Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/14573/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди; Спори про відшкодування шкоди завданої майну фізичних або юридичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 06.03.2018.
Дата набрання законної сили: 01.03.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		01 березня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 201/14573/16-ц
		 
		провадження № 61-216св17
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., 
		Червинської М. Є.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Державне підприємство спеціального звʼязку,
		відповідач - ОСОБА_4,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства спеціального звʼязкуна рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 лютого 2017 року у складі судді Ткаченко Н. В. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2017 року у складі колегії суддів Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ :
		 
		У жовтні 2016 року Державне підприємство спеціального звʼязку звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 29 жовтня 2015 року відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), внаслідок якої пошкоджено автомобіль Державного підприємства спеціального зв'язку - «Хюндай», державний номер знак НОМЕР_1. 
		 
		Згідно з вироком Великобагачанського районного суду Полтавської області від 24 червня 2016 року винним у скоєнні ДТП визнано ОСОБА_5
		 
		Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4, як власника транспортного засобу, який був під керуванням ОСОБА_5 в момент ДТП, застрахована в ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ 3890102. 
		 
		Згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ 3890102 максимальна сума відшкодування становить 50 000 грн, франшиза визначена в розмірі 1 000 грн.
		 
		Державне підприємство спеціального зв'язку повідомило ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про страховий випадок, надало всі необхідні документи. Страхова компанія, в свою чергу, відшкодувала позивачу збитки, нанесені підприємству в результаті вищезгаданої ДТП, в розмірі 49 000 грн. 
		 
		21 грудня 2015 року експертом, на замовлення позивача, було зроблено звіт 
		№ 120/12/15 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, згідно з яким сума збитків становить 268 549 грн 
		78 коп. 
		 
		За таких обставин з урахуванням уточнених позовних вимог Державне підприємство спеціального звʼязку на підставі положень статей 22, 1187, 1194 ЦК України просило стягнути з ОСОБА_4 на свою користь різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, що становить 219 549 грн 78 коп., 8 400 грн - витрати за евакуацію автомобіля, 3 055 грн - витрати на експертизу автомобіля та судовий збір в розмірі 3 465 грн 07 коп., а всього 234 469 грн 85 коп.
		 
		Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 лютого 2017 року в задоволенні позовних вимог Державного підприємства спеціального звʼязку до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що факт порушення 
		ОСОБА_4 прав, свобод чи інтересів Державного підприємства спеціального звʼязку не знайшов свого підтвердження, жодних правових підстав для задоволення позову судом  не встановлено, а позивачем не надано.
		 
		Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 
		2017 року апеляційну скаргу Державного підприємства спеціального звʼязку відхилено.
		 
		Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 лютого 2017 року залишено без змін.
		 
		Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги Державного підприємства спеціального звʼязку, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
		 
		13 грудня 2017 року Державним підприємством спеціального звʼязкуподано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу.
		 
		У касаційній скарзі генеральний директор Державного підприємства спеціального звʼязку ОСОБА_7 просить скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 
		2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що рішення першої інстанції є необґрунтованим внаслідок неправильного визначення правовідносин відповідно до встановлених судом обставин. 
		 
		Відшкодування ОСОБА_4 різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, витрат по сплаті послуг за завантаження та транспортування (евакуацію) автомобіля підприємства, постраждалого в результаті ДТП, судового збору не забороняє ОСОБА_4 в подальшому скористатись правом зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом згідно зі статтею 1191 ЦК України. 
		 
		При розгляді цієї судової справи і винесенні рішення, судами першої та апеляційної інстанцій не дотримано вимог статті 1194 ЦК України. 
		 
		У лютому 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		 
		Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 жовтня 2015 року сталась ДТП, в якій було пошкоджено автомобіль Державного підприємства спеціального зв'язку «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_1, та сідловий тягач «Сканія», 2001 року випуску, державний номерний знак 
		НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5
		 
		Власником сідлового тягача «Сканія», 2001 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 є ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .
		 
		Згідно з вироком Великобагачанського районного суду Полтавської області від 24 червня 2016 року, який набрав законної сили, винним у скоєнні вказаного вище ДТП за частиною другою статті 286 КК України визнано ОСОБА_5
		 
		Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4, як власника транспортного засобу, який перебував під керуванням ОСОБА_5 в момент ДТП, була застрахована в ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ 3890102.
		 
		Письмовою заявою від 15 червня 2017 року ОСОБА_4 повідомив, що ніколи не був зареєстрований як фізична особа-підприємець, не був засновником та/або директором юридичних осіб та відповідно ОСОБА_5 ніколи не перебував з ним у трудових відносинах. 
		 
		Факт відсутності трудових відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтверджується матеріалами справи, зокрема, листом Дніпропетровського обласного центру зайнятості від 19 червня 2017 року № 12/11-2070 про те, що згідно з даними Єдиної інформаційно-аналітичної системи Державної служби зайнятості ОСОБА_4 у центрах зайнятості, як роботодавець, не зареєстрований, інформація щодо трудових відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відсутня (а. с. 191); листом ГУ ПФУ України в Дніпропетровській області від 15 червня 2017 року № 16256/04/30 щодо неперебування на обліку ОСОБА_5 (а. с. 177); листом ГУ ДФС України у Дніпропетровській області від 19 червня 2017 року № 12320/10/04-36-10-06-07 про відсутність відомостей про суми нарахованих та виплачених доходів громадянину ОСОБА_5 (а. с. 190).
		 
		Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
		 
		Частинами першою та другою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		 
		Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).
		 
		Стаття 1194 ЦК України визначає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
		 
		Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України).
		 
		Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
		 
		Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		 
		Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).
		 
		Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК України.
		 
		На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК України).
		 
		Фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди - у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України).
		 
		Аналогічні розʼяснення містяться в постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки».
		 
		Виходячи з викладеного, суди попередніх інстанцій надали належну оцінку представленим у справі доказам у їх сукупності; встановили, що ОСОБА_4 є власником транспортного засобу - сідлового тягача «Сканія», 2001 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, яким, на момент вчинення ДТП, правомірно, за наявності посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційного документа на цей транспортний засіб, керував ОСОБА_5; прийняли до уваги, що на час ДТП ОСОБА_5 в трудових відносинах з ОСОБА_4 не перебував.
		 
		Суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_4 не є належним відповідачем у цій справі та правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог до вказаної особи.
		 
		Доводи заявника про неправильне застосування судами норм матеріального права - є безпідставними. Суди попередніх інстанцій правильно встановили склад правовідносин, обґрунтовано застосували спеціальні правові норми.
		 
		Зазначені висновки відповідають установленим обставинам справи та нормам матеріального права, а доводи, викладені генеральним директором Державного підприємства спеціального звʼязку - ОСОБА_7 у касаційній скарзі, цих висновків не спростовують.
		 
		Наведенні в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права. 
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують і підстав для скасування судових рішень немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		Касаційну скаргу Державного підприємства спеціального звʼязкузалишити без задоволення.
		 
		Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 
		28 листопада 2017 року залишити без змін. 
		 
		Постанова оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                           В. П. Курило
		 
		 
		В. М.Коротун
		 
		 
		М. Є.Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...