Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 309/133/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 04.06.2018.
Дата набрання законної сили: 23.05.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		23 травня 2018 року
		 
		м. Київ
		 
		справа № 309/133/14-ц
		 
		провадження № 61-5789св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Висоцької В. С.,
		 
		суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М.,  Штелик С. П. (суддя-доповідач)
		 
		учасники справи:
		позивач - публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Закарпатської обласного управління АТ «Ощадбанк»,
		представник позивача - ОСОБА_1, 
		відповідач - ОСОБА_2, 
		представник відповідача - адвокат ОСОБА_3,
		 
		розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в особі представника - адвоката ОСОБА_3, на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 16 листопада 2015 року в складі судді Волощук О. Я. та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 24 травня 2016 року в складі суддів:           Бисага Т. Ю., Власова С. О., Фазикош Г. В.,
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		У січні 2014 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Закарпатського обласного управління АТ «Ощадбанк» (далі - ПАТ «Ощадбанк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. 
		 
		В обґрунтування позову зазначено, що 10 квітня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого  банк надав позичальнику кредит в розмірі 1 млн. грн на споживчі потреби, зі сплатою за користування кредитом 16,5 % річних, строком на 10 років до 09 квітня 2018 року. Додатковою угодою від 07 жовтня 2008 року про внесення змін до кредитного договору               від 10 квітня 2008 року позичальнику було встановлено процентну ставку за кредитом у  розмірі 17 % річних, ануїтетний  платіж збільшено  і    встановлено в розмірі  18 200 грн, починаючи з 01 жовтня 2008 року.  
		 
		В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором було укладено іпотечний договір від 10 квітня 2008 року, за умовами якого в іпотеку банку передано нерухоме майно: незавершена будівництвом (рівень готовності 95 %) нежитлова будівля торгово-готельного комплексу, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, яке ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Хустської міської ради за №480 від 25 жовтня 2000 року, рішення виконавчого комітету Хустської міської ради за №225 від 14 квітня 2004 року, рішення виконавчого комітету Хустської міської ради за №552 від 04 травня 2006 року, та земельна ділянка площею 0,1006 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Право власності іпотекодавця на землю підтверджено державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2, виданого Хустською міською радою від 04 квітня 2002 року. 
		 
		Посилаючись з урахуванням уточнень на те, що ОСОБА_2 порушила умови кредитного договору, не здійснювала сплату ануїтетних платежів за договором, що призвело до виникнення в неї простроченої заборгованості, позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки: незавершену будівництвом (рівень готовності 95 %) нежитлову будівлю торгово-готельного комплексу та земельну ділянку площею 0,1006 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 2 009 681 грн, з яких: 812 214 грн 84 коп. заборгованість за основним боргом; 118 583 грн 37 коп. заборгованість зі сплати пені за несвоєчасне погашення кредиту; 39 992 грн 77 коп.  три відсотка річних за несвоєчасне погашення по кредиту; 523 496 грн 71 коп. втрати від інфляції за несвоєчасне погашення кредиту; 271 248 грн 35 коп. по відсотках за користування кредитом; 38 773 грн 80 коп. заборгованість з пені за несвоєчасне погашення відсотків за кредитом; 13 777 грн 98 коп. три відсотки річних за несвоєчасне погашення відсотків по кредиту; 191 593 грн 18 коп. втрати від інфляції за несвоєчасне погашення відсотків за кредитом, шляхом продажу ПАТ «Ощадбанк» вказаного предмету іпотеки з укладенням від власного імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, за початковою ціною, що буде визначена незалежним експертом суб'єктом оціночної діяльності на стадії її продажу, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, з наданням права іпотекодержателю на звернення/отримання у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування необхідних документів з можливістю здійснення ПАТ «Ощадбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, зокрема, звернення/отримання до Державного агентства земельних ресурсів відповідних документів, отримання з реєстраційної служби витягу з Державного реєстру речових прав, Центру державного земельного кадастру для отримання витягу з державного земельного кадастру, виготовлення кадастрового номера, отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість та інших передбачених нормативно-правовими актами дій, пов'язаних продажем предмету іпотеки.
		 
		Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 16 листопада 2015 року ПАТ «Державний ощадний банк України»  задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 10 квітня            2008 року - на незавершену будівництвом рівень готовності 95 % нежитлову будівлю торгово-готельного комплексу та земельну ділянку площею 0,1006 га, що розташовані в АДРЕСА_1, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 2 009 681 грн, з яких: 812 214,84 грн по основному боргу; 118 583,37 грн нарахована пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 39 992,77 грн 3% річних за несвоєчасне погашення по кредиту;         523 496,71 грн втрати від інфляції за несвоєчасне погашення кредиту;           271 248,35 грн. по відсотках за користування кредитом;                                        38 773,80 грн нарахована пеня за несвоєчасне погашення відсотків по кредиту; 13 777,98 грн 3% річних за несвоєчасне погашення відсотків по кредиту; 191 593,18 грн втрати від інфляції за несвоєчасне погашення відсотків по кредиту, шляхом продажу АТ «Ощадбанк» вказаного предмета іпотеки з укладенням від власного імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, за початковою ціною, що буде визначена незалежним експертом суб'єктом оціночної діяльності на стадії продажу, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, з наданням права іпотекодержателю на звернення/отримання у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування необхідних документів з можливістю здійснення                   АТ «Ощадбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, зокрема, звернення/отримання до Державного агентства земельних ресурсів відповідних документів, отримання з реєстраційної служби витягу з Державного реєстру речових прав, Центру державного земельного кадастру для отримання витягу з державного земельного кадастру, виготовлення кадастрового номера, отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість та інших передбачених нормативно-правовими актами дій, пов'язаних з продажем предмета іпотеки. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 порушила умови кредитного договору, не здійснювала щомісячну сплату ануїтетних платежів за цим договором, що призвело до виникнення в неї простроченої заборгованості, яка згідно вимог статей 1048, 1049, 1052 ЦК України має бути повернута банку. У відповідності до статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв'язку із чим позовні вимоги     ПАТ «Ощадбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають задоволенню.
		 
		Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 24 травня 2016 року рішення суду першої інстанції змінено в частині визначення початкової ціни продажу іпотечного майна. Визначено початкову ціну продажу предмета іпотеки, а саме: незавершеної будівництвом нежитлової будівлі - в розмірі  2 051 330 грн, земельної ділянки - в розмірі 44 123 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. 
		 
		Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що в частині визначення ціни продажу предмета іпотеки, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість її визначення незалежним експертом суб'єктом оціночної діяльності на стадії продажу предмета іпотеки, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, оскільки в рішенні має бути зазначена ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації, що буде відповідати вимогам статті 39 Закону України «Про іпотеку».  
		 
		У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2, в особі представника - адвоката ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.  
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що земельна ділянка, яка передана в іпотеку банку не є об'єктом права власності ОСОБА_2 Судом першої інстанції ціна предмета іпотеки була визначена не вірно, оскільки ціна є формою грошового вираження вартості товару - вона має бути зазначена визначеною сумою. Судами не було враховано, що при укладенні договору іпотеки у пункті 1.3 договору сторони погодили, що ціна предмета іпотеки є його приблизною вартістю, а реалізація предмета іпотеки має бути здійснена за цінами, які відповідають реальній вартості майна. Суди попередніх інстанцій повинні були здійснити визначення ціни продажу предмета іпотеки на підставі експертної оцінки іпотечного майна. Законом не передбачено такого способу захисту прав іпотекодержателя як одержання дублікатів правовстановлюючих документів та вчинення інших дій, указаних судами попередніх інстанцій, для реалізації іпотечного майна.  
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  від 17 травня 2017 року справи призначено до судового розгляду. 30 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		 
		Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.  
		 
		Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. 
		 
		Судами встановлено, що 10 квітня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір.
		 
		Згідно пункту 1.1 кредитного договору, банк надав відповідачу ОСОБА_2 кредит в розмірі 1 млн. грн на споживчі потреби, за користування кредитом встановлено плату в розмірі 16,5 % річних. Кредит було надано на 10 років з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 09 квітня 2018 року. 
		 
		Відповідно до пункту 1.5 кредитного договору, позичальник зобов'язався щомісячно до 10 числа місяця, наступного за звітним, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані банком проценти ануїтетними платежами в сумі 17 400 грн шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом безготівкових перерахувань, починаючи з 08 травня 2008 року на відповідні позичкові рахунки позичальника, відкриті у філії - Хустському відділенні            № НОМЕР_1 «Ощадбанк».
		 
		Додатковою угодою від 07 жовтня 2008 року про внесення змін до кредитного договору від 10 квітня 2008 року позичальнику було встановлено процентну ставку по кредиту у розмірі 17 % річних, а ануїтетний платіж збільшено і встановлено в розмірі  18 200 гривень, починаючи з 01 жовтня 2008 року.
		 
		В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором було укладено іпотечний договір від 10 квітня 2008 року, який посвідчено приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу            Чіжмарь С. І. та зареєстровано в реєстрі за № 3552.  
		    
		Предметом іпотеки за вищевказаним договором є нерухоме майно, а саме: незавершена будівництвом (рівень готовності 95 %) нежитлова будівля торгово-готельного комплексу, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Право власності іпотекодавця ОСОБА_2 підтверджено рішенням виконавчого комітету Хустської міської ради за №480 від 25 жовтня           2000 року, рішенням виконавчого комітету Хустської міської ради за №225  від 14 квітня 204 року, рішенням виконавчого комітету Хустської міської ради за №552 від 04 травня 2006 року, земельна ділянка площею 0,1006 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Право власності іпотекодавця ОСОБА_2 на землю підтверджено державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2, виданого Хустською міською радою від 04 квітня 2002 року.
		 
		Згідно умов кредитного договору та розрахунку заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 07 липня 2015 року становить 2 009 681 грн, з яких:   812 214 грн 84 коп. - за основним боргом; 118 583 грн 37 коп. - нарахована пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 39 992 грн 77 коп. - 3 % річних за несвоєчасне погашення по кредиту, 523 496 грн 71 коп. - втрати від інфляції за несвоєчасне погашення кредиту, 271 248 грн 35 коп. - по відсотках за користування кредитом; 38 773 грн 80 коп. - нарахована пеня за несвоєчасне погашення відсотків по кредиту, 13 777 грн 98 коп. - 3% річних за несвоєчасне погашення відсотків по кредиту, 191 593 грн 18 коп. - втрати від інфляції за несвоєчасне погашення відсотків по кредиту.
		 
		Згідно зі статею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
		 
		Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		Згідно зі статтею 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
		 
		Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення   на   предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		 
		Згідно пункту 6.1 іпотечного договору, Іпотекодержатель набуває
		право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо у момент
		настання строку платежу зобов'язання (або відповідна його частина) не буде
		виконано, а також у будь-який час незалежно від настання строку платежу у
		випадку невиконання іпотекодавцем будь-якого з своїх обов'язків,
		передбачених цим договором та/або у випадку невиконання боржником своїх
		обов'язків, передбачених кредитним договором, а рівно у випадках, якщо будь-яка з гарантій або завірень, наданих іпотекодавцем у відповідності з цим
		договором, виявиться (стане) недійсною. 
		          
		Банк скористався правом дострокового повернення кредитних коштів, визначеного пунктом 4.2.2 кредитного договору, і звернувся з вимогою до позичальника ОСОБА_2 від 26 грудня 2012 року за № 3630 про дострокове повернення всієї суми кредиту та здійснення платежів, що передбачені кредитним договором із строком її виконання 30 днів, яку позичальник не виконала.
		 
		У зв'язку із зазначеним, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що за наслідками установлених фактичних обставин справи, вбачається порушення ОСОБА_2 умов кредитного договору через невиконання умов договору щодо здійснення сплати щомісячних ануїтетних платежів за договором, що призвело до виникнення спірної суми заборгованості. 
		 
		Разом з тим, із висновком суду апеляційної інстанції про те, що рішення суду першої інстанції підлягало скасуванню в частині визначення ціни продажу предмета іпотеки, оскільки в рішенні має бути зазначена ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації, що буде відповідати вимогам статті 39 Закону України «Про іпотеку»,колегія суддів погодитись повністю не може з огляду на наступне. 
		 
		Статтею 38 Закону України «Про іпотеку»  передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.
		 
		Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
		 
		У справі, яка розглядається, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши наявність заборгованості за кредитним договором, порушення обов'язків іпотекодавцем, прийняв рішення про звернення стягнення на предмети іпотеки шляхом  продажу АТ «Ощадбанк» вказаного предмета іпотеки з укладенням від власного імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, за початковою ціною, що буде визначена незалежним експертом суб'єктом оціночної діяльності на стадії продажу, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
		 
		При цьому суд не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку». 
		 
		Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.
		 
		Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася. 
		 
		У спорах цієї категорії, лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.
		 
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29 липня 2009 року, Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.
		 
		Саме таке тлумачення норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» викладене у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня                      2018 року у справі № 235/3619/15-ц (провадження № 14-11цс18). 
		 
		З прийняттям указаної постанови внесена визначеність при застосуванні статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» у спорах даної категорії.    
		 
		Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		Враховуючи висновки постанови Великої Палати Верховного Суду                                   від 21 березня 2018 року у справі у справі № 235/3619/15-ц (провадження           № 14-11цс18), колегія суддів дійшла висновку щодо необґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції в частині скасування рішення місцевого суду у зв'язку із не зазначенням у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні.    
		 
		Відповідно до положень статті 303 ЦПК України в редакції чинній на час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
		 
		Сторонами не подавались до суду апеляційної інстанції будь-які нові докази в даній справі,  також не заявлялись клопотання про дослідження  доказів, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено.
		 
		Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині визначення початкової ціни продажу предмета іпотеки та ухвалив нове рішення про необхідність обов'язкового зазначення указаної ціни в грошовому виразі, у порушення положень статті 303 ЦПК України в редакції чинній на час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції на підставі тих же доказів, що й суд першої інстанції, не зазначивши достатніх мотивів, за якими він вважав неправильними висновки суду першої інстанції в цій частині. 
		 
		Дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, встановивши, що ОСОБА_2 не здійснювала щомісячну сплату ануїтетних платежів за кредитним договором, чим порушила умови договору, що призвело до виникнення простроченої заборгованості, яка згідно вимог статей 1048, 1049, 1052 ЦК України має бути повернута банку, та врахувавши право іпотекодержателя задовольнити його вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог позову у спосіб, який визначено банком для найкращого захисту його порушеного права. 
		 
		Суд першої інстанції урахував вимоги норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дослідив обставини справи у відповідності із такими вимогами і надав оцінку доводам учасників справи, перевіривши надані учасниками справи  доказами. 
		 
		Доводи касаційної скарги щодо неналежності іпотекодавцю земельної ділянки, яка є предметом іпотеки, не можуть бути підставами для скасування оскаржених судових рішень, оскільки такі доводи спростовуються змістом нотаріально посвідченого іпотечного договору, який міститься в матеріалах справи і який було досліджено судами попередніх інстанцій при з'ясуванні указаних скаржником обставин.  
		 
		Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
		 
		Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 
		2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. 
		 
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		 
		Доводи касаційної скарги в їх сукупності не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду та не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у мотивувальній частині указаного судового рішення. 
		 
		Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення апеляційного суду та залишає в силі рішення суду першої інстанції на підставі статті 413 ЦПК України. 
		 
		З урахуванням викладеного та керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2, в особі представника - адвоката ОСОБА_3, задовольнити частково.  
		 
		Рішення  апеляційного суду Закарпатської області від 24 травня 2016 року скасувати,  рішення Хустського районного суду Закарпатської області                від 16 листопада 2015 року залишити в силі.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. 
		 
		Головуючий                                                          В. С. Висоцька
		 
		Судді:                                                                      С. Ю. Мартєв
		 
		                                                                             В. В. Пророк
		 
		                                                                             І. М. Фаловська 
		 
		                                                                               С. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...