Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/15139/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; плати за землю.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.02.2018. Забезпечено надання загального доступу: 08.02.2018.
Дата набрання законної сили: 06.02.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВЕРХОВНИЙ СУД
		ПОСТАНОВА
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		06.02.2018           Київ          К/9901/1450/17 826/15139/16  Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
		суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Шрамко Ю.Т. від 05 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І., Чаку Є.В. від 19 вересня 2017 року у справі № 826/15139/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, 
		 
		                                                  У С Т А Н О В И В :
		 
		У вересні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27 квітня 2016 року № 1623805-1305, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб в розмірі 109202,2 грн.
		 
		Позовна заява мотивована помилковістю розрахунку суми податкового зобов'язання з земельного податку, який зроблений відповідачем. Відповідач безпідставно не застосував ставку земельного податку, яка передбачена для земельних ділянок, що зайняті житловим фондом.  
		 
		Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2017 року позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення. 
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що  відповідачем не надано детальний, розгорнутий, викладений у хронологічній послідовності розрахунок податкового зобов'язання, що зазначено в оскаржуваному податковому повідомленні-рішення, а також не надано дані державного земельного кадастру і матеріали нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що розташована під приміщеннями, які перебували у власності позивача.
		 
		Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що з моменту набуття права власності на жилий будинок (будівлю або споруду) у набувача виникає право (власності чи користування) на земельну ділянку, на якій знаходиться цей об'єкт, а з ним і обов'язок сплачувати земельний податок чи орендну плату. Заявник касаційної скарги наполягає на правильності зробленого розрахунку земельного податку. На переконання скаржника суд безпідставно не приймав активних дій щодо витребування доказів у позивача, а обов'язок доказування поклав виключно на відповідача.    
		Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.  
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства  України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		 
		Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
		 
		Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства  України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		 
		Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.
		 
		Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що відповідно до складеного Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" Витягу про державну реєстрацію прав № 32561887 від 19 грудня 2011 року, позивач на підставі договору дарування від 12 грудня 2011 року № 2076 є власником нежилих приміщень № 40 (з № 1 по № 12) загальною площею 172,5 кв. м. (в літ. А), розташованого за адресою: АДРЕСА_1. 
		 
		Відповідачем відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (далі - ПК України) прийнято податкове повідомлення-рішення № 1623805-1305, якими позивачу визначено податкове зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб за 2016 рік у загальному розмірі 109 202,20 грн.
		 
		Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
		Ухвалюючи судові рішення, суди попередніх інстанцій обґрунтували свою позицію з посиланням на наступні норми законодавства.  
		 
		Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
		 
		Згідно з пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.
		 
		Стаття 270 ПК України закріплює, що об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
		 
		Положеннями підпунктів 271.1.1, 271.1.2 пункту 271.1 статті 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
		 
		Пунктом 287.1 статті 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
		 
		Згідно з пунктом 287.8 статті 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
		 
		Відповідно до пункту 286.6 статті 286 ПК України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 
		1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 
		2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 
		3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
		 
		Пунктом 286.1 статті 286 ПК України передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		 
		Відповідно до абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статті 58 цього Кодексу.
		 
		Згідно з підпунктом 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 ПК України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
		 
		У підпункті 14.1.72 п. 14.1 статті 14 ПК України закріплено, що земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі -  податок для цілей розділу XIII цього Кодексу). 
		 
		Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73. пункту 14.1 статті 14 ПК України).
		 
		На підставі викладених норм суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
		 
		Відповідно до частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
		Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
		 
		Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		 
		З огляду на викладені норми суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Оскільки позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким від відповідач нарахував земельний податок, обов'язок зі сплати земельного податку у позивача виник з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
		 
		В той же час, суди попередніх інстанцій правильно вказали на те, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (підпункт 271.1 статті 271 ПК України). При цьому, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (пункт 286.1 статті 286 ПК України).
		 
		Згідно з частиною 1 статті 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
		 
		Згідно з підпунктом 14 пункту 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, до Державного земельного кадастру вносяться відомості про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, значення якої розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.
		 
		Відповідачем при розрахунку земельного податку було застосовано ставку земельного податку у розмірі 3% відповідно до статті 274 ПК України, тобто максимальний розмір ставки податку, який передбачений цією статтею. Зміст вказаної статті ПК України свідчить, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки.
		 
		Разом з тим, у Положенні про плату за землю в місті Києві, затвердженому рішенням Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629, встановлено ставку земельного податку за земельні ділянки, які зайняті житловим фондом в розмірі 0,1% від нормативної грошової оцінки відповідної земельної ділянки.
		 
		Суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку про те, що відповідач невірно розрахував суму податкового зобов'язання, яке було визначено оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням. 
		 
		Колегія відхиляє доводи заявника касаційної скарги щодо виникнення у позивача податкового обв'язку зі сплати податку на землю, оскільки в оскаржуваних судових рішеннях міститься висновок про наявність у позивача цього обов'язку. 
		 
		Спірне рішення відповідача скасоване не через висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача вказаного податкового обов'язку, а через висновок про неправильний розрахунок відповідачем суми податкового зобов'язання.  
		  
		Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		З наведеної норми слідує, що касаційний перегляд судових рішень обмежується лише питаннями права, тобто суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права. 
		 
		Безпідставними є доводи скаржника про те, що суди порушили принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, не витребували з власної ініціативи докази, позаяк оскаржуване рішення відповідача скасоване через помилковість розрахунку, який зроблений відповідачем, а не через недоведеність обов'язку у позивача сплачувати земельний податок.  
		 
		Згідно з пунктом 286.5 статті 286.5 ПК України саме відповідач наділений повноваженнями здійснити нарахування суми податку. При цьому, враховуючи пункт 286.1 статті 286 ПК України, відповідач повинен був використовувати дані державного земельного кадастру.  
		 
		В свою чергу, згідно з статтею 2 КАС України (у редакції, чинній на момент ухвалення судового рішення судом першої інстанції) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		 
		Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, вирішувати питання, які належать до його компетенції, усувати необґрунтованість оскаржуваного рішення в ході судового розгляду. Оскаржуване рішення не може ґрунтуватися на доказах, які отримані пізніше, ніж прийняте оскаржуване рішення. 
		 
		Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
		 
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		                                                  П О С Т А Н О В И В :
		 
		Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.
		 
		Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року у справі № 826/15139/16  залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                           Р.Ф.Ханова 
		 
		Судді:                                                                                                     І.А.Гончарова
		 
		                                                                                                              І.Я.Олендер

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...