Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 363/5383/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, пов’язані із застосуванням Закону України ”Про захист прав споживачів”.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.04.2018. Забезпечено надання загального доступу: 05.04.2018.
Дата набрання законної сили: 12.03.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		12 березня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа №363/5383/14-ц
		 
		провадження № 61-9565св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), ЖуравельВ. І., Крата В. І.,            
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» 
		представник відповідача - Кахраманов РустамНураятович,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»  на рішення апеляційного суду Київської області від 07 вересня 2016 року в складі суддів: Таргоній Д.О., Голуб С. А., Іванової І. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») про розірвання договорів банківського вкладу та відшкодування моральної шкоди. 
		 
		В обґрунтування позовних вимог указував, що 25 березня 2013 року між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено договір банківського вкладу (про заощадження), згідно якого позивач передав відповідачу грошові кошти для розміщення на депозитний рахунок строком на 365 днів до 25 березня 2014 року в розмірі 100 тисяч гривень, з нарахуванням 18% річних.
		 
		04 квітня 2013 року позивач та ПАТ КБ «Приватбанк» уклали договір банківського вкладу (про заощадження), згідно якого позивач передав відповідачу грошові кошти для розміщення на депозитний рахунок строком на 365 днів до 04 квітня 2014 року в розмірі 20 тисяч гривень з нарахуванням 18% річних. 04 вересня 2013 року позивач та ПАТ КБ «Приватбанк» уклали договір банківського вкладу (про заощадження), згідно якого позивач передав відповідачу грошові кошти для розміщення на депозитний рахунок строком на 365 днів, до 04 вересня 2014 року в розмірі 100 тисяч гривень, з нарахуванням 18% річних.
		 
		На виконання умов вищезазначених договорів відповідач відкрив на ім'я позивача депозитні рахунки, на яких обліковувались суми вкладів. Відповідно до пункту 6 вказаних договорів вклад автоматично продовжено на один рік за кожним договором.
		 
		У жовтні 2014 року позивач звернувся до відповідача із заявою про дострокове розірвання вказаних договорів банківського вкладу та повернення вкладів з урахуванням відсотків, нарахованих відповідно до умов договору, однак відповідач листом від 06 листопада 2014 року відмовив у поверненні вкладів з посиланням на складнощі з обслуговування депозитів і рахунків, відкритих у відділеннях ПАТ КБ «Приватбанк», які знаходяться в АР Крим.
		 
		Вважаючи такі дії відповідача незаконними, позивач просив розірвати зазначені договори, стягнути з відповідача суми депозитів та відшкодувати завдану йому моральну шкоду.
		 
		Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 3 липня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
		 
		Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів на підтвердження розміру вкладів по депозитах на теперішній час або їх залишків у разі зняття коштів з депозиту. Крім того, вимога позивача про відшкодування моральної шкоди є похідною від вимог про розірвання депозитних договорів та стягнення сум депозитів, тому й відсутні підстави для задоволення позову і в цій частині.
		 
		Рішенням апеляційного суду Київської області від 7 вересня 2016 року позов задоволено частково. Розірвано договори банківського вкладу, укладені ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Приватбанк» від 25 березня 2013 року, №SAMDN25000734046139,  04 квітня 2013 року № SAMDN25000734328672 від 04 вересня 2013 року № SAMDN25000737428373. Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_4 333 963 грн 38 коп. за цими договорами.
		 
		Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_4 надав докази на підтвердження укладення сторонами договорів банківського вкладу та докази на підтвердження факту розміщення ним грошових коштів на зазначених депозитних рахунках, а відповідач не довів, що грошові кошти не обліковувалися на рахунках банку, тому позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають задоволенню. При цьому апеляційний суд відмовив у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, оскільки умовами договору строкового банківського вкладу відшкодування моральної шкоди не передбачено.
		 
		У вересні 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що матеріали справи не містять оригінали або належним чином завірені копії договорів банківських вкладів, а також докази внесення позивачем готівки у касу банку. Крім того, повернення вкладів повинно відбуватись за рахунок майна філій, що знаходяться на території АР Крим.
		 
		В частині відшкодування моральної шкоди рішення апеляційного суду ПАТ КБ «Приватбанк» не оскаржує. 
		 
		2 грудня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в даній справі. 
		 
		Статтею 338 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 
		 
		Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		14 лютого 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. 
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. 
		 
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		 
		Суди встановили, що31 липня 2013 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір банківського вкладу до 25 березня 2014 року. На виконання умов договору ОСОБА_4 вніс на депозитний рахунок кошти у розмірі 100 тис. грн з нарахуванням 18 % річних. 
		 
		4 квітня 2013 року між ОСОБА_4 та банком було укладено інший договір банківського вкладу зі строком дії до 4 квітня 2014 року, за яким він вніс на депозитний рахунок кошти у розмірі 20 тис. грн з нарахуванням 18 % річних. 
		 
		4 вересня 2013 року між ОСОБА_4 та банком було укладено ще один договір банківського вкладу, до 4 вересня 2014 року, за яким він вніс на депозитний рахунок кошти у розмірі 100 тис. грн з нарахуванням 18 % річних. 
		 
		Відповідно до пункту 6 вказаних договорів вклад автоматично продовжено на один рік за кожним договором.
		 
		У жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» із заявою про дострокове розірвання укладених між ним і банком договорів банківського вкладу від 31 липня 2013 року, 4 квітня 2013 року та 4 вересня 2013 року та повернення вкладів і нарахованих відсотків, однак отримав письмову відмову з посиланням на складнощі з обслуговуванням депозитів і рахунків, відкритих у відділеннях АР Крим.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. 
		 
		За змістом статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержанню, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
		 
		Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (в редакції, що діяла на час укладення спірних договорів банківського вкладу) (далі - Інструкція) банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки.
		 
		Пунктом 1.9 цієї Інструкції передбачено, що договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов'язаний надати клієнту під підпис.
		 
		Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями дідового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються; вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції).
		 
		Пункт 10.1 Інструкції передбачає, що після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після у кладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.
		 
		Згідно з пунктом 1.19 Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011р № 174 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) касові документи, що формуються із застосуванням платіжних пристроїв, мають містити такі обов'язкові реквізити: ідентифікатор банку (філії, відділення) або інші реквізити, за допомогою яких є можливість його ідентифікувати; номер платіжного пристрою; дату та час здійснення операції; суму та валюту операції; вид операції; реквізити електронного платіжного засобу, які передбачені правилами безпеки платіжної системи, якщо операція здійснювалася з її використанням; код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі; суму комісійної винагороди. 
		 
		Відповідно до пункту 1.22 цієї Інструкції, реквізити касових документів, що формуються із застосуванням  платіжних  пристроїв  за  результатами касових операцій, заповнюються як клієнтами, так і в автоматичному режимі платіжного пристрою, які використовують бази даних автоматизованої системи.
		 
		Банк (філія, відділення) зобов'язаний (зобов'язана/зобов'язане) надати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірня" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ (пункт 2.9 Інструкції).
		На підставі встановлених обставин справи та наданих позивачем копій договорів банківського вкладу від 31 липня 2013 року, 4 квітня 2013 року та 4 вересня 2013 року і копій квитанцій від 31 липня 2013 року, 4 квітня 2013 року та 4 вересня 2013 року, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведення позивачем факту укладення між сторонами договору банківського вкладу, внесення позивачем грошових коштів у заявленому ним розмірі. 
		Установивши зазначені обставини, а також те, що умовами договору передбачено право сторін достроково розірвати спірні договори, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для розірвання укладених сторонами договорів банківського вкладу та стягнення коштів з депозитних рахунків. 
		Доводи касаційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні оригінали або належно завірені копії спірних договорів та що повернення вкладів повинно відбуватись за рахунок майна філій, що знаходяться на території АР Крим аналогічні доводам, які були викладені відповідачем в запереченнях на апеляційну скаргу позивача, які були предметом апеляційного розгляду, і яким суд надав належну оцінку.
		 
		Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції  залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Керуючись статтями 400, 401 409 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,
		 
		 ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення. 
		 
		Рішення апеляційного суду Київської області від 7 вересня 2016 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		Судді:                                                                                     Н. О. Антоненко
		В. І.Журавель
		В. І. Крат

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...