Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 352/1325/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 03.05.2018. Зареєстровано: 04.05.2018. Забезпечено надання загального доступу: 08.05.2018.
Дата набрання законної сили: 05.06.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 352/1325/17
		Провадження № 2-о/352/12/18
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		 
		24 квітня 2018 року                                     м. Івано-Франківськ
		Тисменицький районний суд Івано-Франківської області
		у складі: головуючого  судді           Струтинського Р.Р.
		з участю секретаря                    Бардюк-Кавецької Л.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1, яка діє від власного імені та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2, заінтересовані особи:Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,-
		в с т а н о в и в:
		     Заявниця 17.08.2017 р. звернулася до суду із заявою, в якій просить встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з малолітньою дитиною ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, у вересні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України. 
		Заяву обґрунтовувала тим, що вона народилася 14.11.1975 року в с. Карачіївці, Віньковецького району Хмельницької області. Була зареєстрована і проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3. Від шлюбу з ОСОБА_3, 11.04.2013 року народилася ОСОБА_2. Згідно до витягу про державну реєстрацію прав від 13.10.2011 року № 31656156 на праві приватної спільної часткової власності вона володіє кімнатами 451-458 у гуртожитку за адресою: м. Луганськ, вул. Совєтская, буд. 92а, блок 23. Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 31.08.2016 року за № НОМЕР_1 вона була вимушена переїхати з м. Луганськ до с. Клузів, вул. Польова, буд. 6Б/10 Тисменицького району, Івано-Франківської області, де постійно проживає, а отже дана адреса являється її фактичним місцем проживання. До вимушеного переселення з окупованої частини території Донецької області вона перебувала у декретній відпустці. Як загальновідомо, у кінці лютого  на початку березня 2014 року перекинуті з Росії війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. На думку заявників, перша фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов'язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань. А друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України, на думку заявників, розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєнні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки». До початку збройної агресії Російської Федерації та подальшої окупації частини території Донецької області, заявниця була повноправною громадянкою своєї держави, проживаючи на території Луганська, мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Після переїзду заявниці з дочкою довелося прилаштовуватися до нових життєвих умов. Заявниця вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Луганської області було порушено цілу низку її прав і свобод, передбачених Конвенцією «Про захист прав людини та основоположних свобод» від 04.11.1950 року. Отримані довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб №2613000165 та №2613000166 від 31.08.2016 року Управління праці та соціального захисту населення Тисменицької районної державної адміністрації, виданих на ім'я заявниці посвідчують лише факт вимушеного переселення з м. Луганська Луганської області до с. Клузів Тисменицького району Івано-Франківської області і не містять в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень. Звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту, що вимушене переселення з окупованої території Луганської області, Україна, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області, України, було обумовлено тим, що заявниця мала на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.
		Заявниця та її представник у судове засідання не з'явились, у поданій суду заяві представник заявниці просив справу розглянути у його відсутності та відсутності заявниці, просив заяву задоволити.
		Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином за адресою місця знаходження, не повідомив суду про причини неявки, не подав заперечення (відзиву).
		Представник заінтересованої особи Російської Федерації в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином за адресою місця знаходження, не повідомив суду про причини неявки, не подав заперечення (відзиву).
		 Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заява підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
		Встановлено, що заявниця ОСОБА_1 народилася 14.11.1975 року в с. Карачіївці, Віньковецького району Хмельницької області. Була зареєстрована і проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3. Від шлюбу з ОСОБА_3, 11.04.2013 року народилася ОСОБА_2. Згідно до витягу про державну реєстрацію прав від 13.10.2011 року № 31656156 на праві приватної спільної часткової власності заявниця володіє кімнатами 451-458 у гуртожитку за адресою: м. Луганськ, вул. Совєтская, буд. 92а, блок 23.
		Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 31.08.2016 року за № НОМЕР_1 ОСОБА_1 разом з малолітньою дочкою були вимушені переїхати з м. Луганськ до с. Клузів, вул. Польова, буд. 6Б/10 Тисменицького району, Івано-Франківської області, де постійно проживають, а отже дана адреса являється їх фактичним місцем проживання. Дані довідки не містять відомості щодо причин переселення.
		Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 1постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» вбачається, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
		Конституцією Українивстановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом (ч. 1-3,ст. 17 Конституції України).
		Згідно з пунктом 9 частини 1статті 85 Конституції України, до повноважень Верховної ОСОБА_4 України належить, зокрема, оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.
		     Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; є ОСОБА_4 Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює ОСОБА_4 національної безпеки і оборони України (пункти 1, 17, 18 частини 1статті 106 Конституції України).
		Відповідно до пунктів 19 та 20 частини першоїстатті 106 Конституції України, Президент України вносить до Верховної ОСОБА_4 України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
		Наведені вище положенняКонституції Українизнайшли свій розвиток у нормахЗакону України «Про оборону України»таЗакону України «Про правовий режим воєнного стану».
		Устатті 1 Закону України «Про оборону України»наведено визначення збройної агресії - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п'ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п'ятому - восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.
		Відповідно достатті 4 Закону України «Про оборону України», у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його ОСОБА_4 України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної ОСОБА_4 України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
		Згідно зістаттею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		З урахуванням наведених норм слід дійти висновку, що встановлення такого факту має безпосередній зв'язок та випливає із компетенції конституційних, політичних органів (суб'єктів) - Верховної ОСОБА_4 України, Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах.
		Підтвердженням такої позиції є прийняття парламентом та Президентом України низки актів, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Так, за приписамистатті 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», прийнятого Верховною ОСОБА_4 України 15 квітня 2014 року, цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
		У подальшому, Постановою Верховної ОСОБА_4 України від 27 січня 2015 року № 129-УІІІ затверджено Звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської ОСОБА_5 Європи, Парламентської ОСОБА_5 НАТО, Парламентської ОСОБА_5 ОБСЄ, Парламентської ОСОБА_5 ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, у якому зазначено наступне: Україна залишається об'єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна ОСОБА_5 України визнає Російську Федерацію державою-агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність ОСОБА_5 Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані "ДНР" і "ЛНР" визнати терористичними організаціями (абзаци 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абзац 12 Звернення).
		Також, ОСОБА_4 Рада України постановою від 21 квітня 2015 року № 337-УІІІ схвалила текст Заяви Верховної ОСОБА_4 України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», у абзаці першому пункту 1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року. У вказаній Заяві Парламенту також вказано, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України (абзац 3 пункту 4 Заяви), та наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов'язань, посягань на територіальну цілісність України, на які, в тому числі, посилаються і заявники в обґрунтування необхідності встановлення відповідного юридичного факту судом.
		     Частиною 1ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»передбачено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної ОСОБА_4 України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
		В Україні таким уповноваженим державним органом є ОСОБА_4 національної безпеки та оборони України.
		Відповідно достатті 107 Конституції України, ОСОБА_4 національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. ОСОБА_6 національної безпеки і оборони України є Президент України. Рішення ОСОБА_6 національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України.
		Президент України своїм Указом від 24 вересня 2015 року № 555 ввів у дію рішення ОСОБА_6 національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затвердив Воєнну доктрину України, у пунктах 3, 9, 11, 16, 17, 28-30, 36, 42, 49, 65 якої визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Крім того,Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 р. № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України»було затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, де зазначено м. Луганськ (Луганська міська рада).
		З огляду на викладене, факт збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України, є загальновідомим і не підлягає доведенню.
		Разом з тим, відповідно до ч. 3ст. 15 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», у разі якщо внутрішнє переміщення за обставин, передбачених устатті 1 цього Закону, спричинене військовою агресією іншої держави, військовим вторгненням, окупацією чи анексією території України, і цю територію покинули особи, що стали внутрішньо переміщеними особами, держава-агресор компенсує прямі витрати внутрішньо переміщених осіб, які виникли внаслідок вимушеного переміщення, а також всі витрати на приймання та облаштування зазначених осіб, що були здійснені за рахунок державного бюджету України та місцевих бюджетів, відповідно до норм міжнародного права.
		Відповідно до положеньст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
		Приписамист. 27 Конституції Українипередбачено, що кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
		 Даючи юридичну оцінку зібраним по справі доказам та виходячи з аналізу положень чинного законодавства України, судом встановлено, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України є загальновідомим і не підлягає доведенню.
		Враховуючи викладене, а також те, що заявниця переселилася з території Луганської області задля уникнення загрози життю, здоров'ю, свободи в результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт заявниці необхідно для визначення її статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р. (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.
		     На підставі наведеного, відповідно до ст.ст. ст. 8, ст. 21- 68 Конституції України, Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Закону України «Про оборону України», керуючись ст.ст.263-265, 319ЦПК України, суд,-
		у х в а л и в:
		     Заяву ОСОБА_1, яка діє від власного імені та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
		Встановити юридичний факт, щовимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з малолітньою дитиною ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, у вересні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Апеляційного суду Івано-Франківської області. 
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		Головуючий                                                      Р.Р.Струтинський

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...