Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/3073/16 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 20.02.2018. Зареєстровано: 22.02.2018. Забезпечено надання загального доступу: 22.02.2018.
Дата набрання законної сили: 15.02.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Верховний
		Суд
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 лютого 2018 року 
		м. Київ
		 
		справа №  916/3073/16 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:          Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,
		 
		за участю секретаря судового засідання - Шевченко Н.А.,
		 
		розглянувши касаційну скаргу Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.07.2017 та на рішення Господарського суду Одеської області від 11.04.2017 у справі 
		 
		за позовом Міжнародної благодійної організації "Екологія-Право-Людина" до:     1. Приватного підприємства "Шанс-2016"; 2. Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1. Тарутинська районна державна адміністрація Одеської області; 2. Департамент екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації; 3. Одеська обласна державна адміністрація; 4. Одеська обласна рада; 5. Міністерство екології та природних ресурсів України; 6. Національний екологічний центр України; треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1. Міністерство оборони України; 2. Кабінет Міністрів України;                3. Відділ Держгеокадастру у Тарутинському районі Одеської області; 4. Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про застосування наслідків нікчемності договору шляхом зобов'язання вчинити дії
		 
		за участю представників:
		 
		від позивача - Шутяк С.В. - адвокат
		від відповідача 1 - не з'явились
		від відповідача 2 - не з'явились
		від Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області - не з'явились
		від  Департаменту екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації - не з'явились
		від Одеської обласної державної адміністрації - не з'явились
		від Одеської обласної ради - не з'явились
		від Міністерства екології та природних ресурсів України - не з'явились
		від Національного екологічного центру України - не з'явились
		від Міністерства оборони України - Барда С.Ю. (за дов.), Цицюра В.І. (за дов.)
		від Кабінету Міністрів України - Штокман А.І. (за дов.)
		від Відділу Держгеокадастру у Тарутинському районі Одеської області - не з'явились
		від Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області - не з'явились
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У листопаді 2016 року Міжнародна благодійна організація "Екологія-Право-Людина" звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом про застосування наслідків нікчемності договору № 5-2016 "Про вирощування сільськогосподарських культур", укладеного 13.07.2016 між Приватним підприємством "Шанс-2016" (далі - ПП "Шанс-2016") та Білгород-Дністровською квартирно-експлуатаційною частиною району (далі - Білгород-Дністровська КЕЧ); зобов'язання ПП "Шанс-2016" провести роботи по відновленню степу; з метою попередження знищення унікального ландшафтного заказника, прийняти клопотання про забезпечення позову, шляхом заборони ПП "Шанс-2016" чи будь-яким іншим особам розорювати землі заказника, проводити будь-які інші земельні роботи.
		 
		Позовні вимоги мотивовано тим, що договір від 13.07.2016 №5-2016 "Про вирощування сільськогосподарських культур", укладений між ПП "Шанс-2016" та Білгород-Дністровською КЕЧ, є нікчемним в силу закону, оскільки порушує публічний порядок, спрямований на порушення права власності народу України на природні ресурси, враховуючи, що земельні ділянки площею 1039 га, на яких за договором від 13.07.2016 №5-2016 Білгород-Дністровською КЕЧ дозволено ПП "Шанс-2016" вирощувати сільськогосподарські культури, є землями природно-заповідного фонду України та входять до складу ландшафтного заказника місцевого значення "Тарутинський степ".
		 
		Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.11.2016 порушено провадження у справі та залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Тарутинську районну державну адміністрацію Одеської області та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Білгород-Дністровську квартирно-експлуатаційну частину району.
		 
		Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.12.2016 вжито заходів до забезпечення позову шляхом заборони ПП "Шанс-2016" чи будь-яким іншим особам розорювання земель Тарутинського загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільської ради Тарутинського району Одеської області, які входять до складу ландшафтного заказника місцевого значення "Тарутинський степ".
		 
		26.01.2017 позивач звернувся до господарського суду з уточненням позовної заяви, в якій просив суд застосувати наслідки нікчемності договору "Про вирощування сільськогосподарських культур" від 13.07.2016 № 5-2016, укладеного між ПП "Шанс-2016" та Білгород-Дністровською КЕЧ шляхом зобов'язання ПП "Шанс-2016" провести роботи по відновленню степу відповідно до Проекту здійснення заходів щодо відновлення степових природних комплексів на території ландшафтного заказника місцевого значення "Тарутинський степ", які були розорані у 2016 році, розробленого завідувачем кафедри ботаніки Херсонського державного університету, доктором біологічних наук, професором Мойсієнко І.І., та екологами ОСОБА_10, ОСОБА_11 і ОСОБА_12
		Уточнення позовної заяви прийняті Господарським судом Одеської області до розгляду.
		 
		Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.04.2017 (головуючий - Бездоля Ю.С., судді Зайцев Ю.О., Рога Н.В.) у задоволенні позову Міжнародної благодійної організації "Екологія-Право-Людина" відмовлено, визнано недійсним договір від 13.07.2016 №5-2016 "Про вирощування сільськогосподарських культур", укладений між ПП "Шанс-2016" та Білгород-Дністровською КЕЧ.
		 
		Рішення суду мотивовано тим, що:
		- у Проекті створення ландшафтного заказника місцевого значення "Тарутинський степ" у Тарутинському районі Одеської області не визначено межі ландшафтного заказника;
		- Положення про ландшафтний заказник місцевого значення "Тарутинський степ" затверджено вже під час розгляду цієї справи 09.03.2017, натомість у натурі межі ландшафтного заказника місцевого значення "Тарутинський степ" на час розгляду справи не встановлено;
		- у матеріалах справи відсутні докази державної реєстрації обмежень використання земельної ділянки або її частини в межах ландшафтного заказника місцевого значення "Тарутинський степ";
		- у матеріалах справи відсутній проект організації території ландшафтного заказника місцевого значення "Тарутинський степ";
		- у матеріалах справи відсутні докази внесення до державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду відомостей про режим території ландшафтного заказника місцевого значення "Тарутинський степ";
		- у матеріалах справи відсутні докази того, що на момент укладання договору від 13.07.2016 № 5-2016 територія, на якій за цим договором було дозволено вирощувати сільськогосподарські культури, повністю або частково та в якій саме площі, входила до території оголошеного ландшафтного заказника місцевого значення "Тарутинський степ".
		 
		З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що сам факт укладення договору від 13.07.2016 № 5-2016 порушує публічний порядок через порушення екологічних прав громадян на об'єкти природно-заповідного фонду, та визначено, що договір від 13.07.2016 № 5-2016 не є нікчемним, а є оспорюваним, який може бути визнано недійсним лише у судовому порядку.
		 
		Суд також зазначив про відсутність жодних доказів одержання будь-якою зі сторін договору в натурі будь-чого від виконання договору від 13.07.2016                 № 5-2016, зокрема й того, що позивач просить відповідача повернути в порядку реституції за цивільним законодавством. Тим більше, жодним чином не доведено наявності правових підстав для застосування судом реституції саме шляхом відновлення степу.
		 
		Водночас з посиланням на пункт 1 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (в редакції до 15.12.2017) господарський суд, приймаючи рішення про відмову в позові, визнав недійсним пов'язаний із предметом спору договір, який, на думку суду, є удаваним правочином, оскільки, на відміну від своєї назви, містить ознаки договору оренди землі. При цьому суд послався на порушення вимог статей 4-6, 11, 17,  19 Закону України "Про оренду землі", що є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
		 
		Постановою колегії суддів Одеського апеляційного господарського суду від 05.07.2017 у складі: головуючий - Діброви Г.І., Лисенко В.А., Ярош А.І., рішення суду першої інстанції залишено без змін із тих же підстав. 
		 
		Білгород-Дністровська КЕЧ у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати в частині визнання недійсним договору від 13.07.2016 № 5-2016. Скаргу мотивовано тим, що спірний договір не стосується земель заказника "Тарутинський степ", тому суди, виходячі за межі предмета спору, повинні були обґрунтувати, яким чином договір порушує їх права та інтереси та вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Крім того, на думку скаржника, суди дійшли помилкового висновку про наявність ознак договору оренди землі у спірному договорі.
		 
		Міністерство оборони України у поясненні на касаційну скаргу просить вимоги касаційної скарги Білгород-Дністровської КЕЧ задовольнити та наголошує, що військовим частинами не забороняється надавати дозвіл юридичним особам тимчасово використовувати (але не в убиток бойовій підготовці та при умові забезпечення збереження державної таємниці) для вирощування сільськогосподарських культур земельні ділянки, що належать до категорії земель оборони, в тому числі ділянки полігонів.
		 
		В судовому засіданні представники Міністерства оборони України підтримали вимоги касаційної скарги з підстав викладених у поясненні. 
		 
		Представник Кабінету Міністрів України письмових пояснень не надав, в судовому засіданні підтримав позицію Міністерства оборони України.
		 
		Позивач у запереченнях на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень. В судовому засіданні представник позивача підтримав зазначені вимоги.
		Генеральна прокуратура України у поясненнях до касаційної скарги просить задовольнити касаційну скаргу в повному обсязі, посилаючись на те, що спірний договір не суперечить нормам чинного законодавства.
		 
		Міністерство екології та природних ресурсів України просить суд під час розгляду справи врахувати особливу цінність території заказника для України та повідомляє, що на території заказника не дотримується режим охорони його території, здійснюється сільськогосподарська обробка цілинного степу.
		 
		Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		 
		Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.
		 
		Пунктом 1 частини 1 статті 83 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) передбачено право суду у випадку, якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент його укладення, він, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині. Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони.
		 
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Білгород-Дністровською КЕЧ і ПП "Шанс-2016" укладено договір про вирощування сільськогосподарських культур від 13.07.2016 № 5-2016, відповідно до умов якого з метою залучення додаткових джерел фінансування для підтримки на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності Збройних Сил України та відповідно до статті 2 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", окремого доручення Міністра оборони України від 22.09.2015 № 18773/з, свідоцтва про реєстрацію Білгород-Дністровської КЕЧ як суб'єкта господарської діяльності у Збройних Силах України від 09.11.2015 № 158, сторони домовилися про те, що Сторона-1 дозволяє Стороні-2 вирощувати сільськогосподарські культури на земельних ділянках Сторони-1 загальною площею 1039 га із земель Тарутинського загальновійськового полігону, розташованого на території Веселодолинської селищної ради Тарутинського району Одеської області; Сторона-2 використовує земельні ділянки і власними силами та коштами проводить необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу з вирощування сільськогосподарських культур.
		 
		Згідно з пунктом 1.2 договору нормативна грошова оцінка земельних ділянок за цим договором становить: рілля - 27 826 грн. 39 коп.
		 
		У розділі 4 договору визначено ціну договору та порядок розрахунків, зокрема сторони домовилися, що ціна договору складає 2 961 150 гривень (950 грн за один гектар) за один календарний рік, а саме: не менше 3 % від нормативної грошової оцінки. Розрахунки зі Стороною-1 проводяться у такому порядку: щомісяця рівними платежами, в строк до 15 числа наступного за платежем місяця протягом календарного року, у сумі 82 254 грн 16 коп. Сплата податків і зборів здійснюється Стороною-2 у порядку, передбаченому чинним законодавством. Сплата земельного податку здійснюється Стороною-1 в порядку, передбаченому керівними документами, чинним законодавством. Також сторони домовилися, що ціну договору може бути змінено у разі підвищення нормативної грошової оцінки ріллі 1 га відповідно довідки Держгеокадастру, сільськогосподарських угідь з урахуванням коефіцієнтів індексації один раз в рік (пункти 4.1-4.5 договору).
		Відповідно до пунктів 8.1 - 8.2 договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками. 
		 
		Договір укладено строком до 12.07.2019.
		 
		Додатковою угодою від 05.04.2017 №2 до договору від 13.07.2016 № 5-2016 сторони внесли до нього такі зміни: пункт 1.1 договору викладено в наступній редакції: "Сторона-1 дозволяє Стороні-2 вирощувати сільськогосподарські культури на земельних ділянках Сторони-1 загальною площею 147 га із земель Тарутинського загальновійськового полігону, розташованого на території Веселодолинської селищної ради Тарутинського району Одеської області. Сторони домовились залучити земельні ділянки, визначені цим пунктом договору, для вирощування сільськогосподарських культур згідно зі схемою полів та актом обміру, що є невід'ємною частиною додаткової угоди від 05.04.2017 № 2 до договору від 13.07.2016 № 5-2016, які не передбачають залучення земельних ділянок, що входять до створюваного ландшафтного заказника місцевого значення "Тарутинський степ"; пункт 4.1 договору викладено в наступній редакції: "Сторони домовились, ціна договору складає      335 160 грн. 00 коп., тобто із розрахунку 2 280 гривень за один гектар за один календарний рік, а саме: не менш 8 відсотків із нормативної грошової оцінки"; пункт 4.2 договору викладено в наступній редакції: "Розрахунки зі Стороною-1 проводяться у наступному порядку: щомісяця рівними платежами, в строк до 15 числа наступного за платежем місяця протягом календарного року, у сумі                  27 930 грн. 00 коп".
		 
		Згідно з частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
		 
		Таким чином, характерною ознакою для договору про надання послуг є особливість об'єкта, яка полягає в тому, що, по-перше, це дії нематеріального характеру, а по-друге - вони нероздільно пов'язані з особистістю послугонадавача. При наданні послуг оплаті підлягає не сам результат, а дії, які до нього призвели, тобто метою укладення договору про надання послуг є не отримання певного результату, а сам процес. При цьому певна дія або бездіяльність з надання послуги може створювати або бути опосередкованою певним результатом. Однак такі відносини є предметом договору про надання послуг лише у тому випадку, коли результат є невід'ємним або застосована річ є необхідною для вчинення, власне, самої замовленої дії або діяльністю виконавця. Отже, у договорі про надання послуг для замовника важливими є дії виконавця, навіть якщо вони спрямовані на отримання певного результату.
		 
		Разом з тим, за змістом статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		 
		Відповідно до частин 1, 2 статті 15 цього Закону  істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт   оренди   (кадастровий   номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.
		 
		Таким чином, на відміну від договору надання послуг, договір оренди землі укладається не з метою споживання певної діяльності контрагента, а саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.
		 
		При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).
		 
		Судами встановлено, що виходячи зі змісту укладеного договору № 5-2016 від 13.07.2016, який є пов'язаним з предметом спору у даній справі у розумінні п.1 частини 1 статті 83 ГПК України, відповідач на підставі договору № 5-2016 від 13.07.2016 фактично отримав на платній основі право користування земельною ділянкою для вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району, а Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина отримувала плату за користування даною земельною ділянкою, яка встановлена договором виходячи з процентної ставки нормативно-грошової оцінки земельної ділянки за 1 гектар. В той час як за договором про надання послуг такі послуги, надані відповідачем, мали б сплачуватись самою Білгород-Дністровською КЕЧ.
		 
		З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновками попередніх судів про те, що договір № 5-2016 від 13.07.2016 за своєю правовою природою є договором оренди землі. 
		 
		В силу приписів  статті 235 ЦК України  удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
		Отже, встановивши, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини 2  статті 235 ЦК України  має виходити із того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.
		 
		Як вірно зазначено господарськими судами попередніх інстанцій, зміст договору та його правова природа не залежать від його назви, а умови укладеного між відповідачами договору відповідають змісту договору оренди, визначеному  статтею 12 Закону України "Про оренду землі", згідно з якою договір оренди землі визначений як угода сторін про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк, та відповідає фактичним правовідносинам сторін, відтак, назва договору не змінює суті останніх, а тому положення спірного договору повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди землі.
		 
		Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються  Земельним кодексом України (далі - ЗК України) ,  ЦК України,  Законом України "Про оренду землі"  та іншими нормативно-правовими актами.
		 
		Частиною 1  статті 13 Конституції України  встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією  Конституцією.
		 
		За змістом положень  статті 1 Закону України "Про оренду землі"  оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
		 
		Згідно зі  статтею 2 ЗК України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
		 
		Відповідно до пункту 3 частини 5  статті 20 ЗК України  земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із  Закону України "Про використання земель оборони".
		 
		В частинах 1, 2 та 4  статті 77 ЗК України  землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
		 
		За приписами частини 1  статті 115 ЗК України зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об'єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України для забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.
		 
		Відповідно до  статті 1 Закону України "Про використання земель оборони"  землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).
		 
		За змістом  статті 2 Закону України "Про використання земель оборони"  військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог  ЗК України. При цьому в частині 1  статті 4 Закону України "Про використання земель оборони"  передбачено, що військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.
		 
		Однак, судами попередніх інстанцій встановлено, що Білгород-Дністровська КЕЧ на підставі договору № 5-2016 "Про вирощування сільськогосподарських культур" від 13.07.2016 фактично передала ПП "Шанс-2016" земельну ділянку, що належить до земель оборони, без рішення (погодження) відповідних органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади, з огляду на що даний договір був укладений з порушеннями встановленого законодавством порядку, тобто умови укладеного сторонами договору не відповідають положенням законодавства про оренду земельної ділянки та порядку розпорядження землями оборони і, зокрема, положенням Закону України "Про використання земель оборони" та статтям  20, 65, 77 ЗК України.
		 
		Згідно з частиною 1  статті 215 ЦК України  підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою  статті 203 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частин 1 - 5  статті 203 ЦК України  зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		 
		За змістом частині 3  статті 215 ЦК України  якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		 
		З урахуванням викладеного господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав і необхідність застосування наданого пунктом 1 частини 1 статті 83 ГПК України права суду при прийнятті рішення по суті визнати недійсним пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству та, відповідно, визнали недійсним укладений між         ПП "Шанс-2016" та Білгород-Дністровською КЕЧ договір № 5-2016 від 13.07.2016.
		 
		Доводи скаржника про те, що спірний договір не має ознак договору оренди спростовуються матеріалами справи та встановленими попередніми судами обставинами.
		 
		Аргумент скаржника про те, що оспорюваний договір є неукладеним як договір оренди землі, у зв'язку з чим, на думку Білгород-Дністровської КЕЧ, не може бути визнаний недійсним, не приймається до уваги, оскільки в даному випадку приховання орендних відносин укладенням спірного договору та недотримання сторонами вимог законодавства про оренду землі і стало підставою для виходу місцевого господарського суду за межі позовних вимог та визнання договору про вирощування сільськогосподарських культур від 13.07.2016 № 5-2016 недійсним.
		 
		Доводи скаржника про те, що спірний договір не стосується земель заказника "Тарутинський степ", тому суди, виходячи за межі предмета спору, повинні були обґрунтувати яким чином договір порушує їх права та інтереси, є неспроможними, оскільки при наданні оцінки спірному договору та визнанні його недійсним суд керувався пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), яким передбачено право суду визнати недійсним договір, якщо його зміст суперечить приписам чинного законодавства, що і було встановлено судом під час розгляду справи, а пов'язаність договору з предметом спору підтверджується тим, що саме цей договір було визначено як підставу позову у даній справі.
		 
		Аргумент Міністерства оборони України та Генеральної прокуратури України щодо того, що військовим частинам не забороняється надавати дозвіл юридичним особам тимчасово використовувати для вирощування сільськогосподарських культур земельні ділянки, в тому числі ділянки полігонів, не спростовує висновків судів попередніх інстанцій про удаваність договору "Про вирощування сільськогосподарських культур" від 13.07.2016 № 5-2016 та висновків про укладення такого договору з порушенням норм чинного законодавства.
		 
		Колегія суддів погоджується з аргументом позивача, викладеним у запереченні на касаційну скаргу, щодо правомірності застосування судом першої інстанції статті 83 ГПК України (у відповідній редакції).
		 
		Враховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що доводи скаржника про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, у зв'язку з чим підстав для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень немає.
		 
		Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
		 
		Керуючись статтями 300, 301 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційну скаргу Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району залишити без задоволення.
		 
		2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.07.2017 у справі № 916/3073/16 та рішення Господарського суду Одеської області від 11.04.2017 у справі № 916/3073/16 залишити без змін.
		 
		Постанова суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                          Є. Краснов
		 
		Судді                                                                                                       Г. Мачульський
		 
		                                                                                                      І. Кушнір

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...