Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 911/1779/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку.
Надіслано для оприлюднення: 29.01.2018. Зареєстровано: 30.01.2018. Забезпечено надання загального доступу: 01.02.2018.
Дата набрання законної сили: 22.01.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"22" січня 2018 р.           Справа№ 911/1779/17
		Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Михальської  Ю.Б.
		суддів:            Тищенко  А.І. 
		          Отрюха Б.В. 
		  
		 
		секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.
		за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 22.01.2018.
		 
		розглянувши апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Нива»
		на рішення   Господарського суду Київської області від 29.08.2017
		у справі           №911/1779/17 (суддя Бабкіна В.М.)
		за позовом     Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Нива»
		до                    Фізичної особи-підприємця Глущенка Миколи Миколайовича              
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) ОСОБА_3;
		2) ОСОБА_4
		про                  стягнення 417 078,00 грн.
		 
		  В С Т А Н О В И В : 
		Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство «НИВА» (далі, позивач або ПОСП «НИВА») звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Глущенка Миколи Миколайовича (далі, відповідач або ФОП Глущенко М.М.) про стягнення 417 078,00 грн. збитків у вигляді вартості посіяного позивачем та зібраного відповідачем урожаю кукурудзи.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач безпідставно здійснив на орендованій ним у фізичних осіб - учасників КСП «Велика Вовнянка» земельній ділянці збирання врожаю кукурудзи, посіви якої були здійснені позивачем. При цьому позивач наголошував на тому, що використовувана ПОСП «НИВА» на підставі договорів оренди земельна ділянка є суцільним полем №7, на якому не містилося межових знаків, в той час як ФОП Глущенко М.М., уклавши з фізичними особами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 договори емфітевзису трьох земельних ділянок загальною площею 12 га, фактично до їх використання на момент здійснення ПОСП «НИВА» посіву кукурудзи не приступав. Позивач наголошує на тому, що урожай кукурудзи, вирощений на полі №7, належить ПОСП «НИВА», так як останнє посіяло власне зерно та протягом всього періоду ротації сільськогосподарської культури здійснювало обробіток та внесення необхідних добрив з використанням сільськогосподарської техніки, внаслідок чого ПОСП «НИВА» створило урожай кукурудзи, на який у нього виникло право власності. Відтак, позивач вважає, що відповідач незаконно заволодів урожаєм кукурудзи з площі 12 га, чим завдав позивачеві матеріальних збитків у вигляді вартості врожаю.
		З огляду на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача 417 078,00 грн. збитків у вигляді вартості врожаю кукурудзи.
		Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.07.2017 залучено до участі у даній справі як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 (далі, третя особа-1) та ОСОБА_4 (далі, третя особа-2).
		Рішенням Господарського суду Київської області від 29.08.2017 у справі №911/1779/17 у позові відмовлено повністю.
		Рішення суду мотивоване тим, що наявними у матеріалах справи доказами не підтверджується наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, які необхідні для застосування такої міри відповідальності, як стягнення з відповідача збитків.
		Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство «Нива» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Київської області від 29.08.2017 у справі №911/1779/17 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
		Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права. 
		В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що спір у справі виник з підстав порушення права власності позивача, а не з приводу повернення коштів за кукурудзу, про що помилково зазначає суд першої інстанції.
		За твердженнями позивача, ФОП Глущенко М.М. здійснив збір кукурудзи не з трьох земельних ділянок, а саме з поля №7, яким користується ПОСП «Нива», оскільки орендовані відповідачем земельні ділянки не виділені в натурі, що підтверджено доказами, доданими до позову.
		Скаржник наголошує, що згідно з довідкою Управління агропромислового розвитку Таращанської районної державної адміністрації урожайність кукурудзи в ПОСП «НИВА» у 2016 році становила 79,9 центнерів з 1 га. Отже, оскільки з 12 га відповідачем, на думку позивача, було зібрано 95 т 880 кг кукурудзи, а відповідно до даних електронної зернової біржі України, що зазначені на сайті https://graintrade.com.ua/indeksCen/kukurudza вартість 1 т кукурудзи на момент подання позову становила 4350,00 грн., то завдана ПОСП «НИВА» шкода складає 417078,00 грн. 
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Нива» було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено розгляд справи.
		14.11.2017 від відповідача та третіх осіб через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшли відзиви на апеляційну скаргу, у яких вони просили рішення Господарського суду Київської області від 29.08.2017 у справі №911/1779/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Нива» - без задоволення.
		15.12.2017 набрав чинності  Закон України №2147-VIII від 03.10.2017 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
		Відповідно до пункту 9 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2017 у зв'язку з неявкою у судове засідання представників позивача та третіх осіб, враховуючи що призначення справи до розгляду на 21.12.2017 було здійснено за правилами, які діяли до набрання чинності новою редакцією Господарського процесуального кодексу України, а також враховуючи вимоги статті 207 нового Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 22.01.2018.
		Треті особи або їх представники у судове засідання, призначене на 22.01.2018, не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.
		          Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
		Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення третіх осіб про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги та з огляду на відсутність передбачених статтею 202 Господарського процесуального кодексу України підстав для відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників третіх осіб.
		Згідно з частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
		У відповідності до вимог частини 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Представник позивача у судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати, позов задовольнити.
		Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, просив у її задоволенні відмовити, оскаржене рішення суду залишити без змін.
		Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
		За твердженнями позивача, з 2000 року ПОСП «НИВА» є правонаступником КСП «Велика Вовнянка», у зв'язку з чим у користування позивача перейшли землі - 1358,8820 га ріллі, що знаходяться на території Великововнянської сільської ради Таращанського району, якими позивач користується до теперішнього часу на підставі договорів оренди, укладених з фізичними особами - учасниками КСП «Велика Вовнянка».
		Указом Президента України від 03.12.1999 №1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки», а також розділом IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» закріплено право громадян - власників сертифікатів на право на земельне ділянку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням цього Закону.
		Зі змісту позовної заяви слідує, що 19.04.2016 представниками Державної інспекції сільського господарства в Київській області за зверненням ПОСП «НИВА» було здійснено виїзд на обстеження земельної ділянки в с. Велика Вовнянка Таращанського району, за результатами якого складений акт обстеження земельної ділянки, в якому встановлено, що обстежувана земельна ділянка орієнтовною площею 145 га знаходиться на території Великововнянської сільської ради та складається із 47 ділянок з кадастровими номерами: НОМЕР_1; НОМЕР_2; НОМЕР_3; НОМЕР_4; НОМЕР_5; НОМЕР_6, що не розмежовані між собою межовими знаками, та належать на праві власності громадянам села.
		Крім того, під час обстеження встановлено, що на вказаних земельних ділянках ПОСП «НИВА» здійснює посіви кукурудзи.
		Позивач стверджує, що він відкрито користується вищепереліченими земельними ділянками поля №7 з 2000 року, набув статусу добросовісного землекористувача та протягом періоду користування земельними ділянками до ПОСП «НИВА» з боку власників земельних ділянок не надходило жодних претензій щодо порушення умов договору оренди або письмових вимог про звільнення належних їм ділянок. Попри наведене, 13.09.2016 працівники ПОСП «НИВА», виїхавши на поле №7 для збору врожаю кукурудзи, виявили, що на ньому врожай збирають невідомі їм особи, які чинили опір та перешкоджали працівникам позивача здійснювати збір врожаю. Зазначений факт було зафіксовано протоколом, складеним  працівниками поліції, які прибули на місце події.
		Як зазначає позивач, згодом було з'ясовано, що вказаний урожай кукурудзи збирав ФОП Глущенко Микола Миколайович (відповідач у справі), мотивуючи свої дії тим, що він є орендарем земельних ділянок загальною площею 12 га з кадастровими номерами: НОМЕР_7. Однак відповідач вказати на місцевості розташування вказаних земельних ділянок не зміг, оскільки межові знаки на місцевості не встановлені, що підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 19.04.2016 та протоколом огляду місця події від 13.09.2016, складеним представниками поліції.
		Натомість, ПОСП «НИВА» стверджує, що урожай кукурудзи, вирощений на полі №7, належить позивачу, так як останній посіяв власне зерно та протягом всього періоду ротації сільськогосподарської культури здійснював обробіток та внесення необхідних добрив з використанням сільськогосподарської техніки, що підтверджується відповідними фінансово-господарськими документами, внаслідок чого ПОСП «НИВА» і створило урожай кукурудзи, на який у нього виникло право власності. Відтак, позивач вважає, що відповідач незаконно заволодів урожаєм кукурудзи з площі 12 га, чим завдав позивачеві матеріальних збитків у вигляді вартості врожаю, з позовом про стягнення яких і звернулось до суду ПОСП «НИВА».
		Зазначені обставини покладені також в обґрунтування доводів апеляційної скарги позивача.
		Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги ПОСП «НИВА» не приймає до уваги з огляду на наступне.
		Як вірно встановив суд першої інстанції, предмет спору у даній справі стосується стягнення з відповідача збитків у вигляді вартості врожаю, зібраного восени 2016 року на земельних ділянках з кадастровими номерами: НОМЕР_8.
		Посилання скаржника на те, що спір у справі виник з підстав порушення його права власності, а не з приводу повернення коштів за кукурудзу оцінюються судом критично, оскільки позовні вимоги позивача у прохальній частині позовної заяви сформульовані саме як «стягнути з ФОП Глущенка М.М. на користь ПОСП «Нива» вартість урожаю кукурудзи в сумі 417 078,00 грн.», на підтвердження яких позивач у позові посилався саме на  норми частини 2 статті 224 Господарського кодексу України.
		Ймовірне порушення права власності позивача слугувало лише формальною підставою для звернення до суду з позовом, а спосіб захисту цього права позивач визначив, як вбачається зі змісту позовної заяви, саме як відшкодування збитків (упущеної вигоди) у вигляді вартості врожаю кукурудзи.
		Як на підставу правомірності своїх вимог позивач посилався на укладення з фізичними особами - колишніми учасниками КСП «Велика Вовнянка» договорів оренди земельних ділянок, у тому числі - із власниками земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_4
		Судом встановлено, що 14.04.2003 між власницею земельної ділянки ОСОБА_4, право власності якої посвідчено Державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_9, та ПОСП «Нива» було укладено договір оренди земельної ділянки №441, згідно з пунктом 2.2. якого договір укладений строком на 1 рік, починаючи з дати його реєстрації. Відповідно до пункту 4.2. даного договору він втрачає чинність у разі його припинення або розірвання.
		07.07.2004 ОСОБА_4 та ПОСП «Нива» уклали угоду про розірвання договору №441.
		14.04.2003 між власником земельної ділянки ОСОБА_3, право власності якого посвідчено Державним актом на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ № 074779, та ПОСП «Нива» було укладено договір оренди земельної ділянки №438, згідно з пунктом 2.2. якого договір укладений строком на 1 рік, починаючи з дати його реєстрації. Відповідно до пункту 4.2. даного договору він втрачає чинність у разі його припинення або розірвання.
		07.07.2004 ОСОБА_3 та ПОСП «Нива» уклали угоду про розірвання договору №438.
		Окрім того, 08.02.2007 було зареєстровано договір оренди земельної ділянки №00017, укладений між ОСОБА_4, право власності на земельну ділянку якої посвідчено Свідоцтвом про право на спадщину за законом серія/номер 1297,1295, та ПОСП «Нива», згідно з пунктом 2.2. якого даний договір укладений строком на 1 рік, починаючи з дати його реєстрації. Відповідно до пункту 4.2. даного договору він втрачає чинність у разі його припинення або розірвання. Дія даного договору припинилася 08.02.2008 у зв'язку із закінченням строку його дії.
		Із наданих третіми особами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до суду першої та апеляційної інстанції пояснень слідує, що інших договорів оренди вказаних земельних ділянок між ними та ПОСП «Нива» не укладалося.
		Відтак, наявними матеріалами справи існування відносин оренди у ПОСП «НИВА» щодо земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_11,           НОМЕР_10 не підтверджено.
		Натомість, матеріали справи свідчать про те, що ФОП Глущенком М.М. 17 та 21 березня 2016 року були укладені договори про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - власниками земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_11,           НОМЕР_10, строком на 25 років.
		Згідно з приписами статті 395 Цивільного кодексу України до речових прав на чуже майно, серед іншого, належить право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).
		Відповідно до статті 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
		Поряд з цим, як встановлено у частині 2 статті 116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
		Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України), а згідно зі статтею 126 того ж Кодексу право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		Укладені між ФОП Глущенком М.М. та третіми особами договори про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) у встановленому порядку були зареєстровані 21.03.2016, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копії яких долучені до матеріалів справи.
		Відтак, з 21.03.2016 ФОП Глущенко М.М. є законним землекористувачем земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_11,           НОМЕР_10.
		Таким чином, як вірно встановив суд першої інстанції, після 21.03.2016 будь-які дії щодо використання цих земельних ділянок іншими особами без відповідних договірних підстав є такими, що не ґрунтуються на приписах законодавства.
		Також, в обґрунтування позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивач посилався на відсутність на полі №7, яким користується ПОСП «НИВА», межових знаків, що унеможливлювало ідентифікацію належних третім особам земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_8 під час здійснення посіву кукурудзи позивачем.
		Із приводу встановлення обставин наявності чи відсутності межових знаків на вказаних земельних ділянках суд зазначає наступне.
		Відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв'язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
		Матеріали справи свідчать про те, що належні третім особам земельні ділянки, щодо яких відповідачем був укладений договір емфітевзису, мають кадастрові номери НОМЕР_8, у зв'язку з чим є сформованими в силу наведених вище положень статті 79-1 Земельного кодексу України.
		Як слідує із долучених до матеріалів справи копій заяв ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 04.04.2016 до Білоцерківського міськрайонного виробничого відділу ДП «Центр ДЗК» Київської обласної філії, станом на 04.04.2016 на вказаних земельних ділянках були відсутні межові знаки, оскільки саме у зв'язку із зникненням останніх треті особи і просили відновити їх.
		Також, із матеріалів справи вбачається, що фактично відновлення меж земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_11, про яке було повідомлене, зокрема, ПОСП «НИВА» як суміжний землекористувач, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення, відбулося 25.04.2016. Зазначена обставина позивачем не спростована.
		Поряд із цим, слід зазначити, що обов'язок доказування та подання доказів як відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній станом на дату прийняття оскарженого рішення, так і відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України у редакції, що набрала чинності 15.12.2017, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. 
		Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.      
		Так, доказів того, що вказані вище земельні ділянки мали межові знаки в період до 25.04.2016 до матеріалів справи не надано.
		Проте, суд відзначає, що наявність чи відсутність межових знаків на земельних ділянках з кадастровими номерами НОМЕР_8 жодним чином не впливає на те, що з 21.03.2016 законним користувачем вказаних земельних ділянок є ФОП Глущенко М.М.
		Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи спростовується твердження позивача про безперервність користування 47 земельними ділянками, до яких входять і  земельні ділянки з кадастровими номерами: НОМЕР_11, НОМЕР_12, оскільки 23.03.2005 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були укладені договори оренди земельних ділянок площею 3,1 га та 3,05 га з СФГ «Деметра», які у подальшому за заявою землевласників були розірвані 04.09.2009 (копії договорів долучені до матеріалів справи).
		Поряд з цим, слід зазначити, що позивачем на доведення факту здійснення ним посівів кукурудзи на спірних земельних ділянках надано до матеріалів справи копії фінансово-господарської документації на підтвердження понесення витрат на придбання добрив, обробіток та посів зернових культур (у тому числі - кукурудзи). Однак, жодний із цих документів не містить посилання на те, що зазначені витрати були понесені ПОСП «НИВА» на посіви кукурудзи на земельних ділянках з кадастровими номерами НОМЕР_13, НОМЕР_10, якими користується відповідач.
		Колегія суддів зазначає, що позивачем до матеріалів справи не надано жодного доказу, який дозволив би безпосередньо пов'язати здійснені позивачем сільськогосподарські роботи із земельними ділянками, якими користується ФОП Глущенко М.М.
		Натомість, із наданих позивачем первинних документів вбачається здійснення позивачем сівби, починаючи з 14.04.2016, тобто у будь-якому випадку після набуття ФОП Глущенком М.М. 21.03.2016 в установленому законодавством порядку права користування спірними земельними ділянками.
		Відповідно до статті 775 Цивільного кодексу України право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані в результаті користування річчю, переданою в найм, належать наймачеві.
		Аналогічні норми закріплені в статті 95 Земельного кодексу України, згідно з якою землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають, зокрема, право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію.
		Факт збирання кукурудзи з належних йому на праві користування (емфітевзису) земельних ділянок з кадастровими номерами: НОМЕР_7 ФОП Глущенко М.М. не спростовував.
		Як слідує з позову та апеляційної скарги ПОСП «НИВА», позивач просить суд стягнути з відповідача 417 078,00 грн. збитків у вигляді вартості врожаю, зібраного ФОП Глущенком М.М. з орендованих ним земельних ділянок кукурудзи, вважаючи себе при цьому власником врожаю.
		Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина 1 статті 328 Цивільного кодексу України).
		Позивач, зокрема, наголошував на тому, що згідно з частиною 1 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Як зазначено в листі Верховного Суду України від 01.07.2013 «Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ», право власності на новостворену рухому річ виникає в особи, яка її виготовила (створила), в той момент, коли в результаті виготовлення чи створення з'являється об'єкт, який може кваліфікуватись як нова річ, якщо інше не встановлено договором або законом. Важливе значення у зв'язку з цим має встановлення моменту, з якого річ можна визнати створеною, тобто об'єктом у розумінні статті 179 Цивільного кодексу України. Для рухомих речей право власності виникає з моменту закінчення відповідної діяльності (виготовлення, збирання, переробки тощо).
		Слід відзначити, що позивачем, за його ж твердженням, збирання спірного врожаю кукурудзи не здійснювалося, проте позивач вважає себе його власником, а відповідач ФОП Глущенко М.М. зазначеного права не визнає.
		Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
		До матеріалів справи доказів визнання за ПОСП «НИВА» права власності на спірний врожай не надано.
		Згідно з приписами статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
		Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
		Як зазначалося вище, позивачем не доведено наявності правових підстав для використання ПОСП «НИВА» земельних ділянок, щодо яких відповідачем з третіми особами укладено договори емфітевзису, для здійснення на них посівів та їх подальшої обробки, про які стверджує позивач.
		Відтак, у даному випадку підстави вважати ПОСП «НИВА» управненою стороною в розумінні приписів статті 224 Господарського кодексу України відсутні.
		Поряд з цим, слід зазначити, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).
		Також поняття збитків розкривається у Цивільному кодексі України у статті 22, згідно якої особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22). При цьому частиною 2 статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		Як вірно зазначив суд першої інстанції, виходячи із наведених приписів законодавства, вартість врожаю кукурудзи, яку зібрав відповідач і яку, як збитки, просить стягнути позивач, є втраченою (упущеною) вигодою останнього.
		Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності.
		З огляду на положення статті 22 Цивільного кодексу України, статті 224 Господарського кодексу України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
		Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
		Вищевказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, у постановах від 20.12.2010 у справі №06/113-38, від 04.07.2011 у справі №51/250.
		Колегія суддів зазначає, що до матеріалів справи не надано доказів встановлення у передбаченому законодавством порядку факту вчинення відповідачем правопорушення у вигляді незаконного заволодіння врожаєм, на яке посилається позивач.
		Окрім того, відповідно до Оглядового листа Вищого господарського суду  України №01-06/20/2014 від 14.01.2014 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків» у вирішенні спорів про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди суди повинні дослідити, чи могли такі збитки бути реально понесені кредитором.
		Згідно з пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України до збитків належать, серед іншого, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.
		Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі, у даному випадку, збору врожаю кукурудзи із земельних ділянок, з яких здійснив збирання врожаю відповідач.
		ПОСП «НИВА» у позові зазначає про те, що відповідач зібрав з 12 га 95т 880 кг кукурудзи, однак жодних доказів на підтвердження вказаної обставини до матеріалів справи не надано, і факту збирання кукурудзи у такому обсязі відповідачем не підтверджено.
		Натомість, позивач у позові та апеляційній скарзі посилається на те, що згідно з довідкою Управління агропромислового розвитку Таращанської районної державної адміністрації урожайність кукурудзи в ПОСП «НИВА» у 2016 році становить 79,9 центнерів з 1 га. Отже, оскільки з 12 га відповідачем, на думку позивача, було зібрано 95 т 880 кг кукурудзи, а відповідно до даних електронної зернової біржі України, що зазначені на сайті https://graintrade.com.ua/indeksCen/kukurudza вартість 1 т кукурудзи на момент подання позову становила 4350,00 грн., то завдана ПОСП «НИВА» шкода складає 417 078,00 грн. 
		Аналізуючи наведені мотиви позивача, суд дійшов висновку, що вимоги ПОСП «НИВА» про стягнення збитків базуються на розрахунку можливого доходу, який отримав би позивач, зібравши кукурудзу із земельних ділянок, якими користується ФОП Глущенко М.М. Такі розрахунки є теоретичними та ґрунтуються на статистичних даних щодо урожайності, біржовій вартості кукурудзи (без будь-якого врахування сорту, категорії, класу якості, вологості,  урожайності зібраної кукурудзи), та на нічим не підтвердженому обсязі врожаю (95,880 т), тобто вони побудовані на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами, що свідчили б про конкретний розмір доходу, який міг би і повинен був отримати позивач, якщо б відповідач не здійснив збирання цього врожаю.
		Інші доводи сторін, зокрема, щодо відсутності підстав для обстеження земельної ділянки, про яке був складений акт від 19.04.2016, щодо неналежності даного акта як доказу у даній справі, щодо сплати земельного податку, щодо протиправності використання сторонами процесу матеріалів досудового розслідування, щодо наданих представникам поліції пояснень учасниками подій з приводу обставин збирання врожаю, щодо порушення порядку проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державною інспекцією сільського господарства України, щодо того, що ФОП Глущенко на момент здійснення посівної ПОСП «НИВА» не приступив, на думку позивача, до використання земельних ділянок, що ФОП Глущенко М.М. та треті особи не звертались до ПОСП «НИВА» з приводу порушення їх прав власності та користування, а також що ПОСП «НИВА» не зверталось до ФОП Глущенка М.М. з приводу врожаю, який виріс на землях останнього, не приймаються судом до уваги, оскільки не спростовують вищенаведених висновків суду першої інстанції.
		Отже, позивач не надав суду доказів наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки відповідача, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками, вини відповідача за завдану позивачу шкоду у заявленому ПОСП «Нива» розмірі. 
		Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача збитків у розмірі 417 078,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
		Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.
		Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції. 
		Позивачем не доведено порушення його прав та законних інтересів зі сторони відповідача.
		Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
		Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Нива» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
		Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції не виявлено.
		Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
		Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
		    
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Нива» на рішення Господарського суду Київської області від 29.08.2017 у справі №911/1779/17 залишити без задоволення.
		Рішення Господарського суду Київської області від 29.08.2017 у справі №911/1779/17 залишити без змін.
		Матеріали справи №911/1779/17 повернути до Господарського суду Київської області.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
		          Повний текст постанови складено 29.01.2018.
		 
		Головуючий суддя                                                            Ю.Б. Михальська 
		 
		Судді                                                                                А.І. Тищенко
		 
		                                                                                Б.В. Отрюх

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...