.02.2017 року по день звернення до суду  27.11.2017 року на підставі ст..1048 ЦК України та судові витрати по справі.  
		Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали.
		Відповідач в судовому засіданні позов визнав в повному обсязі. 
		Дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
		З розписки, датованої 03 лютого 2017 року, написаної відповідачем власноручно, вбачається, що останній отримав в борг від ОСОБА_1 50000 доларів США та зобовязався повернути вказану суму 03 травня 2017 року (а.с.6).
		Даною розпискою підтверджено факт укладення між сторонами договору позики. Даний договір відповідає вимогам закону щодо письмової форми договору. У обраній сторонами формі договору (у вигляді розписки позичальника) сторони дійшли згоди стосовно всіх суттєвих умов договору позики, передбаченого ст.1046 ЦК України: в розписці зазначено суть договору - позика, суму позики і грошову одиницю, строк її повернення.
		Згідно ч.1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Згідно ч.2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно п.2, п.4 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
		Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
		Згідно ст.1047 ЦК України договір позики між фізичними особами укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший письмовий документ, який посвідчує факт укладення договору (позики) і факт передачі грошей на певних умовах. 
		За приписами ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно ст.628 ЦК України -  зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. 
		Таким чином, договір, укладений між сторонами і підтверджений письмовим доказом, є договором позики, який передбачений ст.1046 ЦК України. Договір укладений з дотриманням вимог закону щодо його форми, в ньому сторони дійшли згоди стосовно всіх суттєвих і необхідних умов договору.
		Судом встановлено та визнано відповідачем, що до дня звернення позивача в суд, відповідач не повернув позивачу борг.
		Згідно ч.1 ст.610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. 
		Крім того, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Верховний Суд України у постанові від 02.07.2014 року по справі № 6-79цс14 вказав: «Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобовязання має бути виконане у гривнях.
		Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
		Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобовязанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
		У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобовязанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.
		Згідно з частиною третьою статті 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК України).
		Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобовязання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобовязання і фактичного його виконання є національна валюта України  гривня.
		Відтак, у національній валюті України підлягають стягненню і інші складові грошового зобовязання, передбачені, зокрема, у статті 1048 ЦК України, та при застосуванні статті 625 ЦК України.».
		З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що сума боргу в еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 27.11.2017 року становить 1 345 682, 3 грн., сума 3% річних від простроченої суми становить 23005, 64 грн., інфляційні втрати за період прострочення з 04.05.2017 року по 27.11.2017 року складають 85316, 26 грн. 
		Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 143 158, 48 грн. процентів від позики, визначених на рівні облікової ставки НБУ за період з 03.02.2017 року по день звернення до суду  27.11.2017 року на підставі ст.1048 ЦК України. 
		У частині першій статті 1048 ЦК України, яка має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором.
		Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує пятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.
		Таким чином, у випадку, якщо договір позики не є безоплатним (безпроцентним) у розумінні частини другої статті 1048 ЦК України, позичальник зобовязаний сплатити винагороду (проценти за користування позикою) й у випадку, коли таким договором не передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики.
		Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.07.2014 року у справі № 6-36цс14.
		Проаналізувавши зібрані та дослідженні в справі докази, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити в повному обсязі, а також стягнути з відповідача в позивача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218, 294, 367 Цивільного процесуального кодексу України, суд
		В И Р I Ш И В:
		    
		Позов задовольнити.
		Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 1 345 682 грн. 3 коп. боргу, 143 158 грн. 48 коп. суму процентів від користування коштами, 85 316 грн. 26 коп. суму втрат від інфляції, 23 005 грн. 64 коп.  3% річних.
		Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в сумі 8000 гривень.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.
		Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		Суддя Луцького міськрайонного суду                                                                   Черняк В.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...