Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 399/1029/15-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 31.05.2018. Забезпечено надання загального доступу: 31.05.2018.
Дата набрання законної сили: 16.05.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		16 травня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 399/1029/15-ц                                                                                                                                                                                                                                            
		 
		провадження № 61-14438св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Крата В. І.,             КурилоВ. П.,            
		 
		учасники справи:
		позивач  - ОСОБА_3,
		відповідач -ОСОБА_4,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 27 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Єгорової С. М., Карпенка О. Л.,
		встановив:
		У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, у якому просив визнати його батьківство щодо дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3.
		На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що з 2001 року він відбував покарання у місцях позбавлення волі й ОСОБА_4 приїздила до нього на побачення, а з 2003 року до 2012 року вони проживали разом без реєстрації шлюбу.
		Зазначав, що він є біологічним батьком дітей ОСОБА_4, проте остання не бажає визнавати цей факт, при реєстрації народження дітей відомості про батька зазначені з її слів.
		Посилаючись на вищенаведене, просив визнати його батьком неповнолітніх дітей відповідача.
		Заочним рішенням Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 09 серпня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту батьківства щодо неповнолітньої                 ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1
		Встановивши походження дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, від ОСОБА_3, суд відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині у зв'язку з пропуском позивачем позовної давності на звернення до суду з такими вимогами.
		Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 27 лютого                      2017 року заочне рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 09 серпня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав.
		Апеляційний суд виходив із недоведеності позивачем обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
		У березні 2017 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права,  зокрема статті 146 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи), просив скасувати оскаржуване судове рішення, ухвалити нове рішення про задоволення його позову.
		Зокрема, зазначав, що суд  неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для визнання його батьком неповнолітніх дітей відповідача.
		Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 399/1029/15-ц передано до Касаційного цивільного суду.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась ОСОБА_7 Батьками дитини записані ОСОБА_4 та ОСОБА_8
		ІНФОРМАЦІЯ_5 народився ОСОБА_6, батьками якого записані ОСОБА_6 та ОСОБА_4
		ІНФОРМАЦІЯ_6 народилась ОСОБА_7, у свідоцтві про народження якої батьками значаться ОСОБА_6 та ОСОБА_4
		Згідно з актовим записом про народження ОСОБА_7 підставою запису відомостей про батька є заява матері від 07 червня 2002 року.
		Сімейний кодекс України (далі - СК України) набрав чинності з 01 січня                2004 року, а Кодекс про шлюб та сім'ю України 1969 року (далі - КпШС України) втратив чинність. Разом із тим застосовується закон, який діяв на час спірних правовідносин.
		За правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01січня 2004 року.
		Оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС України, при вирішенні питання про те, якою нормою необхідно керуватися при розгляді справ цієї категорії, слід виходити з дати народження дитини.
		При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 01 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.
		Справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 01 січня 2004 року, суд має вирішувати відповідно до норм СК України, зокрема частини другої статті 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільно-процесуального законодавства.
		Оскільки ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4, то ці відносини регулюються нормами КпШС України.
		Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі № 6-20цс15.
		Згідно з частинами другою, третьою статті 53 КпШС України в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.
		Відповідно до частини другої статті 55 КпШС України при народженні дитини у матері, яка не перебуває в шлюбі, якщо немає спільної заяви батьків і рішення суду про встановлення батьківства, запис про батька дитини в книзі записів народжень провадиться за прізвищем матері, ім'я, по батькові та національність батька дитини записуються за її вказівкою.
		Відповідно до статті 125 СК України у разі, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини, за рішенням суду.
		Згідно зі статтями 213, 215 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) рiшення щодо визнання батькiвства (материнства) має ґрунтуватися на всебiчно перевiрених судом даних, що пiдтверджують або спростовують заявленi вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - мiстити всi вiдомостi, необхiднi для реєстрацiї батькiвства (материнства) в органах РАЦС (прiзвище, iм'я та по батьковi матерi й батька, число, мiсяць i рiк їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).
		Відповідно до статей 10, 60, 212 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
		Згідно зі статтею 57 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
		Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини три, чотири статті 60 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи).
		Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 обґрунтовував свої вимоги інтересами дітей, підвищенням їх соціальних гарантій, матеріальних статків та виникненням додаткових юридичних прав. Зазначав про гарні стосунки з дітьми.
		При цьому ОСОБА_3 заявив клопотання про отримання письмового висновку Служби у справах дітей виконавчого комітету Світловодської міської ради Кіровоградської області.
		Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 11 січня 2017 року, Службу у справах дітей виконавчого комітету Світловодської міської ради Кіровоградської області зобов'язано надати письмовий висновок з урахуванням думки та інтересів дітей щодо можливості встановлення батьківства ОСОБА_3 стосовно них.
		Служба у справах дітей виконавчого комітету Світловодської міської ради Кіровоградської області надала письмовий висновок від 25 січня 2017 року, згідно з яким була проведена бесіда з ОСОБА_4 та ОСОБА_7,                     ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, та встановлено, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з 27 грудня 2003 року проживали без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство до квітня                 2010 року. Під час спільного проживання позивач ображав її, наносив побої, неодноразово на очах у дітей. ОСОБА_4 разом із дітьми змушена була переховуватися, оскільки позивач зловживав спиртними напоями і був агресивним. ОСОБА_4 категорично заперечує про визнання                   ОСОБА_3 батьком її дітей. Діти також категорично заперечують про визнання ОСОБА_3 їхнім батьком, оскільки у них у спогадах лише втечі, переховування, образи та бійки. Ні ОСОБА_4, ні діти не бажають нічого змінювати на даному життєвому етапі і категоричні у своїх твердженнях щодо визнання батьківства ОСОБА_3
		Конвенція про права дитини, у якій реалізовано принцип примату інтересів дитини понад усім, ратифікована Постановою Верховної Ради України             від 27 лютого 1991 року, її норми є частиною національного законодавства згідно зі статтею 9 Конституції України.
		У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
		Врахувавши думку неповнолітніх дітей та взявши до уваги висновок Служби у справах дітей виконавчого комітету Світловодської міської ради Кіровоградської області від 25 січня 2017 року, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 212 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи), належним чином перевірив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, та, дотримуючись принципу «найкращих інтересів дитини», дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
		Аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.
		Посилання ОСОБА_3 на порушення судом вимог статті 146 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи), зокрема на те, що судом не постановлена ухвала про примусовий привід відповідача на проведення судово-генетичної експертизи, колегія суддів відхиляє з таких підстав.
		Під час розгляду справи ОСОБА_3 було заявлено клопотання про призначення у справі судово-генетичної експертизи.
		Ухвалою Онуфріївського районного суду Кіровоградської області                       від 17 травня  2016 року клоптання ОСОБА_3 задоволено, призначено у справі судово-генетичну експертизу, проведення якої доручено коммунальному закладу «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи Дніпропетровської обласної ради».
		Згідно з листом коммунального закладу «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи Дніпропетровської обласної ради» від 12 липня 2016 року ухвалу Онуфрїївського районного суду Кіровоградської області     від 17 травня 2016 року про призначення судово-генетичної експертизи щодо встановлення батьківства ОСОБА_3 стосовно дітей:                   ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, повернено без виконання у зв'язку з неявкою сторін та через відсутність оплати позивачем зазначеної експертизи. 
		Експертиза ДНК, або молекулярно-генетична експертиза, призначається у цивільних справах з метою формування доказової бази. 
		Об'єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, буквального та іншого епітелію, волосся (за наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини. 
		Для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо.
		З огляду на вищезазначене доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновків апеляційного суду, який, відповідно до статті 212 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, оцінив докази у їх сукупності, дотримався балансу інтересів сторін і принципу диспозитивності та ухвалив законне й обґрунтоване  рішення з урахуванням першочергового значення інтересів дітей.
		Наведені у касаційній скарзі недоліки при розгляді справи не впливають на суть ухваленого рішення і висновків суду не спростовують.
		Інші аргументи касаційної скарги також не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів      у справі, що, відповідно, до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. 
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 27 лютого 2017 року, оскільки судове рішення є законним та обґрунтованим.
		Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд                   у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		постановив:
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 27 лютого 2017 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська    Судді:Н. О. Антоненко     В. І. Журавель     В. І. Крат     В. П. Курило

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...