Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № П/811/593/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення юстиції, зокрема спори у сфері:; прокуратури.
Надіслано для оприлюднення: 02.02.2018. Зареєстровано: 04.02.2018. Забезпечено надання загального доступу: 06.02.2018.
Дата набрання законної сили: 24.01.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		П О С Т А Н О В А
		і м е н е м  У к р а ї н и
		24 січня 2018 рокусправа № П/811/593/17 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя:                    Бишевської Н.А. 
		                      судді:                     Добродняк І.Ю  Семененка Я.В. 
		за участю секретаря судового засідання:          Трахт К.О., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро
		апеляційну скаргу  Генеральної   прокуратури  України  
		на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31.10.2017 (суддя К.М. Притула) 
		у справі №  П/811/593/17
		за адміністративним позовом  ОСОБА_2  
		до  Генеральної   прокуратури  України 
		про  визнання незаконними та скасування висновку службового розслідування  та наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу  
		ВСТАНОВИВ:
		« 07» квітня 2017 р. ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до  Генеральної   прокуратури  України в якому просив  
		- визнати протиправним та скасувати висновок службового розслідування Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України від 31.03.2017 року та Наказ Генеральної прокуратури України №8дк від 31.03.2017 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2.»;
		- поновити ОСОБА_2 на роботі в органах прокуратури України на посаді заступника прокурора Кіровоградської області, допустивши негайне виконання рішення суду в цій частині;
		- стягнути на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу у середньомісячному розмірі.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч положень Конституції України, при винесені відносно позивача висновку службового розслідування та наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності Генеральною прокуратурою України допущено невірне трактування вимог законів України, перекручення змісту норм законодавства, ігнорування очевидних фактів та за формального підходу, застосовано вибірковий принцип «винуватості».
		Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 р. у справі № П/811/593/17 адміністративний позов  ОСОБА_2  до  Генеральної   прокуратури  України  про  визнання незаконними та скасування висновку службового розслідування  та наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - задоволено частково. 
		Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України №8дк від 31.03.2017 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2.". Поновлено ОСОБА_2 на роботі в органах прокуратури України на посаді заступника прокурора Кіровоградської області з 31.03.2017 року. Стягнуто з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_2 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 174500,25 грн. 
		Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі в органах прокуратури України на посаді заступника прокурора Кіровоградської області з 31.03.2017 року та стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Судом встановлено, що за результатами проведення службового розслідування щодо можливої не доброчесності позивача, встановлено  неналежне виконання обов'язків щодо подання достовірних даних у декларації про майновий стан за 2015 рік. За результатами висновків службового розслідування  позивача звільнено з займаної посади за грубе порушення вимог Законів України «Про запобігання корупції», «Про засади запобігання і протидії корупції», «Про прокуратуру», правил прокурорської етики. Судом встановлено, що підставою для висновків про порушення антикорупційного законодавства слугувало не зазначення в поданій декларації відомостей про наявність у позивача права користування автомобілем Honda Pilot 2012 року випуску, що належить матері ОСОБА_2 На підставі дослідження встановлених по справі обставин, а також з врахуванням приписів чинного законодавства, суд дійшов висновку, що зазначення осіб у технічному паспорті надає лише право на користування транспортним засобом, але ніяк не встановлює (підтверджує) передачу автомобіля у постійне або тимчасове користування зазначених осіб. Обов'язок суб'єкта декларування задекларувати у звітному періоді об'єкт декларування пов'язаний з наявністю транспортного засобу у суб'єкта декларування на останній день звітного періоду, яким він володіє та користується.   Крім того, судом зазначено, що відповідачем не доведено наявності повноважень здійснювати повну перевірку декларацій та робити висновки щодо наявності порушень антикорупційного законодавства.
		Постанову суду мотивовано недоведеністю відповідачем обґрунтованості винесення спірного наказу про притягнення відповідача до дисциплінарної відповідальності за порушення антикорупційного законодавства. Наведене обумовило часткове задоволення позовних вимог. 
		Відмова в задоволенні вимоги про визнання протиправним та скасування висновку службового розслідування обґрунтована тим, що  даний висновок не є документом, що створив для позивача правові наслідки.
		Не погодившись з постановою суду,  Генеральною   прокуратурою  України  подано апеляційну скаргу, згідно якої особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 р. у справі № П/811/593/17, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд не врахував, що позивач двічі не вказав відомості про даний автомобіль до декларації, достовірно знаючи про те, що інформацію про нього внесено до реєстраційної картки транспортного засобу. Наполягає на наявності повноважень перевіряти відомості щодо доброчесності працівників прокуратури, а також наявності порушення вимог антикорупційного законодавства в діях позивача, оскільки обов'язок декларування майно, що перебуває в користуванні суб'єкта декларування закріплений законодавчо.
		Представниками сторін надано ґрунтовні пояснення щодо обставин по справі та підтримано позиції, викладені в апеляційній скарзі та запереченнях до неї.
		Перевіривши законність та обґрунтованість Постанови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 р. у справі № П/811/593/17  в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги частково, внаслідок наступного.
		Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, ОСОБА_2 перебував на службі в органах прокуратури України. Остання займана посада - заступник прокурора Кіровоградської області.
		На підставі рапорту керівника Генеральної інспекції, 22 лютого 2017 року Генеральним прокурором України видано наказ №55 «Про проведення службового розслідування».
		Згідно висновків службового розслідування щодо можливої недоброчесності позивача, затверджених Генеральним прокурором України 31 березня 2017 року (а.с.122-125), комісія дійшла висновку:
		- про завершення службового розслідування;
		- про те, що відомості про недостовірність тверджень, поданих заступником прокурора Кіровоградської області ОСОБА_2 у Анкеті доброчесності прокурора, підтвердились;
		- за неналежне виконання обов'язків щодо подання достовірних даних у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік заступник прокурора Кіровоградської області ОСОБА_2 підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності;
		- про направлення копії висновку службового розслідування та матеріалів в частині не відображення ОСОБА_2 права користування транспортним засобом Honda Pilot, 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, який перебував у його користуванні, в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік до НАЗК для вирішення питання про проведення повної перевірки щорічної декларації за 2015 рік ОСОБА_2 відповідно до п.4 Розділу ІІІ Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого Рішенням НАЗК від 10.02.2017 року №56, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.02.2017 року за №201/30069, а також для вирішення питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.172-6 КУпАП України;
		- про долучення висновку службового розслідування (перевірки) до особової справи ОСОБА_2
		Відповідно до пояснень відповідача, вбачається, що службовою перевіркою встановлено, що позивачем в декларації не зазначено відомостей про наявність  у нього права користування транспортним засобом, власником якого є його мати ОСОБА_3, в той час як інформація про наявність у ОСОБА_2 права користування вказаним автомобілем міститься в обліково-реєстраційній картці на даний транспортний засіб.
		Наказом Генеральної прокуратури України від 31.03.2017 року за №8дк «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» позивача звільнено з займаної посади за одноразове грубе порушення вимог Законів України «Про запобігання корупції», «Про засади запобігання і протидії корупції», «Про прокуратуру», правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його чесності та непідкупності органів прокуратури).
		Не погодившись з винесеним наказом позивач звернувся за захистом своїх прав у судовому порядку.
		Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з їх обґрунтованості та протиправності прийнятого наказу.
		Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
		Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначає Закону України «Про запобігання корупції» (далі Закон № 1774-VIII).
		Згідно абз.5 ч.1 ст.1 Закону № 1774-VIII корупційне правопорушення це діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.
		Відповідно до пп. "е" п.1 ст.3 Закону №1774-VIII суб'єктами, на яких поширюються дія цього Закону, є посадові та службові особи органів прокуратури.
		Частиною 1 статті 45 Закону №1774-VIII, визначено, що особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
		Останнім днем звітного періоду для заповнення декларації за 2015 рік є 31.12.2015 р.
		Сторонами по справі не заперечується, що ОСОБА_2 є особою, яка зобов'язана подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
		Як вбачається з матеріалів справи, в основу оскаржуваного наказу про звільнення позивача покладено висновки службового розслідування щодо можливої недоброчестності позивача.
		Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону України «Про прокуратуру», прокурор зобов'язаний щорічно проходити таємну перевірку доброчесності.
		Таємну перевірку доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних і місцевих прокуратур проводять підрозділи внутрішньої безпеки в порядку, затвердженому Генеральним прокурором.
		Пунктом 3 Розділу 1 Порядку проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів в органах прокуратури України, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 16.06.2016 р. № 205, зареєстрованого в міністерстві юстиції України 17.06.2016 р. за № 875/29005 (далі - Порядок) визначено, що підставою для проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних і місцевих прокуратур, слідчих прокуратури є вимоги частини п'ятої статті 19 Закону України «Про прокуратуру».
		Відповідно до п. 1 Розділу 2 Порядку, кожний прокурор з метою виконання вимог частини п'ятої статті 19 Закону України «Про прокуратуру» зобов'язаний щороку до 01 лютого подавати до підрозділу внутрішньої безпеки власноруч заповнену анкету доброчесності прокурора за формою, затвердженою наказом Генерального прокурора України від 16 червня 2016 року № 205 (далі - Анкета).
		Згідно п. 8 Розділу 2  Порядку,  у разі одержання інформації, яка може свідчити про недостовірність (в тому числі неповноту) тверджень, поданих прокурором у Анкеті, та стосується конкретного прокурора і містить фактичні дані, що можуть бути перевірені, підрозділ внутрішньої безпеки у десятиденний строк з дати її отримання повідомляє відповідного керівника прокуратури про необхідність призначення службового розслідування з долученням отриманої інформації.
		З висновків службового розслідування щодо позивача вбачається, що за неналежне виконання обов'язків щодо подання достовірних даних у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік заступник прокурора Кіровоградської області ОСОБА_2 підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності.
		Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України «Про запобігання корупції», контроль за повнотою достовірністю та правильністю заповнення декларацій покладено на спеціальний суб'єкт - Національне агентство. У випадку отримання інформації щодо порушення корупційного законодавства у частині не повноти, та правильності відображення відомостей у декларації, Національне агентство проводить перевірку (абз.2 ст. 50 Закону України «Про запобіганню корупції») й за результатами такої перевірки саме Національне агентство надає висновок про недостовірність поданих суб'єктом декларування відомостей. Цей висновок є підставою для адміністративної/ кримінальної відповідальності.
		На виконання ст.48  Закону України «Про запобігання корупції» прийнято рішення «Про затвердження Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2017 р. за № 201/30069 (далі - Порядок).
		Відповідно до п. 4 Розділу 3 Порядку, у разі отримання Національним інформації про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство упродовж 15 робочих днів з дня отримання такої інформації вирішує питання щодо проведення повної перевірки декларації.
		Згідно ч. 2 ст.50 Закону України «Про запобігання корупції», у разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб'єкт декларування, та спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції.
		Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів того, що НАЗК приймалось рішення за наслідками вивчення матеріалів службового розслідування в частині проведення повної перевірки декларації позивача за 2015 рік, а також відомостей про проведення НАЗК повної перевірки декларації позивача за 2015 рік, та відомостей щодо винесення НАЗК у відношенні позивача жодного з вищезазначених рішень.
		Виходячи з  наведеного,колегія суддів вважає за необхідне зауважити,що приписи ч.5 ст.19 Закону України «Про прокуратуру» та на Порядок проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів в органах прокуратури України і Інструкцію про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України надають відповідачу повноваження проводити таємні перевірки доброчесності прокурорів, проте встановлення фактів вчинення корупційних правопорушень, зокрема, щодо недостовірності поданих в декларації відомостей, відноситься до виключної компетенції спеціально вповноваженого органу - національного агентства запобігання корупції.
		Таким чином  судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності у відповідача законних підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, з підстав зазначених в оскаржуваному наказі.
		Щодо суті виявленого перевіркою порушення,колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи, власник транспортного засіб Honda Pilot, 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_4 - мати позивача, під час службового розслідування надала пояснення, відповідно до яких з часу придбання автомобіля  ОСОБА_2 автомобілем не користувався, витрат на її утримання не здійснював, будь-яких письмових чи усних доручень пов'язаних з користуванням (керуванням) чи розпорядженням цим автомобілем ОСОБА_2 не надавала. Також пояснила, що внесення до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, як користувача її синів ОСОБА_5 та ОСОБА_2 відбувалось за її власним бажанням за пропозицією працівника МРЕВ м. Києва.
		Згідно письмових пояснень брата позивача ОСОБА_5 в квітні 2014 року, в м. Києві мати ОСОБА_4 придбала для особистого користування автомобіль Honda Pilot, 2012 року випуску. Під час реєстрації даного автомобіля в МРЕВ м. Києва, за бажанням матері в технічному паспорті було зазначено, що право користування даним автомобілем мають ОСОБА_5 та ОСОБА_2 Даний автомобіль, з часу його придбання, позивач не використовував. 
		Не зазначення права користування на даний транспортний засіб в декларації за 2015 рік слугували підставою для притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності.
		Так, відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються відомості щодо цінного рухомого майна (у т.ч. транспортних засобів), що належать суб'єкту декларування або членам його сім'ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебувають в їх володінні або користуванні незалежно від форми правочину.
		При цьому, згідно з підпунктом «а» цього ж пункту такі відомості включають дані щодо виду майна, характеристики майна, дату набуття його у власність, володіння або користування, вартість майна на дату його набуття у власність, володіння або користування.
		Форма декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затверджена рішенням НАЗК від 10.06.2016 року № 3, зареєстрованим в Мін'юсті 15.07.2016 року № 960/29090, з подальшими змінами, передбачає при декларуванні конкретного об'єкта декларування необхідність зазначати права на об'єкт у відповідному полі «Тип права». У ньому визначено вичерпний перелік прав: «Власність», «Спільна власність», «Оренда», «Інше право користування», «Власником є третя особа». Інших видів (типів) прав не передбачено.
		В свою чергу, правами користування можуть бути: оренда, сервітути, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право забудови земельної ділянки (суперфіцій), утримання, застава, користування на підставі довіреності, у тому числі генеральної довіреності, інші права, передбачені законом. 
		Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Разом з тим, в статті 38 ЦК України зазначено, що право власності (однією із складових якого є право користування) набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
		Пунктом 3.12 Інструкції про проведення державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 січня 2011 р. за N 123/18861 визначено, що за бажанням та письмовою заявою власника транспортного засобу - фізичної особи, поданою ним особисто про надання права керування транспортного близьким родичам у графу «Особливі відмітки» свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу вноситься запис: «має право користування».
		Таким чином, внесення відмітки про право керування близькими родичами транспортним засобом при реєстрації цього транспортного засобу не є правочином у розумінні ЦК України. 
		Окрім того, згідно абз.4 п.16 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджених Постановою КМУ від 07.09.1998 року № 1388, визначає, що за бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі сервісний центр МВС видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.
		Відповідачем не надано доказів щодо наявності будь-яких законних підстав появи у позивача права  користування даним транспортним засобом.
		Посилання скаржника на п.11 Роз'яснення щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю, затверджених рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції 11.08.2016 року №3, колегія суддів відхиляє, оскільки у ньому міститься відповідь на запитання щодо необхідності декларування майна, «якщо суб'єкт декларування користувався ним упродовж року, але станом на 31 грудня вже не користується».
		В свою чергу, відповідачем не надано доказів фактичного використання позивачем транспортного засобу Honda Pilot, 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 станом на 31.12.2015 року, що належать його матері - ОСОБА_4
		Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що зазначення осіб у технічному паспорті надає лише право на користування транспортним засобом, але ніяк не встановлює (підтверджує)   передачу автомобіля у постійне користування зазначених осіб.
		Таким чином, сам факт внесення позивача у свідоцтва про реєстрацію автомобіля Honda Pilot, 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 станом на 31.12.2015 року, яка належать його матері, з правом користування, відбувається за її особистим бажанням, і для внесення таких відомостей до технічних паспортів, бажання чи погодження позивача, та навіть його обізнаність - не є обов'язковою та не свідчить про те, що позивач фактично користувався вказаними транспортними засобами.
		З приводу доводів відповідача про порушення позивачем правил прокурорської етики та вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його чесності та непідкупності органів прокуратури, колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до ст.10 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, затвердженого Наказом Генерального прокурора України від 28.11.2012 року №123 встановлено, що працівник прокуратури повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність.
		У разі поширення неправдивих відомостей, які принижують його честь, гідність і ділову репутацію, за необхідності вживати заходів до спростування такої інформації, у тому числі в судовому порядку. Сприяти йому в цьому зобов'язані керівники відповідних прокуратур.
		Своєю самовідданістю, неупередженістю, сумлінним виконанням службових обов'язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї.
		Згідно ч.1 ст.16 цього ж Кодексу встановлено, що працівник прокуратури в установленому Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» порядку щороку подає за місцем роботи декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру.
		Отже, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання відповідача у спірному наказі щодо порушень позивачем Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури з огляду на встановлені вище обставини.
		Щодо надання оцінки та ухвалення будь яких рішень з приводу перевірки достовірності даних в декларації позивача, права на це має виключно НАЗК.
		Відповідно до ч.8 Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого Постановою ВР України від 06.11.1991 р. № 1796-ХІІ, дисциплінарні стягнення щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовуються за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.
		За правилами ст.9 Дисциплінарного статуту прокуратури України дисциплінарними стягненнями є:1) догана; 2) пониження в класному чині; 3) пониження в посаді; 4) позбавлення нагрудного знаку "Почесний працівник прокуратури України"; 5) звільнення; 6) звільнення з позбавленням класного чину.
		Відповідно до ст.11 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила.
		В разі необхідності може бути призначено службову перевірку. З метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного правопорушення, або невиконання вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції за рішенням керівника особи, яка вчинила таке правопорушення, проводиться службове розслідування в органах прокуратури України.
		Таким чином, звільнення позивача за вказаних обставин можливо лише в крайньому випадку та за умови дотримання порядку накладення дисциплінарного стягнення.
		Надаючи оцінку обґрунтованості застосованого до позивача заходу відповідальності, з огляду на характер правопорушення, обставини його скоєння, суд першої інстанції правильно доходить висновку, що в діях позивача не вбачається вчинку, направленого проти інтересів служби, який суперечить покладеним на особу обов'язкам, підриває довіру до нього, як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання особою своїх обов'язків.
		Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України - в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Разом з тим, відповідачем не доведено необхідності застосування крайньої  міри у вигляді звільнення  та порядку дотримання накладання дисциплінарного стягнень.
		Враховуючи вищенаведене, задоволення судом першої інстанції позовних вимог в частині скасування Наказу Генеральної прокуратури України від 31.03.2017 року за №8дк, є обґрунтованим.
		Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. 
		Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що у разі встановлення обставин, які свідчать про незаконність звільнення працівника з роботи саме суд, як орган, який розглядає трудовий спір, повинен поновити незаконно звільненого працівника на попередній роботі, вказати період вимушеного прогулу, визначити розмір середнього заробітку та стягнути його з відповідача. 
		Незаконно звільнений працівник не поновлюється на попередній роботі лише тоді, коли підприємство, на якому він працював до звільнення, повністю ліквідоване.
		Разом з тим, задовольняючи позов у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд помилково ухвалив рішення про стягнення цих сум з Генеральної прокуратури України.
		Генеральна прокуратура України є головним розпорядником бюджетних коштів та відповідно до пп. 7 п. 5 ст.22 Бюджетного кодексу України здійснює управління  бюджетними коштами у межах встановлених бюджетних повноважень та оцінку  ефективності бюджетних програм, забезпечує ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів нижчого рівня (у тому числі прокуратури Кіровоградської області) та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.
		Згідно зі ст. 7 Закону України «Про прокуратуру», регіональні прокуратури  входять до системи прокуратури України. При цьому вони є розпорядниками коштів нижчого рівня, які самостійно приймають рішення щодо фінансових зобов'язань у межах виділених їм бюджетних повноважень.
		Беручи до уваги вказані норми закону та з огляду на те, що позивач обіймав посаду заступника прокурора Кіровоградської області, саме де йому нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, то Генеральна прокуратура України не є належним відповідачем за позовом в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу заступника прокуратури Кіровоградської області ОСОБА_2
		Крім того, прокуратура Кіровоградської області до справи не залучалась.
		Враховуючи вищенаведене, колегія суду приходить до висновку, що постанова  Кіровоградського окружного адміністративного суду  від  31 жовтня 2017 р. у справі № П/811/593/17 в частині стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_2 середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 174500,25 грн. підлягає скасуванню; в цій частині в задоволенні позову слід відмовити.
		Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд 
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу Генеральної   прокуратури  України на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду  від  31 жовтня 2017 р. у справі № П/811/593/17 - задовольнити частково.
		Постанову  Кіровоградського окружного адміністративного суду  від  31 жовтня 2017 р. у справі № П/811/593/17 - скасувати в частині стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_2 середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 174500,25 грн.; в цій частині в задоволенні позову відмовити.
		В іншій частині постанову  Кіровоградського окружного адміністративного суду  від  31 жовтня 2017 р. у справі № П/811/593/17 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили  з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в порядку та строки передбачені ст.329 КАС України. 
		Повну постанову складено 24 січня 2018 року.         
		Головуючий суддя:                                                                                Н.А. Бишевська 
		                     Суддя:                                                                                І.Ю. Добродняк 
		 
		                     Суддя:                                                                                Я.В. Семененко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...