Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 306/1157/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 02.03.2018.
Дата набрання законної сили: 21.02.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем  України
		 
		21 лютого 2018 року
		м. Київ
		справа № 306/1157/15-ц
		провадження № 61-2525св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П. (суддя-доповідач), 
		 
		учасники справи:
		позивач - публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк»,
		відповідач - ОСОБА_1, 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 26 листопада 2015 року у складі судді Жиганської Н.М. та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 21 березня 2016 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П.,                     Мацунича М. В., Панька В. Ф.,
		ВСТАНОВИВ:
		У травні 2015 року публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк»  (далі - ПАТ «ВіЕс Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
		Позовна заява мотивована тим, що 02 квітня 2008 року між ПАТ «ВіЕс Банк»  та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір KF48224, згідно з яким останній отримав кредит у розмірі 65 000 євро зі сплатою 11 % річних із кінцевим терміном погашення 31 березня 2028 року. Однак узятих на себе зобов'язань відповідач не виконав. Станом на 15 травня 2015 року заборгованість склала 48 812,04 євро, що еквівалентно 1 1465 03 грн                   10 коп., із яких: 45 138,37 євро, що еквівалентно 1 060 215 грн 49 коп., - заборгованість за кредитом; 3 074,34 євро, що еквівалентно 72 210 грн           47 коп., - заборгованість із сплати процентів, і 599,33 євро, що еквівалентно               14 077 грн 14 коп., - пеня. 
		Посилаючись на вищевикладене, ПАТ «ВіЕс Банк» просило стягнути з відповідача на свою користь 48812,04 євро, що еквівалентно 1 146 503 грн 10 коп., заборгованості за кредитним договором від 02 квітня 2008 року             № KF48224 і 3 775 грн 80 коп. судового збору.
		26 листопада 2015 року рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області позов ПАТ «ВіЕс Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку 45 138,37 євро, що еквівалентно                    1 060 215 грн 49 коп., і 3 491 грн 48 коп. судових витрат (а. с. 93-95). У решті позовних вимог відмовлено.
		Рішення районного суду мотивоване тим, що відповідач умови кредитного договору не виконав, допустив утворення заборгованості, яка з урахуванням положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» підлягає стягненню з останнього лише за тілом кредиту. При цьому суд дійшов висновку, що нарахування процентів за користування кредитними коштами ОСОБА_1 за період його перебування у службовому відрядженні у складі сил і засобів, залучених до проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, та пені за вказаний період є таким, що не відповідає закону.
		21 березня 2016 року ухвалою апеляційного суду Закарпатської області рішення Свалявського районного суду Закарпатської області                             від 26 листопада 2015 року залишено без змін.
		Погоджуючись з висновком районного суду, апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що оскільки в оспорений банком період відповідач був учасником антитерористичної операції і має посвідчення учасника бойових дій, то на нього мають поширюватися пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		У квітні 2016 року Михайлишин В. М. - представник ПАТ «ВіЕс Банк» подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 21 березня 2016 року, змінити рішення Свалявського районного суду Закарпатської області в частині відмови у стягненні боргу за нарахованими процентами за користування кредитними коштами та пені за період з жовтня 2014 року по квітень             2015 року.
		У касаційній скарзі Михайлишин В. М. - представник ПАТ «ВіЕс Банк» посилається на те, що ОСОБА_1 працює на посаді старшого інспектора взводу № 2 роти № 1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Київ-2» Головного управління МВС України в місті Києві, який є структурним підрозділом Головного управління МВС України у місті Києві, особовий склад якого становлять працівники міліції. Тому зазначає, що положення пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на відповідача як на суб'єкта спірних правовідносин не поширюються.
		Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		17 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Пунктом 1 статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Судом установлено, що 02 квітня 2008 року укладено кредитний договір              № КF 48224 з додатками (далі - договір), згідно з яким ПАТ «ВіЕс Банк» надало кредит ОСОБА_1 у розмірі 65 000 євро з кінцевим строком погашення не пізніше 31 березня 2028 року під 11 % річних.
		Пунктом 1.3 договору від 02 квітня 2008 року № KF 48224 встановлено, що процент за користування кредитом встановлюється у розмірі 11 % річних. У випадку виникнення простроченої заборгованості за кредитом або частиною кредиту та/або процентами, процент за користування кредитом встановлюється у розмірі 14 % річних. 
		Відповідно до пункту 6.1 договору за несвоєчасне перерахування кредиту, банк сплачує позичальнику пеню у розмірі 0,01 відсотка від суми наданого кредиту за кожен день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків від суми кредиту.
		Пунктом 6.2 за несвоєчасне (неналежне) повернення кредиту або його частини, позичальник сплачує банку пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, обрахованої від суми боргу за кожен день прострочення виконання.
		Згідно з пунктом 6.3 за несвоєчасну (неналежну) сплату процентів за користування кредитом позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, обрахованої від суми боргу за кожен день прострочення виконання.
		Відповідач умов кредитного договору не виконав, допустив утворення заборгованості, яка станом на 21 травня 2015 року становить                      48 812,04 євро, що за курсом Національного банку України еквівалентно               1 146 503 грн 10 коп., з яких 45138,37 євро - заборгованість за кредитом,                3 074,34 євро - заборгованість за процентами, 599,33 євро -пеня.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за процентами у розмірі 3 074,34 євро та пені у розмірі 599,33 євро, суди виходили із того, що ОСОБА_1 у період із жовтня                 2014 року по квітень 2015 року перебував у службовому відрядженні у складі сил та засобів, залучених до проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, з метою виконання службових завдань, а тому на нього поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		Такі висновки є правильними та відповідають встановленим у справі обставинам з огляду на таке. 
		Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
		Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. 
		Судом встановлено, що згідно з довідкою Головного управління МВС України в місті Києві від 28 листопада 2014 року № 14/544 ОСОБА_1 з            13 вересня 2014 року перебував на службі в органах внутрішніх справ, працював на посаді старшого інспектора батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Київ -2» Головного управління МВС України в місті Києві.
		Наказом Головного управління МВС України в місті Києві від 07 жовтня               2014 року № 200 о/с дск ОСОБА_1 відряджений в зону проведення антитерористичної операції на територію Луганської та Донецької областей для виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом», та несення служби з охорони громадського порядку в районах проведення антитерористичної операції.
		Згідно з довідкою Головного управління МВС України в місті Києві                          від 02 червня 2015 року, ОСОБА_1 працює на посаді старшого інспектора взводу № 2 роти № 1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Київ-2» Головного управління МВС України в місті Києві.
		Відповідно до витягів з наказів першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 27 грудня             2014 року № 112 - з 07 жовтня 2014 року по 05 листопада 2014 року, з                    06 листопада 2014 року по 26 листопада 2014 року; від 06 березня 2015 року  № 65 - з 30 січня 2015 року по 01 березня 2015 року, від 31 березня                 2015 року - з 31 березня 2015 року по 30 квітня 2015 року ОСОБА_1 перебував у службовому відрядженні у складі сил і засобів, залучених до проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей з метою виконання службових завдань.
		Згідно зі статтею 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб, які належать до учасників бойових дій, належать особи, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції.
		Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що сфера дії цього закону поширюється на: 1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та, правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронні органи), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.
		Відповідно до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози та збереження територіальної цілісності України» на території Луганської та Донецької областей розпочато антитерористичну операцію.
		Законом України від 20 травня 2014 року № 1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» внесено зміни до статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яку доповнено пунктом                                  15 такого змісту: «військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються».
		Згідно із Законом України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		В Україні особливий період розпочався 18 березня 2014 року і триває на час розгляду справи.
		Встановивши, що ОСОБА_1 у період з жовтня 2014 року по квітень                2015 року перебував у службовому відрядженні у складі сил та засобів, залучених до проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, з метою виконання службових завдань, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що на нього поширюються пільги передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України від 20 грудня 1991 року            № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що  заявлені вимоги банку щодо нарахування процентів за користування кредитними коштами та пені за вказаний період є такими, що не відповідають вимогам Закону.
		Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, висновків суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, не спростовують.
		Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		Оскільки апеляційним судом повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. 
		В іншій частині рішення апеляційного суду не оскаржувалось та в касаційному порядку не переглядалось (стаття 400 ЦПК України).
		 
		Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» залишити без задоволення.
		Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області                            від 26 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 21 березня 2016 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська  Судді:           Н. О. Антоненко   В. М. Коротун   В. І. Крат   В. П. Курило

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...