Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 818/168/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо:; біженців.
Надіслано для оприлюднення: 25.05.2018. Зареєстровано: 28.05.2018. Забезпечено надання загального доступу: 30.05.2018.
Дата набрання законної сили: 23.05.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		23 травня 2018 року 
		Київ
		справа №818/168/16
		провадження №К/9901/11599/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		головуючого - Смоковича М. І.,
		суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,
		розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу 
		за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи - Управління державної міграційної служби України в Сумській області, про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
		за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Жигилія С. П., суддів: Перцової Т. С., Дюкарєвої С. В.,
		 
		в с т а н о в и в :
		 
		У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України), за участю третьої особи - Управління державної міграційної служби України в Сумській області (далі - УДМС України в Сумській області), в якому просив:
		скасувати рішення ДМС України від 30 грудня 2015 року № 915-15;
		зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що він у 2015 році звернувся до УДМС України в Сумській області про надання захисту в Україні, проте отримав повідомлення № 80 від 15 лютого 2016 року про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішення від 30 грудня 2015 року № 915-15.
		Позивач вказує, що є громадянином Іраку, але не може та не бажає користуватися захистом своєї країни. Позивач не може повернутися до країни своєї громадянської належності з причин прийняття християнства, а тому може стати жертвою переслідувань через зміну релігійних переконань. 
		Вважаючи рішення ДМС України від 30 грудня 2015 року № 915-15 неправомірним, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про його скасування.
		Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року в позові відмовлено. 
		Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року постанову Сумського окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року скасовано та прийняту нову, якою позовні вимоги задоволено частково.
		Скасовано рішення ДМС України від 30 грудня 2015 року № 915-15.
		Зобов'язано ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 
		Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
		За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
		В мотивування касаційної скарги вказує на неврахування судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 розуміє російську мову у зв'язку з чим не заявляв про відсутність забезпечення при проведенні працівником УДМС України в Сумській області співбесід перекладачем з арабської мови.
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Іраку, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження у країні походження - м. Насирія, Ті-Кар, Ірак, за національністю - араб.
		23 листопада 2010 року прибув в Україну та вступив до підготовчого факультету Сумського медичного факультету Сумського державного університету, навчання на якому залишив через три місяці.
		21 березня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до сектору міграційної служби у Сумській області із заявою про визнання його біженцем, проте рішенням Державного комітету України у справах національностей та релігій № 631-11 від 31 жовтня 2011 року позивачу відмовлено у визнанні його біженцем. 
		Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувсь з позовом до суду, за результатами якого постановою Сумського окружного адміністративного суду від 03 травня 2012 року у справі №2а-1870/715/12, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2012 року, в позові відмовлено.
		В 2014 році позивач повторно звернувсь до ДМС України із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами розгляду якої ухвалено рішення про відмову в наданні такого статусу. 
		Внаслідок оскарження рішення ДМС України в судовому порядку, постановою Сумського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року у справі № 818/2065/14, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 травня 2015 року, в позові відмовлено. 
		Так, 01 вересня 2015 року позивач повторно звернувсь до УДМС України в Сумській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту через зміну обставин, зазначених в попередніх зверненнях до міграційних органів, в мотивування чого зазначив, що він 18 вересня 2014 року пройшов обряд хрещення та став православним християнином, а тому в разі повернення до Іраку він може стати жертвою переслідувань через зміну релігійних переконань. 
		За результатами розгляду заяви ОСОБА_1, УДМС України в Сумській області складено висновок, яким встановлено, що заявник не навів достовірних фактів, які б свідчили про обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також загрози його життю через смертну кару, катування чи нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження та серйозну особисту загрозу життю особи з причин загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини та не надав достатньої аргументації своїм побоюванням у разі повернення на батьківщину, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або інших доказів того, що ці побоювання є обґрунтованими та відповідали б вимогам пунктам 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". 
		На підставі рішення ДМС України від 30 грудня 2015 року № 915-15 повідомленням УДМС України в Сумській області від 15 лютого 2016 року № 2 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відсутні.
		Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що рішення ДМС України від 30 грудня 2015 року № 915-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнято в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
		Харківський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, прийшов до висновку про порушення УДМС України в Сумській області права позивача на забезпечення його перекладачем з арабської мови.
		Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції і вважає їх такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.
		Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
		Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
		особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
		Частиною шостою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
		Отже, у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.
		Частиною одинадцятою статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Виходячи зі змісту статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Також, слід зазначити, що заявник не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.
		В силу частин третьої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами, орган міграційної служби забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб. Перекладач повинен дотримуватися конфіденційності з обов'язковим оформленням органом міграційної служби розписки про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника.
		З матеріалів справи вбачається, позивач не володіє українською мовою та погано володіє російською мовою, проте під час проведення співбесід, зокрема, 15 вересня 2015 року, 02 листопада 2015 року та 22 грудня 2015 року УДМС України в Сумській області позивача не забезпечено перекладачем з арабської мови.
		За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про порушення міграційним органом права позивача на забезпечення перекладачем, а відтак рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнято на підставі відомостей, отриманих під час проведення співбесіди з ОСОБА_1 за відсутності перекладача з арабської мови.
		Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
		Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
		Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
		 
		п о с т а н о в и в :
		 
		Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.
		Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року у цій справі залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                М. І. Смокович 
		Судді                                                                                          О. В. Білоус
		                                                                                                              Т. Г. Стрелець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...