Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/2569/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; проходження служби.
Надіслано для оприлюднення: 26.12.2017. Зареєстровано: 27.12.2017. Забезпечено надання загального доступу: 29.12.2017.
Дата набрання законної сили: 21.01.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		м. Київ
		22 грудня 2017 року                      № 826/2569/17
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу №14 - дц від 05.12.2016, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_2 (далі - позивач) з позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України №14 - дц від 05.12.2016 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» (далі - оскаржуваний та/або спірний наказ).  
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про безпідставність притягнення його до дисциплінарної відповідальності, невідповідність обставин, викладених в оскаржуваному наказі, дійсності. 
		Крім того, ОСОБА_1 вказує на необґрунтованість тверджень щодо не проведення ним слідчих дій у кримінальному провадженні №42016000000001810. 
		При цьому, на думку позивача, в оскаржуваному наказі не вказано, які саме процесуальні дії ним не виконано в розумні строки. У той же час, чинними Кримінально процесуальним кодексом України на слідчого не покладається обов'язку забезпечити проведення досудового розслідування в розумні строки. 
		Разом з цим, ОСОБА_1 зазначає, що досудове розслідування у кримінальному провадженні у період з 13.07.2016 по 09.08.2016 здійснювалось не ним, а іншим слідчим, а затягування досудового розслідування відбулося внаслідок самоусунення процесуального керівника від виконання процесуальних обов'язків. 
		Водночас позивач стверджує, що наказ Генеральної прокуратури України №14 - дц від 05.12.2016 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» не містить посилань на підстави притягнення до дисциплінарної відповідальності, передбачені ст. 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 06.11.1991 №1796-XII.
		Відповідач проти позову заперечив з підстав, які викладені в письмових запереченнях, що долучені до матеріалів справи. 
		Разом з цим, 25.05.2017 позивачем подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. 
		У той же час, сторони в судове засідання 25.05.2017 не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. 
		З огляду на вказані обставини судом на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, що діяла на момент постановлення ухвали, (далі - КАС України) ухвалено про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження. 
		Розглянувши подані матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне. 
		Наказом Генеральної прокуратури України №14 - дц від 05.12.2016 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» наказано за неналежне виконання службових обов'язків, порушення вимог Кримінального процесуального кодексу України, старшому слідчому в особливо важливих справах відділу з розслідування злочинів, скоєних працівниками прокуратури, управління з розслідування у кримінальних провадженнях стосовно працівників прокуратури та інформаційної безпеки Генеральної інспекції внутрішніх розслідувань та безпеки Генеральної прокуратури України оголосити догану раднику юстиції ОСОБА_1). 
		Зі змісту вказаного наказу слідує, що підставою для його прийняття були наступні обставини: «На оперативній нараді 04.11.2016 у керівника Генеральної інспекції внутрішніх розслідувань та безпеки Генеральної прокуратури України заслухано стан досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016000000001810 від 13.07.2016 за підозрою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. З ст. 368 КК України.
		Встановлено, що 26.07.2016 старшим слідчим в особливо важливих справах Рожуком Ю.Я. в порядку ст. 208 КПК України затримано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 під час одержання частини неправомірної вигоди, останнім повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. З ст. 368 КК України. Групою слідчих і прокурорів проведено необхідні першочергові слідчі та інші процесуальні дії, вилучено речові докази, накладено арешт на майно.
		Постановою керівника органу досудового розслідування від 08.08.2016 у вказаному кримінальному провадженні змінено групу слідчих, старшим якої визначено старшого слідчого в особливо важливих справах ОСОБА_1
		Після цього слідчі дії у кримінальному провадженні, окрім допиту підозрюваних, які відмовились давати показання на підставі ст. 63 Конституції України, як старшим слідчої групи, так і іншими слідчими упродовж трьох місяців (до 01.11.2016) практично не проводились.
		13.09.2016 ОСОБА_1 ініційовано питання про продовження строків досудового розслідування до 4 місяців, в обґрунтування якого наведено ряд конкретних слідчих та інших процесуальних дій, необхідних для завершення досудового розслідування.
		Проте після продовження 19.09.2016 строку досудового розслідування зазначені у клопотанні заходи ОСОБА_1 та іншими слідчими слідчої групи, в порушення ч. 1 ст. 28, ст. 219 КПК України, тривалий час не виконувалися, внаслідок чого досудове розслідування в межах продовженого строку не звершено. 
		Надані прокурором у кримінальному провадженні 02.08.2016 ґрунтовні письмові вказівки, всупереч вимогам ч. ч. 1 та 4 ст. 40 КПК України, ОСОБА_1 та іншими слідчими слідчої групи станом на 04.11.2016 у повному обсязі не виконані.
		Так, 18.08.2016 ОСОБА_1 подані клопотання до слідчого судді про отримання інформації від операторів мобільного зв'язку, які 12.09.2016 розглянуті слідчим суддею та задоволені. Проте ухвали слідчого судді отримані слідчим лише на початку жовтня та не виконані у зв'язку із закінченням строку їх дії, при цьому отримання нових ухвал слідчого судді з цих питань ні ОСОБА_1, ні іншими слідчими слідчої групи не ініційовано.
		Незважаючи на необхідність та пряму письмову вказівку прокурора у кримінальному провадженні, криміналістичну експертизу предмету неправомірної вигоди - грошових коштів - не призначено. Також не призначено відповідні експертизи за вилученими під час проведення обшуків предметом, схожим на пістолет, і набоями, не надано оцінку можливого незаконного зберігання зброї одним із підозрюваних.
		Додаткові заходи щодо встановлення майна, на яке можливо накласти арешт, ОСОБА_1 не вживались, питання накладення арешту на автомобіль дружини одного із підозрюваних, як об'єкт спільної сумісної власності подружжя, не вирішено.
		ОСОБА_1, як старший слідчої групи, діями інших слідчих належним чином не керував, внаслідок чого своєчасне виконання ними у повному обсязі вказівок прокурора у кримінальному провадженні не забезпечив.
		За таких обставин згідно з постановою керівника органу досудового розслідування від 08.11.2016 ОСОБА_1 та інших слідчих слідчої групи у відповідності до ч. 2 ст. 39 КПК України відсторонено від проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016000000001810 у зв'язку з його неефективністю.
		Вищезазначені порушення вимог кримінального процесуального законодавства України під час розслідування кримінального провадження №42016000000001810, а саме                                ч. 1 ст. 28, ч. ч. 1 та 4 ст. 40, ст. 219 КПК України, стали можливими унаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 своїх службових обов'язків, за що він підлягає притягненню до дисциплінарна відповідальності.».
		Позивач не погоджується з висновками, викладеними в спірному наказі, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
		Вирішуючи спір по суті, суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин, та звертає увагу на наступне. 
		Правовідносини щодо проходження служби в органах прокуратури врегульовані, зокрема, Законом України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-XII (чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з ч. 3 ст. 48 якого, за порушення закону, неналежне виконання службових обов'язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджується Верховною Радою України.
		У свою чергу, порядок заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових і інших установ прокуратури, які мають класні чини встановлює Дисциплінарний статут прокуратури України, затверджений Постановою Верховної Ради України від 06.11.1991 №1796-ХІІ (надалі - Дисциплінарний статут).
		У відповідності до ст. 8 Дисциплінарного статуту, дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовується за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури. 
		Винесення виправдувального вироку, повернення кримінальної справи для додаткового розслідування, скасування запобіжного заходу та інших процесуальних рішень тягне дисциплінарну відповідальність прокурорів і слідчих, якщо ними в процесі слідства були допущені недбалість або несумлінність.
		За визначенням п. 1 ч. 1 ст. 9 Дисциплінарного статуту, дисциплінарними стягненнями є, крім інших, догана.
		При цьому, накладаючи дисциплінарне стягнення, уповноважена на те особа повинна враховувати вимоги ст. 11 Дисциплінарного статуту, за правилами ч. 1 якої, дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку. 
		З матеріалів справи слідує, що за наслідком оперативної наради встановлено обставини неналежного виконання ОСОБА_1 свої службових обов'язків під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, наслідком чого стало істотне порушення вимог ч. 1 ст. 28, ч. 4 ст. 40 КПК України.
		Водночас, за твердженнями позивача, накладення на нього оскаржуваним наказом дисциплінарного стягнення не відповідає положенням законодавства, оскільки останній, як процесуальна особа - слідчий, є самостійним у своїй діяльності і планує хід розслідування на власний розсуд, приймає процесуальні рішення і вчиняє слідчі дії у тому обсязі, який вважає за необхідним у конкретному випадку за певних обставин. При цьому, процесуальним законодавством не встановлено обов'язкового переліку дій, які він повинен вчиняти.
		У той же час, ОСОБА_1 вказує, що оскаржуваний наказ не містить в собі переліку процесуальних дій, які не було виконано або прийнято ним у розумні строки. Крім того, чинним законодавством не покладено обов'язку на слідчого у кримінальному провадженні забезпечити проведення досудового розслідування у розумні строки. 
		Позивач зазначає, що уповноважені особи, які відповідно до вимог закону мали право оцінювати ефективність розслідування, а й відповідно планування такого розслідування, протягом трьох місяців, з 08.08.2016 по 04.11.2016 не встановили факту невиконання або несвоєчасного виконання ОСОБА_1 вказівок прокурора та не вживали заходів щодо надання нових вказівок чи відсторонення його від розслідування провадження. 
		Оцінюючи доводи ОСОБА_1 в цій частині суд вважає їх безпідставними, з огляду на встановлені загальні засади кримінального провадження, які визначені у ст. 7 Кримінального процесуального кодексу України, зокрема, стосовно законності при здійсненні провадження.
		За визначенням ч. 2 ст. 9 Кримінального процесуального кодексу України, принцип законності означає, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
		Тобто, слідчий прокуратури, діючи на власний розсуд при розслідуванні злочину повинен враховувати наведені вимоги процесуального закону і здійснювати усі можливі слідчі і процесуальні дії у повному обсязі з метою повного, всебічного дослідження і виявлення усіх обставин кримінального провадження.
		Як вбачається зі спірного наказу позивач не здійснив усі можливі слідчі дії, і, як наслідок, досудове розслідування з урахуванням продовженого строку не завершено.
		Щодо тверджень позивача про самостійність у здійснені своєї діяльності, планування ходу розслідування на власний розсуд та прийняття процесуальних рішень і вчинення слідчих дій у тому обсязі, який вважає за необхідним у конкретному випадку за певних обставин, суд вказує, що планування розслідування це метод організованої роботи слідчого й органу дізнання над справою, який широко застосовується у практичній діяльності слідчих і визначений юридичною наукою як дієвий і ефективний спосіб, який забезпечує послідовне і у повному обсязі здійснення розслідування злочину.
		За загальним визначенням такий метод організованої роботи слідчого полягає у визначенні шляхів і засобів розкриття злочину, встановленні обвинувачених, а також у з'ясуванні причин та умов, що сприяли вчиненню злочинних дій. Принципами планування розслідування є обґрунтованість дій слідчого, їхня відповідність вимогам закону, динамічність, безперервність планування. Зміст планування визначається вимогами закону щодо виявлення обставин, що підлягають доказуванню в кожній кримінальній справі. Засобами реалізації плану є одержання доказів проведенням передбачених кримінально-процесуальним законодавством слідчих дій.
		У даному випадку ОСОБА_1 не надано суду будь - яких належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення останнім процесуальних дій у межах кримінального провадження, що на думку суду, свідчить про відсутність планування розслідування останнім як такого. 
		При цьому, суд враховує, що не складення плану проведення розслідування слідчим не є самостійною і достатньою підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності, однак в сукупності з іншими встановленими фактами неповного і неналежного проведення слідства у кримінальному провадженні може свідчити про непрофесійність особи, яка здійснює розслідування і недотримання ним вимог ст. 2 Дисциплінарного статуту щодо виявлення ініціативи в роботі, підвищення її якості та ефективності, сприяння своєю діяльністю утвердженню верховенства закону.
		Суд зазначає, що доводи позивача в частині ненадання належної оцінки процесуальному керівникові у кримінальному провадженні - ОСОБА_6 суд відхиляє, оскільки в матеріалах справи відсутні будь - які належні та допустимі докази, що підтверджують факт звернення ОСОБА_1 з рапортом (службовою запискою тощо) відносно повідомлення щодо неможливості належного планування слідчих дій та й відповідно їх проведення. 
		Що ж стосується порушень відповідачем вимог статей 11, 12 Дисциплінарного статуту суд зазначає наступне. 
		Так, згідно ч. 1 ст. 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення застосовується протягом одно місяця з дня виявлення проступку, не враховуючи часу службової перевірки, тимчасової непрацездатності працівника та перебування його у відпустці, але не пізніше одного року з дня вчинення проступку. 
		З вказаного слідує, що строк для застосування дисциплінарного стягнення може бути застосований протягом одного місяця з дня виявлення проступку. 
		Слід зазначити, що Дисциплінарний статут не містить в собі визначення дня виявлення проступку, однак, на думку суду, факт виявлення проступку є день його встановлення уповноваженим на те суб'єктом з відповідною фіксацією у документах. 
		Зі спірного наказу слідує, що про обставини неналежного виконання позивачем своїх службових обов'язків суб'єкту владних повноважень стало відомо на оперативній нараді 04.11.2016. 
		У той же час, спірний наказ прийнято 05.12.2016. 
		Згідно ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
		Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем дотримано строки застосування дисциплінарного стягнення, а відтак доводи позивача в цій частині є безпідставними. 
		Що ж стосується тверджень ОСОБА_1 про порушення відповідачем ст. 11 Дисциплінарного статуту в частині непроведення службової перевірки та відповідно отримання пояснень від позивача суд звертає увагу на наступне. 
		Так, ст. 11 Дисциплінарного статуту не містить в собі імперативної норми щодо проведення службової перевірки, а зазначає, про призначення останньої в разі її необхідності. 
		У той же час, як вбачається з протоколу оперативної наради у керівника Генеральної інспекції внутрішніх розслідувань та безпеки від 04.11.2016 ОСОБА_1 надавалися пояснення щодо питань, які були порушенні в ході проведення наради. 
		Крім того, з листа ознайомлення з вказаним вище протоколом слідує, що позивач 09.11.2016 ознайомився з ним та не згоден із змістом останнього та має намір подати рапорт з цього питання. 
		Як вбачається зі змісту рапорту позивач детальні письмові пояснення за обставинами викладеними в протоколі від 04.11.2016 мав намір подати під час проведення службової перевірки. 
		Суд вважає, що в даному випадку, відповідачем проведення службової перевірки не ініціювалось, пояснення позивача були заслухані під час наради, а відтак порушень ч. 1 ст. 11 Дисциплінарного статуту судом не вбачається. 
		Більше того, на думку суду, ОСОБА_1 не був позбавлений самостійно подати будь - які пояснення з метою спростовування висновків, що викладені в протоколі оперативної наради у керівника Генеральної інспекції внутрішніх розслідувань та безпеки від 04.11.2016. 
		Також не відповідають фактичним обставинам доводи ОСОБА_1 про відсутність посилання в оскаржуваному наказі на підстави притягнення до дисциплінарної відповідальності, передбачені ст. 8 Дисциплінарного статуту з огляду на наступне. 
		Як вже було зазначено вище, дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовується, серед іншого, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури. 
		У мотивувальній частині та п. 1 резолютивної частини наказу прямо зазначено про неналежне виконання позивачем службових обов'язків. 
		Таким чином, в контексті ч. 1 ст. 8 Дисциплінарного статуту відповідачем зазначено підстави застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення.
		Доводи позивача про невідповідність наказу вимогам пункту 1.10 Регламенту Генеральної прокуратури України з тих мотивів, що він не містить підпису працівника, який готував його проект, не заслуговують на увагу, оскільки зазначеним пунктом Регламенту визначено, що лише проекти наказів щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Генеральної прокуратури України готуються структурними підрозділами та подаються на підпис Генеральному прокурору України після погодження з відповідними заступниками Генерального прокурора України та Головним управлінням кадрового забезпечення та внутрішньої безпеки.
		Візування самого наказу будь-якими службовими особами не вимагається. 
		Крім того, згідно пояснень відповідача проект наказу відповідним заступником Генерального прокурора не погоджувався (не візувався), оскільки цей напрямок робота підпорядковано безпосередньо Генеральному прокурору України, а тому був завізований кадровим підрозділом Генеральної прокуратури України.
		У даному випадку, суд приходить до висновку, що візування (не візування) проекту наказу не може свідчити пре невідповідність самого наказу вимогам Дисциплінарного статуту прокуратурі України та Закону України «Про прокуратуру», відповідно до яких цей наказ видається.
		Разом з цим, суд вважає за доцільне вказати, що доводи позивача щодо протиправності дій Генеральної прокуратури України, за наслідком розгляду його скарг на спірний наказ суд до уваги не приймає, оскільки вказані обставини не є предметом розгляду даної адміністративної справи. 
		Відповідно до ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Проте, як вбачається з матеріалів справи, станом на момент проведення оперативної наради, за результатами якої прийнято спірний наказ, мета (завдання) кримінального провадження, визначена наведеними положеннями ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України, у межах кримінального провадження №4201600000000180 не досягнута, з огляду на невиконання позивачем покладених на нього функцій, що під час судового розгляду справи не спростовано належними та допустимими доказами. Іншого сторонами не доведено, а з матеріалів справи не вбачається. 
		Частинами першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
		 
		Керуючись положеннями статей 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
		 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити. 
		 
		Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		 
		Суддя                                                                                                                    Є.В. Аблов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...