Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 644/4984/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано судом: 05.01.2018. Зареєстровано: 08.01.2018. Забезпечено надання загального доступу: 10.01.2018.
Дата набрання законної сили: 30.01.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Суддя    Матвієвська Г. В. 
		Справа № 644/4984/17 
		Провадження № 2-о/644/299/17 
		29.12.2017
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		29 грудня 2017 року Орджонікідзевський районний суд міста Харкова у складі:
		Головуючого судді - Матвієвської Г.В.,
		за участю:
		секретаря судових засідань  Масло Т.М.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Орджонікідзевського районного суду м. Харкова цивільну справу за заявою  ОСОБА_1 , зацікавлені особи : Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, -
		встановив:
		ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема, що її чоловік ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув при виконанні обов`язку військової служби ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Вуглегірськ, Бахмутського району, Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Заявник мотивує свої вимоги тим, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Ізюм, Харківської області. Зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . 23 серпня 2001 року одружилась з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцем с. Єрсі, Табасаранського району, Республіки Дагестан, Російської Федерації.
		Зазначає, що її чоловік, ОСОБА_2 , був молодшим сержантом резерву Міністерства внутрішніх справ України. 09.12.2014 року був зарахований в списки військової частини НОМЕР_1 . В період з 15.01.2015 р. по 31.01.2015 р. безпосередньо брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Луганської та Донецької областей. В період проходження військової служби ОСОБА_2 займав посаду старшого кулеметника (БТР) 1 відділення 2 взводу спеціального призначення 1 роти спеціального призначення батальйону спеціального призначення.
		Відповідно до п. 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року №1207-VII (далі  Закон про тимчасово окуповані території), 20 лютого 2014 року визначено датою початку тимчасової окупації території України.
		15 квітня 2014 року з метою забезпечення додержання прав і свобод людини і громадянина, захист інтересів держави, державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах окупації Верховною Радою України був прийнятий Закон про тимчасово окуповані території. Цей Закон визначив статус частини території України, як тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановив особливий правовий режим на цій території, визначив особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
		Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької Народної Республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської Народної Республіки» (27 квітня 2014 року).
		11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся незаконний референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки», однак сам референдум так і не був визнаний, як Україною, так і міжнародною спільнотою.
		Як підсумок, Україною, за наслідками військової агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей.
		Що стосується порушень прав заявника, пов`язаних з російською агресією по відношенню до України, то вона зазначає наступне: «мій чоловік, ОСОБА_2 , був молодшим сержантом резерву Міністерства внутрішніх справ України. 09.12.2014 року був зарахований в списки військової частини НОМЕР_1 . В період з 15.01.2015 р. по 31.01.2015 р. безпосередньо брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Луганської та Донецької областей. В період проходження військової служби ОСОБА_2 займав посаду старшого кулеметника (БТР) 1 відділення 2 взводу спеціального призначення 1 роти спеціального призначення батальйону спеціального призначення. 31.01.2015 р. особовому складу 1 роти спеціального призначення від т.в.о. командира батальйону спеціального призначення майора резерву ОСОБА_3 був наданий наказ виконати службово-бойове завдання по звільненню населеного пункту Вуглегірськ, Бахмутського району, Донецької області від проросійських бойовиків. Даний наказ особовий склад розпочав виконувати близько о 10-00 год. і виїхав на військовій техніці. Не доїжджаючи до пункту призначення військовослужбовці потрапили в засідку проросійських бойовиків. Бойовики атакували зі сторони м. Вуглегірськ, Бахмутського району, Донецької області, застосовуючи різні види вогнепальної зброї. Під час бою ОСОБА_2 отримав поранення несумісні з життям».
		Згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 09 лютого 2015 року, Витягом із Наказу командира військової частини НОМЕР_1 №113 від 18.05.2015 року отримане під час виконання службових обов`язків поранення ОСОБА_2 послужило причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 . 
		Указом Президента України №365/2015 від 27 червня 2015 року "За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", ОСОБА_2 посмертно нагороджено орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).
		Отже, як вказує заявник, саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією, її чоловік, ОСОБА_2 , загинув у м. Вуглегірськ, Бахмутського району, Донецької області, 31 січня 2015 року. Вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації проти України на території Донецької області було порушено невід`ємне право на життя її чоловіка, передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
		Заявник зазначає, що звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту поранення та загибелі ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 31 січня 2015 року в м. Вуглегірськ, Бахмутського району, Донецької області, що сталося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, обумовлено, тим, що вона має на меті визначення статусу ОСОБА_2 , як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права.
		Також ОСОБА_1 вказала, що її чоловік, ОСОБА_2 був поранений та загинув 31 січня 2015 року при виконанні обов`язку військової служби у м. Вуглегірськ, Бахмутського району, Донецької області, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Вважає, що встановлення факту загибелі чоловіка, ОСОБА_2 , внаслідок саме військової агресії Російської Федерації, можливе лише у судовому порядку, оскільки іншого порядку встановити такий факт чинним законодавством України не передбачено.
		Посилаючись на викладене, заявник просила суд встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 31 січня 2015 року у м. Вуглегірськ, Бахмутського району, Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Представник заявника ОСОБА_4 надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, заяву підтримав та просив її задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в ній.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Ізюм, Харківської області. Зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 (а.с.23-26).
		Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил України, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
		З даної заяви Верховної Ради України слідує, що 27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас відбулося створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходилися кораблі Військово-Морських Сил України. За цих обставин лідер партії «Русское единство» Сергій Аксьонов у незаконний спосіб проголосив себе головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим та закликав Президента Російської Федерації «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації, порушуючи як міжнародне право, так і чинну українсько-російську договірно- правову базу, а також Будапештський меморандум, звернувся до Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 01 березня 2014 року, протиправно легалізуючи ці порушення, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела так званий референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року «Територіальна цілісність України».
		17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації Володимиром Путіним «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів».
		21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов  Республики Крым и города федерального значения Севастополя». 
		Згідно зіст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15 квітня 2014 рокуіз змінами і доповненнями, внесеними відповідноЗаконом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15 вересня 2015 року № 685-VІІІ, Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим Російська Федерація, продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької Народної Республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської Народної Республіки» (27 квітня 2014 року).
		Згідно з постановою Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», прийнятою 21 квітня 2015 року, зазначені події на сході України відбувалися за наступним сценарієм: 
		Протягом травня 2014 року самозвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб провели фіктивні референдуми про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації 4 0113 батальйон «Восток», а також задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаки Повітряних сил Збройних Сил України. 11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся так званий референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки». Показово, що ані самі референдуми, ані проголошені ними утворення так і не були визнані міжнародною спільнотою, про що свідчать наступні, досліджені в суді докази.
		Так, Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ). Тим часом прес- секретар Держдепартаменту США Джен Псакі заявила, що США не визнають результати референдуму про незалежність «Донецької народної республіки» (http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/3361226-derzhdepartament-ssha-znovu-zaiavyvpro-nevyznannia-referendumiv-na-donbasi) 
		«Так звані референдуми у Донецькій і Луганській областях нелегітимні, і ми не визнаємо їх результатів. Ті, хто організував ці референдуми, не володіють демократичною легітимністю», - заявила прес-секретар верховного представника Європейського Союзу із закордонних справ ОСОБА_5 (http://www.ukrinform.ua/rubricpolitycs/1660771-e_s_ne_viznae__referendum_na_shodi_ukraiini_1937380.html).
		Підтвердженням окупації Російської Федерації, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької області, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Збройних Сил Російської Федерації..
		На підтвердження цього заявницею були наведені наступні докази по справі.
		На засіданні Ради Безпеки ООН, яке відбулося 29 серпня у зв`язку з агресією Російської Федерації проти України, делегація України заявила: «Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову частину України із застосуванням своїх регулярних збройних сил». Після надзвичайного засідання комісії Україна - НАТО, скликаного 29 серпня 2014 року на прохання України, Генеральний секретар НАТО А. Расмуссен кваліфікував вторгнення Збройних Сил Російської Федерації через східний і південно-східний українсько-російський державний кордон як «серйозну ескалацію збройної агресії Росії проти України». 
		Іррегулярні збройні формування, задіяні Російською Федерацією в агресивній війні проти України, систематично підкріплювалися російськими найманцями з числа звільнених у запас військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації та постачанням зброї і військової техніки, включаючи танки, артилерійські системи, протитанкові засоби та сучасні зенітно-ракетні комплекси. Це підтверджувалося численними затриманими громадянами Російської Федерації та військовослужбовцями Збройних Сил Російської Федерації. 
		Так, згідно повідомлення Служби безпеки України, опублікованого на офіційному сайті відомства 17.05.2017 року, у січні 2017 року у селі Олександрівка Нікопольського району Дніпропетровської області співробітниками Служби безпеки України спільно з поліцією затримано бойовика проросійської організації "ДНР" на прізвисько " ОСОБА_6 ". Встановлено, що 41-річний громадянин Російської Федерації свідомо прибув на 5 0113 тимчасово окуповану територію Донецької області у листопаді 2015 року та брав активну участь у протистоянні з українськими військовими на боці проросійського угруповання "ДНР" (https://ssu.gov.ua/ua/news/1/category/1/view/3361#sthash.bVDr17ZD.dpbs).
		Також згідно інформації, розміщеної на сайті інформаційного агентства "Уніан" у статті "РФ все одно цю війну програє" працівниками спецслужб 18.01.2017 року затримано громадянина Російської Федерації, який воював на боці проросійських бойовиків у складі незаконного угруповання "ДНР". Затриманий повідомив, що прибувши з Російської Федерації у листопаді 2015 року, приєднався до розвідувальної роти бойового угруповання "ДНР", керівництво якою здійснювали кадрові офіцери Збройних Сил Російської Федерації (https://www.unian.ua/war/1732391-rf-vse-odno-tsyu-viynu-prograeshopleniy-naperedodni-rosiyanin-rozpoviv-pro-slujbu-v-armiji-dnr-video.html).
		29 червня 2016 року незалежна неурядова правозахисна організація Міжнародне партнерство за права людини разом із Норвезьким Гельсінським Комітетом та Українською Гельсінською Спілкою представила Звіт «Звідки відкрили вогонь? Розслідування транскордонних атак на сході України». Відповідно до Звіту, перетини кордону та напади на українські території були організовані за допомогою військових підрозділів Російської Федерації. Покинуті речі персонального вжитку та сліди переміщення військової техніки; рух російських військових підрозділів на території Російської Федерації і через кордон України; факти нелегальних перетинів українського кордону комбатантами з Російської Федерації, які згодом здійснювали напади на об`єкти військової інфраструктури, державні прикордонні частини та цивільні об`єкти; здійснення атак з локацій військових частин регулярних збройних сил Російської Федерації слугують цьому підтвердженням. Крім того, проаналізовані у звіті докази прямого втручання російських збройних сил, служб безпеки, осіб, які прямо пов`язані з військовими підрозділами Російської Федерації, а також аналіз атак на населені пункти Луганської області влітку 2014 року доводять наявність міжнародного характеру збройного конфлікту на Донбасі (http://iphronline.org/wp-content/uploads/2016/07/Ukr-Joint-report-cross-bordershelling-June-2016.pdf)
		Додатково заявник вважала за доцільне зазначити, що 15 листопада 2016 року Третім комітетом (фокусується на тематиці прав людини) Генеральної Асамблеї ООН була ухвалена резолюція «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)» (джерело  сайт МЗС України (http://mfa.gov.ua/ua/presscenter/news/52392-u-tretyomu-komiteti-ga-oon-uhvaleno-rezolyuciju-situacija-z-pravamilyudini-v-avtonomnij-respublici-krim-ta-misti-sevastopoly-ukrajina), відповідно до якої Російська Федерація визнана державою-окупантом. 
		Згадана резолюція Третього комітету була підтримана Генеральною асамблеєю ООН, яка 19 грудня 2016 року ухвалила резолюцію (http://korrespondent.net/world/3774834- henassambleia-oon-odobryla-rezoluitsyui-po-krymu), згідно якої Росія визнана державою- окупантом. Крім цього, Гаагський трибунал визнав, що ситуація на території Криму та Севастополя є рівнозначною міжнародному збройному конфлікту між Україною та РФ. Це вказано в щорічному звіті попереднього розслідування прокурора Міжнародного кримінального суду Фату Бенсуда від 14 листопада 2016 року. 
		Судом також визначено, що встановлення факту правомірності початкової інтервенції, яка мала наслідком за собою окупацію територій України, не є необхідним. Таким чином, даний міжнародний конфлікт може бути розслідуваний згідно норм Римського Статуту (http://112.ua/obshchestvo/gaagskiy-tribunal-priravnyal-anneksiyu-kryma-k-voyne352771.html)
		Згідно зістаттею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		Як наслідок, Україною, у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року №254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України. За змістом абзацу 2 постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04 лютого 2015 року №145-VIII, з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки». Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року №129- VIII законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою- агресором.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 09 квітня 2014 року рішуче засуджує дозвіл Ради Федерації Росії на застосування військової сили в Україні, 8 0113 російську військову агресію та подальшу анексію Криму, що є явним порушенням міжнародного права
		Резолюція Європарламенту (2014/2965 (RSP)) від 15 січня 2015 року щодо ситуації в Україні рішуче засуджує агресивну та експансіоністську політику Росії, що становить загрозу цілісності та незалежності України, а також потенційну загрозу для самого Європейського Союзу, включаючи незаконну анексію Криму та ведення неоголошеної гібридної війни проти України, у тому числі інформаційної війни, поєднуючи кібервійни, використання регулярних та нерегулярних збройних сил, пропаганда, економічного тиску, енергетичного шантажу, дипломатії та політичної дестабілізації, підкреслює, що такі дії є порушенням міжнародного права (http://council.mfa.gov.ua/ua/press-center/mfa-news/31704- shhodo-rezolyuciji-jevropejsykogo-parlamentupro-situaciju-v-ukrajini-vid-15-sichnya-2015- roku).
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької області.
		При вирішенні даної справи суд констатує, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч. 3ст. 82 ЦПК України.
		Згідно з ч. 3ст. 82 ЦПК Україниобставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Як вбачається з Довідки про безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України № 1863 від 02.03.2015 виданою Командиром військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ОСОБА_2 в період з 15.01.2015 по 31.01.2015 рр. безпосередньо брав участь в антитерористичній операції в м. Слав`янськ, м. Вуглегірськ Донецької області.
		Згідно відомостей Акту розслідування нещасного випадку, що стався 31.01.2015 року від 19.03.2015 року ОСОБА_2 09.12.2014 року був зарахований в списки військової частини НОМЕР_1 . В період проходження військової служби ОСОБА_2 займав посаду старшого кулеметника (БТР) 1 відділення 2 взводу спеціального призначення 1 роти спеціального призначення батальйону спеціального призначення. 
		Виходячи зі змісту заяви вбачається, що ОСОБА_2 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Його остання займана посада - старшого кулеметника (БТР). При цьому в період з 15.01.2015 року по 31.01.2015 року ОСОБА_2 приймав безпосередню участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей.
		Як свідчать засоби масової інформації, зокрема стаття "У Вуглегірську тривають бої" опублікована 31.01.2015 року в Інтернет-виданні "УкрМонітор" 31 січня почалося звільнення м. Вуглегірськ, Бахмутського району, Донецької області частинами ЗСУ, Національної Гвардії і батальйонами міліції. Протягом декількох днів противник закріпився в м. Вуглегірськ, Бахмутського району, Донецької області. Йшли важкі бої на підступах і в самому місті. В ході боїв противником була використана важка бронетехніка, широко використовувалися фугаси і артилерія (http://ukrmonitor.com/reports/view/52531)
		На сторінках Інтернет-порталу "Чернiгiвщина" розміщена стаття "Чернігівський 13 батальйон відійшов з Вуглегірська. Інформація по втратам уточнюється" від 31.01.2015 року в якій вказано, що Чернігівський 13 батальйон відійшов з міста Вуглегірська, Бахмутського району, Донецької області після трьох днів запеклих боїв з бойовиками "ДНР". Як повідомив радник глави МВС Зорян Шкіряк, у м. Вуглегірську, Бахмутського району, Донецької області українські військові деблокували понад 70 українських військовослужбовців, серед них  39 бійців роти міліції спецпризначення "Світязь" та 34 військовослужбовця Збройних Сил України (http://pik.cn.ua/13920/chernigivskiy-13- batalyon-vidiyshov-z-vuglegirska-informatsiya-po-vtratam-utochnyuetsya/) 
		В статті "Дебальцеве - українське, за Вуглегірськ тривають бої - полк «Азов»" від 31.01.2015 року, яка опублікована в Інтернет-джерелі "ZN,UA", зазначено, що незважаючи на те, що українські війська залишили м. Вуглегірськ, Бахмутського району, Донецької області, бої за цей населений пункт тривають, повідомляє прес- служба полку особливого призначення "Азов". ЗСУ, батальйони міліції та Нацгвардія продовжують утримувати оборону та надавати удари бойовикам (https://dt.ua/UKRAINE/debalceve-ukrayinske-za-vuglegirsk-trivayut-boyi-polk-azov162958_.html) 
		Дані статті, як і ціла низка іншої інформації, що міститься на сторінках Інтернет- видань, підтверджують участь у бойових діях регулярних військ Російської Федерації в м. Вуглегірськ, Бахмутського району, Донецької області, і саме цим військам протистояли військові Збройних Сил України, що відносились до складу в/ч НОМЕР_1 .
		Аналізуючи ці статті, що містяться на сторінках інтернет-видань, суд робить висновок про участь у бойових діях регулярних військ Російської Федерації в районі м. Вуглегірськ, Бахмутського району, Донецької області, і саме цим військам протистояв особовий склад військової частини НОМЕР_1 , яка приймала участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України та в якій, зокрема, і проходив військову службу старший кулеметник (БТР) ОСОБА_2 .
		31.01.2015 р. особовому складу 1 роти спеціального призначення від т.в.о. командира батальйону спеціального призначення майора резерву ОСОБА_3 був наданий наказ виконати службово-бойове завдання по звільненню населеного пункту Вуглегірськ, Бахмутського району, Донецької області від проросійських бойовиків. Даний наказ особовий склад розпочав виконувати близько о 10-00 год. і виїхав на військовій техніці. Не доїжджаючи до пункту призначення військовослужбовці потрапили в засідку проросійських бойовиків. Бойовики атакували зі сторони м. Вуглегірськ, Бахмутського району, Донецької області, застосовуючи різні види вогнепальної зброї. Під час бою ОСОБА_2 отримав поранення несумісні з життям, що підтверджується свідоцтвом про смерті серії НОМЕР_2 від 09.02.2015 року, видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції та витягом з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 18.05.2015, де вказано що ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу частини у зв`язку із загибеллю, яка пов`язана із виконанням обов`язків військової служби, тут же вказано, що ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 поблизу міста Углегорськ, Артемівського району, Донецької області під час проведення антитерористичної операції. ( а.с 100).
		Відповідно до Акту розслідування нещасного випадку, що стався 31 січня 2015 року від 19.03.2015 року, складеного за результатами розгляду Комісією, призначеною наказом начальника Північного територіального управління Національної гвардії України, встановлено, що причиною загибелі ОСОБА_2 є гостра крововтрата, численні ушкодження внутрішніх органів, відкрита рана черевної стінки, ушкодження отримано внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків. При цьому комісія посилається на дані Лікарського свідоцтва про смерть від 03.02.2015 року № 153/л, виданого Дніпропетровським обласним бюро судово-медичної експертизи. Висновком комісії встановлено, що загибель молодшого сержанта резерву ОСОБА_2 сталась в період проходження служби при виконанні службових обов`язків, пов`язаних із безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьби зі злочинністю (а.с 28-30).
		Указом Президента України №365/2015 від 27 червня 2015 року "За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", ОСОБА_2 посмертно нагороджено орденом "За мужність" III ступеня (посмертно). (а.с. 101).
		Згідно зіст. 1261 ЦК України ОСОБА_1 , як один з подружжя, є спадкоємцем першої черги за законом після ОСОБА_2 та має необхідний та достатній обсяг цивільної правоздатності для звернення до суду з такими вимогами.
		За таких обставин, суд прийшов до висновку, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено невідємне право на життя ОСОБА_2 , передбаченест. 27 Конституції України,ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року.
		Підсумовуючи викладене, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоровя людини злочини.
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому суд вважає її державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод тастаттею 8 Конституції Українигарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		В судовому засіданні встановлено, що на підтвердження загибелі ОСОБА_2 суду надано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 09.02.2015 року, видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харків реєстраційної служби Харківського управління юстиції, Акт розслідування нещасного випадку (Форма Н-5) від 19.03.2015, складений Комісією, призначеною наказом начальника Північного територіального управління Національної Гвардії України, витягом з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.05.2015 року.
		Дані документи посвідчують факт смерті ОСОБА_2  та встановлюють причинний зв`язок між смертю та проходженням військової служби на території України, що межує з територією, тимчасово окупованою в результаті збройної агресії Російської Федерації.
		Згідно з ч. 2ст. 315 ЦПК Україниу судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.
		Як розяснено впостанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.
		Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_2 , проходячи військову службу в військовій частині НОМЕР_1 загинув в результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт ОСОБА_1 необхідно для визначення статусу ОСОБА_2 , як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.
		Керуючись статтею8розділуII Конституції України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ст. ст.89,263,264,2393,315-319 ЦПК України, суд,
		ВИРІШИВ:
		   Заяву  ОСОБА_1 , зацікавлені особи : Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
		   Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 31 січня 2015 року у м. Вуглегірськ, Бахмутського району, Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		   Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		   Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Суддя: Г. В. Матвієвська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...