Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/10109/16 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.01.2018. Забезпечено надання загального доступу: 10.01.2018.
Дата набрання законної сили: 09.01.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		УХВАЛА
		 
		09 січня 2018 року 
		м. Київ
		 
		справа № 910/10109/16 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Кушнір І.В.- головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,
		 
		розглянувши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Коверіс Рігід Україна"  про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 28 листопада 2017 року у справі               № 910/10109/16
		 
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коверіс Рігід Україна" 
		до Coveris Rigid Polska Sp z.o.o  (Коверіс Рігід Польща СП. з.о.о.)
		про визнання договорів недійсними,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Постановою Вищого господарського суду України від 28 листопада 2017 року у справі №910/10109/16 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Коверіс Рігід Україна" залишено без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017 у справі                       № 910/10109/16 залишено без змін.
		 
		13.12.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю "Коверіс Рігід Україна" до Верховного Суду України подано заяву про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 28 листопада 2017 року у справі                             № 910/10109/16 з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017.
		 
		На обґрунтування зазначеної  заявником підстави для перегляду судового рішення до заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України від 27.04.2016 у справі № 907/606/15 та від 15.06.2016 у справі № 910/32970/15.
		 
		Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017              № 2147-VІІІ заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
		 
		26.12.2017 відповідно до положень підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №  2147-VІІІ заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Коверіс Рігід Україна"  про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 28 листопада 2017 року у справі № 910/10109/16 передано на розгляд до Касаційного господарського суду у складі  Верховного Суду.
		 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2017 вказану заяву передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого     - Кушніра І.В., суддів:  Краснова Є.В.,  Мачульського Г.М.
		 
		Перевіривши доводи заявника та дослідивши додані до заяви матеріали, колегія суддів вважає, що заява є необґрунтованою з наступних підстав.
		 
		Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017 заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ.  
		 
		Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового та процесуально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. 
		 
		Як зазначено в оскаржуваній постанові Вищого господарського суду України від 28 листопада 2017 року, Товариство з обмеженою відповідальністю "Коверіс Рігід Україна"  просило визнати недійсними договори від 08.02.2016 №D/2/2/2016, №D/3/2/2016, №D/4/2/2016 та №D/5/2/2016 про відступлення права вимоги, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Коверіс Рігід Україна" та Coveris Rigid Polska Sp z.o.o  (Коверіс Рігід Польща СП. з.о.о.).
		Залишаючи без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017 у справі № 910/10109/16, Вищий господарський суд України погодився  з висновками суду апеляційної інстанції, стосовно того, що відповідачем у справі, що переглядається, є іноземна юридична особа, нерезидент України, резидент Республіки Польща, тому, посилаючись на  ст. 124 ГПК України, вказав, що вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суд повинен керуватись не тільки нормами внутрішнього процесуального законодавства, а й колізійними нормами, які містяться перш за все у двосторонніх міжнародних договорах про правову допомогу та інших міжнародних договорах.
		 
		При цьому, суд касаційної інстанції зазначив, що згідно з умовами усіх чотирьох Договорів відступлення, укладених між сторонами у даній справі, усі правовідносини, розбіжності чи вимоги, що виникають із цих договорів, у тому числі пов'язані з їх недійсністю, регламентуються (регулюються) нормами чинного законодавства (правом) Республіки Польща (п. 6.1. Договорів) та підлягають вирішенню у загальному суді, за місцем реєстрації Нового кредитора - Coveris Rigid Polska Sp z.o.o. (п. 6.2. Договорів), тому  погодився з судом апеляційної інстанції, що сторони не передбачили підсудність справи з питань, що виникають з даних договорів, в т.ч. щодо їх недійсності, судам України.
		 
		Крім того, Вищий господарський суд України у справі, яка переглядається, вказав,  що непідсудність даної справи судам України встановлена чинним двостороннім міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України.
		 
		Так, договором між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24.05.1993, ратифікованим постановою Верховної Ради України № 3941-XII від 04.02.1994 (далі - Договір) встановлено правила визначення міжнародної підсудності - визначення компетентного суду у спорах між об'єктами господарювання України та Польщі.
		 
		Відповідно до п. 1 ст. 33 Договору, зобов'язання, що виникають з договірних відносин, визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої була укладена угода, хіба що учасники договірних відносин підпорядкують ці відносини вибраному ними законодавству.
		 
		Пунктом 2 ст. 33 цього Договору передбачено, що у справах, зазначених в пункті 1, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу відповідач. Компетентним є також суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу позивач, якщо на цій території знаходиться предмет спору або майно відповідача.
		 
		Враховуючи вищевказані норми Законів України, міжнародного Договору між Україною та Республікою Польща, з урахуванням умов спірних Договорів відступлення, справа за позовом ТОВ "Коверіс Рігід Україна" до польської компанії Coveris Rigid Polska Sp z.o.o. про визнання цих договорів недійсними, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що дана справа не підлягає вирішенню   в господарських судах України, а є підсудною та підлягає вирішенню у суді на території місцезнаходження Відповідача, а саме - загальним судом Республіки Польща за місцезнаходженням Coveris Rigid Polska Sp z.o.o., тому судом апеляційної інстанції правомірно було припинено  провадження у справі на підставі  пункту 1 частини першої статті 80 ГПК.
		 
		Водночас у постанові Вищого господарського суду України від 27.04.2016 у справі №     907/606/15, на яку посилається заявник як на підставу неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права, Вищий господарський суд України, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та  направляючи дану справу на розгляд до апеляційного господарського суду зазначив, що відповідач-1, який є стороною контракту № 2011/08/03 від 10.08.2011, зареєстрований на території Україні (Закарпатська область), невиконання умов контракту також  сталося на території України саме з вини відповідача-1, п. 10.3 контракту № 2011/08/03 від 10.08.2011 не містить визначення конкретного суду, що здійснюватиме розгляд спору, як не містить і заборони про звернення до іншого компетентного суду за захистом своїх порушених прав, а відтак зазначена норма контракту нівелює визначення виключної юрисдикції відповідного суду цієї країни у правовідносинах сторін, що могло би вказувати на пріоритетний характер такої домовленості в розумінні      п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право". Крім того, не містить зазначений пункт контракту № 2011/08/03 від 10.08.2011  і виключної домовленості про передачу зазначеного спору на вирішення арбітражних судів, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування відповідних норм чинного міжнародного законодавства, які регулюють правовідносини у сфері міжнародного комерційного арбітражу.
		 
		При цьому, посилаючись на ст.124 ГПК України, касаційний суд вказав, що міжнародним договором, укладеним між Україною та Угорською Республікою про правову допомогу в цивільних справах, який ратифіковано Законом України № 2926-III (2926-14 ) від 10.01.2002, не передбачено порядок визначення підсудності справ за участю суб'єктів господарювання - учасників зазначеного договору, а інших чинних міжнародних договорів між Україною та Угорською Республікою, які б вирішували питання підсудності, не укладено.
		 
		З аналізу другої постанови Вищого господарського суду України від 15.06.2016 у справі №     910/32970/15, на яку заявник також посилається, як на підставу неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права, вбачається, що  Вищий господарський суд України скасував постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції, передав справу на розгляд до господарського  суду міста Києва, оскільки судами попередніх інстанцій не було дано належної правової оцінки змісту п.18.3 угоди та не враховано, що сторонами здійснено не лише вибір права, але й вибір підсудності, не застосовано відповідні норми Закону України "Про міжнародне приватне право", а саме ст.ст. 75-77, та як наслідок зроблено неправильний висновок про наявність правових підстав для припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
		 
		Касаційна скарга була мотивована, зокрема, порушенням норм ст. 123 ГПК України.
		 
		Пунктом 18.3 угоди було встановлено, що положення даної угоди регулюються відповідно до законодавства Англії та Уельсу, і сторони визначають юрисдикцію англійських судів у випадку виникнення яких-небудь суперечок, пов'язаних з даною угодою.
		 
		При цьому, касаційний суд  звернув увагу, що 21.03.2016 Україна підписала Гаазьку Конвенцію "Про угоди про вибір суду" від 30.06.2005, проте вона ще не ратифікована Верховною Радою України. Стаття 3 згаданої Конвенції передбачає право сторін укладати "виключну угоду про вибір суду" та встановлює вимоги до такої угоди.
		 
		З урахуванням зазначеного, надані заявником постанови Вищого господарського суду України від 27.04.2016 у справі № 907/606/15 та від 15.06.2016 у справі № 910/32970/15 не можуть бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права, оскільки в них не було застосовано норм чинних міжнародних договорів щодо визначення підсудності, як в оскаржуваній постанові. 
		 
		Також колегія суддів доходить висновку, що направлення Вищим господарським судом України даної справи № 910/10109/16 на новий розгляд до суду першої інстанції постановою від 21.03.2017 для з'ясування питання саме підсудності цієї справи не є неоднаковим застосуванням норм процесуального права, як вважає заявник в своїй заяві про перегляд.
		 
		Посилання заявника на факт порушення касаційним судом статті 20 договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24.05.1993, ратифікованим постановою Верховної Ради України № 3941-XII від 04.02.1994, не є підставою для перегляду постанови ВГСУ, оскільки підставою перегляду є саме неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а не їх порушення. 
		 
		Враховуючи, що факт подібності правовідносин у наведених заявником постановах не підтвердився, підстави для висновку про різне застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права відсутні. 
		 
		На підставі викладеного та керуючись підпунктами 1, 6 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №     2147-VІІІ, пунктом 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VII, статтями 11116, 11117,11121 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, -
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		1. Відмовити у допуску справи №910/10109/16 до провадження Верховного Суду.
		 
		2. Копію ухвали разом із копією заяви надіслати особам, які беруть участь у справі.
		 
		3. Ухвала є остаточною.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. 
		 
		Головуючий                                                                                          І. Кушнір 
		Судді                                                                                                              Є. Краснов                                                        
		                                                                                                       Г. Мачульський

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...