Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 911/3552/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 03.04.2018. Зареєстровано: 03.04.2018. Забезпечено надання загального доступу: 05.04.2018.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		    
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"22" березня 2018 р.                                     Справа № 911/3552/17  
		 Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Лилака Т.Д. за участю секретаря судового засідання Щотової Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
		за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави
		(адреса:01601,  м. Київ, ОСОБА_1 Українки, 27/2)
		до 1. Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області
		(адреса: 08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе вул. Святошинська буд. 29, код 04054628)
		     2. товариства з обмеженою відповідальністю Євро 2000
		(адреса: 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 1/2 код 31242050)
		про визнання недійсним рішення та договору оренди земельної ділянки 
		 
		за участю представників:
		прокуратури: ОСОБА_2, посвідчення №042854 видане 15.04.2016;
		відповідача 1: ОСОБА_3, довіреність №1/08-01 від 03.01.2017;
		відповідача 2: не зявились.
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держав звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області та товариства з обмеженою відповідальністю «Євро 2000», в прохальній частині позовної заяви перший заступник прокурора Київської області просить суд визнати недійсним рішення Вишневої міської ради від 29.05.2007 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокове користування на умовах оренди терміном на 25 років ТОВ «Євро 2000» для житлової та громадської забудови по вул. Святошинська у м. Вишневе Києво-Святошинського району; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 21.06.2007, по вул. Святошинській у м. Вишневе Києво-Святошинського району, з кадастровим номером 3222410600:01:009:0007, площею 10,2516 га, укладений між Вишневою міською радою та ТОВ «Євро 2000», зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, індексний номер 20483858 від 02.04.2015.
		10.01.2018 через канцелярію суду представник ТОВ «Євро 2000» подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності до позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави та відмовити у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави до Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області, ТОВ «Євро 2000» про визнання недійсним рішення та договору оренди земельної ділянки. Зазначає, що протягом вже більше 10 років органи державної влади неодноразово перевіряли законність цього рішення та укладеного на його підставі договору оренди землі.
		25.01.2018 через канцелярію суду представник Вишневої міської ради подав відзив на позовну заяву, в якому просив суд розглядати справу за наявними матеріалами та прийняти рішення згідно норм чинного законодавства.
		31.01.2018 через канцелярію суду заступник прокурора Київської області подав заперечення на заяву про застосування строків позовної давності.
		28.02.2018 через канцелярію суду представник відповідача подав доповнення до заяви про застосування наслідків спливу позовної давності.
		Розгляд справи неодноразово відкладався.
		Ухвалою господарського суду Київської області від 01.03.2018 постановлено закрити підготовче засідання у справі №911/3552/17, розгляд справи по суті призначено на 22.03.2018.
		Представник відповідача 2 в жодне судове засідання не зявився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.
		Ухвали Господарського суду Київської області від 01.12.2017, 11.01.2018, 01.02.2018, 15.02.2018 та 01.03.2018 направлялись відповідачу 2 з рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення на адресу, зазначену Позивачем у позові, яка відповідає адресі, зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб  підприємців, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб  підприємців та громадських формувань.
		Відповідно до правої позиції, викладеної в п.3.9.1  постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011  «Про деякі питання практики застосування  Господарського процесуального кодексу України  судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб  підприємців та громадських формувань), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
		Враховуючи те, що незявлення представника відповідача 2 не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача 2, за наявними у справі матеріалами.
		Заслухавши пояснення представника прокуратури та відповідача 1, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
		ВСТАНОВИВ:
		Судом встановлено, що рішенням Вишневої міської ради XIV сесії V скликання від 22.03.2007 «Про погодження місця розташування та надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокове користування на умовах оренди ТОВ «Євро 2000», для житлової та громадської забудови по вул. Святошинська» було погоджено місце розташування земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки в довгострокове користування на умовах оренди ТОВ «Євро 2000», для житлової та громадської забудови по вул. Святошинська, площею 10.2516 га (ріллі) з земель міської ради.
		29.05.2007 рішенням Вишневої міської ради XV сесії V скликання «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокове користування на умовах оренди ТОВ «Євро 2000», для житлової та громадської забудови по вул. Святошинська» був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки терміном 25 років ТОВ «Євро 2000» для житлової та громадської забудови по  вул. Святошинська загальною площею  10.2516 га (ріллі) з земель запасу міської ради. Надано ТОВ «Євро 2000» в користування, на умовах оренди терміном 25 років земельну ділянку для житлової та громадської забудови по вул. Святошинська площею  10.2516 га (ріллі, з земель запасу міської ради).
		В подальшому Вишневою міською радою (орендодавець) та ТОВ «Євро 2000» (орендар) 21.06.2007 був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення від 29.05.2007 XV сесії V скликання передає, а орендар приймає в строкове, платне користування земельну ділянку з цільовим призначенням для житлової та громадської забудови, за кадастровим номером 3222410600:01:009:0007, яка знаходиться м. Вишневе,                       вул. Святошинська.
		Вказаний договір оренди 02.04.2015 зареєстрований Реєстраційною службою Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		Прокурор наголошує, що рішення ради про затвердження проекту землеустрою та укладений на його підставі договір оренди земельної ділянки підлягають визнанню недійсними. Зазначає, що рішення Вишневої міської ради від 29.05.2007, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у довгострокове користування на умовах оренди ТОВ «Євро 2000» прийняте всупереч вимог ст. 19 Конституції України, ст. ст. 12, 20, 39, 116, 123, 124 Земельного кодексу України, ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації»,  ст. ст. 5, 21, 22 Закону України «Про основи містобудівництва» та ст. ст. 3, 22 Закону України «Про планування і забудову територій», у звязку з чим підлягає визнанню недійсним судом в порядку, передбаченому ст. ст. 21, 152, 155 Земельного кодексу України, ст. ст. 16, 21 Цивільного кодексу України.
		Предметом позову є вимога про визнання недійсним рішення Вишневої міської ради від 29.05.2007 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокове користування на умовах оренди терміном на 25 років ТОВ «Євро 2000» для житлової та громадської забудови по вул. Святошинська у м. Вишневе Києво-Святошинського району; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 21.06.2007, по вул. Святошинській у                   м. Вишневе Києво-Святошинського району, з кадастровим номером 3222410600:01:009:0007, площею 10,2516 га, укладений між Вишневою міською радою та ТОВ «Євро 2000», зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, індексний номер 20483858 від 02.04.2015.
		Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників присутніх сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Пунктом 3 ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. 
		Частиною 1  ст. 15 ЦК України  передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до ч. 1  ст. 16 ЦК України  кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Право на захист особа здійснює на свій розсуд (ст. 20 ЦК України).
		З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
		Відповідно     до  ст. 2     ГПК України  (у редакції, чинного на час звернення прокурора із позовом), господарський суд порушує справи, зокрема, за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених ч. 3  ст. 25 Закону України «Про прокуратуру». Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви в порядку, встановленому  ст. 63 цього Кодексу.
		Згідно зі ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України, про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
		У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.
		Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
		Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №3-рн/99, прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		Згідно рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №3-рн/99, поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обовязок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.
		Одночасно у відповідності до вищевказаного рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №3-рн/99 в основі поняття «інтереси держави» завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх субєктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств, з часткою державної власності в статутному фонді. Проте, держава, може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
		Відповідно до статті 188 Земельного кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснюється відповідно до закону.
		Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
		Таким центральним органом виконавчої влади відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 із змінами і доповненнями внесеними Постановами КМУ № 482 від 22.07.2016 та № 917 від 23.11.2016 «Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру» є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи.
		Відповідно до п. 5-1 зазначеної Постанови КМУ посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.
		Тобто, Держгеокадастр та його територіальні органи не наділені повноваженнями щодо звернення до суду з позовами про визнаннями недійсними наказів щодо розпорядження землями, договорів оренди землі, скасування записів про державну реєстрацію права на земельну ділянку та витребування з незаконного володіння земельних ділянок.
		Зважаючи на викладене та враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з відповідним цивільним позовом, прокурор пред'являє цей позов в інтересах держави як позивач.
		Так, ч. 1     ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»  (у редакції, чинного на час звернення прокурора із позовом)     представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
		За змістом ч. 3     ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»     прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, якою передбачена необхідність обґрунтування прокурором у суді наявність підстав для представництва.
		Відповідно до  ст. 13 Конституції України  земля є об'єктом власності Українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
		Так, згідно зі  ст. 12 Земельного кодексу України  (далі -  ЗК України), до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема,     розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього  Кодексу
		В даному випадку порушуються інтереси держави, оскільки незаконне прийняття оскаржуваного рішення суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.
		Таким чином, прокурор звернувся до суду з позовом самостійно в інтересах держави, виступаючи за процесуальним статусом позивачем у даній справі, що узгоджується з вимогами процесуального закону.
		Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
		Згідно з положеннями ст. 12 Земельного кодексу України (в редакції станом на 2007 рік) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
		Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 вказаного Кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішеннями виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
		В ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
		Відповідно до вимог ст. 124 Земельного кодексу України, (в редакції станом на 2007 рік), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
		Передача в оренду земельних ділянок юридичним особам із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.
		Відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.
		Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної міської ради, яка розглядає його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймає рішення про надання земельної ділянки.
		Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку її реєстрація проведена на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) 29.05.2007 «КВІЗ» ОСОБА_4
		Судом встановлено, що документація із землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки в оренду не розроблялась, що підтверджується листом ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 23.10.2015 № 01/04-05/637.
		Окрім того, вказаний проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду                ТОВ «ЄВРО 2000» не погоджувався у встановленому вимогами ст. 123 Земельного кодексу України уповноваженими на це державними органами.
		Вказане підтверджується листами відділу містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 20.10.2015 № 336, Київського обласного центру охорони і наукових досліджень памяток культурної спадщини від 20.10.2015 №6/360.
		Також, відповідно до інформації управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі від 12.10.2015 за матеріалами інвентаризації документація із землеустрою щодо вказаної земельної ділянки не обліковується.
		Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» (який був чинний на час прийняття спірного рішення міської ради) обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
		Згідно з ч. 4 ст. 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією.
		Відповідно до п. 3.5.7 Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 03.12.2004 № 391, висновки державної експертизи повинні мати відповідні реквізити - реєстраційні номери і дати, що збігаються з номером та датою реєстрації об'єкта у журналі обліку (реєстрації) об'єктів експертизи землевпорядної документації.
		Однак, в порушення зазначених вимог Закону державна експертиза проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «Євро 2000» не проводилась, що підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 03.03.2017, відповідно до якого згідно наявних журналів обліку (реєстрації) обєктів експертизи землевпорядної документації за 2007 рік відсутня відмітка про реєстрацію проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки ТОВ «ЄВРО 2000» на території Вишневої міської ради Києво-Святошинського району.
		Вищевказане свідчить про відсутність розробленого та затвердженого у відповідності до вимог ст. 123, 124 Земельного кодексу України проекту землеустрою щодо відведення в довгострокове користування на умовах оренди ТОВ «ЄВРО 2000» земельної ділянки площею 10,2516 га по                     вул. Святошинській у м. Вишневе Києво-Святошинського району.
		Крім цього, рішення Вишневої міської ради прийнято, а договір оренди укладено в порушення порядку зміни цільового призначення земельної ділянки.
		Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
		Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою.
		За ст. 39 Земельного кодексу України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.
		Відповідно до ст. 17 Закону України «Про основи містобудування» (чинний на час відведення спірної земельної ділянки) містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій. Містобудівна документація є основою для підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації; вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування.
		Відповідно до абз. 3 ст. 5, абз. 1 ст. 21, абз. 2 ст.22 Закону України «Про основи містобудування» при здійсненні містобудівної діяльності повинно бути забезпечено розміщення і будівництво обєктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів. Визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється на підставі затвердженої містобудівної документації та планів земельно-господарського устрою.
		Право на забудову (будівництво) виникає щодо земельних ділянок, визначених для містобудівних потреб містобудівною документацією, місцевими правилами забудови.
		Окрім того, відповідно до абз. 4 ст. 3, ст. 22 Закону України «Про планування і забудову територій» (чинний на час прийняття спірного рішення міської ради) рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань забудови та іншого використання територій, вибору, вилучення (викупу) і надання земельних ділянок для містобудівних потреб приймаються в межах, визначених законом відповідно до містобудівної документації за погодженням з спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури. При розробленні землевпорядної документації враховуються єдині умови і обмеження забудови та іншого використання земельних ділянок, визначені місцевими правилами забудови.
		Судом встановлено, що відповідно до Генерального плану м. Вишневе, який затверджений рішенням Вишневої міської ради від 18.01.2007, земельна ділянка, яка передана в оренду                      ТОВ «ЄВРО 2000», передбачалась під розвиток транспортної інфраструктури та розміщення паркового спортивно-розважального комплексу та спортивної школи (спортивно-розважальний комплекс, спортивна школа та озеленення території), а не житлової та громадської забудови.
		Окрім того, відповідно до Генерального плану міста Вишневе, затвердженого рішенням міської ради від 21.05.2009, вказана земельна ділянка передбачена для розміщення бізнес-парку (споруда ділового призначення та озеленення території). Вказане підтверджується листом                      ДП «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «ДІПРОМІСТО» від 27.11.2017 №3-3186.
		За таких обставин надання Вишневою міською радою земельної ділянки для житлової та громадської забудови суперечить затвердженій містобудівній документації, а саме Генеральному плану м. Вишневе, та здійснено з порушенням порядку зміни цільового призначення.
		Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).
		Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав є визнання судом незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, а також відновлення становища, яке існувало до порушення права.
		Згідно зі ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
		Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
		Окрім того, відповідно до вимог ст. 152 Земельного кодексу України передбачено захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
		Вимогами ст. 155 Земельного кодексу України передбачено визнання недійсним акту органу виконавчої влади або місцевого самоврядування, що порушує права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою.
		Отже, рішення Вишневої міської ради від 29.05.2007, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у довгострокове користування на умовах оренди ТОВ «Євро 2000» прийняте всупереч вимогам Конституції України, Земельного кодексу України, Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», Закону України «Про основи містобудівництва», що є підставою визнанню недійсним в порядку, передбаченому ст. ст. 21, 152, 155 Земельного кодексу України,  ст. ст. 16, 21 Цивільного кодексу України.
		Проте, відповідно до  ст. 256 ЦК України, позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини     (далі-ЄСПЛ) позовна давність     - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою     №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
		Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Положеннями ст. 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у п. 4 ч. 1 цієї статті зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється. Однак зазначена стаття за своєю суттю направлена на захист прав власників та інших осіб від держави.
		Оскільки держава зобовязана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.
		З огляду на статус держави та її органів як субєктів владних повноважень, положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які предявляються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, а на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як субєктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
		При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
		Визначення початку відліку позовної давності наведеного у ст. 261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті, перебіг позовної давності починається від дня. коли, особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
		Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), про обовязковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
		Відповідно до положень ч. ч. 2, 4 ст. 29 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення першого заступника прокурора з позовом) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
		Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
		Водночас,  ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-XII  (у редакції, на час прийняття спірних рішень)     визначено, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
		Органи прокуратури України, зокрема, становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; здійснюють свої повноваження на підставі додержання  Конституції України  та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів (ч.1  ст.6 Закону України «Про прокуратуру»).
		У свою чергу, відповідно ч. 3  ст. 9 Закону України «Про прокуратуру», прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські, транспортні та інші прирівняні до них прокурори, заступники і помічники прокурорів мають право брати участь у засіданнях Рад відповідного рівня, їх виконавчих комітетів, інших органів місцевого самоврядування.
		Повноваження прокурора при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням застосуванням законів визначалися ст. 20 цього Закону. Так, прокурору надавалося право витребовувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи.
		З метою забезпечення ефективності нагляду за додержанням і застосуванням законів у сфері охорони навколишнього природного середовища Генеральним прокурором України прийнято наказ № 3/2 від 23.10.2009 р. «Про особливості організації прокурорського нагляду за додержанням законів щодо охорони навколишнього природного середовища» (втратив чинність на підставі наказу Генерального прокурора України від 4.10.2011 р. № 3/2).
		Цим наказом (пункти 1 та 2), який в силу вимог п. 7 ч. 1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року був обовязковим для всіх органів прокуратури, зобовязано усіх підпорядкованих прокурорів здійснювати нагляд за додержанням законів у сфері охорони навколишнього природного середовища, зокрема за додержанням законів щодо охорони земельних ресурсів відповідно до функцій органів прокуратури та повноважень прокурорів, визначених законодавством.
		До того ж, наказом від 19.09.2005 № 3гн Генеральний прокурор України основним завданням наглядової діяльності прокуратури визначив захист гарантованих     Конституцією     та законами України прав і свобод людини і громадянина, державних та публічних інтересів. Із цією метою мало бути забезпечено нагляд за додержанням законів, передусім у діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, контролюючих та правоохоронних органів.
		Аналогічні вимоги до підпорядкованих прокурорів містять також і накази Генерального прокурора, зокрема, від 18.10.2010 № 3гн, від 12.04.2011 № 3гн, від 07.11.2012 № 3гн.
		Вказані накази, крім іншого, містять конкретні вказівки до прокурорів, а саме: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданнях цих органів.
		Відтак в органів прокуратури починаючи з червня 2007 року були усі правові підстави та можливості звернутися з відповідним позовом в порядку господарського судочинства в межах строку позовної давності, що зроблено не було.
		З огляду на зазначене суд вважає, що прокурор, з урахуванням наданих йому  законом  повноважень,     мав можливість і був зобов'язаний     отримати повну та достовірну інформацію про спірне рішення     у межах встановленого     законом     строку позовної давності. 
		Реалізуючи свої законні повноваження заступник прокурора Києво-Святошинського району у 2009 році звертався з адміністративним позовом в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель у Київській області про скасування рішення XV сесії V скликання від 29 травня 2007 «Про затвердження проекту землеустрою» та договору оренди.
		За наслідками його розгляду ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24.03.2009 року адміністративний позов повернуто прокурору, оскільки дана справа не була підсудна цьому суду. Дана ухвала є чинною та в апеляційному порядку не оскаржувалася.
		Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що прокурор звернувся до суду із позовом, зокрема, із вимогою про визнання недійсним рішення Вишневої міської ради від 29.05.2007 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокове користування на умовах оренди терміном на 25 років ТОВ «Євро 2000» для житлової та громадської забудови по вул. Святошинська у м. Вишневе Києво-Святошинського району - із пропущеним строком позовної давності.     
		Відповідно до ч.ч. 3, 4  ст. 267 ЦК України     позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		При зверненні до господарського суду Київської області перший заступник прокурора Київської області не ставив питання про поновлення строку позовної давності, тим більше не обґрунтовував та не наводив доказів поважності пропуску звернення до суду.
		Будь-яких заяв, клопотань про поновлення строку звернення до господарського суду в звязку з поважністю причин пропуску такого строку позивачем не заявлено.
		Прокуратурою Київської області не надано належних та допустимих доказів того, що у них існували об'єктивно непереборні, що не залежали від їхнього волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами обставини для своєчасного та в розумні строки вчинення такої процесуальної дії, як звернення до суду з позовом в межах строку позовної давності.
		Тому суд не має правових підстав для поновлення строку позовної давності.
		Вимога про визнання недійсним договору оренди є похідною від основної вимоги щодо визнання недійсним рішення від 29.05.2007 на підставі якого був укладений цей договір, тому в задоволенні вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 21.06.2007, укладеного між Вишневою міською радою та ТОВ «Євро 2000», суд відмовляє.
		Враховуючи вищезазначені обставини справи та правові норми,  суд не вбачає жодних правових підстав для визнання недійсними оспорюваного рішення, договору та задоволення позовних вимог .
		На підставі     ст. 129 ГПК України     судові витрати покладаються на прокурора.
		Керуючись ст.ст.  7,  42,  73-74,  77,  80,  86,  129,  201-221,  234-235 ГПК України, суд, -
		ВИРІШИВ:
		В задоволені позову відмовити.
		У судовому засіданні 22.03.2018 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.     Повне рішення складено 02.04.2018.
		Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення  відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
		Суддя                                                          Т.Д. Лилак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...