Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/22959/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 18.04.2018. Забезпечено надання загального доступу: 18.04.2018.
Дата набрання законної сили: 12.04.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України        
		 
		12 квітня 2018 року                                                                     
		м. Київ                                                                  
		 
		справа № 761/22959/15-ц
		 
		провадження № 61-43св17 
		                                                                                                                           
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), 
		суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1,
		спадкоємці ОСОБА_2 - ОСОБА_3, ОСОБА_4,     ОСОБА_5,
		відповідачі: Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_6,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Перша Київська державна нотаріальна контора,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 червня 2016 року у складі судді Осаулова А. А. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 30 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Волошиної В. М., Панченко М. М., Музичко С. Г., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до Головного територіального управління юстиції в місті Києві, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Перша Київська державна нотаріальна контора, та просила визнати недійсним секретний заповіт подружжя, посвідчений 17 квітня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Степаненком В. Д. і зареєстрований у реєстрі за № 022, 023, визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 та на     1/2 частину машино-місця № 54 у підземному автопаркінгу цього ж будинку, на квартиру АДРЕСА_2, на домоволодіння і земельну ділянку, які знаходяться за адресою: вулиця Зелена, 7, село Тарасівка, Києво-Святошинський район, Київська область, на автомобіль марки «Мазда 6», 2005 року випуску, державний номерний знак     НОМЕР_1, на вклад у сумі 20 610,61 доларів США з відповідними відсотками, який знаходиться на депозитному рахунку НОМЕР_2, відкритому                   5 червня 2014 року у Печерському відділенні № 8 Київської регіональної дирекції Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль». 
		 
		В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що 17 квітня 2013 року вона разом з чоловіком ОСОБА_10 склали секретний заповіт подружжя та посвідчили його у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Степаненка В. Д., який згідно з повідомленням від 08 липня 2015 року припинив свою нотаріальну діяльність. Після смерті чоловіка вона ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою оформлення своїх спадкових прав як спадкоємця за законом звернулася до Першої Київської державної нотаріальної контори із заявою про оголошення секретного заповіту подружжя та оформлення свідоцтва про право на спадщину на своє ім'я, однак отримала відмову. Вважає секретний заповіт подружжя недійсним, оскільки заповіт подружжя та секретний заповіт є двома різними правочинами, які мають свою специфіку, порядок оформлення, вимоги щодо змісту та порядку посвідчення нотаріусом, а їх об'єднання в один правочин «секретний заповіт подружжя» є недопустимим з точки зору правової природи правочинів. Посилаючись на викладене, просила задовольнити позов.
		 
		Головне територіальне управління юстиції у місті Києві заперечило проти позову, посилаючись на те, що воно не є належним відповідачем у цій справі, оскільки відповідно до Закону України «Про нотаріат» управління юстиції не перебуває у трудових відносинах з приватними нотаріусами, у зв'язку з чим просило залучити його як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
		 
		Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва                       від 30 червня 2016 року позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.
		 
		Залишаючи без задоволення позов, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки позивач за життя чоловіка не скористалася своїм правом, наданим їй частиною третьою статті 1243 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), щодо відмови від спільного заповіту. ОСОБА_1 при вчиненні оспорюваного заповіту розуміла значення своїх дій та була обізнана з наслідками такого правочину.  
		 
		Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03 липня 2017 року, внесеною в журнал судового засідання, до участі у справі залучено спадкоємців ОСОБА_2 - ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5
		 
		Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, правонаступниками якої залучені                ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, відхилено, а заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 червня 2016 року залишено без змін.
		 
		Залишаючи без змін рішення місцевого суду, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування цими судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_2
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що ОСОБА_1 звернулася до Першої Київської державної нотаріальної контори із заявою про оголошення секретного заповіту подружжя та оформлення права на спадщину, яка залишилася після смерті її чоловіка. Однак 21 липня 2015 року вона отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку з тим, що нотаріусом відповідно до положень статей 1243, 1250 ЦК України на майно, зазначене у заповіті, було накладено заборону відчуження. Спадкоємці ОСОБА_10 не могли оформити та поділити спадкове майно, яке залишилося після його смерті, тому секретний заповіт подружжя є таким, що не відповідає законодавству України, порушує законні права                           ОСОБА_2 як співвласника і законні права спадкоємців за законом. Під час розгляду справи суди неповно з'ясували обставини, що мають значення для справи, висновки судів не відповідають обставинам справи, під час ухвалення судових рішень були порушені норми матеріального права. Цивільним законодавством встановлено, що заповіт подружжя та секретний заповіт є двома різними правочинами. ОСОБА_1 не була фахівцем у галузі права і їй не були відомі юридичні терміни та наслідки укладання і посвідчення секретного заповіту та спільного заповіту подружжя, вона не могла передбачити настання таких юридичних наслідків як відмова в оголошенні секретного заповіту подружжя та неможливість прийняття спадщини. З 21 липня 2015 року - дати винесення нотаріусом постанови про відмову в оголошенні заповіту - були порушені її права як власника                     1/2 частини спільного сумісного майна подружжя та її права як спадкоємця, оскільки вона не може прийняти спадщину, поділити спільне сумісне майно подружжя, що позбавляє її можливості володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. 
		 
		Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надійшло відзивів на касаційну скаргу.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення відповідають вимогам статей 213, 214, 315 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), щодо законності та обґрунтованості.
		 
		Судами встановлено, що 08 травня 1984 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_10 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_3. Після укладення шлюбу ОСОБА_11 приєднала до свого прізвища прізвище чоловіка і отримала подвійне прізвище ОСОБА_1. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 1243 ЦК України подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. 
		 
		Наведена норма закону дозволяє складання заповіту не однією особою, а двома, і вираження одночасно спільної волі двох осіб, а саме - подружжя. Такий вид заповіту може бути складений лише конкретно визначеними суб'єктами, тобто особами, які перебувають у зареєстрованому шлюбі. За заповітом подружжя спадкодавці заповідають тільки те майно, що набуте ними у спільну сумісну власність. 
		 
		Згідно з частиною другою статті 1243 ЦК України у разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті. 
		 
		Отже, предметом такого заповіту є майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і спадкування цього майна відбувається в декілька етапів: спершу успадковується частка у спільній сумісній власності одного з подружжя другим з подружжя, який його пережив, а після смерті останнього зазначене в заповіті майно успадковується спадкоємцями за заповітом. Тобто законом не передбачено право заповідачів на встановлення певних умов, за наявності яких виникає право на спадкування іншим подружжям, позбавлення його права на спадкування, передбачення заповідального відказу тощо, що дозволяється у випадку складання індивідуального заповіту.
		 
		Частиною третьою статті 1243 ЦК України передбачено, що за життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню. 
		 
		Таким чином, подружжя спільно або кожен з них окремо, за життя обох осіб, вправі змінити чи скасувати заповіт стосовно спільного майна. 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 1257 ЦК України недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. 
		 
		Аналіз зазначеної правової норми дає підстави для висновку про те, що якщо заповіт було складено подружжям, а потім один з подружжя відмовився від спільного заповіту, то розпорядження, від якого особа відмовилася, втрачає силу, але розпорядження іншого з подружжя залишається чинним. Разом з тим, у такому випадку чинне розпорядження є не чим іншим, як заповітом одного з подружжя стосовно належної йому частки у праві спільної сумісної власності. Тобто, майно в цьому разі не буде успадковуватися іншим з подружжя, а одразу перейде до зазначеного в заповіті спадкоємця.
		 
		Разом з тим чинне законодавство України дозволяє заповідачу скласти заповіт без можливості ознайомлення з його текстом до відкриття спадщини (секретний заповіт).
		 
		Відповідно до статті 1249 ЦК України секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує.
		 
		Судами встановлено, що 17 квітня 2013 року ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_10 вчинили секретний заповіт подружжя, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Степаненком В. Д. та зареєстрований у реєстрі.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Відділом реєстрації смерті у місті Києві                  12 листопада 2014 року.
		 
		Згідно з частиною четвертою статті 1243 ЦК України у разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.
		 
		Отже, чинним законодавством захищаються інтереси та остання воля заповідача, який помер.
		 
		Після смерті ОСОБА_10, 27 травня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Першої Київської державної нотаріальної контори про оголошення секретного заповіту подружжя та оформлення спадкових прав щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10
		 
		Постановою державного нотаріуса Першої Київської державної нотаріальної контори Кузьмич В. М. від 21 липня 2015 року відмовлено                                ОСОБА_1 в оголошені секретного заповіту подружжя та оформленні спадкових прав щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10
		 
		Відмовляючи в оголошенні секретного заповіту та оформленні спадкових прав щодо майна померлого, державний нотаріус виходив з того, що відповідно до положень статей 1243, 1250 ЦК України у разі смерті одного із подружжя частка у праві спільної сумісної власності переходить до другого подружжя, який його пережив, нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного в заповіті подружжя.  
		 
		Вважаючи порушеним своє право, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання секретного заповіту подружжя недійсним та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом. 
		 
		Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
		 
		Стаття 1243 ЦК України встановлює виняток з цього загального правила. Право скласти спільний заповіт має подружжя щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. 
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. 
		 
		Отже, заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо). 
		 
		Заповіт із вадами волі, тобто складений особою, волевиявлення якої не відповідало її дійсним намірам (внаслідок помилки, обману, насильства), може бути визнаний недійсним за позовом заінтересованої особи відповідно до вимог статей 229, 230, 231 ЦК України.
		 
		Заповіт може бути визнаний недійсним як повністю, так і частково. При цьому недійсність окремих частин заповіту не має наслідком недійсність його в цілому.
		 
		Пунктами 16, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що при вирішенні спорів у зв'язку зі спадкуванням за заповітом суд повинен застосовувати правила глави 85 ЦК України. Право на пред'явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, зокрема, недієздатною, малолітньою, неповнолітньою особою (крім осіб, які в установленому порядку набули повну цивільну дієздатність), особою з обмеженою цивільною дієздатністю, представником від імені заповідача, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно із частиною першою статті 1257 ЦК України є нікчемним, тому на підставі статті 215 ЦК України визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.
		 
		Залишаючи без задоволення позов, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що з часу складення спірного заповіту і до часу смерті ОСОБА_10 (ІНФОРМАЦІЯ_1) пройшов один рік і сім місяців. У вказаний період                           ОСОБА_1 (померла 22 жовтня 2016 року) не заявляла про порушене її право при укладенні спільного секретного заповіту подружжя, не скористалася своїм правом, визначеним частиною третьою статті 1243 ЦК України, щодо відмови від спільного заповіту подружжя за життя свого чоловіка ОСОБА_10 та не ставила питання про недійсність зазначеного заповіту. 
		 
		Суди повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну правову оцінку згідно зі статтями 57-60, 212-215, 303, 304, 316 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що цивільним законодавством встановлено, що заповіт подружжя та секретний заповіти є двома різними правочинами (заповітами), які мають свою специфіку, порядок оформлення, вимоги щодо змісту та порядку посвідчення нотаріусами, а їх об'єднання в один правочин «секретний заповіт подружжя» є недопустимим з точки зору правової природи правочинів, не заслуговують на увагу, оскільки норми ЦК України не містять заборони щодо складання секретного заповіту подружжя.
		 
		Зміст принципу дозвільної спрямованості цивільно-правового регулювання випливає із загального принципу приватного права: «дозволено все, що не заборонено законом».
		 
		Посилання у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_1 не була фахівцем у галузі права, а тому не могла передбачити юридичних наслідків складання секретного заповіту подружжя, є безпідставним, зважаючи на таке.
		 
		Згідно з протоколом про оголошення спільного секретного заповіту подружжя від 05 серпня 2017 року, складеним приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьмичем В. М. (частина перша секретного спільного заповіту подружжя), ОСОБА_10 і ОСОБА_1 цілком усвідомлюючи, зокрема зміст статей 1216-1308 ЦК України, користуючись повною цивільною дієздатністю і правом на заповіт, на випадок смерті одного з них, потім іншого (чи одночасної смерті обох) зробили спільне розпорядження щодо подальшої долі їхньої спільної сумісної власності. У випадку смерті одного із заповідачів його частка у спільній власності, об'єкти якої перераховані у преамбулі цього заповіту, повністю переходять у довічну одноособову власність другого з подружжя, який його пережив, з дня смерті померлого (частина друга статті 1243 ЦК України). Несвоєчасне розсекречення частини другої заповіту за умови, коли один з подружжя залишається живим і стає єдиним одноособовим власником всього майна, спотворює волевиявлення заповідачів, грубо порушує їх право на секретність заповіту і є навмисним передчасним розголошенням відомостей про його зміст, тобто суперечить Конституції України, принципам верховенства права, справедливості, добросовісності, розумності та іншим засад законодавства.
		 
		З наведеного випливає, що ОСОБА_1, укладаючи спільний заповіт подружжя, усвідомлювала значення своїх дій та розуміла наслідки їх вчинення. 
		 
		Посвідчення секретного заповіту подружжя відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства, що також підтверджується протоколом про оголошення спільного секретного заповіту подружжя, з якого вбачається, що спірний заповіт містився у конверті з написом «Ми, ОСОБА_10 та ОСОБА_1, склали цей спільний секретний заповіт подружжя і подали його нотаріусу у склеєному конверті 17 квітня 2013 року, про що і поставили свої підписи після цього тексту».  
		 
		Таким чином, доводи касаційної скарги повністю спростовуються встановленими судом наведеними вище обставинами справи і положеннями законодавства.
		 
		Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що цими судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. 
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		 
		Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 30 жовтня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		            
		                                                       
		ГоловуючийВ. А. Стрільчук  Судді:С. О. Карпенко   В. О. Кузнєцов   А. С. Олійник   С. О. Погрібний

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...