Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 616/137/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів надання послуг.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 21.03.2018.
Дата набрання законної сили: 15.03.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		15 березня 2018 року
		місто Київ
		справа № 616/137/16-ц
		провадження № 61-5039св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А.,
		суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_3,
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО»,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на заочне рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області у складі судді Нестайка Ю. В. від 26 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області у складі колегії суддів: Кіпенка І. С., Кружиліної О. А., Хорошевського О. М. від 19 липня 2016 року,
		В С Т А Н О В И В :
		У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАШ АВТО» (далі - ТОВ «ЛК «ВАШ АВТО») про захист прав споживачів, просив стягнути з ТОВ «ЛК «ВАШ АВТО» на свою користь сплачені за договором фінансового лізингу від 01 грудня 2015 року № 002555 грошові кошти та неустойку у розмірі 75 950, 00 грн у зв'язку з розірванням договору, укладеного поза торговельним або офісним приміщенням відповідача.
		Позивач на обґрунтування заявлених вимог навів такі доводи: 01 грудня 2015 року між ОСОБА_3 та ТОВ «ЛК «ВАШ АВТО» укладено договір фінансового лізингу, сплачено платіж у розмірі 49 000, 00 грн. За твердженнями позивача, працівниками підприємства відповідача вчинялись дії з метою його відволікання від ознайомлення з умовами договору та пришвидшенням його підписання, без прочитання змісту договору лізингу. Не отримавши предмет лізингу у визначені менеджером ТОВ «ЛК «ВАШ АВТО» строки, ОСОБА_3 07 грудня 2015 року направив до ТОВ «ЛК «ВАШ АВТО» заяву з вимогою про повернення грошових коштів у зв'язку з розірванням договору. Листом від 12 січня 2016 року ТОВ «ЛК «ВАШ АВТО» повідомило про розірвання договору, а також, що грошові кошти не підлягають поверненню відповідно до умов пункту 12.1 статті 12 договору лізингу. Позивач як на правові підстави позову посилався на статті 42, 45 Конституції України, Перший протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 627 ЦК України, статті 1, 12, 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
		Заочним рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 26 квітня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Судом стягнуто з ТОВ «ЛК «ВАШ АВТО» на користь позивача грошові кошти в сумі 67 620, 00 грн у зв'язку з розірванням договору фінансового лізингу від 01 грудня 2015 року № 002555 та 676, 20 грн у рахунок відшкодування судових витрат, що разом складає 68 296, 20 грн, в іншій частині позовних вимог відмовлено.
		Суд першої інстанції у своїх висновках виходив з того, що пункт 12.1 укладеного між сторонами договору фінансового лізингу є нікчемним, так як суперечить статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідачем порушено право позивача на своєчасне повернення споживачу 49 000, 00 грн після розірвання договору фінансового лізингу, тому ця сума підлягає стягненню з ТОВ «ЛК «ВАШ АВТО». Грошові кошти відповідач мав повернути позивачеві до 22 січня 2016 року (тридцять днів з дня отримання вимоги позивача про розірвання договору та повернення сплачених коштів), а тому ТОВ «ЛК «ВАШ АВТО» має також сплатити на користь позивача неустойку за несвоєчасне повернення сплаченої суми в розмірі 1 % від сплачених позивачем 49 000, 00 грн за кожен день затримки за період з 22 січня 2016 року до 29 лютого 2016 року (день подання позову до суду), що разом становить 67 620, 00 грн. Підстав для стягнення неустойки за період з 06 січня 2016 року до 21 січня 2016 року судом не встановлено, а тому у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено.
		Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 19 липня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що суд повно і всебічно з'ясував обставини справи, дослідив докази та вирішив справу відповідно до вимог закону.
		ТОВ «ЛК «ВАШ АВТО», не погодившись із ухваленими судовими рішеннями, у серпні 2016 року звернулось до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою з вимогою скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
		Касаційна скарга ТОВ «ЛК «ВАШ АВТО» обґрунтовувалася доводами про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. За твердженнями заявника, оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, наведеним у статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV) (далі - ЦПК 2004 року). Порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, за твердженнями заявника, полягає у неналежному дослідженні правовідносин, що виникли між сторонами договору, а тому судами здійснено неповний розгляд справи. Порушення норм матеріального права полягає у незастосуванні судами першої та апеляційної інстанцій Закону України «Про фінансовий лізинг» у системному зв'язку із Законом України «Про захист прав споживачів». В оскаржуваних судових рішеннях відсутні будь-які докази та посилання щодо порушень лізингодавцем норм чинного законодавства України, що регулюють правовідносини у сфері укладання, виконання та розірвання договору фінансового лізингу. Договірні відносини розірвано відповідно до пункту 12.1 статті 12 договору лізингу, сплачений позивачем адміністративний платіж відповідно до умов договору не повертається, а тому відсутні правові підстави для сплати неустойки за несвоєчасне повернення грошових коштів у зв'язку з розірванням договору лізингу та застосування статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів» до спірних правовідносин.
		У вересні 2016 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, зазначаючи, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими внаслідок повного встановлення обставин справи, підтверджених належними та допустимими доказами. Доводи заявника щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права спростовуються застосуванням до спірних правовідносин норм статті 627 ЦК України, відповідно до якої у договорах, укладених за участю фізичної особи-споживача, враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів, а також правовими висновками Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, від 11 травня 2016 року у справі № 6-3020цс15, від 08 червня 2016 року у справі № 6-330цс16. При цьому, стаття 12 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовується до договору фінансового лізингу, оскільки регулює правовідносини з договорів щодо реалізації продукції (у тому числі надання послуг) поза торговельними або офісними приміщеннями, чим гарантує право споживача на розірвання договору. Отже, за твердженнями позивача, право споживача на розірвання договору передбачено не лише його умовами, а й чинним законодавством. 
		Враховуючи, що договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним, на переконання позивача, до спірних правовідносин також застосовуються правила частини четвертої статті 698 ЦК України щодо нікчемності правочину у разі обмеження прав покупця-споживача за договором роздрібної торгівлі.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 вересня 2016 року у справі відкрито касаційне провадження, ухвалою від 26 грудня 2016 року справу за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «ЛК «ВАШ АВТО» про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів призначено до судового розгляду.
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі - ЦПК України 2017 року)) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 01 лютого 2018 року.
		Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновки, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до якої рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 01 грудня 2015 року між ТОВ «ЛК «ВАШ АВТО» (лізингодавець) та ОСОБА_3 (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 002555. Відповідно до пункту 3.1 цього договору лізингодавець зобов'язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно (надалі предмет лізингу, визначений у пункті 1.1 цього договору), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору. Згідно з пунктом 1.1 договору предметом лізингу є трактор «МТЗ-82.1.26». У день укладання договору ОСОБА_3 сплатив ТОВ «ЛК «ВАШ АВТО» 49 000, 00 грн, що підтверджується банківською квитанцією.
		Позивач 07 грудня 2015 року надіслав відповідачеві вимогу про повернення сплачених коштів у зв'язку з розірванням договору фінансового лізингу, яку відповідач отримав 23 грудня 2015 року.
		ТОВ «ЛК «ВАШ АВТО» листом від 12 січня 2016 року відмовило ОСОБА_3 у поверненні грошових коштів, сплачених у зв'язку із укладенням договору лізингу від 01 грудня 2015 року № 002555, із посиланням на пункти 9.7, 12.1 цього договору, відповідно до яких сплачені кошти зараховані як адміністративний платіж, який не повертається ні за яких умов при розірванні договору за ініціативою лізингоодержувача.
		Оцінюючи оскаржувані судові рішення на відповідність вимогам статті 213 ЦПК України 2004 року, Верховний Суд виходить з того, що правовідносини, які виникають у зв'язку із договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, а також Законом України «Про фінансовий лізинг», Законом України «Про захист прав споживачів».
		Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
		Згідно з частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
		Виходячи з аналізу норм чинного цивільного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, про що свідчить зміст договору з урахуванням правил статті 628 ЦК України.
		За імперативним положенням статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України). 
		Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що положення пункту 12.1 статті 12 договору лізингу є нікчемним, оскільки суперечить положенням частини четвертої статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів». З такими висновками погодився й суд апеляційної інстанції. 
		Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки нікчемним є договір, якщо безпосередньо законом визначено, що недотримання певних його вимог має своїм наслідком саме нікчемність такого правочину. У статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів» не наведено підстав, за яких договір вважається нікчемним. 
		Верховним Судом з'ясовано, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки тому факту, що зазначений договір, про розірвання якого позивач повідомив відповідача, є юридично нікчемним в цілому в силу порушення імперативних вимог щодо його обов'язкового нотаріального посвідчення, хоча судом першої інстанції вірно визначено, що зазначений договір є змішаним договором, який поєднує в собі, в тому числі ознаки договору найму транспортного засобу (том І а.с. 69).
		Під час ухвалення рішення Верховний Суд керувався положенням частини другої статті 215 ЦК України, в якій встановлено виняток із загального правила статті 11 ЦПК України 2004 року щодо розгляду справ судом в межах заявлених особами вимог. Визнання зазначеного договору судом недійсним відповідно до наведеного правила не вимагається у зв'язку з встановленням його нікчемності безпосередньо законом. При цьому, суд також зобов'язаний за власною ініціативою застосувати наслідки недійсності нікчемного договору, що врегульовано частиною п'ятою статті 216 ЦК України. 
		Отже, аналізований у справі договір, підписаний сторонами, є в цілому нікчемним, тобто розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов'язань, що в ньому закріплені.
		Задовольняючи позовну вимогу про стягнення неустойки, суди першої та апеляційної інстанцій, одночасно з висновком про нікчемність пункту 12.1 договору, погодилися з тим, що договір лізингу між сторонами розірвано, відповідачем не повернуто протягом 30 днів споживачу сплачену суму грошових коштів за продукцію, а тому підлягає задоволенню вимога про стягнення неустойки. Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо необхідності стягнення неустойки з відповідача за прострочення повернення грошових коштів у зв'язку з розірванням договору суперечать правилам статті 216 ЦК України щодо наслідків недійсності нікчемного правочину, а отже, судами попередніх інстанцій в цій частині невірно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин.
		В оцінці доводів та заперечень сторін Верховний Суд вважав обовязковим дотриматися правового висновку, сформульованого Верховним Судом України в постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16 щодо обгрунтованості застосування до спірних правовідносин норми статті 799 ЦК України, яка підлягає застосуванню, не надавши оцінки відсутності нотаріального посвідчення спірного договору в розумінні частини першої статті 220 цього Кодексу. Верховним Судом не встановлено підстав відступити від зазначеного правового висновку, який визнає обов'язковим у цій справі.
		Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		Аналіз статті 216 ЦК України доводить, що у разі застосування реституції та повернення сторін у попереднє становище наслідки розірвання договору не застосовуються до спірних правовідносин, а тому суд не вправі стягувати неустойку за прострочення повернення грошових коштів у зв'язку з розірванням договору, який за законом є нікчемним.
		Зважаючи на наведене, доводи заявника на обґрунтування касаційної скарги та заперечення позивача на її спростування, за висновком Верховного Суду, не мають правового значення для правильного вирішення спору, оскільки такі аргументи втрачають правовий сенс за встановлених судами обставин нікчемності підписаного сторонами договору в цілому та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину до спірних правовідносин.
		Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		З огляду на наведене, Верховний Суд зробив висновок про необхідність зміни мотивувальної частини оскаржуваний судових рішень щодо визначення правових підстав стягнення з відповідача сплачених позивачем грошових коштів, зазначивши як підставу для стягнення грошових коштів у розмірі 49 000, 00 грн наслідки недійсності нікчемного договору лізингу від 01 грудня 2015 року №002555 відповідно до статей 220, 216 ЦК України. В частині позовних вимог про стягнення неустойки Верховний Суд робить висновок також про скасування рішення суду першої інстанції, залишеного в силі судом апеляційної інстанції, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
		За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України від 02 вересня 2016 року зупинене виконання рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 26 квітня 2016 року до закінчення касаційного провадження у справі.
		Зробивши висновок про зміну рішень судів першої та апеляційної інстанцій, постановлених у справі, Верховний Суд, керуючись частиною третьою статті 436 ЦПК України, поновлює їх виконання в частині стягнень адміністративного платежу, що була залишена без змін.
		Згідно із підпунктами «б» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції.
		Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За правилами частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Оскільки Верховний Суд зробив висновок про належну суму до стягнення з ТОВ «ЛК «ВАШ АВТО» лише в межах адміністративного платежу, що складає 49 000, 00 грн, а також, враховуючи, що позивачем під час подання позову сплачено судовий збір, то з ТОВ «ЛК «ВАШ АВТО» підлягає стягненню на користь ОСОБА_3 судовий збір у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанціїв розмірі 490, 00 грн.
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» задовольнити частково.
		Змінити мотивувальні частини заочного рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 26 квітня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Харківської області від 19 липня 2016 року щодо визначення правових підстав визнання нікчемним договору лізингу від 01 грудня 2015 року №002555 та стягнення грошових коштів у розмірі 49 000, 00 грн.
		Заочне рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 26 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 липня 2016 року в частині стягнення неустойки скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про стягнення неустойки відмовити.
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на користь ОСОБА_3 судовий збір у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанціїв розмірі 490, 00 грн.
		Поновити виконання заочного рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 26 квітня 2016 року в частині стягнення сплачених за договором лізингу від 01 грудня 2015 року №002555 грошових коштів у розмірі 49 000, 00 грн, що зупинене до завершення касаційного провадження у цій справі.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                   В. А. Стрільчук
		 
		 
		Судді                                                                                                С. О. Карпенко
		 
		 
		                                                                                                          С. О. Погрібний
		 
		 
		                                                                                                          О. В. Ступак
		 
		 
		                                                                                                          Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...