Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/9094/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: 26.04.2018. Зареєстровано: 27.04.2018. Забезпечено надання загального доступу: 03.05.2018.
Дата набрання законної сили: 30.10.2018
Результат оскарження 03.04.2019 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ: скасовано рішення суду першої та апеляційної інстанції повністю і закрито провадження у справі
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  26.04.2018 Справа № 756/9094/15-ц
		                                                          
		  Ун.№756/9094/15-ц
		Пр.№2/756/1471/18
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		          11 квітня 2018 року             Оболонський районний суд м.Києва в складі:
		головуючого судді Майбоженко А.М.секретаря Сергеєвої Т.В.за участю   позивача представників позивачаОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 представника відповідачаОСОБА_7
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_8 про стягнення боргу,
		В С Т А Н О В И В:
		          15.07.2015 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 25 вересня 2006 року він передав відповідачу в борг 536 000 доларів США, які останній зобов'язувався повернути до 1 січня 2007 року, що підтвердив розпискою від 25 жовтня 2006 року. Оскільки відповідач борг повернув частково, а саме у сумі 10 400 доларів США, з урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив стягнути зі ОСОБА_8 заборгованість у сумі 525 600 доларів США та 3% річних від простроченої суми в сумі 549 984,51 грн.
		Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 липня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено. 
		Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.06.2017 року вищевказані судові рішення скасовані, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Ухвалою судді Оболонського районного суду м.Києва від 12.09.2017 року дану справу прийнято до свого провадження.
		В судовому засіданні позивач, допитаний за його згодою в якості свідка та його представники заявлені у справі вимоги підтримали, просили їх задовольнити. Зазначили про те, що на момент звернення до суду з даним позовом позивачем не пропущено строк позовної давності у зв'язку з його перериванням вчиненням відповідачем дій, які вказують на визнання боргу. Також клопотали перед судом про поновлення пропущеного строку позовної давності та захист прав позивача, якщо суд дійде висновку про пропуск такого строку.
		Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності до даних вимог та прийняти рішення про відмову у позові. Крім того, зазначав про те, що договору позики між позивачем та відповідачем не укладалось, гроші не передавались у борг, метою їх передачі було придбання земельних ділянок ОСОБА_9
		Заслухавши учасників справи, показання свідків, судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.
		За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.  Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).
		Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
		Підставою для пред'явлення позову позивачем зазначено невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором позики, що укладений між ними.
		На підтвердження укладання такого договору, позивачем представлено розписку від 25.10.2006 року, в якій відповідач ОСОБА_8 підтверджує, що отримав у борг у ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 536 000 доларів США, які зобов'язується повернути у строк до 01.01.2007 року (т.1 а.с.16).
		Відповідач, в особі свого представника, заперечував факт укладання договору позики, посилаючись на те, що між позивачем та відповідачем існували тривалі взаємовідносини, вони мали спільні бізнес-інтереси. Кошти за цією розпискою відповідачем не отримувались, він був посередником між ОСОБА_3 та ОСОБА_9, якому і були надані кошти для оформлення земельних ділянок для їх подальшого продажу.
		Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		На підтвердження заперечень щодо «безгрошовості» договору позики, його удаваності, а саме існування між сторонами договору інших домовленостей, які за своєю правовою природою не є договором позики, представником відповідача запрошено до суду в якості свідка ОСОБА_9 З показань вказаного свідка вбачається те, що він знайомий зі ОСОБА_8 з 2005 року, коли вони обоє були депутатами Києво-Святошинського району. Одного разу ОСОБА_8 поцікавився у свідка з приводу того, чи не бажають жителі Петрушанської сільської ради продати земельні ділянки. Свідок на той час працював директором приватного сільськогосподарського підприємства, здійснюючи діяльність на території цієї ради. Ним було скликано збори мешканців, які виявили бажання продати землю. Право власності на дані земельні ділянки оформлено не було, а тому він повідомив ОСОБА_8 про те, що необхідно оформити державні акти, для оформлення яких кожному жителю необхідно надати по 2000 доларів США. В 2007 році невідомі йому люди привезли гроші, всього більше 500 000 доларів, які він по відомості роздав жителям села для оформлення документів. Він сприймав цих людей як представників ОСОБА_8 Зі слів останнього йому було також відомо про те, що дані земельні ділянки зацікавили якогось «банкіра», він мав намір будувати на них котеджне містечко. Прізвище цього банкіра йому ОСОБА_8 не повідомляв. Після отримання державних актів ОСОБА_8 повідомив, що необхідність в подальшому оформлення землі відпала. В 2014 році ОСОБА_8 особисто прибув до нього та повідомив про те, що він має повернути кошти, передані в 2007 році і запропонував свідку зібрати їх. На вказане свідок повідомив ОСОБА_8, що це неможливо.
		Допитаний в якості свідка позивач ОСОБА_3 щодо обставин укладання договору позики повідомив наступне. Зі ОСОБА_8 знайомі з 2005 року. З 2007 року вони спільно вирішили займатись інвестуванням коштів у придбання землі. ОСОБА_8 на той час був депутатом Києво-Святошинської районної ради і очолював земельну комісію, у зв'язку з чим мав можливість допомагати у придбанні землі за ціни, нижче ринкової її вартості. В вересні 2006 року ОСОБА_8 запропонував йому придбати земельні ділянки на території Києво-Святошинського району. Оцінивши пропозицію з урахуванням власних інтересів, він (ОСОБА_3) повідомив ОСОБА_8, що його не цікавить цей проект, але зазначив, що може надати кошти ОСОБА_8 особисто, оскільки на той час між ними склались дружні відносини. В приміщенні «Родовід Банку» по вул.Сагайдачного, 19, ним (ОСОБА_3) були передані ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 536 000 доларів США, які останній зобов'язався повернути до 01.01.2007 року. Особа ОСОБА_9 йому не відома ніяких домовленостей з ним він не мав.
		Відповідно до ст.1051 ЦК України,  позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
		Відповідачем не подано суду будь-яких інших належних та допустимих доказів (окрім показань свідка ОСОБА_9.), які б вказували на те, що ним вчиняються дії, змістом яких є оспорення договору позики (з будь-яких підстав). 
		Оцінивши зібрані у справі докази в цій частині, суд вважає, що між позивачем та відповідачем 25.10.2006 року укладено договір позики грошових коштів у розмірі 536 000 доларів США строком до 01.01.2007 року, на підтвердження чого позичальником ОСОБА_8 представлена розписка. Вказане підтверджується змістом самої розписки, показаннями позивача ОСОБА_3, допитаного в якості свідка. З показань свідка ОСОБА_9, допитаного на підтвердження заперечень відповідача, встановлено, що з ОСОБА_3 він не знайомий, ніколи про нього не чув. В 2007 році отримав кошти від осіб, які, на його (ОСОБА_9) думку, були представниками ОСОБА_8 Ці кошти були спрямовані на оформлення права власності жителів Петрушанської сільської ради на земельні ділянки для їх подальшого продажу. Джерела отримання цих коштів ОСОБА_8 йому не відомі. Дані докази повністю узгоджуються між собою, спростовують заперечення відповідача щодо відсутності між позивачем та відповідачем договірних відносин щодо передання даних коштів та в своїй сукупності вказують на укладання між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 договору позики грошових коштів.
		Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		З урахуванням вказаного положення процесуального закону, інші докази, що подавались сторонами на підтвердження даної обставини (укладання договору позики, передача коштів на його виконання), зокрема покази інших свідків щодо їх обізнаності з приводу запозичення ОСОБА_3 коштів ОСОБА_8 є недопустимими, оскільки ст.1051 ЦК України дані обставини не можуть підтверджуватись показами свідків. 
		Отже, судом встановлено, що свої зобов'язання за договором позики щодо передачі коштів позивачем ОСОБА_3 виконані в повному обсязі. В порушення взятих на себе зобов'язань відповідачем ОСОБА_8 отримані грошові кошти у строк та на умовах, визначених договором, позивачу не повернуто.
		За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором позики призвело до виникнення заборгованості, про стягнення якої просить позивач.
		Так, позивач, посилаючись на часткове повернення грошових коштів відповідачем, а саме: 08.12.2009 року у розмірі 19 960 грн., що згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 2 500 доларів США; 28.02.2012 року у розмірі 40 000 грн., що згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 5 000 доларів США; 18.04.2014 року у розмірі 32 560 грн., згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 2 900 доларів США, просить суд стягнути частину позичених коштів, що відповідачем не повернута у розмірі 525 600 доларів США.
		Розписки про повернення частини грошових коштів від 08.12.2009 року, 28.02.2012 року та 18.04.2014 року надано позивачем при поданні позовної заяви (а.с.22-24 т.1). Даними розписками обґрунтовано позивачем вимоги щодо стягнення залишку коштів, які є неповернутими, а також переривання строку позовної давності. Доводи щодо переривання строку позовної давності при повернення коштів, підтверджених вказаними розписками, буде оцінено судом далі.
		Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		При вирішенні питання про обґрунтованість вимог про стягнення суми позики у розмірі 525 600 доларів США, суд, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу, суд вважає, що право на пред'явлення вимог про стягнення меншої суми, ніж обумовлено договором належить позивачу, зміна цих вимог судом в сторону збільшення є виходом суду за межі позовних вимог, що не допускається згідно ст.13 ЦПК України.
		З цих підстав обґрунтованим є пред'явлення вимог про стягнення вказаної суми з відповідача.
		Розрахунок трьох відсотків річних за період з 10.07.2012 року по 09.07.2015 року, який наданий позивачем до заяви про збільшення позовних вимог (а.с.78-99 т.1). Перевіривши проведений розрахунок, суд вважає, що вимога про стягнення трьох відсотків річних за період з 10.07.2012 року по 09.07.2015 року у розмірі 549 984,51 грн. відповідає вимогам закону.
		Відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог про стягнення боргу.
		Позивачем, в особі його представників, було зазначено про те, що строк позовної давності не сплив, оскільки відповідачем вчинялись дії щодо повернення частини коштів, що підтверджується розписками від 08.12.2009 року, 28.02.2012 року та 18.04.2014 року про отримання позивачем частини грошових коштів (а.с.109-110 т.1).
		            Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. 
		Відповідно до ч.1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
		Частиною 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. 
		Згідно з ч. 4 цієї статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Вирішуючи питання про сплив строку позовної давності, суд виходить з наступного.
		Відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
		Договір позики, який укладений між сторонами є строковим, оскільки сторонами погоджено, що позика має бути повернута позивачем в строк до 01.01.2007 року. У вказаний строк грошові кошти не повернуті. З позовом до суду позивач звернувся лише 14.07.2015 року.
		Обґрунтовуючи переривання строку позовної давності, позивач посилається на те, що відповідачем вчинялись дії, які свідчать про визнання ним боргу та підтверджується розписками від 08.12.2009 року, 28.02.2012 року та 18.04.2014 року про отримання позивачем частини грошових коштів.
		Судом встановлено, що 08.12.2009 року ОСОБА_8 а 16.04.2014 року ОСОБА_3 знаходились за межами території України, що унеможливлює висновок про те, що кошти, які передані на виконання умов договору позики дійсно повертались у обсязі та у дату, що зазначена у розписках. Показання свідків не можуть вважатись допустимим доказом на підтвердження цих обставин з урахуванням положень ст.1051 ЦК України та ч.2 ст.78 ЦПК України.
		Вказані розписки надані позивачем у копії, посилаючись на наявність їх оригіналу у відповідача. Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо повернення коштів відповідачем. Враховуючи відсутність оригіналів даних розписок, а також те, що з їх змісту неможливо встановити дійсні дії позичальника (відповідача у справі) щодо повернення коштів, оскільки вони не містять його підпису, з урахуванням відсутності інших допустимих доказів на підтвердження обставин щодо повернення коштів, суд вважає, що вказані розписки є недопустимим доказом у даній справі. 
		Інших доказів, які б вказували на переривання строку позовної давності судом не встановлено.
		З цих підстав, суд вважає, що на момент пред'явлення позову, позивачем ОСОБА_3 пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення суми боргу.
		Позивачем заявлено також клопотання про поновлення строку позовної давності. 11.11.2015 року з тих підстав, що позивач не міг захистити свої права та інтереси в суді, оскільки оригінал розписки від 26.09.2006 р. було вилучено співробітниками органів внутрішніх справ 07.04.2009 р. та повернуто лише у червні 2014 р. (а.с.122 т.1)
		На підтвердження даних обставин судом допитано в якості свідка ОСОБА_10, який повідомив про те, що надавав правову допомогу ОСОБА_3, який звернувся до нього з проханням посприяти в повернення документів, вилучених під час обшуку працівниками органів внутрішніх справ. Дані документи були повернуті позивачу, серед них знаходився оригінал розписки ОСОБА_8
		Представниками позивача надано ряд письмових доказів, зокрема копію протоколу обшуку від 07.04.2009 року, який проведений СУ ГУ МВС України в Донецькій області в офісі філії «Екойл Донецьк», з якого вбачається, що в ході обшуку вилучено ряд документів, зокрема «папка зеленого цвета с финансовыми документами», в якому знаходився оригінал розписки ОСОБА_8 від 25.10.2006 року.
		На запит суду, 29.01.2016 року Слідчим Управлінням ГУ Національної поліції в Донецькій області надано відповідь про те, що 07.04.2009 року СУ ГУ МВС України в Донецькій області в офісі філії «Екойл Донецьк» було проведено обшук, в процесі якого вилучено ряд документів, зокрема «папка зеленого цвета с финансовыми документами», в якому знаходився оригінал розписки ОСОБА_8 від 25.10.2006 року. Приблизно в червні 2014 року оригінал цієї розписки було повернуто адвокату ОСОБА_10 Документи щодо цього надати не представляється можливим, оскільки документи в справі №80-1794 знаходяться на окупованій території.
		Оцінюючи докази суд вважає необхідним зазначити, що оригінал розписки не перерахований окремо в протоколі обшуку, процесуальних документів щодо її вилучення та повернення представити не виявляється можливим, що ставить під сумнів докази, надані на підтвердження даних обставин.
		При цьому, суд вважає правильним зауважити, що відсутність оригіналу розписки не може свідчити про поважність причин пропуску строку позовної давності, оскільки право на пред'явлення позову не пов'язується з наявністю її оригіналу. Дане право могло б бути реалізоване позивачем у межах трирічного строку після спливу строку виконання зобов'язань з посиланням на відсутність оригіналу розписки. Процесуальним законом надано можливості суду сприяти в реалізації сторонами їх процесуальних прав шляхом витребування доказів, якщо витребування таких доказів у сторін викликає певні складнощі. 
		З цих підстав, сам факт відсутності оригіналу розписки у володінні позивача не може вважатись достатньою підставою для поновлення строку позовної давності.
		Повторне клопотання про поновлення строку позовної давності подано 20.03.2018 року, в якому представник позивача посилається на неможливість здійснити захист своїх прав в межах строку позовної давності у зв'язку з відсутністю оригіналу розписки, а також те, що 19.03.2012 року у зв'язку із замахом на життя позивача він залишив територію України та повернувся вперше лише в грудні 2012 року.
		Крім того, судом при розгляді справи також встановлено, що з моменту настання строку виконання ОСОБА_8 своїх зобов'язань за договором позики і до 2014 року ним не надавалось будь-яких заперечень щодо наявності у нього обов'язку щодо повернення коштів, що підтверджено в суді показаннями позивача ОСОБА_3, допитаного в якості свідка, а також показаннями свідка ОСОБА_11, яка була консультантом ОСОБА_3 з правових питань та в 2012-2013 року на його прохання приймала участь у переговорах зі ОСОБА_8 щодо новації його боргів перед ОСОБА_3 При цих переговорах оговорювались як борг за розпискою від 25.09.2006 року так і інші зобов'язання.
		ОСОБА_3, допитаний в суді в якості свідка зазначив, що основною підставою для не пред'явлення ним позовних вимог про стягнення боргу за договором позики від 25.09.2006 року слугувало саме те, що ОСОБА_8 до 2014 року ніколи не заперечував наявність боргу, їх дружні та довірительні відносини надавали можливість не сумніватись у цьому.
		Крім того, 19.03.2012 року на життя ОСОБА_3 було вчинено замах. Кримінальна справа щодо цього розглядається в суді. Після поранень та побоювань за своє життя, позивач залишив територію України на тривалий час (до грудня 2012 року).
		В даний час позивач позбавлений можливості захистити своє право на повернення боргу за договором позики, оскільки настання цивільно-правової відповідальності обмежено строком позовної давності, притягнення відповідача до кримінальної відповідальності у зв'язку з цим обмежено наявністю цивільно-правових відносин між ними. Намагаючись здійснити захист своїх прав, позивач 21.02.2018 року звернувся до Печерського УП ГУНП у м.Києві з заявою про вчинення відповідачем ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ст.190 КК України. Згідно відповіді до Печерського УП ГУНП у м.Києві від 22.02.2018 року, підстав для внесення заяви до Єдиного реєстру досудових розслідувань не має у зв'язку з наявністю цивільно-правових відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_8
		Відповідно до ч.5 ст.267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
		Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд зобов'язаний керуватись завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями у судовому процесі. 
		Засади (принципи) цивільного судочинства визначені ст.2 ЦПК України. Першим в їх переліку зазначено - верховенство права. 
		З урахуванням завдань цивільного судочинства, принципу верховенства права, суд вважає за необхідне зазначити, що право на справедливий суд (у розумінні ст.6 Конвенції) не є абсолютним, державою можуть встановлюватись обмеження у реалізації особою даного права з певною метою (ціллю), яка має бути легітимною.
		Європейський Суд з прав людини при розгляді справ, розглядаючи справи щодо ст.6 Конвенції у контексті дотримання стандарту справедливого суду в спорі щодо прав та обов'язків цивільного характеру звертав увагу на те, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давсності є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції. Встановлення таких строків має на меті ряд завдань, а саме забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитись нелегким завданням та запобігти несправедливості, яка може статись у разі, якщо суди змушені будуть вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
		Крім того, у рішенні Суду в справі «Станьо проти Бельгії» від 07.07.2009 року (скарга №1062/07), Суд зазначив, що неухильне застосування строку позовної давності без урахування конкретних обставин справи перешкодило заявникам у використанні засобу правового захисту, яке було їм доступне. Це обмеження права доступу до суду було неспівмірним до мети його застосування, а саме забезпечення правової визначеності і належного здійснення правосуддя.
		В справі, що розглядається судом, позивач позбавлений можливості у зв'язку зі спливом строку позовної давності захистити своє порушене право щодо повернення позики, докази, які надані ним на підтвердження укладання договору, його виконання сторонами, оцінені судом і є достатніми для висновку про те, що право позивача є порушеними. 
		Системний аналіз чинного законодавства, практики Європейського Суду з прав людини вказує на те, що сплив строку позовної давності не може вважатись безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, при розгляді справи суд має з'ясовувати всі обставини справи, докази, що подаються сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень. Окремо в таких випадках суд має з'ясовувати те, що саме перешкодило особі своєчасно використати спосіб правового захисту, визначений законом. Також, судом має бути надано належну оцінку доводам відповідача щодо прострочення позову, втрати чи неповноти доказів у зв'язку із плином часу.
		В справі, що розглядається судом встановлено ряд важливих обставин, сукупність яких вказує на необхідність судового захисту прав позивача та поновлення строку позовної давності у зв'язку з цим. Так, судом при вирішенні даного питання враховується те, що після укладення договору позики в 2006 році відповідач протягом тривалого часу зобов'язувався перед позивачем виконати свої зобов'язання, що підтверджується показаннями позивача, свідка ОСОБА_11, будь-яких дій, які б вказували на невизнання ним боргу, оспорення позики за цей період ним не вживалось. Крім того, в 2012 році на життя позивача здійснено замах, після чого він залишив на тривалий час територію України. Іншим шляхом, окрім стягнення боргу в судовому порядку, позивач позбавлений можливості захистити свої права. 
		При цьому, не може залишитись поза увагою суду той факт, що відповідач не спростував у встановленому законом порядку будь-які докази та позовні вимоги загалом, просив відмовити у задоволенні позову виключно з підстав пропуску строку позовної давності. Такі дії відповідача суд розцінює як ухилення від виконання зобов'язань, взятих на себе на підставі цивільно-правової угоди. 
		Обмеження доступу до суду у зв'язку зі спливом строку позовної давності не може вважатись співмірним до мети встановлення таких обмежень (правова визначеність, остоточність), в тому числі зважаючи саме на пасивну процесуальну поведінку відповідача, яка виразилась у відсутності дій щодо спростування доказів, неявці до суду для надання особистих пояснень, заслуховування яких могло б надати можливість спростувати інші зібрані у справі докази, встановити важливі для справи обставини, які б вплинули на ухвалене судове рішення.
		Суд вважає, що поновлюючи строк позовної давності щодо вимог про стягнення суми боргу, таке рішення відповідатиме вимогам чинного законодавства щодо справедливого судочинства, ніяким чином не порушує чи обмежує процесуальні права відповідача, оскільки його доводи щодо пропуску строку позовної давності оцінені судом та знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, відповідну оцінку таким доводам надано вище. 
		Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача у відповідності до положень ст.625 ЦК України трьох відсотків річних від суми боргу.
		Судом прийнято рішення про поновлення строку позовної давності до вимог про стягнення суми боргу. Клопотання про поновлення строку позовної давності заявлено лише щодо вимог про стягнення основної суми боргу, в цій частині суд прийняв рішення про поважність причин пропуску строку позовної давності та захистив права позивача. З огляду на обставини справи, те, що позивачем на момент звернення до суду пропущено строк позовної давності, підстав для покладення на відповідача обов'язку по стягненню трьох відсотків річних як плати за користування чужими коштами, суд не вбачає.
		З цих підстав, суд вважає правильним, задовольнити заявлені у справі вимоги частково за підстав та у обсязі, що зазначений вище.
		Судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України, 
		Керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України,  суд -
		 
		В И Р І Ш И В:
		Позовні вимоги ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Донецьк, ідентифікаційний код НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1) до ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця с.Нова Сарацика, Леовського району, Молдова, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2) про стягнення боргу - задовольнити частково.
		Стягнути з ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця с.Нова Сарацика, Леовського району, Молдова, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Донецьк, ідентифікаційний код НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1) 
		-525 600 (п'ятсот двадцять п'ять тисяч шістсот) доларів США, що станом на 11.04.2018 року згідно офіційного курсу Національного Банку України гривні до іноземної валюти еквівалентно 13 655 088 (тринадцять мільйонів шістсот п'ятдесят п'ять тисяч вісімдесят вісім) гривень - заборгованості за договором позики;
		-3 654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) гривень судового збору.
		В іншій частині позовних вимог - відмовити.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Апеляційного суду м.Києва через Оболонський районний суд м.Києва.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Суддя                                            А.М.Майбоженко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...