Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 927/468/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 10.05.2018. Зареєстровано: 10.05.2018. Забезпечено надання загального доступу: 11.05.2018.
Дата набрання законної сили: 04.05.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		04 травня 2018 року 
		м. Київ
		Справа №  927/468/17 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Ткач І.В. - головуючий, Мамалуй О.О., Студенець В.І.,
		розглянув у порядку письмового провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Лайн Груп"
		про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 11.12.2017 
		(головуючий - Ємельянов А.С., судді Грек Б.М., Кондратова І.Д.)
		у справі № 927/468/17 Господарського суду Чернігівської області
		за позовом Акціонерного товариства "Тодіні Конструкціоні Дженералі С.П.А.", м.    Рим, Італія, в особі представництва "Тодіні Конструкціоні Дженералі С.П.А.", м.   Рівне
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Лайн Груп"
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне агентство автомобільних доріг України (Укравтодор)
		про стягнення 1 463 086,49 грн,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		1. Короткий зміст позовних вимог
		 
		1.1. У травні 2017 року Акціонерне товариство "Тодіні Конструкціоні Дженералі С.П.А." в особі представництва "Тодіні Конструкціоні Дженералі С.П.А." (далі - АТ "Тодіні Конструкціоні Дженералі С.П.А.") звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Лайн Груп" (далі - ТОВ "Транс Лайн Груп") про стягнення 1 463 086,49 грн. 
		 
		1.2. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідач зобов'язаний повернути йому грошові кошти, що становлять різницю між вартістю виконаних відповідачем робіт та перерахованих позивачем в їх оплату коштів, а також сум гарантійних утримань.
		 
		2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
		 
		2.1. 04.01.2013 АТ "Тодіні Конструціоні Дженералі С.П.А." в особі представництва "Тодіні Конструціоні Дженералі С.П.А." та Державним агентством автомобільних доріг України укладено контракт №1754/2/9-13 на виконання позивачем (підрядником) капітального ремонту автомобільної дороги М03 Київ-Харків-Довжанський. 
		 
		2.2. 01.04.2015 позивачем (підрядник) та відповідачем (субпідрядник) укладено контракт субпідряду №01-04/1/15. Умови розрахунків між сторонами викладено в ст.ст. 22.2, 23.1, 23.9, 23.10 цього контракту.
		 
		2.3. Розрахунок суми до оплати розраховується на підставі цін, зазначених у відомості обсягів робіт, у відповідності з п. 23.2, з урахуванням коефіцієнта, який визначається співвідношенням офіційного курсу євро, встановленого Національним Банком України на день підписання проміжного сертифікату до офіційного курсу євро встановленого Національним Банком України на день підписання сторонами відомості об'ємів робіт, який становить - 25,254831 грн за 1 євро на 01.04.2015 (п. 22.2 контракту).
		 
		2.4. При цьому, підрядник перераховує субпідряднику аванс у розмірі 10% від загальної договірної ціни робіт на розрахунковий рахунок субпідрядника протягом 5 робочих днів після отримання авансового платежу від основного замовника. Підрядник буде утримувати з вартості робіт вартість поставлених підрядником обладнання, матеріалів, оренди машини механізмів підрядника. 
		 
		2.5. З кожного проміжного платіжного сертифікату підрядник буде утримувати 10% суми платежу як гарантію виконання. Утриманні суми повертаються в наступному порядку: 50% - при підписанні сертифікату передачі на весь обсяг робіт або частину постійних робіт, решта - 50% в порядку, передбаченому основним контрактом.
		 
		2.6. В п. d ст. 24.1 контракту передбачено, що контракт вважається розірваним в правовому порядку, зокрема, на вимогу підрядника в односторонньому порядку. При цьому, останній повинен повідомити субпідрядника за 10 календарних днів до моменту розірвання цього контракту субпідряду. В такому випадку, після закінчення вказаного в цьому пункті терміну, контракт субпідряду вважається розірваним з наступного дня, без укладення додаткових угод. 
		 
		2.7. Предметом судового розгляду є вимога позивача про стягнення з відповідача 1    463    086,49 грн, що були отримані відповідачем, проте, підрядні роботи відповідної вартості останнім виконано не було. 
		 
		Так, позивач стверджує, що ним перераховано відповідачу 1    217    262,24 грн авансового платежу на виконання субпідрядних робіт за контрактом, що складає 10% від загальної ціни договору та 3    000    000,00 грн за виконання субпідрядних робіт, тобто разом 4    217    262,24 грн. 
		 
		В подальшому у позивача відпала потреба в отриманні від відповідача результатів робіт за контрактом, у зв'язку з чим, керуючись п. d ст. 24.1 контракту, позивач направив відповідачу повідомлення про розірвання контракту разом з вимогою повернути 1    463    086,49 грн. сплаченого авансу (4    217    262,24 грн сплачених грошових коштів + 250    379,61 грн гарантійних утримань - 3    004    555,36 грн вартості виконаних відповідачем на момент розірвання договору робіт).
		 
		3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції та постанови Вищого господарського суду України
		 
		3.1. 06 липня 2017 року рішенням господарського суду Чернігівської області, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2017, позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1    463    086,49 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Судові рішення мотивовані доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог.
		 
		3.2. 11 грудня 2017 року Вищий господарський суд України постановою залишив без змін рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2017.
		 
		Вищий господарський суд України погодився з висновком судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог на підставі ст.ст. 837, 843, 849, 854 ЦК України.
		 
		Також Вищий господарський суд України зазначив про те, що позивач належним чином скористався передбаченим ч. 4 ст. 849 Цивільного кодексу України та п. d ст. 24.1 контракту правом відмовитись від договору в односторонньому порядку, внаслідок чого укладений між сторонами контракт припинив свою дію, та вимагати повернення йому залишку грошових коштів у розмірі 1    463    086,49 грн. 
		 
		Крім того, судова колегія господарського суду касаційної інстанції зазначила, що в разі набуття однією із сторін майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання, таке набуття стає безпідставним, якщо відповідна правова підстава (у даному випадку договір) скасована, визнана недійсною, змінена або припинена. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 №6-100цс15.
		 
		У зв'язку з викладеним, касаційна інстанція відхилила твердження відповідача щодо неможливості застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України.
		 
		4. Короткий зміст вимог заяви про перегляд постанови Вищого господарського ссуду України
		 
		4.1. У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 11.12.2017, поданої з підстави, передбаченої пунктом 1 та 3 частини 1 статті 11116 ГПК України, ТОВ "Транс Лайн Груп", посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ст.ст. 653, 1212 ЦК України, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, просить скасувати зазначену постанову суду касаційної інстанції, постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2017, рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.07.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. 
		 
		4.2. В обґрунтування своїх доводів ТОВ "Транс Лайн Груп" долучило до поданої заяви копії постанов Вищого господарського суду України від 15.03.2017 у справі №910/10308/15, від 20.02.2013 у справі №5006/18/13/2012, від 06.11.2014 у справі №922/1136/13 та копії постанов Верховного Суду України від 25.02.2015 №3-11гс15 та від 24.09.2014 №6-122цс14.
		 
		5. Оцінка Верховним Судом наданих для порівняння постанов Вищого господарського суду України та Верховного Суду України
		 
		5.1. У справі № 910/10308/15, копію постанови в якій надано для порівняння, Вищий господарський суд України погодився з висновком судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову про визнання права власності ПАТ "Національна акціонерна компанія "Надра України" на частку у спільній частковій власності за договором про спільну діяльність №1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 у розмірі 35% вартістю 13    800    000,00 грн.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій, з висновками яких погодився і Вищий господарський суд України, виходили з того, що приписами чинного цивільного законодавства України не передбачено таких наслідків розірвання договору купівлі-продажу як повернення сторонами одна одній одержаного за правочином, тим більше не передбачено автоматичного поновлення права власності, яке в результаті укладення договору було набуте третьою особою. У цьому зв'язку господарськими судами було встановлено безпідставність заявлення вимоги про визнання права власності на підставі ст. 1212 ЦК України, яка за наявності між сторонами зобов'язальних відносин, не може бути підставою для визнання права власності на спірне майно.
		 
		У цьому зв'язку Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що предмети спору у зазначеній постанові Вищого господарського суду України та у справі, про перегляд якої подано заяву, є різними, у зв'язку з чим обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, не можна визнати подібними.
		 
		Отже, зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 11.12.2017 у справі №927/468/17, про перегляд якої заявлено, та зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 15.03.2017 у справі №910/10308/15, на яку посилається заявник як на доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, вбачається, що судові рішення у цих справах прийнято залежно від встановлених судами фактичних обставин справи та за різних предметів позовних вимог, тому зазначене судове рішення не є доказом підстави перегляду, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК України.
		 
		5.2. У справі №5006/18/13/2012, копію постанови в якій надано для порівняння, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримані останнім від позивача як оплата виконаних за таким договором робіт, а отже, за наявності правової підстави.
		 
		Отже, господарські суди дійшли висновку про те, що за умови існування між сторонами договірних правовідносин, неналежне виконання відповідачем умов договорів може слугувати підставою для відповідальності, а не підставою для повернення коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України.
		 
		Отже, зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 11.12.2017 у справі №927/468/17, про перегляд якої заявлено, та зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 20.02.2013 у справі №5006/18/13/2012, на яку посилається заявник як на доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, вбачається, що судові рішення у цих справах прийнято залежно від встановлених судами фактичних обставин справи, зокрема у справі №5006/18/13/2012 заявлені вимоги на підставі ст. 1212 ЦК України, тоді як на час розгляду справи між сторонами існували договірні відносини, тобто правова підстава отримання оспорюваних коштів не відпала. Таким чином, зазначене судове рішення не є доказом підстави перегляду, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК України.
		 
		5.3. У справі №922/1136/13, копію постанови в якій надано для порівняння, Вищий господарський суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що правовідносини між сторонами у справі виникли з укладеного між сторонами договору №11767-РД-1 від 01.07.2011 про оплатне виконання замовлення з розробки та впровадження корпоративної інформаційної системи обліку господарської діяльності підприємства, який за своєю правовою природою є договором підряду.
		 
		Судами також встановлено, що грошові кошти в розмірі 1    978    729,85 грн, в тому числі і заявлена до стягнення сума в розмірі 972 294,11 грн, були перераховані позивачем на рахунок відповідача на виконання умов договору як оплата за виконані відповідачем роботи, передбачені договором № 11767-РД-1 від 01.07.2011. При цьому, 18.07.2012 договір підряду № 11767-РД-1 від 01.07.2011 було розірвано внаслідок односторонньої відмови від нього замовника. 
		 
		Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків. Згідно з ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. 
		 
		Вищий господарський суд України виходив з того, що спірні правовідносини, що склалися між сторонами у справі, виникли з укладеного між ними договору підряду №11767-РД-1 від 01.07.2011, тобто мають договірний характер, а кошти, які TOB "ТК "Урожай" просить стягнути з ТОВ "IC-Теллур", отримано останнім як оплату за роботи, які повинні бути виконані за договором, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому не може бути витребувано відповідно до положень ст. 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.
		 
		Оскільки правовідносини сторін у справі №922/1136/13 регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо вимоги повернути замовнику попередньо сплачені кошти у зв'язку з неналежним виконанням підрядником умов договору, Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що господарські суди неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, зокрема ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
		 
		Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних судових рішень у подібних правовідносинах. 
		 
		5.4. Також скаржник додав до заяви копії постанов Верховного Суду України від 25.02.2015 №3-11гс15 та від 24.09.2014 №6-122цс14.
		 
		У постанові Верховний Суд України від 25.02.2015 №3-11гс15 висловив правову позицію про те, що аналіз ст. 1212 ЦК України свідчить, що зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
		 
		Відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.
		 
		Так, між сторонами було укладено договори про відчуження та реалізацію військового майна на зовнішньому ринку, кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримано останнім як розрахунок за реалізоване військове майно, отже, такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому їх не може бути витребувано у порядку статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. 
		 
		У постанові Верховний Суд України від 24.09.2014 №6-122цс14 висловив правову позицію про те, що між сторонами існують договірні відносини. Той факт, що, як вказав суд касаційної інстанції, договір сторонами укладено у формі, яка не відповідає вимогам закону, не свідчить про те, що він не є укладеним. Разом з тим, правила ст. 1212 ЦК України застосовуються тоді, коли майно передано на виконання юридично ще не укладеного договору. Отже, оскільки відносини, які склалися між сторонами, є договірними, то судом помилково застосовано до них ст. 1212 ЦК України. 
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		6.1. Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Верховний Суд виходить з такого.
		 
		6.2. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		 
		Відповідно до вимог ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		 
		Тобто укладаючи контракт, сторони дійшли згоди та визначили умови останнього, зокрема, щодо можливості розірвання цього контракту.
		 
		Так, в статті 24.1 (а) контракту визначено, що останній вважається розірваним в правовому порядку, зокрема, у випадку розірвання основного контракту.
		 
		Положеннями ст. 24 контракту передбачено правове розірвання контакту, а саме в п. "d" зазначено, що контракт вважається розірваним в правовому порядку, зокрема: на вимогу підрядника в односторонньому порядку, при цьому останній повинен повідомити субпідрядника, за 10 календарних днів до моменту розірвання цього контракту субпідряду. В такому випадку, після закінчення вказаного в цьому пункті терміну, контракт субпідряду вважається розірваним, з наступного дня, без укладення додаткових угод.
		 
		6.3. Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
		 
		Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
		 
		Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
		 
		Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
		 
		Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
		 
		За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
		 
		Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
		 
		Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
		 
		Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
		 
		Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
		 
		Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		 
		Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
		 
		Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
		 
		Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
		 
		Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
		 
		Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
		 
		Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 №6-100цс15. 
		 
		Крім того, у постановах Верховного Суду України від 25.02.2015 №3-11гс15 та від 24.09.2014 №6-122цс14, копії яких додано до заяви, також висловлено позицію про те, 
		договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України. При цьому, на час звернення з позовом у зазначених справах договори, на підставі яких заявлялися позовні вимоги на підставі ст. 1212 ЦК України, були дійсними. 
		 
		6.4. Водночас у справі, яка переглядається, контракт є розірваним внаслідок односторонньої відмови позивача від цього договору на підставі статті 24.1 (а) укладеного між сторонами контракту, що в свою чергу свідчить про припинення зобов'язань сторін за цим правочином.
		 
		Отже, відповідна правова підстава для утримання коштів, які були перераховані позивачем відповідачу, відпала. 
		 
		При цьому, господарськими судами встановлено відсутність доказів виконання робіт відповідачем за спірним контрактом, у зв'язку з чим в цьому випадку позивач вправі вимагати повернення йому залишку грошових коштів, за якими роботи відповідачем виконані не були, а саме у розмірі 1    463    086,49 грн.
		 
		У зв'язку з викладеним, Верховний Суд погоджується з висновком висновками судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій щодо можливості застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України та стягнення з відповідача 1    463    086,49 грн у зв'язку з тим, що правова підстава для утримання цих коштів відпала.
		 
		6.5. Щодо посилань скаржника про те, що судом касаційної інстанції неоднаково застосовано положення ст. 653 ЦК України, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, то такі аргументи заявника не знайшли свого підтвердження, оскільки ст. 653 ЦК України застосована лише у постанові Вищого господарського суду України № 910/10308/15, однак, як зазначалося вище, предмети спору у зазначеній постанові Вищого господарського суду України та у справі, про перегляд якої подано заяву, є різними, у зв'язку з чим обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, не можна визнати подібними.
		 
		7. Висновки за результатами розгляду заяви
		 
		7.1. Зважаючи на наведене, у справі, що розглядається, Вищий господарський суд України дійшов правильного висновку щодо можливості застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України та стягнення з відповідача 1    463    086,49 грн у зв'язку з тим, що правова підстава для утримання цих коштів відпала.
		 
		З огляду на викладене, заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Лайн Груп" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11.12.2017 № 927/468/17 задоволенню не підлягає.
		 
		Керуючись підпунктом 1 п. 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017), статтями 11114, 11116, 11124, 11126 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017), Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Лайн Груп" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11.12.2017 у справі № 927/468/17 відмовити.
		2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
		Головуючий суддя:                                                                      І. Ткач
		Судді:                                                                                           О. Мамалуй
		                                                                                                    В. Студенець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...