Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 490/9707/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); В порядку ЦПК України; Скарги на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, що розглядаються в порядку цивільного судочинства.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 18.01.2018. Забезпечено надання загального доступу: 19.01.2018.
Дата набрання законної сили: 16.01.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		16 січня 2018 року
		м. Київ
		справа № 490/9707/14-ц
		провадження № 61-256св17
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого: Червинської М. Є.,
		суддів: Антоненко Н. А., Журавель В. І., Коротуна В. М., 
		Крата В. І. (суддя-доповідач), 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_2,
		відповідач - підприємство комунальної власності області «Фармація»,
		представник відповідача - директор підприємства комунальної власності області «Фармація» ОСОБА_3,
		 
		розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу підприємства комунальної власності області «Фармація» на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 1 грудня 2016 року у складі суддів Шаманської Н. О., Данилової О. О., Лівінського О. В.
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		22 червня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу № 490/9707/14-ц призначено до судового розгляду.
		 
		У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа № 490/9707/14-ц передана до Касаційного цивільного суду.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		У липні 2014 року ОСОБА_2 подала до суду позовну заяву про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.  Позовна заява мотивована тим, що 23 серпня 2012 року ОСОБА_2 була призначена на посаду завідувача аптечного пункту № 3 міжлікарняної аптеки № 110 підприємства комунальної власності області «Фармація» (далі - аптечний пункт № 3 міжлікарняної аптеки № 110 ПКВО «Фармація»). 
		 
		19 березня 2014 року було виявлено нестачу у аптечному пункті № 3 міжлікарняної аптеки № 110 ПКВО «Фармація», а з 28 квітня 2014 року ОСОБА_2 звільнено з посади у зв'язку із втратою довіри, згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 Кодекс законів про працю України № 322-VIII від 10 грудня 1971 року (далі - КЗпП України). Однак, із звільненням вона не згодна, так як ПКВО «Фармація» не надано жодного доказу на підтвердження вини позивача у нанесені збитків ПКВО «Фармація».
		 
		Тому ОСОБА_2 просила суд поновити її на посаді завідувача аптечного пункту № 3 міжлікарняної аптеки № 110 - філії ПКВО «Фармація». Стягнути із ПКВО «Фармація» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 квітня 2014 року по день ухвалення рішення.
		 
		Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 травня 2016 року у задоволенні позову відмовлено. При ухваленні рішення суд зробив висновок, що факт недостачі грошових чи товарно-матеріальних цінностей, не є достатньою підставою для звільнення працівника у зв'язку із втратою довіри, а власником не доведено наявність у діях працівника конкретних порушень. Однак ОСОБА_2 пропустила місячний строк, передбачений статтею 233 КЗпП України для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору, оскільки із позовом про поновлення на роботі ОСОБА_2 звернулась 31 липня 2014 року, тобто, після спливу трьох місяців від дня звільнення (28 квітня 2014 року, коли отримала копію трудової книжки та відмовилась від отримання наказу про звільнення).
		 
		Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 1 грудня 2016 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 травня 2016 року скасовано, позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_2 строк звернення до суду за вирішенням трудового спору. Поновлено ОСОБА_2 на посаді завідувача аптечного пункту № 3 міжлікарняної аптеки № 110 філії ПКВО «Фармація» з 28 квітня 2014 року. Стягнуто з ПКВО «Фармація» на користь ОСОБА_2 27 540 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з подальшим утриманням обов'язкових платежів.  Додатковим рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 2 грудня 2016 року стягнуто з ПКВО «Фармація» на користь держави 1 089 грн 90 коп. судового збору.
		 
		При скасуванні рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що керівництвом ПКВО «Фармація» не з'ясовано хто саме допустив недостачу, а сам по собі факт нестачі грошових коштів без доведення вини працівника не може бути достатньою підставою для недовіри та звільнення ОСОБА_2 з роботи за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України. Крім того, строк звернення до суду за вирішенням трудового спору пропущено з поважних причин, а тому підлягає поновленню відповідно до статті 234 КЗпП України. 
		 
		15 грудня 2016 року ПКВО «Фармація» подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду Миколаївської області від 1 грудня 2016 року у справі № 490/9707/14-ц та залишити в силі рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 травня 2016 року у справі № 490/9707/14-ц.
		 
		ПКВО «Фармація»посилаєтьсяна неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. На обґрунтування касаційної скарги вказує, що при поновленні ОСОБА_2 строку звернення суд апеляційної інстанції не врахував, що вона отримала трудову книжку саме 28 квітня 2014 року. Це підтверджується записом та підписом в Книзі обліку руху трудових книжок, та самою трудовою книжкою. 
		 
		Відповідно до відповіді головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, ОСОБА_2 виїхала за кордон 04 липня 2014 року. Крім того, навіть з 11 червня 2014 року у ОСОБА_2 було достатньо часу та можливості для звернення до суду, оскільки перебування за кордоном не позбавляє звернутись до суду поштою, або звернутись за правовою допомогою фахівців, які звернулися б до суду від її імені.
		 
		Вина ОСОБА_2 у нестачі грошових коштів була доведена двома інвентаризаціями та її поясненнями. При звільненні ОСОБА_2 за недовірою ступінь її вини була врахована. Було звільнено ОСОБА_2 і ОСОБА_4 Обидві були матеріально-відповідальними особами та допустили нестачу. Судом апеляційної інстанції не досліджено інформацію щодо зареєстрованого кримінального провадження, хоча така інформація встановила би наявність або співвідношення вини ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у нестачі.
		 
		Як свідчить аналіз касаційної скарги ПКВО «Фармація» вона містить, по своїй суті, два аргументи. По-перше, це те, що звільнення ОСОБА_2 на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України відбулося законно. По-друге, що пропущений строк, встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України, поновлений апеляційним судом безпідставно. 
		 
		Верховний Суд відхиляє аргумент ПКВО «Фармація», що звільнення ОСОБА_2 на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України відбулося законно, з наступних мотивів.
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу. 
		Тлумачення пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України дозволяє стверджувати, що розірвання трудового договору на його підставі можливе за сукупності таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (приймання, зберіганням, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довіри до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу (тобто, негативну оцінку роботодавцем трудової діяльності працівника, що зумовлена невиконанням чи неналежним виконанням працівником своєї трудової функції, безпосередньо пов'язаної з обслуговуванням грошових, товарних і культурних цінностей). Аналогічний правовий висновок було зроблено і у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-100цс16.
		 
		Судами встановлено, що ОСОБА_2 з 2 березня 2012 року, була прийнята на посаду фармацевта аптечного пункту № 3 міжлікарняної аптеки № 110 філії ПКВО «Фармація», а з 23 серпня 2012 року призначена на посаду завідувача цього ж аптечного пункту. 23 серпня 2012 року з ОСОБА_2 було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Відповідно до посадової інструкції завідувача аптечного пункту № 3 міжлікарняної аптеки № 110 філії ПКВО «Фармація» ОСОБА_2 несе відповідальність, зокрема, за незбереження матеріальних цінностей на робочому місці. Отже, факт того, що безпосереднє обслуговування матеріальних цінностей було складовою трудовою функції позивача встановлено судами на підставі посадової інструкції та договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.
		 
		Судами встановлено, що згідно акту результатів інвентаризації від 19 березня 2014 року, виявлена недостача товарів на суму 25 299 грн 88 коп. та недостача товарів зі спливом строку реалізації на суму 1 302 грн 50 коп. Наказом директора ПКВО «Фармація» від 28 квітня 2014 року доручено було провести повторну (контрольну) інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей в аптечному пункті №3 міжлікарняної аптеки №110 - філії ПКВО «Фармація» станом на 28 квітня 2014 року. Відповідно до акту інвентаризації від 28 квітня 2014 року виявлена недостача товарів на суму 33 091 грн 48 коп. На підставі контрольної інвентаризації директором ПКВО «Фармація» винесено наказ №336-к від 28 квітня 2014 року, яким ОСОБА_2 звільнено з 28 квітня 2014 року на підставі пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України у зв'язку із втратою до нею довіри. 
		 
		Проте судами встановлено, щоконкретних порушень посадових обов'язків ПКВО «Фармація» не доведено і вина ОСОБА_2 у недостачі товару відсутня. Відповідно сам по собі факт недостачі товару без доведеності вини працівника не може бути достатньою підставою для недовіри та звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.
		 
		Таким чином, Верховний Суд погоджується з доводами судів першої та апеляційної інстанції, що за відсутності однієї з умов (винних дій працівника) передбачених в пункті 2 частини першої статті 41 КЗпП України, звільнення не може вважатися законним. 
		 
		Разом з тим Верховний Суд приймає аргумент ПКВО «Фармація», що пропущений строк, встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України, поновлений апеляційним судом безпідставно.
		 
		У частині першій статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		 
		Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. проти Республіки Молдова, № 36157/08, § 22, 23, від 22 липня 2014 року).
		 
		У статті 234 КЗпП України не передбачається переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропущення строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. 
		 
		Як судом першої, так і апеляційної інстанції було встановлено, що ОСОБА_2 звернулась в суд із пропуском строку, передбаченого в частині першій статті 233 КЗпП України. Разом з тим, судами по різному було оцінено посилання ОСОБА_2 на поважність причин пропуску. Поважність причин пропуску ОСОБА_2 обґрунтовувала необхідністю її виїзду з 4 липня 2014 року по 29 липня 2014 року до м. Москва, що викликана станом здоров'я її матері ОСОБА_5, 1924 року народження, яка в силу свого похилого віку та стану здоров'я потребувала сторонньої допомоги. 
		 
		Колегія суддів не може погодитися із доводами суду апеляційної інстанції про кваліфікацію таких причин як поважних і, відповідно, про застосування статті 234 КЗпП України. Судом першої інстанції встановлено, що трудова книжка була отримана позивачем 28 квітня 2014 року, що підтверджується підписом ОСОБА_2 у Книзі обліку руху трудових книжок та вкладок до них ПКВО «Фармація», а до суду з позовом звернулась 31 липня 2014 року. Як наслідок в рішенні апеляційного суду відсутні будь-які доводи яким чином ці причини об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду. Натомість суд першої інстанції цілком правильно не прийняв до уваги посилання ОСОБА_2 на поважність причин пропуску місячного строку для звернення до суду із позовом про поновлення на роботі, оскільки відсутні будь-які докази, що ці причини об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду.
		 
		Таким чином, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржене рішення ухвалено без додержанням норм матеріального права (частини першої статті 233, статті 234 КЗпП України). У зв'язку з наведеним, пунктом 2 частини першої статті 41, частиною першою статті 233, статтею 234 КЗпП України, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, рішення апеляційного суду Миколаївської області від 1 грудня 2016 року скасувати, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 травня 2016 року залишити в силі.
		 
		На підставі, пункту 2 частини першої статті 41, частини першої статті 233, статті 234 КЗпП України, керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, 
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Касаційну скаргу підприємства комунальної власності області «Фармація» задовольнити.
		 
		Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 1 грудня 2016 року скасувати.
		 
		Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 травня 2016 року залишити в силі.
		 
		Стягнути на користь підприємства комунальної власності області «Фармація» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України 622 грн 80 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.
		 
		З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення апеляційного суду Миколаївської області від 1 грудня 2016 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                         М. Є. Червинська 
		 
		Судді:                                                                                       Н. А. Антоненко
		 
		В.І.Журавель
		 
		В. М.Коротун
		 
		В. І. Крат

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...