Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/8530/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:.
Надіслано для оприлюднення: 18.12.2017. Зареєстровано: 18.12.2017. Забезпечено надання загального доступу: 20.12.2017.
Дата набрання законної сили: 18.01.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		м. Київ
		14 грудня 2017 року                                             № 826/8530/17
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності, третя особа: Вища кваліфікаційна комісія суддів України, про визнання протиправним та скасування висновку.
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд), надійшов позов ОСОБА_1, (далі - позивач, ОСОБА_1.), до Громадської ради доброчесності, (далі - відповідач, ГРД), третя особа: Вища кваліфікаційна комісія суддів України, (далі - ВККС, Комісія), про визнання протиправним та скасування висновку ГРД про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду Сибіги О.М. критеріям доброчесності та професійної етики від 01.05.2017. 
		В обґрунтування позову зазначено, що ГРД оскаржуваний висновок прийнято без наявності відповідних підстав, такий висновок є необґрунтованим і невмотивованим, що призвело до порушення прав та інтересів позивача в частині встановлення його відповідності як кандидата на посаду судді Верховного Суду критеріям доброчесності та професійної етики. 
		Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі №826/8530/17, (далі - справа), яку призначено до розгляду у судовому засіданні, та, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено ВККС, (далі - третя особа).
		Під час переходу до розгляду справи по суті представник позивача підтримала позов та просила задовольнити його повністю.
		Представники відповідача та третьої особи у відповідне судове засідання не прибули, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи сторона відповідача та третьої особи повідомлені належним чином, заяви про розгляд справи за відсутності їх представників до суду не надійшли.
		При цьому, до суду через канцелярію від третьої особи надійшли письмові пояснення по суті позову, які судом долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.
		Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.
		Під час розгляду справи у порядку письмового провадження до суду через канцелярію від представника позивача надійшли письмові пояснення по суті позову разом із доказами на їх обґрунтування, які судом долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.
		Оцінивши у порядку письмового провадження належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -
		ВСТАНОВИВ:
		Як встановлено у ході судового розгляду справи, 30.09.2016 набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів», (далі - Закон), відповідно до ч. 2 ст. 17 якого, найвищим судом у системі судоустрою визначено Верховний Суд. 
		Згідно з нормами Прикінцевих та перехідних положень Закону, Верховний Суд створюватиметься як новий орган, до якого судді призначатимуться на конкурсній основі.
		За змістом ст. 81 Закону, спеціальна процедура призначення на посаду судді Верховного Суду передбачає призначення на цю посаду особи, яка за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Верховному Суді.
		Комісія, в межах наданих Законом повноважень, проводить кваліфікаційне оцінювання кандидата на посаду судді Верховного Суду за визначеними законом критеріями (компетентність (професійна, особиста, соціальна), професійна етика, доброчесність) та ухвалює рішення про підтвердження або непідтвердження здатності такого кандидата здійснювати правосуддя у відповідному суді, визначає його рейтинг для участі у конкурсі.
		На виконання вимог ч. 2 ст. 79 Закону, рішенням Комісії від 02.11.2016 №141/зп-16 затверджено Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, (далі - Положення №141/зп-16).
		На виконання вимог ч. 5 ст. 83 Закону, рішенням Комісії від 03.11.2016 №143/зп-16 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, (далі - Положення).
		Рішенням Комісії від 04.11.2016 №144/зп-16 затверджено Порядок проведення іспиту та методику встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання, (далі -  Порядок).
		Рішенням Комісії від 07.11.2016 №145/зп-16 оголошено конкурс на зайняття 120 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, затверджено Умови проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, (далі - Умови).
		28.11.2016 ОСОБА_1 звернувся до Комісії із заявою про проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на посаду судді Касаційного господарського суду за спеціальною процедурою призначення і рішенням Комісії від 20.12.2016 був допущений до участі у цьому конкурсі.
		Рішенням Комісії від 11.01.2017 №2/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання 653 кандидатів, зокрема і ОСОБА_1, допущених до участі у конкурсі на зайняття 120 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду. Першим етапом кваліфікаційного оцінювання визначено іспит, другим етапом - дослідження досьє та проведення співбесіди. З урахуванням рішення Комісії від 20.01.2017 №4/зп-17, складення анонімного письмового тестування призначено на 16.02.2017, а виконання практичного завдання - на 21.02.2017.
		Згідно з рішенням Комісії від 10.02.2017 №41/вс-17, кандидата ОСОБА_1, зокрема, допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі. Відповідно до Умов, ОСОБА_1 проходив кваліфікаційне оцінювання як суддя.
		Відповідно до п. 11 розділу III Положення, Комісія після встановлення результатів етапу оцінювання повідомляє суддю (кандидата на посаду судді) щодо допуску до наступного етапу. До наступного етапу кваліфікаційного оцінювання допускаються судді (кандидати на посаду судді), які отримали мінімально допустимі і більші від них бали за результатами іспиту та/або оцінювання критеріїв особистої чи соціальної компетентності, або балу більшого від 0 балів за результатами оцінювання критерію професійної етики чи критерію доброчесності.
		У першому етапі кваліфікаційного оцінювання за загальним результатом іспиту ОСОБА_1 отримав 141,5 бали та, згідно з рішенням Комісії від 29.03.2017 №23/зп-17, був допущений до другого етапу кваліфікаційного оцінювання у межах процедури конкурсу - «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
		Відповідно до Положення, дослідження досьє полягає у систематизації, аналізі, зборі, уточненні даних досьє кандидата на посаду судді з метою визначення попередніх показників критеріїв кваліфікаційного оцінювання.
		Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє та складається з таких етапів: оголошення доповіді за результатами дослідження досьє; надання кандидату на посаду судді можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену в доповіді інформацію; послідовне обговорення з кандидатом на посаду судді показників, оцінювання яких потребує уточнення, з метою прийняття остаточного рішення щодо підтвердження здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.
		Відповідно до графіка питання про проведення співбесіди за результатами дослідження досьє під час кваліфікаційного оцінювання кандидата ОСОБА_1 було призначено до розгляду на 17.05.2017.
		Відповідно до положень ст. 87 Закону, з метою сприяння Комісії у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворена Громадська рада доброчесності, що надає, за наявності відповідних підстав, висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.
		01.05.2017 ГРД надала Комісії затверджений висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду Сибіги О.М. критеріям доброчесності та професійної етики.
		Як вбачається зі змісту оскаржуваного висновку, підставами для його складання ГРД зазначила обставини щодо недотримання кандидатом обов'язку належного декларування майнового стану своєї сім'ї та порушення вимог ст. 2-1 Господарського процесуального кодексу України, (далі - ГПК України), щодо автоматизованого ведення документообігу.
		З урахуванням викладеного суд зазначає, що обов'язок суддів дотримуватися правил суддівської етики та суддівської доброчесності, а також обов'язок подавати декларацію доброчесності судді, декларацію родинних зв'язків і дотримуватися антикорупційного законодавства прямо встановлені ч. 7 ст. 56 Закону. 
		Відповідно до п. 4 глави 6 розділу II Положення, рішення про підтвердження здатності здійснювати правосуддя суддею (кандидатом на посаду судді) у відповідному суді ухвалюється у випадку отримання ним мінімально допустимих і більших балів за результатами іспиту та оцінювання критеріїв особистої і соціальної компетентності, а також бали, більшого за 0, за результатами оцінювання критерію професійної етики чи критерію доброчесності.
		Відповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності оцінюється (встановлюється) за показниками, визначеними у п.п. 11 та 12 глави 2 розділу II Положення.
		За змістом п.п. 5.2., 5.3. глави 6 розділу II Положення критерії професійної етики та доброчесності оцінюються у 0 балів за наявності доказів невідповідності судді (кандидата на посаду судді) вимогам професійної етики та/або вимогам до доброчесності відповідно.
		Оцінка у 0 балів за критеріями професійної етики та доброчесності є безумовною підставою для прийняття Комісією рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
		Так, Комісією у колегіальному складі досліджено матеріали суддівського досьє та досьє кандидата на зайняття вакантної посади судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1, зокрема дані про відповідність судді етичним та антикорупційним критеріям, і 17.05.2017 проведено співбесіду. Того ж дня прийнято відповідне рішення.
		У рішенні від 17.05.2017 №77/вс-17 Комісія визначила, що ОСОБА_1 не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду за критеріями кваліфікаційного оцінювання «Професійна етика» і «Доброчесність», ці критерії були оцінені у 0 балів. Кандидат на зайняття вакантної посади судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 визнаний таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя.
		Вважаючи висновки ГРД, які стали підставою для прийняття Комісією рішення, безпідставними та необґрунтованими, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом. 
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд, в першу чергу, вважає за необхідне вирішити питання щодо належності розгляду спору, який виник між сторонами, у порядку адміністративного судочинства та питання правосуб'єктності ГРД.
		Так, правовий статус та завдання ГРД визначені ст. 87 Закону. Вказаною нормою визначені: 1) мета створення ГРД - сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики для цілей кваліфікаційного оцінювання; 2) склад, вимоги до членів, строк їх повноважень та порядок формування Ради; 3) конкретні повноваження ГРД, права та обов'язки її членів.
		У ст. 88 Закону вказано, що у разі, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
		Частиною 4 ст. 85 Закону визначено, що суддівське досьє, серед іншого, має містити висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності).
		Отже, згідно викладеного, на ГРД покладено функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Тобто, відповідач приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар'єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями.
		За сферою правового регулювання Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, тобто містить норми саме публічного права. 
		Висновки ГРД, затверджені відповідним рішенням, як одностороннє владне волевиявлення, є обов'язковими для розгляду іншим суб'єктом, зокрема, ВККС, та є правовим актом індивідуальної дії, на підставі якого виникають публічно-правові відносини.
		Отже, процес надання для ВККС висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, містить усі ознаки владної управлінської діяльності, на основі Закону.
		Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
		Відповідно до ч. 3 ст. 50 КАС України, відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
		Водночас, згідно з п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		При цьому, відповідно до п. 3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2015 №8, для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
		Отже, визначальною ознакою суб'єкта владних повноважень є виконання ним владних управлінських функцій. Надання правового захисту у порядку адміністративного судочинства правам, свободам, інтересам, що порушені суб'єктом владних повноважень, не пов'язується з обов'язковим віднесенням такого суб'єкта до системи органів державної влади або місцевого самоврядування та не ставиться у залежність від наявності або відсутності у такого суб'єкта владних повноважень статусу юридичної особи.
		Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. 
		Надаючи тлумачення зазначеній нормі, Конституційний Суд України в рішенні від 25.12.1997 у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_3, ОСОБА_4 та інших громадян щодо офіційного тлумачення ст.ст. 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначив, що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. 
		На підставі викладеного суд вважає, що ГРД має всі визначені ознаки «іншого суб'єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства», оскільки ГРД здійснює діяльність з виконання покладених на неї Законом завдань, а тому, відповідно, є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України, тобто є належним відповідачем у даній справі.
		Стосовно способу захисту порушеного права, обраного ОСОБА_1, суд зазначає наступне.
		Оскаржуваний висновок має всі ознаки правового акту індивідуальної дії, оскільки він врегульовує відносини щодо конкретно визначеного кола осіб, а саме щодо ОСОБА_1, та розрахований на одноразове застосування.
		Оскаржуваний висновок безпосередньо впливає на права та інтереси ОСОБА_1, створюючи правовідносини, в яких отримати рішення про підтвердження ним здатності здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду він зможе тільки якщо таке рішення буде підтримане не менше ніж одинадцятьма членами ВККС, тобто кваліфікованою більшістю, в той час як рішення щодо інших кандидатів, які не отримали негативного висновку ГРД, ухвалюватиметься простою більшістю голосів її складу (ч. 3 ст. 101 Закону). 
		Крім того, як вже зазначено вище, 17.05.2017 Комісією прийнято рішення за №77/вс-17 про визнання кандидата ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду за критеріями кваліфікаційного оцінювання «Професійна етика» і «Доброчесність». 
		Судом встановлено, що фактично вказане рішення прийнято за результатами аналізу оскаржуваного висновку.
		Тобто, порушення прав та інтересів ОСОБА_1 сталося саме внаслідок прийняття оскаржуваного висновку, а тому, такий висновок може бути самостійним предметом оскарження в рамках здійснення адміністративного судочинства.
		До того ж, відповідно до ч. 3 ст. 88 Закону, рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
		1) склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;
		2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання;
		3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про не підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;
		4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
		Отже, чинне законодавство не надає учаснику конкурсу на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду права оскаржити рішення ВККС з підстав його змістовної необґрунтованості щодо питань невідповідності учасника конкурсу критеріям професійної етики та доброчесності, у випадку, коли в основу такого рішення покладатиметься відповідний негативний висновок ГРД, оскільки Закон допускає можливість оскарження такого рішення ВККС виключно з формальних підстав.
		Відповідно до вимог ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини, (далі - ЄСПЛ), у справі «Зінченко проти України», ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, в якій формі вони закріплені в національному правовому порядку.
		Отже, у підсумку викладеного суд приходить до висновку, що подання даного позову є єдиним можливим способом захисту порушених прав ОСОБА_1
		При цьому, суд враховує, що згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 31.05.2016 у справі №21-451а16, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.
		По суті спору суд зазначає наступне. 
		Як вже зазначено вище у тексті судового рішення, відповідно до висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду Сибіги О.М. критеріям доброчесності та професійної етики, ГРД дійшла висновку, що ОСОБА_1 за критеріями доброчесності та професійної етики не відповідає вимогам до судді Верховного Суду. 
		Приписами ст. 127 Конституції України встановлено, що на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п'ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.
		Згідно зі ст. 87 Закону, Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання. Громадська рада доброчесності:
		1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді);
		2) надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді);
		3) надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє;
		4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді);
		5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 Регламенту ГРД, схваленого рішенням ГРД від 23.11.2016 №1/2016, (далі - Регламент ГРД), завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом, є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі. З цією метою Рада сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.
		Частина 1 ст. 19 Регламенту ГРД встановлює, що за результатами аналізу та (або) перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Громадська рада доброчесності колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності, якщо визнає: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.  У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.
		ГРД, у ході проведення стосовно ОСОБА_1 кваліфікаційного оцінювання під час участі у конкурсі на посаду судді Касаційного господарського суду за спеціальною процедурою призначення, прийнято оскаржуваний висновок про невідповідність ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики. 
		Виходячи зі змісту оскаржуваного висновку, ГРД виявила наступні дані, які дають підстави для висновку про невідповідність ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики:
		- недекларування у паперових деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави за 2012-2015, будинку по вул. Ставропольській, 6/32 у м. Києві, в якому кандидат фактично проживав протягом тривалого часу, що, на думку ГРД, є способом приховування реальних статків родини; відповідно до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави за 2015-2016, у користуванні дружини кандидата перебував Porsche Cayenne 2012 р.в., про що не було зазначено кандидатом у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2015;
		- ухвалення судового рішення у справі №910/3460/14, у складі колегії суддів (головуючий суддя Сибіга О.М., судді: Яценко О.В. (доповідач), Бакуліна С.В.), яким відмовлено у задоволенні касаційної скарги заступника прокурора м. Києва про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради, визнання недійсними договорів, що стосувалися земельної ділянки, наданої для будівництва офісно-житлового комплексу з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземною автостоянкою у пров. Киянівському, 12-а у Шевченківському районі м. Києва. Висновок про недоброчесну поведінку ОСОБА_1 також, на думку ГРД, підтверджується й інформацією, що справа потрапила на розгляд кандидата в «ручному режимі», а саме за розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України.
		Крім того, згідно оскаржуваного висновку, окрім вищевикладених відомостей, що були покладені в його основу, ГРД направила до ВККС інформацію, що стосувалася ОСОБА_1 та могла бути оцінена за критеріями доброчесності та професійної етики у сукупності з іншими обставинами, а саме стосовно: відмінностей у відомостях, що містяться у майнових деклараціях ОСОБА_1 та його дружини за 2004-2016; володіння ОСОБА_1 та членами його родини великою кількістю нерухомості; здійснення закордонних подорожей ОСОБА_1 та його дружиною, навчання доньки у Бостонському університеті; провадження досудового розслідування у кримінальному провадженні №42013110000001050 за підозрою колишнього Голови Вищого господарського суду України, його колишнього заступника та колишнього головного спеціаліста канцелярії (на правах відділу) управління документального забезпечення Вищого господарського суду України у вчиненні злочинів проти правосуддя: втручання в діяльність судових органів та незаконне втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду; участі ОСОБА_1 у складі колегії суддів при прийнятті постанови від 19.03.2014 та ухвали від 26.03.2014 про виправлення описки у справі №910/16997/13; повідомлення про те, що ОСОБА_1 брав участь у розгляді справи №908/1180/14 і разом з іншими членами колегії суддів підписав постанову (http://reyestr.court.gov.ua/Review/45034188), яка, на думку заявника, має ознаки свавілля.
		З цього приводу суд зазначає наступне.
		Конвенція ратифікована Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 та, відповідно до ст. 9 Конституції України, є частиною національного законодавства.
		Відповідно до ст. 8 Конституції України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. 
		Згідно п. 169-170 рішення ЄСПЛ від 09.04.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява №21722/11), словосполучення «відповідно до закону» вимагає, по-перше, аби оспорюваний захід мав юридичну основу у національному праві. По-друге, воно стосується якості закону, про який ідеться, і передбачає вимогу, що такий закон має бути доступний для відповідної особи, яка, крім того, повинна мати можливість передбачити його наслідки для себе, і такий закон повинен відповідати принципу верховенства права (п. 55 рішення ЄСПЛ у справі  «Kopp проти Швейцарії» від 25.03.1998    (Reports of Judgments and Decisions  1998-II).
		Зазначене словосполучення означає, зокрема, що норми національного права мають бути достатньо передбачуваними, аби вказати особам на обставини та умови, за яких органи влади мають право вдатися до заходів, які впливатимуть на конвенційні права цих осіб (п. 39 рішення ЄСПЛ у справі «C.G. and Others проти Болгарії»  від 24.04.2008 (справа №1365/07). Більше того, закон повинен надавати певний ступінь юридичного захисту від свавільного втручання з боку органів влади. Наявність спеціальних процесуальних гарантій є важливою у цьому контексті. Те, що вимагається через такі гарантії, буде залежати, принаймні до певної міри, від характеру та ступеня втручання, що розглядається (п. 46 рішення ЄСПЛ у справі «P.G. and J.H. проти Сполученого Королівства»  (справа №44787/98, ECHR 2001-IX).
		Згідно п. 49 рішення ЄСПЛ від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02), норма права є «передбачуваною»,  якщо вона  сформульована  з  достатньою чіткістю,  що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної  консультації  -  регулювати   свою   поведінку.  
		Водночас, суд зазначає, що визначення поняття «доброчесність» відсутнє у національному законодавстві України. Згідно з Законом і Регламентом ГРД, обсяг оцінювання, здійснюваного ГРД, обмежується професійною етикою та доброчесністю суддів та кандидатів на посаду судді. Обов'язок суддів дотримуватися правил суддівської етики та суддівської доброчесності, а також обов'язок подавати декларацію доброчесності судді, декларацію родинних зв'язків і дотримуватися антикорупційного законодавства прямо встановлені Законом (ст. 56 Закону). 
		Поряд з цим, відповідно до п. 12 Положення, відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: 
		12.1.Відповідність витрат і майна судді та членів його сім'ї задекларованим доходам. 
		12.2. Відповідність способу життя судді та членів його сім'ї задекларованим доходам. 
		12.3. Відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції. 
		12.4. Наявність обставин, передбачених пп. пп. 9-12, 15-19 ч. 1 ст.106 Закону.
		12.5. Наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді.
		12.6. Наявність незабезпечених зобов'язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею. 
		12.7. Загальна оцінка інтегративності (доброчесності) за такими складовими: 12.7.1. Чесність і порядність. 12.7.2. Контрпродуктивна поведінка. 12.7.3. Схильність до зловживань. 
		Показники, передбачені пунктами 12.1-12.6 цієї глави, оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема:              
		1) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади; 
		2) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; 
		3) результатів повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за наявності); 
		4) декларації родинних зв'язків судді та декларації доброчесності судді; 
		5) результатів регулярного оцінювання; 
		6) результатів перевірки декларації родинних зв'язків судді та декларації доброчесності судді (за наявності);
		7) висновків Громадської ради доброчесності (за наявності); 
		8) іншої інформації, що включена до суддівського досьє. 
		Показник, передбачений п. 12.7 цієї глави, визначається за допомогою відповідних тестувань особистих морально-психологічних якостей та оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань і за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.
		Ані Закон, ані Регламент ГРД не містять трактування чи пояснення з приводу визначення доброчесності судді.
		Згідно п. 24 Висновку Консультативної ради європейських суддів, (далі - КРЄС), №1 (2001), про стандарти незалежності судової влади та незмінюваності суддів вказано, що об'єктивні стандарти потрібні не лише для того, щоб виключити політичний вплив, але й з інших причин, наприклад, щоб уникнути ризику, пов'язаного з припущенням про наявність фаворитизму, консерватизму та корпоративізму, який виникає, коли призначення або оцінювання здійснюються не на основі чітко визначеної процедури, а на підставі особистих рекомендацій. 
		Оцінюючи зміст висновку та інформації, що стала безпосередньою підставою для висновку ГРД про невідповідність ОСОБА_1 як кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та (або) професійної етики, суд зазначає таке.
		Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» затверджено форму декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру (додаток до вказаного Закону), розділ ІІІ якої має назву «Відомості про нерухоме майно», в якому в главах А і Б підлягають декларуванню відповідні об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності, в оренді чи на іншому праві користування декларанта або членів його сім'ї.
		Відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України, (далі - ЦК України), до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. 
		Частиною  2 ст. 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
		При цьому, в ч. 3 ст. 331 ЦК України визначено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
		Отже,  на підставі викладеного можливо прийти до висновку, що  до прийняття майна в експлуатацію воно не має статусу об'єкта нерухомого майна, а особа, яка здійснювала таке будівництво, вважається власником лише матеріалів та обладнання, які були використані в процесі створення такого об'єкту.
		Як пояснила у ході судового розгляду справи представник позивача, позивачем було введено в експлуатацію житловий будинок по вул. Ставропольській, 6/32 у м. Києві у серпні 2016, що підтверджується доданими до матеріалів справи декларацією про готовність об'єкта до експлуатації від 22.08.2016, а відповідний правовий титул набуто у вересні 2016, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Тобто, житловий будинок по вул. Ставропольській, 6/32 у м. Києві станом на 2015 не мав статусу об'єкта нерухомого майна, оскільки його не було введено в експлуатацію і, відповідно, у позивача був відсутній обов'язок декларувати наявність житлового будинку як об'єкту нерухомого майна у період 2012-2015 у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру (так званій паперовій формі).
		Згідно оскаржуваного висновку, ГРД встановлено, що відповідно до декларації позивача як особи, уповноваженої на виконання функцій держави за 2015-2016, у користуванні дружини позивача перебував автомобіль Porsche Cayenne 2012 р.в., однак у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2015 цю інформацію позивач не зазначав. Як наслідок, ГРД зроблено висновок, що позивач не дотримувався обов'язку щодо правдивого декларування майнового стану своєї сім'ї.
		Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
		З аналізу ст. 244 ЦК України вбачається, що видача довіреності особі безпосередньо не припускає обов'язкове чи безумовне перебування транспортного засобу на праві користування у такої особи та, відповідно, не доводить  факт її користування таким майном. 
		У свою чергу, відображенню у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2015 підлягають, у даному випадку, транспортні засоби, що перебувають у власності, в оренді чи на іншому праві користування членів сім'ї декларанта.
		ГРД не визначено та не надано належних та допустимих доказів факту перебування на праві користування у члена сім'ї позивача Porsche Cayenne 2012 р.в. у 2015, що свідчить про безпідставність висновку ГРД щодо недотримання позивачем обов'язку щодо правдивого декларування майнового стану своєї сім'ї за 2015.
		В оскаржуваному висновку ГРД, обґрунтовуючи підстави для висновку про невідповідність позивача критеріям доброчесності та професійної етики, зазначив, що позивач був головуючим у складі колегії суддів, що прийняла судове рішення про відмову у задоволенні касаційної скарги заступника прокурора м. Києва про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради, визнання недійсними договорів, що стосувалися земельної ділянки, наданої для будівництва офісно-житлового комплексу з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземною автостоянкою у пров. Киянівському, 12-а у Шевченківському районі м. Києва, яке у подальшому було скасовано Верховним судом України. При цьому, ГРД посилається на дані видання «Наші гроші» про те, що вказане будівництво пов'язане із оточенням відповідного народного депутата та висловлює переконання, що надання позивачем переваги комерційним інтересам забудовника над суспільним інтересом щодо збереження об'єкту всесвітньої культурної спадщини є проявом недоброчесної поведінки кандидата. Висновок про недоброчесну поведінку позивача також, на думку ГРД, підтверджується й інформацією, що справа потрапила на розгляд кандидата в «ручному режимі», а саме за розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України.
		Як вбачається із аналізу норм Закону, ГРД має право лише аналізувати й перевіряти інформацію, що стосується доброчесності та професійної етики суддів, але не наділена повноваженнями розглядати обґрунтованість судових рішень. ГРД може надавати висновок лише щодо професійної етики та доброчесності судді, а не щодо обґрунтованості його рішень або дій. Оцінювання судді (кандидата на посаду), зокрема оцінка його професійних знань і компетентності, моральної, етичної та психологічної доброчесності - це завдання органу, якому доручено проводити оцінювання (ВККС), а висновок ГРД - це елемент, що має стосуватися лише питань професійної етики та доброчесності суддів і кандидатів на посаду судді. Враховуючи зміст ст. 83 Закону, оцінювання кандидата на посаду судді за критерієм «компетентність» віднесено до компетенції ВККС.
		У свою чергу, згідно ч. 6 ст. ст. 21 ГПК України, порядок функціонування автоматизованої системи документообігу суду визначається Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, в п. 3.1.6 якого визначено, що якщо судова справа підлягає розгляду (перегляду) колегією суддів, при автоматичному розподілі судових справ автоматизованою системою в місцевому суді призначається головуючий суддя, а в судах апеляційної та касаційної інстанцій - суддя-доповідач з числа всіх суддів відповідного суду з урахуванням їх спеціалізації (за її наявності). Справа розглядається колегією суддів, до складу якої входить призначений автоматизованою системою головуючий суддя або суддя-доповідач. Засади формування колегії суддів визначаються зборами суддів відповідного суду з унеможливленням впливу на формування осіб, зацікавлених у результатах судового розгляду справи. 
		У п. 3.1.7 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, (зі змінами та доповненнями станом на момент розгляду справи), затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 №30, (далі - Положення №30), визначено, що збори суддів відповідного суду визначають засади формування колегії суддів без здійснення повторного автоматизованого розподілу, зокрема, у випадку необхідності внесення змін до складу колегії суддів у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді (суддів), його (їх) відпусткою, відрядженням.
		Відтак, до матеріалів судової справи не надано підтвердження обґрунтованого сумніву щодо факту надання позивачем переваги комерційним інтересам забудовника над суспільним інтересом щодо збереження об'єкту всесвітньої культурної спадщини. 
		Оскаржуваний висновок ГРД в частині, що стосується розподілу відповідної судової справи «у ручному режимі» спростовується приписами ст. 21 ГПК України та нормами Положення №30.
		ГРД в оскаржуваному висновку надано додаткову інформацію про позивача, що була  направлена до ВККС, та стосувалася його як кандидата і могла бути оцінена за критеріями доброчесності та професійної етики у сукупності з іншими обставинами. 
		Згідно зі ст. 8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції; органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Згідно п. 6 рішення ЄСПЛ від 09.04.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява №21722/11), приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (п. 25 рішення ЄСПЛ у справі «C. проти Бельгії»  від 07.08.1996 (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (п. 61 рішення ЄСПЛ у справі  «Pretty проти Сполученого Королівства»  (справа №2346/02, ECHR 2002)). Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру, адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (п. 29 рішення ЄСПЛ у справі «Niemietz проти Німеччини»  від 16.12.1992 (серія A № 251). 
		Отже, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (п. 47 рішення ЄСПЛ у справі «Sidabras and Dћiautas проти Латвії»  (справи №55480/00  та  №59330/00, ECHR 2004) і п.п. 22-25 рішення ЄСПЛ у справі «Bigaeva проти Греції»  від 28.05.2009 (справа  №26713/05). 
		Згідно п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Bigaeva проти Греції»  від 28.05.2009 (справа  №26713/05), немає ніяких принципових підстав думати, що «приватне життя» виключає професійну  діяльність. На обмеження, що накладаються на професійну діяльність, може поширювати свою дію ст. 8 Конвенції, якщо вони впливають на то, яким чином індивідуум формує свою соціальну ідентичність, розвиваючи спілкування з іншими людьми. У зв'язку з цим досить вказати, що саме в рамках своєї роботи більшість людей мають можливість зміцнювати безліч, тобто максимум, своїх зв'язків з зовнішнім світом. 
		Відповідно до п. 59 рішення ЄСПЛ у справі «Пантелеєнко проти України» (Panteleyenko v. Ukraine) від 29.06.2006 (заява №11901/02), головне питання полягає у тому, чи було втручання здійснено відповідно до п. 2 ст. 8 Конвенції, зокрема чи «відповідало воно закону» та «було необхідним у демократичному суспільстві» з однієї з причин, перерахованих у цьому пункті; суд нагадує, що фраза «відповідно до закону» вимагає, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя в національному праві. Втручання у право на повагу до сімейного життя становить порушення ст. 8, якщо воно здійснюється не «згідно із законом», не має однієї або кількох законних цілей, зазначених у п. 2 ст. 8, а також не є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення такої цілі чи цілей (рішення від 07.08.1996 у справі «Йогансен проти Норвегії» (Johansen v. Norway), Reports 1996-III). Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і, зокрема, є пропорційним до поставленої законної мети (п. 43 рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Курочкін проти України» (заява №42276/08).
		Відповідно до ст. 21 Регламенту ГРД, перевірка інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою оцінки її достовірності. Така оцінка здійснюється відповідно до внутрішнього переконання члена Ради. З метою перевірки інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради: 
		1) з'ясовує і оцінює надійність джерела інформації; 
		2) порівнює інформацію з різних джерел; 
		3) робить необхідні запити на доступ до публічної інформації; 
		4) звертається за консультаціями до осіб, які можуть надати експертну допомогу; 
		5) звертається за додатковою інформацією до очевидців; 
		6) здійснює інші дії відповідно до рекомендованого алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також інші дії, які вважає необхідними. Аналіз інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою визначення релевантності інформації для цілей кваліфікаційного оцінювання та підготовки проекту рішення або висновку Ради щодо судді (кандидата на посаду судді). 
		Під час аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради, зокрема: 
		1) оцінює інформацію під кутом зору критеріїв доброчесності та професійної етики; 
		2) відкидає інформацію, яка є вочевидь недостовірною, або якщо її джерела не викликають довіру; 
		3) визначає зміст проекту рішення або висновку. 
		Статтею 22 Регламенту ГРД передбачено, що член ГРД, за результатами перевірки, аналізу інформації готує проект рішення або висновку. Проект рішення повинен містити: 
		1) найменування Ради; 
		2) повне ім'я судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається інформація, місце його роботи; 
		3) лаконічне і систематизоване викладення позитивної і (або) негативної інформації про суддю (кандидата на посаду судді), у разі необхідності з посиланням на додатки, оцінку цієї інформації; 
		4) узагальнені висновки-рекомендації Ради щодо того, яким чином Вища кваліфікаційна комісії суддів України може врахувати зазначену інформацію. 
		Проект висновку повинен містити: 
		1) найменування Ради; 
		2) повне ім'я судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається висновок, місце його роботи; 
		3) лаконічне і систематизоване викладення інформації, яка свідчить про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та (або) професійної етики або викликає обґрунтований сумнів щодо відповідності цим критеріям, у разі необхідності з посиланням на додатки; 
		4) мотиви для ухвалення висновку;
		5) висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності.
		Згідно ст. 18 Регламенту ГРД, за результатами перевірки та (або) аналізу інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією або зборами за відсутності підстав для прийняття (затвердження висновку) може прийняти рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді (кандидата на посаду судді), якщо вона може бути важливою для цілей кваліфікаційного оцінювання. У рішенні наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до рішення. У разі, якщо після ухвалення рішення щодо судді стане відомою інша важлива інформація, Рада колегією чи зборами може прийняти рішення про надання такої інформації Вищій кваліфікаційній комісії суддів України.
		Із системного аналізу норм ст. 87 Закону, ст.ст. 19, 21, 22 Регламенту ГРД  вбачається, що висновок ГРД має відповідати вимогам вмотивованості, тобто містити виключно достовірну та підтверджену інформацію, що свідчить про підстави для винесення ГРД висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та (або) професійної етики або може викликати обґрунтований сумнів щодо відповідності цим критеріям. 
		Натомість, ГРД лише за відсутності підстав для прийняття (затвердження висновку) може прийняти рішення про надання ВККС інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді (кандидата на посаду судді), якщо вона може бути важливою для цілей кваліфікаційного оцінювання. 
		Як наслідок, визначення ГРД в оскаржуваному висновку додаткової інформації про позивача з посиланнями «окрім відомостей, що покладені в основу цього висновку, ГРД направляє до ВККС інформацію, що стосується кандидата і може бути оцінена за критеріями доброчесності та професійної етики у сукупності з іншими обставинами»; «як інформацію, яка не є самостійною підставою для висновку, але на думку ГРД є важливою з метою оцінювання доброчесності кандидата» є такими, що не відповідають вимогам «вмотивованості», передбаченої ст. 87 Закону.
		Разом з тим, суд, оцінюючи зміст додаткової інформації, зазначеної в оскаржуваному висновку, відзначає наступне. 
		Спеціальна перевірка стосовно кандидата на відповідність вимогам, установленим Конституцією України та Законом здійснюється в порядку, встановленому Законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про запобігання корупції» та Положенням №141/зп-16.  
		Згідно п. 5.2 Положення №141/зп-16, перевірка відомостей стосовно кандидата під час проведення спеціальної перевірки проводиться шляхом: 5.2.1. Направлення письмових запитів до: 
		1) Національної поліції України і Державної судової адміністрації України - щодо відомостей про притягнення кандидата до кримінальної відповідальності, наявності судимості, її зняття, погашення; 
		2) Міністерства юстиції України та Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку - щодо наявності в кандидата корпоративних прав;
		3) Національного агентства з питань запобігання корупції - щодо: а) наявності у Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення, відомостей про кандидата; б) достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення, зазначених особою у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік; 
		4) Міністерства охорони здоров'я України - щодо підтвердження наданої до Комісії довідки медичної установи про стан здоров'я кандидата з висновком щодо його придатності до роботи на посаді, пов'язаній із виконанням функцій держави; 
		5) Міністерства освіти і науки України - щодо освіти, наявності у кандидата наукового ступеня, вченого звання; 
		6) Міністерства оборони України - щодо відношення кандидата до військового обов'язку (за винятком випадків персонально-якісного обліку військовозобов'язаних Служби безпеки України); 
		7) до інших органів у разі потреби перевірки чи з'ясування додаткової інформації. 
		5.2.2. Отримання інформації з автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та банків даних, держателем (адміністратором) яких є державні органи або органи місцевого самоврядування щодо: 1) порушення вимог щодо несумісності, встановлених у ст. 54 Закону, заборони обіймати посади, пов'язані з публічною службою згідно з Законом України «Про очищення влади»; 2) інших відомостей.
		5.2.3. Здійснення інших заходів відповідно до повноважень Комісії.
		Відповідно до п. 5.3-5.6 Положення №141/зп-16, у разі перевірки відомостей, зазначених у пп. 5.2.1 п. 5.2 цього Положення, шляхом безпосереднього доступу відповідальної особи до автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та банків даних, держателем (адміністратором) яких є державні органи або органи місцевого самоврядування, запити до відповідних органів не надсилаються. 
		На підставі одержаної інформації відповідальна особа готує довідку про результати проведення спеціальної перевірки за формою згідно з додатком 7. 
		Матеріали спеціальної перевірки долучаються до досьє (особової справи). 
		За результатами проходження спеціальної перевірки Комісія ухвалює рішення про допуск осіб до проходження кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на заняття вакантної посади судді. При електронній формі подачі документів їх статус змінюється на «Допущені до кваліфікаційного оцінювання».
		Отже, результати спеціальної перевірки відносно ОСОБА_1 повинні були виявити неточності, які мали місце на думку ГРД, у поданих деклараціях позивача та його дружини. Проте, відносно позивача ВККС ухвалила рішення про допуск до проходження кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на заняття вакантної посади судді Касаційного господарського суду у Верховному Суді. 
		Суд зауважує, що у матеріалах справи міститься копія Звіту про фактичні результати та Висновок щодо величини доходів і витрат ОСОБА_1 та його родини за період з 01.01.2010 по 31.12.2016, які надані представником позивача до суду.
		Зі змісту Звіту та Висновку вбачається, що отримано реєстр доходів та витрат родини за період з 01.01.2010 по 31.12.2016 та перевірено арифметичну точність; звірено дані про доходи з первинними документами, в разі їх наявності, з метою виявлення невідповідностей; перевірено первинні документи, що підтверджують здійснення витрат на предмет їх наявності, точності відображення, відповідності дат і сум, а також правильності класифікації; перевірено правильність відображення витрат і доходів в іноземній валюті.
		За висновками Звіту встановлено, що доходи родини за період з 01.01.2010 по 31.12.2016 перевищують витрати родини на 9640454,37 грн; за роки, починаючи з 2010 по 2016, в кожному році, що аналізується, доходи родини перевищують витрати. Винятком є 2013, в якому витрати перевищили доходи родини на 195021,91 грн; у ході перевірки правильності відображення доходів та витрат родини за період з 01.01.2010 по 31.12.2016 розбіжностей не встановлено.
		ГРД допущено оціночне судження, за яким ГРД має обґрунтовані підозри, що вартість земельних ділянок була умисно занижена при набутті дружиною позивача у власність шляхом договору дарування двох земельних ділянок у селі Капітанівка Києво-Святошинського району Київської області, площею 1524 кв.м та 1571 кв.м, що критично оцінюється судом, оскільки чинним законодавством на позивача та членів його сім'ї не покладено обов'язок, при набутті нерухомого майна у власність шляхом дарування, декларувати таке майно із визначенням ринкової (комерційної) вартості.
		Отже, ГРД не надано суду належних та допустимих доказів того, що обставини, викладені у п. 2 Додаткової інформації висновку, можуть бути оцінені за критеріями доброчесності та професійної етики.
		Щодо наявності кримінального провадження  за фактом вчинення посадовими особами Вищого господарського суду України систематичних втручань в автоматизовану систему документообігу суду, як додаткової інформації в оскаржуваному висновку, суд зазначає, що  до матеріалів справи не надано доказів порушення відносно позивача даного кримінального провадження або ж віднесення його слідством до групи суддів Вищого господарського суду України, на яких здійснювався розподіл справ з порушенням порядку, встановленого законом.
		Конституцією України, норми якої є нормами прямої дії, визначено індивідуальну форму відповідальності за вчинення будь-яких правопорушень. Крім того, враховуючи приписи чинного законодавства, підтвердження недобросовісності судді повинно відбуватися лише в порядку дисциплінарного чи кримінального провадження
		Стосовно визначення в оскаржуваному висновку в якості додаткової інформації виправлення описки у справі №910/16997/13 у складі колегії суддів (головуючий суддя та суддя-доповідач Божок В.С., судді: Костенко Т.Ф., Сибіга О.М.), судом прийнято до уваги пояснення позивача про наступне.
		Колегією суддів Вищого господарського суду України розглянуто касаційну скаргу у справі №910/16997/13 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 та за результатом такого розгляду 19.03.2014 прийнято постанову у даній справі (http://reyestr.court.gov.ua/Review/37791213).
		При підготовці повного тексту постанови суддею-доповідачем в п. 1 резолютивної частини повного тексту вказаної постанови було допущено описку, а саме вказано: «В задоволені касаційної скарги відмовити», замість: «Касаційну скаргу задовольнити», що підтверджується оголошеною 19.03.2014 в судовому засіданні Вищого господарського суду України вступною та резолютивною частинами постанови, в якій вірно було зазначено: «Касаційну скаргу задовольнити».
		Після виявлення вказаної описки її було усунуто в порядку ст. 89 ГПК України шляхом винесення ухвали суду від 26.03.2014 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/37878604). При цьому, в п.п. 2 та 3 резолютивної частини даної постанови відображено сам результат касаційного перегляду судових актів попередніх інстанцій (п. 2: постанови від 28.01.2014 Київського апеляційного господарського суду зі справи №910/16997/13 скасувати; п. 3: рішення від 07.10.2013 Господарського суду м. Києва зі справи №910/16997/13 залишити без змін). Інформація про надходження скарг чи заяв від сторін з приводу виправлення даної описки у повному тексті постанови відсутня. 
		Оцінюючи додаткову інформацію, зазначену в оскаржуваному висновку, стосовно участі позивача у розгляді справи №908/1180/14 у складі колегії суддів (головуючий суддя Ходаківська І.П., судді: Сибіга О.М., Фролова І.П. (доповідач), суд зазначає наступне.
		Згідно з п. 48 висновку КРЄС №17 (2014) про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади, процес індивідуального оцінювання для кар'єрних цілей або підвищення судді не повинен враховувати думку суспільства стосовно судді. Ця думка не завжди може бути результатом повного чи всебічного розуміння інформації або, можливо, навіть ґрунтуватися на нерозумінні діяльності судді в цілому.
		Пунктом 30 висновку КРЕС №18 (2015) передбачено, що оцінюванням не варто зловживати, наприклад, для вчинення політичного тиску на суддів чи піддавання сумніву окремих рішень.
		Крім того, хоча про це не йдеться безпосередньо в ст. 19 Регламенту ГРД, суд зазначає, що обґрунтованість рішень судді не може бути предметом розгляду ГРД також і в контексті висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді). Це відповідає положенню п. 23 висновку КРЕС №18 (2015), яким визначено, що відповідно до основоположного принципу судової незалежності, система оскарження - це, в принципі, єдиний шлях, яким може бути скасовано чи  змінено судове рішення після того, як його було винесено, і єдиний спосіб, у який судді відповідатимуть за свої рішення, за винятком того, коли вони діють недобросовісно
		Отже, з врахуванням ст. 8 Конвенції та практики ЄСПЛ, втручання у «приватне» життя має бути обґрунтованим, законним, переслідувати законну мету і бути необхідним у демократичному суспільстві (адекватною реакцією на суспільну необхідність, що не потребує зволікань), що не дотримано ГРД при прийнятті оскаржуваного висновку. Таке втручання не було законним ще й тому що оцінка доброчесності була сформульована дуже нечітко, національне право не передбачало жодних конкретно-визначених критеріїв доброчесності, які могли бути застосовані до процедури проведення конкурсу на посаду судді Верховного Суду. Тому юридична основа для такого втручання не відповідала вимогам «якості закону». 
		Згідно п. 3 ч. 5 ст. 87 Закону, ГРД надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або суддівського досьє, за наявності відповідних підстав.
		Згідно п. 39 висновку КРЄС №17 (2014) про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади, згідно з яким, джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, мають бути надійними. Особливо це стосується інформації, на якій ґрунтуються незадовільні результати оцінювання. Також важливо, щоб оцінювання ґрунтувалося на достатній кількості доказів. 
		Разом з тим, виходячи з системного аналізу наведених норм, судової практики ЄСПЛ та обставин справи, суд приходить до висновку, що необхідним та достатнім для прийняття ГРД висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності є визнання ГРД достовірною інформації, яка є достатньою для такого висновку; або наявність обґрунтованого сумніву щодо доброчесності та професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об'єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) та повинно підтверджуватися достатньою достовірною інформацією.
		Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
		Із системного аналізу вище викладених норм та обставин суд прийшов до висновку, що  позов ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності, третя особа: Вища кваліфікаційна комісія суддів України, про визнання протиправним та скасування висновку підлягає задоволенню повністю.
		Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Керуючись ст.ст. 69-71, 86,  128, 158-163, 167 КАС України, суд -
		ПОСТАНОВИВ:
		Позов задовольнити повністю.
		Визнати протиправним та скасувати висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду Сибіги Олександра Миколайовича критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджено Громадською радою доброчесності 01.05.2017.
		Присудити на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) здійснений ним судовий збір у розмірі 640 грн (шістсот сорок гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Громадської ради доброчесності. 
		 
		Копії постанови направити (вручити) сторонам та третій особі (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.
		 
		Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.
		Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
		 
		 
		Суддя                                                                                                                В.І. Келеберда

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...