Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/37012/15-ц : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України; Заяви про перегляд заочного рішення.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.04.2018. Забезпечено надання загального доступу: 18.04.2018.
Дата набрання законної сили: 12.04.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова  
		Іменем  України
		 
		12 квітня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 761/37012/15-ц
		 
		провадження № 61-12130св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю.,                Штелик С. П.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідач - публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
		третя особа - Державна податкова інспекція в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа - Державна податкова інспекція в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, про визнання удаваним правочину, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 18 травня 2017 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Болотова Є. В., Поліщук Н. В.,             
		 
		ВСТАНОВИВ :
		 
		Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк»), третя особа - Державна податкова інспекція в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, про визнання укладеною угоди про припинення кредитного зобов'язання передачею позичальником відступного.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 08 травня 2008 року між нею та ПАТ «Альфа-Банк» укладено кредитний договір № 800003789, за яким банк надав їй кредитні кошти в сумі 200 000,00 дол. США для придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1, які вона зобов'язувалась повернути до 08 травня 2028 року та сплатити відсотки. Проте, у зв'язку з погіршенням фінансового становища вона своєчасно не виконувала умови кредитного договору, допустивши заборгованість, у зв'язку з чим у рахунок погашення заборгованості нею було передано банку для подальшої реалізації квартиру. 
		Кошти від реалізації квартири не були достатніми для погашення заборгованості, у зв'язку з чим ПАТ «Альфа-Банк» запропонувало змінити первісний спосіб виконання зобов'язання за кредитним договором, а саме на виконання договору шляхом передачі банку відступного в грошовій формі у сумі 10 000,00 дол. США та 99,66 грн судових витрат, та гарантував у такому випадку припинення зобов'язань за кредитним договором. 
		На момент оформлення угоди ПАТ «Альфа-Банк» надав для підписання додаткову угоду від 08 листопада 2012 року № 1 до кредитного договору, за якою останній залишив за собою право звільнити її від подальшого виконання зобов'язань за кредитним договором на підставі статті 605 ЦК України. Разом з цим ця угода не містила положень щодо припинення зобов'язань за кредитним договором шляхом сплати відступного чи прощенням боргу кредитором. 
		Незважаючи на те, що зобов'язання за кредитним договором припинились шляхом передання нею відступного у сумі 10 000,00 дол. США та 99, 66 грн, відповідач направив на адресу ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у                  м. Києві повідомлення від 21 травня 2014 року щодо нарахованого їй доходу у вигляді анулювання (прощення) заборгованості, чим безпідставно переклав на неї обов'язок щодо податкових зобов'язань в сумі 386 758,93 грн за прощеною кредитною заборгованістю. У той час, як ПАТ «Альфа-Банк» не могло бути прийнято жодного самостійного рішення про анулювання (прощення) суми боргу, оскільки виходячи із фактичних обставин погашення кредитної заборгованості відбувалося не шляхом звільнення позивача від подальшого виконання його обов'язків щодо повернення частини заборгованості, а шляхом припинення кредитного зобов'язання передачею відповідачу відступного. Ніякого доходу у зв'язку із припиненням кредитного зобов'язання вона не отримала, а тому дії ПАТ «Альфа-Банк» по направленню на адресу контролюючого органу повідомлення про прощення боргу й отримання нею додаткових матеріальних благ суперечать досягнутій домовленості між нею та відповідачем та вимогам чинного законодавства. 
		 
		У зв'язку з наведеним ОСОБА_4 просила суд визнати удаваним правочином додаткову угоду від 08 листопада 2012 року № 1 до кредитного договору щодо надання відповідачу права на її звільнення від виконання зобов'язань за кредитним договором у відповідності до положень статті             605 ЦК України та визнати укладеним 08 листопада 2012 року між нею та відповідачем договір про припинення кредитного зобов'язання за кредитним договором шляхом передання позичальником відступного на загальну суму 80 029,66 грн. 
		 
		Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 березня 2016 року позов задоволено. Визнано удаваним правочином додаткову угоду до кредитного договору від 08 травня 2008 року № 800003789, укладену                08 листопада 2012 року між ОСОБА_4 та ПАТ «Альфа-Банк», щодо надання ПАТ «АЛЬФА-БАНК права на звільнення ОСОБА_4 від подальшого виконання зобов'язань за кредитним договором у відповідності до                   статті 605 ЦК України. Визнано укладеним 08 листопада 2012 року між  ОСОБА_4 та ПАТ «Альфа-Банк» договір про припинення кредитного зобов'язання за кредитним договором від 08 травня 2008 року                                 № 800003789 шляхом передання позичальником відступного на загальну суму 80 029,66 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. 
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що погашення кредитної заборгованості відбувалося не шляхом прощення (анулювання в розумінні             пункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПКУ) боргу, звільнення позивача від подальшого виконання його обов'язків щодо повернення частини заборгованості, а шляхом припинення кредитного зобов'язання передачею відповідачу відступного в сумі 10 000,00 дол. США та 99,66 грн. При цьому, жодних додаткових благ позивач не отримувала, оскільки у даному випадку не мало місця прощення боргу за кредитним договором. У силу положень частини першої статті 235 ЦК України під додатковою угодою  від 08 листопада 2014 року № 1 до кредитного договору № 800003789 від               08 травня 2008 року в реальності приховувався зміст правочину щодо припинення кредитних зобов'язань шляхом передачі відповідачу відступного в грошовій формі у сумі 10 000,00 дол. США та 99,66 грн. 
		 
		Рішенням Апеляційного суду м. Києва 18 травня 2017 року заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання судового збору.
		 
		При цьому апеляційний суд виходив з того, що позивачем не було надано доказів на підтвердження того, що боржник замінив первісний предмет виконання іншим предметом, при чому таким, який не застерігався сторонами раніше при укладенні первісного договору сплативши 10 000,00 дол. США та кошти судового збору. Матеріали справи свідчать про відсутність доказів на підтвердження того, що при укладенні додаткової угоди її сторони приховали інший правочин, а саме те, що їх фактичні відносини припинилися внаслідок передання кредиторові позичальником коштів, які є відступними.
		 
		У червні 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин норми статей 235, 600, 605 ЦК України та помилково скасовано законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції. У даному випадку між сторонами досягнуто домовленості не лише щодо питання про припинення зобов'язання, але й щодо нового зобов'язання позивача сплатити у встановлений строк (до                 15 листопада 2012 року) грошові кошти у певній сумі (10 000, 00 дол. США та 99,66 грн) - відступне. Тому до зазначених правовідносин має бути застосовано норму статті 600 ЦК України, згідно якої зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного. Додаткова угода від 08 листопада 2012 року № 1 є правочином, при укладенні якого сторони приховали інший правочин, який вони вчинили, а саме угоду про припинення зобов'язання шляхом сплати відступного. Тому, жодних додаткових благ позивач не отримував, оскільки в даному випадку не мало місця прощення боргу за кредитним договором. 
		 
		Заперечення на касаційну скаргу відповідачем не подавалося.
		 
		02 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
		 
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		  
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		 
		Судами установлено, що 08 травня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 800003789, на підставі якого ПАТ «Альфа -Банк» надав позивачу споживчий кредит у сумі 200 000,00 дол. США на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1, яка придбавалась позивачем за договором купівлі-продажу нерухомості.
		 
		23 жовтня 2012 року у зв'язку з наявністю кредитної заборгованості позивача перед банком, ПАТ «Альфа-Банк» направив на адресу ОСОБА_4 гарантійний лист з пропозицією щодо дострокового закриття кредиту на вигідних умовах.
		 
		Відповідно до вказаного листа позивачу було запропоновано на дату проведення додаткової угоди оплатити 10 000,00 дол. США на погашення кредиту та судові витрати в розмірі 99,66 грн. При цьому відповідач гарантував, що у разі виконання пропозиції, припиняє дію кредитний договір із всіма змінами та доповненнями, а відповідно і всі зобов'язання покладені на позивача за умовами договору.
		 
		08 листопада 2012 року позивач прийняв пропозицію ПАТ «Альфа-Банк» щодо припинення кредитних зобов'язань, сплативши 10 000,00 дол. США (що за офіційним курсом НБУ на дату сплати становило 79 930,00 грн) та                      99,66 грн.
		 
		Після сплати зазначених коштів, цього ж дня між ОСОБА_4 та ПАТ «Альфа-Банк» укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 08 травня 2008 року № 800003789, другим пунктом якої визначено, що банк має право у відповідності до вимог статті 605 ЦК України звільнити позичальника від подальшого виконання зобов'язань за договором повністю або частково на розсуд банку.
		 
		Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. 
		 
		У пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», роз'яснено, що за удаваним правочином                    (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
		 
		Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
		 
		Як убачається з матеріалів справи сторони, підписуючи додаткову угоду             № 1, погодили змінити діючий порядок виконання позичальником зобов'язань щодо повернення заборгованості за договором, застосувавши до відносин, що склалися між сторонами на підставі договору, схему повернення заборгованості відповідно до продукту «Debt settlement» з встановленням процентної ставки за користування кредитом у розмірі 0,01 % річних (пункт 1). Також сторони дійшли згоди, що банк має право у відповідності до вимог статті 605 ЦК України звільнити позичальника від подальшого виконання зобов'язань повністю або частково на розсуд банку (пункт 2). Підписанням цієї додаткової угоди сторони погодилися, що позичальник зобов'язаний здійснювати платежі з повернення заборгованості за Договором , відповідно до умов Договору, цієї Додаткової угоди та Графіку платежів умови якого позичальником погоджені до підписання цієї додаткової угоди та підписаний кредитором примірник якого позичальник зобов'язаний отримати у кредитора самостійно. Також сторони погодилися, що графік платежів, підписаний кредитором не вимагає додаткового підпису позичальника та неотримання позичальником графіку платежів у кредитора, не звільняє позичальника від виконання своїх зобов'язань щодо повернення заборгованості за Договором (пункт 7).
		 
		Аналіз наведених норм матеріального права та умов додаткової угоди від            08 листопада 2012 року № 1 вказує на те, що висновок суду першої інстанції, що в реальності приховувався зміст правочину щодо припинення кредитних зобов'язань шляхом передачі відповідачу відступного в грошовій формі у сумі 10 000,00 дол. США (79 930,00 грн) та 99,66 грн, є помилковим. 
		 
		Згідно з статтею 600 ЦК України зобов'язання припиняється за згодою сторін  внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами. 
		 
		Відтак, за змістом статті 600 ЦК України передача відступного передбачає заміну первісного предмета виконання іншим.
		 
		Для припинення зобов'язання переданням відступного необхідна сукупність кількох умов, зокрема: згода сторін на таке припинення; узгодження сторонами розміру, строків і порядку передання відступного; факт передання боржником кредиторові відступного.
		 
		Обов'язковість досягнення згоди щодо припинення зобов'язань відступним тягне за собою необхідність відповідної фіксації такої згоди. Відступне має бути оформлене договором, в якому вказуються розмір відступного, порядок та строк його надання.
		 
		Таким чином апеляційний суд, урахувавши наведені норми матеріального права, дослідивши надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не було надано доказів на підтвердження того, що боржник замінив первісний предмет виконання іншим предметом, причому таким, який не застерігався сторонами раніше при укладенні первісного договору, сплативши 10 000,00 дол. США та 99,66 грн. та те, що фактичні відносини припинилися внаслідок передання кредиторові позичальником коштів, які є відступними, а не сплачені в рахунок погашення частини заборгованості за кредитним договором.
		 
		Висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
		 
		Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 про те, що додаткова угода від 08 листопада 2012 року № 1 є правочином, при укладенні якого сторони приховали інший правочин, який вони вчинили, а саме угоду про припинення зобов'язань шляхом сплати відступного, є помилковими, не ґрунтуються на матеріалах справи та нормах матеріального права, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, та фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня                 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Апеляційного суду м. Києва від 18 травня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді                                                                                                             А. О. Лесько 
		С. Ю. Мартєв 
		С. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...