Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 682/69/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 12.05.2018. Зареєстровано: 15.05.2018. Забезпечено надання загального доступу: 17.05.2018.
Дата набрання законної сили: 26.06.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Справа № 682/69/18
		Провадження № 2-о/682/6/2018
		                    РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		24 квітня 2018 року Славутський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:
		головуючої - судді Маршал І.М., 
		секретаря Мелашенко О.В., 
		за участі заявника ОСОБА_1 ,
		представника заявника ОСОБА_2 ,
		   розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Славута цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , що проживає в АДРЕСА_1 , про встановлення факту загибелі сина ОСОБА_3 при виконанні обов`язку військової служби, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		   Заявник звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що її син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , загинув при виконанні обовязку військової служби 31 серпня 2016 року неподалік села Богданівка Волноваського району Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		   Заявник вказує, що 10 лютого 1990 року вона одружилася з ОСОБА_4 , 1964 р.н., від шлюбу з яким ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 .
		   Зазначає, що починаючи з кінця лютого 2014 року перекинуті з Російської Федерації війська, у військовій формі без розпізнавальних знаків, почали окупацію Кримського півострова, в результаті чого 21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон "О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя".
		   Після незаконної анексії Кримського півострова, в квітні 2014 року Російська Федерація почала другу фазу збройної агресії проти України, під час якої контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).
		   11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської областей відбувся незаконний референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих "Луганської Народної Республіки" та "Донецької Народної Республіки", однак, сам референдум так і не був визнаний, як Україною, так і міжнародною спільнотою.
		   Як підсумок, Україною, за наслідками військової агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей.
		    ОСОБА_3 , який був сином заявниці, 23 квітня 2014 року був призваний Славутським РВК Хмельницької області до лав ЗС України, який в подальшому уклав контракт на продовження військової служби та з 15.02.2016 року проходив військову службу на посаді командира відділення - командира машини розвідувального відділення взводу спостереження та технічних засобів розвідки розвідувальної роти військової частини -польова пошта НОМЕР_1 9 (30 окрема механізована бригада), яка згідно наказу начальника Генерального Штабу № 304/2/2151Т входить до складу сил та засобів, задіяних у проведенні бойових дій на території Донецької та Луганської областей. 
		   В період з 30 червня 2016 року по 08 липня 2016 року та з 10 липня 2016 року по 31 серпня 2016 року ОСОБА_3 безпосередньо брав участь у захисті незалежності суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей у складі військової частини-польова пошта НОМЕР_1 . 
		   Згідно бойового розпорядження командира військової частини-польова пошта НОМЕР_1 від 29 липня 2016 року № 59 ОП, зведена група розвідувальної роти була направлена для виконання розвідувальних завдань в район с. Богданівка Волноваського району Донецької області. В серпні 2016 року сержант ОСОБА_3 в складі зведеного взводу виконував завдання в системі спостереження розвідувальної роти, яка задіяна в інтересах 3-го механізованого батальйону.
		   31 серпня 2016 року близько 00 год. 55 хв. сержант ОСОБА_3 в складі групи спостерігачів знаходячись поряд спостережного посту "Каспер" (в районі с. Богданівка) був обстріляний зі сторони противника з автоматичної зброї в результаті чого отримав поранення несумісні із життям.
		   Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть № 200 від 31.08.2016 року, довідкою про причину смерті від 31.08.2016 року № 200, свідоцтвом про смерть від 22.11.2016 року серії НОМЕР_2 , виданим Волноваським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 4536 від 31.10.2016 року отримана під час виконання службових обовязків травма сержанта ОСОБА_3 «Гостра кровотеча. Наскрізне кульове вогнепальне поранення грудної клітини з ураженням правого передсердя.Ушкодження внаслідок пострілу з іншої та не уточненої вогнепальної зброї, намір не визначений" послужила причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 . Крім того, відповідно до постанови ВЛК вказане поранення сержанта ОСОБА_3 і вище вказана причина смерті пов`язані із захистом Батьківщини.
		   03 лютого 2017 року Указом Президента України № 23/2017 сержанта ОСОБА_3 посмертно нагороджено орденом "За мужність" III ступеня.
		   Вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено невід`ємне право на життя її сина, передбачене ст. 27 Конституції України та ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
		   Заявниця, звернувшись до суду з відповідною заявою, має на меті визначити статус свого сина ОСОБА_3 , як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права.
		   В судовому засіданні заявниця та її представник заяву підтримали, посилаючись на обставини, викладені в ній, просили задовольнити заяву.
		   Заінтересована особа - представник Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з`явився, хоча був повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином. 
		   Заінтересована особа - представник Посольства Російської Федерації в Україні, в судове засідання не з`явився, хоча своєчасно і належним чином повідомлявся про день, час та місце розгляду справи.
		   Заслухавши пояснення заявника, її представника, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що заява підлягає до задоволення з таких підстав.
		    В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Андрушівка Житомирської області та зареєстрована і проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 .
		    ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином заявниці, що підтверджується даними свідоцтва про його народження серії НОМЕР_4 .
		   Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків". З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
		   З даної заяви Верховної Ради України слідує, що 27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння регулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. В подальшому лідер партії "Русское единство" Сергій Аксьонов проголосив себе головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав президента Російської Федерації "забезпечити мир і спокій в Криму". У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації звернувся до Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 1 березня 2014 року, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		   Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак, результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року "Територіальна цілісність України".
		   17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України від 15.03.2014 №891-VII, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації Путіним "Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів".
		   21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон "О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя".
		   Згідно зі ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації" від 15 вересня 2015 року № 685-VІІІ Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		   Незаконно анексувавши Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).
		   Згідно з постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", від 21.04.2015 №337-VIII зазначені події на сході України відбувалися за наступним сценарієм.
		   Протягом травня 2014 року самозвані лідери "ДНР" та "ЛНР", серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон "Восток", а також були задіяні такі озброєні групи найманців як "Русский сектор" та "Оплот". За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.
		   11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської областей відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих "Луганської Народної Республіки" та "Донецької Народної Республіки". Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме, "Луганська Народна Республіка" та "Донецька Народна Республіка" не були визнані, а ні національним законодавством, а ні міжнародною спільнотою, про що свідчать наступні, досліджені в суді докази.
		   Так, Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі (http://ua.korrespondent.net/world/3361365-mzs-brytanii-nazvav-prykrym-faktom-referendum-na-donbasi).
		   Тим часом прес-секретар Держдепартаменту США Джен Псакі заявила, що США не визнають результати референдуму про незалежність "Донецької народної республіки" (http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/3361226-derzhdepartament-ssha-znovu-zaiavyv-pro-nevyznannia-referendumiv-na-donbasi).
		   "Так звані референдуми у Донецькій і Луганській областях нелегітимні, і ми не визнаємо їх результатів. Ті, хто організував ці референдуми, не володіють демократичною легітимністю", - заявила прес-секретар верховного представника Європейського Союзу із закордонних справ Кетрін Ештон (http://www.ukrinform.ua/rubric-politycs/1660771-es ne viznae referendum na shodi ukraiini_1937380.html).
		   Підтвердженням окупації Російської Федерації, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		   На підтвердження цього заявницею були наведені наступні докази по справі.
		   Так, в ніч з 10 на 11 березня 2014 року співробітники Служби безпеки України у взаємодії із міліцією попередили у Донецькій області диверсію проти українських громадян та затримали 37-річного громадянина Російської Федерації, який займався створенням озброєної диверсійно-підривної групи для дестабілізації ситуації в Україні. Затриманий організовував діяльність низки екстремістських груп, у тому числі забезпечував їх озброєнням та вибухівкою. Відомо, що він мав досвід служби в гарячих точках Російської Федерації (Дагестані, Осетії тощо) (http://www.sbu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=122565&cat_id=122526).
		   Згідно з офіційним повідомленням Служби безпеки України від 24 липня 2014 року, військовослужбовець строкової служби Збройних сил Російської Федерації засвідчив, що російська сторона направляє на територію Донецької та Луганської областей кадрових військових фахівців, озброєння та броньовану військову техніку. Колишній рядовий російської армії розповів, що його військова частина була перекинута у Ростовську область поблизу кордону з Україною у травні 2014 року. Частина постійно доукомплектовувалася фаховими військовими з числа спецпризначенців Головного розвідувального управління Російської Федерації та вихідцями з Північного Кавказу, які нелегально переправлялися на Схід України. На українську територію для підтримки терористів перекидалась броньована військова техніка з підготовленими російськими бойовими екіпажами (http://www.ssu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=129448&cat_ id=128580).
		   23 серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітрянодесантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Задіяння регулярних Збройних Сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: "За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)".
		   Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		   Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		   В абзаці 2 постанови Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян" від 04 лютого 2015 року №145-VІІІ зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.
		   Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Ради Європи, Парламентської асамблеї НАТО, Парламентської асамблеї ОБСЄ, Парламентської асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		   Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.
		   Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: "Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх "співвітчизників, що проживають за кордоном"; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі".
		   Резолюція Парламентської асамблеї Європи "Зниклі особи під час конфлікту в Україні" від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації.
		   Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме, Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької областей.
		   При вирішенні даної справи суд констатує, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно із нормами Цивільного-процесуального кодексу України.
		   Згідно з ч. 3 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		   В результаті збройної російської агресії на території Донецької та Луганської областей та на території Автономної Республіки Крим понад 921 000 осіб були переміщені в межах України станом на 23 січня 2015 року, що підтверджується резолюцією Парламентської асамблеї Європи "Гуманітарна ситуація українських біженців і переміщених осіб" №2028 від 27 січня 2015 року (http://assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-XML2HTML-en.asp?fileid=21480&lang=en).
		   Більше 2 000 000 осіб залишаються в районах, контрольованих сепаратистськими силами, схильних до нестабільності, серйозних порушень прав людини і створення неадекватних умов життя. За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (UNHCR Ukraine) станом на 14 серпня 2015 року 1 438 000 осіб були змушені покинути свої домівки внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України. (http://unhcr.org.ua/en/2011-08-26-06-58-56/news-archive/1244-internal-displacement-map).
		   Син заявника ОСОБА_3 23 квітня 2014 року був призваний Славутським РВК Хмельницької області до лав ЗС України, в подальшому уклав контракт на продовження військової служби та з 15.02.2016 року проходив військову службу на посаді командира відділення - командира машини розвідувального відділення взводу спостереження та технічних засобів розвідки розвідувальної роти військової частини -польова пошта НОМЕР_1 9 (30 окрема механізована бригада), яка згідно наказу начальника Генерального Штабу № 304/2/2151Т входить до складу сил та засобів, задіяних у проведенні бойових дій на території Донецької та Луганської областей. 
		   В період з 30 червня 2016 року по 08 липня 2016 року та з 10 липня 2016 року по 31 серпня 2016 року ОСОБА_3 безпосередньо брав участь у захисті незалежності суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей у складі військової частини-польова пошта НОМЕР_1 . 
		   Згідно бойового розпорядження командира військової частини-польова пошта НОМЕР_1 від 29 липня 2016 року № 59 ОП, зведена група розвідувальної роти була направлена для виконання розвідувальних завдань в район с. Богданівка Волноваського району Донецької області. В серпні 2016 року сержант ОСОБА_3 в складі зведеного взводу виконував завдання в системі спостереження розвідувальної роти, яка задіяна в інтересах 3-го механізованого батальйону.
		   Із досліджених в судовому засіданні статтей, суд робить висновок про участь у бойових діях в районі с. Богданівка Волноваського району Донецької області регулярних військ Російської Федерації, яким протистояли військові української армії, а зокрема і сержант ОСОБА_3 , який згідно бойового розпорядження командира військової частини-польова пошта НОМЕР_1 від 29 липня 2016 року № 59 ОП, перебував у зведенаій групі розвідувальної роти, яка була направлена для виконання розвідувальних завдань в район с. Богданівка Волноваського району Донецької області. 
		   31 серпня 2016 року близько 00 год. 55 хв. сержант ОСОБА_3 в складі групи спостерігачів знаходячись поряд спостережного посту "Каспер" (в районі с. Богданівка) був обстріляний зі сторони противника з автоматичної зброї в результаті чого отримав поранення несумісні із життям.
		   Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть № 200 від 31.08.2016 року, довідкою про причину смерті від 31.08.2016 року № 200, свідоцтвом про смерть від 22.11.2016 року серії НОМЕР_2 , виданим Волноваським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 4536 від 31.10.2016 року отримана під час виконання службових обовязків травма сержанта ОСОБА_3 «Гостра кровотеча. Наскрізне кульове вогнепальне поранення грудної клітини з ураженням правого передсердя.Ушкодження внаслідок пострілу з іншої та не уточненої вогнепальної зброї, намір не визначений" послужила причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 . Крім того, відповідно до постанови ВЛК вказане поранення сержанта ОСОБА_3 і вищевказана причина смерті пов`язані із захистом Батьківщини.
		   03 лютого 2017 року Указом Президента України № 23/2017 сержанта ОСОБА_3 посмертно нагороджено орденом "За мужність" III ступеня.
		   Згідно зі ст. 1261 ЦК України заявник, як матір загиблого сина є спадкоємцями першої черги за законом, та має необхідний та достатній обсяг цивільної правоздатності для звернення до суду з такими вимогами.
		   За таких обставин, суд прийшов до висновку, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено невід`ємне право на життя ОСОБА_3 , передбачене ст. 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
		   Підсумовуючи викладене, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме, Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російської Федерації.
		   Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		   Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		   Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами, як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров`я людини злочини.
		   Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому суд вважає її державою-агресором, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		   Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		   В судовому засіданні встановлено, що на підтвердження загибелі ОСОБА_3 суду надано лікарське свідоцтво про смерть № 200 від 31.08.2016 року, довідку про причину смерті від 31.08.2016 року № 200, свідоцтво про смерть від 22.11.2016 року серії НОМЕР_2 , видане Волноваським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 4536 від 31.10.2016 року отримана під час виконання службових обовязків травма сержанта ОСОБА_3 «Гостра кровотеча. Наскрізне кульове вогнепальне поранення грудної клітини з ураженням правого передсердя.Ушкодження внаслідок пострілу з іншої та не уточненої вогнепальної зброї, намір не визначений" послужила причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 . Дані документи посвідчують лише факт смерті ОСОБА_3 і не встановлюють причинного зв`язку між смертю та проходженням військової служби на території України, що межує з територією, тимчасово окупованою в результаті збройної агресії Російської Федерації.
		   Згідно з ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		   Як роз`яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.
		   Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_3 , проходячи військову службу в Збройних Силах України, загинув в результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт ОСОБА_1 необхідно для визначення статусу свого сина ОСОБА_3 , як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.
		   На підставі ст. 8 Конституції України, ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, керуючись ст.28, 25, 265, 315-319 ЦПК України, суд,-
		ВИРІШИВ:
		   Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
		   Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , при виконанні обовязку військової служби 31 серпня 2016 року поблизу с. Богданівка Волноваського району Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя                        Маршал І. М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...