Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/29228/15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 26.03.2018. Зареєстровано: 27.03.2018. Забезпечено надання загального доступу: 27.03.2018.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 березня 2018 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  910/29228/15 
		 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,
		за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Білоцерківвода" (далі - Товариство),
		представник позивача -  Декало Л.І. ( за довіреністю від 24.11.2017 №2806),
		відповідач - громадська організація "ІНФОРМАЦІЯ_10" (далі - Організація), 
		представник відповідача -  не з'яв., 
		третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета  спору, - фізична особа-підприємець Полочанінов Володимир Геннадійович (далі - Підприємець), 
		представник третьої особи - ОСОБА_7 - адвокат (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 11.02.2016 №КС5562/10),
		 
		розглянув касаційні скарги Товариства та Підприємця
		на рішення господарського суду міста Києва від 22.03.2017 (головуючий - суддя Гумега О.В.) та
		постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2017 (головуючий- суддя Пантелієнко В.О., судді: Верховець А.А. і Доманська М.Л.) 
		у справі №910/29228/15 
		за позовом Товариства     
		до Організації 
		про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації та 
		за позовом Підприємця
		до Організації 
		про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації.
		 
		За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		16.11.2015 Товариство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до     Організації про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації.
		 
		У подальшому ухвалою названого суду прийнято до розгляду позовну заяву Підприємця, і його залучено до участі у справі як третю особу, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору. 
		 
		Ухвалою того ж суду від 23.11.2016: залучено до участі у справі ОСОБА_9 (далі - ОСОБА_9.) як іншого відповідача;  провадження у справі припинено. 
		 
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2016 останню із зазначених ухвал скасовано, матеріали справи направлено до місцевого господарського суду для розгляду. 
		 
		Підставою звернення Товариства і Підприємця з відповідними позовами до Організації стали обставини, пов'язані з  розміщенням останньою у мережі Інтернет на сайті http://ІНФОРМАЦІЯ_3 недостовірної, на думку позивача та третьої особи, інформації про їх  господарську діяльність, чим порушено їх право на недоторканність ділової репутації.
		 
		Водночас судом першої інстанції у розгляді даної справи враховано, що його ухвалу від 23.11.2016 у цій же справі, якою, зокрема, було залучено до участі у справі ОСОБА_9, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3  як власника сайту ІНФОРМАЦІЯ_8, як іншого відповідача, скасовано в апеляційному порядку, причому відповідна постанова апеляційної інстанції набрала законної сили, не скасована, отже, ОСОБА_9 не є учасником судового процесу у справі № 910/29228/15. 
		 
		Рішенням господарського суду міста Києва від 22.03.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2017, у задоволенні позовних вимог Товариства і Підприємця відмовлено. 
		 
		Судові рішення попередніх інстанцій мотивовано тим, що Товариством і Підприємцем не доведено поширення саме Організацією (відповідачем) інформації, стосовно якої виник спір зі справи, і відсутня сукупність усіх обставин, які становлять склад правопорушення, щодо якого заявлено позовні вимоги. 
		 
		Товариство, посилаючись на прийняття оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить зазначені рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Так, згідно з доводами Товариства, викладеними в касаційній скарзі, судами: 
		 
		- не взято до уваги положення частини першої статті 4 Закону України "Про інформацію" та порушено приписи названого Закону та Модельного закону про інформатизацію, інформацію та захист інформації, прийнятого на двадцять шостому пленарному засіданні Міжпарламентської Асамблеї держав-учасниць СНД (Постанова від 26.11.2005 №26-7); 
		 
		- безпідставно використано рішення Європейського суду з прав людини у справі "Паеффген проти Німеччини" (далі - Справа "Паеффген проти Німеччини"); 
		 
		- не надано правової оцінки низці обставин, які безпосередньо стосуються справи, чим порушено вимоги статей 4, 43, 43 ГПК України, насамперед не враховано того, що саме Організації належить інформація на веб-сайтах http://ІНФОРМАЦІЯ_3,   ІНФОРМАЦІЯ_6. і самі веб-сайти. 
		 
		Аналогічні прохання й аргументи наведені у касаційній скарзі Підприємця. 
		 
		У відзивах на касаційні скарги Організація заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи, з посиланням на Закон України "Про телекомунікації";  наказ Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 25.11.2002 №327/225 "Про затвердження Порядку інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади та Порядку функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади" (далі - Наказ №327/225), про те, що: відповідач не має ніякого доступу до серверу сайту http://ІНФОРМАЦІЯ_3   (ІНФОРМАЦІЯ_6); виключне право на використання доменного імені є правом власності у змісті Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рішення у справі "Паеффген проти Німеччини"; розміщена на веб-сайті інформація не може бути неправдивою, і в мережі Інтернет неодноразово публікувалася інформація подібного характеру. У зв'язку з цим Організація просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.  
		 
		Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
		 
		Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що: 
		 
		- як зазначено Товариством, відповідач (Організація) ІНФОРМАЦІЯ_1 розмістив на своєму сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 статтю "ІНФОРМАЦІЯ_2" (далі - Стаття), роздруківку якої з названого веб-сайту в мережі Інтернет додано до позовної заяви Товариства.  Останнє стверджує, що подана у Статті інформація не відповідає дійсності, а поширенням такої інформації було завдано шкоди його (Товариства) діловій репутації; 
		 
		- за доводами Підприємця, поширена  у тій же Статті інформація "є окремою юридично значущою дією відповідача, яка тягне протиправні наслідки у вигляді розповсюдження брехні, що завдає шкоди діловій репутації" Підприємця, а сама інформація є неправдивою та безпідставною; 
		 
		- відповідна інформація, на думку Товариства і Підприємця, була поширена саме Організацією; 
		 
		- за наданими суду на його запит відомостями реєстратора доменного імені - ТОВ "ІНТЕРНЕТ ІНВЕСТ" останнє надає послуги лише з реєстрації доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_3 на підставі публічного (сервісного) договору, прийняттям умов якого є факт оплати послуги; також суд повідомлено про дистанційність процесу замовлення послуг у системі по реєстрації доменних імен через мережу Інтернет за допомогою сайту ІНФОРМАЦІЯ_4 про самостійність декларування замовником достовірності наданих даних, за які він несе відповідальність. У повідомленні того ж товариства вказано й анкетні дані, надані при реєстрації доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_3, -  ОСОБА_11, АДРЕСА_1 (з номером телефону та зазначенням електронної пошти); 
		 
		- крім того, ТОВ "Інтернет Інвест" на адвокатський запит повідомило, що: не проводить реєстрацію права власності на сайти, які розміщуються за адресами зареєстрованих доменних імен; у законодавстві України доменне ім'я не визначено як об'єкт тієї чи іншої форми власності. У зв'язку з цим Підприємцем стверджувалося про відсутність правових підстав для ототожнення доменного імені і сайту як об'єкта права власності особи, яка реєструє доменне ім'я; 
		 
		- матеріали справи не містять належних доказів того, що власник доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_3  (дані про якого надані суду ТОВ "Інтернет Інвест")  передав вказане доменне ім'я у власність чи в користування іншій особі, зокрема Організації, на підставі договору, а також і того, що користування доменним іменем ІНФОРМАЦІЯ_3     здійснюється без належної правової підстави, саме Організацією; 
		 
		- Організація подавала заявку № m201508669 про реєстрацію знака для товарів і послуг (далі - ЗТП) "ІНФОРМАЦІЯ_5",     стилізованого під восьмикутний знак дорожнього руху червоно-білого кольору, та отримала свідоцтво на цей ЗТП. Однак використання саме належного Організації ЗТП на веб-сайті  ://ІНФОРМАЦІЯ_3 (ІНФОРМАЦІЯ_6) належними доказами не підтверджується, а питання використання правомірності цього ЗТП іншими особами не є предметом розгляду в даному спорі; 
		 
		- адреса, зазначена на сайті http://ІНФОРМАЦІЯ_3 (ІНФОРМАЦІЯ_6), є такою: АДРЕСА_4 а  згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням Організації є: АДРЕСА_2 (на момент подання позовних заяв адреса Організації була такою: м.Київ, пров. Бехтерівський, 4А); 
		 
		- звернення Організації на ім'я прокурора Київської області з повідомленням про вчинення злочину вих. № 54 (за підписом Голови правління Організації) та прес-релізи від імені Організації у розділі "Новини", що були опубліковані на веб-сайті              ІНФОРМАЦІЯ_6 відповідно ІНФОРМАЦІЯ_7 не відносяться до  предмета спору в даній справі; 
		 
		- дослідження розділів сайту ІНФОРМАЦІЯ_8 не входить до предмета даного спору з урахуванням того, що матеріали справи не містять доказів належності цього сайту саме Організації; 
		 
		- оскільки не доведено поширення Організацією  інформації, з приводу якої виник спір, відсутні й підстави для доведення у розгляді справи того, чи стосується поширена інформація Товариства і Підприємця, чи є вона недостовірною (такою, що не відповідає дійсності) та чи призвело її поширення до порушення особистих немайнових прав Товариства і Підприємця.  
		 
		Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення заявлених у справі позовних вимог щодо захисту ділової репутації та спростування недостовірної інформації.
		 
		Дані вимоги обґрунтовувалися посиланнями на статті 16, 275, 277 Цивільного кодексу України, згідно з якими, зокрема: 
		 
		- кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений законом; 
		 
		- фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу; захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення;  
		 
		- фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації; спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію; поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює; спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена. 
		 
		Підставою для задоволення позову у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи є сукупність усіх обставин юридичного складу правопорушення, а саме: 
		- поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; 
		- поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
		- поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; 
		-  поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. 
		За відсутності хоча б однієї з наведених обставин підстави для задоволення позовних вимог відсутні. 
		 
		Попередніми судовими інстанціями у розгляді даної справи встановлено недоведеність Товариством і Підприємцем поширення інформації, з приводу якої виник спір зі справи, саме відповідачем (Організацією), а, отже, й відсутність сукупності обставин, які становлять склад правопорушення, що на нього посилалися Товариство і Підприємець. Наведене й стало підставою для відмови в задоволенні позовних вимог цих юридичної та фізичної осіб.  
		 
		При цьому саме на останніх у силу приписів статей 4, 43, 33 і 34 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи попередніми судовими інстанціями) покладався обов'язок доведення належними доказами тих обставин (у тому числі й зазначеної), на які вони посилалися як на підставу своїх вимог. 
		 
		Аргументи касаційних скарг висновків, покладених в основу оскаржуваних судових рішень, не спростовують з урахуванням такого.
		 
		Зазначене скаржниками розмежування понять автора поширеної інформації і власника веб-сайту, на якому розміщено інформаційний матеріал, власне, не є визначальним для розгляду касаційних скарг з даної конкретної справи, оскільки судами не встановлено і скаржниками в судах не доведено як те, що Організація була власником відповідного веб-сайту, так і те, що вона виступала власником спірної інформації, що саме вона, а не хтось інший, створила цю інформацію, набула її в певний спосіб від іншої особи (осіб) та поширила від свого імені  на носіях інформації. 
		 
		У цьому сенсі посилання скаржника на загальні положення статей 4 і 25 Закону України "Про інформацію", які містять визначення суб'єктів інформаційних відносин і поняття "інформація", не  свідчать про неправильне застосування (неврахування) судовими інстанціями положень названого Закону. 
		 
		Стосовно посилань скаржників на положення вже згаданого Модельного закону про інформатизацію, інформацію та захист інформації, які, на думку Товариства і Підприємця, порушені судами, Касаційний господарський суд зазначає таке. Згідно з частиною першою статті 4 ГПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи попередніми судовими інстанціями) господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Скаржником не обґрунтовано належності даного Модельного закону до кола зазначених актів законодавства. Більше того, у постанові Міжпарламентської асамблеї держав-учасників Співдружності Незалежних Держав (мовою оригіналу) "О гармонизации законодательства  государств - участников СНГ в области информации и связи", згідно з якою й прийнято цей Модельний закон, зазначено (пункт 3 названої постанови): "Направить указанные модельные законодательные  акты (тобто, в тому числі, й цей же Модельний кодекс) в парламенты  государств-участников Межпарламентской Ассамблеи СНГ и рекомендовать для использования в национальном законодательстве". Таким чином, відповідний Модельний закон має рекомендаційно-методичний, а не імперативно-розпорядчий характер, і притому для парламентів держав,  а не для юридичних чи фізичних осіб України. Тому у господарських судів не було підстав в обов'язковому порядку  керуватися цим документом у вирішенні спору з даної справи, і тим більше неможливо стверджувати про його порушення попередніми судовими інстанціями. 
		 
		Не приймається аргумент скаржників про те, що "судами не досліджено обставини того, яка особа здійснює оплату послуг хостингу (підтримання функціонування за плату на користь адміністратора) для доменних імен ІНФОРМАЦІЯ_3 та ІНФОРМАЦІЯ_8". Як вже зазначалося, статтями 4, 43, 33 і 34 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) обов'язок доведення обставин, зазначених як підстава позовних вимог, покладався на позивача, а не на суд. Сторона ж, яка не мала можливості самостійно надати докази, вправі була надати клопотання про їх витребування судом у порядку, що передбачався статтею 38 названого Кодексу (в тій же редакції ). Однак скаржниками не зазначено, що вони зверталися до суду з такого роду клопотаннями і що в задоволенні останніх  судом було безпідставно відмовлено. 
		 
		Касаційний господарський суд погоджується з посиланням попередніх судових інстанцій на Рішення у справі "Паеффген проти Німеччини", так само як і з пов'язаними з цим аргументами, наведеними у відзивах на касаційні скарги. У даному Рішенні, зокрема, вказувалося, що: власник доменного імені вправі самостійно визначати способи його використання (розмістити рекламу, сайт про послуги і товари, зробити доступ платним або безкоштовним, здавати доменне ім'я в оренду, продати його); тому виключне право на використання доменного імені має економічну цінність, а, відповідно, є правом власності у змісті статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 
		 
		Водночас Касаційний господарський суд не бере до уваги аргумент скаржників про те, що згадане Рішення Європейського суду з прав людини винесено не у справі проти України, а тому використання його судом в обґрунтування оскаржуваних судових рішень "є повністю безпідставним." Натомість статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику названого Суду як джерело права. А за визначенням, наведеним в абзаці п'ятому статті 1 названого Закону, практика Суду - це практика Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав  людини. З наведеного випливає, що суди України застосовують як джерело права усю практику Європейського суду з прав людини, безвідносно до того, чи йдеться про справи проти України, чи проти інших держав, які визнають юрисдикцію  названого Суду. Посилання є скаржників на визначення "рішення", яке вміщено в абзаці шостому статті 1 того ж Закону, свідчить лише про їх намагання підмінити поняття "практика" (згаданий абзац п'ятий статті 1 і стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") поняттям "рішення" (абзац шостий статті 1 цього Закону), з чим погодитися неможливо, оскільки ці два поняття ("практика" і "рішення") є відмінними одне від одного за своїм змістом і правовим характером, і вони чітко розрізняються в самому ж названому Законі.      
		 
		Стосовно аргумента касаційної скарги про те, що  "на сторінці 9 Постанови апеляційного суду (абзац 5) чітко зазначено, що у матеріалах справи містяться  належні докази, надані позивачем, на підтвердження нашої (тобто Товариства) правової позиції у справі, і разом з тим апеляційним судом відхилено нашу апеляційну скаргу", слід зазначити таке. По - перше, у згаданому положенні постанови апеляційної інстанції відсутнє слово "містяться". По - друге, наявність відповідних доказів спростовується усім подальшим змістом згаданої постанови, так само  як і рішенням місцевого господарського суду, яке тією ж постановою залишено без змін. 
		 
		Доводи скаржника щодо "тотожності інформаційного порталу "СТОПКОР" та знака для товарів і послуг "ІНФОРМАЦІЯ_5", право на яке зареєстроване за відповідачем", вже були предметом розгляду судів попередніх інстанцій, які в зв'язку з цим  з'ясували, що використання саме відповідачем належного йому ЗТП на веб-сайті    http://ІНФОРМАЦІЯ_3 (ІНФОРМАЦІЯ_6) належними доказами не підтверджується, - при тому, що питання правомірності використання цього ЗТП не відноситься до  предмета судового розгляду в даній справі (з чим суд касаційної інстанції погоджується). 
		 
		Те ж саме стосується доводів скаржників стосовно публікації 23.02.2016 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_8 прес-релізу з цитуванням керівника відповідача ОСОБА_12 та прес-релізу на тому ж веб-сайті у розділі "Новини" (ІНФОРМАЦІЯ_9). Судами так само з'ясовано й зазначено про відсутність доказів належності цього сайту Організації та про неналежність в цьому зв'язку дослідження  розділів сайту  stop.cor до предмета судового розгляду в даній справі. 
		 
		З приводу ж інших аргументів скаржника про те, що "відповідач повністю  асоціює себе з інформаційним порталом "ІНФОРМАЦІЯ_10", як-от: 
		 
		- посилання власника сайту на домен ІНФОРМАЦІЯ_6 на веб-сторінці "Історія та досягнення" - "ІНФОРМАЦІЯ_11"; 
		 
		- стосовно розділу "Фінанси"  веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_6, в якому вказано реквізити Організації; 
		 
		- щодо розділу "Місія та цінності" веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_6, - 
		 
		Касаційний господарський суд повторює, що обов'язок доведення відповідних обставин покладався на позивача і третю особу, а в разі неможливості подання суду відповідних доказів вони вправі були звернутися з клопотанням про їх витребування. Водночас скаржниками не зазначено й не обґрунтовано, що ними подавалися суду відповідні докази, але були залишені без дослідження  та оцінки, або що судом було необґрунтовано відхилено клопотання стосовно витребування доказів. 
		 
		Поряд з тим суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		 
		Тому невиконання стороною процесуального обов'язку щодо доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх, зокрема, вимог, не може бути надолужене в суді касаційної інстанції. 
		 
		Водночас Касаційний господарський суд бере до уваги та погоджується з доводами Організації, наведеними в її відзивах на касаційні скарги, оскільки такі доводи відповідають нормам матеріального і процесуального права та підтверджуються обставинами, встановленими попередніми судовими інстанціями. 
		 
		Таким чином, за результатами розгляду доводів касаційних скарг Касаційним господарським судом не виявлено визначених статтею 311 ГПК України підстав для скасування оскаржуваних судових рішень і ухвалення нового рішення. Натомість зазначені рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, в тому числі чинних на час їх ухвалення, а тому згідно із статтею 309 названого Кодексу вони підлягають залишенню без змін, а касаційні скарги - залишенню без задоволення. 
		 
		У зв'язку з цим, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржників витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги. 
		 
		Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківвода"  та фізичної особи-підприємця Полочанінова Володимира Геннадійовича залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 22.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2017 у справі             №  910/29228/15 - без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя                                                                                                        В. Селіваненко 
		 
		Суддя                                                                                                        І. Булгакова
		 
		Суддя                                                                                                                             Б. Львов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...