Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 646/4741/13-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері службової діяльності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 23.03.2018.
Дата набрання законної сили: 20.03.2018
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		  Справа № 646/4741/13-к 
		Провадження № 51-1к18
		У Х В А Л А
		Іменем України
		 
		20 березня 2018 року м. Київ
		Колегія суддів Першої палати Касаційного кримінального суду 
		Верховного Суду у складі:
		 
		 головуючої  ОСОБА_1 ,
		 суддів:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		 за участю:
		 прокурора ОСОБА_4 , 
		захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,   
		засудженого ОСОБА_9 , 
		 
		розглянула в судовому засіданні кримінальну справу за касаційними скаргами: засудженого ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_6 на вироки Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 червня 2015 року та Апеляційного суду Харківської області від 3 квітня 2017 року, а також захисника ОСОБА_5 на вказаний вирок суду апеляційної інстанції.
		 За вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2012 року
		 ОСОБА_9 , 
		 ІНФОРМАЦІЯ_1 , 
		 уродженця с. Краснопавлівки
		 Лозівського району Харківської області,
		 жителя АДРЕСА_1 ,
		 громадянина України, раніше не судимого
		 
		засуджено до покарання: за ст. 348 КК  у виді довічного позбавлення волі; за ч. 1 ст. 263 КК  у виді позбавлення волі на строк чотири роки; за ч. 2 ст. 342 КК  у виді позбавлення волі на строк два роки. 
		 На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинівшляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_9 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.
		 Вирішено цивільні позови, питання про речові докази та судові витрати у справі.
		 Апеляційний суд Харківської області ухвалою від 14 травня 2013 року скасував указаний вирок через істотне порушення кримінально-процесуального закону (КПК 1960 року) і повернув справу на новий судовий розгляд. 
		За наслідками нового розгляду Червонозаводський районний суд м. Харкова 15 червня 2015 року ухвалив вирок, за яким ОСОБА_9 засудив до покарання у виді позбавлення волі: за ст. 348 КК  на строк п`ятнадцять років; за ч. 1 ст. 263 КК  на строк чотири роки; за ч. 2 ст. 342 КК  на строк два роки.
		 На підставі ст. 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено  ОСОБА_9 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років.
		 Постановлено стягнути з ОСОБА_9 на користь потерпілого  ОСОБА_10 у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди 412,72 та 100000 грн відповідно, а також у рахунок відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих: ОСОБА_11  100000 грн, ОСОБА_12  30000 грн та ОСОБА_13  300000 грн.
		У задоволенні позову ОСОБА_13 про стягнення з ОСОБА_9 30000 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди відмовлено.
		 Вирішено питання про речові докази та судові витрати у справі.
		Апеляційний суд Харківської області 3 квітня 2017 року скасував цей вирок місцевого суду в частині покарання і постановив свій вирок, яким призначив ОСОБА_9 покарання: за ч. 2 ст. 342 КК (у редакції від 5 квітня 2001 року)  у виді позбавлення волі на строк два роки; за ч. 1 ст. 263 КК (у редакції від 5 квітня 2001 року)  у виді позбавлення волі на строк чотири роки; за ст. 348 КК (у редакції від 5 квітня 2001 року)  у виді довічного позбавлення волі. 
		На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК (у редакції від 5 квітня 2001 року) ОСОБА_9 звільнено від призначеного покарання за ч. 2 ст. 342 КК. 
		Відповідно до ст. 70 КК (у редакції від 5 квітня 2001 року) за сукупністю злочинів визначено ОСОБА_9 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі. 
		Цивільний позов ОСОБА_13 задоволено, постановлено стягнути із засудженого на користь потерпілого 30000 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди. 
		У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
		ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні у м. Харкові за обставин, викладених у вироку, опору працівникам правоохоронного органу під час виконання ними службових обов`язків; вбивства такого працівника та замаху на вбивство працівників правоохоронного органу у зв`язку з виконанням ними службових обов`язків; незаконного поводження зі зброєю та бойовими припасами.
		Як установив суд, 7 липня 2010 року пізно ввечері в районі Олексїївки ОСОБА_9 носив у рюкзаку перероблений у саморобний спосіб на бойову вогнепальну зброю з глушником звуку автомат «АКС-74у» № НОМЕР_1  (МГВ-1-0/ОШМУ) та боєприпаси до нього калібру 5,45x39.
		У цей же день приблизно о 22-й год. на просп. Людвіга Свободи, 30б він випадково зустрів інспекторів полку патрульної служби Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області  ОСОБА_14  та ОСОБА_12 , які були у форменому одязі працівників міліції й виконували службові обов`язки з охорони громадського порядку. Останні зажадали від ОСОБА_9 документів для встановлення його особи. У відповідь на вказану вимогу засуджений, усвідомлюючи, що перед ним працівники міліції, з метою перешкоджання їх діяльності з охорони громадського порядку й для уникнення відповідальності за незаконне поводження зі зброєю та боєприпасами, діючи умисно протиправно, чинячи опір, бризнув із балончика сльозоточивим газом в обличчя ОСОБА_14 та ОСОБА_12 . Скориставшись тим, що вони відволіклися, ОСОБА_9 вдався до втечі з місця злочину. Проте  ОСОБА_14 та ОСОБА_12 з працівником міліції ОСОБА_15 , який також був у форменому одязі, почали переслідувати ОСОБА_9 . Останній, намагаючись уникнути затримання, побіг до будинку на АДРЕСА_2 , де його наздогнав ОСОБА_14 . Засуджений, усвідомлюючи, що перед ним працівник правоохоронного органу, перешкоджаючи своєму затриманню за вчинені протиправні дії, маючи умисел на вбивство ОСОБА_14 , здійснив у нього декілька пострілів із автомата, чим заподіяв вогнепального поранення лівої гомілки, а також двох проникаючих наскрізних вогнепальних поранень грудної клітки з ушкодженням внутрішніх органів, від яких потерпілий помер. Вчинивши вбивство, ОСОБА_9 зник із місця злочину. 
		8 липня 2010 року засуджений, узявши належний його батькові  ОСОБА_16 заряджений картеччю мисливський карабін «Сайга-12К», переховувався на горищі будинку на АДРЕСА_1 . У цей же день приблизно о 9-й год. працівники міліції ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_17 , працюючи над розкриттям убивства ОСОБА_14 , пред`явивши свої службові посвідчення, правомірно, за згодою ОСОБА_16 , зайшли до вказаного будинку і почали огляд сейфа зі зброєю. ОСОБА_9 , почувши, що згадані працівники знайшли автомат «АКС-74у», різну зброю, глушники, бойові припаси, маски та інші докази його провини, зрозумів, що його викрито. Тоді, коли працівники міліції пройшли до кімнати зі входом на горище,  ОСОБА_9 з метою запобігання виявлення ними доказів злочинної діяльності та подальшого його затримання, маючи умисел на їх вбивство, швидко спустився з горища і з близької відстані прицільно вистрілив із карабіна п`ять разів у ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , заподіявши цим кожному середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді чисельних вогнепальних дробових поранень. Як випливає з вироку, свого умислу на позбавлення життя працівників правоохоронних органів засуджений не довів до кінця, оскільки був затриманий, тобто з причин, що не залежали від його волі.
		Крім того, упродовж листопада 2008 року  липня 2010 року ОСОБА_9 вчинив незаконне поводження зі зброєю та бойовими припасами. 
		Так, на початку січня 2010 року ОСОБА_9 у невстановленої особи придбав сигнальний самозарядний пістолет «ZORAKI» моделі «914-5»,який переніс до місця свого проживання, переробив його на бойову зброю і зберігав. У цей же період часу в невстановленої особи він придбав стандартні шумові патрони умовного калібру 9 мм та кулі патронів 22 LR (калібру 5,6 мм, 5,8 мм), спорядив патрони цими кулями, виготовивши придатні для стрільби зі згаданого пістолета бойові припаси, які незаконно зберігав за місцем проживання.
		Також ОСОБА_9 незаконно придбав 40 патронів калібру 7,62x39 до автомата Калашникова, 22 патрони калібру 7,62 мм (7,62x39), переніс боєприпаси до місця свого проживання і зберігав до їх вилучення 8 липня 2010 року працівниками міліції при проведенні огляду будинку на АДРЕСА_1 . 
		На початку весни 2010 року засуджений у невстановленої особи придбав макет автомата Калашникова моделі «АКС-74у», переніс його за місцем свого проживання, де згодом переробив на бойову зброю та зберігав. 7 липня 2010 року він носив цей автомат, заряджений бойовими патронами калібру 5,45х39, і використав його під час убивства працівника міліції ОСОБА_14 . Указану зброю та 119 патронів до неї, які ОСОБА_9 незаконно придбав, перевіз, виготовив, носив і зберігав, було також вилучено 8 липня 2010 року під час огляду зазначеного будинку.
		У касаційній скарзі, як убачається з її змісту, захисник ОСОБА_5 , не оспорюючи доведеності вини засудженого у незаконному поводженні зі зброєю, бойовими припасами та опорі працівникам правоохоронного органу, правильності кваліфікації цих злочинів за ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 342 КК, просить на підставах, передбачених ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року, змінити вирок апеляційного суду, перекваліфікувати діяння ОСОБА_9 за епізодом від 8 липня 2010 року зі ст. 348 на ч. 1 ст. 122 КК і пом`якшити призначене останньому покарання. Суть доводів скаржника зводиться до того, що у справі не доведено обізнаності засудженого під час пострілів у ОСОБА_11 та ОСОБА_10 про їхній статус працівників правоохоронного органу; до відсутності у ОСОБА_9 умислу на вбивство згаданих потерпілих, вчинення щодо них протиправних дій лише з метою роззброювання останніх. На думку захисника, суд не дав належної оцінки зібраним доказам, унаслідок чого неправильно застосував кримінальний закон. Наголошуючи на відмові свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_18 ,  ОСОБА_19 від своїх показань на досудовому слідстві, захисник вважає необґрунтованим посилання на них у вироку на підтвердження винуватості засудженого. Також зауважує, що ОСОБА_9 заподіяв із непрямим умислом смерть працівникові міліції ОСОБА_14 . За твердженням скаржника, апеляційний суд при виборі заходу примусу всупереч ст. 65 КК не врахував повною мірою особи засудженого, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, визнав свою вину, щиро розкаявся, крім того, добровільно частково відшкодував потерпілому ОСОБА_13 завдану матеріальну шкоду, що є пом`якшуючою обставиною. На переконання захисника, апеляційний суд не мав правових підстав для призначення ОСОБА_9 найбільш суворого за видом покарання, передбаченого санкцією ст. 348 КК. Вважає, що згаданий суд належним чином не вмотивував своїх висновків і не навів у своєму рішенні вичерпних відповідей на доводи сторони захисту, викладені в апеляційних скаргах.
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , наводячи по суті аналогічні за змістом доводи тим, які містяться у скарзі захисника ОСОБА_5 , просить ухвалені щодо ОСОБА_9 вироки місцевого та апеляційного судів змінити: перекваліфікувати діяння засудженого за епізодом від 8 липня 2010 року зі ст. 348 на ч. 1 ст. 122 КК, призначивши за цим Законом покарання у виді виправних робіт; пом`якшити за ч. 2 ст. 342 КК покарання, обравши його не пов`язаним із позбавленням волі, і звільнити від нього на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 цього Кодексу, а також пом`якшити покарання за ст. 348 КК до позбавлення волі на певний строк й за сукупністю злочинів визначити такий же за видом остаточний захід примусу.
		У касаційній скарзі з доповненнями та змінами до неї засуджений ОСОБА_9 порушує питання про зміну вироків місцевого та апеляційного судів щодо нього на тих самих підставах, які вказували захисники. Вимоги засудженого зводяться до перекваліфікації його дій за епізодом від 8 липня 2010 року зі ст. 348 КК на ч. 1 ст. 128 КК і звільнення за цей та передбачений ч. 2 ст. 342 КК злочини від кримінальної відповідальності згідно з пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 49 КК відповідно, а також пом`якшення до 9 років позбавлення волі остаточного покарання, призначеного за сукупністю інших, вчинених ним суспільно небезпечних діянь (ч. 1 ст. 263 та ст. 348 КК). Аргументуючи позицію, скаржник указує, що суд усупереч статтям 323, 334 КПК неправильно визначив форму вини та мотиви злочину за епізодом убивства ОСОБА_14 . За твердженням засудженого, стріляючи в темний час доби у бік цього працівника міліції, він діяв без прямого умислу, інстинктивно з метою відвернути загрозу своєму життю. Також ОСОБА_9 вважає, що суд безпідставно відмовив стороні захисту у проведенні за цим епізодом відтворення обстановки та обставин події, чим порушив його право на захист. Наводячи свої обґрунтування, стверджує, що його дії стосовно ОСОБА_10 та ОСОБА_11 слід розцінити як уявну оборону. Проте суд при оцінці доказів не дотримався ст. 67 КПК 1960 року і дійшов помилкового висновку про доведеність вчинення засудженим замаху на вбивство працівників правоохоронного органу. Крім того, на думку  ОСОБА_9 , судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано всіх обставин, які мають правове значення при виборі заходу примусу, що потягнуло застосування до нього явно несправедливого через суворість покарання. Поряд із зазначеним у скарзі містяться посилання на застосування до ОСОБА_9 незаконних методів слідства тоді, коли він був затриманий і перебував у лікарні, а потім  у слідчому ізоляторі, внаслідок чого він вимушено обмовив себе у вчиненні розбійних нападів.
		На касаційну скаргу засудженого потерпілий ОСОБА_13 подав заперечення, в якому спростовує твердження сторони захисту щодо відшкодування йому матеріальної шкоди, а також зазначає про законність вироку апеляційного суду.
		Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого та його захисників, котрі, підтримавши подані касаційні скарги, просили ухвалити таке рішення, про яке зазначав ОСОБА_9 у своїй зміненій скарзі, думку прокурора про необґрунтованість вимог сторони захисту, перевіривши доводи, викладені у касаційних скаргах та у запереченнях потерпілого, дослідивши матеріали кримінальної справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.
		У цій справі касаційний суд має право скасувати або змінити рішення судів першої та апеляційної інстанцій виключно на підставах, визначених у ст. 398 КПК 1960 року, керуючись при цьому статтями 370372, 395 вказаного Кодексу. Отже, при перегляді справи в порядку касаційної процедури суд здійснює перевірку законності оспорюваних вироків із урахуванням цих норм права та дії процесуального закону в часі. 
		Обґрунтованість судових рішень у частині засудження ОСОБА_9 за незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами та за опір працівникам правоохоронного органу під час виконання ними службових обов`язків, юридична оцінка цих злочинів за ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 342 КК (у редакції від 5 квітня 2001 року), а також порядок формування й закріплення доказів на підтвердження доведеності цього обвинувачення у касаційних скаргах не оспорюються. 
		Разом із тим, при перевірці справи встановлено, що місцевий суд, кваліфікуючи діяння ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 263 КК і вказуючи, в числі інших, ознаку складу злочину  перевезення, допустив у вироку помилку, адже такої ознаки в диспозиції цієї статті (в редакції від 5 квітня 2001 року) немає. Оскільки апеляційний суд не виправив указаної помилки, вона підлягає усуненню в порядку ст. 395 КПК 1960 року шляхом зміни судових рішень й виключення зазначеної ознаки з кваліфікації згаданого діяння.
		За змістом касаційних скарг, у них також не заперечується те, що ОСОБА_9 , утікаючи від працівників міліції, які правомірно його переслідували з метою затримання, здійснив з автомата постріли і в такий спосіб протиправно заподіяв смерть працівникові правоохоронного органу  ОСОБА_14 . Не ставиться скаржниками під сумнів і наявність в цих діях засудженого складу окремого злочину, передбаченого у диспозиції ст. 348 КК, та його доведеність.
		Твердження у поданих скаргах про вчинення ОСОБА_9 вбивства  ОСОБА_14 з непрямим умислом є неспроможними, спростовуються зібраними у справі, ретельно дослідженими та докладно наведеними у вироках доказами, яким суди першої та апеляційної інстанцій дали належну оцінку в аспекті статей 65, 67 КПК 1960 року.
		Згідно з матеріалами справи ОСОБА_9 володів вогнепальною зброєю; він використав як знаряддя вбивства автомат «АКС-74у», що за своїми властивостями (характеристиками) має значну вражаючу силу, здійснив із нього декілька пострілів у працівника правоохоронного органу, спричинивши  ОСОБА_14 різних тілесних ушкоджень, у тому числі двох проникаючих наскрізних поранень грудної клітки з ушкодженням внутрішніх органів, від яких той помер на місці події. Зазначені фактичні дані ніким не оспорюються. Між тим вони у своїй сукупності та в поєднанні з попереднім опором працівникам міліції, намаганням засудженого всіма зазначеними способами уникнути затримання переконливо свідчать про усвідомлення останнім під час пострілів суспільно небезпечного характеру своїх дій, передбачення ним суспільно небезпечних наслідків і бажання їх настання. Тому такий висновок суду є обґрунтованим, а посилання в касаційних скаргах на протилежне  безпідставними.
		Не можна погодися і з доводами сторони захисту щодо порушень судами правил оцінки доказів й помилковості їх висновків про наявність у діянні засудженого за епізодом від 8 липня 2010 року складу злочину, передбаченого ст. 348 КК (у редакції від 5 квітня 2001 року).
		Як убачається зі справи, висунута засудженим на свій захист версія про його необізнаність під час пострілів у ОСОБА_11 та ОСОБА_10 стосовно їхнього спеціального статусу та про відсутність умислу на вбивство вказаних осіб ретельно перевірялася інстанціями нижчого рівня і свого підтвердження не знайшла, про що докладно зазначено в судових рішеннях. 
		Усупереч доводам скаржників висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні замаху на вбивство працівників міліції ОСОБА_11 та ОСОБА_10 у зв`язку з виконанням ними службових обов`язків було зроблено на підставі об`єктивно з`ясованих усіх обставин справи та безпосередньо досліджених у ході її розгляду доказів, оцінених відповідно до вимог процесуального закону з точки зору належності, допустимості, достовірності й достатності в їх взаємозв`язку.
		Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаних у судовому засіданні підсудного ОСОБА_9 , потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_19 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , ОСОБА_20 ; даних, що містяться у протоколах огляду місця події від 8 липня 2010 року, відтворення обстановки і обставин подій від 2 та 9 вересня 2010 року; експертних досліджень: судово-медичних № 3749ая10, 3750ая10 від 5 та 22 вересня 2010 року, № 4947-ая/10/8696 від 1 жовтня 2010 року, комплексних судово-балістичної та медичної № 4948-ая/10/8698, 4949-ая/10/8697 від 1 жовтня 2010 року, судово-балістичної № 6423/6424 від 23 вересня 2010 року, зміст яких докладно відображено у вироку місцевого суду й не оспорюється, а також на підставі наявних у справі інших доказів, у тому числі речових  мисливського карабіна 12 калібру «Сайга», гільз, пижів та фрагментів картечі.
		 Виконуючи законодавчі приписи, суд першої інстанції допитав ОСОБА_9 і з`ясував його позицію щодо пред`явленого обвинувачення, відповідно до якої останній заперечив вчинення ним інкримінованого замаху на вбивство працівників правоохоронного органу. Водночас засуджений визнав, що після подій 7 липня 2008 року він повернувся додому, поклав до сейфа автомат й, узявши карабін, сховався на горищі будинку, а наступного дня здійснив із цієї зброї 5 пострілів у потерпілих  ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , чим заподіяв їм поранень.
		 При відхиленні згаданої версії ОСОБА_9 щодо перебігу обставин подій та його невинуватості в інкримінованому за цим епізодом суспільно небезпечного діяння суд у вироку в числі інших доказів послався на показання потерпілих та свідка ОСОБА_17 .
		Згідно з матеріалами справи потерпілі та вказаний свідок у своїх показаннях суду зазначали, що 8 липня 2010 року вони виконували службове завдання з перевірки власників вогнепальної зброї, зайшли до будинку на  АДРЕСА_1 після того, як його господар ОСОБА_16 пересвідчився в їхньому статусі працівників правоохоронного органу. За змістом показань потерпілих, виявлення при огляді сейфа боєприпасів, глушників, незареєстрованого автомата «АКС-74у» та повідомлення свідком  ОСОБА_16 про можливу належність цієї зброї його сину, стало приводом для негайного з`ясування місця перебування засудженого через причетність останнього до вбивства працівника міліції ОСОБА_14 . За таких обставин ОСОБА_9 , який до цього переховувався на горищі будинку, почав стріляти з карабіна в потерпілих, спричинивши їм поранень. При цьому, за твердженням ОСОБА_11 , засуджений голосно висловив свій намір убити саме працівників міліції. Виходячи з показань потерпілих, умисел на вбивство ОСОБА_9 не зміг довести до кінця, оскільки йому було дано відсіч, застосовано табельну зброю, поранено і затримано.
		 Той факт, що засуджений першим застосував вогнепальну зброю, здійснивши з карабіна постріл в одного з потерпілих, підтвердила суду свідок ОСОБА_19 . 
		Також у ході судового слідства свідок ОСОБА_16 підтвердив пред`явлення працівником міліції службового посвідчення, виявлення в сейфі незареєстрованого автомата й потім стрілянини, внаслідок якої отримали поранень потерпілі та засуджений. 
		Крім того, згідно з висновком судово-балістичної експертизи мисливського карабіна «Сайга 12К» ємкість його магазину становить 5 патронів 12 калібру, що відповідає кількості здійснених засудженим пострілів у працівників правоохоронного органу. 
		У цій справі показання потерпілих є конкретними, вони узгоджуються насамперед із об`єктивними даними, що містяться у протоколі огляду місця події та в експертних висновках. Тому підстав недовіряти потерпілим у суду не було, а їхні показання обґрунтовано покладено в основу вироку.
		Водночас суд, аналізуючи і зіставляючи всі інші зібрані докази, відобразив показання свідків, які вони давали на різних процесуальних стадіях, що не є істотним порушенням ст. 323 КПК 1960 року, зважаючи також на приписи ст. 257 цього Кодексу в їх взаємозв`язку. При оцінці доказів суд дотримався правил ст. 67 вказаного Кодексу і, з`ясувавши всі обставини, які належать до предмета доказування, обґрунтовано визнав зібрані докази в їх сукупності достатніми для встановлення факту наявності суспільно небезпечного діяння проти авторитету органів державної влади та доведеності винуватості  ОСОБА_9 у його вчиненні. 
		Установивши із додержанням норм процесуального права (КПК 1960 року) фактичні обставини справи, відповідно до них місцевий суд кваліфікував вчинене ОСОБА_9 8 липня 2010 року діяння як замах на умисне вбивство працівників правоохоронного органу у зв`язку з виконанням ними службових обов`язків, із чим погодився апеляційний суд.
		Виходячи з установлених у справі її фактичних обставин, засуджений усвідомлював караність вчинених ним 7 липня 2010 року діянь, які полягали в опорі працівникам міліції та умисному вбивстві такого працівника, а також, що його будуть розшукувати працівники правоохоронного органу з метою затримання і притягнення до кримінальної відповідальності. Намагаючись уникнути цього, повернувшись додому, він поклав до сейфа автомат і згодом, заздалегідь озброївшись карабіном, переховувався на горищі будинку. Отже, прибуття працівників міліції вранці наступного дня не було для нього неочікуваним. ОСОБА_9 , зрозумівши, що його викрито, першим почав стріляти у правоохоронців і використав усю ємкість магазину «Сайги 12К». Наведені дії ОСОБА_9 без сумніву доводять, що 8 липня 2010 року він умисно стріляв у працівників правоохоронних органів у зв`язку з виконанням ними службових обов`язків і бажав настання їх смерті. Проте не довів свого умислу до кінця з причин, що не залежали від його волі. 
		Таким чином, юридично правова оцінка діяння за епізодом від 8 липня 2010 року за ознаками злочину, передбаченого ст. 348 КК (у редакції від 5 квітня 2001 року), є правильною. Тому доводи, наведені в касаційних скаргах, про те, що судами неправильно застосовано кримінальний закон та про необхідність перекваліфікації вчинених засудженим дій на статті цього Кодексу, які передбачають відповідальність за умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження або за необережне таке ушкодження (ч. 1 ст. 122, ст. 128 КК), а також про необхідність розцінювати винні дії як уявну оборону колегія суддів вважає неприйнятними.
		Що стосується посилань ОСОБА_9 у касаційній скарзі на порушення його права на захист через безпідставну відмову стороні захисту в повторному проведенні відтворення обстановки і обставин події за епізодом убивства ОСОБА_14 , а також на застосування до засудженого незаконних методів слідства під час його перебування після затримання в лікарні, а потім у слідчому ізоляторі, то вони спростовуються матеріалами справи. Як убачається з протоколу судового засідання від 11 червня 2015 року, захисник ОСОБА_21 відкликала своє клопотання про проведення згаданої процесуальної дії, при цьому жодних заперечень засуджений та інші учасники процесу не висловлювали. Крім того, прокуратура Харківської області за заявою ОСОБА_9 провела належну перевірку, за наслідками якої 30 січня 2014 року було винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діях співробітників міліції, які брали участь у затриманні ОСОБА_9 , а також під час чергування у лікарні, та співробітників СІЗО м. Харкова складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК.
		При виборі засудженому заходу примусу суд апеляційної інстанції, врахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, дотримався вимог статей 50, 65 КК.
		Призначене ОСОБА_9 за кожний злочин покарання у межах санкцій статей КК, за якими його засуджено, відповідає тяжкості цих злочинів та особі винного. 
		Вчинення засудженим двох особливо тяжких злочинів проти авторитету органів державної влади, наслідки одного з яких є незворотними (смерть працівника правоохоронного органу), а до цього ще опору працівникам міліції у поєднанні з тривалим незаконним поводженням із вогнепальною зброєю та бойовими припасами, свідчить про підвищену, надзвичайну небезпечність ОСОБА_9 для суспільства. З огляду на наведений обсяг та характер вчинених засудженим діянь, на особу винного, який є осудним, виявив явну зневагу до невід`ємного права людини на життя, апеляційний суд визнав за неможливе досягти мети виправлення ОСОБА_9 та попередження нових злочинів при застосуванні до нього покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Тому, належним чином умотивувавши своє рішення, суд призначив ОСОБА_9 за ст. 348 КК (у редакції від 5 квітня 2001 року) покарання у виді довічного позбавлення волі.
		Таке рішення апеляційного суду є справедливим, відповідає загальним засадам покарання та його меті, а постановлений у цій частині вирок  вимогам, зазначеним у ст. 378 КПК 1960 року.
		Зазначені стороною захисту обставини: укладення ОСОБА_9 шлюбу після ухвалення вироків, незадовільний стан здоров`я останнього та його дружини, переказ від імені засудженого певних коштів потерпілому  не є такими, що ставлять під сумнів обґрунтованість висновків апеляційного суду стосовно обраного виду покарання. Що стосується посилань скаржників на визнання засудженим своєї вини, щире каяття та непрофесійну поведінку працівників правоохоронного органу, то вони є неспроможними, оскільки суперечать матеріалам справи.
		З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав для пом`якшення покарання ОСОБА_9 , як про це йдеться в поданих касаційних скаргах. 
		У контексті наведеного не можна визнати переконливими й достатніми доводи засудженого та захисників про зміну судових рішень на зазначених у касаційних скаргах підставах. 
		Разом із тим, під час касаційної процедури було встановлено, що апеляційний суд допустив помилки, які стосуються питань застосування окремих норм матеріального права. 
		Згідно з положеннями ст. 74 КК особу може бути за вироком суду звільнено від покарання на підставах, передбачених ст. 49 цього Кодексу.
		У силу п. 3 ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення злочину середньої тяжкості минуло п`ять років.
		За матеріалами справи, ОСОБА_9 вчинив незаконне поводження зі зброєю та бойовими припасами впродовж листопада 2008 року  липня 2010 року. Тобто з часу припинення цього злочину до постановлення щодо нього апеляційним судом вироку минуло понад п`ять років, і після цього перебіг давності не переривався. 
		Зазначене суд апеляційної інстанції залишив поза увагою і не прийняв рішення відповідно до приписів статей 49, 74 КК щодо звільнення  ОСОБА_9 від покарання, призначеного йому за ч. 1 ст. 263 цього Кодексу (в редакції від 5 квітня 2001 року).
		Крім того, санкцією ч. 2 ст. 342 КК (у редакції від 5 квітня 2001 року) передбачено максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк до 2 років. Відповідно до положень ч. 2 ст. 12 КК цей злочин за класифікацією є злочином невеликої тяжкості. Однак апеляційний суд, звільняючи ОСОБА_9 від призначеного йому за ч. 2 ст. 342 КК покарання, замість п. 2 ч. 1 ст. 49 КК послався на п. 3 вказаної статті, який стосується злочинів середньої тяжкості. 
		Допущені помилки мають бути виправленісудом касаційної інстанції в порядку ст. 395 КПК1960 року.
		У зв`язку з наведеним необхідно виключити з вироку апеляційного суду й рішення про призначення засудженому остаточного покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК.
		Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування оскаржуваних вироків щодо  ОСОБА_9 (з урахуванням рішення апеляційного суду), при перевірці справи судом касаційної інстанції не встановлено. 
		Керуючись статтями 394396 КПК 1960 року, п. 15 розділуXI «Перехідні положення» КПК, колегія суддів
		 
		 у х в а л и л а:
		 
		Касаційні скарги засудженого ОСОБА_9 , захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_5 залишити без задоволення.
		Вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 червня 2015 року та вирок Апеляційного суду Харківської області від 3 квітня 2017 року щодо ОСОБА_9 в порядку ст. 395 КПК 1960 року змінити, виключити з кваліфікації діяння, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК (у редакції від 5 квітня 2001 року), ознаку складу цього злочину  перевезення.
		Указаний вирок апеляційного суду в тому ж порядку змінити: 
		- звільнити ОСОБА_9 від покарання, призначеного за ч. 1 ст. 263 КК (у редакції від 5 квітня 2001 року), на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК у зв`язку із закінченням строків давності; 
		- зазначити в резолютивній частині, що ОСОБА_9 підлягає звільненню від покарання, призначеного за ч. 2 ст. 342 КК (у редакції від 5 квітня 2001 року), на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК замість п. 3 цієї статті;
		- виключити з вироку рішення про призначення ОСОБА_9 покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК та вважати ОСОБА_9 засудженим до покаранняу виді довічного позбавлення волі, призначеного йому апеляційним судом за ст. 348 КК (у редакції від 5 квітня 2001 року). 
		У решті зазначені вирок місцевого суду (з урахуванням рішення суду апеляційної інстанції) та вирок апеляційного суду залишити без зміни. 
		 
		 Судді:
		 
		 
		 
		ОСОБА_22   ОСОБА_1  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...