Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 513/444/15-ц : Окремі процесуальні питання; Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 31.01.2018. Забезпечено надання загального доступу: 31.01.2018.
Дата набрання законної сили: 23.01.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		23 січня 2018 року 
		м. Київ
		справа № 513/444/15-ц
		провадження № 61-1390 св 17
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Висоцької В. С.,
		суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),             Штелик С. П.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Головне управління Держгеокадастру в Одеській області,
		орган, який звернувся з позовом до суду - керівник Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області,
		відповідач - ОСОБА_2,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Саратського районного суду Одеської області від 12 квітня 2016 року в складі судді Бучацької А. І. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2016 року в складі суддів: Сегеди С. М., Комлевої О. С., Фальчука В. П.,
		В С Т А Н О В И В:
		Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		У квітні 2015 року керівник Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання державного акта на земельну ділянку недійсним, примусове припинення права власності на земельну ділянку та примусове повернення її у власність держави.
		Позовна заява мотивована тим, що відповідач успадкував спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення як громадянин Республіки Молдова, а тому в силу вимог частини четвертої статті 81 ЗК України зобов'язаний був відчужити її протягом року. Разом з тим, ОСОБА_2 не виконано вказаних вимог норм матеріального права, спірна земельна ділянка перебуває у власності останнього, а тому підлягає відчуженню на користь держави.
		На підставі викладеного просив визнати недійсним державний акт НОМЕР_3 на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку № 100, площею 4,17 га, яка розташована на території Петропавлівської сільської ради Саратського району Одеської області; примусово припинити право власності відповідача на спірну земельну ділянку та примусово повернути її у власність держави.
		Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 12 квітня              2016 року позов задоволено частково. Припинено право власності громадянина Республіка Молдова ОСОБА_2 на земельну ділянку              № 100, площею 4,17 гектарів, вартістю 91 048 грн, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Петропавлівської сільської ради Саратського району Одеської області, яка належить йому на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, виданого на підставі розпорядження Саратської районної державної адміністрації Одеської області від 8 липня 2003 року, шляхом її примусового відчуження зі збереженням за ОСОБА_2 права на отримання повного відшкодування вартості зазначеної земельної ділянки. Визнано недійсним державний акт НОМЕР_1 на право власності на вказану вище земельну ділянку, виданий ОСОБА_2 на підставі розпорядження Саратської районної державної адміністрації Одеської області від 8 липня 2003 року. У задоволенні решти позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 910 грн 48 коп.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач як іноземець прийняв у спадок земельну ділянку сільськогосподарського призначення, а тому зобов'язаний був відчужити її протягом року, проте таких дій не вчинив. За таких обставин спірна земельна ділянка підлягає примусовому відчуженню з відшкодуванням відповідачу повної вартості вказаного майна.
		Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що оскільки громадянин Республіки Молдова ОСОБА_2 протягом року з моменту переходу права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, а саме: з 2 березня 2006 року до звернення прокурора з даним позовом, не здійснив відчуження вказаної земельної ділянки, то наявні підстави для примусового припинення права власності відповідача на цю земельну ділянку з компенсацією відповідачу її вартості.
		У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судом невірно визначено розмір компенсації, яка підлягає відшкодуванню на користь відповідача. Спірна земельна ділянка є власністю відповідача та здається в оренду громадянам України, а тому не може бути відчужена. Також прокурором не надано обґрунтованої заяви щодо представництва інтересів Головного управління Держгеокадастру в Одеській області в суді. Крім того, законом не передбачено порядку примусового відчуження спірної земельної ділянки.
		У березні 2017 року керівник Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що судові рішення є законними та обґрунтованими. Відповідач не є громадянином України, а тому прийнята останнім у спадщину земельна ділянка сільськогосподарського призначення протягом року підлягала відчуженню, проте таких дій не вчинено, в зв'язку із чим ця земельна ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду, а право приватної власності ОСОБА_2 підлягає припиненню.
		28 грудня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Судами встановлено, що ОСОБА_2 є громадянином Республіки Молдови.
		ОСОБА_2 отримав у спадщину земельну частку (пай) на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) НОМЕР_2, що належала його матері ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видане 16 червня 2001 року державним нотаріусом Саратської державної нотаріальної контори Одеської області.
		2 березня 2006 року на підставі розпорядження Саратської районної державної адміністрації Одеської області від 8 липня 2003 року відповідачу видано державний акт НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення № 100, площею 4,17 га, яка розташована на території Петропавлівської сільської ради Саратського району Одеської області.
		Нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки станом на 1 січня 2015 року становить 91 048 грн.
		Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України»          від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції»            від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня               2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. 
		Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. 
		Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». 
		Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. 
		Конституція України (стаття 13) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
		Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначено ЗК України.
		Частиною п'ятою статті 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.
		За змістом частини четвертої статті 81 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.
		Відповідно до вимог підпункту «е» частини першої статті 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
		Якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.                 У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду (частини перша та друга статті 145 ЗК України).
		Частиною першої статті 348 ЦК України встановлено, що якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом. Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов'язаних з відчуженням майна. Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.
		Суди врахували вимоги вказаних норм права та дійшли вірного висновку, що відповідач як іноземець набув на праві власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення, не відчужив її протягом строку, встановленого статтею 81 ЗК України, а тому ця земельна ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду на підставі статті 145 ЗК України, а право приватної власності ОСОБА_2 підлягає припиненню на підставі підпункту «е» частини першої статті 140 ЗК України.
		Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій, враховуючи норми           статті 348 ЦК України, дійшли вірного висновку, що відчуження спірної земельної ділянки без компенсації відповідачу вартості указаного майна буде порушення його права власності, оскільки законом передбачено саме припинення права власності зі збереженням права на отримання повного відшкодування вартості зазначеної ділянки, а не конфіскація.
		Доводи касаційної скарги про те, що судом не вірно визначено розмір компенсації, яка підлягає відшкодуванню на користь відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки судами встановлено лише нормативно грошову оцінку земельної ділянки станом на 1 січня 2015 року, а відповідно до абзацу другого частини першої статті 348 ЦК України у разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов'язаних з відчуженням майна. Таким чином, розмір компенсації буде визначено під час примусового продажу майна.
		Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що спірна земельна ділянка є власністю відповідача та здається в оренду громадянам України, тому не може бути відчужена, а законом не передбачено порядку примусового відчуження такої земельної ділянки, оскільки нормами    статей 140, 145 ЗК України та статтею 348 ЦК України встановлено спеціальний порядок припинення права власності особи та відчуження майна, яке за законом не може їй належати.
		Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що прокурором не надано обґрунтованої заяви щодо представництва інтересів Головного управління Держгеокадастру в Одеській області в суді, оскільки спростовуються зібраними у справі доказами, зокрема уточненою позовною заявою, в якій викладені обґрунтовані підстави представництва інтересів держави в суді з посиланням на норми права.
		За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому вказані судові рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Рішення Саратського рішення Одеської області від 12 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2016 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    В. С. Висоцька
		Судді                                                                                                  С. Ю. Мартєв 
		В. В. Пророк 
		І. М. Фаловська 
		С. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...